Общение і обучение

План Введение…2 Частина I. Теоретичні основи процесів спілкування, і обучения…4.

Глава 1. Проблема спілкування, і навчання у працях вітчизняних і зарубіжних исследователей…4.

Глава 2. Спілкування і обучение…10.

I.2.1. Навчання, його признаки…10.

I.2.2. Поняття «» спілкування «». Три боку общения…11.

I.2.3. Взаємозв'язок спілкування, і обучения.15.

Глава 3. Навчання — особливий випадок общения…16.

I.3.1. Спілкування вчителя з учнями чи основи педагогічного общения.16.

I.3.2. Спілкування в обучении…18 Частина II. Методи інтерактивного обучения…22 Заключение…28 Литература…30.

Вчені віддавна дійшли висновку, що індивідуальні пізнавальні процеси не можна розглядати ізольовано, поза контекстом взаємодії познающего людини коїться з іншими людьми.

Тільки народжений дитина потрапляє над довкілля, а взаємодіє зі мамою. Спілкування з батьками опосередковує все контакти дитини. Можна сміливо сказати, що «нормальними умовами» прояв та розвитку наших здібностей є спілкування та спільне діяльність із іншими людьми. А автономне пізнання: ізольована індивідуальна діяльність — похідні і вторичны.

Численні експериментальні роботи, проведені вітчизняними та зарубіжними дослідниками, що у інтелектуальне розвиток дітей впливає спілкування про те батьком, який емоційно значущий для дитини, якому він емоційно прив’язаний, з яким він активно шукає спілкування. Цей дитина краще засвоює знання, які батьки емоційно підтримують, приймають, помірного контролю над його поведінкою. Дане становище належить до педагогові і дитині, тобто. процес навчання більш ефективний, якщо вчитель емоційно значущий для дитину і вміє встановити контакти з ним.

На жаль шкільна навчальна практика така, що вона дозволяє розгорнутися процесу спілкування, і зокрема активності дитини у спілкуванні. Тому ми вважаємо дуже важливим з вивчення таку тему, як «Спілкування і обучение».

Мета нашого дослідження: Вивчити вплив спілкування на процес обучения.

Завдання: 1. Вивчити наявну на цю тему литературу.

2. Виявити взаємозв'язок спілкування, і обучения.

3. Виділити методи, які б залучення учня в активний процес одержання і переробки знаний.

Гіпотеза: 1. Навчання — особливий випадок общения.

2. Стиль спілкування вчителя впливає ефективність навчання учащихся.

3. Методи інтерактивного навчання сприяють кращому засвоєнню знань, умінь і навиків учащимися.

Предмет дослідження: Процес спілкування в обучении.

Об'єкт: учні і учителя.

Частина I. Теоретичні основи процесів спілкування, і обучения.

Глава 1. Проблема спілкування, і навчання у працях вітчизняних і зарубіжних исследователей.

Проблема діяльності не перестає займати уми філософів, педагогів, соціологів, психологів, лінгвістів і фахівців інших наук. Це пояснюється лише тим, діяльність — джерело появи людини, підставу всього життя, становлення його як особистості. Для педагогіки проблема діяльності є важливим основою формування громадської особистості. Поза діяльності неможливо виконувати завдання виховання, учебновиховного процесу. Феномен діяльності найскладніше. Багатовимірні дослідження розкривають його невичерпні можливості. Програма діяльності, особливості її конструювання, добір коштів, мотиваційноспонукальна сфера, усередині якої виникає діяльність, — усе це можливо «вичитати» в ефекти діяльності (В.С. Швырев). Діяльність як якесь потенційне буття, втілене у програмі, можливих засобах, здібностях, ширше, різноманітніше, повніше, багатшими, ніж будь-які лише її вияви, побудова будь-який діяльності - це розширення, збагачення, розвиток буття. Трактування людської діяльності може виражатися у різних аспектах її розгляду. Сучасні філософи та психологи дають різні визначення поняттю «діяльність», аналізують різні її аспекти, виділяють суттєві властивості діяльності, властиві кожному її вигляду й мають об'єктивно-суб'єктивний значення. Дослідники виділяють такі властивості діяльності, як целеполагание, предметність, осмисленість, перетворюючий характер (Є.Г. Юдін, В. С. Швырев, Н. Г. Кримтосурьян, Л. П. Буева, О.Н. Леонтьєв, В.П. Зінченка). Ці властивості становлять сутність концепцію діяльності будь-якого виду. Вони також висловлюють єдність об'єктивного і суб'єктивного у діяльності. Кожен вид діяльності з необхідності виявляє загальні, універсальні характеристики роботи і то, можливо пояснений тільки основі таких характеристик (Н.Г. Кристостурьян).

Мета діяльності переносити не довільно, а відповідність до об'єктивними обставинами. Вона визначає весь наступний процес, який чинять суб'єктом. Предметність та осмисленість, висловлюючи єдність об'єктивного і суб'єктивного запрацювала діяльності, йде як б назустріч одна одній, утворюють зчеплення объективно-субъективных її основ (В.П. Зінченка, В.М. Мунипов).

Перетворюючий характер будь-який діяльності є головним властивістю об'єктивного порядку, але залежить від активної ролі суб'єкта, продуктивного характеру, їх діяльності. За даними концепціям теорії діяльності, утворювані у діяльності зв’язку й відносини, похідні від сутнісних характеристик деятельности.

За іншою концепції, центром діяльності є об'єктивносуб'єктивні відносини (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Б.Ф. Ломів, К.А. Абульхангова-Славская, М.С. Каган). К.А. Абульханова-Славская стверджує, діяльність перестав бути якимось самостійним освітою, її сутність производна від сутності діяча. Сутнісна зв’язок суб'єкта діяльності виявляється тоді, коли яка веде до аналізі виступає категорія субъекта.

Плідний аналіз становлення поглядів учених із теорії діяльності дано в працях Б. Г. Ананьева, Б. Ф. Ломова, М. В. Дьоміна. Розробка теорії діяльності за К. С. Виготським і О. Н. Леонтьев продовжено Н. Ф. Талызиной.

Для педагогічного процесу, а головне, для побудова теорії діяльність у педагогіці, значення мають дослідження, про громадської сутності людини, його активної ролі, про перетворюючої, изменяющей світ діяльності людей, оскільки особистість, формована у педагогічному процесі, теж характеризується як тим, що вона робить, а й тим, як робить. Підстава співвідношення суспільного телебачення і індивідуального в діяльності укладає у собі ідею активної життєвої позиції, оскільки поза громадських устремлінь особистості об'єднується будь-який вид діяльності (Б.Ф. Ломов).

У цьому концепції знаходить своє вираження проблема спільної діяльності, що з педагогічного процесу дуже важливо, оскільки саме у цій діяльності можна знайти значення індивідуальної діяльності, привносящей у загальну діяльність своєрідність, обогащающей колективну діяльність. Проблема спілкування сприймається як необхідний джерело людської діяльності. У індивіда — учасника суспільної діяльності завдяки спілкуванню формуються особливі людські властивості: комунікація, самоорганізація, актуалізація засобів і образу действий.

Отже, загальна теорія діяльності створює змогу побудови теорії діяльність у педагогіці. Слід, проте, відзначити, що в дослідженнях, проведених на ідеальному рівні, реальний процес не знаходить отражения.

Навчання і спілкування… Сумісні ці явища, то, можливо вони заважають одна одній? Дані явища так можна трактувати з обох сторін. Спілкування може допомагати, і може і ускладнювати навчання. Наприклад, коли вчитель заклопотаний тільки одним — встановить доброзичливе стосунки із учнями. У цьому випадку навчання ведеться в «легкої, невимушеній обстановці», але навчальні результати часто виявляються незадовільними: погані оцінки за контрольні роботи, «збої» на на вступних іспитах, вимушене звернення по допомогу до репетиторів тощо. На жаль, у шкільництві часто трапляється інша ситуація: вчитель, прагнучи передати своїм вихованця певні знання й уміння, «тисне і тисне» у своїх учнів щосили і звертає увагу до складнощі у общении.

Але якщо 10−15 років тому такий стиль спілкування, і навчання закривали очі, то сьогодні змінилося дуже багато: і змістом навчальні програми, і роль педагога у суспільстві, і ставлення учнів, і батьку до питання тому, чого і як нині вчать у школі. Не в тому, що з’явилися батьки, які можуть собі дозволити шукати кращу школу для свого дитини, оплатити його навчання й зажадати, щоб «за такі самі гроші до моїй дитині була особлива отношение».

Поступово змінюється саме ставлення до Дитинства. З відкриттям «залізного завіси» на нас обрушився потік найрізноманітнішої літератури з психології, психіатрії, освіті. Цей потік привабливий нас потребу не лише самої формою викладу матеріалу: вільної, довірчій, десь іронічної, позбавленої надлишкового наукообразия. Щоправда, тональність вітчизняних і зарубіжних книжок, зазвичай трохи вирізнялася і відрізняється від друга. У 1950;1970 рр. вітчизняна педагогіка аналізувала і переконувала нашій вирішальну роль колективу на процес формування особистості, а західні дослідження минулих років підкреслювали необхідність зберігати унікальність та зміцнювати самодостатність в особистості. Пізніше дослідження західної психології потроху почали освоюватися вітчизняної наукою. У психологів кінця 1980 — початку 1990;х рр. актуальними стали проблеми, пов’язані з самопізнанням, самовдосконаленням, самоствердженням конкретної особи. Таке становище стало закономірною реакцією на психологію «усереднення», на політику нівелювання индивидуальности.

Проте до цієї часу основна тональність перекладних зарубіжних видань також зазнала змін. Там трохи раніше (чи, навпаки, трохи пізніше?) дійшли висновку, що це розвиток людської культури переконує у небезпеці звеличення «его» одну людину. Особистість формується лише у спілкуванні, тому кожній людині доводиться будувати своє життя з урахуванням дії іншим людям. Це стосується гри, і праці, і обучения.

Ось тому гостро сьогодні стоїть питання зміни самої форми навчання з жорсткою, авторитарної навчання, занурена в спілкування, де ролі учнів, і вчителя перебувають у певному рівновазі: один прийшов потім, щоб навчитися (вона знає), а інший — аби поділитися своїм знанням, а чи не поучать.

Навчатися спілкуватися. Навчатися общаясь.

Це важливо задля всіх: для учнів, їхніх батьків й у учителей.

Глава 2. Спілкування і обучение.

I.2.1. Навчання, його признаки.

Навчання — упорядкований взаємодія педагога і учнів, спрямоване для досягнення поставленої мети. У сучасному розумінні для навчання характерні наступні ознаки:. Двосторонній характер;. Спільна діяльність вчителя і учнів;. Керівництво із боку вчителя;. Спеціальна, планомірна організація та управління;. Цілісність і єдність;. Відповідність закономірностям вікового розвитку учнів;. Управління вихованням та розвитком учащихся.

Навчальний процес містить такі головні ланки взаимодействия:

|Деятельность педагога |Діяльність учнів | |Роз'яснення учням цілей і |Власна діяльність із | |завдань навчання. |створенню позитивної мотивації | |Ознайомлення учнів з новими |вчення. | |знаннями (явищами, подіями, |Сприйняття нових знань, умінь. | |предметами, законами). |Аналіз, синтез, порівняння, | |Управління процесом усвідомлення і |систематизація. | |придбання знань, умінь. |Пізнання закономірностей і | |Управління процесом пізнання |законів, розуміння | |наукових закономірностей і |причинно-наслідкових зв’язків. | |законів. |Придбання умінь і навиків, їх | |Управління процесом переходу від |систематизація. | |теорії до практики. |Практична діяльність із | |Організація евристичної і |самостійного рішенню | |дослідницької діяльності. |виникаючих проблем. | |Перевірка, оцінка змін — у |Самоконтроль, самодиагностика | |навчання та розвитку учнів. |достижнений. |.

Останнім часом говорять про личностно-ориентированном навчанні, реалізація якого, безпосередньо залежить від спілкування педагога з учням. Обираючи індивідуально-орієнтоване навчання, вчитель автоматично вибирає демократичний стиль керівництва, активні засоби навчання, особистісний і диференційований підхід до кожного ребенку.

I.2.2. Поняття «» спілкування «». Три боку общения.

Однією з найважливіших форм взаємодії людей є спілкування — взаємодія двох чи більше людей, яке у обмін інформацією пізнавального чи аффективно-оценочного характера.

Спілкування — це зв’язок для людей, у яких відбувається вплив одну людину іншим. У спілкуванні реалізується потреба у іншу людину. З допомогою спілкування люди організують різні види практичної і теоретичної діяльності, обмінюються інформацією, виробляють доцільну програму дій, взаємно впливають друг на друга. У процесі спілкування формуються, виявляються і як реалізуються міжособистісні взаимоотношения.

Проблема відносин має велику методологічне значення, вона у значною мірою освітлена на роботах В. И. Мясищева. У відносини вступають як окремі індивіди, а й цілі групи, отже, людина виявляється суб'єктом численних і багатьох отношений.

Спілкування грає, важливого значення у розвитку особистості. Поза спілкування неможливо формування особистості. Саме процесі спілкування засвоюється досвід, накопичуються знання, формуються практичні вміння і навички, виробляються погляди й переконання. Тільки ньому формуються духовні потреби, морально-політичні й естетичні почуття, складається характер.

Спілкування має значення у розвитку як окремої особистості, а й суспільству загалом. У процесі спілкування розвиваються й реалізуються як особисті, і громадські отношения.

Розвиток людського нашого суспільства та спілкування людей — складний діалектичний процес. Можливості спілкування розширюються разом із розвитком суспільства. У той самий час саме розвиток певного суспільства залежить від контактів, від спілкування коїться з іншими людьми і обществами.

Б.Ф.Ломов виділяє 3 функції общения:

. Информационно-коммуникативная;

. Регуляторно-коммуникативная;

. Аффективно-коммуникативная.

Кожна особистість виконує безліч функцій: службові (напр., підлеглий, начальник, педагог, учень тощо.), сімейні (мати, батько, сестра, братик i т.д.), як і обумовлює різновиди общения.

Спілкування, обумовлене соціальними функціями, регламентоване як у змісту, і формою називається формальным.

Неформальне спілкування наповнений суб'єктивним особистісним змістом, зумовлено тими особистісними відносинами, які склалися між партнерами. Вищі форми неформального спілкування — любов, і дружба.

Залежно від цього, наскільки яскраво виявляються відносини, розрізняють такі види общения:

. Соціально орієнтований, у якому, суспільні відносини виражені найбільш ярко.

(лекція, доповідна й потрапила т.д.);

. Групове предметно орієнтоване общение,.

При якому чітко визначені відносини, зумовлені спільної діяльністю. Це спілкування у процесі праці, навчання дітей і т.д.;

. Особистісно орієнтоване общение,.

Тобто. спілкування одну людину з другим.

Отже, спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної прикладної діяльності. Спілкування включає у собі обміну інформацією між учасниками, що може бути охарактеризований як комунікативної боку спілкування. Інший бік спілкування — взаємодія які спілкуються — обмін у процесі промови як словамиб, а й діями, вчинками. І, нарешті, третій бік спілкування, передбачає сприйняття які спілкуються друг друга.

Отже, на єдиній процесі спілкування зазвичай виділяють три боку: — комунікативну (передача інформації); - інтерактивну (взаємодія); - перцептивную (взаимопринятие).

Ця у єдності цих сторін спілкування постає як спосіб організації спільної прикладної діяльності і адміністративних взаємовідносин включених в неї людей.

I.2.3. Взаємозв'язок спілкування, і обучения.

Останні десятиліття проблема спілкування на міждисциплінарному рівні інтенсивно вивчається, у ній розкриваються дедалі нові аспекти її впливу формування особистості, життя й діяльність різних колективів, на продуктивність своєї діяльності, людські взаимоотношения.

Для процесів навчання і виховання у шкільництві спілкування має пізнавальну цінність: дозволяє вдивлятися іншу людину при допомоги цього оцінювати власні мотиви, прагнення, людські якості. Інакше кажучи, спілкування спонукає до самопознанию.

У разі навчальної діяльності слід розрізняти спілкування вчителя з учнями, у якому проявляється стиль діяльності вчителя, ставлення учнів до молодого вчителя і спілкування між учасниками навчальної діяльності, в значною мірою що б тонус навчальної роботи, інтерес до спільної діяльності, колективні устремління. Дані спеціальних досліджень, і досвід вчителів доводять, що спілкування в навчально-виховному процесі, предваряющее діяльність, супутнє їй й таке над діяльністю, супутнє їй й таке над діяльністю, є джерелом складних взаємовідносин школярів та джерелом їх самопізнання і саморегуляції. Дослідження А. В. Мудрика показало дієве впливом геть формування колективу та особистості школяра, з його самопізнання, самосвідомість, самооцінку, моральні установки, стиль життя. Можна стверджувати, що спілкування є дуже важливий вид діяльності, ставить цілі й впливає зміну довкілля. Учасник спілкування виступає в подвійний, субъектно-объектной позиції: він це й впливає іншим людини, і сприймає у своїй свідомості її ідеї, судження, почуття, виробляючи це й своє до них отношение.

Емпіричні спостереження та спеціальні дослідження свідчать, що у характеру спілкування на уроці, по відгуку на вимоги, і діяльність вчителя можна судити і характері відносини школярів до вченню, і позиції які у навчально-пізнавальної деятельности.

Глава 3. Навчання — особливий випадок общения.

I.3.1. Спілкування вчителя з учнями чи основи педагогічного общения.

Ефективність праці педагога тісно пов’язана з мистецтвом спілкування. У основі педагогічного спілкування лежать такі вміння, як вміння оцінити ситуацію, встановити контакти з класом, правильно зрозуміти учня тощо. Усі це є складовою професійного майстерності і відданість забезпечує успіх педагогічної деятельности.

Професійне спілкування — це професійне спілкування вчителя з учнями у процесі навчання і виховання. Воно спрямоване створення умов розвитку особистості, дозволяє управляти соціальнопсихологічними процесами у колективі забезпечуватиме сприятливий психологічний климат.

Педагогічна спілкування необхідно розглядати у двох аспектах: — як комунікативну діяльність педагога, спрямовану на організацію своїх стосунків з учнями; - як управління спілкуванням дітей у шкільному коллективе.

У професійному спілкуванні педагога розрізняють три стилю: — демократичний — члени колективу беруть участь у обговоренні завдань завдань, які колективом, рішення приймає спільно; - авторитарний — у взаєминах керівника з підлеглими переважає строгість, жорсткі методи керівництва, підлеглі виступають лише ролі виконавців, які беруть участі прийняття рішень; - ліберальний — керівник обмежується переконанням, уговариванием, у своїй відсутня єдина лінія належна вимогливість. Кожен у роботі надано сам себе.

Дослідження свідчать, що оптимальним виявляється демократичний стиль, у якому підвищується творча активність, ініціативність членів колективу та їх відповідальність за прийняті решения.

Педагогічна спілкування визначається багатьох чинників. У тому числі найважливішою є: — індивідуальний стиль спілкування педагога; - установка викладача на окремих учнів; - облік особистих якостей учнів; - рівень розвитку колективу; - наявність умінь професійного общения.

I.3.2. Спілкування в обучении.

Нині говорять про інтерактивному навчанні - навчанні, зануреного у процес спілкування. Як ми вже згадували раніше, щоб процес навчання був ефективним у ньому повинні бути все три боку спілкування: — інформативна (передача і збереження інформації) — інтерактивна (організація взаємодії спільної прикладної діяльності) — перцептивная (сприйняття й розуміння людини людиною).

Насправді ж освітня ситуація сильно деформована: школяр орієнтований лише з отримання, збереження і видачу інформації. Технологія традиційного навчання мало формує навичок спільної прикладної діяльності (взаємодії). Навчальна діяльність побудована на зв’язку «» Учитель — Учень «»: це стосується індивідуальної приватизації та фронтальній роботи. До того і зміст досліджуваного матеріалу, особливо фізики, математики ін. точних наук, не сприяє розвитку емоційної сфери, зовсім позбавлений підстави сопереживания.

Чи можемо змінити ситуацію? Так! Інтерактивне навчання у час може здійснюватися в двох напрямах: а) запровадження спеціальних навчальних курсів «» Культура спілкування «», «» Риторика «», «» Ми між людьми «» тощо. б) максимальне використання навчальних ситуацій, створенні «» поля спілкування «» для учащихся.

Перший варіант зазвичай лягає на його плечі одним учителем як і показує практика не приносить суттєвих успіхів у загальному культурному тлі школи. Друга можливість передбачає щоденну роботу всього педагогічного колективу, зокрема й членів шкільної адміністрації. Та приносить вулицю значно більше результатів, т.к. у учнів виробляється активна позиція стосовно обучению.

Які ж методи лікування й прийоми організації навчального діалогу використовують у інтерактивному обучении.

Прийоми інтерактивного навчання Невербальные.

Вербальні - візуальні - вміння ставити відкриті запитання — акустичні - визначення учителем собственной.

позиції - тактильні - готовність вчителя до аналізу и.

самоаналізу занятия.

— ведення нотаток, способствующих.

відстежувати протягом заняття, его.

кульмінацію, результативность.

Їх можна підрозділити на вербальні і невербальні. До невербальним відносять: 1) Візуальні: обличчя (зацікавлена, байдуже тощо.), пози і рух (які спонукають до спілкуванню, загрозливі тощо.), контакт очей (погляд на співрозмовника, уникнення прямого погляду тощо.); 2) Акустичні: інтонація (гучність, тембр, темп промови, висота звуку), мовні паузи; 3) Тактильні: відстань (далеке — близьке, тобто. що сприяє чи перешкоджає контакту), доторку (які схвалювалиагресивні) і пр.

Серед вербальних прийомів інтерактивного навчання виділяють: 1) Уміння запитувати з «» відкритим кінцем «» (тобто. такі, які заздалегідь орієнтовані не так на єдиний — «» правильний «» — відповідь, але в висловлювання різних точок зору з проблемі); 2) Визначення учителем власної позиції не як визначальною у взаємодії, але, як нейтральній, що дозволяє учням під час заняття висловлювати і «» правильні «» і «» неправильні «» погляду без страху, що й обсмикають, зупинять тощо.; 3) Готовність до аналізові досягнень і самоаналізу заняття, які допомагають розумінню, що, як і чому відбувалося на занятті; де взаємодія «» зависало «», із чим це було пов’язано, як уникнути згодом і т.д.; 4) Ведення нотаток, сприяють відстеженню течії заняття, його кульмінації, результативности…

Усе це слід враховувати. Зазвичай вчитель у класі змушений стояти, в такий спосіб, вивищуючись над учнями, котрі сприймають цю ситуацію по-різному: одні - спокійно, інші - як загрозливу. Часто можна побачити, як учень, якого вчитель нахилився допомогти, замикається, відмовчується, у результаті взаємодія зірвалася. А міг стати інакше, якби вчитель почав спілкування з учням, зорово перебуваючи із ним одному рівні (присів щодо нього за парту).

Далі, класна аудиторія досить велика, тому вчитель підвищує голос, що його почули все учні. Але якщо в дитини провідним є аудіальний канал сприйняття, той зміст матеріалу вона розуміє значно нижча. Психологи відзначають, що низька тональність, спокійні інтонації виявляються ефективнішими, тоді як напружений, різкий голос викликає відчуження. На неприємну життєву ситуацію можна вплинути: у тому мірою уникнути конфлікту, відповісти глузуванням тощо. Для школяра ситуація навчання обов’язкової: він мусить розпочинати спільну діяльність (з педагогом, іншими учнями) поза залежність від того, подобається йому чи ні. До того ж, якщо вчитель не задоволений результатами навчального взаємодії, може висловити своє думка (позначка, оцінка, усне осуд тощо.). Учень ж у силу детерминированности ситуації опиняється лише в «» страдательной «» ролі. Саме тому успіх навчального взаємодії залежить саме з педагога, від його вміння створити умови для для інтерактивного процесу набуття та освоєння знаний.

Частина II. Методи інтерактивного навчання. Нині ж давайте розглянемо, за які ж методи ставляться до інтерактивному навчання, сприяють залучення учня в активний процес одержання і переробки знаний.

МЕТОДИ ІНТЕРАКТИВНОГО ОБУЧЕНИЯ.

Праця у групах Игрово0е моделювання «» Дебати ««.

Навчальна дискуссия.

" «Круглий стіл ««.

" «Сократические діалоги «» «» Мозговий штурм ««.

До них належать робота у групах, навчальна дискусія, навчальний діалог, ігрове моделювання, «» круглий стіл «», «» засідання експертної групи «», «» дебати «», «» судове засідання «», «» сократические діалоги «», «» мозковий штурм «» …

Ми розглянемо лише окремі з них.

Праця у групах чи пізно це званий «» Міжсобойчик «». Клас розбивається на мікрогрупи по 4 людини. Кожна група віднаходить своє особливу увагу до аудиторії. 1 етап. Індивідуальна робота. Педагог пропонує завдання (досить велике за обсягом): вивчити та конспект 3−4 параграфів підручника; продумати запитання дискусії з актуальною темі та т.д. На підготовку й виконання цього завдання дається 15−20 хвилин. Важливо, щоб до кінця контрольного часу всі члени групи мала свій варіант виконаного завдання. 2 етап. Праця у парах. Припустимо, кожен член групи має умовне позначення: четверо — чотири буквених знака: А, Б, В, Г. З другого краю етапі кожного учасника вибирає собі партнера: напр., А-Г, В-Б. Завдання по змісту залишається колишнім. Але мету цього етапу залежить від перебування загального сценічного рішення між груповими парами. Важливо, щоб знайдене рішення виражало спільну думку двох учасників. Час -10 хв. 3 етап. Продовження роботи у парах. У четвірках знову змінюються пари. Зміст старе. Представники попередніх пар повідомляють новим партнерам свій шлях розв’язання і знову шукають можливість відновлення проблеми. Час — 10 хв. Отже, кожного учасника групи має можливість вислухати чужу думку, запропонувати своє розуміння його проблеми, повчитися відстоювати знайдене рішення. 4 етап. Прийняття групового рішення. Кожна четвірка збирається разом. Оскільки всі члени вже обізнані з можливих засобах рішення, мета цього етапу залежить від виробленні загальних положень, у своїй велике увагу приділяється як змістову частину, а й формі її виконання (групи можуть рішення, у вигляді конспекту, малюнка, схеми, віршів…). Час пошук — 10 хв. Ця форма роботи крім активного засвоєння інформації дозволяє виробити навички спільної прикладної діяльності. Особливо вона допомагає сором’язливим дітям, дуже впливає на самооцінку школярів. Але як і в будь-якого методу і в нього є свої недоліки. І одне з них замикання в одній мікрогрупі коли «» Поміжсобойчики «» освоять, можна переходити до наступній формі взаємодії - «» Мозаїка «». Сенс цієї методики залежить від пошуку спільного вирішення й не так одній мікрогрупи, скільки розробки спільної думки цілого колективу. Зміст (проблема, тема тощо.) аналогічно у попередній методиці. Проте суть залежить від пошуку розв’язання проблеми не всередині, але поза микрогруппы.

1 етап. Усередині кола. Назва свідчить сам за себе: передусім проблема вирішується всередині мікрогрупи з 4 людина. Кожен учасник до кінця обговорення (час — 15−20 хвилин) повинен мати загальний для цієї групи план решений.

2 етап. У людях. Знову назва підказує подальші дії. Початкові групи тимчасово розпадаються, але з’являються нові, сформовані за принципом «» буквеного єдності «»: А-А-А-А тощо. Кожен з учасників нової групи привносить свій шлях розв’язання ж проблеми і знайомиться з варіантами інших груп. Вибирається загальне чи краще решение.

3 етап. Пошук нового рішення. Відновляються і об'єднуються початкові групи. Але учасники приходять із збагаченим баченням проблеми освіти й розумінням багатозначності її рішень. У цьому спільному пошуку є близько об'єктивне рішення щодо порівнянню з роботою однієї ізольованій групи. Час 15−20 минут.

За такої взаємодії рішення кожної окремої групи виявляється наближеним до єдиного рішенню всього коллектива.

І ще одне форма роботи яку хотілося сьогодні поговорити, це «» Дебати «». Клас ділиться втричі підгрупи. Вибирається тема — для обговорення, наприклад «» Агресія: це добре чи ні «». Перша група доводити, що «» Силою можна домогтися всього «», друга — «» Силою щось доб'єшся «», а третя — виступає у ролі експертів (у ролі експерта як і може і сам вчитель), поки перша й інша група готуються експерти виробляють систему оцінок. Протягом 15−20 хвилин гравці першої та другої груп обговорюють проблему. Потім у кожної групі вибираються три спікера та таймбрейкер. Перший спікер викладає аргументи своєї команди, другий спікер (другий спікер може бути найбільш розумною й він умів швидко мислити) протилежної команди викладає свої контраргументи, потім виступає перший спікер другий команди, і другий спікер першої. У треті спікери вибираються учні найбільш емоційні, артистичні, що з допомогою свого чарівності намагаються залучити до свою бік експертів, тобто. вони мають так викласти умови та вимоги, щоб «» вразити «» експертів й примусити їх дати додаткове очко.

Першому й другому спікеру для виступи дається 1,5 хвилини, а третім речникам по 3 хвилини. За часом стежать таймбрейкеры.

На початковому етапі вчитель має підходитимемо кожної команді й допомагати в виробленні аргументов.

Такі заняття, дозволяють учням самим вирішувати важкі проблеми, а непросто бути спостерігачами. Вони вже утворюють потенційно вищу можливість перенесення знань й науково-технічного досвіду діяльності з навчальної ситуації у реальну, дозволяють «» стискати «» час, і є психологічно привабливими учащихся.

Заключение

.

Взаємодії супроводжують людини все життя. Але одні взаємодії відбуваються ніби самі собою, без осмислення та участі людини, а інші і б лежать лежить на поверхні, і тому усвідомлюються особистістю. Але й при усвідомленні тих складних взаємозв'язків, що відбуваються навколо, одні взаємодії в людини є керованими, тобто. такими, у яких він може стати повноправним і активний учасник, інші - некерованими, у яких спочатку їй як об'єкту відведена пасивна роль глядача. Але й активну позицію людських взаємодію не можна беззастережно назвати лише благом. Як реалізується ця активність — за рахунок внутрішніх резервів людини або придушення оточуючих людей? Є ситуації, коли пасивна роль приносить більше користі, ніж активність, переходячи у агрессию…

Сьогодні загальновизнано, що педагогічна наука переживає перехідний етап, пов’язані з оновленням як змісту, і форм процесу творення. Відомий психолог О. Г. Асмолов назвав цей етап «непройденным шляхом: від культури корисності - до культури гідності». Отже, людиною культурною — це особистість як освічена, але і гідна поваги з боку навколишніх і самоповагу. Тому проблема усвідомлення власної взаємозв'язку себе коїться з іншими, вміння будувати взаємини і зміцнити взаємодію зі світом, людьми і між собою — одне з найважливіших завдань современности.

Чим раніше розпочато процес створення готовності до співробітництва, тим скоріш відбувається усвідомлення особистістю своїх фізичних можливостей, ролі, посильної допомоги у ситуаціях взаємодії. Тому людини практично від народження можна й потрібно орієнтувати на усвідомлення встановлення гуманних взаємодій навколишнім світом і люди. З цього погляду значення інтерактивного навчання важко переоценить.

1. Баранов С. П., Болотина Л. Р. та інших. Педагогіка, М.: Просв., 1981 г.

2. Бодалев А. А. Особистість і спілкування, М.: Педагогіка, 1983 г.

3. Вікова і педагогічна психологія / під ред. М. В. Гамезо, М.:

Просв., 1984 г.

4. Грехнев В. С. Культура педагогічного спілкування, М.: Просв., 1990.

5. Добрович Г. Б. Вихователю про з психології та психогигиене спілкування, М.:

Просвітництво, 1987 г.

6. Ільїн О. Н. Мистецтво спілкування, М.: Педагогіка, 1982 г.

7. Кривцова С. В. Тренінг: вчитель і проблеми дисципліни, М: Генезис,.

1997 г.

8. Кривцова С. В., Мухаматулина Е. А. Тренінг: навички конструктивної взаємодії із наркозалежними підлітками, М: Генезис, 1997.

9. Коротаева Є.В. Хочу, можу, вмію! Навчання, занурена в спілкування, М.:

«КСП», 1997 р. 10. Мудрик А. В. Спілкування як головний чинник виховання школярів, М.: Педагогика,.

1984 р. 11. Спілкування і оптимізація спільної прикладної діяльності / під ред. Г. М.

Андрєєвої, Я. Яноушека, М.: МДУ, 1987 р. 12. Шляхи підвищення ефективності навчання / сост. Г. А. Побєдоносцев, М.:

Просв., 1973 р. 13. Подласый І.П. Педагогіка, М.: Просв., 1996 р. 14. Стоунс Еге. Психопедагогика. Психологічна теорія і практика навчання: перекл. з анг., М.: Педагогіка, 1984 р. 15. Щукіна Г.І. Педагогічні проблеми формування пізнавальних інтересів учнів, М.: Педагогіка, 1988 г.