Олександр Блок

Олександр Блок — найбільший російський поет, формування якого, як поетичної особистості розвивався непростих умовах історичної життя Росії межі XIX-початку XX століття. Блок жив і творив межі двох світів: за доби підготовки і здійснення найбільшого історії людства соціального перелому — революційного зміни суспільства. Ця людина виявилась останнім великим поетом старої. Дожовтневої Росії, завершившим своєю творчістю поетичні пошуки всього ХІХ століття, разом із тих його ім'ям відкривається перша сторінка історії російської радянської поэзии.

Писати вірші Блок розпочала наприкінці дев’яностих років й остаточно склався, як поет на передодні першої російської революції 1905 року. Повного розквіту творчість його припав на період 1907;1916 років, тобто під час реакції, нового підйому визвольних змагань і першою Першої світової. І ті всесвітньо відомі твори Блоку, увенчавшие його творчості, — «Дванадцять» і «Скіфи» було створено після жовтневої Революції січні 1918 року, від початку радянської эпохи.

Олександр Олександрович ще Блок народився 16 (28) листопада 1880 року у Петербурзі колишньому ректорському домі, що стоїть у дворі Університету і вихідному вікнами на Неву.

Його батько — Олександр Львович Блок (1852−1909), відомий юрист, фахівець із міжнародного права і державознавець, був професором Варшавського університету. Він був особистістю непересічної хоча суперечливою. Болісно самолюбний, запальний, замкнутий, він був на той час новий психологічний тип особистості, створений специфічними умовами розвитку Росії 1870−1880 роки XIX века.

Мати його — Олександра Андріївна, уроджена Бекетова (1860−1923), дочка відомого вченого ботаніка, котрий обіймав у роки посаду ректора Петербурзького університету. Її характер був нервовим, двоїстим; у ньому поєднувалися риси протилежні. Рідна її сестра писала: «Олександра Андріївна була зовсім не врівноваженій і витримкою не отличалась… характер її було не рівний». І ще «зміни світлих і похмурих настроїв взагалі були їй властиві». Всі ці риси викликалися такими властивостями натури (згодом що з’явилися і в Блоку) як підвищена вразливість, ніжність, пристрасність, крайня нервовість, схильність до містицизму. Усе це риси що характеризують людини перехідного часу, коли старе відходило до минулого й туманно намічалося новое.

Суворий за своєю натурою, педантичний учений, Олександр Львович суворо звертався зі своєю дружиною, історія їхніх стосунків закінчилася тим, що приїхавши Петербург разом із чоловіком, Олександра Андріївна залишилася у домі свого батька. Але тут народився бедующий поэт.

Дві непрості спадкові лінії - О. Л. Блоку і А. А. Бекетовой — складно переплелися в натурі та характері поета, визначивши чимало у характері його творчества.

У сім'ї Бекетовых Блоку судилося провести і дитинство, і отроцтво. Бабуся, мати, тітка, обожнювали його. У сім'ї був справжній культ маленького Саші: їм захоплювалися, його балували. Але він і правду було дуже здатним мобілізовувати і рано, ще гімназистом, почав складати талановиті вірші. Вони часто відбиваються образи стихій — пожежа, буря, вітер; і образи руху — кораблі, поїзда. Багато дитячих «творах» Блоку відчувається неусвідомлене прагнення перетворенню дійсності, як оснащенню своєї вигадки такими деталями, які наближали її до світу реальних речей, а навпаки віддаляли від него.

Поетика Блоку складається у цих ранніх речах, як поетика романтична й почасти символічна, хоча треба враховувати, що згадувати про поетику тут можна лише условно.

Він мав що й сімнадцяти років, що він зустрівся з Садовської, дамою 37 років, дружиною статського радника і матір'ю трьох дітей. Блок залицявся за Садовської. Він — пише їй захоплені листи, домагаючись почуття у відповідь, призначає побачення, відбуває їх у закритою кареті. За свідченням її тітки, він поводиться як «північний Дон-Жуан». Він присвячує Садовської вірші пише «Ти», називає її «Моє Божество», «Моя промениста зірка», «Мій бог, моє щастя і», освічується їй: «Моя душа жадає лише тебе»; Підписує листа до ній «Твій назавжди». Ну-у-у виникає зв’язок — та блок байдужіє. Поезія і «проза життя» виявилися для поета-романтика несумісні. У вашому романі з Садовської Блок вперше у житті відчула себе художником, відчув необхідність розробки свою «думку», зайняти що відбувається якусь позицію. Вже за року, після зустрічі Блок присвячує їй вірш, у якому називає шлях відповідно до якої йшли, ложным:

Чи пам’ятаєш місто тревожный,.

Синю млу вдали?

Цією дорогою ложной.

Мовчки з тобою ми шли…

…

Наша любов обманулась.

Або стезя захопила -.

Тільки в мені шевельнулось.

Синя міста мгла…

Чи пам’ятаєш місто тревожный,.

Синю млу вдали?

Цією дорогою ложной.

Ми безрозсудно пошли.

(1898 г.).

Тут відчутний вже тверда рука, видно поет зі своїми особливим ставленням до подій. Тут є своє художня позиция.

Зустріч пройшла з Садовської дав можливість Блоку самому усвідомлення своєї позицію у цьому любовному «поєдинку». Також роман із нею допоміг виявити ще один бік ліричного світогляду Блоку і пояснив йому багато що про ньому самом.

Навесні 1898 року Блок закінчив гімназію і осінню влаштувався юридичний факультет Петербурзького університету, ректором якого було колись його дід. Він обрав юридичний факультет, як найбільш легкий, хоча, можливо не уникнули впливу його, але незабаром зрозумів, «що цілком чужий юридичної науки». У вересні 1901 року, провчившись на юридичному 3 роки, він перекладається філологічний факультет, який ж звісно був значно ближчою до його нахилам, та її інтересам і тих сімейних традицій, у яких виховувався. Він вони часто й довго жив тоді маєтку Бекетовых Шахматово, неподалік якого розташовувалося Боблово — садиба знаменитого російського хіміка Дмитра Івановича Менделєєва. Ставши студентом Блок познайомився з новими сусідами, почав часто бувати вони й невдовзі захопився Любов’ю Дмитрівною Менделеевой, одній з дочок професора. У 1903 року вони побралися. На 1906 року закінчив університет, де провчився загалом вісім років надійшло, відомим поэтом.

Влітку 1901 року Блок написав свої перші самостійні вірші. Вони мусили видруковано у 1903 року у журналі відомого російського символіста Мережковського «Новий шлях». У цьому року у альманасі символістів «Північні квіти», з’явилася ще одна цикл Блоку «Вірші про про Прекрасну Даму». Це це й молитовник, звернений тієї, кого поет зробив своїм Божеством, і містичний роман Поета і Діви (Лицаря і Дами), багатий душевними переживаннями і конфліктами. Тут є всі: чекання, і надії, тривога і розпач, суворість і прихильність. «Вірші про про Прекрасну Даму» — це справжній ліричний щоденник Блоку, описує його реальну любов до Менделеевой. У віршах безліч відсилань і згадувань, у яких можна побачити обстановку Боблово і Шахматово, і навіть натяків на події 1901;1903 років, коли розвертався їх любовний роман. Ці почуття сприяли з того що Блок знайшов себе у ліричному творчестве.

10 січня 1904 року Блок із молодою дружиною приїхав до Москви ознайомитися з московськими поетами. Вже рік Блок листувався з А. Белым, котрий у ньому поета містика, співака неземної Дами, і який захоплено вітав її. Чекали Блоку та інші поети, головним чином із символічного гуртка «Аргонавти». Того ж день Блоки з’явилися з візитом до Бєлого. У межах своїх мемуарах Білий передає то розчарування, що його охопило побачивши молодого подружжя. Той образ Блоку, який уявляв Білий, надто відрізнялася від оригіналу. Але Блок як розчарував, а й зачарував, хоч не тим, чого від нього очікували, й під владою його чар Білий перебував потім тривалий час. Зачарувала і «Любов Дмитрівна, своєї земної дуже жіночої красою, золотими пасмами волосся, безпосередністю і дзвінким сміхом. Аналогічне враження виробляв Блок та інших современников.

Перші вірші Блоку були досить байдуже прийнято публікою, але у вузькому гуртку символістів, куди входили Мережковський, Гіппіус, Брюсов і Білий, талант Блоку був відразу оцінено та її ухвалили поетичних салонах. Але талант Блоку швидко переріс рамки символічною школи, і поволі розійшлася з колишніми друзями. У 1906 року він написав п'єсу «Балаганчик», у якій висміяв образи поезії символістів. Містичні мотиви було винесено тут у вигляді пародії і каламбуру. Дія відкривається засіданням гуртка «містиків обоего статі в сюртуках і модних сукнях», нетерпляче очікують приходу таємничої «Діви з дальньої країни». Але з ходу дії містичний туман розсіюється: «Діва» виявляється лялькової Коломбіною, «Коса смерті» — жіночої косою, кров — клюквовим соком, піднесені пристрасті - блазнюванням, містерія обертається маскарадом, «балаганчиком». Іронія Блоку низвела модний тоді містицизм рівня ярмаркового уявлення. Але п'єса була і другому плані - де розігрувалася серйозна трагедія її героїв. І це двоїстість — перебування дії за межею трагічного і комічного, реального і потойбічного надавали п'єсі особливої чарівності. «Балаганчик» став помітним подією тодішньої культурному житті. П'єса було поставлено Мейєрхольдом тут Коміссаржевської у грудні 1906 года.

Розпочатий у Росії роки нової доби підйом революційної боротьби захопив і юного Блоку. Життя реальна, розпечена, кипуча російська життя нахлинула на поета і підняла його за свій гребінь. Він навіч побачив кричущі протиріччя дійсності - голод голодних і ситість ситих, у ньому голосно заговорила совесть.

У листопаді 1903 року був написано вірш «Фабрика», яке прозвучало несподівано гостро самих поета. Цей вірш можна як точку повороту по дорозі Блоку. Ось він вперше заговорив про нещадної влади капіталістів. У вірші поет чітко розділив тих, хто працює, і тих, хто привласнює собі їхню самовіддану працю. Заборонене цензурою в 1903 року, йому вдалося з’явитися у друку лише 1905 году.

Поет, пишучи вірш «Фабрика», ще знав, що з фабричних воріт вийде на вулиці перша російська Революция.

Після революції 1905 року у свідомості Блоку відбувається переворот, сутність якого він у передмові до другого збірки своїх віршів «Неумисна радість» (1907 р.): «Мовчазна, у себе душа» поета, котрій увесь світ — «балаган, ганьбище», і залишилося б зануреної в туманні мрії, «але тривожили людські обителі міста. Там магічному вихорі і світлі, страшні й прекрасні бачення життя». Дедалі частіше поезії Блоку звучить тема міста, який одночасно притягує його й відштовхує. Місто — це символ бездушного «страшний світ», приреченого на неминучу гибель.

Місце Прекрасної Дами посідає у його поезіях «Незнайомка» — «манлива» і «страшнувата», на поталу якої - зухвалої, рвійній і розбещеної - поет часом готовий віддати свою душу. У поезії Блоку дедалі чіткіше стали звучати скорботні мотиви, навіяні суворої реальностью.

Збірник «Неумисна радість» ні прийнято його друзями символістами. Вони бажали вбачати у реформі ньому письменника «Прекрасної Дами», «Царівни Золотоволосої», яке новизну вони прийняли як зрада його минулого. А. Білий заявив: «Блок — поет „Золотоволосої царівни“ був доріг не багатьом, а Блок „Незнайомки“ став улюбленцем толпы».

Бурхливі події початку століття «занурили Блоку в побут, розкрили проти нього у новий світ в усій своїй непривабливості, а й у всій його художньої значимості. Збірник «Неумисна Радість» — це «радість» раптової зустрічі з новими світом, відразливим і водночас глибоко притягивающим.

Усі поетичні цикли Блоку, що з’явилися між 1907 і 1917 роками сповнені тривожних передчуттів що насувається Росію катастрофи. Поезія Блоку стала справжньої літописом тих духовних драми, яку пережило у ці десятиліття російське суспільство. Обставини сімейному житті, конфлікти із дружиною, ще більше збільшували трагізм його мироощущения.

Інколи Блоки подовгу жили порізно, проте їх тягнуло друг до друга — розлучитися назавжди вони були на стані. Блок шукав душевної рівноваги у випадкових швидкоплинних зв’язках, і вини. Тоді ж починаються його довгі гуляння по Петербургу. Улюблені місця — бідні провулки Петербурзької боку, бідні брудні ресторанчики, гуртки з більярдної. Тут щодо нього спадало вдохновение.

За поетичними образами створеними тим часом лежать глибокі роздуми Блоку про сучасної цивілізації та культури. З особливою силою це призвело до циклі з п’яти віршів «Поле Куликовому», з якого працював у 1908 року. Тут Блок звертаючись до історичної темі говорить про нинішньому, про своем.

Про, Русь моя! Дружина моя! До боли.

Нам ясний довгий путь!

Наша дорога — стрілою татарської древньої воли.

Пронизало нам грудь.

…

І вічний бій! Спочинок нам лише сниться.

Крізь кров, і пыль.

Летить, летить степова кобылица.

І мне ковыль…

У цьому поемі про Росію Блок вперше піднявся з усіх школами і напрямами і став які з великими російськими національними поетами: Пушкіним, Лермонтовим, Тютчев. Відразу зросла популярність Блоку. В нього з’явилося багато нових, «своїх» читателей.

Слава росла, але тяжке відчуття самотності й безвиході не залишали його. У зв’язку з цим Блок пише в 1909 року ряд віршів, які потім об'єднують у цикл «Страшний світ». Наприкінці 1913 року початку 1914 було створено багато вірші, включені потім у цикли «Чорна кров», «Сиве ранок», «Життя мого прийняття», і «Ямби». У віршах це пори образ страшний світ дали це без будь-якого містичного туману. «Жахи реальності» — так визначав Блок істота своєї теми. У його свідомості виникає образ безодні, куди ось-ось провалиться стара Россия.

У літні і вересень-листопад 1910 року, вечорами, після роботи, Блок становить збірник «Нічні годинник», переписує вірші, формує цикли. «Нічні годинник» на відміну від попереднього збірок Блоку немає передмови. Він тут говорить про любові, про Росію і стрімкому її політ у невідоме майбутнє, про порожнечі життя, про своє поколінні, не здатний до дії. Він страчує себе за занадто світлу віру у кохання і почав утілювати, що супроводжувала його вихід на поетичну арену.

У передреволюційні роки напруга душевне життя Блоку сягнула свого краю. Саме тоді, тобто у 1910 року написано одне з ємних і зашифрованих з віршів — «Кроки Командора», яке сталося згодом перероблено в 1912 року. «Кроки Командора» традиційна середньовічна легенда перебудована на абсолютно інший, сучасний і злободенне за змістом символіки план. Дон-Жуан у вірші Блоку не герой середньовічної легенди. Це лише маска, умовне обличчя, на яких криється ліричний герой Блоку — його сучасник, людина його епохи, у сенсі вона сама. Дон-Жуан Блоку — «зрадник блаженства». Його сутичку з статуєю Командора сприймається як зіткнення героя з історією з роком.

У цьому вся вірші панує ніч, символ ворожої людині дійсності, зло панує над світом. Світ вірші будується на протиставленні ночі й світла, донжуана і Донни Анни. Хоч Донна Ганна «в могилі», але він жива і якими бачить неземні сни, на відміну від донжуана, який чує «блаженства звуки», що лунають «із країни бажаної, незнайомій, дальньої», бо до нього «миті життя полічені». Дон-Жуан представляє стару Росію, а Донна Ганна світле будующее, й у вірші видно та надія те що, що відразу після «смерті» старої Росії настане світле будущее:

Донна Ганна в смертний годину твій встанет,.

Ганна стане в смертний час.

Про настання нового дні, у вірші оголошує «спів півня», долинає із країни «блаженної, незнайомій, дальньої». Звук у Блоку несе завжди певний символ, знак, вище предначертание.

Життя порожня, бездумна і бездонна,.

Виходь на битву, старий рок!

У відповідь — переможно і закохано -.

У сніжної імлі співає рожок…

У символіці вірші Блок та її герой то змінюються місцями, то зливаються до одного образ — образ людини, втратила зв’язку згодом, з епохою і сплатила при цьому втратою майбутнього. Вірш «Кроки Командора» — це оповідання про людині двадцятого століття, цей вірш трагічне, але з безысходное.

Перша Світова війна почалася влітку 1914 року. Вона від початку вселяла в Блоку лиховісні передчуття. Як у цей час суспільство визнало Блоку першим поетом Росії. Всі його видання віршів ставали літературним подією вони моментально розходилися. Вірші, які про Росію в 1915 року, мали незмінний успех.

У 1916 року Блок покликаний до армії. На фронт не потрапив. Блок увесь час перебував при штабі. До Петербурга він повернулося на березні 1917 року, вже після Лютневої Революции.

Тітка Блоку Бекетова пише: «Переворот 25 жовтня Блок зустрів радісно, з новою вірою в очисну силу революции…».

«Крах Старого Світу» — це тема усього життя Блоку. З перших років своєї творчості, він було охоплено передчуттям кінця світу, тема загибелі присутній у всіх його творах. Революція була для Блоку несподіванкою. Він чекав і передбачав її задовго доти, як назріла, і готувався прийняти революцію в усій своїй страшної реальности.

У Жовтневої Революції Блок побачив останнє переможний повстання «стихії», «остаточну руйнацію», «світову пожежу». У слові «революція» він відчував, за його словами, щось «страшне»: нещадність народної розправи, велику кров, безневинні жертви. Усі думки, відчуття, спостереження та передчуття, втілилися у останньому великому витворі Блоку — поемі «Двенадцать».

Тут Блок оспівав російський бунт, «безглуздий і нещадний». Центральної темою поеми він зробив історію ніякого кримінального злочину — непотрібне випадковий вбивство повії Катьки.

Роботу над «Дванадцятьма» Блок почав у січні 1918 року. Поема скінчилася 29 січня. На наступного дня 30 січня — Блок написав «Скіфів». Обидва твори були надруковані левоэсеровской газеті «Прапор праці». Жодна літературне твір на той час не викликало такого бурхливого резонансу у суспільстві - такий хвали і огуди, таких захоплення і прокльонів, як «Дванадцять». Поема миттєво розійшлася на гасла, цитати, приказки, вийшла вулицю Невдовзі Блок міг бачити свої чудові вірші на плакатах розклеєних на стінах чи вставлених в магазинних вітринах, на прапорах армійців і моряків. Проте, усіх разом та тих, хто захоплювався поемою і тих, хто обрушився її у з гнівними нападками, однаково бентежив Христос, що з’явився з прапором перед червоногвардійцями у вищій главі «Дванадцяти». Образ цей, котрий увінчав поему, з’явився на ній як плід розважливих міркувань — Блок «побачив» їх у «музиці» твори, але з власному його визнанню, Христос був несподіванкою навіть нього. 20 лютого Блок записав в себе у щоденнику: «страшна думку цих днів: в тому справа, що червоногвардійці „не гідні“ Ісуса, що йде із нею зараз, а треба, щоб йшов Інший». «Інший» з великої букви. Це, безсумнівно Антихрист. Але Блок подолав це сомнение.

«Дванадцятьма» і «Скіфами» з права відкривається перша заголовна сторінка російської радянської поезії. Неоціненна історична заслуга Олександра Блоку у тому, що не лише висловив дух свого переломного часу, а й пов’язав минуле зі справжнім. Останній із найбільших поетів Росії старої, він був першим великим російським поетом нової Жовтневої эры.

Після «Дванадцяти» і «Скіфів» Блок написав ще кілька слабких віршів. Поетичне натхнення залишило його назавжди, як ці твори він навів свою творчість до логічного кінця. Відповідаючи на запитання, що він більше щось пише Блок відповідав: «Усі звуки припинилися. Хіба Ви чуєте, ніяких звуків немає?». Саму, начебто, гучну, крикливу і гучну епоху, він раптом відчув як безмовність. Його життя тим часом тривала. Певний час Блок працював у Театральному відділі, де очолював Репертуарну секцію. Потім вона співпрацював із Горьким у його видавництві «Всесвітня література». У 1919 року Блоку запропонували стати головою художнього ради не давно заснованого Великого драмтеатру. Але ці заняття невдовзі перестали його задовольняти. Повернулися старе відчуття безглуздості існування. На початку 1921 року Блоком опанувало почуття безкінечною втоми. Виникли й стали швидко розвиватися симптоми серйозної хвороби, з’явилися отдышка й сильна біль у руки годі й ногах. Швидше Блок втратили будь-який інтерес до життя і одного разу він зізнавався, що «восени хоче померти». Лікарі, зрештою, яких йому довелося звертатися, визначили в нього запущену хвороба серця й гостру психастению. Стан невдовзі стало безнадійним. Останні тижня життя Блок болісно задихався і нестерпно страждав. Помер у серпні 1921 року багатьом і порівняно молодим человеком.

1. С. Кошечкин «Блок А. А.: …І зі світом утвердилася зв’язок: лірика, поеми». — Москва, «Воениздат», 1978 г.

2. В. Орлова «Блок А. А.: вірші та поеми». — Москва: «Художня література», 1980 г.

3. И. Исакович «Блок А. А.: вірші. Поеми. Театр.» I тому. — Ленінград: «Художня література», 1972 г.

4. К. Рыжов «Сто великих росіян». — Москва: «Віче», 2000 г.