Етапи фемінізму

Міністерство загального характеру і професійного образования.

Російської Федерации.

Ярославський державний університет ім. П. Г. Демидова.

Кафедра Загальної истории.

Курсова работа.

Основні етапи феміністського руху на XIX—XX вв.

Керівник ___________ Гаврилов А.В.

Студент________________ Рябцева Н.А.

РЕФЕРАТ.

33 з., 1 источник.

ФЕМІНІЗМ, РАВНОПРАВИЕ, ЕМАНСИПАЦІЯ ЖІНОК, СУФРАЖИЗМ, ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЖІНОЧОГО РУХУ, ГЕНДЕРНИЙ ФАКТОР.

Об'єктом дослідження є рух за рівноправність у Західній Європі й Америці у ХІХ — XX вв.

Мета роботи — вивчення підсумків, цілей і особливості феміністського движения.

1 Працюючи з урахуванням аналізу джерела обгрунтовано періодизація жіночого движения.

2 Через війну дослідження зроблено висновки про поступове відході суспільства від жорсткої прив’язки громадських норм поведінки за ознакою пола.

3 ПЛАН.

|Запровадження… |4 | |1. Перша хвиля фемінізму… |10 | |2. Друга хвиля жіноцтва… |15 | |2.1 Жінки у 19 столітті… |15 | |2.2 Емансипація початку 20 століття… |20 | |2.3 Мужчины-феминисты… |23 | |3. Сучасний етап… |27 | |Укладання… |32 | |Список використаних джерел | | |та літератури… |33 |.

Фемінізм (фр. Feminisme, від латів. Femina — «женщина»)-в широкому значенніпрагнення рівноправності жінок із чоловіками в усіх галузях життя суспільства, у вузькому значенні - жіноче рух, метою якого є усунення дискримінації жінок Сінгапуру й рівняння їх прав з мужчинами. 1].

Синонімом може бути термін «емансипація женщин».

Емансипація (лат.-emancipatio)-у римлян означало звільнення з-під батьковій влади. Звідси сталося загальне значение-освобождение від залежності і ограничения. 2].

У «Малому енциклопедичному словнику» Брокгауза і Єфрона цей термін сприймається як «правомірне звільнення особи від юридичної залежності, надання неполноправному особі повної юридичної правоздатності; звільнення групи населення від деяких обмежень у правах, порівняно з іншими гражданами». 3].

Отже, емансипація жінок — прагнення рівнянню прав обох статей, що виходять із думки, що спочатку все людські індивідууми були рівні між собою і злочини що нерівність статей зобов’язане своїм походженням насильницького підпорядкування жінок чоловіками. Початок емансипації жінок належить до Великої французької революції, а поява терміна «emancipation de la femme" — до епохи липневої революції 1830 г[4]. Але спочатку жіноче рух виникла Північній Америці - під час війни за Незалежність 1775−1783гг.

Природно, про неравноправном становищі «слабкої статі» замислювалися і раніше, вже у XVII столітті з’являються твори, доводять, що жінка — повноцінний людина, вона народжується з тією ж здатністю свобода, повноцінної особистістю, що чоловік. Серед цих творів можна назвати роботу переконаного прибічника жіночого рівноправності Пулена де ля Барра «Про рівність обох статей» (1673г.). Серед перших він заявив у тому, що нерівному становищі чоловіків і жінок у суспільстві є результатом підпорядкування жінки грубої чоловічої силі, а не розпорядження природы. 5].

Відбуваються глобальні зміни тієї ролі, що відіграють жінки під всіх галузях життя — політиці, виробництві, економіці. Цей процес відбувається супроводжується зростанням жіночого самосвідомості. Надбанням спільноти стає дедалі більше раніше не відомих історичних фактів, які доводять не останню їх роль у багатьох важливих событиях.

І це дозволяє у тому, щоб пред’явити своїх прав на однакову дитини з чоловіками участь у політичному та соціальній жизни.

Для цього потрібні відтворити історію жіночого громадського руху, із його проблемами і достижениями.

Не скажеш, що історики не приділяли увагу проблемам жіноцтва. Однак у історії, що була опис громадської (передусім політичної) життя, був місця для женщин.

Історики жіноцтва приділяли основну увагу дослідженню сфер діяльності жінок — виконуваної ними роботи, створених ними організацій, зміна поглядів, у питанні поділі статей. За рідкісними винятками, избегалось вивчення політичних аспектів, вважаючи політику долею чоловіків, чи сприймали політичну діяльність жінок як досягнення іншого, ніж як самостійний вид активности.

Аналогічно теоретики жіночого громадського руху віддавали перевагу вивченню «жіночих цінностей», які брали початок в узкосемейной сфері, і відтворенні, нехтуючи дослідженням природи громадської життя і гражданства.

Щоб зрозуміти всю повноту впливу жінок, необхідно змінити традиційний підхід до історії та життя, змінити своє сприйняття світу так, щоб повністю бачити як політичних діячівчоловіків що є на місці, а й скромні постаті їх їхніх дружин та матерів. Важливо бачити їх постійно повсякденну роботи й сімейне життя, діяльність жіночих клубів і організацій, зміни у сфері праці та дітородіння. Тільки можна буде буде зрозуміти, щоб ці настільки строкаті факти вплинули в розвитку громадської і приватного життя у минулому, як і діяльність жінок активно сформувала більш багату пам’ятати історію та досвід человечества.

Для написання роботи я використовувала різнопланові джерела: словники, дослідницьку літературу, мемуари. Для уточнення термінів та дат була використана наступна довідкова литература:

1. Велика радянська енциклопедія. Т.27. М., 1977.

2. Брокгауз Ф. А., Єфрон Н. А. Енциклопедичний словник. Т.80. Спб., 1904.

3. Ілюстрований енциклопедичний словник. М., 1999.

4. Малий енциклопедичний словник. Т.3. Спб., 1902.

5. Настільний словник для довідок в усіх галузях знання. У 3-х т. Т.3.

Спб., 1864.

Фемінізм у вітчизняній історіографії довгий час вважався частиною робочого і вільного соціалістичного руху. Самостійно це запитання не розглядався і тому набула достатнього розвитку, звідси нечисельність використаної литературы.

Першої вітчизняної зусиль для проблемам фемінізму є збірник «Фемінізм: Схід, Захід, Россия"[6]. Причина цьогослідство панівною у СРСР політико-ідеологічної установки, ігноруючи феміністський напрям думки. У вашій книзі вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу теоретичного осмислення фемінізму. Особливість збірника — культурологічний підхід, дозволяє уявити своєрідність постановки феміністської проблематики у тих різних культур і соціальних систем.

Дві інших книжки, куди спирається моя робота — переклади. Один із них — переведення з французького книжки Симони де Бовуар «Другий пол"[7]. Два її томи досі вважаються самим повним историко-философским дослідженням відновлення всього комплексу проблем, що з жінкою. Що таке «жіночий доля», що за поняттям «природне призначення статі», що навіть чому становище жінок на цьому світі відрізняється про становища чоловіки, чи здатна у принципі жінка відбутися як повноцінна особистість, і якщо так, то яких умовах, які обставини обмежують свободу жінок і як його преодолеть.

Симона де Бовуар звертається до своєму розповіді до міфам і легендам про «таємниці статі», про «загадки жіночої душі», створеним, за її словами, чоловіками. Маючи найвищі зразки світової літератури, вона знову і знову говорить про жахливої несправедливості звичної жіночої долі, про традиційному нехтуванні до слабкого підлозі, та що з цим принизливої повсякденної дискриминации.

Третя книга — переведення з англійського роботи Сари Еванс «Народжена для свободы». 8] У ньому розкривається історія американських жінок, починаючи з 16 В. Вона говорить про тому, як американська жінка з давнини намагалася змінити відведені їй кордону. Звідси вибух соціальної активності, який призвів до створенню цілого ряду неформальних об'єднань. У центрі книжки різноманітні долі американських жінок — корінних американок, первооткрывательниц, рабинь, іммігранток, фабричних робітниць, матерів і домогосподарок. Жіноче рух, на думку Сари Еванс — це прихований джерело демократизації общества.

Основним джерелом у моїй роботі з’явився переведення з англійського, книга «Фемінізм: проза, мемуари, листи, эссе"[9]. До антології включені твори різних жанрів — есе, мемуари, листи і шматки з малярських творів відомих громадських діячів і літераторів — Ж. Санд, А. Адамс, Р. Ібсена, С. Энтони та інших. Включені до збірника твори відбивають історію стоп’ятдесятирічної боротьби жінок за права — зі часів Американської революції по сорокові роки XX в. Серед проблем, про яких йдеться у збірнику — шлюб як інструмент придушення і експлуатації, бажання жінки самої розпоряджатися своєю свободою, економічна залежність женщины.

Відповідно до зробленими мною висновками, структура роботи відповідає періодизації жіноцтва. Мною виділено три етапу. На 18 В. — першу половину 19 століття доводиться перша хвиля — боротьба за досягнення юридичного рівноправності статей. Її початком може бути рух жінок Франції, обурених спеціальним декретом, заборонивши їм брати участь у мітингах, зборах, демонстраціях, взагалі відвідувати публічні місця та збиратися до груп. Цей декрет суперечив до основних засад Великої французької революції, закріпленими у її основному документе-«Декларации правами людини і громадянина». А першим документом фемінізму стала вийшла в 1791 г. з-під пера Олімпії де Гуж «Декларація прав жінок і громадянки». Перший етап вирізнявся своєї порівняльної нечисельністю його учасників і слабкої организованностью.

Друга хвиля охоплює другу половину19- початок 20 століття, до початку I Світовий Війни. Вона характеризується появою численних феміністських організацій деяких країнах. Висуваються вимоги надання жінкам виборчих прав, які відкрили вони мають доступом до політичної діяльності, забезпечили соціальне равенство.

І потім знову феміністський рух починає активізуватися вже після закінчення II Світовий Війни. Його прибічники піддають критичного аналізу патріархальну культуру, закликають до радикального перегляду всієї наявної системи соціальних відносин із чоловіками. Дедалі більше увагу приділялося реформам життя виборчих та інших політичних прав, визнаних в законодавчому порядку, усунення існуючої дискриминации.

Феміністські ідеї, мій погляд, і сьогодні зберігають свою актуальність. Нехай багато чого жінки вже домоглися, але справжнього рівноправності у суспільстві ще здійснюється. Як і раніше у політиці та економіці панують чоловіки, з сумнівом ставляться до прогресивним, діловим жінкам. На папері закони проголошують рівноправність, але в справі - переважають старі, патріархальні підвалини у ній, чоловік як і вважає себе господарем у будинку і в обществе.

1. Перша хвиля феминизма.

У Франції жіноче рух виникло під час французької революції 1789 г. Здебільшого документі, «Декларації правами людини і громадянина» закріплювалися принципи революціонерів. Його перша ж фраза проголошувала: «Усі люди народжуються вільними і рівними прав». Усі, без яких би там не було винятків. Але це «Декларація» вступала що суперечило зі спеціальним декретом, урезающим прав жінок. Щоб зняти це протиріччя, законодавці змушені були доповнити «Декларацію» цілим рядів актів, у яких роз’яснювалося, хто у революційної Франції потрапляє у категорію «вільних і рівних». Жінки неї не потрапили. Відмова тлумачів революційної справедливості визнати француженок як повноправних громадян своєї батьківщини призвела до виникнення нового громадського явища — руху на захист політичних прав жінок, чи фемінізму. Серед родоначальниць — француженка Олімпія де Гуж, англійка Мері Уоллстонкрафт, американка Абигайль Адамс.

Олімпія де Гуж запропонувала в 1790 г. «Декларацію прав жінки» по аналогії з «Декларацією правами людини», де зажадала знищення всіх чоловічих привілеїв. За її переконанням, «природне право» передбачає загальну свободу, володіння власністю, опір всіх форм деспотизму. А жінка одна нітрохи щонайменше чоловіки здатна для її відправленню. Єдина перепона нею — тиранія сильної статі. За свій радикалізм Олімпія де Гуж розплатилася сповна. У листопаді 1793 г. по брехливому доносу її відправили на гільйотину. Поруч із заснованої нею газетою «Импасьян», виникають і інші аркуші, але протриматися вони зможуть недовго. Жіночі клуби по більшу частину зливаються з чоловічими і поглинаються ими.

У 1790 г. було скасовано право першородства і чоловіче перевагу; в тому, стосовно наслідування, хлопчики й дівчатка стали рівні; в 1792 року законодавчо стверджується розлучення, кілька послаблює суворість матримоніальних уз; але це були лише незначні завоювання. У буржуазної середовищі жінки бо так вростали в сімейне життя, що ні відчути між собою реальний солідарність; де вони становили окремої касти, здатної висунути вимоги, — з економічної точки зору вони проводили паразитичне існування. Виходить, тим жінкам, які б брати участь у подіях, попри підлогу, їх класове становище не дозволяло це, а жінки з активно які діяли класів були залишатися осторонь саме як женщины.

Отже, трудящі жінки змогли б змогу досягти своїх прав, лише якщо економічна влада була б в руках. Але це були невозможно.

Під час відкоту Революції жінка користувалася анархічної свободою, але суспільство упорядкувалося знову, вона знову опинилася у важкої кабалі. З феміністської погляду Франція випереджала інші країни; але, нещастя сучасної француженки, її статус було визначено у період військової диктатури; Цивільний кодекс Наполеона, прийнятий у 1804 г., на ціле століття предрешивший її долю, сильно затримав її емансипацію. Як усе військові, Наполеон хотів би бачити в жінці лише мати; але, як спадкоємець буржуазної революції не збирався руйнувати структури нашого суспільства та давати матері перевагу над дружиною: він забороняє встановлення батьківства і жорстко визначає становище матері-одиначки і позашлюбного дитини; а й заміжньої жінці материнське гідність життя не полегшувало. Дівчина і жінка некоректні громадянами, що позбавляє їхніх прав виконувати деякі функції: обійматиму посаду адвоката або приймати він опікунство. Проте незаміжня жінка користується всю повноту цивільних прав. Жінці пропонується підпорядкування чоловіку. Що стосується подружньої зради він може домогтися її ув’язнення під варту, та розлучитися; коли він вб'є винну дома злочину, у власних очах закону її пробачна. У той водночас чоловіка може бути накладений штраф у разі, якщо він приведе співмешканку до будинку, де живе його родину, і тільки тоді ми дружина може мати простий розлучення. Місце проживання визначає чоловік, і на дітей в нього набагато більше, ніж в матері; і — за умови що жінка не керує комерційним підприємством — у тому, щоб він взяти він зобов’язання, необхідно дозвіл мужа. 10].

У Америці через війну за Незалежність та політичний криза политизировалось як свідомість жінок, а й їх приватної життя. Жінки, раніше не палали інтересу до політики, швидко прилучилися до політичної думки і розпочали політичні дискуссии.

Освічені жінки кінця XVIII століття, у своїх листах і щоденниках дедалі більше торкалися політичні запитання. Проте культурна традиція, яка відокремлює безпосередньо жіночу сферу діяльності від суспільнополітичної, знову і знову змушувала їх виправдовуватися упродовж свого дерзость.

Абигайль Сміт Адамс (1744−1818) в 1776 г. пише листа свого чоловіка, Джону Адамсові, другому президенту Америки з проханням приділити увагу «дамам» з нового законодательстве. 11] Тон Абигайль Адамс у листі чоловіку шутливо-серьезен. Безсумнівно, вона розраховувала в такий спосіб пом’якшити шокуюче вплив своїх настільки не притаманних жінки відкритих висловлювань. Не дивно, проте, що вона мала за можливе просити новий уряд про надання жінкам ширших можливостей. Звикнувши до частому відсутності чоловіка Абигайль повністю взяла лише виховання, й турботи в роботі і фермі. Долаючи численні негаразди й біди війни. Листи Абигайл до чоловіка свідчить про сміливості і патріотизм цієї жінки перед голоду, інфляцій, эпидемий.

Пізніше Абигайль Адамс вела листування за ще однією американським патріотом — М.Уорреном. Згадуючи, як в листах чоловіку випрошувала його відстояти права жінок, і особливо заміжніх, Абигайль не без гордості писала: «Я добряче послужила для свого пола»,[12] хоч насправді її клопотання результатів не возымело.

Ще довгий час заміжня американка не могла володіти власністю, підписувати контракти від імені і навіть розпоряджатися власної заробітної платой.

Наприкінці XVIII — початку XIX століть багато прибічники раннього фемінізму розглядали шлюб як основний знаряддя гноблення женщин.

Аналогічний стан було й Англії. Мері Уолстонкрафт (1759−1797) в творі «На захист прав жінки» докладно описала стан невігластва і нікчемної покірності, яким з соціальних забобонів і системи виховання були жінки. Вона пише: «Дріб'язкові заняття жінки породжують і дріб'язкове до неї ставлення. Надаючи чоловікові своє тіло, вона притуплює свій розум, а оскільки фізична любов як улюблений вид його дозвілля знесилює чоловіка, він намагатися підкорити собі жінку; і хто скаже, скільки як ще знадобиться поколінь, щоб вільні нащадки нинішніх жалюгідних рабинь постали у всьому різноманітті своїх талантів і чеснот ?"[13] Причину такого становища жінок вона, колись всього, у її неосвіченості, неможливості реалізуватися у себе, тому «якщо жінки здатні дійсності поводитися, як розумні істоти, то не можна поводження з ними і з тваринами, друзями людини, нижчими по розуму. Ні, треба розвивати розум жінок, захищаючи їх здоровими, піднесеними життєвим принципом, і нехай жінки, знайшовши гідність, відчують себе залежними лише від Господу Богу. Нехай учаться, подібно чоловікам, не піддаватися, але слідувати необхідності, і тоді жінки стануть ще більше привабливим високоморальним полом"[14].

Інакше кажучи, жінки розуміли, що й освіту, однакову з чоловіками, поставило та їхні однією щабель. Дало можливість розвиватися які з ними. Але цього перешкоджало законодавство, що вони ще було неможливо изменить.

2. Друга хвиля жіночого движения.

2 2.1 Жінки XIX столетии.

Друга хвиля фемінізму набирає сили у другій половині в XIX ст. Рух вже був із французьким утопічним сен-симонизмом, ні з ім'ям Дж. Милля.

Представники фемінізму вимагали забезпечення статей у вигляді соціально-економічних і юридичиних реформ. Йдеться розпочали не тільки про природному, але ще про соціальному праві жінки, праві свободу, освіту, труд.

Саме тоді багато жінок Нової Англії стали залишати свої домашні обителі. Хтось активно виступав з лекціями, хтось зайнявся політикою, беручи участь у жіночих антирабовладельческих суспільствах, тисячі жінок знайшли собі роботу, а поза домом — на текстильних фабриках. З іншого боку, тоді відкрили кілька ВНЗ. Маргарет Фулер у доповіді «Жінка в дев’ятнадцятому столітті» пише, що «багато жінок замислюються з того, що він необхідно речей, чого в себе не мають, І що б це вони мали, якби знали, чого хочуть. А чоловіки розмірковують з того, чи здатна жінка бути кращою і мати великим і якщо здатна, варто чи погоджуватися те що, щоб змінити умови його существования». 15] «Але людство тільки тоді ми дозріє для змін, коли внутрішня й зовнішня свобода Жінки, як і Чоловіки, стане у його свідомості правом, а чи не уступкой». 16].

Теоретичний фундамент поліпшив позиції фемінізму. Він був різноманітним за формою і змісту. До початку ХХ століття активно діяли суфражистки (від анг. — suffrage — виборче право), відстоювали політико-правове рівність жінки; соціалістки, захищали ідеї рівної оплати жіночого праці та участь жінок на профспілках; радикальні феміністки, які пропагували ідеї свідомого материнства і функцію контролю над народжуваністю; християнські жіночі благодійні суспільства. У результаті повільних завоювань всіх таких феміністських потоків, до кінця XIX — початку ХХ століття громадські стереотипи і норми вже дозволяли жінці виходити межі будинки з тим, щоб дістати нормальної освіти, работу.

Пропорційно зростаючим знань, зростає й самосвідомість жінок, вони не просто претендують на однакову дитини з чоловіками становище, а часом бачать свою чільну роль розвитку суспільства. Так Френсіс Райт (1795- 1852) в «Курсі публічних лекцій» свідчить, що «хоч би яке місце займали жінки по дорозі розвитку роду людського, вони був цей шлях визначають», а «чоловікам судилося то підноситися, то низько падати залежність від того, високо чи низько становище жінки; і навіть наділені владою, збройні знанням, вони, через особливості, властивих їх підлозі, завжди перебувають у приводу у самої звичайною женщины». 17].

І жінки розуміли, що потрібно викорінювати як нерівність по закону, а й укоренившийся у свідомості людей помилковий теза про чоловіче перевагу. Про це пишуть Сара М. Гримке (1792−1873). У «Листах про рівність статей й у становищі жінок» вона стосується питань про несправедливої оплаті жіночого праці, про тлумаченні Біблії чоловіками собі на користь, про заміжжі, як єдиної мети дівчини. На її думку неправильним і протиприродним присвячувати все своє життя ведення будинки і ублажению чоловіка, і «поки що не відкинуто теза про перевагу чоловіків, до того часу не зміниться ставлення до жінки ні з боку суспільства, ні всередині її самої, не замерехтить надія відродження її величі та своєчасне відновлення прав визначених їй як суті розумного і ответственному». 18].

Жінки поступово відвойовують собі економічну значимість, втрачену ще доісторичні часи, оскільки вириваються з і, працюючи заводу, по-новому беруть участь у виробництві. Такий переворот стає можливим машині, бо різниця у фізичної силі між працівниками чоловічого й основою жіночого статі здебільшого нівелюється. Оскільки різкий стрибок промисловості потребує значно більше робочих рук, ніж можуть працівники чоловічої статі, залучення жінок стає необхідним. Це і та велика революція, що у 19 в. перетворює доля жінок і відкриває перед ній нову эру.

У розвитку ідей фемінізму важливу роль зіграв суфражизм початку XX. — рух іншого за надання жінкам виборчих прав, які відкрили вони мають доступом до політичної діяльності, забезпечили соціальну рівність. Сьюзен Б. Ентоні (1820−1906) пише, що «відсутність права голоси означає неможливість будувати і налагоджувати своє життя чи розпоряджатися нею. Не мають права голоси завжди змушені робити роботу, отримувати ту зарплатню, займати те місце, які визначають їм ті, хто проти неї голоси. Не має цього права перебуває у становищі жебрака: бери, які дають, інакше не одержиш ничего». 19] Вважалося, що жінкам не потрібно франшиза за захистом себе, т.к. їх забезпечують чоловіки. Статистичні дані свідчать, величезна кількість жінок самі заробляли собі життя. Вони змушені були працювати у крамницях і фабриках за незначну плату. Женщины-работницы, зайняті у різноманітних галузях, раз у раз об'єднувалися в профспілки і влаштовували страйки, щоб домогтися справедливості від своїх господарів як і, як це робили чоловіки. Але невідомо ні про одного успішливого виступі жінок. У газетах їх осміювали і писали, що й робітницям не подобається заробіток, всі вони «вільні взяти розрахунок і заміж». Що стосується чоловіками жоден редактор не наважився на подібне, бо розумів: варто їй висміяти чи викрити цих чоловіків, як і лише вони, але й інші чоловіки, члени профспілки з цього міста, під час наступної виборчій кампанії проголосують проти кандидатів, за яких бореться цей самий редактор. Якби жінки могли участь у виборах, вони у своїй містечку «підтримували рівновагу політичних сил є». «Є чимало жінок, що влучно як і, як чоловіки, цілком у змозі бути директорами чи управляючими шкіл, і тих не менш, хоча три чверті вчителів — жінки, майже всі вони призначаються на другорядні посади, одержуючи у своїй половину або у кращому разі дві третини те, що заробляє чоловік. І річ в тому, що вони жінки. Саме з здобуття права мільйони жінок, заробляють життя, могли як і, як чоловіки розпоряджатися своєю працею, повинно бути наділені правом голоси. Зараз, коли сталася велика революція в економіки та жінка може працювати і заробляти там-таки, де це робить чоловік, мушу зробити висновок, що вона повинна переважно мати рівні з чоловіком повноваженнями, щоб захиститися. Йдеться право голосу — символі волі народів і рівності. Без цього жоден громадянин неспроможна зберегти те, що є, ні тим паче отримати те, чого не имеет"[20].

Про актуальність вимог каже поява у другій половині 19 — початку 20 століття численних феміністських організацій деяких країнах. У 1888 г. створили Міжнародний рада жінок, до початку 20 В. до нього входили Сполучені Штати, Великобританія, Австралія, Норвегія, Нидерланды.

У 1904 г. асоціація жінок була створена Берліні; в Радянський Союз були готові вступити асоціації з Канади, Німеччини, Данії, Швеції. У 1911 г. Союз налічував 24 національні організації. В усіх життєвих країнах-учасницях Союзу щорічно проводилися тисячі мітингів, мільйони страйків зі словом правди про стан женщин.

У 1904 г. — Міжнародний альянс за виборчі права жінок (сучасне назва — «Міжнародний альянс жінокприхильниць рівних прав і управлінських обов’язків»), яких приєднався Всеросійський союз рівноправних жінок (заснований 1905 г.). 21].

«У тому розпорядженні інтелектуальний потенціал освічених жінок, здатних вирішити будь-яку що виникла проблему. Є руки, готові прийняти Виконання будь-який стомливою роботи; більше, жінки готові на будь-які жертви, оскільки ними рухає незаперечна логіка вимог, і надихає непереборна міць зростаючих рядів прибічників жіночого равноправия"[22].

З такою настроєм жіноче рух перейшло лише новий век.

3 2.2 Емансипація початку XX века.

Емансипація, як говорилося, у початковому сенсі позначає визволення з влади чоловіка та батька. Із Віку століть дівчина, виходила заміж, хіба що «переходила особисто від до рук», себто з-під опіки батька потрапляла у власність чоловіка. Фактично, вона все життя було залежить від чоловіків, і вони мали особистої свободи. Багато жінок бунтували проти такого становища, як, наприклад, письменниця Жорж Санд на початку 19 В., яка перебрала чоловічої псевдонім і яка носила чоловічу одежду.

Та більшість феміністок бачили причину цього у цій економічної ситуації в. Жінки багато століть змушені були виходити заміж із розрахунку, за багатших чоловіків, які б забезпечити її й майбутніх дітей. Тобто залежність жінки визначалася її економічної неспроможністю, зумовленої обов’язком народжувати, виховувати дітей і ведення господарства. Багато жінок хотів з цим мириться.

Соджернер Протирають (1799−1883), колишня рабиня, переконана, що «жінка, не люблячи чоловіка, іде під вінець тому що в нього є можливість заробляти гроші, а вона її позбавлена. Але коли жінка однакові може змагатися з чоловіком, вона піде заміж по глибокою і щирою любви». 23] Так вважали феміністки о 19-й столітті, а початку 20 століття, в 1910 г. яка «Торгівля жінками» Емма Голдман пішла ще, вона дивиться на заміжжя як у «економічну угоду», пов’язує експлуатацію повій з експлуатацією всіх жінок у цілому. Вона пише: «Всюди жінку оцінюють за її праці, але з її підлозі. Майже скрізь їй доводиться розплачуватися за бути, через те становище, що вона займає, доставляючи сексуальне удовлетворение». 24].

Маргарет Сангер (1883−1966) вважала метою свого життя — «дати кожної жінці права розпоряджатися своїм тілом». У 1915 г. вона до початку широкомасштабну компанію, мету, якої - подолати законодавчі перепони по дорозі поширення лікарями протизаплідних засобів і інформацію про використанні їх. Вона вважала декларація про добровільне материнство «ключем до храму свободи». М. Сангер пише, більшість жінок із робітничих родин мають скільки-небудь достовірними знаннями про протизаплідні засоби і, отже, народжують дітей із такою швидкістю, що й сім'ї, та його клас у цілому опинилася занадто численними. Звідси й багато тяготи, якими обтяжене суспільство, у цілому; своєю чергою вони породжують потребу, хвороби, умови життя і загальну злидні серед рабочих. 25] А жінка одна першій же його страждають від голоду, вона гірше одягнена, робочого дня її має краю, навіть коли його не женуть на фабрику у тому, щоб поповнити убогий заробіток чоловіка. Це її здоров’я страждає насамперед вже не відновлюється від домашньої праці, підірване постійними вагітностями і під постійним відходом дітей. До сверхурочному важкій праці жінки не ставляться закони про восьмичасовом робочому дні; ніяких законів не захищають її слабкого здоров’я хвороб, викликаних вагітностями і пологами. По статистичних даних Департаменту праці Сполучених Штатів в 1913 г. США близько 15 тисяч жінок померли від післяпологових ускладнень. Після цього дані, на думку лікарів сильно занижены![26].

Фізична ослаблення, матеріальне неблагополуччя доповнювалися економічної залежністю жінок. Оплачувана робота, а поза домом представлялася рішенням безлічі проблем, із якими зіштовхувалися жінки. Проте приблизно обох третин всіх які у 1900 г. жінок реальність обернулася не фінансово самостійністю і задоволенням особистих проблем, а виснажливою роботою за мізерну плату або у ролі обслуги, або у потогінних умовах фабричних цехів. На межі століть у США 20,6% жінок старших 16 років работали.

Оскільки більшість робітниць не входили в профспілки, деякі феміністки вирішили виправити це положення. Було створено ліги споживачів, выявляющие ті торгові й промислові підприємства, де погано поводилася з жінками. На 1903 г. була створена Ліга жіночих профспілок — з її допомогою представниці середнього класу виборювали поліпшення умов праці. Ліга підтримувала страйки з участю жінок, надавала істотну допомогу страйкуючим у позиційному захисті прав заарештованих, організації пікетів, безплатних кухонь і соціальних пособий.

Через війну Конгрес США досить санкціонував проведення детального дослідження, присвяченого становищу працюючих жінок і новонароджених. Було зроблено доповідь «Жінки і, які працюють за найму США», який вивчався з 1908 по 1911 року, складалася з 19 томів. Це спричинило підставі в 1920 року Жіночого бюро при департаменті праці США. 27].

Жінки повільно, але вірно відвойовували своїх прав. У період I Світовий Війни 1914;1918гг. феміністки всюди припинили своєї діяльності, відновивши її ненадовго після війни. У 1925 г. створили «Об'єднаний постійний комітет жіночих організацій» (з 1934 р. — Комітет зв’язку Міжнародних жіночих організацій). Рух за жіноче рівноправність розгорнулося у 1920;ті роках та у низці країн Азии. 28].

У в 1918 р. пройшов закону про федеральної поправкою до Конституції про жіночому виборче право в Палаті представників, але Сенат відхилив поправку. І тільки завдяки зусиллю активісток руху, через рік, а деяких штатів трохи згодом, 26 серпня 1920 г. 19-та поправка є частиною конституції США після ратифікації тридцятьма шістьма штатами. 29].

Одержання жінками навіть Європи виборчих прав, і навіть зростання їх зайнятості сприяли спаду феміністського руху, що знову починає активізуватися по закінченні II Світовий Войны.

2.3 Чоловіки — феминисты.

Першим феміністом, напевно, може бути Пулена де ля Барра, про якому вже наголошувала. Але це, скоріш, виключення з правила. Більшість чоловіків не визнавали жінок рівнею ще довгий час. Вони стверджували, що дружина має залишатися у підпорядкуванні в чоловіка, що жінка — істота неповноцінне, по-перше, оскільки її фізична сила становить лише дві третини від чоловічої сили, а по-друге, оскільки інтелектуально й дуже вона нижче його тією ж пропорції. Тим більше що, «антифеміністи» оспівували жінку до її жіночність, цінували її як свій рабиню і свій дзеркало, збільшує значимість чоловіки вдвое.

Торнстайн Веблен (1858−1929) в «Теорії дозвільного класу» (1899) так описує призначення жінки, приписувану їй чоловіками: «Обов'язком жінки було робити своє дозвілля в такий спосіб, щоб весь світло бачив, що чоловік, голова родини, здатний утримувати людини, чиє існування повністю присвячено турботі про його зручність, його помешканні і пошукам задоволень. Жінка має була споживати дуже багато товарів незалежно від життєву необхідність, лише тим, щоб продемонструвати здібності чоловіка як добытчика». 30] Вважалося, що заробляти на життя продуктивною працею «нежіноче справа». Її справа — будинок, і його повинна прикрашати й головним прикрасою яку вона повинна являться.

Чоловіки бачили жіноче призначення, «жіночу природу» в єдиному занятті - обслуговуванні чоловіків, жінкам буквально нав’язувалося тепличнокухонне виховання, для і задоволення їх повелителів. Про це пишуть і Джон Стюарт Мілль (1806−1873) в «Поневоленні жінок»: «Усі жінки з дитинства виховуються в вірі, мов у ідеалі характер жінки різко відрізняється від характеру чоловіки: жіночому характеру властиво не свавілля, не вміння управляти собою, а покладливість, поступливість тиску з боку. Мораль повторювала їм, ніби емоційної внутрішню сутність жінки відповідає призначення жити й інших, вміння повністю абстрагуватися від себе і мати іншого життя, крім розчинення у потреби близких». 31].

За суттю, дороговказної зіркою при вихованні жінок і формуванні її характеру стало світогляд, угодне чоловікам. Але й всі чоловіки разом неспроможні осягнути та тому можуть із допомогою закону пред’явити жінкам, — у яких, власне, справжнє їх предназначение.

Але прогресивні розсудливі чоловіки розуміли, що принцип, регулюючий відносини між двома статями, саме узаконене підпорядкування однієї статті іншим, несправедливий у своїй основі, і одна із перешкод шляху людства досконалості. І це принцип слід було замінити принципом рівності, не допускає ніякої влади — чи привілеїв ні на однієї зі сторін, як і визнання неспроможності будь-якої з них.

А жінки перебували становищі, відмінному від інших пригноблених класів, оскільки господарі вимагали від нього як відданого служіння, а й почуттів. Багато жінок разом із чоловіками виборювали скасування рабства, це був один з форм боротьби за рівноправне суспільство. «Коли напишуть правдиву історію руху противників рабства, безліч її сторінок буде присвячено жінкам, оскільки боротьба рабів був у значною мірою й жорстокою боротьбою женщин»,[32] - пише Фредерік Дуглас (1817−1895). Але з тих, хто, нарешті, виявив, що негри мають певними правами точно як і як інші члени людського суспільства, ще було переконати, що жінки також можуть щось претендовать.

Однією з ревних прихильників негайної і безумовному скасування рабства був Вільям Ллойд Гаррісон (1805−1879), він також вважав, що «права немає раси та статі». У творі «Злим умисел» він свідчить, що «чоловіки явно доводять своєї вини — тим, як сприймають, як ставляться до жіночого руху. Той, хто зробив зло через незнання, не наполягає на своєму омані, зрозумівши, що він у фальшивому шляху. Незнання не є, звісно, свідчення провини. Це лише свідчення нестачі знання. Той, хто лише невежественен, не стане обурюватися, шаліти, погрожувати і бризкати слиною, якщо його опромінить світлом знання. Навпаки, він живить інтерес і намагається до освіти, сприймає нове і долає помилки, коли ними вказують. Хіба і належить мужчинам?"[33].

Цілком з іншого боку підійшли до «жіночому питання» Ф. Енгельс (1820−1895) і А. Бебель (1840−1913), що вони визначили як проблему соціального визнання. Щоправда, на відміну попередників, вони, кажучи про емансипації, зверталися як до індивіду, як масам. До масам жінокнайманих службовців. У марксистському аналізі «жіночого питання» тема жіночого праці - головна. І це природно, оскільки начина з іншою половини ХІХ століття жіночий працю стає дедалі масовим, що принципово змінює як становище жінки, і суперечка про неї. Стверджується, що завдання звільнення жінки збігаються з більш загальній завданням звільнення пролетариата.

Діяльність «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884) Ф. Енгельс розглядає існуючу моногамную структуру як інструмент здійснення чоловічого переваги. Дається фундаментальне марксистське пояснення експлуатації жінок. На його думку, ця експлуатація коріниться у дві речі - у приватному власності й у виключення жінок із громадського производства". 34] Він вважає, що «панування чоловіка на шлюбі є простий наслідок його економічного панування і звісно ж зникає разом із последним».

Аналогічні погляди простежуються і в А. Бебеля у праці «Жінка і соціалізм» (1885), він вірив, що потрібна повна емансипація жінок можливе тільки за соціалізму. Бебель пише: «Жіноча стать здебільшого страждає у подвійному відношенні: по-перше, вона страждає внаслідок соціальної і суспільного залежність від чоловіків — ця залежність то, можливо ослаблена, але з усунуто формальним рівнянням жінок перед законом й у правах. По-друге, — вона страждає і південь від економічної залежності, у якій перебувають жінки загалом і пролетарські жінки особливо, які з пролетарямимужчинами». 35] Він був переконаний, що звільнення людства вимагає соціальної незалежності й рівноправного становища полов.

Отже, до початку ХХ століття феміністський рух зуміло охопити широкі прошарки суспільства, почало масовим і організованим, підкріплювалося ідейній основою і співчуттям із боку найпрогресивніших чоловіків. Жінки змогли домогтися вже значних правий і створили передумови для подальшої реорганізації общества.

3. Сучасний этап.

Успіх суфражизма тимчасово призупинив загальне розвиток жіночого політичного руху, яке наступні майже десятиліття перебував у стані сплячки. Але, попри всі досягнення фемінізму, поколишньому в усіх галузях життя очолювали чоловіки. Виявилося, що рівноправності на папері недостатньо, потрібно було змінити ставлення до жінці та у свідомості людей. Пробудження, чи «жіноче відродження» почалося у роки. Його епіцентром стали США, саме у роки спостерігалася активізація демократичних процесів, вкладених у ліквідацію різних форм дискримінації, і расизму. Жіноче рух отримало нові, найчастіше радикальних форм, що відбилося у його назві - «жіноче визвольний рух» (Women's liberation).

Нова хвиля боротьби за емансипацію забезпечувалася структурними змінами у соціумі і, — значним збільшенням частки жіночого праці громадському виробництві. Так, до 1960 р. США жінки становили більше однієї третини трудових ресурсів країни, у своїй 54% трудящих жінок були заміжніми, а 33% мали дітей, що свідчить про економічних чинниках, побуждавших жінок входитимуть у громадську виробничу практику.

Феміністський рух 60-х — початку 1970;х років одержало декілька экстравагантную забарвлення, проявляючись в викликають, навіть шокуючих традиційно налаштовану громадськість незвичних гаслах, формах висловлювання протесту. Прагнучи до пробудженню жіночого самосвідомості, визволенню суспільної думки від інерції патріархально орієнтованих моральних установок, феміністки використовували, наприклад, прийоми «майданного театру». У листівках яка виникла у 1968 р. американської організації під скандальним назвою «Відьма» говорилося: «Усі, що репрессивно, має виключно чоловічу орієнтацію, заздрісно, зазначено пуританством і авторитарністю, має стати мішенню вашої критики. Ваша зброю — ваше безмежну прекрасне уяву. Ваша сила походить від вас самих як від жінок, і її багаторазово посилюється від спільної з вашими сестрами. Ваш борг — звільнити ваших братів (хочуть вони цього чи немає) та тіла себе від стереотипів статевих ролей». 36].

Шокуючий характер носили як форми феміністського протесту, а й його зміст. Критиці піддавалися ті підвалини суспільства, які сприяли, на думку феміністок, закріплення нерівноправного становища жінок: заміжжя, материнство тощо. Логіка міркувань зводилася приблизно ось до чого: «У шлюбі, відповідно до Закону, чоловік і жінка — одну особу, тобто саме буття чи правове існування жінки припиняється з початком її заміжжя. Бо „одне“ завжди передбачає чоловіче господство». 37].

Екстремізм феміністського руху мав позитивні й негативні наслідки. З одного боку, він сприяв пробудженню жіночого самосвідомості, з другого — давав привид дискредитації, дозволяв опонентам звинувачувати феміністок у цьому, що вони комплекс неповноцінності, нездорове пристрасть до своєї влади, схильність до статевої розбещеності і т.д.

Фемінізм, як і інше політичне рух, було уникнути радикалізму, «лівизни» свого роду хвороби зростання. Знадобилося час, щоб прийшли зрілість оцінок, поміркованість і зваженість дій, нарешті, теоретична обгрунтованість. Цього значною мірою сприяло створити мережу про жіночих досліджень (women's studies), покликаних одночасно вести просвітницьку роботи й підбивати науковий фундамент під рух під час визволення жінок. Жіночі дослідження стали невід'ємною частиною навчальні програми багатьох університетів, з’явилося чимало спеціалізованих науково-дослідних центров.

У роки повсюдно у західних університетах виникають центри «жіночих» чи «феміністських» досліджень з «особливими програмами, куди входять фахівців із біології, фізіології, антропології, етнографії, філософії, історії, філології. Вони перемістився суперечка, розділивши феміністів на прибічників «эгалитарного» підходу і проповідників «жіночої суб'єктивності». З проникненням жіночих досліджень суперечка цей не тільки було вирішено, але розвів опонентів у різні стороны.

Свій вихід із цієї глухого кута запропонували дослідники, строившие аналіз, з зіставлення «чоловічої» і «жіночої» ролей у різних ситуаціях в різні періоди. Вони запропонували запровадити нове поняття «гендер» (від анг. — gender — рід). У російській мові це поняття можна розкрити лише значеннєвий фразою: «соціальні відносини статі», чи соціально закріплене поділ ролей на чоловічі і жіночі. Вони прагнуть перевести аналіз відносин статі з біологічного рівня на соціальний, щоб, нарешті, відмовитися від постулату про «природному призначенні статі»; показати, що правове поняття «підлогу» належить до так само смыслообразующих понять, як «клас» чи «раса"[38].

У 70−80-х роках міжнародним науковим співтовариством прийнято документи, які закликають до всіх форм дискримінації жінки. Вони жінка визнається настільки ж повноцінним суб'єктом історії, як і чоловік, та її особистість оцінюється вище, ніж її «природне призначення», у яких підкреслюється, що народження дітей, продовження роду — цього права, а чи не обов’язок женщины.

Розпочата у роки «жіноча революція» йшла під гаслом: «Якщо має право половину раю, вона проти неї і половину влади на землі!» — в 80−90-ті роки змусила можновладців потіснитися і впустити, нарешті, і покриток в усі структури управління суспільством. Ці структури з одностатевих чоловічих стали перетворюватися на «змішані». Суфражистки, бабусі американок кінця 20 В., пораділи б збільшення кількості жінок — членів політичних партій. У 1969 р. жінки займали лише 3,5% посад у штатах, до 1986 р. цю цифру зросла до 13%. У місцевих органах влади їх представництво становила 4% в 1975 р. і десяти% в 1981 г. 39] Частка жінок на парламенті США становить 11,2%, у Великій Британії - 7,8%. Після цього цифри зростають, хоча й повільно. Отже, «жіноча революція» змінила уявлення про роль жінки в сучасному обществе.

Фемінізм поширився світом із швидкістю лише оскільки всюди міг використовувати вже існуючі традиції громадської діяльності. Фемінізм сприйняв основні норми епохи гуманізму і Просвітництва, за якими людина є істота, що впливає на навколишнє середовище і на себе, змінюючи і творячи. Однак у патріархальному суспільстві чоловік сам собі надав активну роль право втілення цих особливостей людського роду. Метою фемінізму є, в такий спосіб, звільнення жінок віком від обмежень, нав’язаних чоловіками, надання їй рівних стартових можливостей брати участь у творчий процес, в истории.

Фемінізм виріс із інших рухів, вкладених у реформування суспільства. У однією з предків фемінізму стало рух під час визволення чорношкірого населення, іншим — студентське рух. У Великій Британії та західноєвропейських країнах сучасний фемінізм йде своїм корінням в радикальне студентське рух 60-х годов.

Із придбанням досвіду політичної діяльності жінки сталі і понад впевненими собі у своїх силах. Складається враження, що сучасний рух під час визволення жінок йшло подібним шляхом. На початковому його етапі розгорталася боротьба за досягнення одним і тієї ж конкретних цілей — як-от декларація про аборт, право розлучення, правове переслідування насильників і чоловіків, які б’ють своїх жен.

Ключовим словом було «права вибору»: жінки прагнули самі розпоряджатися власним життям та, передусім — власним телом.

Ще однією вагомою сферою діяльності жіноцтва на сучасному етапі став ринок праці. Тут боротьба жінок ведеться за декларація про отримання роботи, рівність можливостей просування щаблями кар'єри, рівну оплату за рівний працю. Ставиться вимога скасування законодавчих актів, покликаних нібито «захищати», а справі дискримінаційних стосовно до ним. 40].

Отже, фемінізм викликає суттєві та незворотні зміни в життя жінки, в усьому, що дотичне до її соціальним статусом, її сексуальному функціонуванню, її чого суспільстві. Ці процеси надають значний вплив до зростання самосвідомості, як жінок, і мужчин.

Заключение

.

Вплив політичних, економічних, соціальних змін становище жінок було досить суперечливим. Традиційно жінку будували на п'єдестал, бачили її роль головним чином створенні та збереженні сімейного вогнища, у дітей. Але це заважало використовувати жіночий працю на важких роботах, і заплющивши очі на нерівність в заробітної плати чоловіків і жінок. Коли зросла потреба у робочої сили, жінки поповнили лави найманих працівників. І це притому, що довго заміжня жінка не могла володіти власністю, підписувати контракти від своєї імені Ілліча та навіть розпоряджатися власної заробітної платой.

Знадобилися століття, перш ніж розвинених країнах Європи і Америки було проголошено рівних прав громадян незалежно від статі (США — в 1920 г.).

Суспільство стало поступово відходити від жорсткої прив’язки тих чи інших економічних пріоритетів і поведінкових норм за ознакою статі, від традиційних понять про побудованому на гендерному чинник поділу домашніх, батьківських обов’язків та найменшою трудовою активності поза дома.

Рівність чоловіків і жінок — це питання рівності людського існування. Неприпустима дискримінація між чоловіками, й жінками. Історичний досвід вимагає ставитися всім, як до людей, дотримуватися права людини безвідносно пола.

Список.

використаних джерел постачання та литературы.

2 Источники.

1.Феминизм: проза, мемуари, листи, есе: Пер. з анг. М., 1992. 480с.

1 Литература.

1. Бовуар З. де. Друга стать. М., Спб., 1997. 832с.

Фемінізм: Схід, Захід, Росія. М., 1993. 243с.

2. Шенар А. Куди йде феміністський рух? // Сьогодні. 1996. 26 апреля.

С. 6.

3. Еванс З. Народжена для свободи: Пер з анг. М., 1993. 320с.

Справочники.

1. Велика радянська енциклопедія. Т.27. М., 1977.

2. Брокгауз Ф. А., Єфрон Н. А. Енциклопедичний словник. Т.80. Спб., 1904.

3. Ілюстрований енциклопедичний словник. М., 1999.

4. Малий енциклопедичний словник. Т.3. Спб., 1902.

5. Настільний словник для довідок в усіх галузях знання. У 3-х т.

Т.3. Спб., 1864.

———————————- [1] Ілюстрований енциклопедичний словник. М., 1999. С. 761. [2] Настільний словник для довідок в усіх галузях знання. Т.3. Спб., 1864.С.1106.

[3] Малий енциклопедичний словник. Т.3. Спб., 1902. С. 1912. [4] Брокгауз Ф. А., Єфрон Н. А. Енциклопедичний словник. Т.80. Спб., 1904. С. 704. [5] Бовуар З. де. Друга стать. М., Спб., 1997. С. 10. [6] Фемінізм: Схід, Захід, Росія. М., 1993. 243с. [7] Бовуар З. де. Друга стать. М., Спб., 1997. 832с. [8] Еванс З. Народжена для свободи: Пер з анг. М., 1993. 320с. [9] Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе: Пер. з анг. М., 1992. 480с. [10] Бовуар З. де. Друга стать. М., 1997. С. 149. [11] Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. М., 1992. С. 20. [12] Саме там. [13] Цит. По: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 39. [14] Цит. По: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 33. [15] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 94. [16] Цит. по: там-таки. С. 99. [17] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С.45−46. [18] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 75. [19] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 191. [20] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 196. [21] Велика радянська енциклопедія. Т.27. М., 1977. С. 173. [22] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 388. [23] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 150. [24] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 411. [25] Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 436. [26] Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 437. [27] Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 344. [28] Великої радянської енциклопедії. С. 273. [29] Еванс З. Указ. Тв. С. 179. [30] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 287. [31] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 228. [32] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 117. [33] Цит. по: там-таки. С. 124. [34] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 274. [35] Цит. по: Фемінізм: проза, мемуари, листи, есе. С. 282. [36] Цит. по: Фемінізм: Схід. Захід. Росія. С.4−5. [37] Саме там. [38] Бовуар З. Указ. Тв. С. 19. [39] Еванс З. Указ. Тв. С. 316. [40] Шенар А. Куди йде феміністський рух? // Сьогодні. 1996. 26 квітня. С. 6.