Вступ. 
Життєвий шлях і діяльність Йосипа Сталіна

Про Йосипа Віссаріоновича Сталіна написано чимало книг, статей, спогадів, і навіть віршів. Усі вони різні - одні автори вихваляють, інші лають, треті намагаються розібратися в мотивах його діяльності і характері. Одне визнано незаперечно — І.В. Сталін був неординарною особистістю, людиною, яка могла повести за собою багато мільйонів людей, переконати, а якщо ні, то змусити їх вірити у свої ідеали, керувати і домагатися своїх цілей.

Пояснення причин приходу Сталіна до влади і його деспотизму, криється як у характері Сталіна, так і в характері більшовизму, як політичного вчення, і в характері тієї історичної ситуації, у якій виявилася радянська влада в 20-і роки, і в характері самої Росії - країни з традицією самодержавного правління і примирення народу з таким положенням. «Але, тільки усвідомивши, складне взаємне переплетення всіх цих факторів, ми будемо в стані зрозуміти, чому так вийшло, які особисті якості (як вірно, але занадто пізно пророчив Ленін) виявилися дріб'язком вирішального значення».

Дитинство і юність Й. Сталіна

Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі) народився 9 (21) грудня 1879 року в місті Горі Тифлісській губернії в родині шевця і доньки кріпака. У ті часи Горі був повітовий центр Тифлісської губернії. Протягом його історії неодноразово руйнівні землетруси трясли місто. У минулому один з пунктів караванного шляху, це місто стало станцією головної залізничної лінії, побудованої в 1871 році і, яка з'єднувала чорноморський порт Поті з Тіфлісом. До моменту народження Йосипа Віссаріоновича місто нараховувало 8−9 тисяч жителів.

Про його предків відомо небагато. Прадід по батьку по імені Заза Джугашвілі на початку XIX століття брав участь у селянському повстанні проти росіян, а потім знайшов притулок у селі Діді-Ліло біля Тифлісу. Тут його син Вано розбив виноградник, тут народився Віссаріон, майбутній батько Йосипа. Віссаріон працював на шкіряному заводі Адельханова, де навчився шевському ремеслу. Через якийсь час деякий Барамов відкрив у Горі шевську майстерню, і серед найнятих на роботу був і Віссаріон Джугашвілі. Тут він познайомився й одружився з Катериною Геладзе з родини колишніх кріпаків. Джугашвілі зняли невеличкий будиночок. З чотирьох дітей Віссаріона і Катерини в живих залишився тільки Йосип. Вірогідно відомо, що Віссаріон був суворою, запальною людиною, великим аматором випити, нерідко бив дружину і сина. Коли хлопчику виповнилося 11 років, батько умер від ножового поранення, отриманого в п’яній бійці. Близький друг і шкільний товариш Сталіна І.Іремашвілі у своїх мемуарах писав: «Рання смерть батька не справила на дитину ніякого враження. Він нічого не втратив зі смертю людини, яку повинен був називати батьком». Захищаючи сина, мати нерідко викликала на себе гнів батька, але потім била дитину сама. Можливо, жах, що вселили в нього побої матері, допомагають пояснити, чому в наслідку побиття, символічне чи реальне, представлялося йому одним з видів покарання, якого заслуговували найбільш злісні відступники. Таким чином, Йосип виріс в обстановці гострого сімейного конфлікту і матеріального нестатку. Донька Сталіна Світлана з розмов з батьком зробила висновок, що Сталін протягом усього життя був самою високою думки про матір, яку вважав розумною жінкою, хоча і не одержав ніякої освіти. На підставі відомих їй фактів, Світлана прийшла до висновку, що Катерина Геладзе була жінкою з пуританською мораллю, суворою і рішучою, твердою і впертою, вимогливою до себе, і що всі ці якості перейшли до сина, що більше походив на неї, ніж на батька. І син, у свою чергу, засвоїв її напрям думок і риси характеру, і зберіг глибоку прихильність до матері, що сильно вплинула на формування його особистості. Мати усіляко виражала свою прихильність до нього, прищепила йому постійне прагнення до успіху, якого не випало на її частку. Саме вона наполягла на тому, щоб послати його в 1888 році в духовне училище в Горі. Сину передалася віра матері у власну здатність домогтися багато чого, він почав розглядати себе людиною, які зобов’язана перевершувати інших у будь-якій діяльності. Для цієї віри були вагомі підстави, тому що почавши відвідувати духовне училище він виявив неабиякі дарування. Звикнувши до постійного замилування матері, він з віком став сприймати подібне відношення як належне і сам став ідеалізувати себе.

За свідченням близьких людей, Йосип перестав вірити в Бога в 13 років, після того як прочитав щось написане Дарвіном чи про самого Дарвіна; крім того, Горійське духовне училище того часу буквально пронизував заколотний дух, адже з 1890 року в розпал політики русифікації, яка проводилася царським урядом в прикордонних землях, обов’язковою розмовною мовою стала російська, а грузинська зайняла місце іноземного.

Спочатку балакучі від природи грузинські хлопці не могли розмовляти російською і постійно переходили на рідну мову, за що їхн безжалісно карали. Ці заходи лише зміцнювали в них почуття національної гордості: вивчаючи російську мову, багато хто починав ненавидіти самих росіян. Поза стінами училища юнак із захопленням читав грузинську літературу, особливо сильне враження зробив на Йосипа Джугашвілі роман А. Казбегі «Батьковбивця». Книга розповідає про молоду селянську пару, яка по долі постійно розлучається, і про їх вірного друга по імені Коба, що зі всіх сил намагається допомогти молодятам, покладаючись головним чином на свою хоробрість, спритність, ясний розум і здатність вийти з честю з будь-якої ситуації. Наприкінці оповідання в живих залишився тільки Коба, що помстився всім кривдникам за загиблих друзів. У головному персонажі, безстрашному і небагатослівному, Йосип Джугашвілі знайшов одного з перших гідних наслідуванню героїв, чиє ім'я й образ так відповідали його уявленням про самого себе як про героя. Він хотів стати другим Кобою, борцем і героєм, і бути таким же знаменитим.

З самого початку навчання в училищі Йосип показав себе найвищою мірою самовпевненим, який володіє почуттям своєї правоти в усьому і сильній потребі відрізнятися. Один з колишніх товаришів по навчанню згадував, що до уроків він був завжди готовий, по цілому училищі вважався одним із кращих учнів. Переходячи з класу в клас як кращий учень, у віці 14 років він закінчив у 1894 році Горійське духовне училище, одержавши диплом з відзнакою, який рідко удостоювалися вихідці з бідних родин.

У тому ж році поступив у Тифлісську православну духовну семінарію на повне забезпечення. Обдарований, старанний, працьовитий син шевця, замість смиренної покірності перед старшими, котру система освіти прагнула прищепити, демонстрував незалежність, сміливо запитуючи вчителя, яким чином відстаючі учні могли б поліпшити свої оцінки. Однак сам він з труднощами сприймав критику.