Злоякісний нейролептичний синдром

Злокачественный нейролептический синдром (епідеміологія, чинники ризику, клініка, діагностика, патогенез, терапія).

Эпидемиология Злокачественный нейролептический синдром (ЗНС), вперше описаний J. Delay і співавт. (1960 р.), одна із найнебезпечніших ускладнень нейролептической терапії. Смертність при ЗНС, за даними різних авторів, залежно від використання тих чи інших методів лікування становить від 2,94 до 38% випадків. До 1980 р. летальність при ЗНС оцінювався у середньому у 28−30%. Після 1980 р. відзначається зниження летальності при ЗНС загалом до 10−11,6%. Частота розвитку ЗНС, за даними закордонних публікацій, становить від 0,02% до 3,23% всіх хворих, госпитализируемых у стаціонар, яким призначалася нейролептическая терапія. Останніми роками більшість авторів указує зменшення частоти розвитку ЗНС. Приміром, Gelenberg A. і співавт. (1988, 1989) відзначають, що ЗНС розвинулася в 1 з 1470 хворих, одержували нейролептическую терапію, що становить 0,07% від усіх лікувалися нейролептиками хворих [9, 10]. Keck P. і співавт. (1991) описують 4 (0,15%) випадку ЗНС, які з’явились у лікування нейролептиками 2695 хворих. Ретроспективне епідеміологічне дослідження, проведене авторами на матеріалі однієї з найбільших психіатричних лікарень Москви — Клінічної психіатричної лікарні № 4 їм. П. Б. Ганнушкина, показало, що у протягом року розвиток ЗНС практикується в 2−4 хворих. За період із 1 січня 1986 р. по 31 грудня 1995 р. ЗНС розвинулася в 19 (0,02%) з 78 708 хворих, одержували нейролептическую терапію. У цьому летальний кінець мала місце у 2 (10,5%) з 19 больных.

Факторы ризику ЗНС Факторы ризику ЗНС залишаються остаточно не вивченими. Відомо, що ЗНС може розвиватися під час лікування нейролептиками хворих різних вікових груп, і обох статей. Частіше ЗНС розвивається в осіб середнього віку. За даними Д.І. Малина (1989), котрий спостерігав 77 випадків ЗНС — 32 (41,6%) людини були чоловіки й 45 (58,4%) — жінки. Переважали особи молодого й середнього віку, 60% були дітьми віком старше 30 років. Найчастіше ЗНС розвивався щодо призначення нейролептиків з вираженим спільним і виборчим антипсихотическим дією і високої экстрапирамидной активністю — галоперидол, трифтазин, тиопроперазин. Разом про те відзначено можливість розвитку ЗНС і за лікуванні нейролептиками, не що викликають виражених экстрапирамидных побічні ефекти, такі як тиоридазин, клозапин, і навіть під час лікування атипичным нейролептиком рисперидоном. При застосуванні депо нейролептиків ЗНС протікає набагато важче і довше. Ряд авторів вважають, що швидке нарощування дози нейролептиків і парентеральный спосіб запровадження мит підвищує ризик розвитку ЗНС, хоча інші не відзначають залежності між частотою розвитку ЗНС і засобом запровадження препаратів. Передбачається, що ризик розвитку ЗНС підвищується при призначенні нейролептиків пролонгованої дії (наприклад, флуфеназина — деканоата). Описано численні випадки розвитку ЗНС, коли хворі поруч із нейролептиками приймали антипаркинсонические препарати, та нещасні випадки, коли коректори не призначалися. Отже, застосування антипаркинсонических коректорів не попереджає розвиток ЗНС. Певною закономірності у період розвитку ЗНС від початку нейролептической терапії не виявлено. Зазвичай ЗНС розвивається у протягом перших 3−4 нед з початку лікування нейролептиками. У більш як однієї третини випадків розвиток ЗНС можна було пов’язати з швидким нарощуванням дози нейролептиків чи додаванням нових препаратів з потужнішим антипсихотическим дією і високої экстрапирамидной активністю, наприклад, при додаванні до аминазину галоперидолу. Відзначено можливість розвиватися ЗНС після раптового припинення прийому психотропних препаратів. Рис. 1. Зміна температури тіла в хворих ЗНС при застосуванні різних методів терапії, p (T1-T3).