Дафнис і Хлоя (Daphnis kai Сhlоe)

Дафнис і Хлоя (Daphnis kai Сhlоe)

Лонг (Longos) III в. до зв. е. ?

Роман-идиллия. Антична література. Греция.

М. Л. Гаспаров.

Действие відбувається на добре знайомому грекам острові Лесбосу в Егейському морі, і навіть по всьому острові, а самої лише селі з його околиці.

Жили там два пастуха, один козопас, інший вівчар, один раб, інший вільний. Якось козопас побачив: коза його годує підкинутого дитини — хлопчика, а при ньому пелюшка пурпурова, застібка золота і ножичок з рукояткою зі слонової кістки. Він дуже прийняв як і назвав Дафнисом. Минуло небагато часу, і вівчар теж побачив: вівця його годує підкинутого дитини — дівчинку, а в її присутності пов’язка, шита золотом, золочені туфельки і золоті браслети. Він її вдочерив і назвав Хлоею. Вони зросли, він — красенем, вона — красавицею, йому п’ятнадцять, їй тринадцять, він пас своїх кіз, вона своїх овець, разом грали, дружили, «і можна б скоріш побачити, що вівці і кози порізно пасуться, ніж зустріти порізно Дафніса з Хлоею».

Было літо, і сталася з Дафнисом біда: він спіткнувся, потрапив у вовчу яму і майже загинув. Хлоя кликнула сусіда, молодого пастуха-волопаса, і вони вдвох вони витягли Дафніса з ями. Він расшибся, але його весь у землі і бруду. Хлоя повела його до струмка і поки купався, побачила, який він гарний, і відчула собі щось дивне: «Хвора я, чим — не знаю; не поранена, а серце болить; сиджу в тіні, а вся палаю». Слова «любов» вона мала, але, коли сосед-волопас посперечався з Дафнисом, хто вродливіша, і розв’язали, щоб Хлоя поцілувала того, хто їй подобається, то Хлоя відразу поцілувала Дафніса. І після цього поцілунку Дафніс теж відчув у собі щось дивне: «Дух в мене перехопило, серце вискочити хоче, тане душа, але що знову хочу її поцілунку: не зілля чи яким було на Хлоиных губах?» Слова «любов» він також не знав.

Пришла осінь, настали виноградні свята, Дафніс і Хлоя веселилися разом з усіма, і підійшов до них старий пастух. «Було мені бачення, — сказав, — з’явився мені Эрот-малютка з сагайдаком і з цибулею і промовив: «Чи пам’ятаєш, який у мене пас я з твоею нареченою? тепер пасу я Дафніса й Хлою». «Хто це такий Ерот?» — запитують підлітки. «Ерот — бог любові, сильніше самого Зевса; панує він над світом, над богами, людьми і скотиною; від Эрота ліки ні з питво, ні з їжі, ні з змовах, єдине засіб — цілуватися, обійматися і нагими, притиснувшись, землі лежати». Задумалися Дафніс і Хлоя і зрозуміли, що дивні їх млості — від Эрота. Здолавши боязкість, стала вона друг з одним цілуватися, і потім і обійматися, і потім і нагими землі лежати, але млість не проходило, що робити далі, де вони знали.

Тут сталося це лихо вже з Хлоею: молоді багаті ледарі з міста, повздорив з селянами, напали ними, викрали череду та викрали з нею красуню пастушку. Дафніс розпачливо заблагав до сільським богам — німфам і Пану, і Пан напустив на викрадачів свій «панічний страх»: обплів награбоване плющем, велів козам вити по-вовчому, пустив землею вогонь, а, по морю шум. Перелякані лиходії відразу ж повернули видобуток, воссоединившиеся закохані заприсяглися друг другу у вірності — «цим стадом клянуся і козою, що вигодувала мене: будь-коли залишу я Хлою!» — а старий пастух грав їм у сопілці і розповідав, як колись бог Пан був полюбив німфу, а ця сума нього втекла і перетворилася на тростину, і тоді й з тростин зробив таку сопілка з нерівними стовбурами, оскільки нерівній була її любов. Пройшла осінь, пройшла зима, крижана й сніжна, прийшла нова весна, а любов Дафніса й Хлої тривала — вона така ж безневинна і болісна. Тут підглянула по них дружина сусіднього поміщика, молода і лукава. Дафніс їй сподобався, повела вона на затишну галявину і, я йому: «Знаю я, чого бракує вас із Хлоею; як і ти хочеш це дізнатися — став би моїм учнем і роби усе, що я скажу». І коли лягли вони, те вона й сама природа навчили Дафніса всьому, чого слід. «Тільки пам’ятай, — сказала на прощання, — мені це у радість, а Хлое вперше буде схвалений і соромно, і страшно, й боляче, але не бійся, оскільки вже природою належить». І все-таки Дафніс побоявся зробити Хлое боляче, і тому любов їх тягнулася як і — в цілунках, ласках, обіймах, ніжної балачки, ото й тільки.

Наступило друге літо, і до Хлое почали свататися женихи. Дафніс в горі: адже він раб, а вони — що вільні та заможні. На допомогу йому прийшли добрі сільські німфи: у сні вказали юнакові, де знайти багатий скарб. Хлоины названі батьки його ради, Дафнисовы теж. І тоді вирішили вони: коли восени поміщик буде об'їжджати своє маєток, просити його погодитися весілля.

Наступила за влітку осінь, з’явився поміщик, а за нього розпусний і хитрий нахлібників. Красень Дафніс йому сподобався, і він випросив її в хазяїна: «Краси підкорений всякий: закохуються навіть у дерево, у ріку й у дикого звіра! От і люблю тіло раба, але красу — вільного!» Невже весіллі не бувати? Тут старий, прийомний батько Дафніса, кинувся хазяїну в ноги і пояснив, як знайшов колись цього немовляти в багатому уборі: то, можливо, насправді він свободнорожденный і не можна його продавати й дарувати? Поміщик дивиться: «Про боги, не чи ті це речі, що колись ми із дружиною залишили при сина, якого підкинули, ніж дробити спадщини? Нині ж наші діти померли, ми гірко каємося, просимо в тебе вибачення, Дафніс, і кличемо знову на батьків будинок». І він забрав юнака з собою.

Теперь Дафніс багата і знатний, а Хлоя — бідна, якою була: не засмутиться чи весілля, не відкине чи поміщик таку невістку? Виручає той самий нахлібників: він боїться, щоб господар не розгнівався нею через Дафніса, і тому сам умовив їх заважати з'єднанню закоханих. Дівчину повели в панський будинок, там — бенкет, на бенкеті — навколишні багатії, них побачив Хлою, побачив в неї до рук її дитячу пов’язку й довідався у ній свою дочка: колись він розорився і залишив її від бідності, тепер розбагатів і знову знайшов свою дитину. Справляють весілля, у ньому — все гості, і далі відкинуті Хлоей женихи, і та красуня, що колись навчила Дафніса любові. Молодих ведуть у опочивальню, «і саме тоді дізналася Хлоя, що це, ніж у діброві він займався, були лише жарти вівчарські».

Они живуть довго чекати і щасливо, дітей їх відгодовують кози і вівці, а німфи, Ерот і Пан радіють, милуючись з їхньої любов, і згоду.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.