Судопроизводство в ісламських государствах

Міністерство науку й вищого образования.

Республіки Казахстан.

Євразійський державний університет ім. Л. Н. Гумилева.

Курсова робота тема: Судочинство в ісламських державах Х (Х-ХХ веках.

виконав: студент МПР-1−7.

Исин Р.К.

проверила:_______________.

г. Астана, 2000.

Оглавление Введение… …3.

Глава 1. Іслам до нового і новітнє время…5.

Глава 2. Основні становища мусульманского судопроизводства…16.

Заключение

… …24.

Библиография… …26.

Запровадження Третьої, поруч із буддизмом і християнством, «світової «релігією является іслам, чи мусульманство, найпізніша за часом виникнення. Сучасний Іслам — друга за чисельністю послідовників (після християнства) світова релігія. По приблизними звітам, загальна чисельність мусульман на земній кулі близько 800 мільйонів (близько 90 відсотків відсотків їх суніти), з яких понад дві третини живе у зарубіжної Азії, становлячи понад двадцять відсотків населення цієї маленької частини планети, майже 30 відсотків — у Африці (49 відсотків населення континенту). З більш ніж 120 країн світу, у яких існують мусульманські громади, завдовжки тридцять п’ять мусульмани становлять більшу частину населення — понад 80 відсотків населення в всіх країнах Північної Африки, Західної Азії (крім Кіпру, Лівану, Ізраїлю), в Сенегалі, Гамбії, Нігері, Сомалі, Афганістані, Пакистані, Бангладеш, Індонезії та інших; у низці країн послідовників Іслама налічується від половини до 80 відсотків жителів (Гвінея, Малі, Ліван, Чад, Судан), у Малайзії й Нігерії - майже половину, у країнах вони становлять впливове меншість (Гвинея-Бисау, Камерун, Буркіна-Фасо, Сьєрра-Леоне та інших.). Найбільш великим по абсолютної чисельності мусульманські громади — в Індонезії, Індії, Пакистані і Бангладеш; дуже багато мусульман живе у Китаї, Таїланді, Ефіопії, Танзанії, на Кіпрі, у країнах Європи (Югославія, Албанія, Великобритания, ФРН, Франція та інших.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилия, Гайана, Сурінам, Тринідад і Тобаго), в Астралии, на островах Фіджи. У 28 афразійських державах Іслам визнаний державної (чи офіційної) релігією, Це Єгипет, Кувейт, Саудівська Аравія, Іран, Пакистан та інших. У деяких країнах слово «ісламський «включено у тому офіційна назва тієї: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія та інших. Іслам є ідеологічною системою, яка надає значний вплив і міжнародну політику. У сучасному розумінні іслам — і релігія, і держави через активного втручання релігію у справи державні. Характерна риса мусульманської релігії у тому, що вона енергійно втручається в різні боки життя людей. І особисте, і подружнє життя віруючих мусульман, і весь суспільне життя, політика, правові відносини, суд, культурний уклад — усе це повинно бути підпорядковане повністю релігійним законам. За часів у країнах можна говорити про повне зрощування державної влади і церковній владі: главу держави (халіф, падишах) вважався наступником пророка, вище духовенство становила штат його радників, суд перебував повністю до рук духовних осіб. І кримінальна, і громадянське право було побудовано повністю на релігійному законі - шаріаті. Півтора століття початку XIX до другої половини ХХ століття з’явилися важливим переломним фактором в еволюції Ислама. Существенные зміни зазнала мусульманська судова система, що склалася у середньовіччя, й у певною мірою — саму систему мусульманського права У даний курсової роботі буде досліджено питання реформування саме судової системи в ісламі. Нашої завданню буде показати прогресивність світової релігії, її гибкость. Ислам не догма, як часто його намагаються подати. Саме з цим позиції ми підійдемо до вивчення питань реформування ісламу наприкінці 19 початку 20 століть. Глава 1. Іслам до нового і новітнє время.

Півтора століття початку XIX до другої половини ХХ століття з’явилися важливим переломним фактором в еволюції Іслама. Зміни у соціально-економічних структурах країн Сходу, становлення нового класу — національної буржуазії, розвиток національно-визвольного руху, поширення ідей марксизму — це у сукупності були не спричинити у себе зміни поглядів в ролі Іслама у суспільстві, і у самої ісламської мотивації нових релігій громадського буття. Процес адаптації релігійно-філософських і правових норм ісламу до нових історичним умовам, започаткованим у середині ХІХ століття і триває і понині, багато дослідників позначають терміном «мусульманська реформація», але він принципово різниться від реформації християнської. Відмінність полягає, по-перше, у цьому, що це процеси відбувалися різні віки, у різних конкретно-історичних умовах. По-друге, «мусульманська реформація» виражалася насамперед у перегляді (чи спробі перегляду) релігійних мотивацій різних аспектів світського життя і у незначною мері торкалася власне богословські питання. По-третє, виправдатись нібито відсутністю ісламі інституту церкві та духівництва, аналогічних християнським, наклав вельми суттєвий відбиток на характер реформ в ісламі. Істотних змін щодо зазнала мусульманська судова система, що склалася у середньовіччя, й у певною мірою — саму систему мусульманського права: відбувалося поступове обмеження юрисдикції шаріатських судів; до середини ХІХ століття біля Османської імперії були остаточно розмежовані сфери компетенції шаріатських і світських судів (цей процес почався значно раніше). Водночас здійснюється кодифікація норм мусульманського права (звід положень ханафисткого права — Манджалла — підготували в 1869—1876 роках), у низці країн вводяться кримінальні кодекси та інші правові документи, не що передбачаються шаріатом. Певні зміни ролі Іслама в життя (хоча й обмежені) припадають на зв’язки України із реформами Мухаммада «Алі в Єгипті та політикою танзимата в Османської імперії. Потреби соціально-економічного розвитку ставили мусульманських богословів і правознавців перед необхідністю нового осмислення цілого ряду традиційних положень Іслама. Але його виявилося дуже хворобливим і затяжним. Це, зокрема, у полеміці щодо допустимості (чи гріховності) створення мусульманських країнах банківської системи. Полеміка розгорталася, з одного боку, навколо положення про стягування позичкового відсотка (риба'), з другого — у зв’язку з шариатским забороною на омертвіння капіталу. Найяскравіше виражену форму вона в Єгипті, де муфти Мухаммад ‘Абдо в 1899 року видав фатву, разъяснявшую, що банківські внески, й стягування з нього відсотків є лихварством і, отже, не ставляться до категорії засуджуваного риба'. Ця фатва сприяла приведення що існувала системи в відповідність до інтересів національної буржуазії. Розширення практики капіталістичного підприємництва мусульманських країнах волочило у себе як перегляд шаріатських положень (як у з риба'), а й пожвавлення деяких традиційних принципів, мали стала вельми поширеною під час мусульманського середньовіччя, наприклад мушарака і кирад (принципи торгового співробітництва). З іншого боку, нерідко нові за змістом явища сприймалися як продовження та розвитку мусульманської традиції: такі, наприклад, комерційні об'єднання, які діяли різних частинах мусульманського світу на религиозно-общинное основі (торговельні доми й фінансові підприємства исмаилитов ходжа і бохра, меманов), воспринимавшиеся як продовження середньовічної традиції створення мусульманських торгових будинків, проте вони власне звий мали вже капіталістичний чи полукапиталистичекий характер. Найважливішу роль зіграли зміни, які відбувалися сфері суспільної свідомості. Ідеться передусім процесу становлення національного самосвідомості та механізм виникнення буржуазний націоналізм. У руслі цього процесу вийшло нове цілком осмислене традиційне становище Іслама про єдності всіх мусульман. Джамал ал-дин ал-Афгани формулює ідею солідарності мусульман, яка вилилася потім у концепцію панісламізму і яка дістала стала вельми поширеною з усього мусульманського світу. Паралельно зі панисламизмом, спрямованим на об'єднання всіх мусульман на конфесійної основі, розвивається і мусульманський націоналізм, прибічники якого обстоюють позиції відокремлення мусульманських громад від представники інших конфесій. Мусульманські релігійнонаціоналістичні ідеї мали об'єктивно двоїстий характер: з одного боку, на певному історико-правовому етапі сприяли розвитку національновизвольного руху, з іншого — зрештою виявлялися знаряддям до рук найбільш реакційних сил. У цілому нині вплив націоналізму відчувалося в тій чи іншій мері майже за всіма напрямами мусульманської громадської думки кінця XIX початку ХХ століття. У цей час религиозно-обновленческие процеси в ісламі пов’язувалися в першу чергу, з проблемою освоєння науково-технічних досягнень Заходу. Прибічники реформаторського напрями висловлювалися за модернізацію встановленні Іслама, гальмували процес запровадження Заходу. Їм протистояли традиціоналісти, виступаючи за відродження і цінностей раннього Іслама, опираючись нововведень західного зразка. Принаймні розвитку національної самосвідомості та національно-визвольного руху дедалі більше проявилася політизація Іслама (хоча протязі всієї історії Іслам ніколи було відірваний від політики), выражавшаяся у широкому використанні ісламських гасел у політичному боротьбі. Релігійно-політичні руху, виникаючі у шиїтській середовищі (наприклад, бабизм), вели до отпочкованию «сектантських» громад, в сунітському ж ісламі вони пропонують здебільшого своєму не супроводжувалися переглядом положень догматики. Антиколоніальні виступи нерідко супроводжувалися зверненням до месіанським ідеям, оголошенням їх лідерів махді. Для аналізованого періоду характерна також активізація участі у політичну боротьбу суфійських братств; з урахуванням декого з тих виникають потужні нові ісламські релігійно-політичні руху, як, наприклад, рух сануситов у Північній Африці. З братством кадирийа тісно пов’язані антиколониальное спрямування Алжирі у середині ХІХ століття під керівництвом ‘Абд ал-Кадира, прийняв титул аимр ал-му'минин. Наприкінці XIX і особливо на початку ХХ століття великий розмах з усього мусульманського світу набуває рух за реформацію Іслама, представники якого входять у гостру палемику і з мусульманськими традиціоналістами, і з прибічниками світських концепцій у суспільному розвиткові. Одночасно починає складатися і міжнародне ісламське рух, заснований на концепції ісламської солідарності: в 1926 року була створена перша міжнародна мусульманська організація Світовий ісламський конгрес (Му'тамар ал-‘алам ал-ислами). Якісно новий етап історія Іслама — друга половина ХХ століття. Звільнення мусульманських народів від колоніальної залежності, створення світової системи соціалізму, поглиблення кризових явищ в капіталістичний світ поставили принципово нові проблеми перед представниками мусульманської суспільной думці. Це колись лише у широко що розгорнулася боротьбі навколо проблеми вибирати шлях розвитку вивільненими країнами, у якої з’являються численні концепції з так званого «третього шляху», чудового як від капіталістичного, і від соціалістичного. Апелюючи до традиційних цінностям Іслама, мусульманські громадські діячі (як релігійні, так і світські) висувають теза про ісламському шляхів розвитку як «про єдино прийнятному для країн поширення Іслама. На його основі створюються концепції «ісламської держави», «ісламського правління», ісламської економіки», «ісламського соціалізму» тощо., нерідко істотно відмінні друг від друга в трактуваннях тих чи інших питань, але повинні загальну соціальну природу — буржуазну або дрібнобуржуазну. Концепції «ісламської держави» розуміють собі втілення у сучасних умовах традиційної ісламської моделі політичної організації товариства, в якому у тому чи іншого формі поєдналася світська та своє духовне влада (при визнання Аллаха як єдиного джерела влади), здійснювалися б принципи справедливого розподілу доходів, регулювання економіки відповідність до запропонованими шари’ата тощо. У цілому нині ці концепції є модернізацію політичної й соціально-економічної доктрин класичного Іслама з огляду на специфіку розвитку конкретної країни. Заходи з реалізації та пропаганди, що носять назва «ісламізації», здійснюються як «згори» — шляхом законодавчого запровадження тих чи інших норм (наприклад, у Пакистані - запровадження ‘ушра і занепаду, поступова ісламізація банківської системи, в Ірані - проголошення «ісламського правління»), так і «знизу» — внаслідок тиску религиозно-политических організацій, серед яких найбільшу активність у цьому напрямі виявляють «Братимусульмани». Під «исламизацией» мається на увазі та інформаційний процес розширення числа послідовників Іслама, яке у деяких країнах Африки й Азії (колись лише у регіоні південніше Сахари), який нерідко штучно стимулюється активної діяльністю численних місіонерських ісламських центрів, створюваних переважно коштом нафтовидобувних держав Аравії. Сучасний Іслам — друга за чисельністю послідовників (після християнства) світова релігія. По приблизними звітам, загальна чисельність мусульман на земній кулі сягає 800 мільйонів (близько 90 відсотків їх суніти), з яких понад дві третини живе у зарубіжної Азії, становлячи понад двадцять відсотків населення цієї маленької частини планети, майже 30 відсотків — у Африці (49 відсотків населення континенту). Із ніж 120 країн світу, у яких існують мусульманські громади, завдовжки тридцять п’ять мусульмани становлять більшу частину населення — понад 80 відсотків населення в всіх країнах Північної Африки, Західної Азії (крім Кіпру, Лівану, Ізраїлю), в Сенегалі, Гамбії, Нігері, Сомалі, Афганістані, Пакистані, Бангладеш, Індонезії та інших; у низці країн послідовників Іслама налічується від половини до 80 відсотків жителів (Гвінея, Малі, Ліван, Чад, Судан), у Малайзії й Нігерії - майже половину, в деяких країнах вони є впливове меншість (Гвинея-Бисау, Камерун, Буркіна-Фасо, Сьєрра-Леоне та інших.). Найбільш великим по абсолютної чисельності мусульманські громади — в Індонезії, Індії, Пакистані і Бангладеш; дуже багато мусульман живе у Китаї, Таїланді, Ефіопії, Танзанії, на Кіпрі, у країнах Європи (Югославія, Албанія, Великобританія, ФРН, Франція та інших.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Гайана, Сурінам, Тринідад і Тобаго), в Астралии, на островах Фіджі. У 28 афразійських державах Іслам визнаний державної (чи офіційної) релігією, Це Єгипет, Кувейт, Саудівська Аравія, Іран, Пакистан та інших. У деяких країнах слово «ісламський» включено у тому офіційна назва тієї: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія та інших. У багатьох країнах поширення Іслама діють мусульманські партії, які відіграють нерідко значної ролі у політиці, наприклад Партія ісламської республіки до Ірані, Партія єдності та розвитку в Індонезії, Панмалайская ісламська партія у Малайзії, Джамаат-и ислами таки в Індії і Пакистані. У багатьох країн поширені религиозно-политических організації (у цьому однині і які перебувають поза законом, наприклад «Брати-мусульмани», Партія ісламського звільнення та інших.), функціонують численні релігійні навчальними закладами (коранические школи, мадраса, мусульманські університети), ісламські суспільства, місіонерські організації, комерційні підприємства (ісламські банки, страхові компанії). Продовжує зберігатися система мусульманського судочинства. У другій половині 70-х — початку 80-х робилися спроби відродження деяких норм шаріату, раніше скасованих практично: таке, наприклад, запровадження певних мусульманським правом тілесних покарань за кримінальні злочину за Пакистані, Судані (за нового президента Дж. Нимейри), аравійських монархіях. Наприкінці 70-х — початку 80-х певну роль справах почали виконувати міжнародні мусульманські організації, діючі як у урядовому, і на неурядовому рівні. Найбільш значна їх — Організація Ісламської Конференції (Муназзамат авму’тамар ал-ислами), створена 1969 року і що об'єднує 44 афразійських держави, і навіть Організацію звільнення Палестини. Мусульманські країни представлені у ній главами держав і урядів. Свою діяльність, спрямовану за проведення ісламської солідарності, ОІК проводить через Генеральний секретаріат із штаб-квартирою Джидді і цілий ряд спеціалізованих організацій (Ісламський банк розвитку, Ісламський агентство новин, Ісламська організація за освітою, науці, і культурі, Ісламський фонд розвитку та ін.). Для діяльності ОІК характерна двоїстість політичних рішень: з одного боку, висуваються антиімперіалістичні гасла, приймають рішення, спрямовані проти міжнародного імперіалізму і сіонізму, з іншого — нерідко звучать антикомуністичні заклики, отримують підтримку реакційні сили у країнах поширення. Серед неурядових мусульманських відділу міжнародних організацій найбільшу активність виявляють Ліга ісламського світу (створена 1962 року у Мецці), Світовий ісламський конгрес, Всесвітня ісламська організація, Ісламський рада Європи — й ін. Характерно, що у діяльності цих організацій реакційні, антикомуністичні елементи грають значно великій ролі, ніж у діяльності ОІК. Їх зусилля спрямовані переважно на пропаганду і розповсюдження Іслама, організацію міжнародних зустрічей релігійних діячів, допомогу мусульманським громадам у різних странах.

Глава 2. Основні становища мусульманського судопроизводства.

Як відомо, основна відмінність ісламу від християнства у вирішенні питання значенні первородного гріха. Християнство свідчить, що з гріхопадіння Адма і Єви весь людський рід й у індивід відзначені печаткою гріха. Апостол Павло пише: «Тому, що це согрешили й позбавлено слави божої» [1].

Вчення про початкової гріховності людини, схильність до зла більш як на добро, послугувало правовою підставою задля встановлення у Західному законодавстві недовіри особистості. Приміром, свідок чи будь-яке інша людина, постає перед судом зобов’язане вимовити клятву на Біблії. Це означає, що явно він утверджується брехуном, а давши на священної книзі, злякавшись неминучої карою за брехня, він говорити лише правду. Тому невипадково, що у європейському кримінальному судочинстві презумпція невинності законодавчо закріпилася лише 1789 року. У ст. 9 Декларації правами людини, ухваленій у епоху Великої французької революції, презумпція невинності приведено як мотивирующая посилання вихідний правової принцип. 2].

Відповідно ж до Корану «людина, народжуючись, перебуває у стані початкової чистоти, чи „фитра“, що означає Іслам чи покірність волі і Закону Аллаха». 3] Х. Абдалати говорить про тому, що «ідеї про первородному гріху чи успадкованою винності немає у вченні Ислама». 4] Тому іслам стверджує, що людина більше схильний добру, ніж до зла, хоча, як істота недосконале, може робити помилки і навіть має змоги зробити грех.

У зв’язку з цим М. Торнау правильно зазначав, що у ісламському законодавстві основним правилом вважається постанову: у діях мусульман завжди передбачається сумлінність (правота). «Базуючись на цій ухвалі, суддя передбачає ні підробки, ні зумисності, ні провини в якомусь дії без визнання того звинувачуваного чи без уявлення доказів заснованих на виключно свидетельских показаннях. Недовіра до рядових суддів має грунтуватися на незаперечних і ясних доказательствах."[5].

Отже, іслам затвердив основні початку презумпції невинності за 11 століть до його затвердження у Західному законодательстве.

Тому ісламське судочинство не вимагає приносити присягу в ролі обов’язкового елемента судочинства. На відміну від західного кримінального процесу саме в ісламському праві є принцип довіри до особистості, та заодно суд повинен встановити добропорядність. Під добропорядністю розуміється відповідність життя особистості нормам ислама.

У цьому до свідкам пред’являються такі вимоги: правовірність, добре поведінка, повноліття, дієздатність, знання шуканих зобов’язань, чистота народження (легітимність), відсутність особистої зацікавленості у результаті справи. Так було в ісламському кримінальному судочинстві до дачі свидетельских показань допускаються тільки той, відповідальні певним канонам морали.

Позитивною стороною рівного права усіх фізичних осіб на свидетельские показання є формування широкої доказової бази, реалізація принципу рівності громадян перед законом. У той самий час судочинство від недостовірних показань, що вимагають безлічі додаткових гарантій (попередження про кримінальної відповідальності за надання явно помилкових свідчень і поза відмови від давання свідчень, встановлення відносин між допитуваним, обвинувачуваним і потерпілим, порядок виробництва допиту, перевірка показань шляхом їх аналізу та порівняння з іншими джерелами доказів і др.).

Перевагою обмежувальних почав мусульманського законознавства служить тільки обставина, що явно звужується коло які свідчать суб'єктів і резюмується їх сумлінність без додаткових витрат за перевірку отриманих показань. Тому мусульманське законодавство який завжди визнає матеріальні об'єкти у якості доказу. Вони повинні бути підтверджені свидетельскими показаннями. У цьому важливо побачити велику увагу яку приділяють ісламським судочинством присязі сторін Обвинувачуваний проти неї виступати свідком свою невинність й у випадку він зобов’язаний вимовити присягу. Заодно він може клястися лише ім'ям Аллаха.

Слід зазначити і той важливий факт, що, шаріат допускає і хибну присягу. «Неправильно присягати дозволено мусульманинові єдино в разі, коли він присягою своїм може врятувати одновірця свого, явно утесненного, скривдженого сильними, але по суті невиновного». 6] Це становище тісно ув’язується зі яка у шиїтському перебігу ісламу нормою Токийа, суть якої у цьому, що розважливе переховування ким-небудь істинної віри за умов гострої опасности.

На думку, наведені вище становища наводять на думку у тому, що шляхетна мета виправдовує будь-яких заходів. З погляду загальноприйнятих норм моралі це є неприйнятним. До фундаментальним основам ісламського судочинства слід віднести створення умов добровільної давання свідчень обвинувачуваним. Йому надають можливість покаятися перед Аллахом, звернутися до очищувальної присязі, засновану на довірі суду до постаті громадянина. Суд вживає заходів до примирення сторін обвинувачення й захисту, сприяє діяльній каяттю шляхом заглаживания заподіяної шкоди. Ці заходи передують кримінально-правової репресії в примусовому порядку, забезпеченої силою і авторитетом держави. Добровільне визнання обвинувачуваним свою вину, покаяння перед Аллахом в формі заглаживания провини перед конкретним постраждалим від злочину спираються на договірні, диспозитивные початку ісламського судочинства. Можливість компромісу між протилежними інтересами сторін відбивається в нормах звичайного права. Збитки від злочину загладжується матеріальної компенсацією як сплати потерпілим матеріальних збитків. Важливим моментом в ісламському судочинстві є облік умов скоєння тієї чи іншої злочину. Ісламський право відкидає прецедент як джерело права.

Л.Р. Сюкияйенен пише, що халіф Омар, розглядаючи якось суперечка, прийняв рішення, яке розходилося з нормою, застосовуваної ним раніше по аналогічному справі. Відповідаючи на запитання у тому, чи припустимо таку суперечність, Омар відповів: «Це був правило, яким ми судили раніше, але це — норма, по якої ми судимо теперь». 7].

Норми шаріату, що передбачають відповідальність за правопорушення можуть використовуватися за рішенням судді і замінюватись на інші заходи гуманного впливу. «Наприклад, всупереч ясному розпорядження Корану, що вимагає покарання крадіжки відсіканням руки, злочинець звільняється з цього виду відповідальності під час голоду, настигшего громаду, і піддавався іншому наказанию». 8].

Характерно також, що вчинення діяння може релігійного трансу зменшувало, а деяких випадках повністю виключало кримінальну відповідальність. Ідріс Шах пише: «…суфії навіть виробили принцип, яким часто користувалися мусульманські законоведы сенс якого зводиться до того що, що неприйнятні слова, проголошувані людиною, які у стані релігійного екстазу, не слід було розуміти буквально і піддавати його з це наказаниям». 9].

Та заодно дії людини у стані гніву засуджуються. Пророк Мухаммед говорив: «Воістину, гнів — від Иблиса"[10].

Одночасно ісламське судочинство ще VІІ столітті встановлює рівність всіх правовірних чоловіків перед законом (жінки перебували на місці, два свидетельских показання жінки прирівнювалися одного свидетельскому показанню чоловіки). Так, навіть пророк Мухаммед не виділяв себе з п’яти членів громади, підпорядковувався наявних міжнародних норм права. Він завжди казав: «Ті ж перед вами чекає лише загибель через те, що, коли високородний чоловік серед вас зробить крадіжку, ті відпустять його безкарно; а коли слабкий серед вас те учинить, вони зажадають кари йому. Присягаюся Аллахом! Навіть чи це Фатима, дочка Мухаммеда, якщо вкраде що, я, повірте відсіку їй руку её». 11].

У той самий час мусульманське право, визнаючи рівність громадян перед законом, розрізняє мусульман і инаковерующих.

Слід зазначити також та обставина, що ісламське декларація про тисячу років випередило європейське законодавство розуміння свободи віросповідання. Отже, бачимо, що у цілої низки позицій сучасне ісламське судочинство хоч і істотно відрізняється не від системи західного права, проте, завдяки що стався у ньому змін може існувати й повинна розвиватися у ісламських державах. У цьому за багатьма пунктах перевершує європейську правову систему. Багато демократичні й гуманістичні норми ісламу визначили поява аналогічних у європейському праве.

Заключение

Завершуючи розмова про особливості судочинства в ісламських державах в 19−20 ст. слід зробити висновок у тому, що час відбувалося поступове обмеження юрисдикції шаріатських судів. Водночас здійснюється кодифікація норм мусульманського права (звід положень ханафисткого права — Манджалла — підготували в 1869—1876 роках), у низці країн вводяться кримінальні кодекси та інші правові документи, не що передбачаються шаріатом. Наприкінці XIX і особливо на початку ХХ століття великий розмах з усього мусульманського світу набуває рух за реформацію Іслама, представники якого входять у гостру полеміку і з мусульманськими традиціоналістами, і з прибічниками світських концепцій громадського розвитку. Одночасно починає складатися і міжнародний ісламське рух, заснований на концепції ісламської солідарності. У цілому нині ці зміни є модернізацію політичної й соціально-економічної доктрин класичного Іслама з огляду на специфіку розвитку конкретної країни. Заходи з реалізації та пропаганди, що носять назва «ісламізації «, здійснюються як «згори «- шляхом законодавчого запровадження тих чи інших норм і «знизу «- внаслідок тиску религиозно-политических організацій. Попри настільки широке реформування ісламу в усіх галузях, все-таки основні засади закладені у релігії спочатку залишилися незачепленими. Так, по-перше, основним принципом ісламського судочинства є необмежене довіру людині. По-друге, іслам вказує нам те що, що людина, створений Аллахом і користується його заступництвом понад усе. По-третє, іслам стверджує, що людина неспроможна жити сам собою, яке сутність вимагає спілкування коїться з іншими рівними йому людьми, що потребує терпимості й людинолюбства в відносинах. По-четверте, мусульманин повинен беззаперечно підпорядковуватися волі Аллаха, обличенной до закону та її намісникам землі. По-п'яте, закон існує там, де дотримана воля Аллаха.

Библиография Конституция Республіки Казахстан. — Алмати, 1995. Біблія. — М., 1992. Ларін А.М. Презумпція невинності. — М., 1986. Коран. — М. 1990. Хаммуда Абдалати. Погляд на іслам. — Новосибірськ, 1995. Айдарханова До. Ідеї, овіяні світлом вічних цінностей // Думка, 1998. № 3. 7. Абдрахманова Р. Міжрелігійний діалог // Думка, 1997. № 8. Шейфер Ф. Християнський маніфест. 1988. Шах І. Суфізм. — М., 1994. Сюкияйнен Л. Р. Мусульманське право. М., 1986. Вислову Мухаммада. — Новосибірськ, 1995. Іслам у країнах Близького і Середнього Сходу. М., 1982. Іслам і проблеми націоналізму у країнах Близького і Середнього Сходу (кінець 70-х — початок 80-х XX в.). М., 1986.

———————————- [1] Біблія. — М., 1992. З. 23. [2] Ларін А.М. Презумпція невинності. — М., 1986. З. 14. [3] Коран. — М. 1990. З. 30. [4] Хаммуда Абдалати. Погляд на іслам. — Новосибірськ, 1995. З. 52. [5] Думки, думки, думки… // Думка, 1997. № 6. З. 48. [6] Шах І. Суфізм. — М., 1994. С. 369. [7] Сюкияйнен Л. Р. Мусульманське право. — М., 1986. З. 93. [8] Саме там, З. 91. [9] Шах І. Суфізм. — М., 1994. З. 55. [10] Вислову Мухаммеда. — Новосибірськ., 1995. [11] Вислову Мухаммада. — Новосибірськ, 1995. З. 76.