Вплив молодіжних субкультур на суїцидальні наміри у підлітків

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1 Поняття про суїцидальну поведінку. Особливості суїцидальної поведінки у підлітків

1.2 Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема

1.3 Субкультура як засіб самореалізації підлітка. Сучасні молодіжні субкультури як чинник суїцидального ризику РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2.1 Опис використаних методик дослідження

2.2 Критерії прояву суїцидальної поведінки у дітей підліткового віку

2.3 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Актуальність розв’язання проблем сучасної суїцидології визначається, насамперед, найнагальнішим завданням — профілактикою самогубств серед учнівської молоді.

Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей віком 10−17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% - вважають, що нікому немає до них діла, 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту. [3]

Самогубство (суїцид) — це крайній вид аутоагресії, навмисне позбавлення життя.

Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г. В. Старшенбаум, С. Г. Шебанова, К. Хоутен). Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів у підлітків є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє визначити фактори суїцидального ризику [1]: переосмислення національної та власної системи цінностей, девальвація цієї системи; відхилення в розвитку психіки (розлади поведінки, асоціальна особистість, психічні розлади, викликані лікарськими препаратами); заниження самооцінки, неможливість самореалізації; руйнування необхідного кола спілкування, так званого референтного мікросередовища; попередня спроба самогубства; глибокі почуття депресії, безнадійності, безпомічності; втома від життя; відчуття самотності, непотрібності (часто помилкові); вживання наркотиків, алкоголю; правопорушення; стресові ситуації; доступ до вогнепальної зброї, токсичних речовин, отрутохімікатів та ін.; фізичні страждання; перенасичення ЗМІ картинами жорстокості, що має великий психологічний вплив на підлітків.

Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків, вплив на психіку дитини молодіжних субкультур, які також мають безпосередній вплив на формування суїцидальних намірів. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднані з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки суїциду дитини або підлітка. [1]

Об'єкт дослідження — мотивація суїцидальної поведінки підлітків.

Предмет дослідження — вплив молодіжних субкультур на суїцидальні наміри.

Мета дослідження — дослідити вплив молодіжних субкультур на суїцидальні наміри підлітків, визначити основні фактори їх виникнення та розробити ряд критерій їх прояву на основі проведеного дослідження.

Гіпотеза дослідження — на формування суїцидальної поведінки підлітка впливає його належність до певної молодіжної субкультури.

Відповідно до предмета, та мети визначено такі завдання дослідження:

— проаналізувати феноменологію суїцидальної поведінки, і виокремити соціальні та психологічні фактори, що провокують її виникнення.

— з'ясувати особливості індивідуальної мотивації, яка провокує до скоєння самогубства.

— простежити взаємозв'язок між формуванням суїцидального наміру й стереотипами молодіжної субкультури.

На базі розвитку особистісної та предметної (соціальної) рефлексії розробити програму корекції усвідомлення цінності життя, що є засобом запобігання розгортанню суїцидальної поведінки у підлітків.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність свідомості та розвиток особистості в процесі діяльності (К.О. Абульханова-Славська, Г. С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко) та теоретико-методологічні тлумачення самосвідомості в контексті проблеми розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л. С. Виготський, О. О. Бодальов, М.І. Пірен, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П. Р. Чамата, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова).

У вивченні проявів і чинників суїцидальної поведінки за основу брались філософські та соціологічні тлумачення явища (В.А. Бачинін, М.О. Бердяєв, Е. Дюркгайм, О.Ф. Коні); загальні положення психодинаміки суїцидальності (К. Лукас, К. Маннінґер, Г. М. Сейден, В. Франкл, З. Фройд, Е. Фромм, Е.С. Шнейдман); дослідження соціальних і особистісних чинників суїцидальної поведінки (Н.В. Абдюкова, Н.І. Бережна, О.Г. Пасічний, В. П. Москалець, О. М. Моховиков, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Суліцький); положення про зв’язок суїцидальності з особливостями рефлексії (Е. Стенґель) та коґнітивності (М. Урсула); тлумачення патопсихологічних проявів суїцидальності (М.В. Миколайський); дослідження особливостей суїцидальної поведінки у підлітків (А. Аптер, О.Є. Блінова, О.О. Куракін, О. Б. Старовойтенко, Г. В. Старшенбаум, С. Г. Шебанова, К. Хоутен); уявлення про імітаційні чинники суїцидальної поведінки (В.В.Кобильченко Д. Вассерман, С. Шаллер, А. Шмітке).

Дана курсова робота складається з двох розділів, висновків, списку використаних джерел. В першому розділі ми розкриваємо основні поняття суїцидальної поведінки в підлітковому віці. В другому розділі проводиться дослідження стосовно залежності впливу молодіжних субкультур на схильність до суїциду у підлітковому віці, аналіз даних результатів дослідження та розробка профілактичних рекомендацій щодо попередження суїцидальної поведінки у підлітків під дією різних факторів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1 Поняття про суїцидальну поведінку. Особливості суїцидальної поведінки серед підлітків Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже.

Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель.

Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858−1917) у XIX ст. вирішив з’ясувати, які причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід враховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології - суїцидології. [8]

Суїцидальна поведінка має в собі ряд суттєвих ознак, котрі досить важко відрізнити членам суспільства підлітка, з метою вчасного попередження суїцидальних спроб. Психолог В. Т. Кондрашенко визначає поняття «суїцид» як усвідомлене позбавлення себе життя.

Суїцидальна поведінка (від лат. — «самовбивство») — це самогубство або його спроба, спрямована на виведення особистості з кризової ситуації, усвідомлене перебування в якій для неї є нестерпними і з якої вона не бачить іншого виходу. Вчений Ю. Фербер виділив суїцидальний закон, який звучить так: «Частота самогубств у популяції прямо пропорційна кількості індивідів, які характеризуються підвищеною вразливістю і масштабом позбавлень, які характерні для цієї популяції».

Нині суїцидальна поведінка не сприймається як однозначно патологічне явище. Найчастіше це поведінка психічно нормальних людей. У той же самий час поширена і інша думка стосовно суїциду, як про крайню межу в ряді взаємоперехідних форм саморуйнівної поведінки. [9]

Суїцидальна поведінка — різноманітні форми активності людей, зумовлені прагненням позбавити себе життя і служать засобом розв’язання особистісної кризи, яка виникла у зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. З огляду на гостроту емоційного стану криза досягає такої інтенсивності, що людина неспроможна знайти правильного виходу із нинішньої ситуації, і у висновку вона втрачає будь-який сенс життя. Згідно цьому, О. Г. Абрумова визначає самогубство як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціальних конфліктів. [1]

Суїцидальна поведінка має внутрішні і зовнішні форми свого прояву. Внутрішні форми:

— антивітальні уявлення (роздуми про відсутність цінності життя);

— пасивні суїцидальні думки (уявлення про тему смерті за відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «хоча б померти» тощо);

— суїцидальні задуми (активна форма прояву суїцидальності);

— суїцидальні наміри (з'являються тоді, коли до задуму приєднується вольовий компонент — рішення, готовність безпосереднього переходу у зовнішню поведінку).

Зовнішні форми:

— суїцидальні висловлювання;

— суїцидальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, котрі не закінчилися смертю);

— завершений суїцид (дії особистості, котрі завершені смертю).

Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації називається пресуїцидом. Тривалість цього може визначатися хвилинами (гострий пресуїцид) чи місяцями (хронічний пресуїцид). У кількох випадках тривалого пресуїциду, процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки може чітко проходити вище згадані етапи.

Пресуїцид включає в себе дві фази:

— предиспозиційна фаза характеризується винятково високою активністю людини (період пошуку «точки опори»), але ця активність несу проводжується суїцидальними виконавчими діями;

— Власне суїцидальна фаза починається, якщо суїцидент не знайшов виходу з кризи, недоотримав підтримки, і до замаху зважується на власне життя. Аналізуючи цей етап відбувається поглиблення дезадаптації: в людини виникають суїцидальні думки, а згодом і обмірковування способу самогубства.

Структуру суїцидальної поведінки можна визначити так:

— соціально-ситуативні чинники;

— особистісні чинники;

— конфлікт;

— соціально-психологічна дезадаптація;

— крах ціннісних установок (втрата сенсу життя);

— провокуючі чинники;

— мотиваційна готовність;

— спонукаючі зовнішні чинники;

— пресуїцид;

— суїцид.

Існують три основних ознаки наближення суїциду:

— прихований гнів — приховуючи гнів, людина видає цого за інші почуття; він спрямований всередину себе, прихований, але його наявність може бути помітною; важка втрата, стан справ не поліпшується, ніхто не може допомогти, немає ніякої надії;

— людина охоплена почуттям безпорадності;

— те, що із цивілізованого життя, через її крайні важливості, раще відкласти все на кілька днів і ретельно обміркувати чи варто починати щось далі. [13]

Суїциди виділяють в три основні групи: істинні, демонстративні і приховані.

Істинний суїцид характеризується бажанням померти, він немає спонтанних проявів, хоча часом і є досить несподіваним. Такому суїциду завжди передують пригнічений настрій, депресивний стан або просто думки про позбавлення життя. Іншою особливістю істинного суїциду є роздуми і переживання щодо сенсу життя. У більшості випадків така спроба суїциду закінчується смертю.

Демонстративний суїцид не пов’язаний з бажанням померти, а є засобом привернути увагу до своєї проблеми. Це може бути спроба своєрідного шантажу. У разі фатальної випадковості спроба демонстративного суїциду може завершитися летально.

Прихований суїцид (непряме самогубство) — вид суїцидальної поведінки, який відповідає його ознакам, але не ставить за мету смерть і має неусвідомлений характер. Здебільшого це поведінка націлена на ризик, «на гру зі смертю». Це може бути ризикована їзда на автомобілі, екстремальні види спорту тощо. [16]

Відмінність у класифікаціях видів суїцидальної поведінки відбивають в собі різноманітність форм аналізованої реальності. О. Г. Абрумова виділає [1]: самогубства — істинні суїциди і спроби самогубства — незавершені суїциди. Е. Дюркгейм у 1897 році у своїй класичній роботі виділяв чотири типи суїциду: анемічний, фаталістичний, егоїстичний і альтруїстичний.

Анемічний суїцид має місце в суспільствах з раптовим порушенням регуляції соціального життя, взаємовідносин індивіда із суспільством. Ці самогубства характерні для осіб, які втратили зв’язок з референтною групою, звичним укладом життя, ціннісними установками, відповідною релігією. Типовими прикладами таких суїцидів є раптове безробіття, розлучення вимушена міграція, економічні потрясіння.

Фаталістичні суїциди мають місце в автократичних суспільствах, суспільних структурах з підвищеною регуляцією поведінки особистості. Це відноситься до тюрем, армії, воєнізованих організацій.

Егоїстичні суїциди характерні при недостатній інтеграції суспільства, референтної групи, сім'ї. суспільні формації перестають регулювати, визначати поведінку людини. Індивід не пов’язаний з ними, опинившись на самоті, схильний до суїцидальної поведінки. Приклади серед егоїстичних суїцидів можуть зустрічатися серез розлучених, старих і хворих людей з почуттям втрати власного «Я» як частини суспільства.

Альтруїстичні суїциди мають місце, коли соціальна інтеграція є зайвою і індивід щільно інтегрований в суспільстві або референтній групі. Альтруїстичні суїциди відбуваються тоді, коли індивід у відповідності з суспільними нормами, правилами, регламентом виконує суїцидальний акт. Це може бути ритуалом, наприклад, серед деяких видів молодіжних субкультур зустрічаються акти самогубства, котрі охарактеризовані як своєрідний ритуал. До них можна віднести і суїциди заради благополуччя близької людини. На думку А.Є. Личко, суїцидальна поведінка у підлітків буває демонстративною, афективною та істинною.

Особливості суїцидальної поведінки у підлітковому віці

Особливо вагомою в підлітковому віці є проблема суїциду. В 11−13 років смерть оцінюється як тимчасове явище. З’являється розмежування понять життя і смерті, але емоційне ставлення до смерті абстрагується від власної особи.

Прагнення бути свідком реакції оточуючих на свою смерть або надія на «друге народження» характерні для суїцидентів дитячого і підліткового віку. Уявлення про смерть протягом дитинства проходить декілька етапів: від цілковитої відсутності у свідомості дитини уявлення про смерть до формального знання про неї і знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями трауру, похоронів і т. п.). Знання про смерть не співвідноситься дитиною ні зі своєю власною особою, ні з особою кого-небудь з близьких; не сформовано уявлення про безповоротність смерті, яка розуміється як тривала відсутність або інше існування. Дитина визнає можливість подвійного буття: вважатися і бути померлим для оточуючих і в той же час самому спостерігати їх відчай, бути свідком власних похоронів і розкаяння своїх кривдників. Відсутність страху смерті є відмінною рисою психології дітей. Було б помилково відносити спроби дітей і підлітків до демонстративних дій. Діти, через відсутність життєвого досвіду і обізнаності, не можуть використовувати метод вибору. Відсутність розрахунку, знань про способи самогубства створюють підвищену загрозу смерті незалежно від форми самодії. Небезпеку збільшують також вікові особливості. У підлітків формується страх смерті, який, проте, ще не базується на усвідомленому уявленні про цінність життя. «Метафізична інтоксикація», властива психології підлітка, виражається, зокрема, в поглибленому розмірковуванні на тему життя і смерті. Загальна нестійкість, недостатність критики, підвищена самооцінка і егоцентризм створюють умови для зниження цінності життя, що негативно відтіняє емоційність підлітка, а в конфліктній ситуації створює передумови для суїцидальної поведінки. [6]

Окрім критерію усвідомленості наміру позбавити себе життя, для визначення істинності замаху на самогубство у дорослих аналізуються способи реалізації суїциду і особливості поведінки суїцидента.

Аналізуючи суїцидо-небезпечні конфліктні ситуації, ми переконалися, що для підлітка вони можуть складатися з незначних, на думку дорослих, непорозумінь. Проте деякий максималізм в оцінках, невміння передбачати істинні наслідки своїх вчинків і прогнозувати результати ситуації, що склалася, відсутність життєвого досвіду, властиві періоду дитинства, і створювали відчуття безвиході, нерозв’язності конфлікту, породжували відчуття відчаю і самотності. Все це робило навіть незначну конфліктну ситуацію суїцидо-небезпечною для дитини і особливо для підлітка, що часом недооцінювалося оточуючими дорослими. Все це обумовлює підвищений суїцидальний ризик в пубертатному віці, що, зокрема, підтверджується й статистично.

Формування суїцидальної поведінки в дитячому і підлітковому віці багато в чому залежить також від деяких особливостей особи суїцидента. У всіх вивчених нами осіб були виявлені емоційна нестійкість, підвищена навіюваність, сензитивність, імпульсивність. Ці риси, виражені нерідко до рівня акцентуації характеру, створювали передумови для соціально-психологічної дезадаптації особи в пубертатному періоді. [12]

Клінічний аналіз матеріалу показав тісний зв’язок нозологічної приналежності суїцидо-небезпечних станів з віком суїцидентів. Так, суїцидальна поведінка дітей до 12 років, як правило, служила ознакою і вираженням шизофренічного процесу. В пресуїцидальному періоді у підлітків виявлено різні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на фоні підліткової акцентуації характеру.

Суїцидонебезпечні депресії протікають у підлітків не типічно, маскуючись симптомами сомато-вегетативних розладів, іпохондричними порушеннями, девіантною поведінкою, дисморфофобічними симптомами і проявами метафізичної інтоксикації. Нозологічна приналежність депресій корелює з віком; із збільшенням віку суїцидентів наголошується зменшення питомої ваги ендогенних депресій і виявляється тенденція до переважання реактивних. [13]

Депресія виявляється по-різному, залежно від психологічної акцентуації характеру. [11]

У гіпертимного підлітка — схильність до ризику, зневажання небезпеки.

У циклотимного — субдепресія, афекти, відблиск відчаю, неусвідомлене бажання завдати шкоди самому собі.

У емоційно-лабільних підлітків значущі афектні реакції інтрапунітивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким прийняттям рішення, ґрунтується на маловизначеному прагненні «щось із собою зробити». Іншим чинником може служити бажання «забутися». Частіше всього до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значущих осіб.

Сенситивні підлітки страждають від відчуття власної неповноцінності - реактивна депресія і визрівання суїцидальних намірів з несподіваною їх реалізацією.

Психастенічні підлітки в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності, страх браку соціального статусу.

Для дітей з шизоїдною акцентуацією характерне вживання допінгів.

Підліток з епілептоїдною акцентуацією на фоні афекту може перейти міру обережності. У стані самотності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися на самого себе. Частіше всього наносять порізи, опіки, деколи з мазохістичних потягів. Сп’яніння нерідко протікають за дисфоричним типом з втратою контролю над собою. Вони є учасниками азартних ігор. Найбільше їх серед наркоманів і токсикоманів.

Істероїдні підлітки схильні до демонстративних суїцидів.

Всі інтереси підлітка з нестійкою акцентуацією спрямовані на отримання задоволень.

Конформний підліток може вчинити суїцид за компанію.

За прожективним тестом фрустраційної толерантності Розенцвейга, суїцидонебезпечними можна вважати Его-захисний і вимогливо-настирний типи реагування. Для психокорекційної роботи необхідно знати не тільки рівень самооцінки, а й рівень домагань. Чим більший розрив між ними, тим більше вірогідності невротизації особистості і зростає ризик соціальної дезадаптації.

1.2 Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема Однією з актуальних соціальних проблем сучасного суспільства є зростання кількості випадків суїцидальної поведінки серед підлітків та молоді.

Дослідниками встановлено, що акт самогубства зазвичай обумовлений цілим рядом факторів: соціальних, економічних, політичних, філософських, психологічних, релігійних тощо. Але в цілому рівень самогубств і його динаміка виступають важливими індикаторами соціального благополуччя того чи іншого соціального середовища, а також показниками психічного та духовного здоров’я суспільства.

На сьогоднішній день викликає занепокоєння стан здоров’я підростаючого покоління. Підлітки та молоді люди стали менш упевненими у собі і мало довіряють оточуючим, частіше перебувають у депресії, більш чутливі і не настільки прив’язані до своїх сімей, як їхні ровесники кілька десятиліть тому. Аналіз причин підліткових самогубств дозволив згрупувати їх у вигляді трьох основних факторів:

— стосунки з батьками, що залежать від ступеня розуміння ними своїх дітей, співчуття, нормативності відносин;

— проблеми у школі, пов’язані з особистістю вчителя, статусом підлітка у класі і власним відношенням до своєї успішності;

— взаємовідносини з однолітками, спілкування з друзями та особами протилежної статі. [9]

Специфіка організації соціально-педагогічної роботи з особами, схильними до суїциду, полягає у проведенні заходів, що сприятимуть зміні соціальної ізоляції людини і зменшенню суїцидальних тенденцій. Основними напрямками роботи в боротьбі з даним видом девіантної поведінки є проведення профілактичних і реабілітаційних заходів.

Психологічні відхилення можуть бути викликані різними причинами й обставинами, тому у концептуальному плані в заходах щодо профілактики суїцидів виділяються наступні підходи:

1) інформаційний — ґрунтується на тому, що одним з головних напрямків роботи повинне стати інформування людей про способи рішення проблем, виходу з депресій, скрутних станів;

2) соціально-профілактичний — як основну мету розглядає виявлення, усунення й нейтралізацію причин і умов, що викликають суїцидальні думки й наміри;

3) медико-біологічний — його сутність полягає в попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими мірами лікувально-профілактичного характеру стосовно осіб, що страждають різними психологічними відхиленнями;

4) соціально-педагогічний — полягає у відновленні або корекції якостей особистості, особливо моральних і вольових. [16]

У роботі з неповнолітніми, схильними до самогубств, слід розрізняти також такі види реабілітації, як: медична, психологічна, професійна, побутова, соціально-педагогічна, соціально-економічна, соціальна.

Основними методами реабілітаційної допомоги суїциденту є: проведення індивідуальних бесід; включення клієнтів у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значимих ситуацій; переорієнтація індивідуальних і групових інтересів; оволодіння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, взаємодії з оточуючими, конструктивною поведінкою в конфліктних ситуаціях; рекомендації з вивчення спеціальної літератури; залучення фахівців — психологів, юристів, соціальних педагогів, медичних працівників, психотерапевтів і т.д.

Ефективна реалізація зазначених заходів можлива при дотриманні трьох умов: високої мотивації всіх учасників реабілітації; соціально-психологічної компетенції фахівців і керівників реабілітаційної установи; координації діяльності різних державних служб — освіти, охорони здоров’я, правоохоронних органів та ін.

Таким чином, технології соціально-педагогічної роботи з людьми, схильними до самогубства, спрямовані на те, щоб поставити дану форму девіантної поведінки під соціальний контроль, що включає наступні заходи:

— по-перше, заміщення, витіснення суїцидальної поведінки суспільно-корисною або нейтральною поведінкою;

— по-друге, спрямування соціальної активності суїцидента в суспільно схвалюване або нейтральне русло;

— по-третє, створення державної суїцидологічної служби допомоги даній категорії населення. [4]

1.3 Субкультура як засіб самореалізації і соціально-психологічна особливість підлітка. Класифікація сучасних субкультур та проблема суїцида в їх контексті

Одним із засобів соціалізації і самореалізації сучасних підлітків являється їх приналежність до молодіжних субкультур. Підлітки, в плані свого віку є «опозиціонерами». Цей віковий етап характеризується переходом особистості від дитинства до періоду дорослості. Змінюються системи та системи органів, відбуваються зміни як у фізіологічному плані розвитку дитини, так і в психічному. Найбільші труднощі у цьому віці становлять відмова від «дитячої позиції» у відносинах з батьками із самою дитиною і здатністю батьків відгукнутися на ці зміни. Насправді, як дитина, так і батьки досить важко знаходять спільну мову в цей період, а розвиток особистості вимагає самовизначення. Тому протиставлення підлітка батькам (а разом з ними — всієї культурі) — логічний для такого завдання результат. Субкультура — острів підліткової ідентичності, місце, в якому підлітки почувають себе комфортно, і вважають, що можуть знайти і зберегти себе. І - як не парадоксально — це не менш «культурний» вихід з конфлікту пубертатного віку, ніж виконання батьківських настанов. Інша справа, що субкультура — не найбезпечніше місце для відокрелення. [14]

Л.А. Радзіховський визначає неформальні молодіжні об'єднання як соціально-психологічне явище, що являє собою спробу адаптації молодих людей до тих проблем, з якими вони стикаються при входженні в самостійне життя в сучасних конкретно-історичних умовах.

Інші дослідники (К.Є. Ігошев, Г. М. Міньковський) розглядають неформальні об'єднання як спільноти, що складається з підлітків та осіб молодого віку, і характеристикою невід'ємних ознак, таких які виникають на базі стихійного спілкування в конкретних умовах соціальної ситуації; самоорганізації і незалежністі від офіційних структур; обов’язкові для учасників моделі поведінки, спрямовані на реалізацію себе не задовольняються в звичайних формах життєдіяльності потреб; відносна стійкість, вищий рівень включення індивіда у функціонування спільності, система світогляду, ціннісних орієнтацій, відносин до навколишнього середовища, стереотипів поведінки; атрибутика.

Молодіжна субкультура виникає як спільнота «знедолених», «інших» людей, які не можуть або не хочуть вписуватися у встановлені основною культурою нормативні рамки. Виникає вона як фіксація існуючого відторгнення. Субкультура як спільнота покликана соціалізувати «відокремлених» від товариства, граничних особистостей. Субкультура — унікальний агент соціалізації в суспільстві, що дозволяє реалізовуватися «знедоленим» особистостям в іншому середовищі, надаючи їм нішу, можливість існувати в іншій культурній формі.

Існує різноманіття підходів до класифікації неформальних груп. І.П. Башкатов в якості основи для типізації обрав сукупний асоціальний досвід і мотиви асоціальної діяльності (соціально-нейтральні, асоціальні, нестійкі кримінальні, стійкі кримінальні). Типологія П.Є. Сидорова, А. В. Нелидова ґрунтується на провідній діяльності групи і того соціуму, в якому вона реалізується (кримінальна група, дворова асоціальна група, група протесту, група спільного залежної поведінки, шкільна асоціальна група). Критерій соціальної спрямованості ліг в основу класифікації І.Я. Полонського, який виділяє три типи груп:

— просоціальні (соціально-позитивні) — мета — приносити користь суспільству (захисники природи — екологісти, діггери);

— асоціальні - осторонь від основних соціальних проблем, загрози суспільству не представляють, але загальним нормам не підкоряються (панки, хіпі, рокери);

— антисоціальні (соціально-негативні) мають агресивний характер.

Критеріями вторинної класифікації для дослідників служать такі характеристики як місце формування і ступінь відкритості груп. І.Ю. Сундієв класифікує субкультури по ведучому мотиву їх діяльності.

Вчений вважає, що всі неформальні об'єднання є різними формами соціальної, культурної, політичної самодіяльності - як способу саморозвитку, самоствердження, самореалізації, що визначається специфікою соціальних, економічних, психологічних та інших умов. Автор виділяє різновиди неформальної самодіяльності:

— агресивна, що базується на різкому протиставленні «ми» — «вони «і оспівує культ сили. Простота і наочність самоствердження в цій формі надають їй особливу популярність у середовищі підлітків, особливо зі зниженим інтелектуальним і культурним рівнями розвитку;

— епатажна, психологічний зміст якої є виклик сформованим нормам, правилам, щоб бути поміченим. Зовнішній епатаж — найбільш доступна форма самоствердження;

— альтернативна — характеризується виробленнями, які відрізняються від загальноприйнятих, рекомендованих моделей поведінки, форм проведення дозвілля, способу життя;

— соціальна — націлена на вирішення конкретних соціальних завдань;

— політична — спрямована на зміну політичної ситуації в країні відповідно до ідей групи.

Існує класифікація субкультур по провідним цінностям:

— романтико-ескапістські (хіпі, толкіеністи) — спрямовані на розширення меж повсякденного традиційного способу життя, «втеча» з цього світу;

— гедонистсько-розважальні (рейвери, репери) — спрямовані на отримання задоволення, пошук розваг;

— полуделінквентні (любери, гопники) — характеризуються особами, які прагнуть до «красивого «життя за допомогою кримінальних коштів;

— радикально-деструктивні (анархісти, панки) — спрямовані на перебудову суспільства, заперечення існуючих норм.

Однак, жодна з класифікацій не може вважатися повністю задовільною. Набагато важливіше для нас розуміння того, що дає перебування в субкультурі розвитку особистості, визначенню мотивів об'єднання підлітків, факторів формування субкультур, тобто психологічний аспект даної проблеми.

У багатьох людей створюється уявлення, що саме членство в субкультурі є знаком девіантності підлітка. Однак, приєднання до неформальної групи — нормальний вибір підлітка. Вихідні мотиви (навіть асоціальні) оцінюються дослідниками як природні для даного віку.

У дослідженнях, спрямованих на пошук причин, що призводять молодих людей в субкультуру, на першому місці стоїть самотність, нерозуміння батьків, відсутність довіри, взаємного розуміння, прийняття, поваги, любові, конфлікти між батьками; на другому — привабливість підлітка якостей в субкультурах — сміливість, незалежність, уміння відстояти себе. Проте частіше ці якості мають потворні форми: сміливість і незалежність затверджуються через приниження інших людей.

Одним з основних чинників формування субкультури, а також приєднання до неї підлітка, на думку багатьох дослідників, зокрема Я. Гілінського, є реальна можливість задоволення актуальних вікових потреб.

1) Потреба у відокремленні, автономізації від дорослих. У субкультурі підліток знаходить свободу від цілого ряду обмежень (соціальних, моральних, культурних) [14, c. 23].

2) Потреба в припиненні конфлікту з дорослими, потреба в захисті від придушення в сім'ї автономності. Субкультура — це свого роду «сурогатна» сім'я — спотворення сімейних функцій приводить підлітка в субкультуру. Членство в ній розглядається як спосіб подолання конфлікту як в мікросередовищі (сім'ї), так і всередині особистості. Внутрішню напругу підлітки долають за допомогою особливих символічних дій, широкий спектр яких пропонує субкультура. Цей спосіб подолання конфлікту позначається як «магічний». Рітуалізірованний характер яскраво проявляється в субкультурних подіях (концертах, іграх, дискотеках). Через обрядові дії відбувається вирішення особистісних криз. У сучасному світі значення ритуалів і самі ритуали втрачаються. Субкультури створюють цілий пласт ритуальних подій, які дозволяють в сублімованої формі задовольняти потреби, які не можуть бути задоволені в рамках традиційного суспільства, наприклад, потреба в пошуку можливостей культуро творчості (винахід знаків, ритуалів) [14, c. 60].

3) Потреба в самоактуалізації, самоствердженні, реалізації здібностей, успіху. Незадоволена потреба в самоактуалізації переживається як почуття буденності життя. Фактично молода людина при цьому відчуває, що він відсутній як соціальний суб'єкт.

4) Потреба в прийнятті соціумом, приналежності до групи. Молодіжна субкультура задовольняє ці потреби набагато ефективніше, ніж звичайні формальні спільності (клас, гурток). Учасники субкультури відчувають найпотужніше почуття єдності, братерства. Психологічною підставою служить високий рівень конформізму (властивий підліткового віку феномен «нормальності») — приналежності до групи, готовності до прийняття групових норм, переконань. Невизначена ідентичність в соціальних структурах і зв’язках, нестійкість до психологічних маніпуляцій і, з іншого боку, — потреба в спільності, прийняття, підтримки, прагнення до самопізнання й формування власного світогляду — риси, характерні для підлітків, виявляються сприятливими умовами для втягування молоді в різні субкультури. Серйозною привабливістю є яскрава, безпосередньо емоційна насиченість спілкування, задоволення, одержуване від групової діяльності, щирість відносин тощо [14, c. 62].

5) Потреба у визнанні, подоланні комплексу неповноцінності і суб'єктивно неприйнятних рис характеру. Субкультури є своєрідними соціальними нішами, де можуть отримати визнання підлітки, приречені бути знедоленими традиційними соціальними інституами. Іншими словами, субкультура здійснює свого роду стихійну соціальну реабілітацію, організовуючи гіперкомпенсаторну поведінку, при якій підвищується самооцінка, почуття власної значущості. Субкультура як будь-яка терапевтична група, володіє механізмами, що забезпечують її терапевтично: схожість проблем, вислуховування один одного, емоційне відреагування, моральна підтримка, взаєморозуміння, сповіді, обмін життєвим досвідом, поради, вироблення альтернативних сценаріїв поведінки тощо.

6) Потреба в сенсі. Дана потреба звучить в оригінальній психологічної інтерпретації природи підліткових об'єднань, феноменів неформального спілкування, представленої в роботах І.Ю. Борисова, А.В. Зінченко, М.В. Розіна. А.В. Зінченко бачить в якості причини виникнення субкультур орієнтацію існуючої системи виховання на майбутнє, що призводить до недооцінки молоддю реального сьогодення. У зв’язку з цим актуально здійснювана діяльність втрачає особистісний зміст і самостійну цінність, втрачається потреба в самореалізації, оскільки її задоволення виявляється можливим лише при включенні в світ дорослих. Молодіжна субкультура може дати відчуття осмисленості через боротьбу за свій спосіб життя [14, c.64].

7) Потреба в отриманні задоволень, нових відчуттів. І.Ю. Борисов розглядає одну з найважливіших характеристик субкультури є «гедонізм» — прагнення до отримання максимально сильних, приємних відчуттів. Прояви гедонізма різноманітні: сексуальна активність, вживання ПАР, різні форми розваг тощо. Одним з механізмів отримання сильних відчуттів є «гедоністичний ризик» — «особливий прийом психологічного впливу на потребницьку сферу, при якому актуалізація потреб досягається шляхом створення (спеціально, штучно) небезпечних ситуацій». Основна функція гедоністичного ризику полягає в отриманні надзвичайно сильних емоційних переживань (екстремальні гонки; фанатські війни, часта причина яких — псевдоагрессія, сенс якої - створення небезпечної ситуації, що викликає емоційний підйом). Ту ж мету переслідує епатажна зовнішність (зачіски, макіяж, одяг) і поведінка (мова, міміка) представників багатьох субкультур.

8) Потреба в інформації, доступ до якої підліток не отримує в сім'ї, школі. Членство в субкультурі задовольняє і цю потребу.

Це найбільш важливі потреби, які підлітки можуть реалізувати, долучившись до субкультури. Фрустрація будь-який з них не обов’язково приводить молоду людину в субкультуру, багато що залежить від цілого ряду зовнішніх обставин і особливостей його особистості.

Говорячи про наслідки субкультурного способу життя, не можна забувати про певну небезпеку, особливо якщо мова йде про асоціальний та антисоціальний характер субкультури. Спробуємо класифікувати основні молодіжні субкультури і розглянути в контексті їх з боку ідеології, міжособистісних взаємин, суїциду [14, c. 67].

Хіппі - це молодіжний рух, що виник ще в 60-х роках минулого століття в США. «Діти квітів» (так називали хіпі ЗМІ за їх ідеологію і любов до прикрас і розшитим квітковими візерунками одяг) пропагували вільне кохання і любов до всього живого, заперечували матеріальні цінності і виступали проти війн і будь-якого насильства. Романтичний час 60-х в США і його внесок у світову культуру досі гідно неоціненим. Це і музика стала класикою рока (Dorth, Jenis Joplin) і художня література, і поезія. Сьогодні хіпі еволюціонували в культуру «растаманів», котрі пропагують безцінність матеріальних речей, відхід у нірвану і розслаблення (у тому числі за допомогою вживання легких наркотиків). Специфіка зовнішнього вигляду полягає в наявності кісок, дредів, символіки червоно-жовто-зелених кольорів, безлічі прикрас, пірсингу. Пропаганда суїциду відсутня. Настрій групи флегматичне, з елементами оптимізму. Що стосується міжособистісних взаємодій, то найчастіше відносини в субкультурі дружні, пропагується проміскуїтет. По відношенню до решти субкультурами швидше байдужі. [10, c.165]

Панки — виникла течія панків в 70-х рр. в Англії. На відміну від інтелектуальних хіпі, з ідеологією у представників даної субкультури все більш складно. Мабуть тому, що по суті своїй панк не так рух, скільки форма вираження чого-небудь. Першою відомою панк-групою стала англійська «Sex Pistols», яка прославилася виконанням пісні, що ображає англійську королеву — пісеньку панки виконали як раз навпроти Букінгемського палацу.

Нині панки в нашій країні - дивна і численна категорія молоді, все більше шанувальників вітчизняних панк-груп на кшталт «Наїв «або «Король і Шут». Носять «косухи» і «ірокези». Що стосується ставлення до суїциду, то воно неоднозначно. Якщо звернутися до прикладу музикантів, що грають панк, нескладно помітити, що багато з них пішли з життя за нез’ясованих причин, або покінчили з собою (Янка Дягілєва, Курт Кобейн, Жан Сагадєєв). До того ж панки вітають поступове умертвіння організму, за допомогою вживання великої кількості алкоголю і наркотичних речовин.

Усередині субкультури присутній неприкрита агресія, діяльність носить яскраво виражений деструктивний характер. За своєю суттю панки анархісти, бажаючі руйнувати всі моральні та культурні основи суспільства. Панки запросто можуть смітити, псувати майно, вплутуватися в бійки, вживати наркотики і алкоголь. Це радикальна і агресивно налаштована субкультура. [10, c.132]

Емо — Найзагадковіша і суперечлива чисельна група. Вважається, що музичний стиль «емо» виник в середині 80-х, і вийшов він все з тої ж «панк-культури». Головна відмінність полягала в тому, що музика панків була політизованою, ідеологізованою і агресивною. Пісні «емо» були про любов, страх, переживання — в цілому про емоції. Звідси власне і назва. Стиль одягу «емо» сформувався набагато пізніше — близько 2000 року. А після цього «емо-рух» проник практично у всі країни світу і в усі сфери життя.

Емо — це молоді люди з фарбованим чорними волоссям і довгими постриженими чубчиками. В одязі переважають чорні і отруйно-рожеві кольори. Нерідко зовнішній вигляд «емо» прикрашають пірсинг і моторошний макіяж. А одяг вони прикрашають значками з мультяшними героями.

Вважається що емо — це ті, які пишуть вірші, проводять життя в Інтернеті (там вони розповідають про свої депресії) і не вживають алкоголь та наркотики.

Головна ідея «емо» — не приховувати своїх емоцій. Ця субкультура викликала ряд скандалів, оскільки вважається, що вона пропагує підлітковий суїцид. емоційна реакція представників субкультури носить яскраво виражений депресивний характер, тексти пісень, символіка, зображення, присвячені смерті, нещасному коханню, знехтуванням, безвиході. Часто вимовляються фрази «мені набридло жити», «ненавиджу життя», «хочу померти». Причому вони виявляються не порожніми. Статистика показує, що після широкого розповсюдження «емо-субкультури» в слов’янських країнах з початку 2000;х років, відсоток підліткових самогубств зріс. Часто це був парний суїцид представників даної субкультури.

Відносини міжособистісний досить згуртовані. Емо вважають себе відкинутими суспільством і тому знаходять друзів всередині субкультури. Вони протестують проти культурних засад, але агресію проявляти не схильні. Всі своє невдоволення навколишнім світом і людьми вони висловлюють всередині культури. [10, c.86]

Готи — за своєю численності готи поступаються лише «емо». Як і випливає з назви — ці люди віддають перевагу слухати музику готичної спрямованості. Виглядають готи відповідно — довге чорне волосся, підведені очі, бліде обличчя. Як правило готи досить інтелектуальні молоді люди, захоплюються «haunted house» — літературою про вампірів, німецьким романтизмом, і навіть пишуть вірші і музику — відповідної похмурої спрямованості. Також серед готів поширена тофофілія — любов до кладовищ. Вони цікавляться містикою, ізотерикою, релігіями, семіотикою, деякі течії готики культивують смерть.

Що ж до суїциду, то в готиці питання суїциду не афішується. В основному готи аполітичні, асоціальні, депресивно і меланхолійно налаштовані. Вони схильні до самокритики і самоаналізу, із загостреним почуттям несправедливості і несхожості. Так, серед представників субкультури готів зустрічалися випадки суїциду, досить сильно виражений парасуіцід, що викликано їх ідеалізацією смерті. [7, c. 74]

Металісти — дуже чисельна субкультура, що пов’язано зі зростаючою популярністю «важкої» музики і поява її численних відгалужень (починаючи від heavy-metal і закінчуючи death-metal). Багатьма культурологами визнається елітарність цієї культури, так як складність музики за технічними вимогами не поступається класиці, більшість текстів наповнені двозначністю і психологізмом.

Деякі відгалуження металу пропагують явну агресію, жорстокість, насильство. Деякі музиканти здійснювали вбивства («Pantera», «Burzum»). Таке відгалуження як black-metal пропагує явну прихильність до сатанізму, схиляючись до спалювання церков, вандалізму і жертвопринесень.

Деякі музичні групи пропагують суїцид і садомазохізм, публічно розрізаючи себе на сцені. Наприклад, всі учасники групи «Suicide Sileince» покінчили із собою.

Відносини всередині субкультури досить напружені. Багато представників різних відгалужень металу яскраво протиборствують. У загальному настрої часто виражена агресивність, ненависть до оточуючих, небажання підкорятися системі, опозиція засадам суспільства. [10, c. 214]

Скінхеди — рух скінхедів зародився в Англії в 1968;1969 рр., вони не були расистами, навпаки, з повагою ставилися до представників інших рас, слухали «ска» та «реггі». У скінхеди йшла звичайна молодь з «низів», яким не подобалися місцеві хіпі, котрі «грають у „протест“ синки багатих батьків» — і менш забезпечені, які одягалися не по кишені і прагнули виглядати багатими неробами, хоча були дітьми «середнього класу» або простих робітників. Для тодішніх неформальних груп стиль одягу був не просто важливий, він був визначальним і не втратив цієї своєї функції до цих пір. Так, наприклад, «тедз» одягалися в стилі початку століття, а «моди» навпаки прагнули одягатися ультрамодно.

Друга хвиля британських скінхедів припала на період економічної кризи, коли прем'єр-міністром була Маргарет Тетчер. У цей період безробіття охоплювала цілі графства, і одночасно з цим спостерігався приплив дешевої робочої сили: азіатів, африканців. Безробітна молодь звинувачувала в усьому не уряд, а іммігрантів, які «відняли» у них робочі місця. У скінхедів нової хвилі з’явилася своя музика в стилі «Ой!» (близька до post-pank), з текстами відверто нацистського змісту. Їх одяг був максимально пристосована до вуличних бійок і стала класичною для всіх наступних скінхедів: куртки без коміра («бомбери»), за які неможливо схопити, щільні джинси і незмінні важкі черевики з високими халявами. Вуличні бійки антифашистів видавалися тодішніми ЗМІ за «розбірки в середовищі нацистів». Більше того, британські журналісти, самі того не бажаючи, створили романтичний образ брутального наці-скінхеда.

Що ж до їх ідеології, то неофашисти демонструють неприховане насильство, агресію, жорстокість, бійки, вбивства, як до представників інших національних меншин, так і до представників інших субкультур, представляючи собою пряму небезпеку для суспільства. Часто глибоко переконані скінхеди кажуть про суїцид як втіленні великої ідеї і протесту, особливо про масовий суїцид, маючи тому яскравий приклад Єви Браун, Адольфа Гітлера та його близького оточення.

Субкультура вкрай агресивна. Негативно ставитися до представників інших культур та спільнот. Часто застосовується агресія і насильства. У колективі формується почуття згуртованості, лют, ненависть до оточуючих. Вона несе явну загрозу для суспільства. [7, c.128]

Розглянувши основні молодіжний субкультури, можна зробити висновок, що деякі з них вимагають зосередження особливої уваги для працівників усіх сфер, що працюють з підлітками і для їх батьків. Дуже важливо вивчати молодіжні субкультури і за допомогою впливу через контекст субкультурної ідеології розв’язувати індивідуально-психологічні проблеми підлітка. Не завжди обрана підлітком субкультура зможе правильно стимулювати його розвиток і сформувати з нього повноцінну особистість.

Проаналізувавши явище суїциду і особливості підліткового віку, можна зробити висновок, що явище підліткового суїциду і парасуіцід набуває останнім часом тенденцію розвитку, що обумовлено як психофізіологічними особливостями даного віку, так і впливом зовнішніх джерел (засобів масової інформації, культурних норм і став настільки поширеним з останнім часом явищем субкультури). Дуже важливо, щоб уникнути негативних наслідків суїцидальної поведінки, як можна глибше дослідити питання підліткової суїцидальності, займатися просвітою у сфері освіти, медицини, культури. Слід це питання підняти на загальне обговорення, перестаючи приховувати справжні факти через соціально-економічні і політичні упередження. [14, c. 47]

субкультура суїцидальний мотивація підліток РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2.1 Опис використаних методик дослідження Дослідження проводилось в два етапи. Перший етап передбачав використання методик, які пропонувалися респондентам для виконання, а другий — передбачав аналіз інтернет-контенту та порівняння цієї інформації з результатами використаних методик. Для дослідження ми обрали методику виявлення схильностей до суїцидальних реакцій «Тест СР-45» (П.І. Юнацкевича), «Тест НСВ-10» та аналіз продуктів діяльності (аналіз сторінки оптанта в соціальній мережі «ВКонтакті»).

Методика виявлення схильностей до суїцидальних реакцій «Тест СР-45». [3, c. 33] Методика призначена для вияву схильності до суїцидальних реакцій. Є авторською розробкою П.І. Юнацкевича. Учаснику дослідження пропонується відповісти на 45 запитань. Відповіді фіксуються на бланку, використовуваному при обстеженні, з індексацією «так», якщо відповідь позитивна, і «ні», якщо негативна. Відповіді являються адекватними суїцидальними проявами. Їх валідизація проведена завдяки клінічним дослідженням людей з суїцидальною поведінкою (n=175). Використані дані питань і тверджень в якості додаткового стимульного матеріалу дозволяє при проведенні обстеження виявляти осіб, що мають схильність до суїцидальних реакцій, і формувати з них групу ризику. Відповіді зіставляються з ключем (наведені в таблицях 1, 2). При інтерпретації отриманихданих даних варто пам’ятати, що методика констатує лише початковий рівень розвитку схильності особистості до суїциду в період її обстеження. При наявності конфліктної ситуації, інших негативних умов і деформованої мотивації вітального існування (ослаблення мотивації подальшого життя) ця схильність може розвиватися.

Таблиця 1

«Ключ» — схильність до суїцидальних реакцій (Sr): «Так"(+) «Ні"(-)

Таблиця 2

«Ключ» шкали брехні (L): «Так» (+) «Ні» (-)

Підраховується кількість відповідей, що співпали з ключем. Оціночний коефіцієнт (Sr) виражається у співвідношенні кількості відповідей, що співпали до максимально можливого числа співпадінь (40): S_r = N / 35 + 0,07, де N — кількість відповідей, що співпали з ключем. Показники отримані за цією методикою, можуть варіювати від 0 до 1. Показники, близькі до 1, свідчать про високий рівень схильності до суїцидальних реакцій, близькі до нуля — про низький (таблиця 3).

Таблиця 3

Шкала оцінок схильності до суїцидальних реакцій (Sr):

— у досліджуваних, що отримали оцінку «5», повністю відсутня схильність до суїцидальних реакцій, у таких людей високий рівень стресостійкості і виникнення суїцидальних думок зводиться до мінімуму.

— у оптантів, котрі отримали оцінку «4», може виникнути суїцидальна реакція лише на фоні довготривалої психічної травматизації (на приклад: у стані пролонгованого стресу) і при реактивних станах психіки.

— для досліджуваних, що отримали оцінку «3», потенціал схильності до суїцидальних реакцій не відрізняється високою стійкістю.

— досліджувані, котрі отримали оцінку «2», віднесені до групи суїцидального ризику з високим рівнем прояву схильності до суїцидальних реакцій. Вони можуть при відчутті труднощів в повсякденному житті здійснити суїцидальну спробу або реалізувати «саморуйнівну» поведінку.

— досліджувані, що отримали оцінку «1», мають дуже високий рівень прояву схильностей до суїцидальних реакцій. Очевидно, вони переживають ситуацію внутрішнього і зовнішнього конфлікта та потребують додаткової медико-психолого-педагогічної допомоги.

Оціночний коефіцієнт «L» виражається відношенням кількості відповідей, що співпали до максимально можливого числа співпадінь (10):