Синтаксичні особливості ідіостилю Каміло Хосе Сели

Курсова робота на тему:

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІДІОСТИЛЮ КАМІЛО ХОСЕ СЕЛИ

Вступ

У сучасному мовознавстві, зважаючи на нові підходи до вивчення мовних явищ (дискурсивного, прагматичного, когнітивного), значна увага приділяється вивченню особливостей індивідуального стилю відомих особистостей, оскільки з’являється можливість глибшого розуміння їхніх творів завдяки детальному вивченню їх на усіх мовних рівнях. Дослідженню відомих письменників, політиків, поетів.

Іспанське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних іспанських, англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких варто згадати Смичковську Ю. А., Корбозерову Н. М., Мельничук О., Івченко М., Бархударова Л. С., Іл'їша Б.А., Корунця І.В., Чейфа У. Л. У зв’язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису іспанської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Актуальність теми — одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису іспанської мови. Актуальність нашого дослідження зумовлюється широтою проблематики, численністю нерозв’язних мовознавцями проблем, що виникають при аналізі творів відомих особистостей.

Об'єктом дослідження є синтаксичні особливості ідіостилю Каміло Хосе Сели, яскравого представника іспанської літератури на межі XX-XI століття.

Предмет дослідження — синтаксичні структури та їхня роль в творах цього автора.

Наукова новизна курсової роботи полягає у вивченні особливостей синтаксичної будови речень у творах відомого іспанського письменника Хосе Сели та дослідженні її ролі у формуванні ідіостилю та образів письменника.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів проаналізувати синтаксичні конструкції та синтаксичну структуру речень у творах Хосе Сели та визначити їхні особливості, які є складовою частиною ідіостилю письменника.

Дана мета зумовлює наступні завдання: 1) дати визначення ідіостилю; 2) з’ясувати значення терміну «синтаксис»; 3) розглянути типи речень та проаналізувати їх структуру; 4) визначити особливості синтаксичних структур, що використовуються письменником та з’ясувати їх роль у формуванні його ідіостилю;

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в практичних курсах іспанської мови, у теоретичних курсах з граматики та синтаксису іспанської мови, а також для вивчення питань пов’язаних з особливостями формування ідіостилю.

Теоретичне значення роботи полягає в систематизації та розширенні мовознавчих уявлень про ідіостиль, а також у комплексному підході до аналізу синтаксичних явищ.

На захист виноситься наступне положення:

Основними синтаксичними особливостями ідіостилю Каміло Хосе Сели є використання складносуряднихречень, граматичних конструкцій, фразеологізмів та ускладнених зворотів.

Методи дослідження. У якості основного робочого методу використовується метод кількісної обробкита порівняльно-зіставний метод. У роботі використовується також прийом спостереження й статистичний метод.

Матеріалом для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів відомого іспанського письменника Каміло Хосе Сели що в сумі становить 250 сторінок.

Структура: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі окреслено значення прозової спадщини Каміло Хосе Сели для розвитку іспанської прози, обґрунтовано актуальність теми курсової роботи, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, висвітлено наукову новизну та актуальність даної теми.

Перший розділ присвячений прозовому синтаксису як об'єкту дослідження. Розглядаються теоретичні основи проблеми, визначається специфіка синтаксису в аспекті теорії ідіостилю автора XX століття. Визначення синтаксичної домінанти дозволяє визначити ряд індивідуально-стилістичних особливостей синтаксису в мові автора, дає можливість говорити про ритмо-інтонаційний малюнок тексту. Ритмо-інтонаійна організація мови і особливості синтаксичної структури тісно взаємопов'язані. Виділення окремих слів згідно компонентів інтонації виступають засобом передачі емоційно-смислових відтінків висловлювання.

Друга частина курсової роботи присвячена аналізу синтаксичних особливостей текстів Хосе Сели, визначенню їх ролі у формуванні ідіостилю письменника XXстоліття. Ми проаналізували основні синтаксичні критерії, якими керується автор при написанні творів.

У заключній частині підведені підсумки проведеного дослідження, сформульовано висновки та подані основні положення дослідження даного питання в майбутньому.

1. Прозовий синтаксис як об'єкт дослідження

1.1 Ідіостиль: погляди на проблему у лінгвістиці

ідіостиль сел синтаксис мовознавство

Опозиція індивідуального та колективного, світогляд адресанта та обмеження, що накладаються традиціями, необхідністю, естетичними та літературними нормами знаходять вираження у стилі мовної особистості. Введення поняття «мовна особистість» у сучасну лінгвістичну парадигму спричинило появу такого поняття як «індивідуальний стиль» або «ідіостиль» («ідіолект»), яке походить від грецького йдйпт — свій, особливий, власний.

Поглибленню теоретичних положень пов’язаних з ідіостилем та дослідженню особливостей дискурсу окремих видатних осіб присвячена значна кількість сучасних лінгвістичних досліджень (В. Григор'єв, С. Єрмоленко, Г. Жуковець, О. Кухар-Онишко, Д. Наливайко, С. Перепльотчикова, І. Смущинська, А. Ткаченко, О. Фоменко, А. Шайкевич, Н. Шмарова, В. Щукі та ін.).

Хоча у лінгвістичній літературі термін «індивідуальний стиль» з’явився порівняно недавно, С.С. Аверінцев наголошує на тому, що цей феномен виник іще за часів грецької інтелектуальної еволюції, що було нерозривно пов’язано з розвитком риторичної теорії [2, с. 22].

Індивідуальний стиль адресанта кваліфікується як «ідейно-художня, мовностилістична творчість», це безпосередній відбір і синтез виражальних засобів. В індивідуальному стилі чітко знаходить своє вираження позиція мовця щодо тих чи інших проблем, вибору виражальних засобів, тобто риси його мовотворчої індивідуальності.

Джерелом розуміння стилю дискурсу, на думку І. В. Смущинської, є встановлення необхідної відповідності між концепцією характерів (цілі автора, його однодумців, власне сприйняття; погляди аудиторії та необхідність привернути її увагу і прихильність) як змістовною стороною дискурсу, та парадигмою лексичних засобів як стороною формальною [16, с. 38]. У поєднанні з загальним змістовим контекстом дискурсу, така відповідність дозволяє говорити про індивідуальний мовний стиль адресанта.

Таким чином, індивідуальний стиль мовця, на відміну від дискурсу як феномену, що існує поза суб'єктом, це цілеспрямовані стратегії мовленнєвої діяльності адресанта, які зумовлюються його глобальним уявленням про засоби ефективного комунікативного процесу: рівнем сформованості комунікативної компетенції, здатністю аналізувати мовленнєвий потік, ефективно моделювати мовленнєву діяльність, адекватно та актуально обирати мовні одиниці та конструкції.

Аксіологічне поле стилю формується на основі трьох якостей: оригінальність, тотожність, неповторність. Тобто, ідіостиль складається із співвідношення індивідуального та загального [16, с. 39]. Його основою є словесний матеріал, що отримує у дискурсі невластиві йому можливості і перетворюється на певний образ, який може включати в себе кілька смислів. Лексична одиниця у дискурсі, набираючи нового змісту, стає елементом ідіостилю.

Нові смисли виникають у результаті актуалізації словникових значень. Цей процес передбачає не лише використання смислового потенціалу словникових одиниць, а й виникнення нових змістових прирощувань, детермінованих семантичними зв’язками у синтагматиці, які формуються під впливом ситуації та контексту.

Факторами, що змінюють первинне значення слова є індивідуальний стиль мовця, стилістичні умовності типу дискурсу та вимоги даної епохи до стилю.

Автор одного з перших у вітчизняному мовознавстві видань, присвячених теорії індивідуального стилю, О. Кухар-Онишко, розрізнює «стилетворчі чинники» та «домінанти стилю». Серед перших він виділяє соціально-історичні умови, пануючі в суспільстві політичні ідеї, фактори, що випливають з естетичної природи тексту: традиції і новаторство, родові і жанрові ознаки тощо. Друга група об'єднує суб'єктивні чинники: світогляд і талант адресанта, свобода творчості, правда та домисел, що є досить різноплощинними поняттями [12, с. 27].

У переважній більшості існуючих наукових праць ідіостиль досліджується з дедуктивних позицій, тобто його особливості з’ясовуються у порівнянні із загальною типологією стилю даного типу тексту.

Останнім часом з’явилися праці написані з індуктивних позицій: особливості ідіостилю виводяться з аналізу дискурсу окремого автора. При цьому з’являється загроза не співвіднесення індивідуальних стильових чинників із загальними.

Таким чином, з дедуктивного погляду, індивідуальний стиль — це естетично значуще відкидання чи дотримання канонів макротексту, що проявляється, передусім, через матерію слова (форму). А з індуктивного погляду — це спосіб організації форми, що проявляє новий зміст. Тож А. О. Ткаченко має рацію, пропонуючи досліджувати проблему ідіостилю комплексно: як з дедуктивного, так і з індуктивного поглядів [14, с. 6].

Отже, під індивідуальним стилем можна розуміти спосіб організації форми (слова), що передає новий зміст. Норма загальнолітературної мови, перепущена через реально існуючі закономірності використання мовних засобів в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі, може слугувати відправним пунктом для ознак індивідуальної своєрідності, що зумовлює способи прагматичного та естетичного відтворення виражальних засобів загально стилістичного узусу.

Саме в індивідуальному стилі досягають максимального рівня диференційні ознаки, відмінності та відхилення, якими характеризується даний тип дискурсу.

Аналіз лексико-граматичних і стилістичних засобів, що використовуються адресантом, можуть допомогти змоделювати його соціально-психологічний портрет, оскільки застосування певних мовних одиниць розкриває соціальну та психологічну сутність людини; виявити соціальні умови, у яких живе і працює адресант, так як мовлення складається з внутрішньомовних закономірностей, зовнішньо-соціальних та соціально-психологічних умов комунікації. Це дає можливість оцінити роль людського фактору у мові та виявити нові особливості і закономірності його функціонування.

Виокремлення елементів ідіостилю також висвітлює мовні моделі та засоби, за допомогою яких формуються ключові концепти дискурсу, здійснюється вплив на аудиторію, адже «організація мовних засобів максимально відповідає функції керування поведінкою іншої людини» [8, с. 29].

Поняття індивідуального стилю включає в себе елементи різних рівнів мови, так званих «маркерів ідіостилю», які мають дуже високу концентрацію в дискурсі однієї людини. До індивідуальних прийомів можуть належати лексичні одиниці - улюблені слова та звороти, які застосовуються мовцем. Також до компонентів ідіостилю можна віднести стилістичні засоби: метафори, порівняння, гіперболи, епітети тощо. У дискурсі комунікант проявляє себе як мовна особистість, а отже, демонструє свою мовну та комунікативну компетенцію, відображаючи свої знання про світ, уявлення, ідеї, концепти, систему цінностей, які можна назвати «одиницями когнітивного рівня» [9 с. 15], що утворюють ідіостиль особистості та посідають вагоме місце у структурі її свідомості.

Ми вважаємо, що до засобів формування ідіостилю в іспаномовному суспільно-політичному дискурсі необхідно також віднести елементи позамовного характеру, такі як зовнішність, манера одягатися, жестикуляція, кінетика, міміка, поведінка, швидкість та гучність говоріння, тембр, інтонація тощо.

У досліджуваному типі дискурсу ідіостиль мовця зумовлюється не лише його мовною та комунікативною компетенцією, а й необхідністю впливу на численну аудиторію. Варто звернути увагу на те, що суспільно-політична комунікація значною мірою формується під впливом засобів масової інформації та має широку сферу функціонування, яка включає найрізноманітніші прошарки суспільства і об'ємну тематику. Відповідно, ідіостиль кожного мовця формується з урахуванням вимог скорочення часу, що вимагає пошуку економніших щодо часу у змістовому плані мовних засобів; використання термінології, зрозумілої для пересічного громадянина; урахування того, що журналістів більше цікавить те, як говорить мовець, ніж сам зміст його виступу.

Журналісти постійно звертають увагу на вміння мовця виступати, оцінюють його мовну та комунікативну компетенції, індивідуальні особливості, імідж (особливо це стосується осіб, які відіграють важливу роль у житті суспільства); уміння добродушно сміятися; бути гарним оратором.

Таким чином, індивідуальний стиль особистості безпосередньо з рівнем сформованості мовної та комунікативної компетенції мовця. Він характеризується вибором стратегій комунікації, лексико-граматичного оформлення повідомлення, засобів аргументації, вмінням проявити себе у дискурсі як за допомогою мовних, так і позамовних засобів комунікації. На формування ідіостилю значною мірою впливає соціальний статус адресанта, що формує характер його мовленнєвої поведінки, певні навички мовленнєвої діяльності.

1.2 Дослідження синтаксису в мовознавстві

Дослідження синтаксису займає особливе місце курсі іспанської мови. Зумовлене це роллю мови як засобу формування і вираження думки, як засобу спілкування між людьми; тільки на синтаксичному рівні мовної системи виявляється функціональна значимість одиниць усіх інших рівнів, їх участь у досягненні комунікативних цілей [15, c. 21]. З цього випливає необхідність якнайтіснішого зв’язку між вивченням синтаксису і опрацюванням матеріалу інших розділів програми [19, c. 132].

Лексичне значення багатозначних слів, слів, ужитих у переносному значенні, омонімів виявляється лише у контексті словосполучення чи речення. Лише у реченні або й зв’язному висловлюванні розкриваються функції синонімів та антонімів, зміст і функції фразеологізмів.

Спираючись на відомості з синтаксису, можна зрозуміти суть таких способів творення слів, як перехід з однієї частини мови в іншу [1, c. 56], осново складання та злиття, утворення нового слова внаслідок зміни значення наявної у мові лексики. Опора на синтаксис необхідна для розрізнення омоформ однієї чи різних частин мови, перехідних і неперехідних дієслів, безособових дієслів, усвідомлення ролі прикметників, відносних займенників, прийменників і сполучників [2, c. 12].

Синтаксис служить основою для більшості пунктуаційних правил. Робота з розвитку мовлення значною мірою зводиться до синтаксичної зв’язності висловлювання.

Термін синтаксис походить від гр. слова syntaxis, що в перекладі означає «побудова», «поєднання», «сполучення», «порядок», «складання», «впорядкування». Попри те, що як зазначив Д. Овсянико-Куликовський: «Наука про мову, лінгвістика, є одним зі славних творінь ХІХ ст.» [6, с. 51], уперше слово «синтаксис» було вжито ще у ІІІ ст. до н. е. грецькими філософами. Як розділ граматики синтаксис постав у працях Олександрійських (давньогрецьких) філософів Аристарха та його учня Діонісія Фракійського. Правда, деякі сучасні мовознавці вважають основоположником синтаксичної науки Аполлонія Дискола (ІІ ст. н. е.) та його сина Геродіана.

Синтаксична система мови — це сукупність можливих моделей сполучення слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми і види мовного спілкування.

Синтаксис як розділ граматики вивчає значення форм слів, що виникають у поєднанні з іншими словами і формами, синтаксичні одиниці і відношення між ними, правила побудови зв’язних висловлювань [11, c. 20].

Отже, під час опрацювання будь-якого синтаксичного матеріалу в центрі уваги мусить бути поняття синтаксичного зв’язку [18, c. 15], засоби зв’язку між компонентами синтаксичних одиниць. Ці ж питання з’ясовуються і при вивченні ряду несинтаксичних тем.

Так, у процесі вивчення морфології з’ясовується, що для зв’язку слів у словосполученні і реченні служать закінчення слів, прийменники разом з відмінковими закінченнями, що синтаксичні одиниці різних структурних рівнів можуть поєднуватись за допомогою сполучників сурядності і підрядності, що з цією ж метою вживаються і повнозначні частини мови — займенники і прислівники, які у цьому випадку виступають як сполучні слова.

Основними одиницями синтаксису є словосполучення й речення.

Словосполучення — це мінімальне, граматично оформлене поєднання двох або більше повнозначних слів, що, як і слово, має номінативне значення. Воно становить перехідну ланку від лексики і морфології до синтаксису. Синтаксис словосполучення [20, c. 115], вивчає синтаксичні властивості слів, установлює правила їх сполучуваності, визначаючи при цьому зв’язок між ними як за граматичними ознаками, так і за лексичним значенням.

Речення — це основна синтаксична одиниця, що складається з окремих словоформ та словосполучень і виконує комунікативну функцію [21, c. 140]. Синтаксис вивчає будову речення з огляду на його семантику, граматичні особливості, їх різновиди, типи. Саме в реченні виявляється вся різноманітність синтаксичних зв’язків між його компонентами (членами речення), значень і категорій [19, c. 132]. В іспанській мові речення розрізняються за своєю структурою та семантикою. Структурно протиставляються прості та складні речення. Прості поділяються на повні й неповні, односкладні й двоскладні, поширені й непоширені. Складні речення в залежності від відносин між частинами речення поділяються на складносурядні і на складнопідрядні.

1.3 Типи речень у сучасній іспанській мові

Іспанська мова характеризується багатством і різноманітністю типів речення, що мають різне призначення, сферу вживання і структуру. Залежно від ознаки взятої за основу класифікації, усі речення поділяються на групи [17, c. 42]:

1) за модальністю, тобто за характером вираження відношення до дійсності, — на стверджувальні й заперечні;

2) за метою висловлювання, тобто за функцією, комунікативною направленістю, — на розповідні, питальні й спонукальні, кожне з яких за умови надання йому особливої інтонації й емоційного забарвлення може стати й окличним;

3) за структурою, залежно від того, який її елемент покладено в основу, — на:

а) прості й складні (у залежності від предикативних одиниць, що входять до її складу);

б) односкладні й двоскладні (за наявністю одного чи двох головних членів як організуючих центрів речення);

в) поширені й непоширені (за наявністю чи відсутністю другорядних членів речення)

г) повні і неповні (за наявністю всіх чи тільки деяких необхідних членів певної структури)

Поділ речень на стверджувальні і заперечні пов’язаний з характером зв’язку між предметом мовлення і тим, що про нього повідомляється. Якщо цей зв’язок усвідомлюється як реально існуючий, речення називається стверджувальним:

наприклад: Don Cristobita ha estrenado casa: cuatro habitaciones, todas exteriors, hall, cocina, aseo de servicio y un armario empotrado en el pasillo [22, c. 80].

Питальні речення виражають намагання мовця про щось довідатись від співрозмовника, одержати якусь інформацію. Граматичним засобами оформлення цих речень є особлива питальна інформація, яка різко чи поступово підвищується на початку речення і поступово знижується в кінці. За допомогою питальної інтонації розповідне речення, не змінюючи його лексичного складу і структури, можна перетворити на питальне.

Прикладом питального речення є: їQuieres que te cuente otra vez lo de tu madre, Segureja? [22, c. 46].

Складне речення порівняно з простим — синтаксична одиниця вищого порядку. Воно складається з двох або більше предикативних частин, кожна з яких має два головні члени, як у двоскладному простому реченні, або лише один головний член — як в односкладному [26, c. 327]. Предикативні частини, що входять до складу складного речення, поєднані між собою сполучниковим або безсполучниковим зв’язком і творять семантичну, структурну й інтонаційну єдність.

Отже, речення, послідовність слів чи окреме слово, що виражає закінчену думку на факти, події, явища, указує на відношення повідомлюваного до дійсності, характеризується неперервністю синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень. За кількістю граматичних основ розрізняють прості та складні речення.

1.4 Різновиди граматичних конструкцій

В іспанській мові є конструкції, що складаються з дієслова в особовій формі та інфінітиву, прикметника чи герундія і виконують в реченні роль складних дієслів [5, c. 180].

Конструкції типу «дієслово + прийменник (або que) + інфінітив:

а) дві конструкції являють собою часове значення:

Ir + a + infinitive — виражає дію, яка повинна здійснитися найближчим часом.

Дієслівні конструкції з інфінітивом

1) Acabar de + інфінітив — висловлює щойно закінчилося дію:

Acabo de volver de Cuba.

2) Empezar (ponerse) a + інфінітив — служить для вираження початку дії:

Empezamos a estudiar el francйs.

El chico se puso a llorar.

3) Terminar de + інфінітив — служить для вираження закінчення дії:

Terminamos de trabajar a las 5.30.

4) Volver a + інфінітив — служить для вираження відновлення, повторення дії:

Volvemos a leer el texto.

5) Deber + інфінітив — виражає повинності (з відтінком особистої відповідальності):

Cada hombre debe servir a su patria.

6) Tener que + інфінітив — виражає повинності (з відтінком категоричності і вимушеність):

Tengo que trabajar mucho.

7) Necesitar + інфінітив (або іменник) — треба в чому-небудь, мати необхідність зробити що-небудь:

Necesito estudiar mucho.

Necesito un manual ruso.

8) Ряд конструкцій вказують на початок дії. Їх звична структура — дієслово + прийменник + інфінітив. У граматиках іспанської мови такі звороти називаються perifrasis (construcciones) incoativas. Вони виявляються синонімами вільних словосполучень empezar, comenzar, principiar+ a + infinitivo (почати щось робити), у яких названі дієслова реалізують свої основні значення:

En el momento en que Espaсa empezaba a industrializarse, se marchaban al extranjero mucho sobre ros especializados.

У конструкції з ponerse виражається визначена зацікавленість суб'єкта дії (якщо він живий), у тому щоб вона розпочалася та активно здійснювалася. При неживому суб'єкті дії конструкція вказує на більш інтенсивний, ніж зазвичай, початок дії.

La mujer se pone otravez a lavar la ropa.

Se puso a apalear a los campesinos.

Отже, в іспанській мові є безліч граматичних конструкцій, що служать для вираження початку, закінчення, відновлення дії та необхідності виконання її.

2. Аналіз синтаксичних особливостей текстів хосе сели, визначення їх ролі у формуванні ідіостилю письменника XX століття

2.1 Аналіз прозового синтаксису у творчості Хосе Сели

Ідіостиль Каміло Хосе Сели «зумовлюється як прагматикою дискурсу, його змістом, стратегіями впливу на формування громадської думки, поглядів та переконань, так і мовною та комунікативною компетенцією мовця», його темпераментом та ідеологією. Значна свобода дій письменника, яка притаманна цій енергійній особистості, яскраво відбивається у широкому використанні конотативно забарвлених лексичних одиниць та образно-експресивних засобів.

Своєрідність прозового синтаксису пов’язана з мисленням, предметом прозового зображення, світовідчуттям автора тощо.

Думка кожного письменника розвивається по-різному, але вона відображається в переважаючій синтаксичній структурі. Визначення синтаксичної домінанти дозволяє визначити ряд індивідуально-стилістичних особливостей синтаксису в мові автора, дає можливість говорити про ритмо-інтонаційний малюнок тексту. Ритмо-інтонацією художнього твору автор заздалегідь створює умови для кращої передачі своїх душевних переживань.

Для виділення індивідуально-стилістичних особливостей прозових творів автора ми дослідили, що Хосе Села досить часто використовує звертання, яке належить до емоційно-вольового мовлення. Його функція — спонукати адресата до сприймаття інформації:

Pero mira una cosa, Ragnhild, el caso es que yo… [30, c. 169].

Hombre, matarla, lo que se dice matarla, no, esa es la verdad [30, c. 157].

— Mira, Felipe, si segues arrojando vas a tener que suprimir las gбrgaras, porque te vas a debilitar [30, c. 180].

Хосе Села часто використовує умовні речення різних типів, що вказують на наміри чи вже виконання певних дій.

Наприклад: Si yo hubiera sido el presidente, recibiria a los sindicatos [30, c. 176].

Si yo hubiera tenido tiempo, habrнa ido con ustedes [30, c. 29].

Irй si tengo tiempo [30, c. 67].

Me habrнa rendido si no hubiese estado seguro de eso [30, c. 90].

Si este verano fuese lluvioso habrнa pocas frutas [30, c. 127].

Характерною рисою ідіостилю Каміло Хосе Сели є експресивність, що найчастіше втілюється в мовну форму за допомогою образно-експресивних засобів. Автор часто використовує порівняння, метафори, епітети, які роблять його твори яскравими, близькими для читачів. Йому притаманний афористичний характер викладу думок.

Наприклад: Yo no tiro la piedra y escondo la mano [30, c. 56].

A usted le han metido un golen el dato y eso le exige modestia al ahora de venir aquн y pedir datos a los de mбs.

Прийом протиставлення та контрасту теж є важливим засобом переконання, який використовує Села. Протиставлення реалізується за допомогою протиставних сполучників, антонімів та граматичних форм. Також ці прийоми підкреслюють впевненість мовця в своїх діях.

Наприклад: No le pido que dialogue con nosotros, le pido que haya mas diбlogо con la sociedad [30, c. 34].

Estamos a la cola de Europaen la Sociedad de la Informaciуn y asн no se puede ganar el future [30, c. 56]. — Estar a la cola (у значенні «відстави») та ganar (у значкнні «досягти успіху») перетворюються у дискурсі на контекстуальні антоніми, протиставляючи реальні і бажані явища.

Домінування простих речень у прозі Каміло Хосе Сели свідчить про поліпредикативність його творів, чим створюється динамізм і напруження текстів.

Панування простого речення говорить про скорочення обсягу речення, що веде до більш тісної взаємодії слів, словесної та прозової економії. Зменшення довжини речення впливає на скорочення обсягу інформації, об'єднаної в речення.

Наприклад: Timoteo sonriу con amabilidad [30, c. 187].

Se llama La Imperial, y tiene viajeros y estableces [30, c. 151].

El animalito buscaba el pecho de la madre [30, c. 45].

Robertito tenнa seis aсos, el pelo colorado, un jersey a franjas, dos hermanas mбs pequeсas que йl, y una ilimitada vocaciуn de repartidor de leche [30, c. 152].

La naranja es una fruta de invierno [30, c. 92].

El Tinto y Picatel no son buenos amigos [30, c. 89].

Segureja se metio en la cocina [30, c. 89].

El pobre Matitнas estaba horrorizado con las ideas de su madre [30, c. 138].

Частіше за все Каміло Хосе Села використовує складні речення, включаючи широкі змалювання, описи. Вирішення глобальних проблем і відкритість зовнішнього світу гармонують з лаконічними переказами, що є джерелом різних стилістичних ефектів.

Наприклад: La ъltima guerra mundial — la guerra que todos los hombres blancos habнamos perdido ya el dнa en que se desparу el primer fusil — ha traнdo, entre los otros signos de podredumbre, la derrota de la corbata [30, c. 248].

Ese pobre don Augusto me parece a mн que no anda bien de la cabeza, y pues ha tenido ese capricho, no creo que debemos molestarle… [30, c. 108].

Voy a tener que trabajar, y de firme, porque la vida es cara [30, c. 109].

Era la plaza un remanso de quietud donde siempre jugaban algunos niсos, pues no circulaban por allн tranvнas ni apenas coches e iban algunos ancianos a tomar el sol en las tardecitas dulces del otoсo, cuando las hojas de la docena de castaсos de Indias que allн vivнan recluнdos, despuйs de haber temblado al cierzo, rodaban por el enlosado o cubrнan los asientos de aquellos bancos de madera siempre pintada de verde, del color de la hoja fresca [30, c. 134].

Автор також часто використовує еліптичні речення, оформлені структури, що служать для вираження та передачі думки в процесі спілкування, але у відриві від контексту виявляються незрозумілими, без першого речення не може бути визначеним точний зміст інших. Ці еліптичні речення характерні для діалогічного мовлення.

Отже, у творах Каміло Хосе Сели переважають складні речення з описами та широкими змалюваннями, також поширені звертання, умовніта еліптичні речення, порівняння та протиставлення.

2.2 Аналіз синтаксичних конструкцій в ідіостилі письменника

Вставні синтаксичні конструкції являють собою граматичні одиниці в структурі окремого речення, семантико-інтонаційні характеристики яких здатні виражати суб'єктивну модальність, певну інформативність і емоційність щодо характеру висловлювання. Зробивши дослідження, ми дійшли висновку, що Каміло Хосе Села досить часто використовує конструкцію ir + a + infinitivo, яка виражає дію, що повинна здійснитися в найближчому майбутньому. Ця конструкція надто частотна в іспанській мові. Інколи її вважають як самостійним дієслівним часом, який називають future inmediato. Автор використовує дану конструкцію аби показати майбутню дію відносно минулої.

Наприклад: Caga n’a tenda entrу en el comedor y empezу un discurso que parecнa que iba a ser largo, muy largo [30, c. 61].

Maсana me voy a cenar con Julia. їQuieres venir con nosotros? [30, c. 67].

Andrйs iba a venir con nosotros, pero el jefe le dio mбs trabajo y no pudo.

Iba a comprarte unas flores, pero la tienda estб cerrada [30, c. 79].

Також письменник використовує конструкцію acabar + de + infinitivo, що виражає щойно закінчену дію. Інколи її розглядають як pasado inmediato. Одна з найпоширеніших конструкцій в іспанській мові, та використовується в різноманітних контекстах.

Наприклад: Acabбbamos de comer cuando llegу Juan [30, c. 13].

Acabo de enterarme de tu accidente [30, c. 189].

Acababa de entrar en la ducha cuando sonу el telйfono [30, c. 123].

Cйsar no estб, acaba de salir [30, c. 145].

No pudo subir al tren porque, cuando llegу a la estaciуn, el tren acababa de salir [30, c. 56].

Конструкцію tener + que + infinitivo Каміло Хосе Села використовує аби наголосити на необхідності, наміру зробити певну дію.

Наприклад: Tendrб que esperar a que Ud. autoricen para ir al rнo [30, c. 21].

Також, ми дослідили, що автор часто використовує конструкції, що виражають закінчення дії. У них також є вільні синонімічні словосполучення з дієсловами terminar, dejar, cesar + de + infinitivo. Ці конструкції є найбільш поширенішими. Вони передають емоційно нейтральну інформацію про закінченість якоїсь дії або стану.

Наприклад: Mi marido dejу de fumar [30, c. 24].

Juan ha dejado de jugar al tenis. Parece ser que se ha hecho daсo en una mano [30, c. 90].

He dejado de comerme las uсas [30, c. 67].

Письменник також використовує конструкції з герундієм, а особливо estar + gerundio, вказуючи на тривалу або безперервну повторювану дію в теперішньому, минулому та майбутньому часі.

Наприклад: Las gotas del agua estaban cayendo pausadamente [30, 34].

No, Juan no estб. Estб trabajando. No sй si tenнa una reuniуn o una comida [30, c. 76].

Me ha contado que ha estado todo el fin de semana durmiendo [30, c. 167].

Для творів Хосе Сели притаманна конструкція liarse + a + infinitivо, так як автор пише переважно розмовною мовою, у якій зберігається глузлива та зневажлива оцінка початку дії.

Наприклад: Ayer me liй a trabajar y no salн en todo el dнa de la casa.

Також було помічено, що письменник доволі часто використовує такі граматичні конструкції як volver, tomar + a + infinitivо для того, щоб виділити повторюваність дії.

Наприклад: La escena se volvнa a repetir [30, c. 52].

El aсo pasado estuve de vacaciones en Argentina y este aсo vuelvo a ir [30, c. 88].

Antonio, despuйs del divorcio tan difнcil que tuvo, se volviу a enamorar de ella [30, c. 55].

Автор уміло використовує конструкції з дієприкметником, а саме estar + participio, що виявляється результатом уже закінченої дії, та seguir + participio, яка відзначає, що хтось або щось продовжує знаходитись у попередньому стані.

Наприклад: La comida estб preparada [30, c. 56].

Creo que todavнa sigue enfadado con nosotros [30, c. 67].

Estoy encantado de cуmo ha ido la operaciуn [30, c. 80].

Estamos enfadados contigo [30, c. 160].

Таким чином, ми дійшли висновку, що Каміло Хосе Села використовує безліч граматичних конструкцій, серед яких найпомітніші дієслово + прийменник + інфінітив та дієслово + дієприкметник.

2.3 Ідіостиль Каміло Хосе Сели в еволюційному аспекті

Лінгвістичний аналіз ідіостилю видатного іспанського письменника Каміло Хосе Сели, у творчості якого знайшли відображення найсуттєвіші риси, притаманні літературному процесу Іспанії кінця XIX — початку XX століття. Прозовий ідіолект письменника частково є результатом авторського освоєння іспанської мови, у тому числі з тих світоглядних позицій, які лежать в основі ідейно-художнього змісту його творів, частково — виявом іспанської мовної та концептуальної картин світу. Каміло Хосе Села писав літературною мовою, близькою до розмовної, уживаючи елементи народних говірок та діалектів, що зумовлено тематикою його творів, а також бажанням письменника зберегти якомога більше іспанських слів від зникнення. Твори письменника є прикладом вдалого поєднання мови та змісту, сам він називав це «висловлений з селянською простотою», оскільки відтворено не лише події та факти, а смак іспанського життя.

Окрім великої кількості говірких слів, близькість мови Каміло Хосе Сели до розмовної підкреслює ще часте вживання вигуків і прагматичних ідіом коли мовець виражає не лише свої думки, а й емоції. На основі цього виділяємо домінанту імітації розмовного стилю як одну з основних мовно-стилістичних домінант ідіостилю письменника.

Наприклад: — Oye, Radnhild, chata, contйstame seriamente [30, с. 183].

У своїй ранній творчості письменник не показує переживань та душевних мук героїв, не намагається передати читачам картину внутрішнього світу Паскуаля Дуарте. У романі «Сім'я Паскуаля Дуарте» немає довгого опису та філософських роздумів, на відміну від «Novelas cortas y cuentos».

Наприклад: Don Cristobita ha estrenado casa: cuatro habitaciones, todas exteriors, hall, cocina, baсo, aseo de servicio y un armario empotrado en el pasillo [30, с. 80].

Села великий майстер контрастів та порівнянь (з тенденцією до карикатури)

Наприклад: ЎQuй economнa mбs sana, parece Nueva York! [30, c. 31].

Los muebles de don Cristobita vinieron porelaire, como las noticias lejanaslas noticias de las inundaciones del Nilo y de los descarrilamientos en Loussiana del Sur [30, c. 80].

Репліки з творів Каміло Хосе Сели насичені вигуками, що роблять мову героїв експресивнішою, підкреслюючи їх емоційний стан та почуття один до одного.

Наприклад: — Ў Ay! ї Tъ crees? [30, c. 135]

— Ў Je, je! Pues, ya ven ustedes, Ўpoca cosa! [30, c. 84]

Додаткової експресивності та динаміки додають також численні окличні речення.

Наприклад:ЎAcabemos con las cabras si queremos prosperar y progresar! [30, c. 98].

Каміло Хосе Села прекрасно знає іспанську фразеологію. Його твори насичені тисячами приказок, крилатих висловів, причому іноді їх автором є він сам. Крім того, письменник уміло вживає різні звороти та словосполучення.

Наприклад: Doсa Raъla se sentу a jugar a la brisca y perdiу hasta la respiraciуn [30, c. 217].

У прозі Сели є численні граматичні конструкції, перерахування та повтори. Саме останні являються типічним засобом для підкреслення та виділення сенсу певних дій у творах письменника.

Наприклад: Es, tambiйn, una plaza curiosa, una plaza con solo tresfachadas, una plaza abierta a uno de sus lados por un largo balcуn que cae sobre la vega, sobre una de las dos vegas del Arlйs [30, c. 78].

Отож, усі перераховані вище елементи, характерні для прози Каміло Хосе Сели, роблять його стиль вищою мірою своєрідним та неповторним.

Заключна частина

У даній курсовій роботі були визначенні поняття ідіостилю та синтаксису, встановлена роль синтаксичних особливостей в індивідуальному стилі Каміло Хосе Сели та основні відмінності, які відрізняють даного письменника від інших.

Власне саме поняття «індивідуальний стиль» або «ідіостиль» («ідіолект»), походить від грецького йдйпт — свій, особливий, власний. Хоча у лінгвістичній літературі термін «індивідуальний стиль» з’явився порівняно недавно, С.С. Аверінцев наголошує на тому, що цей феномен виник іще за часів грецької інтелектуальної еволюції, що було нерозривно пов’язано з розвитком риторичної теорії.

Індивідуальний стиль адресанта кваліфікується як безпосередній відбір і синтез виражальних засобів. У ньому чітко знаходить своє вираження позиція мовця щодо тих чи інших проблем, вибору виражальних засобів, тобто риси його мовотворчої індивідуальності.

Що ж до поняття «синтаксис», то це об'ємний розділ граматики, що вивчає будову речень і словосполучень та способи поєднання в них слів, а також правила творення й функціонування речень і словосполучень. Синтаксис сучасної іспанської мови є історично зумовленою структурою, граматичною формою організації мовної системи. Основними поняттями синтаксису є: система синтаксичних одиниць; синтаксичні відношення та граматична семантика.

Синтаксис — розділ мовознавства, що включає в себе синтаксичні одиниці, завдяки яким індивідуальний стиль автора наповнюється певними граматичними особливостями, що дає змогу відокремити його від інших письменників.

Аналіз граматичних особливостей прозового мовлення Каміло Хосе Сели засвідчив, що для його ідіолекту властивий відхід від граматичної норми. До своєрідного новаторства, очевидно, спонукало бажання виробити свій власний, незалежний почерк. З усіх стилістичних засобів організації прозового тексту найуживанішим є повтор, різні види якого надають творам письменника високого ступеня ампліфікативності. Яскравим компонентом синтаксичного рівня виступають граматичні конструкції, а саме: dejar, cesar + de + infinitivо; ir + a + infinitivо; acabar + de + infinitivо; estar + gerundio; estar + participio та seguir + participio, що здатні виражати суб'єктивну модальність, певну інформативність і емоційність щодо характеру висловлювання.

Ми дослідили, що Каміло Хосе Села використовує переважно складні речення аби дати змогу читачеві глибше пройнятися прекрасними та неповторними описами XX століття.

Використання еліптичних речень свідчить про те, що автор звертається до діалогічного мовлення аби наблизитись до читачів та писати більш звичною для них розмовною мовою.

Отже, ми визначили, що використання складних речень, граматичних конструкцій та повторів є основними особливостями ідіостилю Каміло Хосе Сели. Повтор, як відомо, — це невід'ємна складова й спосіб вираження таких важливих категорій тексту, як зв’язність та цілісність. На основі повтору розгортаються образні поля тексту. Мова героїв набуває більш експресивного вираження завдяки численним вигукам та окличним реченням.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що використання сучасного лінгвістичного апарату, зокрема концептуального аналізу та когнітивних методик при аналізі іспанського прозового тексту має значну евристичну цінність. Подальші перспективи дослідження можна окреслити в таких напрямках: концептуальний аналіз іспанської прози на матеріалі окремих творів та в аспекті комплексного дослідження ідіостилю письменника.

Список використаних джерел

1. Ахманова О. С. Современныесинтаксическиетеории / Ольга СергеевнаАхманова, Галина БорисовнаМикаэлян. — [2-е изд.]. — М.: Едиториал УРСС, 2003. — 168 с.

2. Бєлова А. Д. Поняття «стиль», «жанр», «дискурс», «текст» у сучасній лінгвістиці / Алла Дмитрівна Бєлова // Вісник іноземної філології. — 2002. — Вип. 32. — С. 11−14.

3. Васильева-ШведеО.К. Теоретическая граматика испанскогоязыка. Морфология и синтаксис частей речи / Ольга Константиновна Васильева-Шведе, Георгий Владимирович Степанов. — [2-е изд.] - М.: Высшая школа, 1980. — 336 с.

4. Виноградов В. А. Идиолект / Виктор Алексеевич Виноградов. — М.: ЛЭС, 1990. — 390 с.

5. Виноградов В. С. Грамматика испанского языка: [учеб. пособ. для ин-тов и фак-тов иностр. яз.] / Венедикт Степанович Виноградов. — [2-е изд., испр.]. — М.: Высшая школа, 1978. — 292 с.

6. Гнезділова Я.В. Синтаксичні стилістичні засоби в емотивному дискурсі / Я.В. Гнезділова // Вісник Харківськ. ун-туім. В.Н. Каразіна. — Харків: Константа, 2004. — № 636. — С. 61?65.

7. Головко Е. Б. Глаголы движения в испанском языке / Елена Борисовна Головко // Матеріали Міжнар. наук. конф. ["Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес"], (Чернівці, 24−25 листопада 2004 р.) / наук. ред. Олександр Дмитрович Огуй. — Чернівці: Рута, 2004. — С. 55−57.

8. Ейгер Г. В., Рапопорт И. А. Язык и личность. — Харьков: ХГУ. — 1991. — 79 с.

9. Єрмоленко С. Я. Стиль індивідуальний // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Укр. енциклопедія імені М. П. Бажана. — 2000. — С. 603−604.

10. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса: [монография] / Галина Александрова Золотова. — [5-е изд.]. — М.: Наука, 2007. — 368 с.

11. Кочерган М. П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу /Михайло Петрович Кочерган // Мовознавство: наук.-теор. журнал / гол. ред. Віталій Григорович Скляренко. — К.: Ін-т мовозн. ім. О.О. Потебні, 2004.? № 5−6.? С. 12−22.

12. Кухар-Онишко О. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. — К.: Вища школа. — 1965. — 127 с.

13. Лисенко Н. О. Метафора і символ у поетичному ідіостилі Тодося Осьмачки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н. О. Лисенко. — X., 2003. — 16 с.

14. Перепльотчикова С.Є. Відтворення ідіостилю Нікоса Казандзакіса в українських перекладах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.16 «Перекладознавство» / С.Є. Перепльотчикова. — К., 2004. — 21 с.

15. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови / О.Д. Пономарів. — [3-е вид.]. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2000. — 246 с.

16. Смущинська І.В. Індивідуальний стиль письменника та проблеми семантичного перетворення слів у його мовній системі // Вісник КНУ. Іноземна філологія. — К.: КНУ. — 2000. — Вип. 30. — С. 38−41.

17. Смычковская Ю. А. Синтаксис современногоиспанскогоязыка: [учеб. для фак-тов. иностр. яз. ун-тов и пед. ин-тов] / Юзефа Адамовна Смычковская. — К.: Вища школа, 1979. — 191 с.

18. Соїна І.Ю. Синтаксис як компонент ідіостилю (на матеріалі творів О. О. Фета і О.О. Блока) // Автреф. канд. филол. наук: 10.02.02. — Харків: ХДУ. — 1996. — 17 с.

19. Солганик Г. Я. Стилистика текста: учебное пособие / Г. Я. Солганик. — М.: Прогресс, 2006. — 256 с.

20. Фирсова Н. М. Грамматическая стилистика современного испанского языка: [учеб. пособие для студентов вузов и фак. иностр. яз.] / Наталия Михайловна Фирсова. — [3-е изд., испр. и доп.]. — М.: Высшая школа, 2005. — 350 с.

21. Castro Francisco. Uso de la gramбtica espaсola / Francisco Castro. — Madrid: Edelsa, 2005. — 162 p.

22. Gili Gaya S. Curso superior de sintaxis espaсola / Samuel Gili Gaya. — Barcelona: Vox, 2000. — 352 p.

23. Gutiйrez S. Principios de sintaxis funcional / S. Gutiйrez. — Madrid: Arco Libros, 1997. — 384p.

24. Hernбndes Alуnso / Gramбtica funcional del espaсol / Alуnso Hernбndes. — Madrid: Gredos, 1984. -437 p.

25. Lerner, G. On syntax of sentences in progress, in Language in Society 20, 1991. — 441−458

26. LlorachE.A. Gramбtica de la lengua espaсola / E.A. Llorach. — Madrid: Espasa, 1996. — 406 p.

27. Millares Selena. Mйtodo de Espaсol para Extranjeros NivelSuerior / Selena Millares. — 2 ediciуn. — Madrid: Direcciуn Editorial Fernando Ramos Dнas, 2001. — 301 p.

28. Miller, J. An Introduction to English Syntax Edinburgh University Press, 2002.

29. Rojo G., Tomбs J. Fundamentos del anбlisis sintбctico funcional // Colecciуn Lalia (Serie linguнstica). — Santiago de Compostela: Ediciуn universitaria. — 1989. — № 2. — P. 23−35.