Навчання і виховання у Ст. Греції. 
Система спартання

Міністерство освіти та науки України Прикарпатський університет ім.В.Стефаника Реферат на тему:

Навчання і виховання у Стародавній Греції.

Система спартання, виховання Виконала:

студентка економічного факультету спеціальності «Облік і аудит» .

1 курс.

Далавурак Галина

2002

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мар­мурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовлас­ницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII-VII ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з’явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII-VI ст. до н. е. склало основу економічного і політичного життя суспільства. Розвинуло­ся товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабо­власницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за па­нування в Стародавній Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431−404 рр. до н. е. Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії.

Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

Гомерівська Греція (XIVIII ст. до н. е.);

Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);

Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);

Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати, рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов’язаний з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим ступенем освіти вважалося вивчення філо­софії і риторики.

У Давній Греції, що складалося з невеликих рабовласницьких міст-держав, найоригінальні ня існувала в Спарті - головному місті Лаконії і в Афінах — головному місті Аттики. Спільним в обох системах було те, що вони призначалися для виховання заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізич­но розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна — захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народ­ження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лосха) і повертали батькам лише здорових дітей. З се­ми років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони пе­ребували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отри­мували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Май­же весь час їх тренували в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважалися військо­вими іграми, вчилися співати і грати на музичних інстру­ментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Після кожного року нав­чання проводилися публічні випробування — агони.

Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приді­лялося мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на вихо­вання беззаперечного послуху, витривалості та вміння до­лати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і по­рядки, про стійкість і мужність їхніх предків, моральні якості спартіатів.

Юнаків 18−20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з до­рослими жінками під час воєнних походів чоловіків три­мати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали *зна-1 ряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від 1 спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховав була гармонійно розвинена особистість.

До семи років хлопчики і дівчатка виховувались сім'ї. Відтак хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого І в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях).

Школи були платними, а тому не для всіх доступні. Нав­чання дітей із заможних родин полягало у поєднанні ро­зумового, фізичного, морального і естетичного вихованнятрудового виховання дітей не існувало, оскільки фізичнї праця вважалась обов’язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7−14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від гр. «дидаско» — навчаю). Уч­нів до школи та додому супроводжували раби — педаго­ги. У школах граматистів навчали писати, читати та лі­читиписали на воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кі­фаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчи­ли співати, грати на музичних інструментах, декламува­ти уривки з «Одіссеї», «Еллади» та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки та юнаки 14−15 років нав­чалися п’ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.

Юнаки 17−18 років з родин найзаможніших аристо­кратів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Юнаки 18−20 років готувалися до вій­ськової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифі­кацію, військові статути, закони держави).

З IV ст. до н.е. (з часу походів Александра Македонсь­кого) до І ст. н.е. грецька культура поширилася на вели­чезній території. Цей період грецької історії називають епохою еллінізму. Нові умови життя справили величезний вплив на виховання і навчання. Освіта стає громадською справою, особливе службове становище посідає вчитель. Шкільні будівлі утримують правителі й багаті меценати. У школах починають вчитися й дівчата. З’являються сис­тематичні навчальні плани. АлександрійськІ вчені вста­новлюють новий зміст освіти, тобто завершений на певно­му рівні. Кожен учень мав певне місце в школі, а кращих з них преміювали. Змінилися й методи навчання, з’я­вляється письмове приладдя і практика записування лек­цій. Створюються підручники та правила термінології. Ви­ховне значення мали свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій.

Система освіти в цей час складалася з таких ланок: елементарна школа грамоти (7−12 років), граматична школа (12−15 років), гімнасії (15−18 років), ефебії (18- 19 років), філософська школа (20−22 роки).

Грецька школа еллінського періоду стала зразком для середньовічної Європи, адже цей тип виховання був за­гальним, не прив’язаним до певного державного ладу, кас­ти, класу.

Використана література:

1. 1.Педагогіка. Підручник. — К., 2001.

2. 2.Історія Стародавньої Греції. — К., 1994.