Історичний портрет Михайла Романова

МОСКОВСКАЯ.

ГОСУДАРСТВЕННАЯ ГЕОЛОГОРАЗВЕДОЧНАЯ.

АКАДЕМИЯ.

Кафедра гуманітарних наук РЕФЕРАТ: По курсу ІСТОРІЯ ОТЕЧЕСТВА ТЕМА: Історичний портрет Михайла Романова

Выполнил:

студент групи РФ — 00 — 2 Азизів М. А..

Руководитель:

Ст. викладач Сарсикян Л. В..

МОСКВА 2000 План:

1) Вступление.

2) Початок царствования.

3) Двовладдя.

4) Зовнішня политика.

5) Результати царствования.

6) Укладання.

Михаил Федорович Романов був обраний Земським собором. Ополчення, очистивши Москву, мало укласти своєю перемогою обранням царя, навіщо Пожарський закликав по 10 виборних від кожної міста. За тиждень православ’я, перше воскресіння Великого посади, 21 лютого 1613 року, були призначені остаточні вибори. Кожен чин подав письмове думка, і всіх значилося саме ім'я — Михайло Федорович.

Дав свою згоду на престол Михайле Федоровичу виїхав із Костроми в Ярославль. Він прибув другого травня у Москву, а 11 липня вінчався на царство. Цим моментом закінчується невиразне епоха і розпочинається нове царювання.

Около царя був гурток палацевої знаті - царських родичів, які спільно із государевої матір'ю позитивно сприйняли впливу і власти.

После страшних чвар відбувалося повне збіднення і руйнування держави й потрібно було, щоб проявилося особливе «напруга» народних сил, яке врятувало б батьківщину від що загрожувала йому небезпеки. Особистість самого государя Михайла Федоровича, найвищою мірою симпатична, своєю чарівністю сприяла зміцненню царської властии ідеї самодержавства. За нього печатку державна було зроблено більше, запроваджено новий титул «самодержця», а над головами орла вирізані корони.

Царь Михайле Федоровичу був людиною м’який, добрий. Своїми душевними якостями він виробляв на народ найвигідніше враження. Доброта царя не допускала можливості припустити, що якась несправедливість могла виходити від такої великодушного царя, і якщо й траплялося что-ни-будь подібне, то очах народу вся ответ-ственность падала до осіб, що стояли останнім й верховної властью.

По приїзду у Москві Михайле Федоровичу не відпустив виборних земських людей, що й залишалися у Москві до 1615 року, що вони було замінено іншими. І справа не йшла до 1622 року. У такий спосіб перебігу 10 років Москва мала постійний Земський собор.

В цьому видно мудра політика, підказана уряду самої життям: розруха ще прек-ратилась, і заворушення тривали. І цар розумів усю важливість діяти разом із избравшими його й охоче спирався на Земської собор, як у засіб кращого управління.

Никаких питань між избравшими царя та його обранцем неможливо було тоді. Владу та «земля «був у союзі боролися проти загального ворога за існування.

Действительно час був важке. Козаки продовжували бродити і грабувати навіть під Москвою, а частина їхньої під начальством Заруцького, захопив з собою Марину Мнішек, спочатку грабувало російські області, та був, розбита царськими військами, і у Астрахань.

Иногда грабували і служиві люди й не забезпечені змістом: грабувало де й адміністрація, викликаючи смуту занадто важкими поборами і крутими заходами. Уряд до цього лихоліття було і не грошей, ні людей (а тим часом війну з Польщею досі тривала, висловлюючись тим, що леткі польські загони грабували і розоряли російські області). І за такі обставини доводилося рахуватися з Польщею.

Находяь в крайніх фінансових утрудненнях, Сигізмунд було зробити походу на Москву; але польські зграї робили постійно набіги з російськими, навіть північні, області. Так само надходили малоросійські козаки, чи черкасы. Проти них енергійно діяли та корінні мешканці областей, і самі Москва. Правильної війни, в такий спосіб, був, а й у обранню Михайла Федоровича Владислав досі вважався кандидатом на московський престол, світ формально вони не уклали, і її батько царя, Філарет Микитович, був у плену.

Это було підкріплено тим більш важко, що також невизначені були й ставлення до Швеції. Остання теж мала свого кандидати російські царі, королевича Філіппа, разом із тим полягало у війни з Москвою. Тільки Швеція раніше початку серйозну війну (восени 1614 року), хоча Густав Адольф потребував засобах, як і Сигізмунд.

Несмотря те що, що він досить успішно вів війну, і взяв кілька міст, він у водночас із задоволенням погодився на мирні переговори, що тривали цілий рік, з кінця січня 1616 2003;го до лютого 1617.

По Столбовскому договору 1617 року Густав Адольф залишав російським всі свої завоювання, у тому числі Новгорода, брав 20 тисяч карбованців і залишав у себе південний берег Фінської затоки з Невою. Але Столбовским світом і досягла своєї мети: у перших, до неї повернулася має велике нею значення Новгородська область, по-друге, одним претендентом, як і одного ворогом стало мен-ьше. Тепер було сміливіше поводження з Польшей.

И ось ще влітку 1616 року Москва початку наступальну війну проти поляків, яка, в втім, ніяких серйозних наслідків не мала. І У цей час Варшавський сейм вирішив послати Владислава добувати Москву, але діяти поляки не поспішали і багато сил не витрачали. Королевич виступив лише крізь рік із військом лише у 11 тисяч.

Но тепер Москва готовий виступити навіть проти незначного війська Владислава. Вона розташувала містами сильні гарнізони і обмежувалася однієї обороною. Тим більше що славнозвісне військо Владислава не отримувало платню, тому бунтовало і грабувало, а Владислав марно просив допомоги із Польщі.

Только в 1618 року сейм асигнував йому невелику суму з зобов’язанням закінчити війну той самий рік. Тоді влітку 1618 року королевич став діяти під Можайском, кілька разів марно намагався взяти місто. У вересні 1618 року Владислав зважився на Москву, не узявши Можайска; туди з півдня йшов гетьман Сагайдачний.

Соединившись, вони знову зробили напад, але взяти Москву ми змогли. Тоді Владислав відступив до Троїцької Лаврі і він потребував її здачі, але й безуспішно. Нарешті, він вступив у переговори, і це укладено зване Деулинское перемир’я. Вирішили разменяться бранцями; Польща утримувала свої завоювання (Смоленськ і Северскую землю), а Владислав не відмовився від претензій на московський престол. І тепер 1 липня 1619 року в річці Поляновке (близько Вязьми) стався розмін полонених; у слідстві цього Філарет Микитович й ті члени великого посольства, які дожили доти дня, почали використовувати родину.

В середині червня, два тижні після звільнення, Філарет Микитович приїхав до Москви, а 24 червня він поставив у патріархи.

С приїздом його почалося зване двовладдя: Михайло почав керувати державою з допомогою батька — патріарха. Сам Михайло Федорович був людиною розумний, м’який, але безхарактерний. У дитинстві вона виховувалася під опікою про свою матір Ксенії Іванівни, уродженої Шестовой. Філарет Микитович був людиною крутого й жорсткого вдачі, але дружина їх у це відношенні, мабуть, ще перевершувала його. Усі позбавлення, пережиті нею до 1613 року ще більш загартувало її характері і глибше змусило відчути усієї сили які залишилися їй волі народів і влади. Зрозуміло, яке тиск мала надавати така енергійна мати на м’який характер сина, який, мабуть, як й у дитинстві, і тепер виходив із її волі, не суперечив їй. Адже вона і діяла його, коли він став царем.

Сделавшись царицею, Марфа взяла весь скарб колишніх цариць до рук, стала жити геть з царски і займалася найбільше релігією і благочестивими справами, як царствена черниця; але мала також значний вплив на палацову життя, спрямовувала її, висувала нагору свою рідню, ставило її при справах (і тим самим давала можливість, користуючись заступництвом всесильної стариці - цариці, робити кричущі зловживання і залишатися без покарання). Але з усіх креатур стариці Марфи, які вміли влаштовувати свої справи, жодного було такого, який міг би влаштовувати справи державні та дав би тверде напрям внутрішньої і до зовнішньої політики.

Московская політика на той час вони мали певного шляху й йшла туди, куди штовхали випадковості.

Земские собори вирішували ті справи, які давалися їм у розгляд адміністрацією. Не був у адміністрації людини, який би знав, що потрібніші дати на судження собору, і найчастіше собору передавалося поруч із важливими справами й обговорення таких справ, які у принципі було й вимагали лише виконавчих мер.

Так стояли до 1619 року. Молодий цар у відсутності хороших радників, зате навколо неї були люди, здатні на палацеві інтриги, адміністративні зловживання і обман. Але справи в самісінький Москві змінилися, коли приїхав государева батько, особистість розумна, здатна і що звикла до делам.

Итак, з приїздом Філарета Микитовича тимчасові правителі мали відмовитися влади і поступитися вплив йому. Інакше й не могло: Філарет, з права батька, найближчі став до Михайла і керував ним, як сином. Отже почалося двовладдя, і почалося офіційно: все грамоти писалися від імені обох великих государів. Ім'я Михайла стояло у яких попереду імені патріарха, але, знаючи волю і енергію Філарета, неважко зрозуміти, кому належало першість фактично.

И ось почалася енергійна вмілої рукою спрямована робота над запровадженням ладу у країні. Усі боку державного життя звернули на себе увагу уряду. З допомогою Філарета почалися піклування про фінансах, про поліпшення адміністрації, і суду й про побудову станів. Коли 1633 року Філарет зійшов у могилу, держава Московське було зовсім іншим щодо благоустройства.

Как лише Філарет поставив у патріархи, тижня за два по приїзді Москву він збуджує вже найважливіші державні і питання ставить їх у дозвіл собору. Перше, що звернуло його, була присвячена саме плутанина у справах, у справі стягування податей. І ось червні 1619 року Земський собор ухвалює чудовий вирок переважно з фінансових справам. У цьому вся вироку собору різко виділяються дві риси: прямо малюється незадовільний економічне становище податных класів та відхилення від податей, та був незадовільний ж стан адміністрації з її зловживаннями, про які свідчили частоту чолобитні про «образи сильних людей «.

Все наступні внутрішні розпорядження уряду Михайла Федоровича і хилились саме до того що, щоб :

1) Поліпшити адміністрацію.

2) Підняти платіжні і службові сили страны Воеводы на місцях зловживали владою, і земські люди розмовляють соборі 1642 голи: «У містах всякі люди обідніли і збідніли остаточно від твоїх государевих воєвод.» Воєводи надто близько стояли народу. невдоволення воєводи сликом ощутительно вилучалося на міському человекеи мимоволі змушувало його давати хабар иработать на воєводу, а управу нею шукати було ж таки важко: за управою потрібно було їхати у Москву.

В 1627 року уряд дійшло до думки відновити повсюдно губних старост, наказуючи вибирати їх із кращих дворян, тобто з заможніших. Це обмежувала коло впливу воєвод; багато міст скористалися нею просили аби в них було воєвод, а були лише губні старости. Отже губної староста зосереджував в руках не одні кримінальні справи, проте управління, ставав і земським суддею. Але з іншого боку міста іноді залишалися незадоволені губними старостами і просили призначити їм воевод.

Таково сталося в ході Михайла Федоровиче становище місцевого управління, який мав, отже, змішаний характер.

Что стосується до центрального управління при Михайла, воно восстановлялось у Москві за старим зразкам, заповіданим XVI століттям у вигляді старих наказів і лише потребами часу викликалися до життя нові накази. Їх було багато засновано при Михайла, але влаштовувалися вони знову таки за старими досмутным зразкам, спеціалізуючи одну яку — нибудь галузь володіння якого — нибудь старого наказу. У центрі всього управління з — колишньому стояла та знайоме всім керувала государевого Боярська дума.

Кроме турбот про адміністрацію у Москві дуже опікувалися піднятті послесмуты загального добробуту, прагнення що було, звісно, властиво і 16 віці, добробут землі необхідно уряду й гарного устрою служби й тяганини. У цю саме рамку відливалися все турботи уряду, які ми назвали турботами добробут. Добробут народу змішувалося тоді достатком державних повинностей.

Итак, в урядової діяльності часу Михайла Федоровича головна мета було заспокоєння схвильованого смутою держави, і цього уряд думало досягти двома путями:

1) Винищуванням адміністративних злоупотреблений.

2) Заходами, спрямованими до підняття загального добробуту.

Надо помітити, що заодно московськими урядовими людьми керував, то, можливо, свідомо, і може бути, і несвідомо, один принцип: має бути по давнини — так, як було за колишніх царів. Руководясь цим, вона нічого хотів реформувати, і знову засновувати: восстановляя держава після смути, вони йшли до старим зразкам діяли старими средствами.

Но московське уряд ні просування цілей своїх не досягло цілком, ні принципу свого не провело суворо. Повертаючись до давнини, восстановляя весь старий механізм управління, московські люди й не думали або змінювати та водночас змінили багато.

Такого роду зміни відбулися, наприклад, в обласному управлінні, де уряд більш-менш систематично вводило воєвод, отже воєводська владу із влади тимчасової стає постійної разом із тим громадянської владою. Далі, тримаючись за «старим помісної системи, кваплячись впорядкувати помісні справи, впорядкувати службу, уряд дедалі більш прикріплює крестьян.

З іншого боку, даючи головне значення служивому класу, дедалі більш забезпечуючи її становище, мало помалу дійдуть свідомості незручності і неспроможності дворянських ополчень, тому і заводиться іноземний ратний лад, солдатські і рейтарские полки.

В війську Шеина в 1632 року під Смоленськом вже було 15 тисяч регулярного війська, влаштованого по іноземному зразком. Цих прикладів цілком достатньо докази, діяльність уряду Михайла Федоровича, будучи теоретично консервативної, насправді, за своїми результатам, була, за умови що доречно це слово, реформаційної.

Таким чином, результати суперечили намереньям, сталося йому це тому, що розруха внесла на суспільну життя й стосунки багато змін, які практично унеможливлювали поворот до старого, це, то, можливо, і сознавалось сучасниками.

Так, розруха створила російського суспільства зовсім виняткове становище у справах — Земський собор при Михайла Федоровиче зізнавався істотним елементом управління, і цього факті не побачити консервативної тенденції, бо у XVI столітті верховна влада могла так оцінювати собори, як роздивлявся них Михайле Федоровичу. І хто б суперечив цьому факту участі громадськості на ділі держави, поки нових умов життя не скасували його.

С 1613 року в усі часів царювання Михайла влада государя стояла поруч із владою Російської землі, усі важливі державні справи вирішувалися по царському указу і соборному вироку, про що постійно свідчать окружні грамоти, що посилаються від імені бояр.

Итак, уряду Михайла Федоровича зірвалася бути вірним давнини, зірвалася йому домогтися своєї мети, тобто виправити адміністрацію і влаштувати добробут. Попри це, воно зробило багато, навіть надзвичайно багато — зовнішні недруги Русі, Адже й Швеція, знову почали вбачати у реформі Москві сильного ворога, козацтво смирилось.

Московские государі вирішили навіть відновити війну з Промовою Посполитой за Смоленськ. Приводом стало смерть короля Сигізмунда (1632) і який настав у Польщі «бескоро-левье»: до обрання нового короля поляки і литовці було неможливо воювати. Московське військо, що складався із нових полків іноземного ладу синапси і із старих дворянських ополчень чисельністю лише у 32 тисяч чоловік, пішло до Смоленську, взяла багато дрібних міст за українсько-словацьким кордоном і обложило Смоленськ.

Так як Смоленськ був надзвичайно сильної фортецею, то облога затяглася надовго, незважаючи великих статків, чолі московських військ стояв той самий боярин Шеин, що у неспокійні був воєводою у Смоленську, героїчно захищав його від короля Сигізмунда і знав добре як місто, і його околиці.

Через що вісім місяців облоги допоможе Смоленську встиг з’явиться новообраний король польський Владислав Сегизмундович. Він лише відбив російських від міцності, але оточив вони самі у тому таборі. Стомлені довгої війною московські війська було неможливо витримати тиску свіжих військ Владислава, і Шеин вступив у переговори з королем. Він погодився віддати полякам всі свої гармати і обоз і піти у Москву (1634). Про це безславне відступ він був у Москві страчений як зрадник разом із товаришем, другим воєводою Ізмайлов. Війна тривала, але не матимуть будь-якого успіху для Владислава. Тому влітку 1634 він я розпочав переговори про мир. На прикордонної річці Поляновке з'їхалися московські і польські посли уклали «вічний світ » .

Смоленск й інші міста, захоплені Сигізмундом в смуту, залишалися за Промовою Посполитой. Але Владислав відмовився від будь-яких прав на московський престол і визнав Михайла Федоровича царем всієї Русі. Це було досить важно.

Но стомлене війною, і ще забывшее туманних потрясінь Московське держава економічно була така розхитано, що у кінці царювання Михайла Федоровича на Земських соборах в 1632 — 1634 роках (щодо польської війни) і 1637 (про турецьких справах) обговорювалося недолік засобів і навіть у уряду. У 1632 — 1633 рр. по земському вироку знову збирається п’ята гріш (що така збір виробляється вже у втретє при Михайла), і він надає у сумі менш, ніж давала колись.

На соборі ж 1642 р. (щодо Азовського питання) перед урядом дуже чітко розкрилися потреби та бажання станів. Жити було справді важко — держава вимагало великих жертв, обставини не дозволяли скільки — нибудь розжитися, розбагатіти.

Недовольное своїм економічним становищем суспільство шукає причину свого розорення та, знаходячи в тому чи тому, б'є чолом государеві про їхнє усуненні. Служиві люди скаржилися на тягар і нерівномірність розподілу службовими обов’язками між московськими і міською людьми. Тяглые люди скаржилися на тяжкість податей, які справді великим тягарем лягали ними, особливо погано доводилося від збору пятинной гроші, що їх вщент розоряла. Торгові люди мали ще нову неприємність як конкуренції іноземців. Взагалі усе класи страждали однаково від воєводських насильств і наказовій тяганини.

Желая також прищепити у Росії різні промисли, уряд закликало на пільгових умов промисловців іноземців. Серед них зустрічалися «рудознатцы», зброярі і ливарники. Відшукуючи руди, уряд піклувалася про збройовому і ливарному справі. Тула славилася выдолкою зброї, а 1632 року голландський купець Андрій Бачуся отримав дозвіл побудувати там завод для лиття гармат плодів та овочів.

В 1642 року було покладено початок перетворенню військового устрою, з допомогою іноземних офіцерів розпочато навчання «російських ратних людей» іноземному строю і вони з’являтися полки з іншими назвами, солдатські, рейтарские, драгунські. Полиці ці перехідною щаблем до постійної, регулярної, національної армії у России.

За постійно царювання Михайла Федоровича йшла посилена діяльність із будівництві різних хором і будинків на Кремлі. У 1635 і 1636 рр. було споруджено кам’яні хороми для государя та її дітей, побудовані на стінах старий будинок над мастерскою палатою, бывшею на початку XVI століття приемною Софії Палеолог, та Олени Глинской і називалась заднею і западною, над палатами — подклетными, які тяглися до палати золотий. Це місце було зайнято колись дерев’яними хоромами, дома яких і було побудували три нових кам’яних поверху, є продовженням царициных палат і з теремом наверху. Усі простір від Никольских до Спаських воріт в царствовании Михайла ще вчора було забудовано 15 церквами, побудованими родичами страчених за тими місцях; церкви ці називалися «на крові у голів, що у рву «.

В 1635 року, десятого червня, в кремль внесли тіло царя В. И. Шуйского, відданого, нарешті, Польщею. Уранці у Кремлі загудів дзвін, рідня і народ повалив до Дорогомилову назустріч тіла царя Василия.

ВИСНОВОК

Михаил Федорович Романов як родоначаль нік династії. За ті 32 року, що він нахо дился при владі, він втілив у життя безліч пре утворень, змінивши ситуацію, сформовану на Русі у кінці 16-го і на початку 17-го століть.

При ньому стався розквіт промисловості, з’явилися мануфактури, почалося формування всероссий ского ринку, налагодилися дипломатичні і торго шиї зв’язку, піднялося сільському господарстві. Благо даруючи його розумної політиці набагато поліпшилося життя простого народу, прикрашена Москва стала справді центром Росії.

Михаил Федорович ознаменував собою початок нової доби у російській історії - епохи Російської империи.

Список використаної літератури:

1) Триста років царювання вдома Романовых.

2) Історія Батьківщини. Довідник школьника.

3) Лекції з російської истории.