Гроші і золото

Реферат на тему:

Гроші і золото Золото і гроші завжди порушували спокійне життя людини.

У первіснообщинному суспільстві, де люди жили тим, що збирали плоди і полювали на диких звірів, усе просто розподілялося між його членами. Обміну результатами цього примітивного «виробництва» не було, а тому не потрібні були й гроші.

Проте людина почала приручати звірів і обробляти землю. Збиральництво і полювання поступилися скотарству і землеробству. Поступово племена почали займатися певними видами діяльності. За таких умов обмін став необхідним елементом життя людей. Значення обміну підвищується, коли виокремлюється ремесло як особлива галузь трудової діяльності. Продукти виробляються спеціально для обміну. Товарів стає більше, а обмін — регулярнішим. Кожний товар прагне виразити свою вартість серед інших товарів, тобто зафіксувати співвідношення обміну на інші товари.

Відсутність загального еквівалента обміну — товару, який виражав би вартість усіх інших товарів і був здатний постійно обмінюватись на них, — ускладнювала обмін.

Історія господарювання народів свідчить, що функції грошей у певних регіонах світу виконували різні товари (хутро, риба, боби какао, сіль) і навіть люди. Між різними видами грошей відбувалася постійна боротьба, одні гроші витісняли інші. Грошові одиниці вирізнялися між собою, не мали подільності.

Зазначені проблеми було розв’язано, коли роль грошей почали відігравати метали. У стародавній Спарті, за свідченням Аристотеля, в обігу були мідні гроші. Проте мідь виконувала функції грошей нетривалий час, бо значно поступалася коштовному камінню та золоту й сріблу як естетично привабливішим.

Золото задовольняє не основні потреби людини (в їжі, одежі), а другорядні. Воно стає грошима у порівняно багатому суспільстві. Однак гроші із золота не вирішують усіх проблем. Потрібні аптекарські терези, щоб зважити певну кількість золота і перевірити його пробу. Так почалося карбування монет. Монета — це гарантована кількість металу.

Золото в монетах було переважною формою грошей у ранньому капіталізмі. Символ золотого «тельця», його влада над людьми, поклоніння і жертвоприношення супроводжують людство протягом усього розвитку. Звільнення людства від влади золота було мрією утопічних соціалістів.

Перехід до золотого стандарту розтягнувся на тривалий період і завершився наприкінці XIX ст. Ціни виражалися тільки в ньому, оскільки грошова одиниця кожної країни була фіксованою законом кількістю золота. Золотих монет ставало дедалі більше. Центральні банки, в яких нагромаджувалися скарби, перетворилися на зберігачів золотих запасів. Золотом можна було погасити будь-який борг, його використовували як засіб кінцевого платежу.

Тим часом що більше золото закріплювалось як грошовий метал, то кращі складались умови для його витіснення. В обігу разом із рівнозначними монетами перебували стерті монети, які втратили частину маси. З’явилися спритники, які з такої економічної закономірності діставали вигоду. Вони обрізали монети, в результаті чого маса металу зменшувалася. Разом з професією карбувальників монет виникла професія фальшивомонетників. Особливу вигоду з випуску неповноцінних і неповномасових монет дістає держава. Постає питання, чому б не робити гроші з паперу — матеріалу, який є символом цивілізації нового часу. Паралельно з карбуванням монет розвиваються кредитні гроші.

На початку XIX ст. переважною формою грошей ще було золото, але впродовж століття частка дорогоцінного металу зменшилась, а частка поточних рахунків зросла. Нині золото не бере участі у грошовому обігу, а грошова маса складається приблизно з ¼ готівки і ¾ поточних рахунків.

Майже все добуте людством золото матеріально існує в сучасному світі. Тому ринок золота набагато ширший і складніший, ніж продаж металу, що видобувається щорічно.

Нагромаджене золото (крім втраченого) існує у таких формах:

• централізовані запаси у казначейських і державних банках;

• приватні (тезавраційні) нагромадження фізичних і юридичних осіб (фірм, банків);

• метал, який використано в ювелірній і зубопротезній справі, у різних галузях промисловості, але придатний для вторинного застосування.

За даними С. Борисова, на першу категорію (з точністю до 0,1) припадає 35,1 тис. т золота, на другу — 24,1, на третю — 31,9, разом — 91,1 тис. т [27].

Централізовані запаси називають монетарним (грошовим) золотом. Справді, це золото найближче до грошей, зокрема тому, що є резервом міжнародних платіжних коштів. Воно існує виключно у високопробних валютних зливках.

Найбільшим у світі власником жовтого металу є США, хоча його частка істотно зменшилась у перші повоєнні роки. Наприкінці 1986 р. золотий запас США становив 8,2 тис. т, за останні роки він майже не змінився. Другою за розмірами запасу золота є Німеччина (3 тис. т). Третє місце посідає Швейцарія (2,6 тис. т), куди десятиліттями вкладалися капітали з усіх кінців світу. За кількістю золота, що припадає на одну людину, Швейцарія набагато випередила всі інші країни світу.

Останнім часом деякі країни, що розвиваються, поповнюють свої золоті запаси. Це стосується двох груп країн — золотоі нафтовидобувних.

Найбільше у світі сховище золота розміщується у Нью-Йорку, в глибинах скелястих порід Манхеттена. У цій гігантській камері крім золота США зберігається золото (повністю чи частково) понад 70 країн світу, а також Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Камеру зберігання в надрах Манхеттена створено у 30-х роках, коли багато країн опинилися під загрозою гітлерівської агресії. Частину своїх золотих запасів вони погодилися зберігати у Нью-Йорку. Виняток становить Франція, яка за традиціями і згідно зі своєю політикою зберігає золотий запас на власній території.

Власний запас США зберігається у спеціально побудованому для цього у 30-х роках сховищі Форт-Нокс (штат Кентуккі). Частина національного сховища розміщується у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк), на монетних дворах у Денвері та Філадельфії, а також у Сан-Франциско.

Приватні (тезавраційні) нагромадження зберігаються у стандартних валютних зливках (це стосується фірм, банків і найбагатших власників), а також у дрібних зливках різної маси і форми, у медалях і медальйонах. У деяких країнах, зокрема в Індії, володіння золотом у небагатих селянських сім'ях є національною традицією. Це страхування на випадок неврожаю, стихійного лиха, хвороби чи смерті годувальника.

До 1975 р. громадянам США було заборонено володіти золотом, за винятком ювелірних виробів, нумізматичних цінностей.

Кілька тисяч тонн золота зберігається в зубопротезних виробах. Частина золота міститься у найрізноманітніших предметах: ним покрито церковні бані, деталі в електричних приладах. У зв’язку з масовим використанням золота в електроніці налагоджено рентабельний процес його відновлення із зношеної техніки. Проте в таких сферах споживання безповоротні втрати жовтого металу найбільші.

На світовому ринку золота в 70 — на початку 80-х років відбулися істотні зміни, пов’язані насамперед зі скасуванням твердої ціни на золото, багаторазовим підвищенням і різкими коливаннями ринкових цін, збільшенням обігу золота у США та деяких інших країнах світу.

До 1968 р. уряд і державні центральні банки скуповували майже все видобуте золото і контролювали його подальший рух. Вони продавали золото один одному, коли треба було поповнити валютні резерви, а також приватним фірмам, які використовували його у промисловості. Нині уряд і банки купують і продають золото «на загальних засадах» — не за твердою ціною, а за ринковою, «товарною» .

При золотому стандарті золото було грошима. Однак продати — означає обміняти товар на гроші, а ціна товару є його вартістю у грошах. Ціна золота — це тільки вираз, іншими словами — це золотий вміст грошової одиниці. І коли говорили: ціна золота у США становить близько 20,67 дол. за тройську унцію, то розуміли: золотий вміст долара (згідно із законом 1900 р.) становить приблизно 0,048 унції, або 1,505 г. Продаючи золото, продавець обмінював, наприклад, унцію зливків золота на 20 дол. 67 цент, у золотих монетах або банкнотах, що вільно розмінювалися на золото.

Коли долар втратив розмінність на золото, стало можливим продавати (але не купувати) золото за новою офіційною ціною — 35 дол. за унцію.

Після Другої світової війни, коли ціни на товари підвищилися, урядові США стало невигідно продавати золото по 35 дол. за унцію, і хто міг, почали продавати його неофіційно за вищою ціною. Виник вільний ринок золота з цінами, які постійно коливались так само, як ціни інших товарів.

У 60-х роках у США та деяких країнах Західної Європи намагалися підтримати функцію золота як твердої ціни, тобто стабілізувати золотий вміст долара. З цією метою у 1961 р. створено золотий пул для регулювання ринку за допомогою продажу і купівлі золота на лондонському ринку, де були сконцентровані операції з жовтим металом. Якщо вільна ціна знижувалась, учасники пулу скуповували надлишки золота і розподіляли його між собою, і навпаки. Ця система розпалась у 1976;1978 pp., тому в країнах, що входили до пулу, посилилась інфляція. Виникли дворівневий ринок і дворівнева ціна золота. Центральні банки країн зобов’язалися не купувати і не продавати золото на вільному ринку, цілковито віддавши його приватному сектору. Отож, офіційна ціна на золото різко зменшилась, а вільна набагато підвищилась.

У результаті склався світовий ринок золота 70−80-х років. Центральні банки в 1973 р. мали змогу продавати золото на ринку зі своїх запасів, а також дістали формальне право купувати його. Проте основні ознаки старого ринку — обіг золота між центральними банками і тверда ціна на нього — навряд чи повернуться.

За традицією все золото потрапляє до рук посередників — дилерів. Золоті дилери — це фірми, що є втіленням фінансової аристократії, елітою світу. Це традиційний світ, до якого не мають доступу новачки. Дилерських фірм, які «роблять погоду» на ринку золота, налічується понад 20. Всі вони є банками або тісно пов’язані з ними: щоб здійснювати операції із золотом, потрібні великі гроші. Найстаріша з таких фірм веде свій родовід з XII ст., наймолодшій приблизно 150 років. Першим у списку лондонських дилерів стоїть банківський дім Ротшильдів, заснований у 1804 р.

До золотих дилерів належить також «велика трійка» швейцарських банків з офісами у Цюріху. Це гігантські акціонерні банки універсального типу. Вони виконують усі види банківських операцій. Очолюють банки наймані управляючізавдяки своєму впливу і багатству вони належать до фінансової олігархії. Ці люди дістали прізвисько «цюріхські гноми» — їхня діяльність зберігається у таємниці та схована від очей публіки, а влада і вплив величезні. До «великої трійки» входять:

• Швейцарське банківське товариство (Swiss Bank Corporation);

• Швейцарський кредитний інститут (Swiss Credit Bank);

• Швейцарський банківський союз (Union Bank of Switzerland). Ці банки в 1983 p. утворили пул, діють на ринку за спільною стратегією і тактикою і не поступаються Лондону.

У світі існує багато інших центрів, де сконцентровано торгівлю золотом. Відділом міжнародного грошового ринку є Золота біржа в Чикаго.

Нині у більшості країн світу золото вільно продається в роздріб у монетах чи невеликих зливках. Монети можуть багаторазово перепродаватися. При цьому вони обертаються на ринку не як гроші, а як специфічний товар.

Дилери діють на біржах, укладаючи контракти на продаж чи купівлю золота. Найкращим типом операцій із золотом виявились строкові угоди. Вони мають багато спільного з операціями, які здавна здійснюються із зерном, кольоровими металами та іншими товарами, а також з іноземними валютами та цінними паперами. Такі операції можливі з об'єктами, які мають вигляд однорідних чи стандартних партій і зазнають постійних або значних коливань ринкових цін. Золото ідеально відповідає цим вимогам.

Строкова угода — це договір між продавцем і покупцем, за умовами якого продавець зобов’язується поставити, а покупець прийняти певну кількість стандартних партій золота у певний майбутній період за наперед фіксованою ціною. Покупцями і продавцями є брокери — члени біржі. Вони виконують операції як дилери, тобто за власний рахунок і у власних інтересах, або як агенти інших фірм і осіб, які виплачують брокерам комісійні.

Метою такої операції може бути чиста спекуляція, тобто намагання отримати прибуток від майбутнього і правильно вгаданого руху цін, або страхування ризиків (хеджування). Останнє спостерігається тоді, коли виробник золота продає заздалегідь свою майбутню продукцію, страхуючись від можливого коливання цін. Промислові фірми, для яких золото є сировиною, навпаки, можуть купувати його на певний термін, щоб застрахуватися від підвищення цін на нього.

Продають золото на певний термін ті спекулянти, які розраховують, що до моменту завершення угоди ціна золота зменшиться. На біржах їх називають «ведмедями» (назва пов’язана з тим, що ведмідь б'є ворога лапою зверху вниз).

Відповідно покупці золота на певний термін розраховують на те, що ринкова ціна підвищиться порівняно з контрактною. Вони грають на підвищення і називаються «биками» (бик б'є ворога знизу вгору).

Як правило, продавці не мають на увазі поставку реального (фізичного) золота у момент закінчення терміну контракту, а покупці не прагнуть отримати реальне золото. Обидві сторони цікавить тільки одне — прибуток у вигляді вигідної різниці в цінах. Розрахунок може виявитись неправильним, а різниця несприятливою. У цьому разі спекулянт прагне обмежити втрати, тобто вчасно вийти з гри.

Основна перевага строкових угод для спекулянтів полягає в тому, що продавець, укладаючи угоду, не повинен обов’язково мати в наявності товар, який продається, а покупцю не потрібно мати капітал у розмірі повної вартості товару. Вони укладають угоду, вкладаючи в неї невелику частку повної вартості товару у вигляді маржі. Вкладання відносно невеликого капіталу за сприятливих умов може дати великий прибуток і винятково високу норму прибутку на капітал. В американській фінансовій практиці це називають принципом «важеля». Цей принцип може діяти також у зворотному напрямі, приносячи великі збитки за несприятливих обставин.

Приклад. Якщо капітал вкладається в реальне золото, то в разі ціни 250 дол. за унцію на 25 тис. дол. можна купити 100 унцій металу. Для подвоєння капіталу потрібно, щоб ціна на золото (за готівковими угодами) підвищилась удвічі - до 500 дол. за унцію. У цьому разі «важеля» немає. Але при ціні золота у певний майбутній період 250 дол. за унцію для того щоб купити стандартну партію в розмірі 100 унцій (один контракт), інвестору досить внести своєму брокерові 900 дол. Цю маржу брокер передає біржі. Маючи 25 тис. дол., інвестор може купити близько ЗО партій (25 000/900), тобто приблизно 3000 унцій. Якщо ціна за унцію золота підвищиться всього на 9 дол. (до 259 дол.), то спекулянт, продаючи золото за цією ціною, на кожному контракті «заробляє» 900 дол., а отже, подвоює вкладений капітал. У результаті незначного підвищення цін його капітал збільшується з 25 до 50 тис. дол.

У разі зниження ціни до 241 дол. за унцію спекулянт втрачає маржу. Якщо він хоче зберегти контракт, розраховуючи на підвищення цін, йому доведеться внести додаткову маржу, що збільшує ризик втрати. Здебільшого інвестори намагаються заздалегідь обмежити втрати, даючи вказівки брокеру, за якою найнижчою ціною куплене на певний строк золото потрібно продати.

Отже, переважна більшість угод ліквідується достроково. При цьому або отримують прибуток, або виходять з гри, обмежуючи втрати. За більш-менш нормальних ринкових обставин ліквідується майже 99% контрактів. У зв’язку з удосконаленням біржового механізму є тенденція до підвищення частки збережених угод.

Крім строкових угод у біржовій торгівлі товарами і фінансовими актами використовуються інші форми операцій. Однією з таких форм є опціон. Уперше золотий опціон запровадив у 1976 р. один із швейцарських банків, але істотного значення він набув у 1982 p., коли операції з опціонами було розпочато на «Комекс» .

Опціон — це контракт, за яким покупець, виплачуючи певну премію, дістає право упродовж певного терміну його дії придбати у продавця стандартну партію товару за наперед визначеною ціною. Продавець опціону отримує премію й розраховує, що упродовж терміну дії контракту ринкова ціна не досягне встановленої за контрактом. Покупець розраховує, що він перекриє витрати на премію і отримає прибуток, якщо ринкова ціна перевищить опційну. Існують різні форми золотих опціонів. Прагнучи звести ризик до мінімуму, окремі спекулянти поєднують строкові угоди з опціонами.

Розвиток біржової торгівлі золотом набуває всесвітнього характеру. Фахівці на Заході розглядають її як прообраз майбутніх світових ринків товарів, капіталів і валют, здатних концентрувати попит і пропозицію учасників у всіх кінцях світу.

Споживання золота, як і іншого товару, має історичний характер і змінюється в часі. Воно різне в різних країнах і залежить від економічного розвитку і соціально-культурних звичаїв. Наприклад, сучасне масове виробництво ювелірних виробів істотно відрізняється від кустарно-художнього характеру цієї галузі в минулому. Новим явищем є попит на благородний метал у сфері електроніки.

Проте деякі звичаї використання золота існують сотні й навіть тисячі років. Наприклад, археологи знаходять золоті обручки в різних місцях земної кулі. У Стародавньому Єгипті існував звичай носити їх як знак влади і багатства. Імовірно, це було пов’язано з тим, що в обручках робився штамп і при натисканні ним на віск завірялася справжність послання і гарантувалася його таємниця. У багатьох країнах обручка дотепер є символом міцності шлюбу.

Список використаної та рекомендованої літератури.

1. 1.Алмазова О. Л. Золото и валюта: Прошлое и настоящее. — М.: Финансы и статистика, 1988.

2. 2.Алмазова О. Л. Современные тенденции на рынке золота. — Автореф. дис. — М., 1997.

3. 3.Аникин А. Золото: международный экономический аспект. — М.: Между-нар. отношения, 1988.

4. 4.Банківська енциклопедія / За ред. А. Мороза. — К.: Фірма «Ельтон», 1993.

5. 5.Основи економіки: Проб, підруч. / За ред. І. Ф. Родіонової. — К.: Зо-діак-ЕКО, 1995.