Історія виникнення і розвитку лікувально-фізичної культури

Застосування засобів фізичної культури з профілактичною та лікувальною метою має давню історію. Вже в стародавні часи для оздоровлення використовували фізичні вправи, лазню, масаж, гідропроцедури, дієту, клімат і багато інших методів. Так, у Стародавній Індії, Китаї, Єгипті при тугоподвижности суглобів використовували вправи на розтягування, масаж і гідропроцедури. У Стародавній Індії хірург Сушрута використовував фізичні, дихальні вправи і масаж при лікуванні різних захворювань [18; 56].

Китайські медики застосовували розтирання і витягування суглобів при багатьох захворюваннях. У книзі «Cong-fou» (3000 років до н.е.) докладно викладаються активні, пасивні та комбіновані вправи в поєднанні з масажем (розтиранням). Вважають, що профілактична (превентивна) медицина зародилася в Давньому Китаї. Китайці приділяли багато уваги профілактиці хвороб. Афоризм «Справжній лікар не той, хто лікує хворого, а той, хто запобігає хворобі» належить китайцям [11; 6].

У Стародавній Індії у йогів налічувалося понад 800 різних дихальних вправ, особливо багато — на затримку дихання, що застосовуються з профілактичною метою та для лікування багатьох захворювань.

У Стародавньому Китаї майже у всіх провінціях були лікарсько-гімнастичні школи, де готували лікарів — «таоссе», що володіють лікарської гімнастикою і масажем. Такі лікарсько-гімнастичні установи були оздоровчими центрами. У Стародавній Греції Гіппократ, Асклепіад, Геродікос, Гален, Цельс і ін широко рекомендували тілесні вправи, масаж, гідропроцедури, дієтичне харчування для лікування багатьох захворювань та їх профілактики. Грецький хірург Антілос написав твір про гімнастику. У Стародавньому Римі особливо широко застосовувалися тілесні вправи, масаж і гідропроцедури в термах (лазнях).

Єгиптяни ревматичні хвороби лікували гімнастичними вправами, масажем, дієтою, водними процедурами.

У Стародавньому Римі лікувальна гімнастика досягла високого рівня розвитку. У збірнику Орибазія, написаному в 360 р. н.е., були зібрані всі матеріали того часу, при цьому лікувальної гімнастики відводиться ціла книга. К. Гален дав опис гімнастики при різних захворюваннях кісткової і м’язової систем, при порушеннях обміну речовин, статевої слабкості і т.д., крім того, з лікувальною метою він рекомендував спортивні вправи (веслування, верхову їзду та ін), збирання плодів і винограду, а також екскурсії та масаж. У своїй книзі «Мистецтво повертати здоров’я» К. Гален писав: «Тисячі і тисячі разів повертав я здоров’я своїм хворим за допомогою вправ» [24; 136].

У 1573 р. з’явився перший підручник гімнастики Меркуріаса «Мистецтво гімнастики». Німецький лікар Ф. Гофман (1660−1742) створив популярну оригінальну систему лікування, де велика роль відводиться застосуванню гімнастичних вправ, дієти і масажу. Переконливо звучить його афоризм: «Рух — найкраще лікування тіла».

У виданому в 1771 р. двотомнику по ортопедії докладно викладено відомості про гімнастичних вправах, масажі, водних процедурах, дієті. У 1780 р. з’явився твір Тіссот «Лікарська гімнастика, або вправа людських органів за законами фізіології, гігієни та терапевтікі», де докладно описані різні вправи, масаж та застосування їх при різних захворюваннях. Описи тілесних вправ для позбавлення від травм є в лікарських порадниках XVII-XVIII ст. (Ж. М. Гардія, 1892). Англієць Ф. Фуллер у XVIII ст. написав книгу «Медична гімнастика». У Німеччині на початку XVII ст. Гоффман створив керівництво «Механотерапія», в якому викладені опису тілесних вправ, масажу та водних процедур для лікування різних захворювань [11; 7].

Фізичні вправи з лікувальною метою в Росії стали застосовуватися вже у XVIII ст. Так, у працях видатних російських медиків М. Я. Мудрова, Н.П. Максимовича-Амбодика, Н.І. Пі-Рогова, С.Г. Зибеліна, С.П. Боткіна, А. А. Остроумова, Г. А. Захар'їна, П. Ф. Лесгафта і багатьох інших містяться висловлювання з приводу значення та застосування фізичних вправ, загартування для лікування захворювань.

До кінця першої половини XIX ст. російські лікарі вже вказували на лікувальну дію дозованих фізичних рухів, наприклад, Г.І. Сокольський, який призначав ходьбу як лікувальний засіб, або А.І. Полунін, який говорив, що гімнастика не тільки розвиває, зміцнює тіло і попереджає розвиток хвороби, але навіть виліковує хвороби.

В кінці XVIII ст. і початку XIX ст. основоположники військової медицини та гігієни (М. Я. Мудров, О. Г. Бехерахт, І. Енегольм, А. П. Володимирський і ін) закликали до використання природних факторів і фізичних вправ для зміцнення здоров’я солдатів і підвищення їх боєздатності. У 1836 р. видатний військовий лікар Р.С. Четиркін і практично застосував струнку систему функціонального лікування видужуючих в «слабосильних командах» за допомогою гімнастики, загартування, ігор, трудотерапії [26; 78].

Прогрес вітчизняної науки і культури в XIX ст., Особливо в другій його половині, відбився й на розвитку науки про фізичне виховання, на зростанні інтересу до фізичних методів лікування, особливо до лікарської гімнастики, масажу, водолікування. У 1870 р. в Медико-хірургічній академії Петербурга була захищена перша докторська дисертація з лікувальної фізкультури (Г. Г. Бенезе. Раціональна гімнастика як засіб зберігати здоров’я і зціляти деякі хронічні недуги).

У великих містах Росії у XIX ст. було відкрито ряд «лікарсько-гімнастичних закладів» для лікування амбулаторних хворих гімнастикою, масажем, фізіотерапією та іншими методами. До кінця XIX ст. і початку XX ст. вже було безліч кабінетів лікарської гімнастики, масажу, механотерапії, були і ігрові майданчики, доріжки для теренкури, купальні (басейни) і т.д. До кінця XIX ст. фізичні вправи, як лікувальний метод, стали застосовуватися в цілому ряді медичних установ [11; 8].

У Росії після першої світової війни починають широко розвиватися реабілітація поранених та інвалідів. Організовуються профілакторії для інвалідів війни, а також спеціальні школи для дітей-калік. У ряді госпіталів і лазаретів застосовувалися способи функціонального лікування переломів кісток та ін [11; 8].

У 1920;30-і рр. у нас в країні з’являються роботи, присвячені застосуванню лікувальної фізкультури на курортах і в санаторіях, впливу лікувальної фізкультури на організм хворих, і методиці її застосування при окремих захворюваннях (Л. А. Клочков, 1925; В. Н. Мошков, 1927; Т. Р. Нікітін, 1927; І. М. Яблоновський, 1927 і ін.).

Великий вплив на стан лікувальної фізкультури зробило створення відділення ЛФК в таких великих науково-дослідних установах, як Державний інститут фізіотерапії та ортопедії (В. Н. Мошков, С. А. Уварова-Якобсон, Є. А. Захарова, М. А. Мінкевич та ін), Інститут швидкої допомоги ім. II.В. Скліфосовського (В. В. Гориневской, Є. Ф. Древінг та ін),.

Розроблялися і організаційно-методичні питання застосування ЛФК у поранених. Під час Великої Вітчизняної війни ЛФК, масаж, фізіотерапію застосовували на всіх етапах евакуації, в госпіталях, лікарнях та інших лікувальних установах. ЛФК міцно увійшла в систему лікування і реабілітації поранених, інвалідів, що значною мірою сприяло підвищенню ефективності терапії хворих і поранених і високому відсотку повернутих до ладу.

У післявоєнні роки широкого розвитку набули наукові дослідження за методикою та фізіологічного обгрунтування застосування засобів ЛФК для профілактики та відновлення здоров’я та працездатності пацієнтів (А. Н. Крестовников, В. Н. Мошков, В. К. Добровольський, В. В. Гориневской, Е. Ф. Древінг, В. А. Зотов, А. В. Іоніна та багато інших).

Таким чином, лікувальна фізкультура як метод лікування рухом широко використовується в комплексній системі реабілітації в лікарнях, лікарсько-фізкультурних диспансерах, поліклініках та інших лікувально-профілактичних установах [11; 10].