Русские полководці XVIII століття

Русские полководці XVIII века

Перевезенцев З. У., Волков У. А.

Григорий Олександрович Потьомкін-Таврійський (1739−1791)

Будущий ясновельможний князь Таврійський і генерал-фельдмаршал народився з. Чижово Духовищенского повіту Смоленської губернії у ній відставного офіцера. У 1755 р. влаштувався військову службу. У чині вахмістра брав участь у палацовому перевороті 1762 р. і після воцаріння імператриці Катерини II було зроблено в чин підпоручики, нагороджений придворним званням камер-юнкер. Під час Російсько-турецької війни 1768−1774 рр. брав участь у боях при Фокшанах, Браїлові, Рябий Могилі, Ларге і Кагуле. У 1774 р. зроблений чин генерал-аншефа призначено віце-президентом Військової колегії. Бистрому плекання Г. А. Потьомкіна сприяло близьке ознайомлення з імператрицею Катериною II, що оцінила його талант організатора і старанність в службі. У 1766 р. він призначили генерал-губернатором новоросійським, азовським, астраханським. Під час цьому посаді сприяв освоєння Росією Північного Причорномор’я, сприяв створенню й зміцненню Чорноморського флоту. У 1775 р. з ініціативи Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. У 1783 р. він реалізував свій проект приєднання Криму до Росії, після чого отримав титул ясновельможного князя Таврійського, а 1784 р. призначили президентом Військової колегії. У цьому посаді він провів ряд заходів вкладених у більш раціональну організацію служби, суттєво змінила екіпірування військовослужбовців. Під час Російсько-турецької війни 1787−1791 рр. Г. А. Потьомкін призначили головнокомандувачем російської Катеринославської армією. У підпорядкування їй було переданий Чорноморський флот. У 1788 р. керував облогою і штурмом мала важливе стратегічне значення фортецею Ачи-Кале (Очаків), полеглої 6 грудня 1788 р. Надалі, обравши для своєї штаб-квартири р. Ясси, головнокомандувач керував звідти діями армії й флоту. Серед підлеглих Г. А. Потьомкіна були видатні російські воєначальники і флотоводці А. В. Суворов, Н.В. Рєпнін, Ф. Ф. Ушаков.

Самуил Карлович Грейг (1735−1788)

Уроженец шотландського р. Инверкитинг, служив у британському флоті. У 1764 р. перейшов до службу на російський флот, отримавши чин капітана 1-го рангу. Учасник російсько-турецької війни 1768−1774 рр., командуючи лінійним кораблем «Три ієрарха », у складі ескадри Г. А. Спиридова зробив похід у Середземне море. Командуючи кордебаталией, відзначився під час морського бою в Хиосском протоці 24 червня 1770 р. Під час знищення турецького флоту в Чесменской бухті 26 червня 1770 р. здійснював безпосереднє керівництво діями російських кораблів, що у цієї операції. Саме С. К. Грейг в 1775 р. допровадив у Кронштадт самозванную княжну Є. Тараканову, захоплену О.Г. Орловым-Чесменским. На знак вдячності при цьому він призначили головним командиром Кронштадтського порту. У 1782 р. Грейг був зведений у чин адмірала. Під час російсько-шведської війни 1788−1790 рр. командував Балтійським флотом, завдав поразка шведської ескадрі герцога До. Зюдерманландського в Гогландском бої (6 липня 1788 р.), блокувавши кораблі супротивника у Свеаборгском морському районі. Незабаром він тяжко захворів, було до Ревеля, де й помер.

Василий Якович Чичагов (1726−1809)

Учился в Школі математичних і навигацких наук, з якої продовжив освіту у Англії. На військово-морську службу на російський флот зарахований гардемарин в 1742 р. У офіцерський чин мічмана зроблений 1745 р. У 1764 р. пост начальника експедиції із трьох кораблів для відшукання морського шляху вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану з Архангельська до Берингову протоці і далі до Камчатки. Двічі, в 1765 і 1766 рр., намагався він виконати поставлене ним завдання, але обидві експедиції Чічагова спроби пройти Північним морським шляхом закінчилися безрезультатно. Однак вдалося досягти високих полярних широт (у разі 80?26? з. ш., у другому — 80?30? з. ш.). У час російсько-турецької війни 1768−1774 рр. контр-адмірал Чичагов командував загоном кораблів Донськой флотилії, оборонявшим Керченську протоку. У 1775 р. зроблений чин віце-адмірала призначено членом Адміралтейства-колегії, в 1782 р. зроблений чин адмірала. Під час російсько-шведської війни 1788−1790 рр. командував Балтійським флотом, керував діями російських ескадр в Эландском і Ревельському морських битвах. Після прориву шведського флоту з Виборга вночі на 22 червня 1790 р. очолив переслідування кораблів ворога, під час якого російські моряки знищили і захопили 7 лінійних кораблів, 3 фрегата, 6 катерів, 5 галер, 21 канонерський човен, 3 брандера, 16 транспортних судів і участі 3 бота. За цю перемогу нагороджений орденом Св. Георгія 1-ї ст. З 1797 р. — в відставці.

Александр Васильович Суворов (1730−1800)

Александр Васильович Суворов — прославлений російський полководець, граф Рымникский (1789), князь Курсивний (1799), генералісимус (1799).

Родился у ній генерал-аншефа В.І. Суворова. У 1742 р. був зарахований мушкетером в лейб-гвардії Семенівський полк, проте розпочав виконання своїх зобов’язань лише 1748 р., у чині капрала. У 1754 р. зроблений поручики у Ингерманландский піхотний полк. Під час Семирічної війни 1756−1763 рр. брав участь у боях при Кунерсдорфе, під Франкфуртом-на-Одере, у взятті Берліна, і облозі Кольберга.

В серпні 1762 р. Суворов здобув звання полковники і призначили командиром Астраханського піхотного полку, з 1763 р. — командир Суздальського піхотного полку. У 1764−1765 рр., коли Суздальський полк перебував на постійних міських квартирах у Нової Ладозі, написав «Полковий установа «- наставляння з навчання й виховання військ. У 1768−1772 рр. брав участь у військових дій у Польщі проти військ Барської конфедерації, за бойові відмінностей у 1770 р. Суворова виробили чин генерал-майора.

В ході російсько-турецької війни 1768−1774 рр. загін під керівництвом Суворова завдав кілька поразок переважаючим частинам турків. Ось він успішно застосував нове на той час побудова — атаку колонами, прикритими розсипним строєм єгерів. Ще прославила його перемога над 40-тыс. турецьким корпусом при Козлудже, здобута наприкінці війни 8 червня 1774 р.

В серпні 1774 р. Суворов направили проти що діяли Поволжі загонів Є.І. Пугачова, але повсталих розгромили ще до його його прибуття місцеві боїв. У 1776−1787 рр. Суворов командував військами у Криму, Кубань, потім Володимирській, Петербурзької і Кременчуцькій дивізіями. У 1786 р. було зроблено в чин генерал-аншефа.

С початком російсько-турецької війни 1787−1791 рр. Суворов був призначений посаду начальника оборони Херсон-Кинбурнского району. 1 жовтня 1787 р. війська під командуванням Суворова знищили турецький десант, який висадився на Кінбурнської косі. У 1788 р. Суворов, складі Катеринославської армії генерал-фельдмаршала Г. А. Потьомкіна, брав участь у облозі Очакова, під час якої було тяжко і надовго вибув з експлуатації. Вилікувавши, Суворов отримав під свою команду окремий корпус. У 1789 р. російський полководець розгромив турецькі військ у боях у Фокшан і за Рымнике. 11 грудня 1790 р. російські війська під керівництвом Суворова штурмом оволоділи укріпленої фортецею Ізмаїл.

После закінчення бойових дій Суворов командував російських військ у Фінляндії, керував будівництвом укріплень за українсько-словацьким кордоном зі Швецією. У 1794 р. він брав участь у військових дій проти польських конфедератів. Керував успішним штурмом правобережного передмістя польської столиці Праги, після чого капітулювала і Варшава. Ключі від сдавшегося міста було вручено А. В. Суворову. За цю блискучу операцію Суворов було зроблено в чин генерал-фельдмаршала.

В 1795—1796 рр. Суворов перебував з військами в Малоросії, м. Тульчині, де написав книжку «Наука перемагати «- трактат, у якому викладено принципи його переможної тактики і дано настанови з навчання й виховання військ.

В початку царювання Павла I піддався тимчасової опалі за критику проведених імператором змін — у армії, перебудови її за прусскому зразком. У лютому 1797 р. Суворов звільнили у відставку й засланий до одного з маєтків в з. Кончанское. Однак у 1798 р. на вимогу союзників Росії повернули на службу призначено головнокомандувачем російськими та австрійськими військами у Північній Італії. Під час Італійського походу 1799 р. розгромив французькі військ у боях на р. Адде, на р. Треббия і за Нові, витіснивши противника з Апениннского півострова. Після прочитання цих перемог планував розпочати вторгнення у Францію, але отримав розпорядження виступити на Швейцарський похід. За переможні дії Італії та Швейцарії А. В. Суворов був зведений у чин генералісимуса.

А.В. Суворов помер Петербурзі невдовзі після повернення з Швейцарського походу. Його в Олександро-Невської лаврі, де на кількох надгробку був викарбуваний напис: «Тут лежить Суворов » .

Федор Федорович Ушаков (1744−1817)

Великий російський флотоводець народився з. Бурнаково Романовського повіту Ярославській губернії в небагатої дворянській сім'ї. У 1766 р. закінчив Морський кадетський корпус, потім на Балтійському флоті. У 1769 р. Ушаков був у Донську (Азовську) флотилію, брав участь у російсько-турецької війні 1768−1774 рр. З 1775 р. Ушаков командував фрегатом, в 1780 р. призначили командиром імператорської яхти, але незабаром відмовився від придворної кар'єри. У 1780−1782 рр., командуючи кораблем «Віктор », Ушаков побував у кількох походів з Балтійського моря у Середземне, де охороняв російські загрузка від піратських дій англійського флоту.

В 1783 р. Ушакова перевели на Чорноморський флот. Ось він керував будівництвом кораблів флоту у Херсоні, брав участь у будівництві Севастополя — міста Київ і головної бази російського Чорноморського флоту. На початку російсько-турецької війни 1787−1791 рр. Ушаков командував лінійним кораблем «Святий Павло » .

В 1789 р. Ушаков було зроблено в контр-адмірали, а 1790 р. призначений командувачем всім Чорноморського флоту. Піднявши свій прапор потім кораблем до «Святий Олександр », Ушаков послав ескадру до берегів Малої Азії, де бомбардував турецьку морську фортеця Синоп і знищив більш 26 ворожих судів. У 1790 р. ескадра під керівництвом Ушакова відбила напад турецького флоту, що мав велике чисельна перевага, на Керч і розбила її в о-ва Тендра. У вирішальному битві біля мису Калиакрия біля Варни (31 липня 1791 р.) флот під командуванням Ушакова знищив турецький флот, що призвело до швидкому закінчення війни.

Ф.Ф. Ушаков — творець нової морської тактики. Головними тактичними прийомами Ушакова стали: зближення з ескадрою ворога, щоб кожне ядро потрапляло точно у ціль; стрімка і раптова атака в похідному порядку; нанесення головного удару по флагманським кораблям ворога; виділення резерву («ескадри кайзер-флага »), що призначалася для вирішальної атаки противника; поєднання прицільного артилерійського вогню з короткого відстані з швидкістю маневру; рішуче і невідступна переслідування ворога. Ушаков дбав про високої бойової виучкою офіцерів і нижніх чинів, про їхнє вихованні і побут.

В 1793 р. Ушаков здобув звання віце-адмірала. У 1798 р., на прохання західних держав, він очолив похід російської чорноморської ескадри до моря для участі у війні проти Франції. На початку 1799 р. російські десанти звільнили від французів грецькі Іонічні о-ва, штурмом було взято неприступна фортеця на про. Корфу. Ушаков заснував на Іонічних островах Грецьку Православну Республіку Семи Островів. Навесні 1799 р. ескадра Ушакова початку вигнання французів із південної Італії. Росіяни десанти брали участь у оволодінні Неаполем, Римом та інших. містами Італії. Австрія та Англія неодноразово порушили свої союзницькі зобов’язання Росії. Тому ескадра Ушакова була відкликана імператором Павлом I з Середземного моря, и восени 1800 р. повернулося у Севастополь.

Александр I, який вступив на престол в 1801 р., не визнав і оцінив великих заслуг російського адмірала. У 1802 р. Ушаков був призначений третьорядні посади головного командира Балтійського гребного флоту, давно застарілого, і начальника флотських команд у Петербурзі, який би відав скромним морським господарством столиці. У 1807 р. Ушакова через хворобу звільнили у відставку. Ушаков жив у своєму невеличкому тамбовском маєтку. Під час Великої Вітчизняної війни 1812 р. тамбовське дворянство обрало його ватажком ополчення Тамбовської губернії, але, будучи тяжкохворим, Ушаков прийняв цю посаду. Помер своєму маєтку. Похований в Санаксарском монастирі біля міста Темніков. У 2001 р. канонізований Російської Православної Церквою у чині праведного воїна, непереможного Адмірала флоту Російського. Дні церковної пам’яті - 23 липня (5 серпня) і 2 (15) октября.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.