Баладі Петра Гулака-Артемовського

План

• 1. Вступ
• 2. Біографія
• 3. Творчість
• 4. Висновок
• Список використаної літератури

1. Вступ

" …ніхто не перевищив його (Гулака-Артемовского) в знанні життя малоруської народності і в незрівняному мистецтві передавати його поетичними образами й чудовою народною мовою". (М. Костомаров)

Помітним явищем в розвитку української національної культури, зокрема літератури, стала постать Петра Петровича Гулака-Артемовського — талановитого філолога, перекладача, письменника, вченого, громадського діяча.

Як літератора Гулака-Артемовського по праву можна вважати послідовником традицій Котляревського, який за основу нової української літературної мови взяв усне народне мовлення. Твори Гулака-Артемовського — вірші, байки, балади — написані живим яскравим слобожанським словом, пронизані суто українським колоритом, насичені малоросійськими примовками.

Майже все життя і діяльність П.П. Гулака-Артемовського пов’язані з Харківським університетом: почавши тут в 1818 році свою викладацьку діяльність лектором польської мови, він вийшов у відставку після восьми років ректорства (1841−1849). Найбільшою заслугою П.П. Гулака-Артемовського продовжувачі його справи в ХДУ ім. Каразіна вважають відкриття в університеті першої в Російській імперії кафедри історії та літератури слов’янських мов, що зіграло велику роль у розвитку слов’янознавства в Україні.

2. Біографія

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року в містечку Городищі Черкаського повіту Київської губернії в сім'ї бідного сільського священика. Згідно зі своїм суспільним станом навчався спочатку в Київській семінарії, а потів в духовній академії, де здобув непогану гуманітарну освіту. Деякий час він вчителює і займається самоосвітою — досконально вивчає латинь, французьку та польську мови. В 1917 році він вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже через деякий час Рада університету затверджує його лектором польської мови. Поряд с тим він викладає французьку мову в Харківським інституті шляхетних дівиць. В 1821 році П.П. Гулак-Артемовський складає кандидатський і магістерський іспити, захищає дисертацію «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» та отримує ступінь магістра. Входить до товариства засновників «Українського журналу» — літературного, наукового та громадсько-політичного видання Харківського університету. Викладає історію російською словесності, старослов’янську мову, читає лекції з естетики. В 1828 році стає ординарним професором російської історії, географії та статистики. Майже двадцять років П.П. Гулак-Артемовський займає вищі адміністративні посади: декан словесного факультету, проректор, ректор Харківського університету, водночас завідуючий навчальною частиною Харківського та Полтавського інститутів шляхетних дівиць. Вийшов у відставку в 1849 році в чині дійсного статського радника.

П.П. Гулак-Артемовський був членом Московського товариства аматорів російської словесності, Московського товариства історії і древностей російських, Королівського товариства друзів науки у Варшаві, членом Копенгагенського товариства північних антикварів. В 1855 році був обраний почесним членом Харківського університету.

Останні роки П.П. Гулак-Артемовський провів у колі своєю численної родини, з цікавістю та співчуттям спостерігаючи за сучасними політичними та літературними подіями. «Все життя», за словами самого письменника, він «намагався осягнути таємницю слова українського» і мріяв скласти тлумачний словник української мови («…во сне и наяву грежу о Словаре малороссийском!» — писав він в листі до В.Г. Анастасевича), та не встиг.

Відійшов до Господа 13 жовтня 1865 року, похований в місті Харкові на старому кладовищі, де нині розташований Молодіжний парк.

3. Творчість

В порівнянні з іншими письменниками та поетами літературна спадщина П.П. Гулака-Артемовського не така велика за об'ємом. Можливо це зумовлено його сумлінним, майже самовідданим ставленням до викладацької та адміністративної діяльності. Так це чи ні - але основний його творчий доробок прийшовся на молоді роки, і, як це іноді буває, після бурхливого зльоту творчий запал пішов на спад. Проте результатом цього десятилітнього безперестанного літературного горіння стали написані російською і українською мовами цікаві й різноманітні за жанрами твори — переклади, прозові послання та критичні статті, а також талановиті байки та балади, які положили основу подальшого становлення і розвитку українською літератури.

а) Перші літературні спроби. Переклади.

Перші літературні спроби П.П. Гулак-Артемовський робить ще за часів навчання в Київській академії. В 1813 році він пише російською мовою «Налой» — пародійний переспів поеми французького теоретика класицизму Ніколя Буало «Le Lutrin». Пізніше, вже в період розквіту своєї творчості, Гулак-Артемовський знищує свою першу пробу пера, і до нас дійшли лише два віршових рядки цього твору (" Навыкнуша сии, еще сосцы им ссущим, вспять руки обращать к просителям дающим" ), які дозволяють зробити висновок про естетичні уподобання поета-початківця. «Високим», піднесено-патетичним стилем написані і перші оригінальні російськомовні поезії «Мудрость» і «Ее с-ву графине А.А. Г-вой»

По справжньому в активну літературну діяльність Гулак-Артемовський поринає після переїзду до Харкова в 1817 році, під час навчання та викладацької роботи в Харківському університеті, який був на той час центром культурного життя України. Саме тут він зближується з письменником Григорієм Квіткою-Основ'яненком, редактором «Украинского вестника» Розумником Гонорським, зачинателем української журналістики Євграфом Філомафітським. На сторінках «Украинского вестника» в 1817—1819 роках були надруковані численні переклади Гулака-Артемовського з польської та французької мов.

Як уже було зазначено, П.П. Гулак-Артемовський вільно володів французькою мовою та досконало знав латинь та світову класичну літературу. Його приваблювали традиції французьких класицистів, і він з задоволенням перекладав або вільно переспівував російською мовою твори Ж. Б. Руссо, Д. Мільтона, Ж. Расіна, Горація. В цих переспівах, сповнених пафосу та високої риторики, поет осуджував несправедливість і деспотизм «владык царств земних» . В той же час він показав себе і тонким ліриком в перекладах віршів майстра пейзажу Ж. Делілля. Треба зазначити, що жанр вільного переспіву потребує від перекладача високої літературної майстерності, вміння не лише наслідувати оригінал, але й внести своє почуття теми, свої образи та художні прийоми. Саме цей талант молодого поета і був відзначений вже в першому надрукованому в «Украинском вестнике» творі Гулака-Артемовського — перекладі Ж. Б. Руссо «Ослепление смертных»; в «Мучение сатаны при воззрении на Эдем» — переспіві «Втраченого раю» Мільтона.

Особливе ставлення було в Гулака-Артемовського до польської мови і літератури. Ще за часів навчання в академії він захопився польським письменством і це захоплення значно вплинуло як на його подальші літературно-естетичні пошуки, так і на суспільно-просвітницьку діяльність. Повністю розділяючи погляди видатних польських діячів просвітництва, Гулак-Артемовський в період з 1817 до 1919 років перекладає публіцистично-філософські праці поета, прозаїка, публіциста єпископа Ігнація Красицького та математика, астронома, філософа, ректора Віленського університету Яна Снядецького.

В написаній на основі трактату І. Красицького «O rymotwуrstwie i rymotwуrcach» статті «Нечто для сочинителей» Гулак-Артемовський підіймає питання відповідальності письменника перед читачем, про посилення вимогливості до своєї праці, про те, що високе звання «наставника и учителя» треба нести гідно, не занепадаючи до рівня «бумагомарателей, которые иногда для угождения своей пустой напыщенности, а иногда (в чем также многие грешны) от голоду и холоду знаются с чернилами!» , про постійну внутрішню роботу над собою: «… потребна постоянная и деятельная крепость ума, которая бы нас делала хладнокровными читателями собственного нашего произведения; тогда только мы произнесем беспристрастный о себе приговор» .

В перекладі «Критика (з Красицького)» розглядається літературна критика як спосіб виховання талантів, які подвизаються на літературній ниві. Критика, що покликана «исправить недостатки и улучшить посредственность» , хоч і керується «правилами строгой справедливости», але «это есть род суда полюбовного, имеющего целию своей приращение наук, со дня на день ощутительнейшее усовершенствование писателей, это есть указатель им полезных правил, по которым бы они свою материю надлежащим образом обрабатывали и усовершали». Між тим розумна критика не може бути й занадто м’якою: «критик должен быть весьма осмотрителен, внимателен и благоразумен, — дабы, вместо исправления, не погрешить потаканием; ибо лучше колко похулить, чем неосторожно похвалить: в первом случае истина, по крайней мере, ничего не терпит; в последнем — обнаруживается измена ей и низость» .

" О письмах" - це переклад роботи Я. Снядецького «O pismach klasycznych i romantycznych», в якій він виступив на захист класицизму та орієнтацію на твори давньогрецької та давньоримської літератури на протидію поетам — романтикам, що поринають «в бездну обильного и бесчувственного воображения». Тут яскраво продемонстрована і позиція самого перекладача на той час як прихильника класичної літературної традиції.

Але все ж в своїх літературних пристрастях Гулак-Артемовський не обмежує себе лише класицизмом. В 1919 році «Украинский вестник» друкує його переклад з польської «каледонской повести «Бен-Грианан», написаної в стилі передромантичного сентименталізму: з мальовничими описами сурової природи Шотландії, оспівуванням знаменитого барда Оссіана, звеличуванням почуття дружби й кохання.

Глибокі знання Гулаком-Артемовським польської мови і літератури та гаряче бажання розвивати взаємозбагачення слов’янських мов знайшли свій відгук в заснуванні з його ініціативи кафедри польської мови — «языка единобратнего, умевшего воспользоваться всеми сокровищами древней учености и нашего собственного языка и в благодарную замену сему отверзающего богатства свои нашему» .

б) Твори українською мовою. Байки.

Якщо в своїх ранній поетичних и прозових творах, написаних російською мовою, Гулак-Артемовський суворо дотримується традицій класицизму, то вже в першому українському творі «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)» видно відходження від норм класицистичної поетики.

" Справжня Добрість" - це своєрідне послання Г. Квітці-Основ'яненку як одному з керівників благодійного товариства. Як це і належить поетові-класицисту, Гулак-Артемовський звеличує Добрість, утверджує громадянську мужність, чесність, справедливість, підносить корисну працю на благо суспільства.

Як приклади високої духовності і моралі поет показує філософа Сократа, що безстрашно йде на смерть. Але робить це вже по-іншому. Уже й в самому поясненні до назви поезії - «Писулька до Грицька Пронози» — з’являються перші жартівливі нотки, аж ніяк не властиві класичному стилю. І перший рядок

" Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, Той бісів син…"

дуже нагадує читачеві «Енеїду» Котляревського. Далі розповідь йде в такому ж бурлескному стилі, насичена фольклорними жартами і примовками, яскравими метафорами, образними народними висловами. І лише де-не-де з’являються рядки «високої поезії» :

" …глядіть, Як Добрість на світі живе і умирає, Як, не злякавшися, кайдани надіває!"

Так поступово з переходом на «язык малороссийский» Гулак-Артемовський знаходить свій, лише йому притаманний поетичний стиль, збагачений живильним соком багатої народної словотворчості. І це допомагає йому по-іншому — без менторства та моралізування, а живо та дотепно — реалізувати в творчості свої просвітительські погляди і на повну силу розкрити свій талант через новий для української літератури того часу жанр байки.

Байкарський доробок Гулака-Артемовського дуже різноманітний. Сам поет характеризував свої байки по-різному: «казка», «писулька», «супліка», «приказка». Байки Гулака-Артемовського набули свого часу дуже великої популярності. Вони ходили в списках, їх вивчали напам’ять, а найвизначнішу серед них — «казку» «Пан та Собака» — «каждый грамотный малоросс знает наизусть» .

Перша байка «Пан та Собака» була написана під впливом байок І. Красицького. Та взявши за основу сюжет байки «Пан і Пес», Гулак-Артемовський перетворив його в оригінальний сатирично — гумористичний твір соціального змісту. Просту тему байки — відносини між хазяїном-Паном та його вірним слугою-Рябком — поет розвиває в велику оповідь з численними яскравими сценами, комічно-драматичними ситуаціями, емоційними діалогами, описами природи і побуту. Своєю ідеєю байка була спрямована привернути увагу до тяжкого становища кріпаків і їх стосунків с поміщиками. Та її мораль, відповідно зміні часів, виходить далеко за межі лише антикріпосницького спрямування і зостається завжди сучасною:

" Той дурень, хто дурним іде панам служити, А більший дурень, хто їм дума догодити!"

Не втрачають сучасності й інші байки письменника. В байці «Солопій та Хівря» піддаються критиці численні безглузді проекти та нововведення, не підтверджені досвідом чи дослідженнями. «Побрехенька» «Тюхтій та Чванько» їдко висміює численних «віршомазів» різного ґатунку. «Дві пташки в клітці» демонструють протилежні погляди на радості життя того, хто в ситій неволі «зріс в ній і родився» і того, хто «вільний був, тепер в неволі опинився» .

Невеличкий цикл байок — мініатюр, які сам автор називав «приказками», написаний в 1820 році, — це своєрідні коротенькі гуморески, в яких життєві ситуації описані лаконічно стисло, а мораль байки набирає вигляду розгорнутого прислів'я («Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я»).

Всі байки Гулака-Артемовського — це воістину невичерпне джерело прикладів народної словотворчості, метких суто малоросійських поетичних висловів, різноманітних ідіоматичних зворотів, яскравих порівнянь, гострих мовних характеристик, прислів'їв та приказок. А детальні описи побуту, родових та соціальних відносин, традицій допомагають відтворити повну картину життя в Україні першої половини 19 століття.

в) Балади:

Поступово відходячи від класицизму в творчості, через бурлеск та байку Гулак-Артемовський наближається в своїх поетичних пошуках до романтизму. Велику роль в цьому зіграла його глибока симпатія до творчості польських поетів-романтиків, зокрема до автора знаменитих «Балад та романсів» Адама Міцкевича, з яким поет був знайомий особисто. Вперше до твору романтичної спрямованості Гулак-Артемовський звернувся ще в період його перекладацької діяльності, — переклад на російську сентиментальної повісті «Бен — Грианан». В 1825 році він перекладає уривок з ранньоромантичної поеми В. Ганки «Суд Любуши». А в 1827 році на сторінках «Вестника Европы» виходять його оригінальні «малоросійські балади» «Твардовський» та «Рибалка» .

· «Твардовський» .

Балада «Твардовський» — це вільна переробка балади А. Міцкевича «Пані Твардовська», написаній на тему поширеного в польськім фольклорі міфу про гульвісу-шляхтича пана Твардовського, що запродав свою душу чортові.

Та балада Гулака-Артемовського не є сліпим наслідуванням. Це оригінальний поетичний твір, сповнений гумору, яскравого українського народного колориту та всеперемагаючої любові до життя.

Балада «Твардовський» відноситься до фантастично-гумористичному типу балад фольклорного походження. Драматично-напружений сюжет об'єднує реалістично-побутові та незвичайно-казкові елементи. Розповідь ведеться в експресивному тоні, описана подія розгортається та досягає піку на протязі короткого часу і хоч закінчується передбаченою розв’язкою, та будується розв’язка на несподіваному ґрунті. Балада витримана в дусі народної поезії, написана коломийковим віршем, схожість з народною піснею надає початок та закінчення балади однією ж тією строфою.

Герой балади Гулака-Артемовського Твардовський — це не шляхетний польський пан, а такий собі популярний в українському фольклорі тип козака-гуляки — сміливого, чесного, винахідливого, дотепного, відчайдушного, але при тому повіси й джигуна. Читач бачить Твардовського в шинку, де той гуляє, п'є горілку та заради сміху витіває всілякі грубі витівки.

… «В батька й матір отамана І громаду лає;

Скрутив жида, як гамана, Ще й усом моргає!.

…Взяв набакир писар шапку, Пан грішми забрязкав.

Аж гульк! Писар — верть в собаку І на всіх загавкав" …

Та такі неподобства завжди закінчується плачевно. От і перед Твардовським в самий розпал гульок з’являється чорт. В описі зовнішнього виду нечистого також спостерігається типова фольклорна традиція української демонології:

" Ніс — карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині;

Ніжки курячі, собачий хвіст, ріжки цапині" .

Чорт нагадує Твардовському про зовсім непривабливий для козака вчинок:

за те, щоб мати «чого душа забажала»

" На кагал бісовський З начинкою душу й тіло Одписав Твардовський" .

Далі події розвиваються за законами фантастичних українських казок, де для того, щоб чогось досягти, треба виконати три умови, дві з яких, за законами жанру порівняно легкі, третю відповідно виконати важко або неможливо, і саме від неї залежить доля героя. Так і в баладі - чорт легко справляється з першим завданням Твардовського начаклувати того, що неможливо; друге завдання він теж виконує, хоч йому, як представникові пекла, не дуже подобалася перспектива скупатися «по уха в водиці свяченій». Це друге завдання малює тверду віру народу у силу Духа Святого і зокрема високу релігійність козацтва. Але ось Твардовський задає третю умову: … «цмокнись з жінкою моєю,…будь ти їй за чоловіка… нехай піп вам руки зв’яже». От тут уже «чортові не до солі: …шморгнув із хати…» та й " псяюхи нема духу: поминай, як звали!" Навіть заради можливості згубити православну душу (а це ж для чорта головне), не згодився нечистий на шлюб. Бо, як каже сам Твардовський, «жінка гризе душу й тіло», тому близькості з жіноцтвом навіть «чорт одцурався». Цей момент перекликається з багатьма українськими народним пісням козацького періоду, де за доброчесність вважається свобода козака від жіночих чар та сімейних уз («…шабля — мати, люлька — жінка», «…мені з жінкой не возиться» і т. і.). До того ж тут між рядків підкреслено й менталітет української жінки — владної хазяйки не тільки дому, а й рідного чоловіка.

З балади можна почерпнути багато етнографічного матеріалу. Це й національний склад жителів українських земель («скрутив жида», «сікнувсь улан», «вилаю по-московськи»), і опис уживаних музичних інструментів («ріжуть скрипки і бандури», «голосить сопілка»), і релігійна приналежність українського козацтва («нехай піп вам руки зв’яже»).

Балада написана живою народною мовою. Рясно використані просторічна лексика («втеребив» замість «вставив», «гопцюють» замість «танцюють»), згрубілі вислови («вилупить лиш баньки», «псюха»), ідіоми («нагрів чуприну», «не до солі», «поминай, як звали»), прислів'я («де зимують раки»). Щоб підкреслити образ чи дію, поет вдається до звукописів («бряжчать…шкварчать…шумує» — повторення шумових приголосних, «тю-тю! га-га! го-го!.» — вигуки, «крукають, кавчать, мекечуть» — звукоподражання).

Балада «Твардовський» мала приголомшливий успіх. Її передруковували журнали, вона вийшла також окремим виданням. Сам А. Міцкевич «з найбільшою похвалою» відгукнувся на цей твір, і, " не шкодуючи свого авторського самолюбства, зазначав, що малоросійський переклад вище оригіналу" .

· «Рибалка» .

На відміну від бурлескно-комічної балади «Твардовський» друга балада Гулака-Артемовського «Рибалка» — переспів романтичної балади Генриха Гейне «Лорелея» (чомусь в підручниках постійно передруковується помилка: там зазначено, що баладу «Лорелея» написав Й. — В. фон Гете) має виразно романтичний характер. Як зізнавався сам Гулак-Артемовський в листі до редактора «Вестника Европы» він «захотел … попробовать, нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные» .

Тематично балади Гейне й Гулака-Артемовського схожі - молодий юнак, причарований красою дівчини, одзивається на її вмовляння, що приводить до гибелі героя. Але сюжет кожної балади відрізняється національними особливостями. В «Лорелеї» Гейне звертається до німецької міфології, пов’язаної з певною місцевістю — скелею Лурлей на Рейні, на яку, згідно місцевим легендам, вночі виходила дівчина, і співала так, що зачаровувала всіх, хто плив в цей час рікою; вони забували про стрімкий потік й гинули в водах Рейну. Гулак-Артемовський переносить сюжет на український грунт: його сюжет базується на популярних народних легендах про русалок та мавок, що красою зваблюють юнаків і затягують їх в тенета підводного чи лісового царства.

Неповторний національний колорит придає баладі використання художніх засобів, притаманних українській ліричній пісні. Образи Рибалки та Русалоньки, мрійливого юнака та водяної красуні, — це поширені типи українських сільських «парубка» та «дівчиноньки». Описи головних героїв, довколишнього світу, їх почуттів передані за допомогою пестливо-зменьшувальних словоформ: «Рибалочка» — «молоденький», «любенький»; «Дівчинонька» «брівками моргає»; «рибочки», «серденько», «ніженьки», «коханнячко», «гарненько», «веселенькі». Задушевно, зі значною долею ідеалізації і протиставлення дійсності описаний чарівний потусторонній світ підводного царства:

" Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні - Як сонечко і місяць червоненький Хлюпощуться у нас в воді на дні І із води на світ виходять веселенькі! Ти ж бачив сам, як в темну ніч

Блищать у нас зіроньки під водою" …

Разом з тим, як і в попередніх творах, автор використовує багато побутових «простонародних» виразів, що спростовуючи та скорочуючи розповідь, роблять її більш динамічною: «рибка смик — серце тьох», «аж — гульк! пливе.», «Рибалка хлюп!», «штувбовсь вона» . Балада написана поєднанням чотири-, п’ятита шестистопним ямбом, що було на той час новим в українській літературі. Новизну мови балади так зазначав відомий літературний критик М. Т. Каченовський: «Доля цього вірша буде вирішена знавцями й любителями малоросійського слова. Нам лишається тільки відзначити одну обставину:

як у «Твардовському» автор витримує тон чоловічо-гайдамацький, так тут вжито ним жіночий малоросійський спосіб висловлення" .

Балада «Рибалка» стала першою спробою вивести українську літературу з бурлескно-комедійної стихії і утвердити новий серйозний тон, розширити жанрові, тематичні та стильові можливості українського художнього слова.

гулак артемовський балада література

4. Висновок

Новаторська та експериментальна літературна творчість Петра Петровича Гулака-Артемовського просунула українську літературу початку 19 століття на значний крок вперед. Основуючись на поєднанні тогочасних досягнень світової літератури з одного боку та багатих скарбах народної творчості з другого, Гулак-Артемовський сприяв введенню в українську літературу нових жанрів, стилів і тем, збагатив культуру літературного слова розмаїттям народної мови, підготував грунт для появи письменників нової української літератури.

Кращі твори Гулака-Артемовського й сьогодні не втрачають свого естетичного та соціального значення.

Список використаної літератури

1. Петро Гулак-Артемовський. Твори. Дніпро. Київ. 1978

2. Українська літературна енциклопедія, 1 том. Головна редакція УРЕ. Київ. 1988

3. Б. А. Деркач. На шляху становлення нової української літератури. Петро Гулак-Артемовський. Твори. Дніпро. Київ. 1978

4. Я. Федченко. Петро Гулак-Артемовський. Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка. Наукова думка. Київ. 1984

5. Історія української літератури дев’ятнадцятого століття. Книга перша. (ред. Т.М. Яценко). Либідь. Київ. 1995