Виклад основного матеріалу

Правила й норми спілкування передбачають увічливу й етикетну поведінку комуніканта. Головними ознаками мовлення ділової людини, на думку Т. Гриценко, є виразність і чіткість вимови; точність й однозначність уживаних слів; логічність і послідовність викладу думок; доречність; змістовність; стислість; відповідність добору мовних засобів мовленнєвій ситуації (1, 76−77).

Особливого значення набуває тональність голосу мовця. Більшість науковців сходиться на тому, що при веденні ділової або приватної розмови слід звертати увагу на гучність і швидкість своєї вимови. У розвідках Т. Чмут знаходимо рекомендацію, яка імпліцитно вказує на заборону використання надто гучного або дуже тихого голосу в спілкуванні: Слід пам’ятати, що гучний голос асоціюється з агресивністю, а тихий — з невпевненістю у своїх діях. Дуже гучний голос неприємний (навіть болісний) для слуху співрозмовника, а надто тихий змушує докладати зусиль, щоб слухати (4, 124). Присудкове слово слід у поєднанні з інфінітивом пам’ятати підкреслює неприпустимість забування цього правила й неприпустимість його порушення. Г. Калашник також указує на необхідність дотримання цієї заборони та ймовірні наслідки надмірно швидкої вимови: Говорити слід так, щоб слухач не був змушений просити знову повторити (2, 116). Відтак бачимо, що в наведених ілюстраціях криються приховані заборони неправильної, нечіткої або надто швидкої вимови, алогічного й беззмістовного викладу думок, що призводить до зниження ефективності комунікативної взаємодії, непорозумінь і розвитку конфліктних ситуацій.

Серед лексико-граматичних обмежень Т Чмут звертає увагу на відповідність добору слів, граматичних конструкцій, синтаксису, характерних для ділового дискурсу, а також стандартизацію блоків ділового тексту. Дослідниця уточнює: Ділове мовлення виключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, точний виклад думок (4, 123). Дієслово виключає семантично означає усунення або припинення виконання якоїсь дії й відповідно спонукає мовця до уникання певних лінгвоодиниць, а отже, забороняє подібне слововживання.

У діловому спілкуванні з представниками інших культур радять уникати емоційно забарвлених та ідіоматичних висловів. Оскільки їхній зміст зазвичай буває складно передати іноземною мовою, а некоректний переклад може спричинити непорозуміння, мовознавці рекомендують: Утримайтеся від вживання прислів'їв, приказок і каламбурів… У спонтанному перекладі ці вислови можуть бути неправильно витлумачені партнерами, а це може призвести до конфлікту (3, 118−119). Імпліцитне табу, що забороняє вживання сталих виразів, криється в семантиці дієслова утримайтеся, яке змушує комуніканта відмовлятися від чогось, не дозволяти здійснювати щось, зокрема використовувати в мовленні ідіоматичних висловів. Яскравим прикладом непорозуміння в перекладі фразеологізмів є звичне для англійців побажання успіху break a leg, яке сприйматиметься українськими партнерами принаймні з подивом, оскільки дослівний переклад фразеологізму означає зламати ногу.

Акцентуємо увагу й на тому, що в діловій розмові можна не використовувати наукові терміни. Не потрібно вживати слів «лімітувати», коли можна сказати «обмежити», «індеферентно» — замість «байдуже» тощо (3, 118). Інфінітивні конструкції із заперечною часткою не вказують на експліцитний зміст заборони. Проте категоричність зазначеного табу пом’якшується за допомогою модальних компонентів, виражених присудковим словом можна й прислівником потрібно. Заборона тут має більше рекомендаційний, аніж категоричний характер, однак можемо сказати, що надмірне перевантаження мовлення термінами вважається небажаним у діловій комунікації, а отже, неявно табуюється.

На особливу увагу в аспекті лексико-граматичних правил ділового дискурсу заслуговують формули звертання в діловій комунікації. В українському діловому мовленні поширеним є офіційне звертання пан і пані, яке найчастіше вживається разом із прізвищем, професією або посадою у кличному відмінку. Важливо також дотримуватися формул звертання, характерних для представників різних лінгвокультур, через те що для осіб деяких країн вони є показником їхнього статусу й становища в суспільстві, а тому недодержання цих норм вважається неприпустимим. На підтримку зазначених міркувань наводимо такі ілюстрації. У спілкуванні з партнерами Великої Британії, не називайте шотландців, ірландців, валійців англійцями. Офіційна назва — британці (2, 95). У розмові з китайцями потрібно називати спочатку прізвище, а лише потім ім'я (2, 99). Австрійців не можна називати просто по імені, слід знати титули. Важливо пам’ятати, що не можна називати австрійців німцями… (2, 90−91). Подібну заборону спостерігаємо й у спілкуванні з французами. Т Яхно й І. Куревіна зазначають, що у Франції не прийнято звертатися до співрозмовника по імені, якщо тільки вони самі про це не попросять. Зазвичай вживають «месьє», звертаючись до чоловіків, і «мадам» — до жінок. Вважається неввічливим, якщо до традиційних вітань не додати «месьє», «мадам» чи імені (5, 44). У наведених зразках бачимо експліцитно виражені заборони, які розкриваються через імперативні заперечні конструкції (не називайте), заперечні інфінітивні конструкції з модальними компонентами (не можна називати, не прийнято звертатися), безособові конструкції з прикметниковим компонентом (вважається неввічливим). На високий ступінь категоричності вказують імперативні заперечні конструкції. Рекомендаційний характер заборон у наведених зразках виявляється в заперечних інфінітивних і безособових конструкціях з модальними й прикметниковими компонентами.

Необхідність дотримання норм при звертанні стосується не лише контактів із високими особами, іноземцями, а й зі службовцями або керівниками. Так, Т Чмут нагадує, що в діловій сфері навіть близьким людям у присутності інших бажано звертатися на «Ви». Неприпустимим є «тикання» керівника до підлеглих (4, 125). У наведеному прикладі бачимо, що заборона носить досить категоричний характер завдяки вживаному прикметнику із заперечним префіксом не (неприпустимим), який семантично вказує на те, з чим не можна миритися, згоджуватися чи допускати, що свідчить про сувору необхідність дотримання цієї норми.

Протягом безпосередніх ділових бесід Т Гриценко радить дотримуватися таких табу: не можна виявляти ознаки переваги чи зневаги до партнера, створювати психологічні бар'єри (особливо під час критики його позиції), принижувати чи різко критикувати співрозмовника, нетактовно обривати мовця на півслові, ігнорувати чи висміювати аргументи, висловлювати підозри (1, 97). На табуйованість подібної комунікативної тактики вказують дієслівні конструкції із заперечною часткою не та присудковим словом можна та інфінітивними формами дієслів, які позначають негативну, а отже, неприпустиму комунікативну поведінку мовця (виявляти ознаки переваги чи зневаги, створювати психологічні бар'єри, принижувати чи різко критикувати, ігнорувати чи висміювати).

Особливим видом ділової комунікації стають ділові зустрічі, головною метою яких є проведення перемовин. Т. Яхно й І. Куревіна визначають перемовини, як жанр усного ділового спілкування, зумовлений такими характеристиками як тип, учасники, темп, цілі, умови. (5, 8−9). Категорично забороненими лексемами протягом ведення перемовин вважаються ті, що виражають різку критику й відкрите протистояння (За наявності «гострих кутів» у діловій розмові не слід застосовувати слова та вирази, що підкреслюють непохитність думки, наприклад: «безумовно», «лише так і не інакше»). Неприйнятним є вживання образливих висловів: не вживайте образливих слів. Щоб ваші слова подіяли, говоріть з партнером делікатно, не зневажаючи його (5, 27−28). На високу категоричність цієї заборони вказують імперативні заперечні конструкції (не вживайте). Заперечні інфінітивні конструкції з модальним компонентом, зокрема присудковим словом слід (не слід застосовувати) висловлюють більше пораду чи рекомендацію, аніж сувору заборону.

діловий дискурс вербальний табу.