Історія держави та права України

Вступ З. 2.

1. Наукові парадігми щодо Конституції Пилип Орлик. З. 5.

2. КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції. З. 8.

3. ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВІЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст правових норм та їхнього оформлення із точки зору визнаних норм конституційного права. З. 14.

Заключення З. 22.

Список літератури З. 23.

ВСТУП.

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрями розвиткувона встановлює фундаментальні, принципові положення організації й діяльності, як держави та й взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, организацію публичної, легитимної влади, що робить свої веління обов’язковими на певній території, але й і ставлення держави до всіх сфер позадержавного, гражданського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та запитання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функционування, розвитку. Конституція установлює норми взаімовідносин особистості й держави, права та обов «язки сторін — «особистость — держава», гарантії та межі прав й свобод людини в даному суспільстві, правила взаїмовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу моральну, мировоззрєнчеську, философську функцію, й, з цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що був б адекватна демократичному, відкрітому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, світу та толерантності. Конституціонні положення про людину, її права й свободи як найвищу цінність, є идейною платформою рыночної економіки, экономичних свобод; политичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.

Україна — держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності порівнянні, наприклад, з сьома сторіччями державності Великої Британіі, котра є матір «ю сучасних конституційно-демократичних моделей? І, нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон із Першого разу, а коли прийняли його вдруге, то сам не завжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються із Конституцієй, а іноді - прямо їй суперечать). Чому так? Адже аби усі намагаються робити, як найкращє, а виходить — як завжди.

Постає запитання: «А чи завжди так було б? Невже до влади ніколи не приходила людина, Яка мала достатній талант та освіу, щоб щось змінити на краще?»…

Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, котра завжди дягнулася у своєму розвітку на захід, хоча частка іноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко був здатна народити політика західного типу, якій міг бі провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою дорогою своєчасного прогресу.

У славетному ряду таких людей, поруч із Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор Першого у світі конституційного твору Це був один з найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний Український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Він походив з чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії й був учнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав і оцінив Мазепа. З 1700 року ставши він генеральним писарем й одним з найближчих й найбільш довірених людей гетьмани. Він належав до нової формації Мазепиних співробітників, не зв «язаний із родовою старшиною (крім шлюбу із дочкою.

Полтавського полковника Герцика) й усім був вол «язаний своїм здібностям та гетьманській ласці. Довгий годину він Єдиний був утаємничений в політичні плани Мазепи і залишився вірним йому до смерти.

«Пакти і Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітниками Р. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 апреля 1710 р. у Бендерах, й є першою європейською ;конституцією в сучасному її розумінні.

Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.

Щодо історії створення цого визначного документа та його практичного застосування існують неоднозначні подивися та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений Про. Субтельний писавши наступне:

«У 1710 р. Пилип Орлик (1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він вол «язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців й боротися за політичне і церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде уладові на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає у союзну спілку з кримськими татарами та Оттоманською Портою і на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців й татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик з невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справ. Врешті-решт гетьмани на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських й турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом з сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма» «1.

Українські вчені А. Р Слюсаренко та М. У. Томенко навпаки без жадних вагань заявляють, що ««Пакти і Конституції» … й є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилип Орлик діяла на Правобережній Україні до 1714 р."2.

М. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій.

гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старишни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, був у тій годину маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цого можна додати, що поява її негайно после Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме пляни великого гетьмани зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав под собою твердого грунту, не мав середовища, на яку міг спиратися, не мав й тієї сили, котра могла б примусити усі середовища схилятися перед нею … Гетьманування Пилип Орлик пройшло поза Україною, але й в боротьбі за її незалежність.3″.

«При тім списано інтересні постанови, яку має бути правлїннє гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки цим людям не удало ся ніколи,—але смердоті цікаві, як вираз поглядів й бажань цих людей, щозвязали земельну частку із визволеннєм України. У постановах цих багато нового, що могло б бути важним кроком наперед», — зауважує М. З. Грушевський4.

Отже, як ми бачимо, подивися более авторитетних вчених схиляються доти, щоб вважати «Пакти й Конституції…» лише талановитим твором людей, які попередили годину на майже 70 років (а ще через стількі години із «явилися Перші конституції Європи та США). Алі, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс бі українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна їсторична нука України намагається розглядати твір Пилип Орлик як першу конституцію в світовій історії. Коли ж мають на увазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний на перший перший погляд? Коли виступає критерієм надання тому чи іншому документа статусу конституції?

КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції.

Термін конституція (як вважається, від латів. Constitutio — устрій, установлення) у різні часи використовувався в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а й у середньовічній Європі - акти, в які закріплювалися привілеї та вольності феодалів (Велика хартія вільностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). На тому годину ані в античному світі, ані в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. як не було б й таких законів, котрі можна було б б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, котрі б визначали належну організацію державної влади, закріплювали гарантії прав й свобод людини.

Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соціальна.

* Юридична конституція — це система правових норм, котрі закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав й свобод людини й громадянина, визначають систему, принципи організації й функціонування органів публічної влади (органів державної влади й органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.

У залежності від способу вираження цих норм, юридичні конституції, на свій чергу, можуть матір формальний чи матеріальний характер.

* Формальна конституція становить собою закон (чи кілька законів), який приймається в особливому порядку й має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).

* Матеріальна конституція становить собою акт чи велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, котрі визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права й свободи людини, регулюють її взаємовідносини із державною владою.

Матеріальна конституція не носити формалізованого характеру, тобто акти, котрі її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.

* Фактична та соціальна конституція — ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан суспільних відносин, котрі складають предмет конституційного регулювання, смердоті позначають реально існуючі в стране основи державного ладу, фактичну ситуацію із правами та свободами людини тощо.

Найбільш поширеним є використання терміну «конституція» в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, котрі визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав й свобод людини й громадянина, систему, порядок організації й компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи5.

У переважній більшості країн, до того числі і в Україні, юридична формальна конституція представлена одним й єдиним актом. Такі конституції іменують кодифікованими чи консолідованими конституціями. Кодифікована конституція є более зручною із точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато простіше ознайомитися із конституційними нормами, тощо.

У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використовується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна конституція».6.

Видатні мислителі 17−18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск «є, Сієс, — у Франції, І. Кант — в Німеччині, Т. Пейн — в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, котрі були використані под годину розробки перших писаних конституцій та зберігають своє значення й сьогодні. Основні із них полягають у наступному:

1. Конституція — це акт, за допомогою якого встановлюється така організація державної влади, котра б забезпечила захист людини, гарантованість її природних прав й свобод (тобто належна організація влади).

4. Належна організація державної влади винна базуватися на засідках її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади й, тім самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

5. Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, й лише якому, належить верховне право вирішувати власну частку (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, Яка посягає на природні права й свободи людини).

6. Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює належним чином організовану державу, характеризується найвищою юридичною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, на свій чергу, також означає, що жоден орган державної влади не так на свій розсуд змінювати конституційні положення, котрі визначають установлень народом характер організації державної влади).

7. За своєю соціально-політичною сутністю конституція становить собою певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних чи національних спільнот тощо), своєрідний суспільний договір — угоду між членами суспільства із приводу установлення тієї чи іншої конкретної форми організації влади, котра більшістю народу був б визнана справедливою.

8. як суспільний договір конституція винна матір письмову форму, що забезпечує чітке виконання умів договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декларації прав людини й громадянина 1789 р.: «Будь-яке сус-пільство, не забезпечено користування правами й не проведено розподілу улад, не має Конституції"7.

Функції конституції - це основні напрями її впливу на суспільні відносини, котрі обумовлені соціальним призначенням конституції. Основними із них є:

* юридична функція, заговорили українською у «язана із тім, що конституція є ос овним джерелом права й вон визначає всієї системи правового регулювання в суспільстві;

* політична функція полягає до того, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;

* ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, котра встановлює взаємовідносини держави із людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їхнього взаємної відповідальності.

У деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної влади, протидію лівому й правому радикалізму, протидія територіальному розпаду держави. 8.

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом более детально, щоб доказати його право першим стояти у низці із Конституціями США, Франції, Польші.

АКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВІЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст правових норм та їхнього оформлення із точки зору визнаних норм конституційного права.

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти і Конституції законів та вільностей Війська Запорозького» написані под значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було б притаманно західної традиції, й відрізнялися від ідей східного патримоніалізму.

Конституція складається із преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького — всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про ті, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а чи не князь Володимир Святославович.

Отак й народ козацьку, давній та відважний, раніше звань Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, які не лише сусідні народи, а і сама Східна (Візантійська) Імперія на морі і на суші боялася настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався із ними міцним союзом й власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину) 9.

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилип Орлик, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на територї України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійеького-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто запитання віри, заявлено про православ «я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман … якщо вол «язаний й примушений у законному порядку особливо дбати про ті, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) винен якщо сам із власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників…докладаючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду под священним Апостольським престолом у Константинополі… А задля більшого авторитету Першого в Малій Русі Київського Митрополичого престолу й для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина якщо звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування владі Константинопольського Апостольського престолу, щоб таким чином відновити зв «язок й послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольського Константинопольського престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло й утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

Інший параграф важливий тім, що чітко назвавши кордони держави, визначені Зборівською угодою 1649 р. Гетьман вол «язаний оберігати територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної влади. Конституція певною мірою грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової улад. Законодавча влада належить раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання й обговорення справ, щоб взяти.

активну доля". Рада винна збиратися тричі на рік—на Різдво Христове, Святе Великодня й Покрови, а й за рішенням гетьмани. Всі важливі державні справ гетьман має попередньо узгоджуваті «на власний розсуд.

нічого не повинне ані починатися, й вирішуватися, не здійснюватися". Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман «не винен карати сам, з власної ініціативи й помсти, але й таке правопорушення — й умисне, і випадкове — має підлягати.

розгляду Генерального Суду, який й винен винести «рішення не поблажливе і не лицемірне, а таке, якому кожен мусит підкоритися, як переможений законом» (пар. 7).

Зміст шостого параграфу однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму.

У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційного законодавства та нерідких у наше годину порушень прав людей дуже цікавими є параграфи 9 та 10:

Пара. 9.

Ос-кільки відомо, що із давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, котрі відали публічним скарбом, млинами й всіма публічними прибутками, податками й сплатами й розпоряджалися усім цим на розсуд й за згодою Гетьмана, отож й нині за загальною згодою встановлюється такий порядок й ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді зверни Генерального скарбника, чоловіка видатного, заслуженого, багатого й прямодушного, який узявши бі под свою опіку державну скарбницю, відав бі млинами й всіма прибутками й дбав бі про них для власної, а загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не винен ніяким чином поширювати своє право обертати (їхнього) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків, котрі належати на Гетьманську булаву й особу… Більше того, Ясновельможному Гетьману виділяється (частина) з спільних володінь й земель Війська Запорозького, але й так, щоб необмежена влада не порушила прав тихий, чиї заслуги перед батьківщиноею менші, а саме: ченців, священиків, бездітних удів, виборних й рядових козаків, двірських слуг й приватних осіб. При цьому винен бути обраний не лише Скарбник, який перебуває при Гетьмані і постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але й також одночасно (слід зверни) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних й заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків й простого люду. Вони мусять знаті й прибутки Полку від приватних осіб, й публічні податки, і вол «язані опікуватися видатками, щороку складаючи звіти — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваючи у залежності від Генерального Скарбника, малі б своїм завданням й обов «язком виплачувати у своїх Полицях борги із державної скарбниці, визначати її прибуток, збирати його і передавати до рук Генерального Скарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справ) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками і пільгами свого уряду.

як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд із усіма атрібутами розвиненої державності, а і запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби із економічними злочинами й корупцією.

Пара. 10.

Подібно доти, як Ясновельможному Гетьману із обов «язку його уряду належить керувати і наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так саме він винен пильно дбати про тобі й маєш рядовий й простий народ, не покладали надмірних тягарів, утисків й надмірних вимог… Через це нехай пані Полковники, Сотники Отамани, Урядники й Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь й рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, котрі не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи (їхні) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продаж земель, за якусь незначну провину все рухоме і нерухоме майно. Ремісників ж примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку промов, а козакам не надають приватних відпусток. Ясновельможний Гетьман винен заборонити ці зловживання, що так поширилися, і, уникаючи їхнього сам, гідним наслідування прикладом, й викорінюючи. Ос-кільки ж усі тягарі й здирство нещасного простолюду беруть свій вушко з підкупу за сприяння особам, що просять й домагаються судових посад, не користуючись довір «ям й не маючи заслуг, але й ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків й простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмани підступними дарунками, за допомогою які намагаються без вільних виборів, всупереч праву й рівності, піднятися на її вершину полкових та інших урядів й почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, й не нав «язуватиме ними нікого силоміць. Алі завжди як козацькі, то й прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням й голосуванням, й после виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися й здійснюватися без гетьманської згоди. Цей ж закон належить виконувати й Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків й особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але й обираючи й не усуваючи від урядів через приватні сутички.

Особлива увага приділялася соціальному забезпеченню батьківщин військовослужбовців, до того числі вдів та сиріт, що випливає із тексту з статтею 11:

Встановлюється й оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства й (господарства) жінок, чоловіки які перебувають на війні чи на якихось військових службах, не притягатимуться до жадних обов «язкових для простого люду загальних повинностей й не будуть обтяжені сплатою податків.

У висновку цієї глави Мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документа, особливо тих, що висвітлюють проблеми простого люду й несуть в собі вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично в світі аналогів серед офіційно затверджених, але й не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом так ніколи й не обійнявши дію.

ЗАКЛЮЧЕННЯ.

Який ж висновок ми можемо із усього, що було б читано вище? Можна довго сперечатися із приводу того, що було б б, якщо Україна почала жити за законами Орлика. Алі, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Про те, чого не трапилось, на мою особисту думку, бути були — такий закон години , — а, із того що було б можна й треба робити висновки. На шкода у 18му сторіччі Україна не перетворилася ані на Англію, ані на Францію, ані на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили.

У 1991 році частка знов дала українській нації ще один шанс статі на ноги та йти своїм, вільним шляхом, яким бі важким й теренистим він не був. І щоб пройти цей шлях до кінця нам перш на треба вивчати та пам «ятати історію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж на своїх.

Ми повинні знаті все, що було б в історії доброго та поганого, славетного та ганебного, реального та нездійсненного, бо тількі тоді будемо точно знаті хто ми, куди ми ідемо та чого прагнемо.

І обов «язково в цій книзі доль українського народу однією й найславетніших й найсумніших сторінок якщо спроба гетьмани Орлика дати своєму народу не світле майбутне, а світле сьогодення, й зробити це не так на крові, а цивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Баглай М. У. У конституційному праві Російської Федерації. -М., 1996. -З. 62.

2. Грушевський М. З. Ілюстрована Історія України. на CD-ROM «Антологія історії України».

3. Конституції інших держав.- М.: Вид-во БЕК, 1996 — С. 137.

4. Полонська-Василенко М. Історія України, 1995. — З. 173.

5. Слюсаренко А. Р., Томенко М. У. Історія української конституції, 1993. — З. 9.

6. Субтельний Про. Україна. Історія на CD-ROM «Антологія історії України».

7. Чиркин У. Є. У конституційному праві: Росія та зарубіжний досвід.- М.: «Зерцало», 1998.-С.29, 27.

1 Субтельний Про. Україна. Історія на CD-ROM «Антологія історії України».

Слюсаренко А. Р., Томенко М. У. Історія української конституції, 1993. — З. 9.

3 Полонська-Василенко М. Історія України, 1995. — З. 173.

Грушевський М. З. Ілюстрована Історія України. на CD-ROM «Антологія історії України».

5 Чиркин У. Є. У конституційному праві: Росія та зарубіжний досвід.- М.: «Зерцало», 1998.-С.29.

6 Чиркин У. Є. У конституційному праві: Росія та зарубіжний досвід.- М.: «Зерцало», 1998.-С.27.

7 Конституції інших держав.- М.: Вид-во БЕК, 1996 — С. 137.

8 Баглай М. У. У конституційному праві Російської Федерації. -М., 1996. -З. 62.

9 Слюсаренко А. Р, Томенко М. У. Історія української конституції - До.: «Знання», 1993. — С.25.