Поезія У. О. Жуковського

Поэзия У. А. Жуковского

В початку XIX століття, у Росії склалося нове літературне протягом — романтизм. Він прийшов змінюють класицизму і оформився у двох головних течіях — психологічному й цивільному. Психологічний протягом російського романтизму очолили Жуковський і Батюшков.

Пафос поезії Жуковського — суверенність душевного ладу особистості, мислячої себе внутрішньо самостійною і незалежної. Така особистість сприймає пам’ятати історію та сучасність, минуле існує і майбутнє крізь призму індивідуального неповторного свідомості. Людина перетворюється на поезії Жуковського передусім приватна людина, противополагающий себе державі. Його душевний лад й усе духовне обличчя самокоштовні.

Заслуга Жуковського у тому, що все видимий людині світ у його поезії постав, у індивідуальному світлі, пропущеному через серце й душу. Після Жуковського будь-яке переживання, чи це туга чи сум, громадянське чи патріотичне почуття, втратило риторичне, абстрактне (і тому холодне) вираз і набуло задушевність і зворушливість. Наприклад, патріотизм сприймає ліриці Жуковського («Співак у стані російських воїнів ») не зовнішнім стосовно до людини вимогою, яке власним, внутрішнім переконанням, невід'ємним властивістю його натури. Жуковський хіба що раскрепостил душевний лад человека.

Единство авторського свідомості людини та відображеній в ліриці романтичної особистості - про те нове, що вніс Жуковський в романтизм зокрема й у поезію взагалі. Це призвело до у себе єдність стилю, і тону, яке досягалося внаслідок прямого, безпосереднього відтворення душевних переживань личности.

Счастье людини, на переконання Жуковського, отже, сенс його життя ні в зовнішньому інтересі, а неї саму, може його душі, в багатстві думок та почуттів. Чим гуманніше особистість і більше людяних людей, тим щасливішим держава. Треба не придушувати чи вгамовувати пристрасті, а вдосконалити свій духовний світ. Людина для Жуковського не засіб задля досягнення якихось сторонніх йому цілей, а сам — мета історичного процесу. А позаяк між самосвідомістю особистості, її реальних можливостей і становище у дійсності лежала глибока прірву, то особистість в поезії Жуковського принципово самотня. Вона знаходить розуміння лише середовищі людей, яким настільки ж чужа мораль несправедливого суспільства. Однак самітність не відштовхує людини позаду світу. Жуковський приймає життя і з її стражданнями і печалями, оскільки вони також множать гуманні і моральні запрацювала людині. Він вірить, що в результаті «прекрасне й високе у людині переможе, хоча б поза межами земного буття ». Так було в поезії Жуковського виникає «другий світ «- ідеальний і досконалий. (…) Поет хіба що забирає читача в невідому далечінь зачарування і, щоб домогтися її, спонукав скинути вантаж земної суєти, знехтувати дрібні інтереси і збирається оживити свої істинно людські свойства.

На цьому якісно зовсім новому шляху Жуковський рішуче пориває зі старою раціоналістичній поетикою XVIII століття. Відволікаючись від предметних ознак, поет оживив в слові додаткові емоційні відтінки, приховані у ньому, і підвищив їх суб'єктивну значимість. Він знайшов у слові й у поєднаннях слів додаткові ресурси передачі переживань, і настроїв. (…).

Своими елегіями Жуковський вдихнув в російську поезію новий зміст і перетворив її лад. У елегії «Вечір «зміст сумно не оскільки велять «правила «мистецтва, а внаслідок сформованого у поета розуміння життя. То була похитнулася примусова зв’язок між жанром та ліричної емоцією. Це спричинило з того що особистість в поезії не ділилася на різні сфери — інтимну, громадянську, а постала єдиної, внутрішньо багатоскладової і багатогранної, прекрасної і висока. Дійсність відтепер проглядалася через душевний лад людини, через його індивідуальні, неповторимо-своеобразные, самобутні переживания.

Жуковский додав елегійного смутку всепроникаючий і всеохоплюючий характер. Елегійне настрій — це панівна тональність його лірики. Елегія — пісня всієї людського життя, якою виражено глибоке і невикорінне розчарування действительности.

Элегическая емоція включила тепер і було «вічні «філософські питання — протиріччя між конечністю тіла, і нескінченністю духу, і соціальні - незадоволеність насущної дійсністю, у якій гинуть високі духовні цінності (звідси жага іншого світу і пекуча мрія про неї), і психологічні - бажання передати неповторні і гуманні почуття, властиві окремої особистості, родинним їй душам.

Новое розуміння світу і нових стосунків особистості зі світом проникло й інші жанри. (…) У романсі пісні встановлювалася значуща близькість автора з освіченим колом чи народної середовищем. Баладі Жуковський додав ту остаточну завершеність, ті типові ознаки, які виділили їх із інших жанров.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.