Особливості організації туристсько-краєзнавчої учнівської молоді в Україні

Зміст Вступ Розділ 1. Основні засади туристсько-краєзнавчої діяльності учнівської молоді

1.1 Дитячо-юнацький туризм в Україні як специфічна територіальна рекреаційна система

1.2 Об'єкт, предмет і завдання туристсько-краєзнавчої діяльності

1.3 Функції та принципи туристсько-краєзнавчої діяльності

1.4 Форми і напрями туристсько-краєзнавчої діяльності

Розділ 2. Організація туристсько-краєзнавчої діяльності в Україні

2.1 Історія розвитку туристсько-краєзнавчої діяльності в Україні

2.2 Сучасний стан дитячо-юнацького туризму в Україні

Розділ 3. Організація туристсько-краєзнавчих заходів з учнівською молоддю

3.1 Методика організації роботи туристично-краєзнавчого гуртка

3.2 Планування гурткової роботи в школі

3.3 Методична розробка заняття туристсько-краєзнавчого гурта Висновок Список використаних джерел

Вступ Туризм — не тільки фізичний розвиток, бадьорість і працездатність, а й відмінний засіб виховання в учнів цілеспрямованості, зібраності, прагнення до пізнання.

Туристсько-краєзнавча діяльність дає учням багато нових вражень: вони вчаться розкривати причинно-наслідкові зв’язки у природі, краще усвідомлювати та розуміти окремі явища і закони природи. Всебічні і тривалі спостереження над природними явищами сприяють формуванню в учнів матеріалістичного світогляду.

Туристські подорожі та екскурсії є великою школою життя для підростаючого покоління. Крім виховання високих моральних якостей та естетичних почуттів, вони розвивають спостережливість, уяву. Збагачуючи свій розум теорією і практикою пізнання дійсності, діти під час подорожей та екскурсій пізнають життя у всій його різноманітності. Походи та екскурсії є однією з важливих форм розширення та закріплення знань учнів, вони викликають потяг школярів до вивчення рідного краю. Значущість туристсько-краєзнавчої діяльності полягає насамперед у тому, що через неї можна здійснювати один з головних принципів навчання і виховання — принцип єдності теорії і практики, зв’язку навчання з життям. Також туристсько-краєзнавчі походи відіграють важливу роль у формуванні дитячого колективу, виховують в учнів самостійність, підвищують їх відповідальність за доручену справу.

Об'єкт дослідження: туристсько-краєзнавча діяльность.

Предмет: особливості організації туристсько-краєзнавчої учнівської молоді в Україні.

Метою даної курсової роботи є виявлення за допомогою методичної літератури та практичної діяльності особливостей організації та ефективності використання різних форм та напрямків туристсько-краєзнавчої діяльності в Україні.

Серед основних завдань курсової роботи є:

здійснити теоретичний аналіз методичної літератури з питань організації туристсько-краєзнавчої діяльності;

розкрити поняття «туристсько-краєзнавча діяльність», «дитячо-юнацький туризм» та ін.;

теоретично обґрунтувати сутність і способи організації різних форм та напрямків туристсько-краєзнавчої діяльності;

Методи дослідження:

описовий, зокрема визначення основних понять та віх курсової роботи;

системний підхід;

історичний метод;

літературний метод;

картографічний;

аналізу і синтезу;

порівняльно-географічний;

узагальнення набутих знань.

Розділ 1. Основні засади туристсько-краєзнавчої діяльності учнівської молоді

1.1 Дитячо-юнацький туризм в Україні як специфічна територіальна рекреаційна система Туризм — різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвитку динамічного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

Особливе місце в системі туристської діяльності посідає дитячо-юнацький туризм, орієнтований на соціально важливу категорію нашого суспільства — підростаюче покоління. Уявлення про територіальну рекреаційну систему, висунуте російським вченим В. С. Преображенським, в останні роки дістало подальший розвиток (Вєдєнін, 1973; Мироненко, Твердохлєбов, 1981; Долішній, 1984; Ігнатенко, 1989; Мацола, 1996; Черчик, 1999 та інші). Незважаючи на те, що гіпотеза про територіальну рекреаційну систему існує вже давно, лишаються не дослідженими теоретичні та методичні основи формування, розвитку і функціонування такої її важливої підсистеми, як дитячо-юнацький туризм, який має свої специфічні особливості. Актуальність такого дослідження виходить з тієї важливої соціальної значущості, яку має цей сегмент рекреаційно-туристської галузі нашої країни з огляду на ті соціально-економічні негаразди, які, в першу чергу, відбиваються на здоров'ї, вихованні та розвитку дітей та юнацтва.

Аналіз туристсько-краєзнавчої діяльності як важливої та соціально значимої складової рекреаційної діяльності дає право стверджувати, що дитячо-юнацький туризм в Україні є специфічною територіальною рекреаційною системою (ТРС) — соціальною географічною системою, яка складається із двох взаємопов'язаних підсистем: підсистеми «Об'єкт туристсько-краєзнавчої діяльності», яка включає ресурсно-туристський потенціал території України, кадровий потенціал системи дитячо-юнацького туризму, матеріально-технічну базу, органи управління системою дитячо-юнацького туризму в Україні та підсистеми «Суб'єкт туристсько-краєзнавчої діяльності» — основної ланки системи — дітей та юнацтва, що вибрали туристсько-краєзнавчу діяльність для задоволення своїх специфічних потреб у вихованні, оздоровленні, пізнанні навколишнього світу, фізичному розвитку. Принципова модель системи представлена на (рис. 1).

Рис. 1. Дитячо-юнацький туризм як специфічна територіальна рекреаційна система Дитячо-юнацький туризм як специфічна система являє собою складне утворення. Як ціле вона постає перш за все у відносинах з оточуючим середовищем: політичним, економічним, соціальним та екологічним. Зовнішній світ активно впливає на туристсько-краєзнавчу діяльність, в одних випадках відкриваючи перед нею широкі можливості, в інших — загрожуючи новими небезпеками. Виступаючи складовою туристської галузі країни, дитячо-юнацький туризм в Україні в першу чергу покликаний вирішувати важливі соціальні завдання, пов’язані з вихованням, оздоровленням та освітою підростаючого покоління засобами туристсько-краєзнавчої діяльності, а саме:

— отримання нових знань;

— фізичне оздоровлення та профілактика захворювань;

— орієнтація підростаючого покоління на здоровий спосіб життя, формування активної життєвої позиції;

— розвиток кращих моральних людських якостей та відносин;

— підготовка підлітків до служби у лавах армії, до навчання у вищих навчальних закладах військового типу;

— екологічне виховання, виховання свідомого ставлення до природи нашої країни.

Рис. 2. Система дитячо-юнацького туризму в Україні

Дитячо-юнацький туризм в Україні підпорядкований Міністерству освіти і науки. Поруч із спеціалізованими закладами еколого-натуралістичного профілю й закладами дитячо-юнацької технічної творчості та комплексними позашкільними закладами (палаци, центри, будинки позашкільної роботи, дитячо-юнацькі центри) спеціалізовані туристсько-краєзнавчі заклади є складовою частиною системи позашкільної освіти та виховання в Україні. Саме спеціалізовані туристсько-краєзнавчі заклади складають основу системи дитячо-юнацького туризму в нашій країні[11].

Очолює всю туристсько-краєзнавчу роботу в країні Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, безпосередньо підпорядкований Міністерству освіти й науки. Укрдержцентр є інструктивнометодичним та організаційним центром туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи з учнівською та студентською молоддю в Україні. Центр має республіканський табір туристського активу учнів України в селі Осій Іршавського району Закарпатської області.

На рівні Автономної Республіки Крим, областей України, міст державного підпорядкування — Києва та Севастополя працюють Кримський республіканський центр дитячо-юнацького туризму і екскурсій, обласні центри туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді (в Запорізькій, Рівненській, Харківській, Херсонській та Черкаській областях — обласні станції юних туристів), Міжнародний центр дитячо-юнацького туризму головного управління освіти м. Києва та центр дитячо-юнацького туризму і екскурсій м. Севастополя. Зазначені позашкільні заклади безпосередньо підпорядковані відповідно Міністерству освіти і науки АР Крим, управлінням освіти і науки облдержадміністрацій та держадміністрацій міст Києва та Севастополя. В Одеській та Сумській областях туристськокраєзнавчою діяльністю займаються обласні центри позашкільної освіти та виховання, які крім творчості, розташований у м. Біла Церква.

Практично всі заклади обласного рівня ще донедавна (до 1991 року) мали власні туристські бази. На початок 2001 року ці бази залишилися лише у Донецькій (2), Житомирській (1), Івано-Франківській (5), Львівській (4), Миколаївській (1), Харківській (1), Хмельницькій (1), Чернігівській (1), Чернівецькій (1) областях, місті Києві (2) та Севастополі (1).

На початок 2002 року в Україні працювало 73 міських та районних станцій (центрів) юних туристів (з них 6 внутрірайонних у містах), які підпорядковані відповідним управлінням (відділам) освіти міськ (рай) — держадміністрацій. 6 районних станцій юних туристів працюють у селищах міського типу та 3 районні станції юних туристів працюють у селах нашої країни. Лише деякі міські та районні станції (центри) юних туристів мають власні туристські бази. Серед них Іршавська районна станція юних туристів Закарпатської області, Глибоцький районний центр дитячо-юнацького туризму і екскурсій Чернівецької області[8].

На базі всіх спеціалізованих туристсько-краєзнавчих закладів України працюють туристсько-краєзнавчі гуртки та об'єднання учнів різного профілю.

Крім мережі спеціалізованих туристсько-краєзнавчих закладів, дитячо-юнацький туризм входить складовою частиною до системи комплексних позашкільних закладів — Палаців, центрів, будинків позашкільної роботи.

Існує значна кількість туристсько-краєзнавчих гуртків у загальноосвітніх школах та професійно-технічних училищах. Але, в цілому, рівень роботи гуртків в комплексних позашкільних закладах і загальноосвітніх школах та ПТУ значно нижчий, ніж у спеціалізованих туристсько-краєзнавчих закладах.

Відбулася також стабілізація структури самих центрів дитячо-юнацького туризму й станцій юних туристів. Типова структура центру дитячо-юнацького туризму (станції юних туристів) відображена на (рис. 3).

Рис. 3. Напрямки та форми діяльності центру дитячо-юнацького туризму і краєзнавства (станції юних туристів) Виходячи з того, що туристсько-краєзнавча діяльність об'єднує два ефективних засоби виховання — туризм і краєзнавство — основними структурними підрозділами центрів дитячо-юнацького туризму й краєзнавства (станцій юних туристів) є відділ спортивного туризму та відділ краєзнавства.

Спортивний туризм в Україні включено до Єдиної спортивної класифікації України, із відповідними для будьякого виду спорту званнями та спортивними розрядами — від масових юнацьких розрядів до звання «Майстер спорту міжнародного класу». Спортивний туризм на сучасному етапі розвивається в двох напрямках: маршрутний туризм (проходження маршрутів туристсько-спортивних походів з пішохідного, лижного, гірського, водного, велосипедного та спелеотуризму) та змагальний туризм (підготовка та участь в змаганнях із туристсько-спортивного багатоборства). Саме ці напрямки є основними в роботі туристсько-спортивних відділів центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів). Крім того, ці відділи займаються близькими до спортивного туризму видами спорту — спортивним орієнтуванням, скелелазінням, альпінізмом[6].

В роботі краєзнавчих відділів центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів) також домінуючими є два напрямки: географічне краєзнавство (екологія, геологія, гідрологія, топографія, топоніміка тощо) та історичне краєзнавство (археологія, етнографія, народознавство, літературознавство, фольклористика, музеєзнавство тощо). Відділи організують і проводять масові краєзнавчі заходи — експедиції, екологічні акції, зльоти, конкурси тощо. Крім того на базі центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів) на місцях працюють територіальні відділення Малої Академії Наук (МАН), які організовують науково-дослідну роботу учнівської молоді з географічного та історичного краєзнавства й геології. Ця робота проводиться з усіма учнями регіону, які цікавляться географією, геологією та історією рідного краю.

Важливим структурним підрозділом центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів) є методичний відділ (кабінет), який організовує й проводить інструктивно-методичну роботу з питань дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, займається просвітницькою діяльністю, здійснює підготовку туристсько-краєзнавчих кадрів.

В багатьох центрах дитячо-юнацького туризму (станціях юних туристів) працюють екскурсійні відділи (бюро), які займаються організацією екскурсій для дітей та юнацтва, організовують роботу туристських та орендованих баз, туристських та профільних таборів. Ці відділи (бюро) можуть працювати на засадах самоокупності[10].

Одним з основних напрямків роботи центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів) є гурткова робота. Гуртки (об'єднання) також, як правило, поділяються на туристсько-спортивні та краєзнавчі в залежності від того, які напрямки туристсько-краєзнавчої діяльності в програмі гуртка переважають. На базі центрів дитячоюнацького туризму (станцій юних туристів) працюють туристсько-краєзнавчі гуртки (об'єднання) трьох рівнів:

— початкового рівня — гуртки, об'єднання, секції, що сприяють виявленню здібностей, обдарувань вихованців, розвитку їх інтересу до туристсько-краєзнавчої діяльності (першого року навчання);

— основного рівня — гуртки, об'єднання, секції, які розвивають стійкі інтереси вихованців, дають їм знання, практичні уміння й навички, задовольняють потреби у туристсько-краєзнавчій діяльності (другого-третього років навчання);

— вищого рівня — гуртки, об'єднання, секції для здібних і обдарованих вихованців, учасників Всеукраїнських, міжнародних масових туристсько-спортивних, краєзнавчих та наукових заходів (четвертого і більше років навчання).

На базі центрів дитячо-юнацького туризму і краєзнавства (станцій юних туристів), на турбазах, в таборах можуть організовуватися й працювати тимчасові туристські, краєзнавчі, екскурсійні групи, загони, гуртки, секції, сформовані на період проведення туристського заходу, роботи бази, табору як правило початкового рівня.

На початку 2002 року в Україні діяло 96 центрів туризму й краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів, що становить 6% від загальної кількості всіх типів навчальних закладів України. Серед них: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді - 1, Кримський республіканський — 1, обласних — 21, міських — 42, районних — 31 (в т.ч. 6 внутрірайонних в містах). Чисельність центрів туризму має стійку тенденцію до збільшення. Збільшення чисельності центрів туризму відбулося за рахунок відкриття цих закладів у Донецькій, Полтавській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Закрито один центр туризму у Волинській області. Найбільшу кількість центрів туризму, станцій юних туристів мають: Дніпропетровська — 11, Луганська, Полтавська, Хмельницька — по 7 кожна, Волинська, Львівська, Черкаська — по 6, Донецька, Запорізька — по 5. На долю цих 9 областей України приходиться 60 закладів, що становить більше 63%.

Із збільшенням кількості центрів туризму зросла кількість туристсько-краєзнавчих об'єднань учнівської молоді. Зросла також кількість туристсько-краєзнавчих гуртків в інших позашкільних закладах. Так, у порівнянні з 1999 роком кількість гуртків збільшилася на 115 одиниць: якщо у 1999 році їх працювало 5782, що становило 8,4% від загальної кількості гуртків у всіх типах позашкільних навчальних закладів, то в 2001 році їх налічувалось 5897, і питома вага становила 9,3%[1]

Одним з соціально важливих напрямів роботи позашкільних навчальних закладів залишається оздоровлення дітей та юнацтва. У 2001 році в системі дитячо-юнацького туризму працювало 328 туристсько-краєзнавчих табори, в яких оздоровлено 26,4 тис. дітей. На 40 дитячих турбазах відпочило 38,5 тис. учнів, в екскурсіях взяли участь 599 тис. учнів (у 1999 році -585,8 тис. учнів), в походах — 463 тис. учнів (у 1999 році - 490 тис. учнів)

Отже можна з упевненістю стверджувати, що розвиток дитячо-юнацького туризму в Україні за останні роки стабілізувався, а деякі показники свідчать про покращення стану туристсько-краєзнавчої роботи. Так, розвивається мережа центрів (станцій) туризму і краєзнавства, зросла кількість гуртків та дітей в них. Різними формами туристсько-краєзнавчої роботи у 2001 році було охоплено 1252,5 тис. дітей, що становить 19,1% від загальної кількості учнів в Україні. З розвитком та удосконаленням територіальної та функціональної структури системи дитячо-юнацького туризму в нашій країні результати роботи цієї галузі рекреаційної діяльності будуть вагомішими. На сьогодні завдання по розвитку системи дитячо-юнацького туризму слід зосередити на: розробці регіональних програм розвитку дитячо-юнацького туризму та краєзнавства, в основі яких має бути розширення мережі закладів туристсько-краєзнавчого профілю та дитячих туристсько-краєзнавчих об'єднань в навчальних закладах; організації змістовного оздоровлення та екскурсійного обслуговування учнівської молоді; підготовці кадрів системи дитячоюнацького туризму та краєзнаства.

1.2 Мета, об'єкт, предмет і завдання туристсько-краєзнавчої діяльності

У системі навчально-виховної роботи освітніх закладів туризм постає діяльністю, що поєднує подорож та пізнання довкілля. За визначенням О.О.Остапця-Свєшнікова, туристсько-краєзнавча діяльність — «це безпосереднє предметне пізнання навколишньої дійсності: свого рідного краю, всієї країни, інших країн світу. Педагогічно вірно організована туристсько-краєзнавча діяльність є засобом всебічного розвитку особистості. В такій діяльності природно і разом впливають на особистість всі сторони виховання: громадсько-політичний, моральний, трудовий, фізичний, естетичний, розумовий розвиток, політехнічна освіта, економічна та екологічна освіта і виховання, іде інтенсивне формування світогляду». Автор вважає, що туристсько-краєзнавча діяльність — це комплексний засіб всебічного розвитку підростаючого покоління в активному пізнанні та доступному покращенні навколишньої дійсності і самих себе в циклах туристсько-краєзнавчих подорожей. Вона включає в себе всі основні елементи туризму, краєзнавчого пошуку, екскурсійної та музейно-виставочної роботи, і є новим поняттям, у самій своїй сутності відмінним від складових її частин, так як синтетично поєднуючи їх, створює через їх тісну взаємообумовленість та взаємодію якісно новий педагогічний комплекс, здатний справляти на особистість всебічний вплив і цим сприяти її гармонічному розвитку.

Туристсько-краєзнавча діяльність полягає у пошуку, обґрунтуванні і розкритті у взаємозв'язках і взаємозалежностях сукупності особливостей певної території, комплексному оцінюванні її у природно-історичному і соціально-економічному аспектах.

Метою туристсько-краєзнавчої діяльності є створення умов для творчого, інтелектуального та фізичного розвитку особистості, впровадження якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності дітей та учнівської молоді, організація їх дозвілля та задоволення освітніх потреб шляхом участі у пошуково-дослідницькій та туристсько-краєзнавчій, художній, декоративно-прикладній та інших видах творчості.

Об'єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є сукупність географічних, історичних об'єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв'язків на певній території. М. Откаленко зазначав, що об'єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є суспільно-територіальний комплекс, який підтверджує географічний характер краєзнавчих знань, але не вичерпує їх .Краєзнавство також містить знання історії, демографічного складу, духовної і матеріальної культури населення певної території. М. Міронов розглядає об'єкт краєзнавства як соціально-економічний, політичний, історичний і культурний розвиток мікрорайону, села, міста, району, області, природні умови .

Територія, етнічний простір, що складається з менших за розміром історико-географічних одиниць (село, місто тощо), є предметом туристсько-краєзнавчої діяльності. За визначенням академіка Є. Колесника, краєзнавство всебічно вивчає малі території. При цьому всі факти, явища і процеси досліджують комплексно, тобто у причинно-наслідкових зв’язках.

Туристсько-краєзнавча діяльність передбачає виконання таких завдань:

— сприяти відродженню духовності, національної свідомості, любові до рідної країни у підростаючого покоління;

— виховувати повагу до людини та її праці;

— підвищувати результативність навчання й виховання за допомогою яскравих прикладів із навколишнього середовища;

— збагачувати досвідом спільної діяльності, спілкування;

— здійснювати особистісний розвиток кожного учня і студента;

— сприяти оздоровленню, підвищенню рівня фізичної підготовленості дітей, підлітків і молоді;

— навчити раціонально, без заподіяння шкоди природі збирати колекції, цінні природні матеріали;

— розвивати вміння поповнювати зібраними під час походів і екскурсій матеріалами краєзнавчі музеї чи куточки, створювати нові;

— навчити постійно стежити за екологічним станом довкілля та вчасно ознайомлювати з результатами досліджень громадськість.

Особливої актуальності туристсько-краєзнавча діяльність у системі навчально-виховної роботи в освітніх закладах набуває нині. Вона передбачає дослідження рідного краю у взаємозв'язку із вивченням глобальних і регіональних особливостей довкілля, створює умови для використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховній роботі школи і ВНЗ, забезпечує застосування набутих знань, умінь і навичок (як результат безпосереднього розвитку школярів і студентів, забезпечення їхнього життєвого досвіду)[5].

1.3 Функції та принципи туристсько-краєзнавчої діяльності

Із огляду на те що туристсько-краєзнавча діяльність є не лише способом проведення вільного часу, а й формою виховного впливу на особистість, виокремлюють різноманітні її функції, види та принципи. Основними функціями туристсько-краєзнавчої діяльності є:

1. виховна функція. Кожна туристська подорож формує певний досвід терплячого долання незручностей, виховує любов і повагу до людей, рідного краю, учить шанобливо ставитися до традицій, вірувань, світогляду інших народів тощо;

2. розвивальна функція. У процесі подорожей відбуваються розвиток пізнавальної активності, забезпечення можливості адекватного самопізнання, озброєння комунікативними вміннями і навичками;

3. пізнавальна функція. Вона полягає у пізнанні світу, накопиченні досвіду, формуванні світогляду кожного мандрівника. Здійснюючи похід чи екскурсію рідним краєм, юні краєзнавці отримують знання про географічні, історичні, екологічні тощо особливості довкілля, вчаться зберігати їх для наступних поколінь, що сприяє розвитку науки, культури, мистецтва та інших галузей людського суспільства;

4. соціалізуюча функція. Відбувається оволодіння навичками взаємодії з іншими людьми, правилами поведінки в колективі тощо;

5. рекреаційна функція. Туристські подорожі сприяють поліпшенню фізичного і психологічного здоров’я юних дослідників, які отримують нові враження.

Окрім цього О.О.Остапець-Свєшніков ввів і обґрунтував такі принципи туристсько-краєзнавчої діяльності, як:

— принцип пізнання навколишнього світу школярами з 1 по 11 класи по «спіралі, що розширюється та поглиблюється «. Цей принцип, базуючись на віковому підході, передбачає поступове освоєння навколишнього природного та соціального середовища від свого населеного пункту, рідного краю до найвіддаленіших куточків своєї Батьківщини. В цьому процесі учні початкової школи знайомляться з оточуючим їх світом, учні 5−8 класів вивчають навколишнє соціальне та природне середовище, а учні старших класів виходять на рівень дослідницької роботи в пізнанні свого рідного краю, країни, інших країн;

— принцип циклічності туристсько-краєзнавчої діяльності, де кожний цикл основного туристсько-краєзнавчого заходу (туристського походу, краєзнавчої експедиції, екскурсійної поїздки тощо) складає три частини: підготовку, проведення та підведення його підсумків. Цикли, змінюючи один одного на обертах «спіралі» пізнання навколишнього світу, створюють цілорічну систему туристсько-краєзнавчої діяльності. Таким чином, на думку автора, «спіраль», що розширюється та поглиблюється" та туристсько-краєзнавчі цикли є структуроутворюючими системами туристсько-краєзнавчої діяльності .

Туристсько-краєзнавча діяльність — один з найдійовіших видів рекреаційної діяльності. Види рекреаційної діяльності реалізуються через рекреаційні заняття, які поділяються на дві групи, що об'єднують чотири основних типи занять.

Перша трупа — група відновлення, яка включає:

а) рекреаційно-лікувальні заняття;

б) рекреаційно-оздоровчі заняття.

Друга трупа — група розвитку. яка включає:

а) рекреаційно-спортивні заняття;

б) рекреаційно-пізнавальні заняття.

туризм краєзнавчий гуртковий орієнтування

Розділ 2. Організація туристсько-краєзнавчої діяльності в Україні

2.1 Історія розвитку туристсько-краєзнавчої діяльності в Україні

На території України краєзнавство розвинулось у XIX ст. Воно мало різні напрями, висвітлювалося у працях Т. Шевченка, П. Куліша, А. Метлинського, Я. Марковича, В. Полетики.

Краєзнавчі ідеї пропагувало Кирило-Мефодіївське братство (1845−1847). Члени братства (В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич, Т. Шевченко) вели активну громадську діяльність, піклувалися про розвиток народної освіти, поширювали ідеї краєзнавчого вивчення міст і сіл України, зокрема Києва, традицій, історичних пам’яток, мовних діалектів тощо.

У 70-ті роки XIX ст. у Києві було засновано Товариство Нестора Літописця, а в 1872—1878 рр. працювала етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського, яка започаткувала систематичну краєзнавчу роботу в Україні.

Значний внесок у розвиток краєзнавства зробили діячі «Руської Трійці» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький). Під час народознавчих мандрівок вони вивчали ремесла і архітектуру, одяг і господарство, торгівлю і релігію, розшифровували рукописні книги та давні документи, у краєзнавчих, фольклорних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних матеріалах відкривали для сучасників історичний розвиток українського народу .

В Україні на початку ХХ ст. важливого значення надавали науковим краєзнавчим дослідженням українські вчені Павло Тутковський (1850−1930), Степан Рудницький (1877−1938). На необхідність дослідження своєї місцевості, свого краю вказували перший президент України Михайло Грушевський (1866−1934), українська культурно-освітня діячка Софія Русова (1856−1940). В Україні існували особливі тенденції щодо проведення краєзнавчих досліджень.

У 1925 р. у Харкові було проведено Першу всеукраїнську краєзнавчу конференцію, на якій утворили державний централізований орган — Український комітет краєзнавства. Серед його фундаторів і активістів — діячі української науки та культури Д. Багалій, Д. Яворницький, В. Геринович, М. Криворотченко, Б. Пилипенко, С. Рудницький, М. Шарлемань, М. Яворницький, О. Яната. Краєзнавці, педагоги, дослідники дійшли згоди стосовно того, що саме під час шкільного навчання мають формуватися вміння вивчати історію, географію, природу рідного краю. На туристсько-краєзнавчій роботі ґрунтується педагогічна діяльність Антона Макаренка (1888−1939). Він щорічно з вихованцями комуни проводив літні туристські подорожі, перетворюючи їх на важливий засіб пізнання і виховання.

Основи краєзнавства як науки почали розробляти у 30-ті роки XX ст., що сприяло популяризації краєзнавчого руху. За постановою VI сесії Центрального бюро краєзнавства (1926) було визначено, що воно є методом синтетичного вивчення будь-якої реальної, виокремленої за адміністративними, політичними чи господарськими ознаками порівняно невеликої території. У 1923;1929 рр. бюро видавало журнал «Краєзнавство». На третій конференції з краєзнавства і туризму (1930) було оголошено про перехід краєзнавчого руху на наукову основу, а при деяких педагогічних інститутах створено кафедри краєзнавства.

У зв’язку зі скасуванням системи державного краєзнавства у середині 30-х років XX ст. відбулося призупинення розвитку шкільного краєзнавства. У 1937 р. ліквідували центральні і місцеві краєзнавчі органи, а краєзнавство у середніх школах відмінили, ним продовжували займатися лише ентузіасти, деякі краєзнавці, любителі, вчителі.

Згодом, виходячи з ідеї зв’язку навчання із життям, педагог Станіслав Шацький (1878−1934) запропонував програму вивчення мікросередовища з метою його педагогізації. Програма містила такі розділи: загальні відомості про сім'ю і навколишній світ, економіку, педагогіку сім'ї і навколишнього світу, режим і організацію вільного часу, ставлення до праці, авторитет батьків та ін. Він наголошував, що навколишнє середовище, економічні, культурні явища мають значний вплив на розвиток людини і без їх аналізу педагоги обійтися не можуть.

У роки Другої світової війни краєзнавство не могло розвиватися. У післявоєнні роки, незважаючи на підвищений інтерес до краєзнавства і дитячого туризму, наукове узагальнення набутого досвіду здійснювалося занадто повільно.

У 60-ті роки XX ст. краєзнавство знову актуалізувалося у педагогіці, виникла потреба переглянути його принципові дидактичні питання. Більшість учених-педагогів, краєзнавців-аматорів підтверджувала думку про необхідність дослідження рідного краю. Науково-педагогічні проблеми шкільного краєзнавства того часу розробляли у своїх ґрунтовних працях М. Баранський, І. Іванов, К. Строєв та ін. .

Швидкими темпами краєзнавча робота розвивалась у 1950;1980 рр. У той час із метою виконання завдань дослідницького характеру в різні місця Радянського Союзу вирушали туристсько-краєзнавчі експедиції учнів, які досліджували територію на державному рівні за напрямами: місця бойової слави, географічні, історичні, екологічні та інші місця, що вимагав закон «Про зв’язок школи з життям» (1958). Незважаючи на заідеологізованість краєзнавців, їх досвід необхідно вивчати і використовувати у процесі підготовки фахівців, а кращі ідеї втілювати у сучасній школі.

Важливого значення педагогічним основам краєзнавства у навчанні і вихованні школярів надавав вітчизняний педагог Василь Сухомлинський (1918;1970). У 80-ті роки XX ст. опубліковано праці з методики організації краєзнавчих досліджень (М. Костриця), туристсько-краєзнавчої роботи (М. Крачило), розвитку краєзнавчої культури (В. Біленкін, В. Левін).

Із 90-х років, пов’язаних із здобуттям Україною незалежності, у суспільстві відбувається переоцінювання цінностей, переорієнтація на вивчення учнями території, на якій вони безпосередньо проживають.

Краєзнавчо-туристську діяльність можна розглядати як об'єктивну потребу суспільства, пов’язувати навчально-виховний процес із актуальними питаннями соціально-економічного будівництва, культурно-духовного відродження України .

2.2 Сучасний стан дитячо-юнацького туризму в Україні

В Україні склалася і успішно діє система дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, яка є невід'ємною складовою позашкільної освіти. У процесі пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань предків у юних туристів виховується почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, чуйності, доброти, формується фізично здорова і духовно розвинена особистість.

З прийняттям Державної програми розвитку туризму на 2002;2010 роки (постанова КМУ від 29.04.2002 № 583) і Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року (постанова КМУ від 10.06.2002 № 789) дитячо-юнацький туризм і краєзнавство перейшли на важливий етап свого розвитку, адже туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки і соціальної сфери України і це дає можливість центрам туризму і краєзнавства учнівської молоді якісного оновлення своєї діяльності. На виконання зазначених програм обласними державними адміністраціями розроблені і затверджені регіональні програми розвитку туризму і краєзнавства, у яких приділена значна увага питанням розвитку дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, вдосконалення матеріально-технічної бази центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Мережа центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді. На сьогодні в Україні діє 100 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно-методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму в регіонах. Слід відзначити, що останнім часом серед позашкільних навчальних закладів зростає саме мережа центрів туризму і краєзнавства: якщо в 1998 році їх було 84, в 2000р.- 87, то зараз — вже 100. І цей процес продовжується: внутрірайонні центри в містах набувають статусу міських (така тенденція характерна для м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де в місті діє зараз 5 центрів туризму), набуває поширення створення філій обласних центрів: започаткували цю роботу в Івано-Франківському обласному центрі туризму (діє вже 7 філій), а зараз філії створені в Донецькій, Запорізькій областях, створюються в Чернівецькій області.

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області - по 8 кожна, Луганська і Полтавська — по 7, Львівська, Черкаська, Волинська — по 6, Донецька, Харківська — по 5.

Немає центрів туризму обласного рівня в Київській, Одеській та Сумській областях, де відбулося злиття всіх позашкільних навчальних закладів, але в комплексних позашкільних навчальних закладах цих регіонів працюють відділи туризму і краєзнавства.

Нормативна база дитячо-юнацького туризму. З прийняттям Закону України «Про позашкільну освіту» розпочався процес створення нормативно-правової бази діяльності позашкільних навчальних закладів, в т. ч. і туристсько-краєзнавчого напряму. А саме, прийняті:

1) Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002;2008 роки, затверджена постановою КМУ від 28.03.2002 № 378;

2) Наказ МОН від 12.07.2001 № 510, зареєстрований Мін'юстом від 06.09.2001 за № 788/5979 «Порядок видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту» та наказ МОН від 24.03.2003 № 161, зареєстрований Мін'юстом від 08.04.2003 за № 275/7596 «Про внесення змін до Порядку видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту»;

3) Положення про центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станцію юних туристів, затверджене наказом МОН від 19.12.2002 № 730 і зареєстроване Мін'юстом від 8.01.2003 за № 10/7331;

4) Розпорядження КМУ від 12.05.2004 № 298-р «Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму» та наказ МОН від 11.06.2004 № 473 на його виконання;

5) Наказ МОН від 11.05.2004 № 379 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську координаційно-методичну раду з питань розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій», затверджений наказом Мін'юстом від 26.05.2004 № 379 (підготовлений з метою сприяння реалізації Державної програми розвитку туризму на 2002;2010 роки та програми розвитку краєзнавства до 2010 року, розробки стратегії і програми розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій в Україні);

6) Постанова КМУ від 17.11.2004 № 1564 «Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися держаними навчальними закладами» (підготовлений з метою розширення можливостей позашкільних навчальних закладів у період недостатнього бюджетного фінансування у надання платних послуг, кошти від яких спрямовуються на виконання статутних завдань та утримання закладів);

7) Наказ МОН від 16.05.2005 № 295 «Про затвердження Положення про туристські маршрутно-кваліфікаційні комісії навчальних закладів системи МОН», зареєстрований Мін'юстом від 01.06.2005 за № 601/10 881 (підготовлений з метою створення умов для безпечного проведення туристських походів з учнівською і студентською молоддю).

8) Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» від 4.07.2005р. № 1013/2005 (на виконання Указу підготовлений наказ МОН від 29.07.2005 № 454 «Про заходи МОН по реалізації Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні»).

Одним з показників, що характеризують розвиток дитячо-юнацького туризму і краєзнавства є робота туристсько-краєзнавчих об'єднань — їх кількість та охоплення дітей. І ці показники такі:

— 2000 рік — 5897 гуртків/ 105 911 учнів;

— 2001 рік — 5960 гуртків/101 263 учні;

— 2002 рік — 5972 гуртки/100 051 учень;

— 2003 рік — 6565 гуртків/109 444 учні;

— 2004 рік — 6446 гуртків /106 578 учнів.

Табл. 2.1. Охоплення учнів туристсько-краєзнавчою гуртковою роботою позашкільними навчальними закладами у 2004 році (за даними державної статистики) Найбільш масовою гурткова туристсько-краєзнавча робота є в Харківській, Херсонській, Чернігівській, Івано-Франківській, Полтавській областях.

Слід зазначити, що заняття туризмом і краєзнавством проводиться не тільки в центрах дитячо-юнацького туризму, а і в інших профільних та комплексних позашкільних навчальних закладах.

Наприклад, такі гуртки є в:

— центрах, палацах естетичного виховання — 3159 гуртків/52 810 уч.;

— відділеннях МАН — 304/3671;

— центрах, будинках технічної творчості - 94/1356;

— еколого-натуралістичних центрах — 91/1398.

У 2004 році у загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах туристсько-краєзнавчого профілю, Палацах, Будинках дитячої творчості працювало 4 826 гуртків спортивно-туристського профілю, в яких навчалось 78 521 учнів.

Найбільш масовими видами спортивного туризму в Україні є пішохідний туризм та спортивне орієнтування.

Так, за програмами «Спортивний туризм» працювали 1790 гуртків, за програмою «Спортивне орієнтування» — 613 гуртків.

Крім того, діяли такі гуртки:

— 79 — водного туризму;

— 65 — гірського туризму;

— 71 — велосипедного туризму;

— 106- спелеотуризму;

— 18 — туристів-провідників;

— 14 — лижного туризму;

— 21 — молодших інструкторів туризму;

— 13 — топографівгеодезистів;

— 14 — юних суддів туристських змагань;

— 5 — скелелазання та інші.

Виходячи з вищезазначеного, традиційними є змагання з техніки пішохідного туризму та спортивного орієнтування. Але запроваджуються і нові види: наприклад, зимові багатоденні змагання учнів зі спортивного орієнтування, з гірського туризму та інші. Так, протягом 2004 р. центрами туризму проведено близько 250 змагань з різних видів туризму. Всього ж у масових заходах зі спортивного туризму взяли участь 78 902 учасники, і це не враховуючи учасників таких поширених загальношкільних заходів як «Тиждень туризму», туристсько-спортивних зльотів до Всесвітнього дня туризму, масових сходжень на найбільш відомі вершини Криму та Карпат, походів по рідному краю тощо.

Крім того, гуртківці центрів туризму змагаються на міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту постійно беруть участь у міжнародних змаганнях із спортивного орієнтування в Чехії та Словакії. Команди центрів туризму беруть участь у змаганнях, які проводить Федерація спортивного туризму України (відкриті змагання зі спортивного туризму «Кам'янецькі скелі», Всеукраїнські змагання з спортивного орієнтування на приз О. Онищука, кубок Вінницької області з техніки водного туризму «Вінницькі перегони» тощо).

З метою розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму щорічно проводиться заочна Першість України на кращу туристсько-краєзнавчу подорож.

Своєрідним підсумком роботи туристсько-спортивних гуртків є участь у Всеукраїнських змаганнях із спортивного туризму.

Загалом, різними формами туристсько-краєзнавчої роботи всіма позашкільними навчальними закладами України у 2010 р. було охоплено близько 20% дітей від загальної кількості учнів в Україні[14].

Розділ 3. Організація туристсько-краєзнавчих заходів з учнівською молоддю

3.1 Методика організації роботи туристично-краєзнавчого гуртка Передовий досвід організації туристично-краєзнавчої роботи в школах України свідчить, що вчителі географії поряд з підготовкою фактичного матеріалу ретельно продумують методику його подачі та складають тематичні плани з урахуванням особливостей довколишнього середовища рівня туристично-краєзнавчих знань, життєвої практики учнів. На відміну від календарних або тематичних планів з інших шкільних предметів у цих планах висвітлюються ті розділи або теми шкільних курсів географії, під час вивчення є можливість здійснення краєзнавчого принципу.

Особливо важливе значення у плануванні навчальної туристично-краєзнавчої роботи має виконання вимог до змісту краєзнавчого матеріалу, що використовується на уроках. Такий матеріал повинен виховувати учнів, сприяти глибокому та міцному засвоєнню ними основних географічних знань, конкретизації та розкриттю наукових понять, озброювати школярів політехнічними знаннями, уміннями та навичками, відповідати завданням трудового виховання і свідомого ставлення до праці, професійної орієнтації підростаючого покоління, програмним вимогам курсів шкільної географії.

В учнів є певні краєзнавчі знання, але їх не досить для успішного здійснення краєзнавчого принципу викладання географії. А відтак, основне завдання вчителя полягає в тому, щоб систематично, послідовно і цілеспрямовано збагачувати, розширювати і поглиблювати краєзнавчі знання школярів. Під час перспективного планування треба ретельно продумати питання зв’язку викладу теоретичного матеріалу підручників з географії і туристично-краєзнавчої роботи, тобто питання реалізації краєзнавчого принципу у викладанні географії. Для одержання найкращих педагогічних результатів, під час планування певної теми необхідно добирати найбільш суттєвий туристично-краєзнавчий матеріал. Дуже важливо, щоб цей матеріал був однорідним, органічно втілювався в тему уроку, а також був доступним для розуміння учнями. Туристично-краєзнавчий матеріал має бути цікавим та наочним, допомагати засвоєнню наукових понять географії, сприяти розкриттю суті географічних закономірностей, взаємозв'язків і взаємозалежності між географічними об'єктами, явищами та процесами. Він повинен сприяти розв’язанню освітніх і виховних завдань, забезпечувати можливість застосування найефективніших форм і методів навчання. Зв’язок навчального процесу з туристично-краєзнавчою роботою здійснюється в різноманітних темах і на різних стадіях їх вивчення[5].

Досвід роботи багатьох учителів географії дає можливість виділити такі підходи до відбору краєзнавчого матеріалу та його включення до навчальних планів.

1. Туристично-краєзнавча робота передує вивченню теми. Так, у 5—9 класах під керівництвом учителя провадяться спостереження погоди при вивченні тем «Повітря», «Атмосфера», «Євразія», «Клімат України». При цьому вивчення перелічених тем може розпочинатися не з програмних питань, а з повідомлень учнів про результати спостережень за погодою. Вчитель повинен так спланувати та організувати спостереження, щоб вони підтверджували прикладами та переконливими висновками наукові поняття й теоретичні узагальнення тих тем, що вивчаються.

2. Туристично-краєзнавчий матеріал органічно входить до змісту теми. При цьому туристично-краєзнавча робота проводиться одночасно з вивченням програмного матеріалу. Так, у 6 класі складові елементи граніту визначають під час практичної роботи з теми «Гірські породи». При вивченні у 7 класі теми «Зображення Землі на глобусах та картах» провадяться практичні роботи з вимірювання відстаней, визначення напрямків, орієнтування на місцевості, складання схематичного плану невеликої ділянки місцевості й топографічного плану своєї місцевості.

3. Туристично-краєзнавча робота припадає на кінець вивчення теми. Ряд тем шкільної програми з географії закінчується екскурсіями у природу. Так, після вивчення у 6 класі теми «Біосфера» провадять екскурсію з метою ознайомлення з компонентами природи своєї місцевості.

У 7 класі з метою вивчення та опису природних комплексів, відмінності яких зумовлені кліматом, екскурсію провадять після закінчення теми «Географічна оболонка». З метою комплексного опису природи на ділянках з різними умовами зволоження та тепла після того, як вивчено весь програмний матеріал.

3.2 Планування гурткової роботи в школі

Географічний краєзнавчий гурток — організаційний центр позакласних занять. На ньому діти розвивають самостійність і ініціативу, отримують практичні вміння та навички.

Мета створення краєзнавчого гуртка — розширення та поглиблення знань учнів із географії рідного краю, вивчення та охорона природи, спостереження, пропаганда географічних знань серед школярів.

Пошукова та краєзнавча робота має велике значення в процесі виховання учнів, сприяє розвитку їх творчих інтересів, розширює світогляд школярів, формує активну громадянську позицію, спонукає вести здоровий спосіб життя .

Мета роботи гуртка:

1. Вивчення, дослідження та збір матеріалів про природу рідного краю, країни; про історичну минувшину та сьогодення; про видатних людей та культуру рідного краю.

2. Організація роботи з екологічного виховання, формування у школярів вмінь та навичок природоохоронної діяльності, розвиток розуміння прекрасного в природі.

3. Розвиток творчих здібностей дітей, які пов’язані з географічними дослідженнями і передбачають аналіз зібраних фактів, робити висновки.

4. Вивчення особливостей господарської діяльності рідного краю (промисловості, сільського господарства, транспорту), перспектив розвитку цих галузей із наступними висновками .

Програма «Географи-краєзнавці» призначена для гуртків шкіл і позашкільних закладів. Розрахована на 2 роки навчання по 216 годин щороку.

Введення програми актуальне, оскільки вона може стати методичним забезпеченням для багатьох географо-краєзнавчих гуртків, сітка яких розширюється — в умовах усвідомлення значення вивчення рідного краю, зокрема його природи[5].

При створенні програми бралося за мету якомога повніше охопити вивчення всіх компонентів ландшафту, передбачити розвиток умінь і навичок практичних географічних досліджень, виховати бережливе ставлення до природи, розуміння прекрасного в довкіллі.

Програма дає можливість розвивати творчі здібності дітей. Перш за все вони пов’язані з суто географічними дослідженнями, багато з яких передбачають аналіз зібраних фактів, виведенні висновків. По-друге, кожний розділ програми в тій чи іншій мірі пов’язаний з естетикою природного комплексу. Діти роблять замальовки пейзажів, складають художні твори, фотографують, оформляють звітний матеріал. Матеріали заносяться до спеціального художнього журналу .

Програма відрізняється принципом побудови структури. Він полягає в повторенні і поглибленні знань і навичок, а також на неперервному в часі комплексі практичних географічних досліджень. Спостереження за всіма компонентами ландшафту проводяться протягом двох років занять з введенням нових понять, розширенням методів досліджень у другий рік. Доцільність саме такої побудови визначається необхідністю розвитку навичок досліджень і їх логічного завершення. В перший рік занять певні частина гуртківців або усі члени гуртка продовжують проводити спостереження за тими чи іншими елементами природного комплексу, після теоретичного ознайомлення з ними, щоб витримати неперервність в часі географічних спостережень і на другий рік під час поглиблення відповідної теми мати змогу проаналізувати дані спостережень і зробити обгрунтовані висновки.

Заняття відрізняються за рівнем складності в просторовому плані, тобто за обсягом території, яка досліджується. Якщо початок дослідження має точковий або профільний характер, то продовження його і завершення характеризуються суцільно-площинною ознакою аж до спроби складання карти певного явища.

Залучати до роботи в гуртку найкраще учнів 5−7 класів, оскільки запропонована програма найбільше перекликається з за загальноосвітньою програмою з географії саме цих років навчання. Вона не дублює шкільну програму, але має глибше теоретичне, детальніше практичне спрямування і, крім того, є логічним втіленням світоглядного принципу «від загального до конкретного»: пояснення глобальних географічних закономірностей на прикладі природного комплексу свого краю .

Для того щоб проводити практичні заняття на місцевості і у камеральних умовах, необхідно мати достатню кількість обладнання: карти місцевості, плани ділянок, компаси, термометри, барометри, гігрометри, рулетки 5−20 метрові, секундоміри.

Географи-краєзнавці повинні бути учасниками туристичних походів та наукових експедицій, для цього треба мати туристське знаряддя: намети, спальні мішки, ковбики, туристські системи, різноманітні карабіни, мотузки, канати. Керівники гуртка повинні знати техніку проведення практичних робіт на місцевості за різними розділами з географії, вести підготовку та проводити походи із гуртківцями, брати участь в наукових та пошукових експедиціях по рідному краю, по Україні.

Таблица 3.1 Календарно-тематичне планування гуртка «Географи-краєзнавці».