Основні принципи номінації побутових реалій

Народна побутова лексика становить різноманітну за структурою, походженням та часом виникнення групу слів. Назви предметів побуту є відображенням матеріальної культури, яка розвивалася впродовж багатьох століть, тому вони часто мають багато синонімічних та дублетних назв.

В основі будь-якого найменування лежить певна мотиваційна ознака. Тому першопричиною виникнення синонімів є наявність відмінних мотивів номінації реалій.

Досить часто паралельні назви утворюються шляхом взаємодії кількох мотиватів: особливостей зовнішнього вигляду, функцій, які виконує предмет, способу приєднання до іншого складника реалії, асоціативної подібності до іншого предмета, особливостей практичного використання, матеріалу, з якого реалія виготовлялася найчастіше тощо.

В основу творення багатьох назв меблів та речей хатнього вжитку покладено їх практичне використання. Наприклад, на позначення колиски, підвішеної на чотирьох мотузочках до стелі, та дерев’яного ліжечка, ніжки якого попарно сполучені закругленими планками, завдяки чому воно може погойдуватися, у досліджуваній говірці використовуються лексеми л’умл’а (л’умл’ка), колимска (калимска), коли^есамнка, коли^еб’емл' (кали^еб’емл'), кали^еб’емл’ка (кали^еб’емл’ка). Основним мотивом номінації цих двох різних за зовнішнім виглядом побутових реалій є спільне функціональне призначення: л’умл’а (л’умл’ка) утворилося від дієслова люляти; колимска (калимска), коли^есамнка < колисати; коли^еб’емл' (кали^еб’емл'), кали^еб’емл’ка (кали^еб’емл’ка) < рос. колебать. Тому майже всі лексеми, які вживаються для називання зазначених предметів побуту, паралельно функціонують у мовленні жителів с. Верхня Сироватка.

Функціональне призначення є мотивом номінації й інших побутових реалій. Зокрема, виконувана функція була покладена в назву верхньої частини стільця, яка призначена для сидіння: сид'імн':а (си^ед'імн':а), с'ід'емн'іjе, с'ідумшка, с'імдало.

Номени кримшка (кримшка стомлу, кримшка cтолам) на позначення семи «верхня кришка стола» та покри^евамло (пакри^евамло, укри^евамло), який у говірці с. Верхня Сироватка використовується для називання ковдри, несуть у своїх основах спільну функціональну ознаку — крити, покривати, накривати, укривати.

Досить зрозумілими й семантично прозорими для носіїв досліджуваної говірки є назви простирадла — промстин' (промс'т'ін', промсти^ен'), прости^ен’ам (прост'ін'ам, прос’т'ін'ам), простимнка, простирамдло (простерамдло), в основі яких лежить функція «стелити, простилати».

Назви замнав'іс (замнав'ес), занав’емска (занав'імска) є полісемічними, оскільки використовуються в говірці с. Верхня Сироватка і для номінації тонкої, і для довгої грубої занавісок на вікні. Ці одиниці також утворені на основі домінуючої функції предмета — завішувати вікна.

Скатерть у досліджуваній говірці номінують накимдка від дієслова накидати. Назва св’ет'імл'ник (св'ет'імл'нік, св'іт'імл'ник, св'іт'імл'н'ік) на позначення освітлювального пристрою, у якому джерело світла захищене склом, утворилася від дієслів світити, освітлювати. Мотиви для номінації зазначених предметів побуту є досить зрозумілими і базуються на основній функціональній ознаці.

Залежно від виконуваної предметом дії виокремлюємо також такі назви: прамник (прамни^ек), прамл’ник (прамл'ни^ек) «дерев'яний валок для вибивання білизни під час прання» та назва сучасного предмета побуту праска походять від праслов’янського *perti «відбивати» [24, с. 556−557]; назва совомк (со^авомк) «лопатка із загнутими догори бічними краями і короткою ручкою» утворена від старослов’янського дієслова совати «сунути, витягати» [25, с. 341−342]; налигач для тварин, який у досліджуваній говірці називають налигамч (налигамч'), походить від праслов’янського кореня *leig- «в'язати» [23, с. 229−230]; слова м'і'тлам (м'етлам), м’ет’омлка (м'іт'омлка), які вживаються на позначення віника з гілочок, мають у своїй основі дієслово мести; старий стертий віник у говірці с. Верхня Сироватка номінується лексемою де^иркамч (де^иркамч'), яка утворилася від дієслова дерти, що належить до споконвічної української лексики; назва пе^ире^икламди^ена на позначення горизонтально укріпленої перекладини під стелею, на яку вішають одяг, утворилася від дієслова класти; номен в’емшалка (в'імшалка) «пристосування для вішання одягу» також носить у своїй основі домінуючу функцію та має віддієслівне походження (вішати).

У говірці с. Верхня Сироватка існують назви побутових реалій з непрозорою мотивацією, етимологію яких встановити важче. Проте вони у своїй основі також носять певну виконувану дію, з чим, вірогідно, і пов’язані назви предметів побуту.

Зокрема, номени осл'імн (осломн), осл'імнчик (осл'імнчи^ек, осл'імнч'ік, осломнчи^ек, осломнч'ік), осл'імни^ец', які в досліджуваній говірці вживаються на позначення стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення), зумовлені, очевидно, тим, що цей предмет приставляли («прислоняли») до стіни. Слово осл'імн (осломн) тлумачиться також як назва того, «до чого можна прихилитися» [24, с. 223].

Номінація чохла із тканини на подушку також у деякій мірі несе функціональну ознаку. Тому вважаємо, що лексеми намволочка (намволоч'ка, намвалочка, намвалач’ка), намволока утворилися від дієслова волочити із значенням «тягти, натягувати». Отже, намволочка — це те, що натягується на інший предмет.

Номен чапл'іjам (ч'апл'іjам) на позначення приладу у вигляді залізного гачка для витягування з печі сковороди, найвірогідніше, походить від дієслова чіпляти.

Назва держамк, яка в говірці с. Верхня Сироватка позначає сему «держак рогача», утворилася від праслов’янського *drzati «тримати» [21, с. 39].

У назвах речей для спання відображаються особливості їх практичного використання. Так, назва од'іjамло (ад'іjамло, о^ад’еjамло) «ковдра» походить від старослов’янського од?яти «одягати» [76]. Номени п'ідод'іjамл'ни^ек, надод'іjамл'ни^ек, які використовуються в досліджуваній говірці на позначення великої наволоки на ковдру, мають спільну основу з вищезазначеною назвою і семантику «те, що одягають на ковдру». У говірці с. Верхня Сироватка на позначення даної реалії використовується й синонімічна назва попи^еримна, яка фактично має схоже значення — «те, що одягають на перину». Мішок, у який насипають пір'я на подушку, номінують нап'імрни^ек (напемрни^ек), нап'імрни^ец’а. Ці назви майже дослівно передають семантику «те, у що насипають пір'я» та відображають функціональне призначення предмета побуту. Компонентний склад семи «подушка для спання» представлений лексемами подумшка (по^удумшка), подумшечка. Назва походить, вірогідно, від польського duchna «велика подушка; нічний ковпак, підбитий пухом» або від праслов’янського кореня dux- (дух), як назва надутої речі [24, с. 477]. Існує й інше пояснення, згідно з яким подушка — це «те, що кладуть під вухо». У цьому випадку мотив номінації також визначається особливістю практичного використання предмета побуту.

Етимологія назви ст'імл (стомл) «рід меблів у вигляді широкої горизонтальної дошки на кількох ніжках» та спільнокореневих похідних с’т'ілемц', с’т'імл'чи^ек, стумл, стумло, стумлка, стумлочка, які вживаються на позначення стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками домашнього чи фабричного виготовлення, та назв столемшн’а, столемшни^ец’а, стол’емшн'ік для верхньої кришки стола також підтверджує, що основним мотивом номінації зазначених побутових реалій є виконувана предметом дія. Найвірогідніше, назва походить від праслов’янського кореня *stati (стояти) [25, с. 323].

Особливості зовнішнього вигляду та асоціативна подібність до інших об'єктів навколишньої дійсності також послужили базою для виникнення назв побутових реалій у говірці с. Верхня Сироватка. Так, асоціативна подібність до частин тіла стала мотивом номінації каркасу стола та ніжок стільця. У досліджуваній говірці вони мають назву номжки (номшки, номжк'і, номшк'і, н'імжки, н'імшки), яка зазнала семантичної трансформації за подібністю (частини тіла — опора — каркас).

Верхня поперечна частина ліжка номінується спимнка за аналогією до частини тіла людини, можливо, за виконуваною функцією, оскільки до цієї частини ліжка прихиляються спиною.

Інший іменник на позначення частини тіла став основним мотивом номінації рушника домотканого — рушнимк, рушнич'омк. Це — похідні утворення від слова рука (первісно шматок тканини призначався головним чином для витирання рук) [25, с. 151]. Цей же іменник став твірною основою для назви держака рогача — румчка (румч'ка), оскільки його тримають саме руками.

Проте не лише подібність до частин тіла, а й до інших предметів служить для утворення нових назв. Спостереження за компонентним складом семи «знаряддя з двома заокруглими ріжками та довгим держаком» у говірці с. Верхня Сироватка виявило, що тривалий час функціонує репрезентант рогамч (рагамч', рогамч'), назва якого утворилася як результат подібності верхньої частини реалії до ріг тварини.

Лексеми тумбочка (туммбоч'ка, туммбачка, туммбач’ка), туммба, які є назвами невеличкої шафки, зазвичай із кількома шухлядами, містять у своїй основі іменник тумба, що первісно позначав стовпчик, підставку [25, с. 675]. За аналогією до цієї назви утворилася назва шафки, яка зовні подібна до стовпчика.

Слово доромжка (доромшка, до^аромжка, до^аромшка) на позначення килима домотканого зазнало семантичної трансформації за подібністю до доріжки (стежки). Килим стелять на підлогу для того, щоб по ньому ходити. Очевидно, саме тому побутова реалія отримала цю назву.

Набір шаф на довжину стіни носії досліджуваної говірки позначають лексемою с’т’емнка (ст'імнка). У номінації цієї побутової реалії особливу роль грає мотив зовнішнього вигляду та асоціативної подібності до інших об'єктів навколишньої дійсності, оскільки шафи займають весь простір з однієї сторони кімнати і зовні нагадують стіну.

Матеріал, із якого виготовлений предмет побуту, послугував мотивом для утворення назви рушника фабричного. У досліджуваній говірці ця побутова реалія номінується семантично трансформованою лексемою полотемнце (по^ало^атемнце, по^ало^ат’емнце). Назва полотемнце походить від праслов’янського *poltьno «лляна тканина» [24, с. 502]. Оскільки рушники раніше виготовляли саме з такої тканини, то реалія цілком мотивовано отримала цю назву.

Матрац, набитий соломою, у говірці с. Верхня Сироватка номінують соломм’jани^ек. Мотивом для утворення цієї назви також послугував матеріал — солома, із якого виготовлений виріб.

Маніфестант гамсова ламмпа (гамзова ламмпа), який вживається на позначення гасової лампи зі склом, також отримав цю назву через речовину гас, що використовується і є основною в зазначеній побутовій реалії.

Як відомо, назви предметів побуту, характеризуються великою кількістю синонімів. Часто синонімічні ряди виникають через можливість оцінки тієї самої побутової реалії з різних боків. Наприклад, цікавий комплекс лексем зафіксовано на позначення семи «ліжко»: кровамт' (кравамт'), помст'іл' (постемл', пост’емл', пас’т’емл'), л'імжко (л'імшко), комiка. В основі творення назви л'імжко (л'імшко) — особливості практичного використання предмета. Це слово походить від дієслова лежати. Синонімічна назви ліжка — помст'іл' (постемл', пост’емл', пас’т’емл') — утворилася від дієслова стелити і несе в собі дію, виконувану над цією реалією. Слово кровамт' (кравамт') — це запозичення з середньогрецької мови, яке мало значення «ложе, одр, постеля», що походить від латинського grabatus «низьке ліжко, койка» [23, с. 100]. Маніфестант комiка, очевидно, є запозиченням з російської мови. Російське койка походить від голландського kooi «ліжко на кораблі»; існує думка про русифікацію голландської форми під впливом російського коить, покой [22, с. 502].

Значна кількість назв побутових реалій утворилася ще в період формування української мови або ж потрапила в українські говірки з інших мов шляхом запозичення. Частина цих одиниць збереглася без змін, але більшість з них зазнала семантичної та словотвірної трансформації під впливом живого мовлення носіїв певної говірки. Тому мотиви та принципи номінації окремих предметів побуту часто можна дослідили лише за допомогою етимологічних словників. Так, лексеми табуремтка (табур'емтка, тубар’емтка), табуремт (табур'емт), табуремточка (табур'емточ'ка) на позначення стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення) та стільця без спинки з квадратним сидінням є запозиченням з французької мови tabouret «табуретка, табурет» [25, с. 500]. Назви зазначених реалій — скамемiка (скам'емiка, скам'імiка), скам’емjіч'ка, — були запозичені в давньоруську мову із старогрецької укбмнЯб «лавка», яке походить від латинського scamnum «тру, стружу» [25, с. 264].

Слова ламва, ламўка, ламвочка (ламвоч'ка, ламво^ач’ка), які в говірці с. Верхня Сироватка використовуються на позначення декількох побутових реалій — стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення), лави у вигляді довгої дошки на чотирьох ніжках без спинки і бокових билець та довгої широкої дошки на стояках із спинкою та поручнями, — походять від праслов’янського lava «лава, дошка для сидіння і лежання, відрізана дошка»; зіставляється далі з індоєвропейським коренем *leu- «відтинати, відрізати» [23, 175].

Довгу широку дошку на стояках із спинкою та поручнями у досліджуваній говірці номінують ще д'івамн (ди^евамн, д’евамн), кушемтка, топчамн (тапчамн, тапч’амн). Перша назва була запозичена з турецької мови через посередництво французької divan «канапа» [22, с. 65]. Друга — запозичення з французької мови cocuchette «ліжечко; кушетка»; є зменшеною формою від couche «ложе, постіль», похідного від coucher «лежати» [23, с. 170]. Слово тапчамн, очевидно, запозичене з тюркських мов (tapиan «підвищення, трон») [25, с. 516].

Назва кремсло (кр'емсло, кр'імсло) на позначення широкого м’якого стільця з бильцями та зручною спинкою походить від праслов’янського krмslo «сидіння зі спинкою»; існує також припущення про зв’язок з індоєвропейським *krмptlo «те, що підпирає», утвореного з *krмpъkъ «міцний, сильний» [23, с. 98].

Ніжки стола в говірці с. Верхня Сироватка називають каркамс. Це слово запозичене з французької мови, де carcasse означає «скелет; каркас» [23, с.392].

Етимологія назви бимл’це (би^ел’цем, билцем) досі не відома. Семантика не дозволяє ототожнити це слово з било, похідним від бити; очевидно, тут ідеться про такі похідні утворення від індоєвропейського *bhei- «бити», які вже в ранньопраслов’янський період утратили зв’язок із слов’янськими формами того ж походження на позначеня биття [21, с. 183].

Незмінною протягом тривалого часу залишається назва комўдра, яка походить від старослов’янської koltra «завіса, покривало для ліжка» [23, с. 482].

Матрац, набитий соломою, у говірці с. Верхня Сироватка номінують матрамц та його фонетичним варіантом матрамс, яке є запозиченням із західноєвропейських мов (німецьке Matratze, голландське matras, італійське materasso, французьке materas означають «підстілка; подушка») [23, с. 416] .

На компонентний склад семи «велика дерев’яна шафа, що має форму ящика з дверцятами і служить для зберігання одягу» великий вплив мали запозичення з інших мов. І гардероб, і шифонер є для говірки с. Верхня Сироватка порівняно новими назвами, запозиченими з французької мови (garderobe утворене від основ дієслова garber «зберігати»; chiffonniиre суфіксальне утворення від chiffon «ганчірка, тканина», шифоньєр буквально має семантику «шафа для ганчір'я"[21, с. 473]).

Лексема комомд (камомд), що вживається на позначення невеликої шафи з кількома висувними шухлядами, яка служить для зберігання одягу, також є запозиченням з французької мови через російське і польське посередництво як результат субстантивації прикметника commode «зручний» [22, 539]. Реалія стала поширеним елементом сільського побуту порівняно недавно.

Назва гарн'ітумр, яка позначає набір шаф, як правило, на всю довжину стіни, є запозиченням з німецької мови (Garnitur «гарнітур, комплект, прикраса») [21, с. 476].

Давнє походження має назва горизонтально укріпленої перекладини під стелею, на яку вішають одяг. Лексеми же^ирдимна, жемрд', жемрдка (жемртка), же^ирдамк утворилися внаслідок зміни семантики: праслов’янське *ћьdь пов’язане чергуванням голосних з *gord- «город» [22, с. 193], оскільки раніше із жердин робили огорожі для земельних ділянок — городів.

Шафу з полицями для посуду в досліджуваній говірці найчастіше номінують буфемт (буф'емт, бухвемт, бухв’емт) або си^ервамнт (с'ервамнт, с'ірвамнт). Назва буфет запозичена з французької мови, де buffet «стіл» [21, с. 311]. Слово сервамнт також французького походження: servante «невеликий буфет» пов’язане із servir «служити, користуватися; подавати на стіл» [25, с. 216].

Назви jамшчи^ек (jамшч'ік), jамшчи^ечок (jамшчи^еч’ок, jамшч'іч'ок) на позначення шухляди походять з польської мови, у якій jaszczyk, jaszcz «коробка для вершкового масла; ящик для спорядження» [76].

Компонентний склад семи «дерев'яна полиця для зберігання різноманітних господарських речей, посуду» є сталим протягом тривалого часу. Назва полимц’а та її словотвірні деривати полимчка (полимч'ка, помлоч’ка), помлка походять зі старослов’янської мови (полица «основа, підлога, полиця) [24, с. 489−490].

На формування репертуару семи «посуд» у досліджуваній говірці вплинули говірки з інших українських говорів. Зокрема, лексема начимн:'а побутує в закарпатських, бойківських говірках. У середньонаддніпрянських та подільських говірках переважають фонетико-словотвірні варіанти лексеми помсуд (посумда, по^усумда), відома також назва начимн:'а [4, с. 87].

Назви в'імни^ек, в’емн'ік походять із старослов’янської мови в?nикъ «галузка» [21, с. 400].

На позначення знаряддя для підпушування ґрунту й знищення бур’яну у говірці с. Верхня Сироватка використовують лексеми сампка, сапам, сапамч’ка, які, очевидно, були запозичені зі східнороманських мов (sapa) [25, с. 178−179].

Слово лопамта (лапамта), яке номінує знаряддя з довгим держаком і широким плоским дінцем, що застосовують для згрібання, перекидання і насипання чого-небудь, та назви лопамтка (ло^апамтка), лопамточка (лопамточ'ка, ло^апамто^ачка, ло^апамто^ач’ка), які позначають дерев’яне знаряддя для саджання хліба в піч і виймання його з печі, походять зі старослов’янської мови, очевидно, lopata — субстантивований прикметник із суфіксом -at-, похідний від *lopъ «широкий лист» [23, с. 287].

Знаряддя для перемішування палива в печі у говірці с. Верхня Сироватка називається кочергам (коч'ергам, ко^ач’ергам, ко^ач'іргам, коч'іргам). Це слово утворене від праслов’янського *kocrga «сукуватий стовбур» [23, с. 66].

Лексема ц'імп із значеням «знаряддя, яке використовується для молотьби» походить від давньоруського ц?пъ «знаряддя для молотьби у вигляді двох палиць — держака і била» [76].

На позначення гасової лампи зі склом та освітлювального пристрою, у якому джерело світла захищене склом, у досліджуваній говірці використовуються назви ламмпа, ламмпочка (ламмпоч'ка, ламмпо^ач’ка), які походять з грецької мови від lampas «світильник, факел» [23, с. 189].

Назва скамтерт' походить від праслов’янського *dъскатьрть, утвореного з основ іменника dъска «дошка, стіл» і дієслова терети, тьру «терти» [25, с. 267].

Інформатори диференціюють семи «тонка занавіска на вікні» та «довга груба занавіска на вікні». Перша сема репрезентується лексемою т’умл' — запозичення з французької мови через посередництво російської. Французьке tulle походить від назви французького міста Тюлль, де виготовляли цю тканину [25, с. 694]. Другу реалію репрезентує лексема штомра, що походить, імовірно, з німецької мови (судячи з наявності початкового ш-, лексема запозичена з німецкого Store «штора» [76]). Проте на позначення зазначених реалій використовується і спільна лексема замнав'іс від праслов’янського *vesiti [21, с. 408].

Компонентний склад семи «килим домотканий» поповнювався завдяки запозиченням з інших мов, семантичним, словотвірним та фонетичниим змінам. Так, лексема комўрик — словотвірно трансформована одиниця (походить від іменника ковер — переконливої етимології цього мандрівного терміна немає; можливо, слов’янські форми походять від кипчацько-турецького kцwer «килим» [22, с. 483]). Назва кимлим (кимли^ем) була запозичена з тюркських мов (кримсько-татарське та турецьке kilim «килим» походить, очевидно, від перського kilдm «килим без ворсу» [23, с. 432]).

На позначення семи «мотузка для вішання випраної білизни» у говірці с. Верхня Сироватка найчастіше використовують назву швомрка. Вона походить від праслов’янського *съвора «мотузка, свора на собак» [76].

Мотузки, які використовуються для зав’язування торб, мішків та налигач для тварин називаються в'ір'омўка (в'ер'омўка, вер’омўка), в'ір'омвочка й мотузомк, мотумзка (мо^атумска), мотузким, мотузочок. Перша назва, очевидно, є запозиченням з російської мови: російське верёвка є прямим відповідником українського вервечка [21, с. 403]. Друга — походить від праслов’янського *mov?zъ «мотуз», утворененого з основ дієслів motati «мотати» і v?zati «в'язати» [23, с. 524].

Отже, слобожанські репрезентанти побутових реалій дають можливість простежити цікаву тенденцію, що характеризує процес формування слобожанських говірок: давні реалії побуту, як правило, позначені репрезентантами, що утворені на базі власне українських слів, нові реалії мають переважно назви, запозичені з інших мов.

В основі номінації предметів побуту лежить певна мотиваційна ознака: функції, які виконує предмет, особливості практичного використання, матеріал, з якого його виготовлено, особливості зовнішнього вигляду, асоціативна подібність до іншого предмета чи істоти тощо. Досить часто паралельні назви на позначення однієї і тієї самої побутової реалії утворюються шляхом взаємодії кількох мотиватів.