Аналіз посівних площ зернових культур

Статистичний аналіз виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах Барвінківського району Харківської області.

Зміст.

• Вступ
• 1. Аналіз посівних площ зернових культур
• 2. Динаміка урожайності зернових культур
• 3. Аналіз валового збору зерна та факторів, які зумовлюють його зміну
• 4. Шляхи підвищення урожайності та збільшення валових зборів зернових культур
• Висновки та пропозиції
• Список використаних джерел
• Вступ
• Рослинництво — провідна галузь виробництва сільськогосподарської продукції, найважливіше джерело продовольчих ресурсів людства, основа його цивілізації. У країнах СНД, як і у світовому рослинництві, зернові культури займають найбільші посівні площі, що свідчить про їх виключно важливе продовольче, кормове і сировинне значення в народному господарстві.
• В Україні площа зернових культур у сприятливі роки сягає 15,5−16,5 млн. га, або 45−50% загальної посівної площі.
• Найпоширенішою зерновою культурою в Україні є озима пшениця, посіви якої займають, залежно від року, 6,4−7,3 млн. га землі. До 90% площ її зосереджені у степовій і лісостеповій зонах і лише близько 10%- у поліській. Друге місце за площами посіву належить ярому ячменю, який в окремі роки висівають на 3,5−4 млн. га. Вирощують його, як і озиму пшеницю, переважно в Степу і Лісостепу.
• Третє місце за зерновою кукурудзою, посівні площі якої часто перевищують 1,5−2 млн. га і розміщені переважно у степовій та лісостеповій зонах.
• Інші зернові злакові культури (жито, тритікало, овес, яра пшениця, озимий ячмінь, просо, рис, сорго) висівають в Україні на площі, яка в різні роки коливається в межах 2,5−3,5 млн. га.
• Зерно і солому багатьох зернових культур використовують як сировину у переробній промисловості. Із зерна виробляють крохмаль, спирт, пиво, декстрин, глюкозу, фітин тощо; із стебел — папір, целюлозу, деревний спирт, картон, поташ та ін. Солому й полову зернових культур і стебла кукурудзи використовують як грубі корми.
• Зернові культури забезпечують тваринництво також зеленими кормами, силосом, сіном.
• Основне значення зернових культур полягає в тому, що вони є не тільки безпосередньо необхідними і незамінними продуктами харчування людей (хліб, крупи, макаронні, кондитерські та інші вироби), а й найважливішим фактором забезпечення людей висококалорійною їжею тваринного походження — м’ясом, салом, молоком, яйцями та іншої продукцією.
• 1. Аналіз посівних площ зернових культур
• Основними напрямами статистичного аналізу посівних площ є: аналіз ходу весняної та осінньої сівби; аналіз якості сівби; вивчення структури посівних площ та їх змін у динаміці.
• Аналіз ходу сівби необхідний для здійснення оперативного управління посівною компанією, її успішністю і своєчасним розгортанням у районі, а також для контролю за виконанням в оптимальні терміни всіх посівних робіт, оскільки ці терміни мають винятково важливе значення для підвищення врожайності.
• При проведенні аналізу якості сівби визначається ступінь поширеності сортових посівів у загальній площі всіх посівів, а також окремих сортів, особливо найцінніших з них. Цей аналіз необхідний для контролю за впровадженням високоврожайних сортів як найважливішого так і найдешевшого джерела підвищення врожайності і збільшення валових зборів зернових культур.
• Під сортом розуміється створена шляхом селекції група рослин, що володіють цінними в господарському відношенні ознаками. Сортові посіви класифікуються на посіви селекційного сорту і посіви місцевого сорту.
• Історично рослинництво ототожнюється із землеробством, чим підтверджується його залежність від землі як головного засобу виробництва в сільському господарстві, його матеріальної основи.
• Земля — це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва земля при правильному використанні не зношується і не вибуває з виробничого процесу, а при правильному використанні, навпаки, — властивості її поліпшуються, тобто підвищується родючість.
• Під родючістю ґрунту розуміють його здатність забезпечувати урожайність сільськогосподарських культур, рівень якої залежить, як від об'єктивних властивостей ґрунту, так і від розвитку культур землеробства та кліматичних умов. Розрізняють природну, штучну та економічну родючість землі.
• Земельний фонд України включає усі землі в межах її території (у тому числі й землі під водою) незалежно від цільового призначення та господарського використання.
• Відповідно до стану і виробничого використання земельний фонд поділяють на окремі види земельних угідь. Земельні угіддя — це ділянки землі, які різняться природними властивостями і способом господарського використання. Їх поділяють на сільськогосподарські і несільськогосподарські.
• До сільськогосподарських належать угіддя, які придатні і використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Це рілля, перелоги, сіножаті, пасовища і багаторічні насадження.
• Рілля включає усі розорані землі, які використовуються або підготовані під посів сільськогосподарських культур. Площу ріллі визначають підсумовуючи площі посіву сільськогосподарських культур і площі чистого пару.
• Перелоги — це землі, які раніше використовувалися під посіви, але не менше одного року, починаючи з осені, не засівалися.
• До сіножатей належать земельні ділянки, які використовуються для заготівлі сіна, сінажу і трав’яного борошна. Розрізняють засівні, суходільні і заболочені сіножаті.
• Землі, які використовуються для випасання тварин, належать до пасовищ.
• Багаторічні насадження — це землі зайняті садами, ягідниками, виноградниками тощо.
• До несільськогосподарських угідь належать землі під лісом, деревночагарникові насадження (у тому числі полезахисні лісові смуги), землі під водою, болота, землі під дорогами і прогалинами, яри, землі під виробничими будівлями і дворами та інші землі, непридатні для використання в сільському господарстві.
• Під структурою земельних угідь розуміють частку окремих видів угідь у загальній земельній площі. Її виражають, як правило, у процентах. Щоб визначити, який процент має певний вид угідь, їх площу слід поділити на загальну земельну площу і знайдені дані помножити на 100.
• Що ж стосується динаміки земельних угідь, то вона характеризує зміну площі певного виду угідь за поточний і минулий період часу. Її визначають як відношення площі окремого виду угідь за даний період часу до її рівня за минулий час, вираженого в процентах.
• Структуру та динаміку земельних угідь розглянемо на прикладі сільськогосподарських підприємств Барвінківського району Харківської області (таблиця 1).
• Таблиця 1. Структура земельних угідь

Види угідь.	2008р	2009р	2009 в % до 2008 р
	тис. га.	%.	тис. га.	%.
С.-г. угідь, всього в т. ч.:	120,1.	88,0.	120,2.	88,1.	100,1.
рілля.	90,2.	66,1.	84,7.	62,1.	93,9.
сінокоси.	5,9.	4,3.	5,9.	4,3.	100,0.
пасовища.	19,1.	14,0.	19,1.	14,0.	100,0.
інші с.-г. угідя.	4,9.	3,6.	10,5.	7,7.	214,3.
Несільскогосподарські угідя.	16,4.	12,0.	16,3.	11,9.	99,4.
Загальна земельна площа.	136,5.	100,0.	136,5.	100,0.	100,0.

• Структуру земельних угідь можна представити у вигляді діаграми на рисунку 1 та 2.
• Рис. 1. Структура земельних угідь за 2008 рік
• Рис. 2. Структура земельних угідь за 2009 рік
• З таблиці 1 видно, що протягом 2008;2009 рр. істотних змін в площі земельних угідь практично не відбулося. В їх структурі сільськогосподарські угіддя займають найбільшу питому вагу-88.1%.
• Рілля займає провідне місце в структурі як сільськогосподарських, так і всіх земельних угідь, питома вага її на 2008 р. склала 66.1% від загальної земельної площі. Тому тенденція збільшення площі сільськогосподарських угідь і земельних угідь взагалі склалася за рахунок збільшення площі ріллі.
• На зміни в структурі земельних угідь, крім ріллі впливали збільшення площі сіножаті і пасовищ. Таке збільшення пов’язане з частковим відродженням галузі тваринництва.
• Посівною називають площу ріллі або інших розорених угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Розміри посівних площ визначають не по окремих культурах, а по кожній культурі за господарським призначенням.
• Облік посівних площ здійснюють на основі класифікації сільськогосподарських культур, яка поділяє їх на групи за різними якісними ознаками.
• За біологічними особливостями польові культури поділяють на однорічні, дворічні і багаторічні.
• За виробничим призначенням сільськогосподарські культури поділяють на такі групи: зернові і зернобобові, технічні, картопля і овоче-баштанні, кормові та сидеральні культури.
• Посівні площі окремих груп культур поділяють на озимі і ярі, а ярі, крім того, — на культури ранньої і пізньої сівби; за способом сівби — на суцільні і просапні культури, безпокривні (на самостійній площі) і підпокривні (підсіяні під основну культуру). За кінцевим використанням продукції посівні площі поділяють на посіви насіннєвих, фуражних і товарних культур. У посівних площах зернових і зернобобових культур залежно від характеру використання виділяють посіви хлібних культур (пшениця, жито), круп’яних (просо, гречка, рис), зернофуражних (ячмінь, овес, кукурудза), зернобобових (горох, вика, квасоля).
• Крім основних посівів розрізняють міжрядні (посіви в міжряддях просапних культур або садові), повторні (пожнивні), і проміжні посіви. Ці посіви не включають у загальний підсумок посівної площі.
• Для характеристики загального розміру посівів використовують такі облікові категорії посівних площ: засіяну (площа, на якій висіяно насіння сільськогосподарських культур), весняну продуктивну (площа, яка зайнята посівами на кінець весняної сівби), збиральну (площа, з якої у поточному році збирають урожай сільськогосподарських культур) і фактично зібрану (площа, на якій проведено збиральні роботи).
• Структура посівних площ вивчається не тільки по суміжних роках, але й у динаміці за кілька років. В останньому випадку це дає змогу висвітлити зміни, що відбуваються у структурі посівних площ за досліджуваний період, тобто структурні зрушення по напрямах, за якими вони вивчаються. При аналізі структури посівних площ широко використовуються абсолютні і відносні показники, особливо показники структури і структурних зрушень.
• Аналізуючи структуру зрушення посівних площ, обчислюють частку посівів однорічних культур або їх груп у загальній площі всіх посівів. У кожному господарстві структуру посівних площ визначають залежно від його грунтово — кліматичних умов, спеціалізації, забезпеченням основними і оборотними фондами, трудовими ресурсами, від розміщення господарства щодо заводів з переробки сільськогосподарської сировини, тощо.
• Структуру та динаміку посівних площ в сільськогосподарських підприємствах Барвінківського району Харківської області проаналізуємо згідно з даними таблиці 2.
• Таблиця 2. Структура і динаміка посівних площ

Види і групи культур	2008р	2009р	2009р в % до 2008р
	тис. га.	%.	тис. га.	%.
Зерновоі та зернобобові.	28,7.	76,2.		75,3.	87,1.
Соняшник.	8,36.	22,2.		24,1.	95,7.
Цукрові буряки.	0,59.	1,6.	0,22.	0,7.	37,3.
Картопля і овочі.		0,0.		0,0.	;
Разом.	37,65.	100,0.	33,22.	100,0.	88,2.

• Більш наглядно структуру та динаміку зернових культур можна побачити на рисунку 3.
• Рис. 3. Структура сільськогосподарських угідь за 2008 рік
• Рис. 4. Структура сільськогосподарських угідь за 2009 рік
• З таблиці видно, що за 2008;2009 рр. частка зернових і зернобобових культур у загальній посівній площі знизилася з 76.2% до 75.3%.
• Питома вага цукрових буряків і картоплі культур в загальній посівній площі за цей період мала значну тенденцію до зниження з 1.6% до 0,7%; 0%, а соняшника збільшилася з 22.2% до 24.1% відповідно.
• Найбільшу питому вагу у звітному періоді в структурі усіх посівів займають зернові і зернобобові культури, їх частка складає 87.1% загальної посівної площі. Таким чином, за 2004;2005 рр. структура посівних площ незначно змінилася, домінуюче місце в обох періодах займали зернові та зернобобові культури.
• 2. Динаміка урожайності зернових культур
• Урожай і урожайність — найважливіші результативні показники землеробства і сільського виробництва в цілому.
• Під урожаєм у статистиці розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожай і валовий збір — поняття тотожні, однозначні.
• Під врожайністю сільськогосподарських культур розуміють середній розмір певної продукції з одиниці фактично зібраної площі даної культури. Врожайність у статистиці вимірюють у центнерах з гектару (ц/га) або з 1 м² закритого ґрунту.
• Зернове господарство України розвивається на основі подальшої інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна за рахунок підвищення урожайності зернових культур. Тому найголовнішим завданням розвитку зернового господарства є неухильне, стабільне підвищення врожайності зернових культур. До основних факторів, які впливають на урожайність можна віднести природні і економічні (господарські).
• Природні фактори характеризуються якістю ґрунтів і показниками кліматичних та метеорологічних умов.
• Економічні фактори є наслідком розвитку продуктивних сил і характеризуються показниками інтенсифікації землеробства. До них належать наявність, структура, якість і ступень використання виробничих ресурсів: робочої сили, меліоративних споруд, тракторів і сільськогосподарських машин, дорив, засобів захисту рослин від бур’янів, шкідників, хвороб, тощо.
• На урожайність сільськогосподарських культур впливає також рівень агротехніки. Система показників агротехніки характеризує виконані роботи, які сприяють формуванню урожаю (підготовка ґрунту до сівби, підготовка насіння, сівба, догляд за посівами і т. д.), а також матеріальні витрати для підвищення урожайності сільськогосподарських культур (вартість насіння, дорив, води тощо).
• Динаміку урожайності основних зернових культур за 1996;2005 рр. в сільськогосподарських підприємствах Барвінківського району Харківської області проаналізуємо за даними таблиці 3.
• Таблиця 3. Динаміка урожайності основних зернових культур, ц/га
• З таблиці видно, що за період з 2000 по 2009 рр. урожайність зернових культур певною мірою коливається.
• Так урожайність озимих зернових у 2000 р. складала 22,9 ц/га, а вже у наступних 2001;2004р. різко знизилася від 20.5 до14,4 ц/га відповідно. У наступні роки ми можемо спостерігати її зростання в 2005р., у цьому році вона становить 26,6 ц/га, а у 2006 і 2007р. знову починає знижуватись і досягає 14,0 ц/га. В 2008 і 2009р. порівняно зросла до 28,1.
• Головною причиною коливань урожайності зернових культур є метеорологічні фактори. Якщо порівнювати урожайність зернових культур 2009р. до 2000, то можна сказати, що урожайність збільшилась 122.7%, до 2008р.-105.2%. Для того, щоб більш детальніше оцінити динаміку, закономірності і зміни рівнів урожайності використовують показники динамічного ряду, укрупнення періодів, згладжування за допомогою ковзної середньої, аналітичне вирівнювання по прямій лінії або параболі другого порядку. Показники динамічного ряду урожайності зернових культур розглянемо згідно з даними таблиці 4.
• Таблиця 4. Показники динамічного ряду урожайності зернових культур
• Першим показником ряду динаміки є абсолютний приріст, який показує, наскільки одиниць збільшився або зменшився поточний рівень порівняно з базисним за відповідний період.
• Абсолютний приріст визначають як різницю між поточним і попереднім або початковим рівнями ряду динаміки. Він може бути додатковою або від'ємною величиною.
• Абсолютний приріст називають ланцюговим, якщо кожен рівень ряду динаміки порівнюється з попереднім рівнем:
• А_л =У_і — У_і-1
• Якщо всі рівні ряду порівнюються з початковим, який є постійною базою порівняння, то такий абсолютний приріст називають базисним:
• А₀=Уі-У₀
• Для того, щоб в середньому визначити приріст (зниження) урожайності за досліджуваний період, використовуємо середньорічний абсолютний приріст, який розраховується за такою формулою:
• =
• Отже, в середньому за 10 років за кожен рік урожайність збільшувалася на 0,578 ц/га
• Темп зростання — це відношення одного рівня до другого виражене у відсотках. Визначається базисним і ланцюговим методами. Якщо ми порівнюємо кожний наступний рівень з базисним, ми визначаємо базисний темп зростання, а якщо з попереднім — визначаємо ланцюговий темп зростання.
• Для того, щоб в середньому визначити темп зростання (зниження) урожайності за досліджуваний період, використовуємо середньорічний темп зростання, який розраховується за наступною формулою:
• 1,034 або 103,4%
• Отже, за результатами аналізу ми бачимо, що врожайність 2009 р. склала 103,4% урожайності 2000 р., що свідчить про поліпшення стану господарств.
• Третім показником у таблиці є темп приросту, який показує на скільки процентів збільшився або зменшився поточний рівень ряду динаміки порівняно з базисним рівнем. Його обчислюють як відношення абсолютного приросту до попереднього або початкового рівня. Якщо за базу порівняння беруть попередній рівень, то ланцюговий темп приросту визначають за формулою:
• Якщо за базу порівняння беруть початковий рівень, то базисний темп приросту визначають за формулою:
• Темп приросту (зниження) можна також визначити, віднімаючи від темпу зростання, вираженого в процентах, 100%. Для того, щоб в середньому визначити середній темп приросту (зниження) урожайності за досліджуваний період, використовуємо середньорічний темп приросту, який розраховується за такою формулою:
• Таким чином, кожного року урожайність зернових культур за досліджуваний період збільшувалась на 3,4%.
• Існують такі способи обчислення показників динамічного ряду:
• — укрупнення періодів;
• — ковзної середньої;
• — аналітичного вирівнювання.
• Визначимо середню урожайність зернових культур методом укрупнення періодів і за допомогою середньої ковзної згідно з даними таблиці 5.
• Таблиця 5. Визначення середньої урожайності зернових культур методом укрупнених періодів і за допомогою середньої ковзної

Роки.	Урожайність зернових.	Середня урожайність по 5-річчям.
		Способом укрупнених періодів.	За допомогої ковзної.
		період.	середня урожайність.	період.	сума урожайностей.	середня урожайність, ц/га.
	22,9.
	20,5.
	20,2.	2000;2004.	19,2.	2000;2004.	58,9.	19,6.
	18,2.			2001;2005.	52,8.	17,6.
	14,4.			2002;2006.	59,2.	19,7.
	26,6.			2003;2007.	64,3.	21,4.
	23,3.	2005;2009.	23,7.	2004;2008.	63,9.	21,3.
	14,0.			2005;2009.	64,0.	21,3.
	26,7.
	28,1.

• Найпростішим способом виявлення основної тенденції розвитку є укрупнення періодів. Суть укрупнення періодів: період вихідного ряду динаміки замінюють новими укрупненими періодами, для яких обчислюють середнє значення рівня. У таблиці представлені показники середньої урожайності, які обчислюють по трьохріччях за допомогою способу укрупнення періодів.
• Спосіб середньої ковзної полягає в обчисленні середніх значень рівня за укрупненими періодами, які послідовно зсуваються на одну дату.
• Дані таблиці показують, що середня урожайність, визначена способом укрупнених періодів має тенденцію до зростання, а ковзної, в період з 1998 до 1999 р. знижувалась, а решта періоди з 1998;2005 рр. зростала.
• Щоб визначити чітку тенденцію підвищення (зниження) урожайності в рядах динаміки, проводять аналітичне вирівнювання динамічного ряду за допомогою математичного рівняння. Це найбільш досконалий спосіб. Найчастіше застосовується вирівнювання за допомогою рівняння прямої лінії, однак можна вирівнювати по параболі, гіперболі та ін.
• Вирівнювання динамічного ряду урожайності зернових культур за допомогою рівняння прямої лінії розглянемо у таблиці 6.
• Таблиця 6. Вирівнювання динамічного ряду урожайності зернових культур

Роки.	Порядковий номер року.	Урожайність, ц/га.	Розрахункові величини.	Вирівнена урожайність, ц/га.
			добуток урожайності на номер року.	порядковий номер року в квадраті.
n.	t.	у.	yt.	t2.	Yt=ao+a1t.
		22,9.	22,9.		19,2.
		20,5.			19,71.
		20,2.	60,6.		20,22.
		18,2.	72,8.		20,73.
		14,4.			21,24.
		26,6.	159,6.		21,75.
		23,3.	163,1.		22,26.
		14,0.			22,77.
		26,7.	240,3.		23,28.
		28,1.			23,79.
Разом.		214,9.	1225,3.		215,0.

• Вирівнювання динамічного ряду урожайності зернових культур можна представити у вигляді графіку (додаток 1).
• Рівняння прямої:
• де: — вирівняні рівні ряду динаміки;
• а₀-вирівняний рівень урожайності, який передує початку досліджуваної сукупності;
• а₁-середній щорічний приріст або зниження урожайності;
• t-порядковий номер року.
• Невідомі а₀ і а₁ визначають способом найменших квадратів, розв’язуючи систему рівнянь:
• y = nа₀ + а₁t
• yt = а₀t + а₁t²
• В результаті вирішення системи рівнянь знайдемо параметри а₀ та а₁ і підставимо їх у вихідну функцію:
• y=0,51t+18,69
• Рівняння прямої показує, що отримане середнє щорічне збільшення урожайності склало 0,51t ц/га. Підставляючи у рівняння прямої значення t (порядковий номер року), знайдемо для кожного року вирівняну урожайність (останній стовпчик таблиці).
• Підсумувавши теоретичні рівні ряду динаміки, ми отримуємо суму, рівну сумі фактичних рівнів, що свідчить про справедливість обчислення рядів рівняння.
• Важливим завданням статистики є встановлення і пояснення взаємозв'язків і відмінностей у розвитку соціально-економічних явищ. Зв’язок між окремими явищами виявляється у вигляді кореляційної залежності (відповідності) або кореляції. Ця форма зв’язку характеризується тим, що кожному значенню однієї ознаки відповідає не одне, а кілька значень іншої ознаки.
• Кореляційний аналіз — це метод визначення і кількісної оцінки взаємозалежностей між статистичним ознаками, що характеризують окремі соціально-економічні явища і процеси.
• Усі явища, що існують у природі і суспільстві, перебувають у взаємозалежності і взаємозумовленості. За ступенем залежності одного явища від іншого розрізняють два види зв’язку: функціональний (повний) і кореляційний (неповний або статистичний).
• Функціональним називають такий зв’язок, при якому кожному значенню фактичної ознаки (аргументу), що характеризує певне явище, в усіх випадках відповідає одне або кілька значень результативної ознаки (функції).
• При кореляційному немає суворої відповідності між значеннями залежних ознак: кожному певному значенню аргументу (факторної ознаки) відповідає кілька різних значень функції (результативної ознаки). Такий, наприклад, зв’язок між дозами внесених добрив і урожайністю сільськогосподарських культур. При таких самих дозах дорив урожайність на різних ділянках буде неоднакова, тому що урожайність залежить не тільки від добрив, а й від багатьох інших факторів: сорту, своєчасності і якості виконання агротехнічних заходів, кількості опадів, температури тощо. Зв’язок між добривами і урожайністю виявляється лише тоді, коли взяти достатню кількість спостережень і порівняти середні значення факторної і результативної ознак.
• На відміну від функціонального зв’язку кореляційний зв’язок виявляється не в кожному окремому випадку, а при великій кількості спостережень під час порівняння середніх значень взаємозалежних ознак.
• За напрямом зв’язок між корелюючими величинами може бути прямим і оберненим. При прямому зв’язку зміна факторної ознаки зумовлює зміну результативної ознаки в тому самому напрямі. Якщо із збільшенням факторної ознаки результативна ознака зменшується чи, навпаки, із зменшенням факторної ознаки результативна ознака збільшується, то такий зв’язок називають оберненим.
• За формулою зв’язку розрізняють прямолінійний і криволінійний кореляційні залежності. Прямолінійний кореляційний зв’язок характеризується рівномірним зростанням або зменшенням результативної ознаки. Аналітично його визначають за рівнянням прямої лінії. При криволінійному кореляційному зв’язку однаковим змінам середніх значень факторної ознаки відповідають різні зміни середніх значень результативної ознаки. Аналітично криволінійний зв’язок визначають за рівнянням кривої лінії.
• Залежно від кількості досліджуваних ознак розрізняють парну (просту) і множинну кореляцію. При парній кореляції аналізують зв’язок між факторною і результативною ознакою; при множинній кореляції-залежність результативної ознаки від двох і більше факторних ознак. За допомогою кореляційного аналізу розв’язують такі завдання: виявляють наявність і вибір форми зв’язку результативної ознаки з одним або комплексом факторів; кількісно оцінюють зміни залежної величини від факторів, що впливають на неї; встановлюють тісноту зв’язку результативного показника з одним фактором чи їх комплексом; аналізують загальний обсяг варіації залежної величини і визначають вплив окремих факторів у цьому варіюванні; статистично оцінюють вибіркові показники кореляційного зв’язку.
• Кореляційний аналіз складається з таких послідовних стадій:
• 1) встановлення і відбір найбільш істотних ознак для аналізу;
• 2) визначення параметру і форми зв’язку результативного і факторних показників та вибір типу математичного рівняння для аналізу існуючих зв’язків;
• 3) розрахунок характеристики кореляційної залежності;
• 4) статистична оцінка вибіркових показників зв’язку.
• Найбільш істотні ознаки для аналізу відбирають логіко-теоретичним шляхом залежно від змісту співвідношення результативної і факторної ознаки. Напрям і форму зв’язку встановлюють за допомогою статистичних групувань, а також графіків, побудованих у системі прямокутних координат на основі емпіричних даних.
• Важливим завданням кореляційного аналізу є визначення тісноти зв’язку між корелюючими величинами. Кількісним показником тісноти зв’язку результату з одним фактором є коефіцієнт парної кореляції.
• Визначення і кількісна оцінка взаємозв'язку між двома статистичними ознакам за допомогою парної кореляції є дійовим засобом статистичного аналізу. Проте соціально-економічні процеси та явища формуються під впливом не одного, а багатьох факторів. Наприклад, на урожайність зернових культур впливають затрати праці на 1 га люд.-год., навантаження ріллі на одного робітника, питома вага тієї чи іншої культури в сівозміні і таке інше. Кореляцію, за допомогою якої визначається вплив на результативну ознаку двох і більше взаємозв'язаних факторних ознак, називають множинною. Існує як прямолінійна так і криволінійна множинна кореляція.
• Багатофакторні регресійні моделі дають змогу оцінювати вплив на досліджувану результативну ознаку кожного окремого із включених у рівняння факторів при фіксованому значенні інших факторів. При цьому важливою умовою множинної кореляції є відсутність функціонального зв’язку між факторами.
• Важливе значення при множинній кореляції має вибір форми зв’язку і відповідного математичного рівняння множинної регресії. Вибір типу функції має ґрунтуватися на теоретичному аналізі досліджуваного явища або на досвіді попередніх аналогічних досліджень. Враховуючи те, що на досить короткому проміжку криволінійна функція наближається до прямої, а також більш просте математичне забезпечення для обчислення параметрів функції, рівняння множинної регресії частіше будують у лінійній формі:
• Y_x = а₀+а₁х₁+а₂х₂+…+а_nx_n,
• де y_х — теоретичні значення результативної ознаки;
• а₀, а₁, а₂,…, а_n — параметри рівняння;
• х₁, х₂,…, x_n — факторні ознаки.
• Окремі коефіцієнти регресії цього рівняння характеризують вплив відповідного фактора на результативний показник при фіксованому значенні інших факторів. Вони показують, наскільки змінюється результативний показник при зміні відповідного фактора на одиницю.
• Параметри рівняння множинної регресії обчислюють способом найменших квадратів розв’язанням системи рівнянь.
• Розрахунки проводять, як правило, з використанням ПЕОМ та відповідних програмних забезпечень.
• Показники факторів, які впливають на урожайність зернових культур представлені у таблиці 7.
• Таблиця 7. Кореляційний аналіз залежності урожайності зернових культур від затрат праці на 1 га, навантаження ріллі на робітника питомої ваги озимої пшениці в площі зернових культур

Роки.	Урожайність, ц/га.	Затрати праці на 1 га, люд.-год.	Навантаження на одного робітника, га.	Питома вага озимої пшениці в площі зернових.
n.	y.	x1.	x2.	x3.
	21,4.	23,5.	13,6.	54,6.
	20,2.	15,7.	13,4.
	20,0.	16,4.	14,9.	52,9.
	22,4.	18,9.	15,5.	60,6.
	23,4.	16,8.	15,2.	54,8.
	31,3.	26,9.	14,8.
	32,6.	24,5.	16,5.
	22,8.	19,6.	15,6.	52,5.
	27,9.	20,2.	12,8.	54,6.

• Так результативною ознакою в даному прикладі є урожайність, факторними: затрати праці, навантаження ріллі на одного робітника, питома вага озимих зернових.
• За наведеними у таблиці 7 даними розв’язуємо систему рівнянь.
• В результаті обробки вихідних даних встановлено наступне рівняння множинної регресії:
• Y_x=12,664+0,735x₁-0,632x₂-0,233x₃
• Основним показником тісноти зв’язку при множинній кореляції є коефіцієнт множинної (супутньої) кореляції, який може мати значення від 0 до +1. Обчислюється він за наступною формулою:
• де — дисперсія результативного показника, обчислена за рівнянням множинної регресії; - загальна дисперсія результативного показника.
• В нашому випадку він дорівнює 0,809 466 366.
• Коефіцієнт множинної (сукупної) детермінації показує, яка частка варіації досліджуваного результативного показника зумовлена впливом факторів, включених у рівняння множинної регресії. Він може мати значення від 0 до +1. Чим ближчий коефіцієнт множинної детермінації до одиниці, тим більша варіація результативного показника характеризується впливом відібраних факторів. Коефіцієнт множинної детермінації (D) обчислюється за наступною формулою:
• Коефіцієнти регресії показують, на скільки зміниться урожайність при зміні відповідного фактора на одиницю при умові, що другий фактор, включений у рівняння, знаходиться на середньому рівні.
• У нашому випадку коефіцієнт множинної детермінації дорівнює 0,6 552 355 797. Це означає, що 65,5% варіювання урожайності зернових культур у досліджуваних господарствах району зумовлене включеннями, у кореляційну модель, факторів: затрати праці на 1 га люд.-год., навантаження ріллі на одного робітника, питома вага озимої пшениці в структурі зернових культур.
• Так, а₁ =0,735 показує, що при середніх показниках інших факторів збільшення затрат праці на 1 людино-годину відбувається підвищення урожайності зернових на 0,735 ц/га. Так само, збільшення навантаження ріллі на одного робітника на 1 га призведе до зменшення урожайності на 0,632 ц/га, а збільшення питомої ваги озимої пшениці на 1% - до підвищення — на 0,233 ц/га.
• Середню помилку (m_R) вибіркового коефіцієнта множинної кореляції визначають за формулою:
• ,
• де n — кількість спостережень;
• m — кількість факторів.
• У нашому випадку середня помилка коефіцієнта множинної кореляції дорівнює 3,523 193 204.
• 3. Аналіз валового збору зерна та факторів, які зумовлюють його зміну
• На практиці часто виникає потреба у визначенні не тільки темпів розвитку окремого явища, а й середніх темпів розвитку кількох різнорідних явищ. Аналізуючи господарську діяльність підприємства, визначають, як змінилися обсяг валової продукції, ціни реалізації, продуктивності праці порівняно з минулими роками, планом або іншими підприємствами і т. д. Для цього застосовують індекси.
• Індексний метод широко використовується для оцінки зміни рівня валового збору порівняно з планом, у динаміці і по території, тобто з рівнем інших підприємств, районів і навіть різних країн, а також кількісної оцінки факторів, що визначають ці зміни.
• Індекси — один з найважливіших видів узагальнюючих статистичних показників, в перекладі слово індекс означає показник або покажчик.
• В широкому розумінні індекс — це символ або число, яким позначається окремий конкретний елемент масиву (класифікації). Індексом у статистиці називається відносний показник, що характеризує зміну рівня певного явища порівняно з іншим рівнем того самого явища, прийнятого за базу порівняння.
• Для того щоб дати узагальнюючу характеристику зміни обсягу виробництва різнорідних видів продукції, слід обчислити спеціальний показник — індекс.
• За допомогою індексів вивчають рівні різних економічних явищ у часі й просторі; визначають узагальнюючу величину планових завдань і оцінюють рівень виконання плану по групі різнорідних продуктів, галузі або підприємству в цілому; розкладають складну економічну сукупність на складові частини для визначення зміни загального рівня явища за рахунок окремих факторів; виявляють вплив структурних зрушень на результативні показники.
• При обчисленні індексів розрізняють базисний і звітний періоди. Базисним називається період, з рівнем якого здійснюють порівняння, а звітним — період, рівні якого порівнюються. Відповідно розрізняють базисний і звітний показники.
• Загальні індекси складаються з індексованої величини і співмірника (ваги) індексу. Індексованою називається величина, зміну якої вивчають за допомогою даного індексу. Співмірником (вагою) індексу називають величину, за допомогою якої різнорідні елементи сукупності можна довести до сумірного вигляду.
• Індекси показують у скільки разів (на скільки процентів) рівень звітного періоду нижчий за рівень базисного періоду. Якщо індекс більший за одиницю або вищий за 100%, то це свідчить про те, що рівень у звітному періоді підвищився, а якщо індекс менший за одиницю або нижчий за 100%, то це свідчить про зменшення рівня у звітному періоді порівняно з базисним.
• Для того щоб докладно висвітлити характер розвитку суспільно-економічних явищ і проаналізувати його, статистика використовує систему індексів.
• Залежно від бази порівняння індекси поділяють на динамічні, виконання плану і територіальні. Динамічні індекси характеризують відносні зміни складних суспільних явищ у часі. Планові індекси використовують для визначення відносної величини планового завдання і узагальнюючої характеристики рівня виконання плану. Територіальні індекси показують співвідношення явищ у просторі.
• Залежно від об`єкта дослідження розрізняють індекси об'ємних і якісних показників. Індекси об'ємних показників характеризують зміни об'єму явища, наприклад фізичного обсягу продукції, розміру і структур посівних площ, поголів'я тварин, витрат кормів і птиці тощо. Індекси якісних показників показують зміни ознак, властивостей одиниць сукупності. До цієї групи належать індекси цін, продуктивності праці, собівартості продукції, урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тварин тощо.
• За ступенем охоплення елементів досліджуваного явища індекси поділяють на індивідуальні, групові і загальні. Індивідуальні індекси виражають співвідношення величин якого-небудь окремого явища складної сукупності. Групові індекси показують зміни частини (групи) елементів складної сукупності. Загальні (зведені) індекси характеризують зміни складного економічного явища, що включає окремі елементи, які не можна підсумувати.
• Одним з основних питань теорії індексів є питання про побудову формули для обчислення групових і загальних індексів. Для цього потрібно визначити такі спів мірники (ваги), за допомогою яких несумірні елементи можна довести до сумірного вигляду.
• Проаналізуємо індексним методом вплив факторів на валовий збір зернових культур згідно з даними таблиці 8.
• Таблиця 8. Вплив факторів на валовий збір зернових культур
• Визначимо середню урожайність зернових культур:
• в базисному періоді:
• в звітному періоді:
• Загальний індекс валового збору визначається за формулою:
• де У₀ і У₁ — урожайність відповідно у базисному (плановому) і звітному періодах;
• П₀ і П₁ — посівна площа відповідно в базисному (плановому) і звітному періодах.
• Обчислимо загальний індекс валового збору всіх зернових:
• = або 282,4%
• урожайності фіксованого складу:
• ;
• розміру посівних площ:
• Загальний індекс структури посівних площ визначимо за формулою:
• Перевіримо правильність розрахунків, використавши взаємозв'язок між цими індексами:
• I_вз=I_уфс*I_рпп*I_спп*
• 2,824=1,494*2,096*0,902
• Отже, збільшення валового збору на 182,4% зумовлене зростанням урожайності всіх зернових культур на 49,4%, розширенням посівних площ на 109,6%, а структура посівних площ погіршилась на 9,8%
• Проаналізуємо вплив факторів на валовий збір в абсолютних величинах в ц. Знаходимо відхилення валового збору звітного періоду від базисного.
• За рахунок зміни урожайності:
• Приріст валового збору за рахунок зміни посівних площ:
• За рахунок зміни структури посівних площ:
• Перевірка:
• 403,85=206,84+242,56+(-45,415)
• 4. Шляхи підвищення урожайності та збільшення валових зборів зернових культур
• Виробництво зерна має вирішальне значення для розвитку всіх галузей сільського господарства. Зернове господарство є основою сільськогосподарського виробництва, а рівень його розвитку — одним з найважливіших показників стану економіки країни, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут населення. Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямом дальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.
• Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природноекономічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. У середньому по Україні при внесенні під озимі зернові культури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га посіву із співвідношенням N₇₅P₆₉K₅₀ приріст урожаю зерна на 1 кг добрив становить 4,3 кг. У Лісостеповій зоні України комплексне використання добрив у порівнянні з іншими заходами дає змогу одержувати озимої пшениці по 60−80 ц/га і кукурудзи на зерно — 80−100 ц/га.
• Важливим фактором збільшення виробництва зерна у степових районах є зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо.
• На поливних землях одержують високі і сталі врожаї всіх зернових культур, особливо кукурудзи. За багаторічними даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, в передових господарствах південного Степу вегетаційні поливи залежно від умов зволоження підвищують урожайність зерна озимої пшениці на -25 ц/га, а кукурудзи — на 36−68 ц/га.
• Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних до вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур.
• Інтенсифікація зернового господарства не можлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарств надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує витрати зерна.
• За даними наукових досліджень, при збиранні врожаю зернових культур на п’ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3−4%. На десятий день вони зростають до 17−20%, а на п’ятнадцятий досягають вже 25%. Отже, господарства, що завершують жнива за 10 днів, одержують практично весь вирощений урожай, а подовження строків збирання зернових культур призводить до значних втрат зерна.
• Комплексна механізація — основа підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві.
• На основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та ін.) формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв. Економічна ефективність технологій визначається порівнянням додаткових виробничих витрат і додатково одержаної продукції і характеризується зростанням окупності додаткових витрат у зерновому виробництві.
• Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15−17%) і клейковини (28−43%). Зерно сильної пшениці добавляють до зерна з низьким вмістом клейковини для одержання стандартного борошна.
• Високий вміст білка в зерні - один із вирішальних факторів зменшення дефіциту перетравного протеїну в раціонах тварин і збільшення виробництва продукції тваринництва. Цього можна досягти підвищенням якості зерна фуражних зернових культур, зокрема кукурудзи. Перевагу слід надавати сортам і гібридам кукурудзи з вищим загальним вмістом білка і кращим амінокислотним складом.
• Якість зернових культур має велике народногосподарське значення. Закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню доходності зернового господарства, а отже, зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств.
• Одним із напрямів підвищення ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, широке використання колективного підряду і орендних відносин у зерновому господарстві. Практика сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що застосування в бригадах та інших внутрішньогосподарських підрозділах прогресивних форм організації і оплати праці за кінцевими результатами сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в виробництві зерна.
• Висновки та пропозиції
• Зернові культури мають виключно важливе продовольче, кормове і сировинне значення як в народному господарстві так і в господарствах Барвінківського району Харківської області.
• Зернові культури займають провідне місце в структурі посівних площ району. На їх долю у 2007 р. припадало 38,1, а у 2008 р.- 45,0%. Посівні площі окремих видів зернових культур, а відповідно, і їх питома вага в структурі посівів, змінилася дуже істотно. Так, площа озимих зернових у 2005 р. складала 3248 га, що становить 48,6% до рівня 2004 р., а площа ярих зернових у 2005 р. досягала 9125 га, що більш ніж у двічі перевищує посівну площу 2004 р. Такі коливання пояснюються перш за все більшою або меншою площею озимих зернових, які гинуть під час зимівлі і пересіваються навесні ранніми яровими культурами.
• Досліджуючи динаміку урожайності зернових культур за 9 років у господарствах Барвінківського району, можна сказати, що вона істотно коливалась. Так урожайність озимих зернових у 2000 р. становила 21,4 ц/га, а вже у наступному 2001 р. різко знизилась до 20,2 ц/га. Головною причиною коливань урожайності зернових культур є метеорологічні фактори.
• Вирівнювання динамічного ряду урожайності зернових культур дозволило встановити, що вона має тенденцію до зростання і середнє щорічне зростання за досліджуваний складає 0,8 ц/га.
• Динаміка урожайності зернових культур значною мірою визначає тенденції зміни їх валових зорів. У 2008 р. валовий збір зернових культур по господарствах Барвінківського району склав 456 906,3 ц, що на 59,7% більший за показник 2004 р. Збільшення валового збору у 2005 р. порівняно з 2004 р. на 170 741,8ц відбулося за рахунок підвищення середньої урожайності та розширення посівних площ.
• Проведений кореляційний аналіз залежності урожайності зернових культур від розміру затрат праці на 1 га посіву, навантаження ріллі на одного працівника та питомої ваги озимої пшениці в структурі зернових культур, в результаті математичної обробки статистичної інформації показав, що збільшення затрат праці на 1 га посіву зернових культур на одну людино-годину супроводжується зростанням урожайності на 0,347 ц/га, а підвищення питомої ваги озимої пшениці в структурі посівних площ зернових культур на 1% дає збільшення урожайності на 0,282 ц/га. Збільшення навантаження ріллі на одного працівника на 1 га, супроводжується зменшенням урожайності зернових культур на 0,362 ц/га.
• Оскільки площа посівів господарств району обмежена, головним напрямом збільшення валових зорів зернових культур повинно стати підвищення їх урожайності.
• Для одержання стійких великих урожаїв доброякісного зерна важливо враховувати можливість конкретного грунтово-кліматичного району, поля, сорту; послідовно підтримувати родючість ґрунту і постійно керуватися потребами рослин.
• Для підвищення урожайності зернових культур Барвінківського району і в Україні взагалі необхідно розміщувати посіви цих культур після кращих попередників у системі сівозмін, проводити за потребою на відповідних полях хімічну меліорацію; вирощувати високопродуктивні сорти, які позитивно реагують на підвищений агрофон, а також стійкі проти вилягання; застосовувати диференційовану систему обробітку ґрунту залежно від ґрунтово-кліматичних умов; забезпечувати рослини достатньою кількістю елементів мінерального живлення на основі картограм полів, а також необхідно проводити роздрібне застосування азотних дорив протягом вегетації на основі ґрунтової і рослинної діагностики; регулювати ріст рослин за допомогою ретардантів; застосовувати інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників; індустріалізувати виробництво зерна; своєчасно і доброякісно виконувати всі технологічні прийоми, спрямовані на накопичення в ґрунті води, захист ґрунтів від ерозії, створення сприятливих умов розвитку зернових культур. Усе це є складовими індустріальних технологій вирощування зернових культур.
• Методологічною основою індустріальної технології є послідовний, комплексний, системний підхід до її здійснення. За допомогою такої технології можна отримувати максимальну урожайність зернових культур не тільки в господарствах Барвінківського району Харківської області але й у народному господарстві країни.
• Зернове господарство — основа аграрного сектора економіки України.
• Розширення виробництва зерна високої якості гарантує повне забезпечення населення країни продуктами харчування, створення вагомого експортного потенціалу сільськогосподарської продукції, економічну стабільність і незалежність держави.
• Список використаних джерел
• посівний валовий збір зерновий культура
• Горкавий В. К. Статистика: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 415 с.
• Дмитрук Б. П. Про реформування інфраструктури ринку зерна //Економіка АПК. — 1998. -№ 5. — С 60−62.
• Зінченко О.І. Рослинництво: Підручник. — К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.
• Козаченко І.В. Статистика: Навчальний посібник. — третє видання перероблене і доповнене. — К.: Вища школа, — 1982. — 251 с.
• Корінько М.Д. Економічна оцінка стану сільського господарства та шляхи його стабілізації //Економіка АПК. — 1998. — № 10. -С. 11−13.
• Лобас М. Г. Розвиток зернового господарства України: Монографія. — К.: Агроінком, 1997. — 447 с.
• Луценко А. И. Статистика сельского хозяйства: Учебник. — М.: Финансы и статистика. — 1981.-322 с.
• Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник. — К.: Вища школа, 1994.-415 с.
• Ораевская Г. А., Ламыкин И. А. Анализ хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий: Учебное пособие для экономических факультетов сельскохозяйственных вузов. — М.: Экономика, 1970. — 445 с.
• Сергеев В. В. Сельскохозяйственная статистика с основами экономической статистики: Учебник. — пятое издательство, переработанный и дополненный. — М.: Финансы и статистика — 1991. — 304 с.
• Смекалов П. В. Анализ хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий: Учебник. — М.: Финансы и статистика. — 1991. — 304 с.
• Статистика сельского хозяйства: Учебник /Под ред. О. П. Замосковного и Б. И. Плешкова. — М.: Финансы и статистика, 1990. — 344 с.
• Статистика: Підручник / За ред. А. В. Головача, А.М. Єсеніної, О.В. Козирєва. — К.: Вища школа, 1993. — 623 с.
• Хазанов Ю. С. Статистика. -М.: Колос, 1970. — 248 с.
• Чекотовський Є.В. Основи статистики сільського господарства: Навч. Посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 432 с.
• Чмирь С. М. Пшениця в зерновому балансі України //Економіка АПК. — 2009. — № 7- С 36−41.