Аналіз та удосконалення системи формування витрат ТОВ «Дактіль»

Вступ

витрата групування калькуляція Мета даної дипломної роботи — надання повної розгорнутої характеристики витратам підприємства з ціллю розробки заходів щодо удосконалення системи формування витрат завдяки розробці їх прогнозу.

Для досягнення цієї мети вирішено комплекс питань за напрямками — розділами роботи.

У першому розділі розглянуто методику формування витрат ТОВ з позицій групування за елементами, статтями калькуляції та напрямкам створювання. Для вірного аналізу витрат необхідно мати повну інформацію про діяльність підприємства, про перспективи його розвитку, про основні показники діяльності.

У другому розділі надається характеристика об'єкту дослідження — Товариства з обмеженою відповідальністю «Дактіль», проведено аналіз витрат з чітким обґрунтуванням змін, які відбувались протягом періоду, що аналізується. Висунуто пропозиції щодо поліпшення структури витрат.

У третьому розділі проведено аналіз та оцінку ефективності формування витрат ТОВ, для цілій аналізу було створено програму розрахунку оціночних коефіцієнтів за допомогою Excel-2000. Ціллю даної розробки є оцінка раціональності формування витрат підприємства. Також проведено оцінку порогу рентабельності та беззбитковості підприємства, для визначення ефективності формування постійних та змінних витрат. Розроблено прогноз витрат на 2007 рік з метою визначення відхилень від фактичних результатів. Визначено результативність та ефективність формування витрат та діяльності підприємства взагалі.

Актуальність та своєчасність даної роботи полягає у необхідності вирішення проблеми оптимізації витрат та удосконалення їх структури, оскільки зараз виживає на ринку тільки те підприємство, котре використовує конкуренту стратегію «лідирування по витратам».

Українські науковці ретельно займаються вивченням даної проблеми по підприємствах виробничого комплексу, але особливості будівельної галузі не дають змоги поширити дослідження.

Особливістю даної пояснювальної записки є той факт, що розділи побудовані у двох аспектах: перший — це система поглядів концептуальних та методологічних, другий — конкретний розрахунковий приклад на підставі реальних даних діяльності підприємства з практики планування та аналізу витрат. Ці два аспекти взаємопов'язані та взаємоузгодженні, що має особливу важливість при прийнятті управлінських рішень.

Інформаційною базою для виконання дипломного проекту були річні звіти підприємства ТОВ «Дактіль» за 2003;2007 роки, пояснювальні записки до річних звітів, аналітичні розшифровки по рахунках витрат, Статут підприємства.

1. Методологічні аспекти формування витрат підприємства

1.1 Економічна сутність та загальні принципи класифікації витрат

Процес праці - це поєднання трьох основних елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та знарядь праці. Два останніх елемента є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукту в певних організаційно-технічних та економічних умовах. В такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні всім соціально-економічним формаціям.

Національний стандарт бухгалтерського обліку П© БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

За натурально-речовим складом витрати виробництва представляють собою витрати засобів виробництва і засобів існування працівників виробництва. Для відтворення процесу виробництва необхідно відновити обов’язкові елементи процесу праці. Затрачені засоби виробництва відновлюються за рахунок знов створеного продукту в натурі. Жива праця не відновлюється, а витрачається заново в новому циклі виробництва. Із знов створеного продукту виділяють кошти на відновлення робочої сили, які і складають необхідний елемент натурально-речових витрат виробництва [7, с. 65].

В умовах товарного виробництва відправним пунктом є витрати капіталу на засоби виробництва (с) та робочу силу (v). Ці первинні витрати капіталу є по суті витратами виробництва. Вартість як загальна категорія товарного виробництва визначається загальною сумою уречевленої в товарі праці. Різниця між цією сумою та витратами виробництва складає додану вартість (m). Таким чином, загальна формула дійсних витрат виробництва наступна (c + v + m).

Вартість продукту поділяється на перенесену вартість (с) та знов створену вартість (v + m), яка, в свою чергу, складається з вартості необхідного (v) та додаткового продукту (т). Знов створена вартість складає чисту продукцію, що поділяється на фонд заробітної плати та прибуток.

Витрати у виробничому процесі праці і засобів виробництва для виготовлення продукції називаються витратами виробництва.

Витрати — це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулі працю (сировина, матеріали, паливо тощо), й витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів у межах суми перевищення балансової вартості основних засобів та нематеріальних активів над вартістю їх реалізації [31, с. 301].

Головним об'єктом аналізу в процесі управління підприємством є витрати. Тому класифікація витрат є важливою для розуміння того, як ними управляти.

Найбільш економічно доцільний підхід до побудови системи обліку витрат — це виділення типових груп рішень (наприклад, контроль за трудовими витратами або використанням матеріалів) і вибір відповідних об'єктів обліку витрат (наприклад, продукція або підрозділ).

Раніше більшість систем орієнтувались на досягнення лише однієї мети — калькулювання для оцінки запасів і визначення прибутку, яке виявилося неспроможним надати в потрібній формі дані для інших цілей [7, с. 67].

Виділяють три напрямки класифікації витрат (рис. 1.1.).

В основу класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Рисунок 1.1 — Класифікація витрат Більш конкретно необхідно розглянути класифікацію витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансових результатів Для визначення фінансових результатів діяльності підприємства необхідно зрозуміти різницю між витратами різних звітних періодів. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) — це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати відносяться до звітного періоду?

П© БО 16, Витрати" передбачає відображення витрат в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. За звітними періодами витрати на перевезення (роботи, послуги) поділяються на поточні, витрати майбутніх періодів та минулих періодів.

Витрати визначаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами [7, 68].

Припустимо, підприємство витратило кошти на придбання товарів та устаткування. Чи є ці витрати витратами звітного калькуляційного періоду? Безумовно ні, оскільки мав місце лише обмін одного виду активів на інший вид активів (товари та устаткування).

Отже, витрачені кошти — це невичерпані витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Тепер припустимо, що ми реалізували товари і ввели в експлуатацію устаткування. Отже, відбувся обмін товарів на дохід (у вигляді грошей або зобов’язань покупців), і для отримання цього доходу була спожита певна частка устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування — це вичерпані (спожиті) витрати. Частину товарів втрачених внаслідок пожежі або іншого нещасного випадку, слід вважати збитками, оскільки товари не були обмінені на жодні інші речі і не принесли жодної користі.

Але витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Наприклад, нарахована заробітна плата за січень, яку було виплачено на початку лютого: чи є ця заробітна плата витратами за січень, чи вона буде витратами лютого, коли будуть виплачені кошти робітникам і службовцям?

Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а зарплата є грошовою формою витрат на оплату праці, то зрозуміло, що ці витрати пов’язані з виникненням зобов’язань, для погашення яких пізніше будуть передані активи.

Вичерпані (спожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах [7, с. 69].

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати. В узагальненому вигляді концепцію вичерпаних та невичерпаних витрат показано на рисунку 1.2.

/

/

Рисунок 1.2 — Концепція витрат для визначення фінансового результату На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду (табл. 1.1).

Собівартість продукції (товарів) — це витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

Таблиця 1.1 — Собівартість продукції та витрати періоду

Взаємозв'язок деяких видів витрат показано на рисунку 1.3.

Рисунок 1.3 — Взаємозв'язок різних видів витрат Розглянута концепція витрат використовується для складання фінансової звітності [7, с. 76].

Важливою є також класифікація витрат з метою прийняття рішень

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати — це витрати, величина яких може бути змінена в наслідок прийняття рішень.

Нерелевантні витрати — це витрати, величина яких не залежить від прийняття рішень.

Наприклад, розглядається питання — придбати новий верстат або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

У нашому прикладі диференційні витрати — це різниця між вартістю верстату і сумою орендної плати за період його експлуатації.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно врахувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати — це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) — це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних коштів: придбати цінні папери або придбати комп’ютер і здати його в оренду.

У цьому разі релевантні витрати для наведених варіантів становлять:

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів [7, с. 77].

Маржинальні витрати — це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація за типом, поведінки" витрат в залежності від змін обсягів виробництва є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягів виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно зміні обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів; прямі витрати праці; частина виробничих накладних витрат; змінні витрати на продаж товарів та послуг.

Будь-які витрати відносяться до змінних витрат, якщо їх величина залежить від обсягу виробництва. Це означає, що збільшення кількості виготовленої продукції в 10 разів призведе до збільшення загальної суми змінних витрат також удесятеро. Одним з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції. Хоча і тут є певні особливості, пов’язані з тим, що при купівлі, наприклад, матеріалів у великій кількості можна отримати знижку в ціні (цей варіант завжди розглядається і аналізується менеджерами). В результаті грошові витрати матеріалу на одиницю продукції із зростанням обсягу виробництва і зростанням оптових закупівель зменшуються. Зрозуміло, що така зміна виникає тільки при перетині, межі" зростання обсягу виробництва. Проте, найчастіше поведінка змінних витрат описується наведеним вище класичним прикладом. Зазначимо, що і після перетину цієї межі поведінка змінних витрат не змінюється — просто ми маємо іншу їх величину на одиницю продукції (рис. 1.4, 1.5) [7, с. 79].

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати — це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі закупівлі великої партії (рис. 1.6), та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочується в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати — плату за тривалість проведених розмов [7, с. 80].

Постійні (умовно-постійні) витрати — це витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування тощо.

Щодо поведінки постійних витрат, то слід сказати, що постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно зміні обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється в бік збільшення. Прикладами є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання (рис. 1.8, 1.9).

Релевантний діапазон — це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

Наприклад, витрати на оренду зростатимуть, якщо збільшення обсягу виробництва потребує додаткової площі. І навпаки, витрати на оренду можуть зменшитися, якщо зниження обсягу виробництва спонукає підприємство до використання меншої площі.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називаються напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати — це витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата ремонтних робітників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібний 1 робітник.

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінюються ступінчасто.

Витрати номінальної потужності - це заплановані накладні витрати, які могли б бути понесені при нульовому обсязі ділових операцій. Такі витрати носять назву обов’язкових. Наприклад, у випадку страйку існує ймовірність нормальної роботи тощо. Для цього і необхідно зберегти визначену базу, яка вимагає витрат номінальної потужності. Вони повинні включати витрати на заробітну плату необхідного керівного ядра, технічного і обслуговуючого персоналу, яке було б збережене в подібній ситуації, готовності до роботи". До них відносяться податки, амортизаційні відрахування та інші постійні витрати.

Обов’язкові витрати поділяються на особливі та загальні для різних підрозділів організації. Тобто вони можуть мати особливе відношення до певного підрозділу підприємства і зникати з ліквідацією цього підрозділу, або до загальних функцій підприємства, і тоді вони зберігаються незалежно від того, що відбувається з тим або іншим підрозділом [7, с. 82].

Дискреційні витрати виникають протягом визначеного періоду часу (тобто це періодичні витрати) в результаті конкретного стратегічного рішення, яке прийнято керівництвом організації. Вони не пов’язані з обсягом виробництва або збуту. Рівень таких витрат встановлюється рішенням організації; таким же рішенням вони можуть бути збільшені, скорочені або усунуті. Типовими прикладами дискреційних витрат є витрати на дослідження і розробки, вартість рекламних засобів і витрати на програми підвищення кваліфікації персоналу.

Класифікація витрат з метою контролю виконання. Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них звичайний вплив.

Неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.

Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку керівника цеху та неконтрольованими для керівника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цеху є матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих — амортизація верстатів.

Дуже важливою є класифікація витрат за видами діяльності, функціями та елементами

З метою визначення фінансового результату в Україні використовується інша класифікація витрат (рис. 1.10), у відповідності із П© БО 3, Звіт про фінансові результати" [7, с. 83].

Доходи, витрати, прибутки і збитки у звіті про фінансові результати поділяються за видами діяльності, функціями та елементами операційних витрат.

Передусім, витрати класифікуються за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають — на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Під надзвичайною розуміють діяльність, яка відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії тощо). Втрати, внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

1.2 Класифікація витрат у будівництві

Класифікація витрат будівельної організації здійснюється з метою організації планування, бухгалтерського обліку, калькулювання та аналізу собівартості будівельно-монтажних робіт.

Витрати класифікуються за такими ознаками: види діяльності будівельної організації; місце виникнення витрат; подібність складу витрат, способи включення витрат у собівартість будівельно-монтажних робіт; доцільність витрачання; відношення до вартості будівельного контракту (будівельно-монтажних робіт).

Класифікація витрат за видами діяльності: витрати основної діяльності; витрати операційної діяльності; витрати звичайної діяльності.

Витрати основної діяльності - це витрати будівельної організації, пов’язані з виконанням або реалізацією будівельно-монтажних робіт [10,11].

Витрати операційної діяльності включають витрати основної діяльності та інших видів діяльності будівельної організації, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Витрати звичайної діяльності включають витрати операційної, фінансової та інвестиційної діяльності (рисунок 1.11).

Рисунок 1.11 — Класифікація витрат залежно від видів діяльності

Класифікація витрат за місцем їх виникнення: витрати основного виробництва; витрати допоміжного виробництва; витрати другорядних виробництв.

Витрати основного виробництва та допоміжних і другорядних виробництв, продукція яких у подальшому використовуються на будівельно-монтажних роботах, є виробничими витратами основної діяльності будівельної організації і включаються у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт або у собівартість за будівельним контрактом.

Класифікація за подібністю складу витрат: елементи витрат; статті витрат.

Елемент витрат — це сукупність однорідних за своїм економічним змістом витрат.

До статті витрат можуть включатися складові будь-якого елемента або декількох елементів.

Витрати операційної діяльності будівельної організації групуються за елементами витрат, а витрати основної діяльності, крім того, і за статтями калькулювання.

Класифікація витрат за способами включення у собівартість будівельно-монтажних робіт: прямі витрати; загальновиробничі (непрямі) витрати.

Прямі - це витрати, які безпосередньо пов’язані з виконанням будівельно-монтажних робіт і включаються у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт відповідних об'єктів витрат за прямою ознакою.

Загальновиробничі витрати — це непрямі втрати, що пов’язані з управлінням, організацією та обслуговуванням будівельного виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретної о об'єкта витрат і розподіляються між об'єктами витрат пропорційно базі розподілу, обраної будівельною організацією самостійно.

Класифікація витрат за доцільністю їх витрачання: продуктивні витрати; непродуктивні витрати; надзвичайні витрати.

Продуктивні витрати — це витрати, що передбачені раціональною організацією та технологією виробництва.

Непродуктивні витрати — це витрати, що виникають через недосконалість організації виробництва, порушення технології тощо.

Надзвичайні витрати — це витрати, що виникли внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, надзвичайних подій, а також витрати на здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням та ліквідацією таких наслідків.

Класифікація витрат за ознакою відношення до вартості будівельного контракту (будівельно-монтажних робіт): витрати за будівельним контрактом; витрати періоду.

Витрати за будівельним контрактом — це витрати на виконання будівельно-монтажних робіт, які безпосередньо пов’язані з виконанням даного контракту (прямі витрати), а також витрати, пов’язані з управлінням, організацією та обслуговуванням будівельного виробництва (загальновиробничі витрати).

Витрати періоду — це витрати, які неможливо прямо пов’язати з конкретними контрактами (будівельно-монтажними роботами) і, відповідно, з доходами від контрактів (будівельно-монтажних робіт), для отримання яких вони були здійснені. Такі витрати не відносяться до витрат за будівельними контрактами і не включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт, а відображуються у складі витрат будівельної організації у тому звітному періоді, в якому були здійснені (адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати).

Групування витрат за елементами здійснюється з метою визначення загальних обсягів використаних матеріальних, трудових та інших виробничих ресурсів, а також організації контролю за рівнем цих витрат в цілому по будівельній організації.

Витрати операційної діяльності будівельної організації групуються за такими елементами: матеріальні затрати; втрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами [12, c. 174]:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

До складу елементу «Матеріальні витрати» включаються витрати на:

— сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

— придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат;

— тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;

— будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства:

— запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства.

— інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції.

— проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, які використовуються у виробництві: транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо);

— малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства, зокрема: інструмент, господарський інвентар, спеціальне оснащення:

— спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту;

— мило та інші миючі засоби, знешкоджувальні засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування тощо;

З витрат на матеріальні цінності, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До зворотних відходів не належать:

— залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

— попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим (основним) продуктом в єдиному технологічному процесі.

Витрати на оплату праці

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються:

— заробітна плата за окладами й тарифами;

— надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

— премії та заохочення;

— матеріальна допомога:

— компенсаційні виплати:

— оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

— інші витрати на оплату праці.

Витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг).

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад з уcтановлені норми за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

До витрат на виплату основної заробітної плати належать:

— заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

— вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати працівникам згідно з діючим законодавством.

Законом України «Про оплату праці» (ст. 23) передбачена можливість часткової виплати заробітної плати натурою за таких умов:

— можливість натуроплати повинна бути передбачена колективним договором (не домовленістю сторін, яка може носити індивідуальний характер, а саме колективним договором);

— виплати натурою повинні носити частковий характер;

— вартість натуроплати повинна бути еквівалентна оплаті праці в грошовому виразі;

— оплата пращ в натуральній формі може здійснюватись лише тими товарами, які не заборонені в якості натуроплати.

До витрат на виплату додаткової заробітної плати належать:

1 Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством:

— кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;

— за класність водіям автомобілів, робітникам локомотивних бригад, трактористам-машиністам. робітникам провідних професій та іншим категоріям працівників тих галузей народного господарства, в яких введено такі надбавки та доплати за звання майстра і класи кваліфікації;

— бригадирам з числа робітників, не звільненим від основної роботи, за керівництво бригадами:

— персональні надбавки;

— керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань на строк їх виконання;

— за знання іноземної мови;

— за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт;

— доплати до середнього заробітку;

— за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, в багатозмінному та неперервному режимі виробництва, включаючи доплати за роботу у вихідні дні. що є робочими днями за графіком, у нічний час;

— працівникам, постійно зайнятим на підземних роботах, за нормативний час пересування їх у шахті (руднику) від ствола до місця роботи і назад;

— інші надбавки і доплати.

2Премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів, в тому числі за:

— виконання та перевиконання виробничих завдань;

— виконання акордних завдань у встановлений строк:

— підвищення продуктивності праці, виробітку:

— поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності бригади, дільниці, цеху;

— економію сировини, матеріалів, інструментів та інших матеріальних цінностей;

— зменшення простоїв устаткування та за інші якісні показники в роботі підприємств, а також премії, нараховані робітникам із преміального фонду майстра тощо.

3 Винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві).

4 Оплата праці працівників, які не перебувають у штаті підприємств, за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, виконання разових робіт (ремонт інвентарю, побілка і фарбування, робіт з експертизи тощо), за умови, що розрахунки з працівниками за виконану роботу провадяться безпосередньо цим підприємством. Розмір коштів, спрямованих на оплату праці цих працівників, визначається, виходячи з кошторису на виконання робіт (послуг) за договором і платіжних документів.

5 Оплата за працю у вихідні та святкові (неробочі) дні, в понадурочний час за розцінками, встановленими законодавчими актами.

6 Заробітна плата до кінцевого розрахунку по закінченні року (або іншого періоду) обумовлена системами оплати праці на сільськогосподарських підприємствах.

7 Суми відшкодування втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку у випадках, коли працівник продовжує працювати на підприємстві.

8 Виплати різниці в окладах працівників, працевлаштованим з інших підприємств зі збереженням протягом деякого часу (відповідно до законодавства) розміру посадового окладу за попереднім місцем роботи, а також при тимчасовому заступництві.

9 Процентні або комісійні винагороди, виплачені додатково до тарифної ставки (окладу).

10 Оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв’язку з роботою понад нормальну тривалість робочого часу при вахтовому методі організації праці, при підсумованому обліку робочого часу і в інших випадках, передбачених законодавством.

11 Суми, нараховані за виконану роботу особам, залученим для роботи на підприємстві згідно зі спеціальними договорами з державними організаціями (на надання робочої сили), які видані безпосередньо цим особам.

Витрати підприємства формуються і за рахунок доходів працівників, які не відносяться до витрат на оплату праці.

До них належать:

— Суми вихідної допомоги, передбачені чинним законодавством.

— Одноразові допомоги та добові, які виплачуються при переведенні, прийманні та направленні на роботу в іншу місцевість, витрати на відрядження.

— Надбавки за пересувний, роз'їзний характер робіт для працівників, безпосередньо зайнятих на будівництві, реконструкції та капітальному ремонті, а також при виконанні робіт вахтовим методом у випадках, передбачених законодавством.

Суми, виплачені (при виконанні робіт вахтовим методом) в розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі до місця знаходження підприємства (пункту збору) — місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників в дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств.

Надбавки до заробітної плати за кожну добу, які виплачуються з моменту виїзду до повернення на підприємство, де працівник працює; працівникам зв’язку, залізничного, річкового, автомобільного транспорту і шосейного господарства та іншим працівникам, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер.

— Суми, які зберігаються за місцем основної роботи замість добових, і квартирних за робітниками, відрядженими на вивезення зерна та інших сільськогосподарських продуктів; на збирання врожаю, заготівлю кормів

— Виплати цільового забезпечення.

— Допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, по догляду за дитиною до встановленого законодавством строку, грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, допомога на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років).

— Суми виплат щорічної та щомісячної компенсації сім'ям на дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи або стали інвалідами, одноразові компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю осіб, що стали інвалідами, сім'ям за втрату годувальника та інші компенсації та пільги, виплачені працівникам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи (в тому числі суми грошової допомоги, наданої працівникам у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та компенсацій по пільговому забезпеченню продуктами харчування; суми. спрямовані підприємством на погашення безпроцентних позик, виданих банками; суми видатків на виплату винагороди за вислугу років тощо).

— Щорічна допомога на оздоровлення дітей, вартість подарунків дітям до свят, харчування дітей, які перебувають у дитячих санаторіях, яслах, оздоровчих таборах підприємств, суми, спрямовані на оплату за утримання дітей в дитячих садках (компенсація батьківської плати).

— Відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівника.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:

— відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування:

— відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності;

— відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

— відрахування на обов’язкове державне страхування від нещасних випадків;

— відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства:

— відрахування на інші соціальні заходи.

До елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва, або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а первісна вартість яких в межах суми, визначеної для таких активів на підприємстві.

Малоцінні необоротні матеріальні активи — матеріальні активи, первісна вартість яких менша ніж визначена підприємством для основних засобів, а строк корисного використання їх більше одного року, зокрема, спеціальні інструменти, спеціальні пристосування, вартість яких погашається нарахуванням зносу за встановленою підприємством кошторисною ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного способу використання таких об'єктів.

Амортизація — систематичний розподіл вартості активів, які амортизуються протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

До елемента «Інші операційні витрати» належать:

— витрати на відрядження фізичних осіб;

— витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

— витрати щодо сплати за участь у семінарах;

— витрати на проведення аудиту;

— витрати на транспортне обслуговування:

— оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

— витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видані для ведення господарської діяльності;

— витрати на охорону праці;

— витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

— витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом;

— витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

— витрати зі страхування ризиків;

— витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;

— витрати на проведення рекламних заходів;

— витрати на організацію прийомів, презентацій і свят.

1.3 Порядок формування витрат будівельної організації

Єдині методичні засади формування собівартості будівельно-монтажних робіт встановлюють «Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт».

Рисунок 1.12 — Структурно-логічна схема будівельного виробництва Методичні рекомендації можуть застосовуватися для цілей планування, бухгалтерського обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт як будівельними організаціями та їх структурними підрозділами (незалежно від форм власності і підпорядкування), так і структурними підрозділами підприємств і організацій, які відносяться до інших видів економічної діяльності, що виконують загальнобудівельні, спеціальні, монтажні, пусконалагоджувальні та ремонтно-будівельні роботи (далі - будівельно-монтажні роботи) під час спорудження нових об'єктів, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, ремонту будівель і споруд, реставрації пам’яток архітектури підрядним або господарським способом.

У структурних підрозділах будівельних організацій, що виділені в окремі виробничі одиниці і відносяться до інших видів економічної діяльності (проектна, вишукувальна, дослідницька, наукова діяльність, виробництво будь-яких видів промислової або іншої продукції, транспортні перевезення тощо), застосовуються методичні рекомендації з формування собівартості для відповідних видів економічної діяльності.

Собівартість будівельно-монтажних робіт — це витрати будівельної організації, пов’язані з виконанням будівельно-монтажних робіт із використанням у процесі будівельного виробництва машин, механізмів, устаткування, м атональних, трудових та інших виробничих ресурсів.

Собівартість будівельно-монтажних робіт будівельної організації, що мас статус юридичної особи, складається з витрат, пов’язаних з виконанням на свій ризик власними силами будівельно-монтажних робіт відособленими структурними підрозділами, які входять до її складу.

Собівартість будівельно-монтажних робіт відособленого структурного підрозділу будівельної організації складається з витрат і цього підрозділу, пов’язаних з виконанням на свій ризик власними силами будівельно-монтажних робіт.

Собівартість будівельно-монтажних робіт може бути:

— плановою, яка включає витрати на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються на підставі техніко-економічних розрахунків з використанням економічно обґрунтованих норм і нормативів затрат на виконання будівельно-монтажних робіт за умови нормальної потужності будівельної організації та дотримання планових термінів будівництва, раціонального та ефективного використання виробничих ресурсів та вимог до якості будівництва, а також інженерних розрахунків щодо підвищення організаційно-технічного рівня будівельного виробництва внаслідок впровадження заходів з нової техніки та технології, удосконалення його організації і управління, інших техніко-економічних чинників;

— фактичною, яка включає фактичні витрати будівельної організації на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та цих Методичних рекомендацій.

Об'єктам витрат у будівництві можуть бути: окремі види будівельно-монтажних робіт; об'єкт будівництва; будівельний контракт.

Відповідно до об'єктів витрат розрізняють:

— собівартість окремих видів будівельно-монтажних робіт — це витрати будівельної організації, пов’язані з виконанням на свій ризик і власними силами окремих видів будівельно-монтажних робіт на одному або декількох об'єктах будівництва, за одним або декількома будівельними контрактами;

— собівартість об'єктів будівництва — це витрати будівельної організації, пов’язані з виконанням на свій ризик і власними силами будівельно-монтажних робіт на конкретному об'єкті будівництва за весь період його будівництва;

— собівартість будівельно-монтажних робіт за будівельним контрактом — це витрати будівельної організації, пов’язані з виконанням будівельно-монтажних робіт, передбачених контрактом на будівництво, від дати укладання контракту до остаточного завершення контракту.

До складу статті «Загальновиробничі витрати» включаються:

— Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

— Амортизація основних засобів загально-виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

— Амортизація нематеріальних активів загально-виробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

— Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення.

— Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі: витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

— Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

— Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально-виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

— Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

— Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів. деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

До складу виробничої собівартості входять не всі загальновиробничі витрати, а тільки їх частина, в залежності від співвідношення фактичного випуску продукції та нормальної виробничої потужності, а остання частина признається витратами в період їх виникнення.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

До змінних відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом, змінюючись прямо пропорційно зміненню об'єму виробництва.

При цьому, змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи із фактичної потужності звітного періоду. Отже, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції в період їх виникнення і розподілу не підлягають.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні об'ємів виробництва. Серед них амортизація та витрати на утримання будівель та обладнання цехів, а також витрати на управління виробництвом. Постійні витрати розподіляються на кожен об'єкт розподілу витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності. Тобто ці витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному об'ємі тільки в випадку, коли фактичний об'єм виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, які спрямовані на обслуговування та управління будівельною організацією, а саме: