Розвиток державної поштової галузі Наддніпрянської України протягом другої половини XIХ – на початку XX ст

Вступ

Актуальність теми. Серед комунікативних способів і засобів передання і доставляння повідомлень поштовий зв’язок є чи не найдавнішим. Протягом століть поштова служба пройшла тривалим шляхом свого розвитку — від часів «ямської гоньби», земської пошти до сучасної поштової мережі. Робота інституцій зв’язку має величезне значення для розвитку країни, зміцнення її економічної й оборонної здатності, для успішної діяльності державного апарату, всебічного задоволення культурно-побутових запитів населення. Стан розвитку поштового зв’язку є відображенням рівня цивілізованості суспільства. Існування власної пошти може слугувати ознакою державності, а її діяльність — нести з собою державну символіку. Пошта сприяє не лише поширенню різноманітної інформації, а й налагодженню шляхів сполучення, розвитку економіки, справочинства, культури.

Сучасний поштовий зв’язок — це складний господарський механізм, який функціонує в системі соціально-економічного комплексу держави та є однією з найважливіших галузей економіки України.

При тому величезному значенні, яке має поштовий зв’язок у житті всіх народів, і тієї провідної ролі, яку він відіграє у головних галузях економіки, історичне минуле пошти та її сьогодення незаслужено обійдене увагою дослідників. Потреба наукового вивчення проблеми обумовлена й тим, що в українській історіографії відсутні роботи, в яких питання виникнення і розвиток поштового зв’язку Черкаського повіту досліджувалися у загально-історичному контексті.

Тож, історичний досвід становлення, формування і розвитку поштової справи Наддніпрянщини на прикладі окремих повітів — Черкаського, Канівського, Золотоніського — обґрунтовується особливостями його соціально-економічного і стратегічного стану як своєрідного історико-культурного середовища, що значною мірою і визначило основні тенденції та особливості організації тут поштової служби протягом другої половини XIХ — на початку XX ст.

Актуальність обраної теми для вивчення посилюється й тим, що в сучасній історіографії проблеми історії поштової страви Наддніпрянської України розроблені лише фрагментально. Дослідження теми допоможе заповнити існуючі прогалини щодо знань про становлення та діяльність поштових установ в періоді, що досліджується.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, вважаємо, що обрана нами для дослідження тема має науково-практичне та суспільно-політичне значення, чим і зумовлено її актуальність.

Об'єктом дослідження виступає процес розвитку державної поштової галузі Наддніпрянської України протягом другої половини XIХ — на початку XX ст.

Предметом дослідження є діяльність поштового зв’язку у Наддніпрянщині на прикладі трьох повітів Київської та Полтавської губерній та державна політика щодо його становлення та розвитку.

Хронологічні рамки аналізу охоплюють період другої половини ХІХ — початку ХХ ст., що відповідає меті комплексного дослідження безперервного процесу становлення, еволюції, розвитку поштової справи на визначеній нами території. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлено періодом реформ у поштовій справі; верхньої - виходом поштової справи на якісно новий технічний рівень. В окремих випадках для забезпечення логіки викладу у роботі здійснено екскурси за межі окресленого хронологічного періоду.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Наддніпрянської України (Черкаський, Канівський, Золотоніський повіти), що згідно сучасного адміністративно-територіального поділу Черкаської області відповідає Черкаському, Канівському, Золотоніському районам, західним частинам Корсунь-Шевченківського та Городищенського районів, північним частинам Смілянського, Кам’янського та Чигиринського районів.

Мета роботи полягає у дослідженні процесу становлення, розвитку й у виявленні особливостей діяльності поштового зв’язку на території Наддніпрянщини протягом другої половини XIX — на початку XX ст.

Відповідно до поставленої мети передбачалося вирішення таких дослідницьких завдань:

- окреслити джерельну базу, історіографію та методологію дослідження;

- висвітлити становлення та еволюцію мережі установ поштового зв’язку Наддніпрянської України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.;

- проаналізувати діяльність поштових та поштово-телеграфних контор Черкаського, Канівського, Золотоніського повітів;

- дати характеристику організації роботи контор, підбору кадрів й обслуговування клієнтів пошти, державно-політичним функціям, цензурі поштово-телеграфних контор Наддніпрянської України;

- розглянути проблеми охорони праці та безпеки життєдіяльності, пов’язані з роботою листонош по доставці поштової кореспонденції і телеграм.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були оприлюднені на наукових конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-Хмельницький, 26 — 28 травня 2012 р.); ІV Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-Хмельницький, 29 вересня — 1 жовтня 2012 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Сьомі Богданівські читання» (Черкаси, 6 грудня 2012 р.); ХV Всеукраїнській конференції молодих вчених «Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях молодих вчених «Родзинка — 2013», Черкаси, 18 — 19 квітня 2013 р.); VІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету — 2013» (Київ, 25 квітня 2013 р.). Основні положення та висновки викладено у 6 публікаціях.

Структура й обсяг роботи підпорядковані змісту, меті та дослідницьким завданням і складається зі вступу, 4 розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (186 позицій), додатків. Загальний обсяг дослідження становить сторінок.

1. Історіографія, джерельна база та методологія дослідження

Комплексне вивчення основних етапів та особливостей розвитку поштової справи Наддніпрянщини у другій половині XIX — на початку XX ст. тривалий час фактично залишалося поза увагою науковців. Тому всебічне дослідження і систематизація знань про цю важливу складову суспільного життя вбачаються цілком вмотивованими. Одним з напрямків цієї роботи є проблема не лише вивчення наукової спадщини дослідників різних поколінь, а й відокремлення та систематизація тих фактів, які стосуються безпосередньо розвитку поштової справи Наддніпрянщини на прикладі трьох повітів — Черкаського, Канівського, Золотоніського. Складовою частиною цієї роботи є аналіз історіографії та джерельної бази дослідження історії поштової справи. Історіографічному аналізу, опрацюванню джерел з даної проблеми, систематизації та узагальненню отриманої інформації та забезпеченню достовірності результатів дослідження сприяло застосування сучасної методології.

1.1 Стан наукової розробки проблеми

В історіографії проблеми, що досліджується, умовно можна виокремити три періоди: 1) дорадянський (друга половина XIX ст. — початок XX ст.); 2) радянський (20-і - початок 90-х рр. XX ст.); 3) сучасний (90-і рр. XX ст. — початок XXI ст.). Кожен із них має свою специфіку щодо можливостей використання джерельної бази і публікації результатів науково-дослідної роботи.

Історіографія з проблеми становлення поштової справи в Україні, більша частина якої входила до складу Російської імперії, бере свій початок з другої половини XIX ст., коли, власне, і розпочалося системне становлення цієї галузі. При цьому слід зазначити, що першими, хто почав висвітлювати функціонування поштового зв’язку, стали фахівці та чиновники галузі, відомі економісти та громадсько-політичні діячі означеного періоду. Їхні публікації носили здебільшого інформативний або статистичний характер і вміщувалися переважно у спеціалізованих виданнях. З огляду на це вони за своїм підходом до розкриття поштової тематики, на наш погляд, не можуть повною мірою бути віднесені до наукових праць, оскільки висвітлювали переважно поточні питання галузі. Водночас наведений в них фактичний матеріал суттєво доповнює загальну характеристику поштової справи періоду, що досліджується.

На перші публікації щодо стану справ у поштовій галузі значний вплив мала цензура, адже мова йшла про державне замовлення на формування концепції державного поштового зв’язку Російської імперії, правильність і ефективність організації якого ні в кого не повинна була викликати сумніву. До того ж, поштова комунікація ставала доступною не тільки для бюрократичного апарату, а й для широких верств населення як найшвидший канал передачі інформації, благонадійність якої повинна була залишатися під повним контролем держави.

В поле зору перших авторів публікацій про поштовий зв’язок потрапили питання як загальноінформаційного, історичного, так і суто спеціалізованого характеру. Зрозуміло, що не стояли осторонь висвітлення цієї нової і вкрай актуальної на той час проблеми керівники і фахівці поштової галузі та Міністерства внутрішніх справ, у підпорядкуванні якого перебувала дана галузь.

Зокрема, М. І. Соколов, один із високопоставлених чиновників Міністерства внутрішніх справ Росії кінця XIX ст., у своїх статтях з історії становлення світової та вітчизняної пошти одним з перших зробив спробу проаналізувати закономірності появи та становлення поштової служби саме як складової частини державного механізму. Становлення поштової галузі Росії ним досліджується в контексті розвитку пошти в інших країнах світу, а її поява пафосно пояснюється закономірним результатом досягнення політичної та соціальної єдності держави й спільністю потреб та інтересів народу [165, 631−647].

У праці «Короткий нарис історії поштового управління в Росії» [166, 483−498] він, випередивши тогочасних істориків, першим проаналізував історію становлення поштового відомства та основні принципи організації державної поштової служби в Росії XVIII-XIX ст., включаючи й українські губернії, одночасно приділивши увагу огляду штатів поштових установ, правам та обов’язкам поштових чиновників. Дана праця дає можливість проаналізувати зміну акцентів державної політики в бік зростання важливості поштової галузі у суспільно-політичному та економічному розвитку держави.

Стосовно сучасних М. І. Соколову тенденцій у становленні поштової справи в Росії, в тому числі й на території України, то ним вперше були висвітлені основні способи утримання поштових станцій, приділялася значна увага дослідженню нової на той час справи — передплати та пересилки поштою періодичних видань, а також тих проблем і труднощів, з якими зіткнулося поштове відомство в організації цієї нової для себе справи. Автором було детально розкрито еволюцію такси вагового і страхового зборів та особливості організації поштових перевезень залізницями. Торкнувся М. І. Соколов і такого важливого аспекту організації поштової справи, як діяльність земської пошти. У своїй праці «Об учреждении в России земских почт» він проаналізував основні нормативні документи, що регламентували роботу земської пошти, та помилки, що допускалися окремими земствами у їх трактуванні [168, 823−848].

Наукові розвідки М. І. Соколова містять багато фактичного матеріалу, статистичних викладок і торкаються практично всіх основних аспектів діяльності поштової галузі, а тому мають важливе значення для дослідження проблеми. В цілому, М. І. Соколовим було опубліковано у «Поштово-телеграфному журналі» близько 40 статей, присвячених питанням організації поштової справи в XIX ст., а також у попередній період [167, 713−723].

Окремо серед наукових розвідок М. І. Соколова стоїть видана ним у співавторстві з О. Я. Хреновським праця «Поштові правила для приватної кореспонденції», в якій вміщено діючі у поштовому відомстві правила стосовно пересилки різних видів приватної поштової кореспонденції, передплачених видань, грошових переказів тощо. Як і більшість попередніх статей, дана праця є надзвичайно цінним джерелом інформації щодо типів приватної кореспонденції, що пересилалася поштою, тарифів, діючих у той час правил поштової пересилки, причому всі вони подані з посиланнями на діючі підзаконні акти.

Характеристика стану поштової справи в Російській імперії взагалі та в окремих її регіонах кінця XIX — початку XX ст. (обсяги письмової кореспонденції, зміни у вартості послуг, рівень технічної модернізації поштової галузі, стан технічного обладнання виробничих процесів та інше) міститься у працях відомого поштового чиновника Н. Д. Яворського, який систематично на сторінках спеціалізованого «Поштово-телеграфного журналу» подавав статистичні звіти з діяльності поштово-телеграфного відомства Російської імперії за чітко визначений період часу [179, 534−551]. Важливим вбачається те, що дані статистичні звіти дають можливість проаналізувати динаміку розвитку галузі по різних показниках, виділивши як позитивні, так і негативні тенденції.

Н.Д. Яворський одночасно є автором ґрунтовного дослідження організації роботи поштово-телеграфних ощадних кас, які, на його думку, стали одним з основних засобів акумуляції коштів населення у руках держави [180, 907−921]. Ним розкривається історія створення поштово-телеграфних ощадних кас, показуються основні засади організації їхньої роботи з вкладниками, аналізується динаміка роботи кас, спрямована на зростання кількості та сум разових вкладів. Наведений автором фактичний матеріал безпосередньо торкається і тогочасних проблем поштової справи в Україні.

До аналізу організації роботи поштово-телеграфних ощадних кас звертався і С. Жарков. У своїй статті, крім розгляду особливостей організації роботи поштово-телеграфних ощадних кас, які були розглянуті Н. Д. Яворським, він аналізує динаміку зростання вкладів від населення в розрізі регіонів, робить порівняльний аналіз ефективності роботи поштово-телеграфних ощадних кас та кас Державного банку [142, 928−940]. Крім цього, у його працях та дослідженнях Б. М. Костриця постійно наголошувалося на необхідності розширення мережі поштово-телеграфних контор та поштових відділків по всій території країни.

Заслугою тогочасних поштових чиновників — авторів публікацій, є те, що, аналізуючи досягнення і проблеми вітчизняної поштової галузі, вони часто порівнювали її роботу з організацією поштової справи в інших розвинутих державах світу. В результаті вивчення досвіду європейських країн на сторінках «Поштово-телеграфного журналу» систематично з’являлися перекладні статті зарубіжних авторів.

Однією з таких статей є праця німецького дослідника Р. Неймана у перекладі В.Н. Верещагіна «Обладнання приміщень для поштової, телеграфної та телефонної служби», присвячена детальному аналізу особливостей вибору місцевості для будівництва поштових будинків, розташування приміщення, функцій кожної з кімнат у приміщенні тощо [154, 680−691]. Вихід у світ вищеназваної статті доводить, що російське поштове відомство цікавилося особливостями організації роботи своїх зарубіжних колег та було готове до запозичення їх досвіду.

Вагоме значення для дослідників історії поштового зв’язку мають побудовані на аналізі законодавчих актів та змін і уточнень до них узагальнюючі праці О. Аскарханова [126; 127; 128]. У них — оригінали циркулярів і розпоряджень по поштовому відомству та узагальнені і систематизовані зміни і доповнення до них за період 1885−1912 рр., які дають можливість проаналізувати базові принципи організації роботи галузі в кінці XIX — на початку XX ст.

Специфіка діяльності поштової галузі як інфраструктурного підрозділу економіки Російської імперії була предметом дослідження не лише фахівців галузі зв’язку, а й відомих у той час економістів. Так, у фундаментальній праці російського економіста І. X. Озерова «Пошта в Росії та за кордоном» міститься порівняльний аналіз рівня розвитку та організації діяльності поштового зв’язку в Росії та розвинених країнах світу. Характеризуючи основні тенденції розвитку поштової справи Російської імперії, вчений наголошував на її важливості для економічного розвитку держави, доводячи, що покращення поштового зв’язку в Росії - це не вимога, це — гасло промислової Росії, тому що недосконала пошта є перешкодою промислового розвитку. Принципове значення мало вже те, що у визначеній праці сформульована думка про те, що в умовах розвитку продуктивних сил та утвердження нових виробничих відносин поштовий зв’язок набуває особливого державного значення, а, отже, поштова галузь повинна стати об'єктом вагомих капіталовкладень з боку держави.

Враховуючи те, що паралельно з державною у другій половині XIX ст. на території Російської імперії, в тому числі й на Україні, почала функціонувати і недержавна мережа поштових закладів або так звана земська пошта, то успіхи в її організації та діяльності теж не могли пройти повз увагу сучасників. Зрозуміло, що не стояли осторонь висвітлення цієї вкрай актуальної на той час проблеми державні та міністерські чиновники, працівники і земські діячі.

Зокрема, Д. Франц у своїй досить розлогій та водночас достатньо предметній щодо проблеми організації земської пошти однойменній праці висвітлює передумови та процес організації земських поштових установ у державі [169; 170]. Аналізуючи діяльність земської пошти в українських губерніях та повітах, він характеризує їх появу як прогресивний чинник у розширенні мережі поштових установ та забезпеченні населення, насамперед сільського, послугами зв’язку. Значну увагу дослідник приділяє взаємовідносинам державної та земської пошти, зазначаючи, що «подальший розвиток пошти державної та земської, які знаходяться в тісному взаємозв'язку, потребує встановлення останньої на таких принципах, за яких усувалася б можливість між ними конкуренції, а земська пошта ставала корисним допоміжним органом пошти державної» [171, 878−886].

У зв’язку з цим варто відмітити працю «З історії земства на Україні» відомого українського історика В. Д. Дорошенка. У ній автор висвітлив питання взаємовідносин земств з органами державної адміністрації, зокрема, і в галузі становлення поштового зв’язку. Однак, слід зазначити, питання організації земської пошти розглянуто ним лише дотично, в загальному контексті основних напрямків діяльності земств.

Більш повне уявлення про попередній період становлення поштової справи, в тому числі і на українських землях, дає праця російського історика І. Я. Гурлянда «Ямська гоньба у Московській державі до кінця XVII ст.», в якій значна увага приділена історії поштової справи. Матеріали, подані автором стосовно появи підводної повинності, створення перших ямів, переліку ямських шляхів, та опис стану ямських доріг мають цінність і для дослідження організації поштової справи на українських землях, тому що процес зародження української та російської пошти починає відлік з часів Київської Русі.

В цьому ж контексті слід виділити працю відомого українського історика Д. І. Яворницького «Історія запорозьких козаків», в якій висвітлюється історія поштового зв’язку на українських землях. Аналізуючи появу поштових установ у запорозьких козаків, дослідник розкриває процес еволюції козацької поштової служби від появи поодиноких поштових кур'єрів на початковому етапі існування Запорозької Січі до організації своєрідних поштових «установ» — поштових гонів — у другій половині XVIII ст. Детально описуючи місце розташування козацьких поштових гонів, він зазначає, що на всіх поштових станціях козаками встановлювався зразковий порядок, з числа військових канцеляристів призначалися наглядачі, з проїжджих знімалася прогонна плата, тобто, козацька поштова служба діяла на загальних засадах державної служби зв’язку.

В цілому, аналіз нечисленних праць другої половини XIX — початку XX ст. свідчить про їх узагальнюючий та інформативний характер. Як правило, всі вони стосувалися власне організації поштового зв’язку Російської імперії, до складу якої в той час входила і більша частина території України. Досліджень визначеного періоду, які б розглядали процес становлення поштового зв’язку суто на українських землях, немає, та й, виходячи з імперського періоду в історії України, і не могло бути.

Загальні питання становлення поштового зв’язку впродовж XIX — початку XX ст. знайшли відображення в працях радянських істориків. Однак, вони носили переважно фрагментарний і поверховий характер. Написані в різні роки, всі вони об'єднані чітко вираженою політичною та ідеологічною заангажованістю. Зокрема, історію пошти з часів Київської Русі до кінця XVIII ст. досліджували вчені М.М. Віташевська та О. М. Вигильов. У своїй праці «Історія вітчизняної пошти» О. М. Вигильов стверджував, що своєю появою пошта зобов’язана державі. Він же простежував історію становлення державної поштової справи в Росії, виводячи її початки від ямської гоньби та так званої «німецької» пошти.

Науково-популярний характер носить праця О.А. Міля, в якій у доступній формі розкрито історію створення пошти в Росії, показано заслуги окремих історичних особистостей, зокрема, А. Ордин-Нащокіна, Л. Марселіуса, А. Вініуса в організації поштової справи в Росії.

Попри надмірну заідеологізованість, викликає дослідницький інтерес насичена цінними історичними фактами праця М.С. Анчарової «Від ямщика до літака», в якій розглядається історія становлення ямської гоньби, створення системи органів поштового управління, стан поштових шляхів та особливості утримання поштових станцій в окремі історичні періоди. Значну увагу автор приділила дослідженню прав і обов’язків поштових службовців, починаючи від ямщиків і закінчуючи чиновниками поштово-телеграфних установ, акцентуючи свою увагу на тому, що лише в радянські часи працівники пошти нарешті отримали достойні умови праці.

Грунтовністю відзначається двотомна праця радянського дослідника М.Ю. Шедлінга «Нариси з історії світової пошти», перший том якої присвячено історії становлення поштового зв’язку у провідних державах світу, а другий — безпосередньо історії пошти в Росії від часів Київської Русі та монголо-татарського завоювання до початку XIX ст., а саме поштової реформи 1830 р. [175; 176; 177]. У цій праці розвиток російської пошти розглядається в контексті історії поштової служби в зарубіжних країнах, що дозволяє зробити висновок про закономірність появи вітчизняної пошти та підтверджує тезу про те, що пошта в Росії є однією з найдавніших у Європі.

Перші праці М.Ю. Шедлінга, що були опубліковані на сторінках «Поштово-телеграфного журналу», посаду редактора якого він займав у 1910;1917 рр., присвячені розгляду питання поштових перевезень, зокрема, пасажирських та залізничних, і дають змогу з’ясувати особливості державної політики в цій галузі. Так, у статті «Поштові шляхи, екіпажі та перевезення проїжджих» автором детально розглядається історія появи пасажирських перевезень, подаються зображення поштових екіпажів, які використовувалися для перевезення людей, розкривається суть прогонної такси, що сплачувалася на станціях [176, 755−790].

Розглядаючи особливості перевезення поштових відправлень залізничним транспортом, М.Ю. Шедлінг у однойменній статті робить порівняльний аналіз організації поштових перевезень залізницями у Росії та в інших провідних країнах Європи, зокрема, Великобританії, Франції, Німеччині, Австрії. Дослідник приходить до висновку, що організація поштових перевезень залізницями у всіх вищеназваних країнах проводиться на майже однакових основах, а тому досвід інших країн може вдало перейматися і російським поштовим відомством [177, 180−188].

Ще одним ґрунтовним дослідженням з історії пошти, на цей раз земської, виданим у радянський період, є праця історика К. В. Базилевича «Земська пошта в Росії», яка побачила світ у 1926 р. Дана праця є фактично єдиним узагальненим дослідженням історії створення та особливостей організації роботи земської пошти, яка дає можливість прослідкувати її історію від часів появи спеціальної пошти при земських судах до початку XX ст., коли вона з’явилася в усіх українських губерніях для обслуговування поштових потреб сільського населення.

Спираючись на архівні дані Поштового департаменту та Головного управління пошт і телеграфів, автор висвітлює історію створення земської пошти, вказує на проблеми та досягнення в організації її роботи, аналізує політику держави у справі організації поштового обслуговування сільського населення. Автор стверджує, що поява земської пошти стала можливою лише тому, що в державі не вистачало коштів на організацію державної сільської пошти, а тому мережу поштових закладів у сільській місцевості вирішили створити за рахунок земств. Використовуючи статистичні дані щодо обсягів пересланої земськими та державними поштами листів, газет, казенних пакетів та іншої кореспонденції, автор приходить до висновку, що земською поштою пересилалася незначна, порівняно з державною, кількість кореспонденції, а, значить, з часом земська пошта повинна була втратити свою відокремленість і стати структурним підрозділом державної пошти [].

К.В. Базилевич є автором дослідження не лише історії земської пошти, а й державної поштової служби Російської імперії, у якій розкрив основні віхи становлення галузі зв’язку означуваного періоду.

Крім вчених-істориків, дослідженню становлення, розвитку та діяльності поштового зв’язку в Росії значну увагу надавали радянські фахівці поштової галузі. Так, у праці уповноваженого з філателії та бонів в СРСР Ф. Г. Чучина відзначається позитивний вплив земської реформи 1864 р. на розвиток поштової справи Російської держави. Характеристиці розвитку поштової справи присвячена монографія міністра зв’язку СРСР М. Псурцева, яка і до сьогодні залишається актуальною. У ній окремим розділом автор підвів підсумок діяльності усіх видів зв’язку, в тому числі і в періоді, що досліджується. В загальному контексті становлення поштової галузі її історію розглядали радянські науковці О. Карлова [143], М. Арлазоров та інші.

В цілому, аналіз історіографії радянського періоду дозволяє нам зробити висновок, що праці радянських дослідників, як істориків, так і фахівців галузі, акумулювали значний фактографічний та статистичний матеріал, широку джерельну базу, що сприяло накопиченню знань з проблеми. Однак, переважна більшість досліджень носять узагальнюючо-інформативний і, як правило, просвітницький характер та висвітлюють основні віхи становлення поштового зв’язку на території Росії (чи СРСР).

Процес формування сучасної української історіографії з історії поштової справи триває. До цього часу не створено комплексної праці з цієї проблеми, а наукова розробка теми поки що обмежується дослідженнями регіональних особливостей історії пошти переважно на рівні статей.

Одним з перших сучасних досліджень становлення поштового зв’язку в Україні стала робота українського вченого О. І. Гуржія «Пошта Гетьманщини в другій половині XVII-XVIII ст.», в якій висвітлюються особливості організації поштової справи на території Лівобережної України. Аналізуючи основні віхи в організації поштової справи на українських землях, автор приходить до висновку, що початок українській пошті поклало «функціонування окремих відділків», зафіксованих ще в джерелах XIII ст. Приблизно в ті часи з’явився термін «яма» або «ямська повинність». Простежуючи процес становлення поштової мережі на території Гетьманщини, дослідник зазначає, що «вже в першій половині XVIII ст. простежуються загальні тенденції в упорядкуванні пошт як на українських землях, так і в Росії» [138, 167−182].

Автор зазначає, що українська пошта, попри незначні національні відмінності, розвивалася в контексті загальноросійської галузі зв’язку, і вивчення її історії невіддільне від історії пошти Росії. Автор доходить до висновку, що перетворення української поштової служби на структурний підрозділ російської стало закономірним результатом, за рідкісним винятком, незацікавленості та відстороненості тогочасної української еліти від організації такої важливої справи, як поштовий зв’язок, та добровільної передачі цієї справи в руки російських чиновників.

Історії української пошти присвячено колективну працю авторів-фахівців галузі зв’язку «Від гінця до Інтернету», яка заслуговує на увагу саме спробою комплексного висвітлення становлення, розвитку та сучасного стану поштового зв’язку в Україні. Однак, попри забачену актуальність, ця робота носить здебільшого науково-популярний характер.

Значно ґрунтовнішим, що базується на широкій джерельній базі, є дослідження науковця-фахівця галузі зв’язку В.Г. Бізіної «Із історії української пошти». Це фактично перше сучасне вітчизняне дослідження, у якому зроблено спробу проаналізувати процес становлення і розвитку власне української пошти від часів Київської Русі до сучасного періоду. У вищеназваній праці автор висвітлює цілий ряд питань, пов’язаних з організацією поштової служби на українських землях, а саме проблеми організації та реорганізації поштових округів, поштових перевезень, як сухопутних, так і водних, торкається основних аспектів організації і діяльності земської пошти, змін у штатах поштових установ, появи нових знаків поштової оплати тощо. На увагу заслуговує і краєзнавчий аспект, так як автор прослідкувала й історію становлення пошти Києва.

Серед сучасних досліджень історії пошти слід назвати праці І. С. Міронової, яка у своїх наукових розвідках приділила значну увагу історії розвитку поштового зв’язку в Україні в цілому та проаналізувала окремі аспекти діяльності пошти. Так, у статті «Розвиток залізничної пошти в Україні в другій половині XIX ст.» автор дослідила історію зародження залізничних поштових перевезень в Російській імперії в цілому та в Україні зокрема, прослідкувала процес розширення мережі залізничних поштових відділень, проаналізувала законодавчу базу та основні правила перевезень пошти залізницями [150, 18−22]. На увагу заслуговує той факт, що в даному дослідженні увага приділяється регіональному аспекту діяльності пошти, зокрема, особливостям розвитку залізничних поштових перевезень на півдні України. Проте автор обмежилася констатацією основних фактів, не проаналізувавши взаємозв'язок між прийнятими урядовими рішеннями та їх впливом на динаміку залізничних поштових перевезень.

Цікавою з точки зору історіографії поштової справи є праця «Що таке „пошта“? (Старий та новий погляд на проблему)», у якій І. С. Міронова на основі широкого спектру архівних та джерельних матеріалів досліджує процес розвитку української пошти від часів Київської Русі до кінця XIX ст. [152, 98−108]. У статті аналізуються історіографічні питання походження термінів «ямська гоньба», «поштова повинність», «пошта». Особлива увага приділяється розвитку вітчизняних поштових установ у період формування Російської держави. Визначивши основні віхи в організації поштової справи на українських землях, автор приходить до висновку, що «основи сучасної поштової структури були закладені у XVIII-XIX ст.», а отже, саме цей період розвитку поштової справи заслуговує на значну увагу дослідників.

Окремо, у статті «Становище сільської пошти у 40 — 60-і рр. XIX ст.», І. С. Міронова проаналізувала основні труднощі на шляху створення сільської (земської) пошти, прийшовши до висновку, що саме її поява вирішила проблему поштового обслуговування сільського населення [151, 54−59]. Окремі дослідження І. С. Міронової, присвячені, зокрема, діяльності українських і російських пароплавних товариств у міжнародній пошті XIX ст., розвитку військово-польової служби в Україні, історії київської пошти представлені в авторських інтернет-публікаціях [148; 149].

Характерною особливістю сучасних досліджень історії та розвитку поштової справи є те, що здійснюються вони поки що переважно на регіональному рівні. Узагальнюючою є лише дисертація Н. В. Галич «Розвиток поштової справи в Україні у ХІХ — на початку ХХ ст.». Праця Н. Д. Мірошниченко «Історія розвитку пошти на Вовчанщині з XVII по XIX ст.», висвітлила основні віхи становлення пошти нинішнього Вовчанського району Харківської області. Праця створена на основі опрацювання значного масиву архівних матеріалів, які відбивають характерні особливості і тенденції розвитку поштової справи не тільки в зазначеному регіоні, а й в цілому в Україні.

Історії створення пошти у Катеринославі (нині - м. Дніпропетровськ) присвячена наукова стаття Г. А. Голубицької «З історії поштової справи в Катеринославі». Стаття носить науково-популярний характер і спрямована на відтворення основних етапів становлення міської пошти.

Проблеми регіональної історії поштової справи в Україні вперше на дисертаційному рівні дослідила С. Є. Орєхова. В дисертації вона аналізує організацію пошти на території сучасної Донецької області протягом XIX-XXI ст. в контексті загальноукраїнських процесів розвитку поштової галузі [123].

Таким чином, є підстави стверджувати, що, незважаючи на наявність різнопланових публікацій, які були видані як у дорадянський і радянський періоди, так і в роки незалежної України, тема організації поштового зв’язку на українських землях XIX — початку XX ст. розроблена досить поверхово і фрагментарно. Аналіз опублікованих праць показує, що переважна більшість дослідників розглядали історію поштового зв’язку Російської імперії, а розвиток пошти в Україні висвітлювався в загальних рисах і лише в контексті загальноросійської.

Сучасна українська історіографія поки що торкається лише окремих аспектів історії поштової справи на регіональному рівні. Наявні праці лише окреслюють можливі напрями дослідження у масштабах України. Це не дає цілісного і об'єктивного бачення особливостей розвитку поштової справи в обраних нами хронологічних рамках, зумовлюючи тим самим необхідність їх комплексного дослідження на магістерському рівні.

1.2 Джерельна база роботи

поштовий листоноша телеграфний наддніпрянський В процесі роботи над темою дослідження залучено та використано широке коло джерел, які відрізняються за різними критеріями: походженням, місцем зберігання, інформативними можливостями, ступенем об'єктивності, методами і формами відображення тощо. Основу джерельної бази склали матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАК України) та Державного архіву Черкаської області (далі - ДАЧО), що дозволило опрацювати значний масив документів і з’ясувати основні аспекти роботи поштової галузі Наддніпрянщини.

Дотримуючись усталених підходів актуалізований комплекс опрацьованих джерел можна умовно поділити на такі основні групи: законодавчі акти (опубліковані та такі, що зберігаються в архівах); ділова документація установ поштового відомства, державних установ, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань; довідкові матеріали; статистичні джерела; періодичні видання; документи особистого походження.

Вперше таку типологію поділу джерел запропонували російські дослідники А. Голіков та Т. Круглова. До цієї класифікації, виходячи із специфіки досліджуваної теми, замість документів особистого походження доцільно подати зображальні джерела, які не тільки унаочнюють отримані дані, а й насичені широкими інформаційними можливостями.

Першу групу джерел складають законодавчі акти владних структур, які відбивають офіційну політику державної влади щодо створення, організації та функціонування єдиної системи поштового зв’язку Російської імперії, до складу якої у ХІХ — на початку ХХ ст. входила Наддніпрянщина. Це, насамперед, укази імператора, Сенату, Державної Ради, які зберігаються в ЦДІАК України у фондах Генеральної військової канцелярії (Ф. 51), канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442) та ДАЧО у фондах Канівської поштової контори (Ф. 349), Дереньковецького поштово-телеграфного відділення (Ф. 926). В них висвітлюються питання організації та розвитку системи центральних та місцевих установ зв’язку впродовж ХІХ — початку ХХ ст. Це, насамперед, «Положення про нове облаштування поштової частини» 1830 р., накази, що стосується розкладання в межах території України нових поштових трактів, створення вільних пошт та впровадження спеціальних поштових екіпажів для одночасного перевезення пошт і пасажирів. Вони носять загальний директивний характер і відтворюють детальну картину стану поштової справи Росії в цілому та Наддніпрянщини зокрема.

Законодавчі акти, що стосувалися реформ та змін структури поштового управління, містяться в нормативних збірниках постанов і розпоряджень Російської імперії. Серед них вагоме місце належить «Повному зводу законів Російської імперії», в якому вміщено «Поштовий статут» 1957 р. зі змінами та доповненнями, датований 1906 та 1908 рр. Цей документ встановлював та регулював основні принципи роботи поштового відомства протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. До «Поштового статуту» у 1876 р. булу додано «Статут телеграфний», який, в зв’язку з технічними нововведеннями, розширив номенклатуру розпоряджень по поштовому відомству.

Діловодна документація представлена матеріалами Міністерства внутрішніх справ, галузевих керівних органів стосовно організації та реорганізації загальнодержавних та міських установ зв’язку. Передусім, це — ділове листування органів влади з поштово-телеграфними конторами, інструкції, циркуляри, ділові папери з місць, інформація про стан матеріального та технічного забезпечення об'єктів поштового зв’язку, річні плани та звіти, інформація про відкриття курсів фахівців, документація фінансового характеру (кошториси, звіти про фінансову діяльність поштово-телеграфних ощадних кас), штатні розписи тощо.

Збірники міністерських циркулярів по поштовому відомству та циркулярів начальників поштово-телеграфних округів зберігаються в ЦДІАК України у фондах Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), Київського військового губернатора (Ф. 533), управління Київського поштово-телеграфного округу Головного управління пошт і телеграфів (Ф. 696), ДАЧО у фондах Пальмірського поштово-телеграфного відділення (Ф. 484), Стеблівської поштово-телеграфної контори (Ф. 905).

Зосереджена у цих фондах ділова документація стосується, в першу чергу, вдосконалення роботи галузі та вирішення поточних проблем, зокрема, таких як збільшення кількості поштових скриньок, поліпшення утримання поштових будинків, утвердження кондицій на утримання поштових станцій, змін та доповнень до штатних розписів, оплати праці, видачі премій тощо. Інформація, що вміщена в них, дає змогу простежити основні заходи владних структур щодо вдосконалення роботи служби зв’язку. Хоча, слід зазначити, на заваді вирішення наявних проблем стояла забюрократизованість державної управлінської машини, яка не могла оперативно реагувати на наявні труднощі.

Щорічно поштовим відомством (Поштовим департаментом, а згодом — Головним управлінням пошт і телеграфів) видавалися збірники циркулярів із змінами та доповненнями до них, які містять розпорядження та роз’яснення щодо організації роботи галузі зв’язку визначеного періоду. З метою вдосконалення роботи галузі міністерські циркуляри щомісячно розсилалися у всі поштові установи.

До ділової документації належать матеріали та справочинна документація органів місцевого самоврядування, зокрема, земських повітових управ та земських поштово-телеграфних відділків та контор. Ці матеріали містяться в ЦДІАК України у фонді канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), у ДАЧО у фондах Таганчанського поштово-телеграфного відділення (Ф. 898), Ротмистрівського поштово-телеграфного відділення (Ф. 866). Вони містять інформацію про відкриття та утримання земських поштових контор, що дозволяє проаналізувати організацію їх роботи як на державному, так і на місцевому рівнях.

Виходячи з того, що поштові установи, в силу специфіки своєї роботи, слугували найшвидшим каналом передачі інформації, їх діяльність не могла залишитися поза спеціальним відомчим наглядом правоохоронних органів. В зв’язку з цим частина матеріалів щодо роботи пошти знаходиться у фондах губернських жандармських управлінь та судових установ. Вони містять циркуляри посадових осіб Міністерства внутрішніх справ, Департаменту поліції щодо політичної благонадійності поштових чиновників, визначення міри покарань за участь у політичних страйках та передачу через поштові установи заборонених періодичних видань, брошур, прокламацій. Такі матеріали зберігаються у фондах ЦДІАК України у фондах Київської судової палати (Ф. 318).

Кореспонденція, що проходила через поштові установи, завжди знаходилася під пильним цензурним контролем. Матеріали, що підтверджують співробітництво поштового відомства з цензурними комітетами, відображено в документах, що знаходяться в ЦДІАК України у фонді Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), ДАЧО у фондах Канівської поштово-телеграфної контори (Ф. 723), Степанецького поштово-телеграфного відділення (Ф. 902), Черкасько-Соснівського погтово-телеграфного відділення (Ф. 913). У них містяться циркуляри про цензурний контроль за матеріалами періодичної преси, в тому числі місцевої, переліки неблагонадійних видань, що систематично оновлювалися, заборони щодо пересилки приватної поштової кореспонденції на ім'я окремих осіб тощо.

Діловодна документація, яка репрезентована постановами і розпорядженнями по поштово-телеграфному відомству, циркулярами щодо запровадження до поштового обігу знаків поштової оплати (марок, конвертів), інструкціями губернським поштмейстерам та станційним наглядачам тощо, оприлюднювалася також на сторінках офіційного друкованого видання Головного управління пошт і телеграфів — «Поштово-телеграфного журналу».

Важливе значення для дослідження мають численні довідкові матеріали, що розкривають загальний стан розвитку поштової галузі. До них належать поштові путівники, довідники з питань поштової справи, списки поштових і телеграфних установ, які до зволяють відтворити картину розширення мережі поштових та поштово-телеграфних установ, виокремити із загальних даних ті матеріали, що стосуються безпосередньо Наддніпрянщини.

Серед них — «Поштовий путівник Російської імперії», який регулярно, в зв’язку із прокладанням нових чи закриттям недіючих поштових трактів, перевидавався. У «Поштовому путівнику» подавалися відомості з прогонної плати за чітко визначену кількість верст і коней, основні вимоги до подорожніх тощо. Як додаток до «Поштового путівника» надавалася карта діючих поштових трактів.

Номенклатуру поштових послуг та загальні правила роботи поштових установ висвітлюють матеріали, наведені в такому довідковому виданні як «Поштовий довідник (неофіційний)», виданий у 1909 р.

З численних філателістичних каталогів-довіднків, каталогів маркових конвертів та довідників колекційних поштових матеріалів можна отримати додаткову інформацію про знаки поштової оплати, час їх введення в обіг, існуючі тарифи тощо.

Важливе значення для дослідження мають і статистичні дані, які дозволяють доповнити аналіз історичних процесів та явищ кількісними характеристиками, розкривають загальний стан розвитку галузі. Так, ЦДІАК України у фондах канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), Київського генерал-губернатора (Ф. 575) та у ДАЧО у фондах Пальмірського поштово-телеграфного відділення (Ф. 484), Канівської поштової контори (Ф. 349) зосереджені статистичні матеріали про кількість відправленої та отриманої за рік внутрішньої та зовнішньої кореспонденції, кількість працюючих та посадові оклади штатних працівників поштово-телеграфних контор залежно від їх класовості, дані по розподілу поштових чиновників за статтю та віросповідання. Дані матеріали дають змогу оцінити ефективність реформ у поштовій галузі, простежити зростання (чи навпаки, зниження) прибутковості роботи поштово-телеграфних установ в зв’язку з окремими нововведеннями. Цінність цих документів ще й в тому, що вони дають змогу розглянути зміну державної політики щодо залучення до роботи в установах зв’язку жінок.

Можливість порівняльного аналізу розвитку поштового зв’язку окремого регіону ХІХ — початку ХХ ст. дають статистичні дані, що знаходяться в ДАЧО у фондах Смілянської поштово-телеграфної контори (Ф. 350), Черкаської поштово-телеграфної контори (Ф. 351) та Матусівського поштово-телеграфного відділення (Ф. 332).

У дослідженні широко використані статистичні дані роботи відомства та його окремих підрозділів, що регулярно подавалися на шпальтах «Поштово-телеграфного журналу» у спеціальному статистичному відділі. Це — дані з вартості пересилки всіх передплачених видань (враховуючи пільгові та безкоштовні видання), щорічна динаміка прийнятих та виданих вкладів поштово-телеграфними ощадним касами, порівняльні дані стосовно сум вкладів, прийнятих поштово-телеграфними ощадними касами, динаміка зростання поштових доходів в зв’язку із змінами такси вагового і страхового зборів тощо, які у сукупності відображають економічний, технічний, культурний рівень розвитку галузі зв’язку.

Окрему групу становлять статистичні матеріали, що дозволяють визначити економічну ефективність технічних нововведень. До цієї групи належать дані щодо зростання протяжності телефонних мереж та кількості абонентів, скорочення протяжності поштових трактів та кількості поштових коней в зв’язку з появою залізничних поштових перевезень тощо. Ці дані розміщені в ЦДІАК України у фонді Київського генерал-губернатора (Ф. 692) та ДАЧО у фондах Бобринського залізничного поштового відділення (Ф. 724) та Цвітківського залізничного відділення (Ф. 886).

Публікації періодичних видань та преси з різних аспектів діяльності поштових установ складають значну частину джерельної бази дослідження. Тогочасні періодичні видання публікували офіційні документи, а також статистичні звіти, наукові розвідки, повідомлення, матеріали технічного характеру, приділяли увагу висвітленню роботи поштових установ, вміщували конкретну, живу інформацію. З місць. Проблеми пошти знаходили відображення на сторінках спеціалізованих газет та журналів, зокрема «Поштово-телеграфного журналу», «Поштового вісника», «Зв'язку» та інших. Вони висвітлювали також історію становлення світової та вітчизняної пошти, та окремих напрямків діяльності поштової галузі визначеного періоду.

Слід зауважити, що вищезазначений «Поштово-телеграфний журнал» виходив у двох редакціях: офіційній та неофіційній. Офіційна редакція «Поштово-телеграфного журналу» — це звід законодавчих актів по поштово-телеграфному відомству; офіційні циркуляри та розпорядження Міністерства внутрішніх справ щодо розширення мережі зв’язку, змін у матеріально-технічній базі поштових закладів, штатах поштових установ; це документи міжнародних організацій, представлені Статутом Всесвітнього поштового союзу (ВПС) та матеріали конгресів ВПС тощо. Неофіційна редакція — це збірник статистичних звітів, технічних матеріалів, наукових статей.

Зображальні матеріали представлені знаками поштової оплати (марки, конверти, поштові листівки), малюнками, фотоматеріалами. Інформаційні можливості знаків поштової оплати зумовлені їхньою приналежністю до монетарної системи держави, вони є політико-економічними документами, джерелом вивчення економічної і політичної історії, матеріальної і духовної культури, тому що носієм історичної інформації виступають як ті чи інші види зображень (орнаменти, герба, портрети тощо), так і написи, дати, цифри номіналу тощо. Комплексне дослідження всіх елементів марок, маркових поштових карток, конвертів дає змогу встановити час і місце, причини та обставини створення, історію функціонування в системі поштового обігу за певний проміжок часу, суспільну вагомість їх запровадження, рівень художньої культури, розвиток технологій і способів виготовлення. Малюнки та фотоматеріали, у свою чергу, дають можливість наочного підтвердження словесної інформації, ілюструють її. Зображення будинків поштових станцій, поштових екіпажів дозволяють простежити динаміку змін матеріально-технічного стану поштової галузі та доповнити загальне уявлення про поштову справу періоду, що досліджується.

Внаслідок проведеного в ході написання дослідження пошуку до наукового обігу введено значний комплекс маловідомих архівних матеріалів. Загалом, при підготуванні дослідження опрацьовані й залучені матеріали 14 фондів ДАЧО та 7 фондів ЦДІАК України.

Таким чином, опрацювання джерельної бази свідчить про достатньо широку їх репрезентативність. Виявлення і введення до наукового обігу джерел, матеріалів періодичних видань, а також зображальних джерел дали змогу зробити аргументовані висновки, дозволили реалізувати визначені мету та дослідницькі завдання дослідження. Використана джерельна база роботи достовірна і достатня для розкриття поставлених проблем.

1.3 Теоретико-методологічні аспекти студії

Теоретико-методологічні аспекти дослідження визначені нами, передусім, з врахуванням стану наукової розробки і самого характеру теми, а також сформульованої мети і дослідницьких завдань та джерельної бази магістерської роботи. Основу їх складає сукупність загальнонаукових та спеціальних принципів, передусім, науковості, історизму, об'єктивності, системності, плюралізму, а також історіософських напрацювань провідних дослідників історії України. Опрацювання і врахування цих принципів та методів дозволило визначити і застосувати під час практичної роботи над обраною нами темою найбільш оптимальні, на нашу думку, методологічні підходи для досягнення поставленої мети та реалізації дослідницьких завдань.

Вбачається важливим застосування органічно поєднаного з діалектичною логікою принципу історизму, який передбачає дослідження у хронологічній послідовності подій, явищ і суспільних процесів в їхньому природному історичному розвитку. Сповна це стосується і процесу розвитку поштової справи в Україні у XIX — на початку XX ст. з урахуванням особливостей суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації та її регіональних особливостей.

Практичне застосування при виконанні роботи цих та інших принципів підпорядковувалося об'єктивному і усебічному відображенню широкого комплексу чинників, які зумовлювали процеси організації поштової справи в умовах утвердження капіталістичного способу виробництва в хронологічному періоді, що досліджується. В процесі роботи над темою автор комплексно підходила до опрацювання різних аспектів досліджуваної проблеми, неухильно дотримувалася неупередженості в оцінках, спрямовувала свою увагу на використання достовірної інформації, з’ясування і розкриття історичних закономірностей та установлення причинно-наслідкових зв’язків.