Сучасні технології менеджменту

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Сучасні технології менеджменту (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Сучасні технології Менеджменту.

План.

Вступ…3 1. Сутність та зміст менеджменту…5.

1. Загальні поняття…5.

2. Задачі й цілі управління…6.

3. Школи та принципи управління…7.

4. Сучасні принципи менеджменту…10 2. Сутність й зміст функцій менеджменту…12 2.1. Основні функції менеджменту…14.

1. Функція планування…15 2.1.2. Функція організації…17.

3. Функція мотивації…18.

4. Функція контролю…19.

1. Функції управління на сучасному етапі…20 3. Методи й моделі управління…23.

1. Сучасні методи управління…23.

2. Сучасні проблеми управління…25 3.3. Наукові підходи до менеджменту…27 3.4. Нові види менеджменту…29 4. Сучасні технології менеджменту…31 4.1. Нові інформаційні технології управління…33.

2. Інноваційний менеджмент…35.

3. Нова соціальна система управління…38.

4. Значення технологій менеджменту …40 Висновок…42 Список використаної літератури…44.

Вступ.

У наш годину важко назвати более важливу й багатогранну сферу діяльності, чим управління, чи менеджмент, від якого в значній мірі залежать й ефективність виробництва, й якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства й т.п. внаслідок безпосередньої участі людей управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних й соціальних процесів.

У Украине еще не досягнуті значні успіхи в теоретичному й практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління й влади, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління із однієї соціокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї чи іншої держави практичне неможливе й Веде до важких економічних й соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного улаштую, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Упровадження ринкових відносин у практику господарювання вимагає принципової зміни методів управління на всіх рівнях управлінської ієрархії. Це висуває необхідність вивчення нових підходів й форм управління, зокрема, менеджменту як особливого типу управління. Менеджмент як наукова дисципліна пройшов довгий й суперечливий шлях розвитку, й розглядати його, безсумнівно, потрібно із урахуванням історичного досвіду, тихий цілей й завдань, що ставилися на різних етапах його розвитку. Необхідно підготувати менеджерів до сприйняття сучасних проблем менеджменту крізь історичну призму, що дозволяє зрозуміти логіку розвитку цих проблем.

Обрана мною тема дуже цікава та актуальна, бо знання й використання сучасних технологій в управлінні значно підвищує ефективність діяльності підприємств.

Метою курсової роботи є ознайомлення й вивчення закономірностей й принципів управління, сутність основних функцій управління, зміст методів управління й сучасних технологій менеджменту.

Робота складається із чотирьох розділів. У першому розділі розкриваються сутність та зміст менеджменту, його задачі, цілі, школи та принципи менеджменту.

У іншому розділі розкриваються сутність й зміст функцій менеджменту, зокрема його основних функцій: планування, організації, мотивації, контролю, а також функції управління на сучасному етапі.

У третьому розділі описані методи, моделі, сучасні проблеми управління, наукові підходи, а також нові сучасні види менеджменту.

У четвертому розділі розкриваються сучасні технології менеджменту, нові інформаційні технології управління, інноваційний менеджмент, соціальна система управління на сучасному етапі та значення технологій управління.

Завдання менеджменту як науки управління складається в підвищенні практичної значимості досліджень, орієнтації їхній на розробку принципів й методів, що дають можливість практично вирішувати в тихий чи інших умовах проблеми функціонування організації.

У сучасних умовах широко поширена думка про ті, що процес управління є мистецтво, суть якого складається в застосуванні науки до реальності ситуації, а отже, до практики. Без знання технології менеджменту в сучасних умовах неможливо ефективно керувати організацією. (21(.

1. Сутність та зміст менеджменту.

1.1. Загальні поняття менеджменту.

Менеджмент (анг. management — управління, завідування, організація) це управління виробництвом чи комерцією; сукупність принципів, методів, коштів й форм управління, що розробляються й що застосовуються із метою підвищення ефективності виробництва й збільшення прибутку.

сучасний менеджмент включає дві невід «ємні частини: — теорію керівництва; - практичні способи ефективного управління, чи мистецтво управління.

Поняття «менеджмент» міцно увійшло до нашого повсякденне життя, і став ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей й пріоритетів.

У зв «язку із цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління» й англійське слово «менеджмент «вважаються синонімами, однак на самом деле їхні істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно із якою под ним мається на увазі цілком певне коло явищ й процесів. Направду термін «управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент «бо в останньому випадку мова йде лише про одну із форм управління, а саме про управління соціально — економічними процесами за допомогою й у межах підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва чи комерції. (6(.

Таким чином, термін «менеджмент «вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.

У наших умовах потрібно вживати терміни «організація «, «управління «й «адміністрування». Проте, державні, громадські й інші організації також повинні використати принципи й методи менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі витрат.

З урахуванням викладеного в роботі термін «управління «надалі якщо вживатися, із певною мірою умовності, до того ж значенні, що й термін «менеджмент «.

А щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнити деякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.

1.2. Задачі й цілі менеджменту.

Завданнями менеджменту як науки є розробка, експериментальна перевірка й застосування на практиці наукових підходів, принципів й методів, що забезпечують стійку, надійну, перспективну й ефективну роботу колективу (індивідуума) шляхом випуску конкурентноздатного товару.

Тім годиною кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу, включаючи управління виробництвом (комерцією) й розвиток техніко-технологічної бази.

Виходячи із цого найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва товарів й послуг із урахуванням попиту споживачів на основі ресурсів, що є. При цьому до завдань менеджменту також відносяться: — перехід до використання працівників, що володіють високою кваліфікацією; - стимулювання співробітників організації шляхом створення їм відповідних розумів роботи й системи його сплати; - визначення необходимых ресурсів й джерел їхні забезпечення; - розробка стратегії розвитку організації й реалізація; - визначення конкретних цілей розвитку організації; - постійна пошук й освоєння нових ринків; - вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей; - здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконанням поставлених задач.

Задачі менеджменту безперервно ускладнюються в міру зростання масштабів й розвитку виробництва й комерції. Виконані задачі й досягнуті намічені цілі оцінюються на ринку. (11(.

1.3. Школи та принципи управління.

Для повноцінного й гармонійного розвитку фірми й її бізнесу необхідний системний підхід до управління її персоналом й діяльністю. Менеджмент, як система управління й теорія менеджменту зародилися до того вигляді, в якому виді функціонують тепер, у ХІХ віці. Зараз існують різні школи управління зі своїми принципами й тактикою управління. (Таблиця 1.).

Таблиця 1.

У кожній із вище перелічених шкіл існують свої підходи до управління й менеджменту як системи управління, кожна із них дає своє визначення менеджменту й стоячим проти нього завданням. У кожної із них свої принципи управління. Мені показалися особливо цікавими принципи управління Анрі Файоля. 1. Розподіл роботи чи спеціалізація. Метою розподілу роботи є виконання роботи, більшої по про «єму й кращої за якістю при тихий ж умовах. 2. Повноваження й відповідальність. Делегування влади одночасно із відповідальністю. Де даються повноваження, там неодмінно виникає відповідальність. 3. Дисципліна. Передбачає слухняність, старанність, діяльність, зовнішні знаки поваги. Дотримання угод, укладених між організацією й працівниками. 4. Єдиноначальність. Працівник винен виконувати наказ лише однієї людини. 5. Єдність напряму. Кожна група працівників, діюча у межах однієї мети, винна бути про «єднана єдиним планом й матір єдиного керівника. 6. Підлеглість індивідуальних інтересів загальним. Інтереси одного працівника чи групи працівників не повинні переважати над інтересами компанії чи організації більшого масштабу. 7. Винагорода персоналу. Щоб забезпечити вірність й підтримку персоналу, смердоті повинні отримувати гідну винагороду упродовж свого роботу. 8. Централізація. Визначення відносної важливості ролей керівника й підлеглого. 9. Скалярний ланцюг. Скалярний ланцюг — ряд осіб, що стояти на керівних посадах, починаючи від імені, що займає саме високе положення до керівника низової ланки. 10. Порядок. Матеріальний порядок: певне місце для кожної речі, кожна річ на своєму місці. Соціальний порядок: певне місце для кожної особини, кожна особа на своєму місці. 11. Справедливість. Поєднання доброти й правосуддя. 12. Стабільність складу персоналу. Плинність кадрів призводить до зниження продуктивності. 13. Ініціатива. Означає розробку плану й забезпечення його успішної реалізації. Це додає Компанії силу й енергію. 14. Корпоративний дух. Будь-яка команда винна працювати разом. Кожний винен вносити скільки, стільки він може. (12(.

Існує також безліч інших принципів управління, гадаю, що не варто перелічувати їхні все, хотілося б торкнутися лише ще одного аспекту управлінської діяльності. У принципах управління Анрі Файоля відображені не лише економічні принципи управління, але й й психологічні принципи впливу на персонал й взаємодії із ним. Не менш відомі 12 принципів продуктивності Р. Емерсона, що перегукуються із принципами А. Файоля. Ці принципи старі, але й зовсім не застарілі, оскільки й сьогодні можуть бути використані.

1.4. Сучасні принципи менеджменту.

Принципи управління відображають теоретичний ідеал управління, до досягнення якого необхідно прагнути. Реалізація цих принципів є критерієм ефективності й науковості управління на всіх його рівнях.

Для формування, функціонування й розвитку системи менеджменту дотримувати принципи, котрі є загальними для всіх підсистем системи управління: — поєднання спеціалізації й універсалізація в управлінні (при виконанні управлінських робіт винне забезпечуватися оптимальне співвідношення між спеціалізацією й універсалізація); - стійкість до зовнішнього середовища (при зміні окремих елементів мікро — й макросередовища підприємства система управління винна продовжувати функціонувати й виконувати поставлені цілі); - економічність управління (при виборі способів й функцій для здійснення управління й досягнення мети необхідно обмежувати витрати: трудові, матеріальні, тимчасові, фінансові, моральні.

— ефективність управління;

— поєднання централізації й децентралізації в управлінні (в кожній конкретній системі управління винен бути оптимальний рівень централізації (децентралізація) виконання відповідних функцій).

Приведені принципи управління характерні для будь-якої підсистеми. Разом із тім кожна підсистема системи винна формуватися й функціонувати на основі ще й специфічних принципів. Так специфічними принципами управління персоналом є: розподіл роботи; єдиноначальність; підлеглість особистих інтересів загальним й т.д. (14(.

2. Сутність й зміст функцій менеджменту.

Функції управління — це конкретний вид управлінської діяльності, що здійснюється спеціальними прийомами й способами, а також відповідна організація робіт.

Одним із основних компонентів, що складають зміст управління, є функції. Таким чином, для виконання тієї чи інший відносно простої роботи необхідно заздалегідь визначити, що потрібно в підсумку одержати, як організувати справу, мотивувати й проконтролювати його виконання. Це й є функції управління. Хоча згодом техніка управління і удосконалилася, основні управлінські функції залишилися порівняно незмінними.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним чи об'єктом виглядом діяльності - це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. У цьому суть процесного підходу до дослідження функцій менеджменту.

Сутнісна характеристика менеджменту — це функція чи вид діяльності по керівництву людьми.

У процесі розвитку менеджменту сутність управління здобула трактування «впливу» на людей для узгодження і упорядкування їхніх дій у спільній роботи за допомогою мотивації поведінки.

Найбільш повний зміст менеджменту як процесу відбивають основні функції, що виступають загальною умовою управління соціальними й соціальноекономічними процесами.

Процес впливу якщо реальним при його завершенні у виробничогосподарській діяльності, де застосовуються будь-які засоби взаємодії: мети, стратегії, методи, структури управління. Тому процес управління може бути розглянутий як процес взаємодії суб'єкта і об'єкта управління, де реалізуються ідеї суб'єкта, тобто менеджера. Дана група функцій поєднується процесом вироблення й реалізації управлінського рішення, що має універсальні етапи у визначеній їхній послідовності, котрі можна трактувати як групи функцій менеджменту, тобто видів діяльності по виробленню й реалізації управлінських рішень. (19(.

Сутнісна особливість менеджменту обумовлює наявність менеджера — суб'єкта управління, професійного керуючого, що пройшов спе-ціальну підготовку, що дає йому декларація про виконання функцій по керівництву людьми.

У ринкових умовах повинні закріплюватися не лише функції, але й й ресурси, зв’язані із виконанням даних функцій й прийняттям рішень, конкретні види відповідальності за результативність менеджменту.

Для менеджерів знання взаємозв'язку й взаємодії груп функцій менеджменту створює умови прийняття правильних рішень в області формування й функціонування систем менеджменту.

Важлива особливість функцій менеджменту, обумовлена специфікою української економіки, полягає в потребі високого ступеня адаптивності до змін зовнішнього й внутрішнього середовища.

Під адаптивністю розуміється здатність збереження якісної визначеності функції менеджменту при змінах соціально-економічного середовища. У систему адаптивних елементів системи менеджменту включається вся сукупність засобів впливу: цільові, регулюючі, координуючі, що активізують, мотивуючі, контролюючі, самоорганізуючі. Звідси випливає, що система засобів впливу й взаємодії по кожній функції винна матір гнучкість й забезпечувати менші втрати ресурсів при зміні соціально-економічних й організаційнотехнічних факторів.

Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст й можуть здійснюватися самостійно, бути як не зв’язаними між собою, то й нерозривно зв’язаними. (8(.

2.1. Основні функції менеджменту.

Основні функції менеджменту характеризуються повнотою змісту, стійкістю структури, системністю і універсальністю використання в різних сферах діяльності. Головна їхня особливість у бо кожна основна функція менеджменту являє собою окремий процес управління по виробленню методів активізації й засобів впливу на персонал й його діяльність для досягнення загальних результатів соціально-економічної системи.

Функції цікаві тім, що в систематизованому виді можуть дати повне представлення про процеси мотивації, впливи й взаємодії від зародження ідей до їхньої реалізації, оцінки результату й появи наслідків. Основні функції характеризують вплив, обумовлюючи його визначальні засоби, реалізація які може забезпечити необхідний результат.

Стратегія управління розробляється на тривалі період, але й може розроблятися й на поточний період при корінних поворотах у господарській політиці. Стратегія управління властива як великим, то й малим підприємствам, будь-яким формам господарювання. (12(.

У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту, сутність й зміст функцій, їхній взаємозв'язок, а також функції процесу в системі менеджменту.

Без прояву функцій управління неможливо нормальне функціонування чи організації підприємства, тому вивченню і аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

У даній роботі розглянуті основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація й контроль.

2.1.1. Функція планування.

Функція планування припускає рішення про ті, якими повинні бути позначка організації й що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно й як цого домогтися.

План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації. Стадії процесу планування в основному універсальні. Коли ж стосується конкретних методів й стратегії, то смердоті істотно розрізняються. Звичайно організація формує Єдиний план для управління її загальною діяльністю, але й у межах окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей й завдань організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому винна пройти організація за конкретний період часу.

Планування як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують Єдиний напрямок зусиль всіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку й реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне із засобів впливу має свою специфіку і умови використання.

Концепцію — ідея, теоретичні й методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи і умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходити стадію формування концепції.

Прогноз — наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в майбутньому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах, як правило, на довгостроковий чи середньостроковий період. Найчастіше прогноз використовується в стратегічному управлінні.

Програму — закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об'єднаних загальною метою, що має конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки.

Єдиного методу планування, який бі відповідав кожної ситуації, не існує. Тип планування і акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) — це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.

На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей й завдань. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.

Планування здійснюється й на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це — базис планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним, планом, чи бізнес-планом функціонування організації.

Планування припускає використання всіх методів, тактик й процедур, що менеджери використовують для планування, прогнозування й контролю майбутніх подій.

За допомогою функції планування у визначній мірі зважується проблема невизначеності в організації. Планування допомагає менеджерам краще справитися із невизначеністю й более ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність — це одна із основних причин, по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, более ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища. (14(.

2.1.2.Функція організації.

Функція організації складається у встановленні постійних й тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку і умові її функціонування. Це — процес об'єднання людей й засобів для досягнення поставлених організацією цілей.

Ціль планування — це Дозволити невизначеність. Проте як бі важливим ані було б планування — це лише вухо. Організація, що має велику кількість різних планів й не має цільної схеми структури перетворення їхні у життя, приречена на неуспіх. Праворуч в тім, що функції планування і організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування і організація поєднуються. Планування готує сцену у тому, щоб реалізувати мети організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.

Ос-кільки концепція організації складається в зведенні воєдино всіх фахівців фірми, заподіяння полягає в тім, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для шкірного із них.

Таким чином, організація — це друга функція управління.

Сучасні організації:

1. Велика кількість надзвичайно потужних великих комерційних й некомерційних організацій.

2. Велика кількість керівників, невелика кількість керівників середньої ланки.

3. Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від виробничої діяльності, існує як окремий вид роботи, що потребує спеціальної управлінської освіти.

4. Велика кількість компетентних людей, здатних приймати важливі для організації рішення.

5. Наголос на колективну роботу й раціональність. (19(.

2.1.3. Функція мотивації.

Поведінка людини завжди мотивована. Віна може працювати ретельно, із наснагою і ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може матір й будь-які інші прояви. У всіх випадках варто шукати мотив поведінка.

Мотивація — це процес спонукання собі і інших до діяльності для досягнення особистісних цілей й цілей організації. Традиційний підхід ґрунтується на вірі у ті, що працівники — усього лише ресурси, активи, якими повинні змусити ефективно працювати.

Прагнення людини реалізувати собі у своїй справі безперечно. Так вже вона улаштована. Там, де управління і організація роботи надають співробітникам такі можливості, їхня праця якщо високоефективна, а мотиви до роботи — високими. Значить мотивувати співробітників — це торкнутися їхніх важливих інтереси, дати їм шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності.

Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні й процесуальні. Теорії змістовної й процесуальної мотивації пов’язані зі значеннями: споживи й винагорода.

Споживи — це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Споживи можна задовольнити винагородами. Винагорода — це ті, що людина вважає для собі цінним.

Змістовні теорії мотивації насамперед стараються визначити споживи, спонукаючі людей до дії, особливо при визначенні про «єму й змісту роботи.

Процесуальні теорії розглядають мотивацію в іншому плані. Але вони аналізується тих, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей й як вибирає конкретний вигляд поведінки. Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб, але й вважають, що поведінка людей визначається не лише ними. (10(.

2.1.4. Функція контролю.

Контроль — це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів з запланованими.

Деякі організації створили цілі системи контролю. Їх функції складаються в посередництві між планами й діяльністю, тобто система контролю забезпечує зворотний зв’язок між чеканнями, визначеними первісними планами менеджменту, й реальними показниками діяльності організації. І тієї, хто має сучасні й точні системи контролю, має понад шансів вижити. Для менеджменту характерно велика кількість не лише різних видів планів, але й й видів й систем контролю. Усі системи контролю завжди базувалися на ідеї зворотного зв’язку, а саме: смердоті зіставляють реальні досягнення із прогнозними даними. У результаті установлюються відхилення у тому, щоб чи виправити негативні впливи, чи підсилити дію, якщо результати позитивні.

Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити й здійснити заходь, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації доти години, коли проблеми набудуть ознак кризи.

Остаточна позначка контролю полягає до того, щоб обслуговувати різні плани й цілі менеджменту.

Безсумнівно, що в майбутніх контрольних системах будуть використані нові пристосування й нові досягнення, однак базис, на якому смердоті створюються, залишиться тім же.

Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу управління організацією. На практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, бо кожна управлінська функція спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація, отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації й мотивації співробітників.

Менеджери високого рівня велику частину свого робочого години витрачають на здійснення функцій планування й контролю, а более низького рівня понад зайняті підбором кадрів, організацією їхньої роботи. Однак на всіх рівнях управління смердоті у визначеній мері використовують й виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації й контролю. Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто можливості досягти бажаного результату) й ефективності (можливості досягти результату із найменшими витратами). (15(.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним виглядом діяльності - це сукупність функцій, зв’язаних єдиним управлінським циклом. Основні функції мають самостійність й випливають одна за іншою поки кожна конкретна не виконається.

2.2. Функції управління на сучасному етапі.

Проблема дослідження функцій управління в сучасних умовах є найбільш актуальною, суперечливою й трудомісткою. Функції управління не є незмінними, раз й назавжди сформованими. Вони постійно модифікуються й поглиблюються. Розвиток й поглиблення кожної із розглянутих функцій управління відбувається не лише под впливом внутрішніх закономірностей їхнього удосконалювання, але й й под впливом вимог розвитку інших функцій.

Розвиток кожної із функцій управління обумовлюється впливом про «єктивних вимог. Будучи частиною загальної системи управління, кожна із функцій винна удосконалюватися в напрямі, зумовлюваному загальними цілями й завданнями в конкретних умовах. Це приводити до зміни змісту кожної функції.

Так, зміст поняття «маркетинг» спочатку було б зв «язано зі збором й аналізом всіх факторів, що відносяться до сфери звертання товарів й послуг, забезпечення збуту продукції. Алі надалі зміст цого поняття перетерпіло істотні зміни й йому стали додавати принципово нове значення.

Функція планування також придбала якісно нові риси і особливості. Ця функція розвивається й доповнюється нині функцією маркетингу.

У зв «язку із цим помітні зміни перетерпіло зміст функції контролю, що тісно зв «язаний зі здійсненням функції планування й сприяє його более повної реалізації.

Концепцію маркетингу за багато років свого існування перетерпіла ряд змін. Сьогодні найбільшу популярність придбала модель «маркетингового управління», тобто довгострокового планування й прогнозування, що спирається на дослідженнях ринку, поводження й звичок покупця, використання комплексних методів формування попиту й стимулювання посередників, задоволення потреб конкретних цільових груп покупців. У центрі Сучасної концепції маркетингу знаходиться споживач. І якщо до останнього години можливість одержання його «рентгенівського знімка» представлялася практично не реальною, то зі становленням інтерактивних каналів зв «язку мрії про «прозорий» покупці стали здобувати реальні форми.

Сучасне сус-пільство надає усє більшій кількості своїх членів право вибору при покупці товарів й послуг. І вибір цей у першу чергу базується на якості обслуговування. Споживач уже оцінив переваги інтерактивного контакту із продавцем, головними із який є швидка реакція на запити, висока швидкість виконання замовлень, зручність одержання майже необмеженої інформації.

Відмінною рисою INTERNET як нової інфраструктури маркетингу й збуту є тієї факт, що не діє основний принцип ринкової економіки: попит народжує пропозицію. Досвід багатьох країн свідчить, що не споживач визначає обсяг цифрових послуг. Навпроти, постачальники й виробники дійдуть висновку про необхідність сплигнути на підніжку експресу, що відходить, «INTERNET». І розуміється це не лише питаннями престижу, але й й побоюванням, що кращі місця на цьому перспективному ринку розхапають інші. (8(.

3. Методи й моделі управління.

У сучасному менеджменті існують різні способи рішення завдань: конкретні методи рішення завдань управління, моделювання управлінських процесів, інформаційне й технічне забезпечення прийняття рішень й інші.

У Україні теоретична й прикладна статистика, економікоматематичні моделі рішення завдань, інженерних розрахунків й т.п. розроблені досить добрі. Менш розвинена автоматизація процесів обробки інформації, управління виробництвом, прийняття рішень.

Однак ефективність управління залежить не лише від способів рішення завдань, але й у величезній мірі й від господарського механізму й системи державного регулювання. Тому багато котрі моделі управління (стратегічного й оперативного), що успішно використовуються за кордоном, не завжди можуть бути ефективно застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості ринкових відносин.

Якщо розглядати способи менеджменту із позицій макроекономіки управління організаціями, то можна помітити, що передові методи управління найбільш активне впроваджуються у межах діючого й господарського механізму, що змінюється.

3.1. Сучасні методи управління.

Метод управління — це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління й усієї виробничо-економічної діяльності.

У практиці управління успішно застосовуються наступні методи управління:

— адміністративні;

— економічні;

— соціально-психологічні;

— комерційні;

— правові;

— дослідницькі (таблиця 2).

Сукупність застосування методів управління покликана забезпечити:

— цілеспрямованість колективу;

— організованість;

— чіткість й злагодженість роботи;

— оперативність й своєчасність рішень;

— розпорядливість, гнучкість, дисциплінованість й ініціативність.

Адміністративне управління як головний засіб управлінської діяльності визнає адміністративну вказівку (команду), виконання якої жорстко контролюється. Система відповідальності при цьому відповідає потребам такого контролю. Тут пріоритет віддається командному розпорядженню й виробництву, а чи не людині у виробництві.

Економічне управління характеризується пріоритетом економічних засобів над іншими, у тому числі і адміністративними. Для здійснення такого управління необхідна спеціальна підготовка менеджерів, що знають економіку й розуміють економічні процеси. як показує світова практика, людський чинник у сучасному виробництві грає дуже важливу роль.

Управління повинне опиратися на людський чинник у комплексному розумінні його прояву, а також враховувати повний набір динамічних інтересів особистості. Таке управління можна назвати соціальнопсихологічним. Це управління, у центі якого — людина, його інтереси, потреби й ціності. (7(.

Таблиця 2. |1. Методи одержання інформації: інтерв «ю, анкети, метод вибіркових | |спостережень | |2. Методи аналізу: системний аналіз, створення сценарію, метод | |мережного плану, система показників, метод контрольного списку, | |вартісний аналіз | |3. Творчі методи: мозковий штурм, синектика, морфологічний метод | |4. Методи прогнозування: Дельфі, статистичної екстраполяції, аналогії,| |поперечний аналіз, економічні моделі, аналіз вхід/вихід, моделювання | |5. Методи оцінки: аналіз статусу продукту, моделі із підрахунком | |пунктів, шаблон, аналіз витрати (корисність), розрахунок | |прибутковості, аналіз рівних інтервалів, аналіз ризиків, калькуляція | |ризиків й шансів. | |6. Методи прийняття рішень: математичні моделі, правила прийняття | |рішень при невизначеності, таблиця рішень, «дерево рішень ». | |7. Методи представлення: функціональні діаграми, частковий опис, що | |течуть таблиці. | |8. Методи аргументації: презентації, переговорів. |.

3.2. Сучасні проблеми управління.

сучасний менеджмент, враховуючи досягнення всіх шкіл й напрямів, інтегрує їхні в процесі управління.

сучасний менеджмент характеризують наступні положення: — відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно із якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цого першорядною стає проблема гнучкості й адаптованості до постійних змін зовнішньої середи. Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується в зв «язку із ускладненням всієї системи суспільних відносин (до того числі політичних, соціальних, економічних), що складають середовище менеджменту організації. — використання в управлінні теорії систем, що полегшує завдання розгляду організації в єдності її складових частин, котрі нерозривно заговорили українською у «язані з зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішньому середовищі, причому кордони із нею є відкритими, тобто підприємство залежить в своїй діяльності від енергії, інформації й інших ресурсів, що поступає ззовні. Щоб функціонувати, система винна пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі. — застосування до управління ситуаційного підходу, згідно із яким функціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут — ситуація, тобто конкретний набір обставин, котрі впливають істотний чином на роботу організації в даний період години. Звідси випливає визнання важливості специфічних прийомів виділення найбільш значущих чинників, впливаючи на котрі, можна ефективно досягати мети. — нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу таким чинникам, як лідерство й стиль керівництва, кваліфікацію й культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в колективі й реакція людей на зміни.

Орієнтація на нові умови й чинники розвитку знайшла відображення в принципах менеджменту, формулювання які показує роль людини, що зросла, його професіоналізму, особистих якостей, а також всієї системи взаємовідносин людей організаціях. Наприклад, в складі найважливіших принципів, якими рекомендується користуватися менеджерам в останньому десятиріччі потокового віку, нерідко називаються наступні: — доброзичливе ставлення менеджерів до всіх працюючих в організації; - відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації; - комунікації (горизонтальні й вертикальні) як всередині, то й за межами організації; - створення атмосфери відвертості, чесності, довір «я людям; - сприяння реалізації їхнього талантів й прагнення до постійного вдосконалення, як особистої роботи, то й роботи організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне й вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни психології працюючих (до того числі менеджерів), підвищення їхнього кваліфікації й зростання особистого потенціалу. (26(.

3.3. Наукові підходи до менеджменту.

Ефективність менеджменту визначається, передусім, обґрунтованістю підходів й методів.

Аналіз теорії й практики управління різними про «єктами дозволяє встановити необхідність застосування до менеджменту 13 наукових підходів (таблиця 3):

Таблиця 3.

Дані підходи потрібно віднести до головних принципів управління. Уперше термін «принципи управління» ввів інженер — технолог Ф. Тейлор, який в 1911 році опублікував роботу под назвою «Принципи наукового менеджменту». (15(.

3.4. Нові види менеджменту.

Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично усі сфери її діяльності. Однак при всьому різноманітті взаємодії менеджменту й організації можна досить чітко визначити кордони діяльності, Яка складає зміст менеджменту, а також виділити його окремі види:

Виробничий менеджмент — це комплексна система забезпечення конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентного ринку. Вона включає запитання побудови виробничих й організаційних структур, вибору організаційно правової форми управління виробництвом, збуту й фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Фінансовій менеджмент — це комплексна система стійкості, надійності й ефективності управління фінансами. Вона включає формування й планування фінансових показників із дотриманням наукових підходів й принципів менеджменту, балансу прибутків й витрат, показників ефективності використання ресурсів, рентабельності роботи й товарів.

Інноваційний менеджмент — це комплексна система управління інвестиціями, що вкладаються власниками в розвиток всіх видів інновацій. Вона включає побудову організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію інвестицій, різні аспекти управління персоналом.

Крім приведених видів спеціального менеджменту у наше годину розробляються інші види: — менеджмент соціальної сфери; - банківський менеджмент; - податковий менеджмент; - організаційний менеджмент; - міжнародний менеджмент та інші.

Менеджмент як сукупність принципів, методів, функцій й форм управління фірмами на Заході відомий в нашій стране давно. Однак ще десять років тому наші фахівці вважали, що його основними цілями є отримання високого прибутку й постійне випередження країн соціалізму по продуктивності роботи в інтересах зміцнення позицій імперіалізму. (17(.

Демократизація суспільного життя країни дозволила широким верствам населення, практичним працівникам ознайомитися із накопиченим багатим світовим досвідом теорії й практики менеджменту, а орієнтація української економіки на ринкові відносини зробила просто необхідними вивчення й використання досвіду передових держав.

У зв «язку із цим ставлення до менеджменту в Україні в останні рокта значно змінилося. Опубліковані труди видних теоретиків й практиків менеджменту. Почалася активна підготовка керуючих менеджерів.

4. Сучасні технології менеджменту.

Велика частина компаній перебудовує свої системи управління із традиційної виробничої й ринковий на технологічну орієнтацію. Передова технологія є сьогодні ключем до успіху на будь-якому ринку, що із нетерпінням чекає продукцію із новими характеристиками й готовий платити за це високу ціну. Найважливішим чинником успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним розвитком, чи, іншими словами, технологічний менеджмент.

До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом продукту і асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій й устаткування, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління інтелектуальної власності й багато чого іншого.

У цілому ефективний менеджмент технологій повинний поєднувати перспективи створення нової технології й перспективи попиту на неї. Технологія розглядається як найважливіший засіб створення й підтримки конкурентної переваги, що піднімає її до рівня стратегічного капіталу, яким потрібно грамотно керувати на всіх поверхах компанії. Будь-яка діяльність фірми, включаючи стратегічне планування, маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінансування може розглядатися, як використання технологій, що здатні збільшити конкурентноздатність фірми. У цілому, стратегічний менеджмент технологій не обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком. При широкому погляді на технології й виробництво ніяких «низьких» технологій не існує. (14(.

Зрозуміло, що такі важливі елементи стратегічного технологічного менеджменту, як прогнозування розвитку технологій, включення розвитку технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством будь-якого масштабу. Відповідні підходи мають цінність для малої технологічної фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи, інвестиційного заснування, що орієнтується на прямі інвестиції в економіку. Саме стратегічне управління технологічним середовищем, що змінюється, повинне статі запорукою тривалого успіху виробничих фірм, зв «язаних із наукомісткими продуктами, й економіки в цілому.

Перетворення потенціалу знань у комерційний успіх — проблема міжнародна, зв «язана із глобалізацією світової економіки. У цьому зіграло ведучу роль розвиток засобів комунікації, що дозволили компаніям на новому рівні координувати діяльність своїх вилучених підрозділів, зв «язувати їхні із покупцями й постачальниками. Не менше значення має глобальна масова культура споживання й розваг, керована засобами комунікації. (24(.

Проблема підготовки керівників, що забезпечать технологічно орієнтований менеджмент компаній в умовах глобалізацію світової економіки теж стала проблемою міжнародної. Пошук нових результатів досліджень й розробок, використання які може додати продукції, що випускається, кращі характеристики, прагнення до максимального скорочення циклу її створення й просування на ринок викликають необхідність у міжнародних командах фахівців.

Світ стає одним ринком знань й технологій. Їхня цінність визначається на основі науково-технічних й кін «юнктурних прогнозів комерціалізації, що повинні проводити фахівці різних країн по єдиних методиках й на одній мові, щоб матір порівнянні результати й розуміти один одного. Таке розуміння полегшує залучення додаткових засобів у науку і інновації, а також включення фахівців із комерціалізації технологій у наступне управління інвестиціями. (1(.

4.1. Нові інформаційні технології управління.

Головним напрямком перебудови менеджменту й його радикального удосконалення, пристосування до сучасних умів стало масове використання новітньої комп «ютерної й телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних інформаційно-управлінських технологій. Засоби й методи прикладної інформатики використовуються в менеджменті й маркетингу. Нові технології, засновані на комп «ютерній техніці, вимагають радикальних змін організаційних структур менеджменту, його регламенту, кадрового потенціалу, системи документації, фіксування й передачі інформації. Особливе значення має впровадження інформаційного менеджменту, значно розширювальної можливості використання компаніями інформаційних ресурсів. Розвиток інформаційного менеджменту зв «язано із організацією системи обробки даних й знань, послідовного їхнього розвитку до рівня інтегрованих автоматизованих систем управління, що охоплюють по вертикалі й горизонталі усі рівні й ланки виробництва й збуту.

Технологія нерозривно зв «язана із машинізацією виробничого чи невиробничого, насамперед управлінського процесу. Управлінські технології ґрунтуються на застосуванні комп «ютерів й телекомунікаційної техніки.

Відповідно до визначення, прийнятому ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації роботи людей, зайнятих обробкою й збереженням інформації; обчислювальну техніку й методи організації й взаємодії із людьми й виробничим устаткуванням, їхні практичні додатки, а також зв «язані із всім цим соціальні, економічні й культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих первісних витрат й наукомісткої техніки. Їхнє введення повинне починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців.

Технологічну основу інформатизації менеджменту створюють комп «ютери останніх поколінь й сучасні засоби зв «язку. На базі цих технічних засобів формуються інформаційні технології - цілісні системи збору, переробки, передачі, використання інформації із метою управління. У основному мова йде про створення інформаційних технологій із використанням штучного інтелекту. Вважається, що основні напрями в області створення інформаційних технологій й штучного інтелекту зв «язані із перебуванням ефективних систем надання знань й організацією процесу комунікації користувачів із ЕОМ, а також з плануванням доцільної діяльності, формуванням глобальної структури нормативної поведінки. Іншими словами, якісно перебудовується саме управлінське середовище, що пристосовується до вимог сучасних ЕОМ.

У останні десятиліття менеджментта в найбільш розвинутих країнах, зокрема, США й Японії, на творчі інформаційні технології так названого третього (вищого) рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл — вироблення інформації (нових знань), їхню передачу, переробку, використання для перетворення про «єкта, досягнення нових более вищих цілей.

Інформаційні технології третього рівня означають вищий етап комп «ютеризації менеджменту, дозволяють задіяти ЕОМ у творчому процесі, із «єднати силу людського розуму й міць електронної техніки.

Повна інтегрована автоматизація менеджменту припускає охоплення наступних інформаційно-управлінських процесів: зв «язок, збір, збереження й доступ до необхідної інформації, аналіз інформації, підготовка тексту, підтримка індивідуальної діяльності, програмування й рішення спеціальних завдань.

До сучасних технічних засобів автоматизації інформаційноуправлінської діяльності відносяться:

1. Персональні комп «ютери, про «єднані в мережі.

2. Електронні друкарські машинки.

3.Змістообробні системи (проблемно-орієнтовані комп «ютерні системи, що мають великі функціональні можливості).

4. Копіювальні машини.

5. Комунікаційні засоби, телефонну техніку.

6. Засоби для автоматизації введення архівних документів й пошуку інформації (перед тим відносяться нетрадиційні носії інформації: магнітні диски й стрічки, мікрофільми, диски із оптичними записами).

7. Засоби для обміну інформацією — «електронна пошта».

8. Відеоінформаційні системи.

9. Локальні комп «ютерні мережі.

10. Інтегровані мережі організацій. (21(.

Таким чином, у сучасних умовах винятково важливе значення має перебудова технічної й технологічної баз управління, що забезпечує процеси інформатизації. Однак не слід переоцінювати роль інформаційно-управлінської техніки. Вона виконує насамперед забезпечення функції. Основні напрями робіт із інформатизації менеджменту лежати в області організаційної, соціальної, кадрової перебудови управлінської діяльності.

4.2. Інноваційний менеджмент.

У світовій економічній літературі «інновація «інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах й технологіях. Проблематика нововведень у нашій стране протягом багатьох років розроблялася у межах економічних досліджень НТР.

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що здобувши втілення у виді нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, чи в новому підході до соціальних послуг. Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентноздатності і усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції йде досить швидкими темпами.

Інноваційний менеджмент — один із напрямків стратегічного управління, здійснюваного на вищому рівні компанії. Його метою є визначення основних напрямків науково-технічної й виробничої діяльності фірми в наступних областях: розробка й впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація і удосконалювання продукції, що випускається; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття із виробництва застарілої продукції.

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості й підприємницьких кіл України. Саме в даний годину Україна переживає бум новаторства. На зміну одним формам й методам управління економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися усі організації. Інноваційний менеджмент — управління науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки й техніки у виробництві, що притаманно централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну і економічну самостійність, ані про яку впровадження чого-небудь не може бути й мови. Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова якість й стає інновацією.

Будь-які винаходи, нові явища, види чи послуг методи лише тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), й уже в новій якості смердоті виступають як нововведення (інновації).

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції й послуг, організаційно-технічних й соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного чи іншого характеру.

Науково-технічні розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу й в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науковотехнічні розробки й винаходи є додатком нового знання із метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей й знань, відкриттів, винаходів й науково-технічних розробок у процесі виробництва із метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.

У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї, нові і удосконалені продукти, нові чи удосконалені технологічні процеси, із «є нові форми організації й управління різними сферами економіки й її структур.

Результати інноваційної діяльності на внутрішньому й зовнішньому ринках можуть бути представлені шляхом передачі науково-технічних знань й досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій.

Роль й місце науки в суспільстві істотно залежать від рівня розвитку суспільної свідомості, інформованості населення про можливості застосування результатів науково-технічної діяльності для рішення соціально-економічних завдань, а як реально отриманих практичних результатів такого застосування.

Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення в найбільших фірмах єдиних науково-технічних комплексів, що поєднують у Єдиний процес дослідження й виробництво. Це припускає наявність тісного зв «язку всіх етапів циклу «наука -виробництво». Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем про «єктивно закономірно, обумовлене науково-технічним прогресом й потребами ринкової орієнтації фірми.

У сучасних умовах в великих фірмах склалися стійкі механізми керування науково — технічною діяльністю, що відбивають особливості процесу інтеграції науки й виробництва, все більшу орієнтацію досліджень й розробок на ринкові потреби, посилення впливу ринкових факторів на визначення стратегічних позицій фірм. Нові задачі спричинили за собою зміни в системі зв «язків як по вертикалі - між усіма рівнями керування, так й по горизонталі - між підрозділами науково — виробничо — збутового ланцюга. (8(.

4. 3. Нова соціальна система управління.

Комплексний підхід до управління як єдності всіх функцій дозволив виділити нове в характері управління — функцію керівництва персоналом.

Керівництво персоналом як функція управління покликана поєднувати, координувати, з'єднувати й інтегрувати усі інші функції в єдине ціле. Функція керівництва — це мозок усього управління, його центральна нервова система. Ніж складніше система функцій управління, диференціювання, тім гостріше перед керівництвом встає завдання постійного удосконалювання управління як усередині кожної функції, то й в міжфункціональному аспекті. У результаті від функції керівництва все частіше уособлюється специфічна функція удосконалювання управління як самостійну функцію.

Система управління, що складає із ієрархії різних ступіней (ланок), припускає закріплення різних етапів управління за окремими керівниками чи органами (апаратом) управління. Ці керівники мають різні ранги. Так, при розвинутій ієрархії управління вищий керівник не зайнятий якою-небудь однією функцією управління. (25(.

У сучасних умовах перетерпіла істотні зміни мотивація керівництва персоналом: переважне значення придбали соціально-економічні й соціальнопсихологічні методи управління персоналом над адміністративними; керівництво тепер спрямоване на здійснення співробітництва персоналу і адміністрації для досягнення намічених цілей; здобувши розвиток принцип колегіальності в керуванні.

Колегіальність у керуванні припускає, що професіонали-менеджери працюють у тісному контакті один із одним й зв «язані узами співробітництва й взаємозалежності, складаючи управлінський штат.

Важливе значення придбали наступні соціально-психологічні аспекти управління: — стабільність службового стану — головний стимул у роботі; - звільнення із ініціативи адміністрації порівняно рідко, бо зв’язано із дотриманням безлічі різних правил; - виховання в працівників почуття прихильності своїй фірмі (видання фірмових інформаційних бюлетенів, журналів, у які висвітлюються діяльність й події життя фірми; показ престижних відео — й кінофільмів; організація святий й днів відпочинку, на котрі витрачаються значні засоби).

Соціальна система управління покликана забезпечити ефективну роботу технічної системи. Вона створюється в тісному взаємозв «язку із нею й не передається в розпорядження підрозділів по керуванню виробництвом.

Розробка й проведення соціально-економічної політики у фірмах здійснюються по багатьом напрямкам, найважливіші із який6 — політика доходів; - політика у відношенні співробітництва із профспілками; - політика соціального забезпечення працівників.

У сучасних умовах підготовці й перепідготовці кадрів менеджерів надається важливе значення як на офіційному рівні, то й на рівні окремих фірм.

Перехід до нових технологій вимагає значних витрат, зв «язаних із відновленням знань, перепідготовкою працівників. Вважається, що перепідготувати працівника дешевше, ніж замінити його. (10(.

Розвиток нових технологій вимагає более досконалих знань й умінь. Проблема полягає в тому, щоб знайти механізм постійного підвищення кваліфікації всіх зайнятих у процесі переходу від одного набору необходимых знань й навичок до іншого.

4.4. Значення технологій управління.

Технологія, що включає у собі технічні засоби й способи комбінування й використання для одержання кінцевого продукту, створюваного організацією, є предметом найпильнішої уваги із боці менеджменту.

Управління повинне вирішувати запитання технологій й здійснення їхнього найбільш ефективного використання.

Останнім годиною із появою усе более передових технологій відповідні заподіяння менеджменту стають винятково складними значимими. Це зв «язано із тім, що їхнє рішення може привести до важливого й далеко йдуть позитивним наслідкам для організації. Вони можуть викликати й негативні процеси у внутрішнім житті організації, руйнувати її організаційну структуру, привести до демотивування працівників.

Тому в сучасних умовах менеджмент не може дивитися на технології лише із погляду підвищення продуктивності і ефективності. Дуже важливо враховувати ті, як нові технології можуть уплинути на клімат усередині організації, як смердоті можуть подіяти на її «організм».

У останнє десятиліття в діловому світі по-справжньому осмислене значення технології управління. Без технологічного забезпечення не можуть дієво проводитися в життя ефективні рішення.

Технологія — це комплекс наукових й інженерних знань, реалізованих у прийомах роботи, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, засобах їхнього із «єднання для створення продукту чи послуг, що відповідають визначеним вимогам.(21(.

Висновок.

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент, управління забезпечує зв «язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент — найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри й усі, хто стосується бізнесу.

" Управляти — означає вести підприємство до його мети, витягуючи максимум можливості із існуючих ресурсів". Фахівцям нового годині необхідні глибокі знання по менеджменту, а цого треба чітко представляти суть й поняття менеджменту.

Зміна умів виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї системи управління, позначаються не так на удосконалюванні його організації, але й й на перерозподілі функцій управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії й т.д. Мова йде насамперед про таку систему управління (принципах, функціях, методах, організаційній структурі), що породжена об'єктивною необхідністю й закономірностями ринкової системи господарювання, зв’язаними із задоволенням у першу чергу індивідуальних потреб, забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, що ростуть доходами населення, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням новітніх досягнень науково-технічної революції. Усе це жадає від промислових фірм, адаптації до ринкових умів, подолання виникаючих протиріч в економічному й науково-технічному процесів. (1(.

Першорядна завдання менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані статі ініціаторами в області реалізації технологічних й організаційних змін.

Тому, найважливішим чинником успіху, стає безупинне теоретичне й практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних й технологічних питань, із високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.

Яким бі прогресивним й передової ані був закордонний досвід, цінність його складається над тім, щоб служити зразком для наслідування, але й головним чином у тім, щоб бути ключем до аналізу власного досвіду й практики, вміти у яких розібратися і одержати матеріал для порівнянь й зіставлень.

Сучасна теорія й практика менеджменту, здобувають особливе значення:

По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм й методів управління, на рівні основної господарської ланки — виробничого відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду, на вітчизняних підприємствах — одна із першочергових задач.

По-друге, широкий вихід вітчизняних малих підприємств на ринки, обумовлюють необхідність глибокого вивчення й знання практики менеджменту.

Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів й в першу чергу тихий, які будуть зайняті в економічній сфері діяльності й зв’язані із підготовкою й прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії й практики менеджменту є обов’язковим.

Список використаної літератури.

1. Бабаєв Л. В. Малий бізнес. Ринок й сус-пільство. 1—2. М — МП. 1992.

2. Бакуров Т., Заславський З. Об'єднання малих й середніх підприємств.//Питання економіки, 1994. — № 11.

3. Бєляєв Ю.О. Енциклопедія починаючого підприємця. М.: Виду. РУНД, 1992. 4. Балабанов І.Т. «Основи фінансового менеджменту», М., — 1995, (с.284). 5. Віханський Про. З., Наумов Про. І. Менеджмент: Підручник. — М.: Гардарики, 1999. — (528с.) 6. Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., — 1997, (с.412). 7. Галькевич Р. С. Набоков В.І. «Основи менеджменту», М., — 1998, (с.467). 8. Герчикова І.Н. «Менеджмент: підручник для вузів», — М.,.

ЮНІТІ «Банки й біржі», 1997, (с.375). 9. Гуськова Н. Д., Макаркин Н. П., Неретіна Е.А.

Підприємництво. Саранськ: МДУ, 1994.

10. Кабанов А. Я. «Управління персоналом організації», — М.,.

1997, (с.435). 11. Кохно П. О., Мікрюков В.А., Коморов С.Є. «Менеджмент»,.

— М., Фінанси й статистика, 1993, (с.411). 12. Кредісов А. І. Панченко Є. Р., Кредісов У. А. Менеджмент для керівників. — До.: «Знання» КОО, 1999. — (556с.) 13. Ленд П. Е. «Менеджмент — мистецтво управляти», М., ;

1995, (с.284). 14. Любінова Н.Г. «Менеджмент — шлях до успіху», — М.,.

Агропроміздат, 1992, (с.189). 15. Максимцов М. М. Ігнатьєва А.В. «Менеджмент», М., ;

1998, (с.389).

16.Маршалл А. Принципи економічної науки./Пер. з анг.— М.:

Видавнича група «Прогрес», 1993. Т.3.

17.Мескон А., Хедоури. Основи менеджменту. М.: Демо, 1992.

18.Основи підприємницької справи/Під ред. Осипова.— М.:

Гуман. знання, 1992.

19.Румянцева З. П., Саломатин Н. А. Менеджмент.

організації.— М.: Инфра— М, 1995.

20.Рябинский К. С. Абетка бізнесу.— М.: Освіта, 1993. 21. Сучасний менеджмент: теорія й практика. / под. Ред. Р. У. Щекіна. — До.: МЗУУП, 1994 (144с.) 22. Телор Фредерік Уїнслоу, «Менеджмент», — М., 1992, (с.175). 23. Туленков М. В. Вступ до теорії й практики менеджменту. -.

До.: МАУП, 1998. (136с.) 24. Уткін Є.А. «Управління фірмою», — М., 1996, (с.312). 25. Фатхутдінов Р.А. «Система менеджменту», — М., 1996, (с.274). 26. Ховард До., Коротков Є. «Принципи менеджменту», — М.,.

1996, (с.377).

27.Хоскинг А. Курс підприємництва: практичне керівництво.—.

М.: Міжнародні відносини, 1993.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою