МВФ

Финансовая Академія в часи уряду Російської Федерация Кафедра світової економіки та міжнародних валютно-кредитних отношений.

Реферат на тему:

«Международный валютний фонд і Россия».

Москва Содержание.

Запровадження 1.

I. Міжнародний фондміждержавний інститут надання кредитів. 1.

1.1 Сутність міжнародного валютного фонду 1 1.2 Творіння МВФ 3 1.3 Діяльність Міжнародного валютного фонду 5.

II. Проблеми МВФ 9.

2.1 Резерви фонду 9 2.2 Інтелектуальний криза 10 2.3 Запізніла допомогу 13.

III. Відносини МВФ й Росії після економічної кризи країни. 14.

Укладання 18.

Список використаної літератури: 19.

До того світова фінансову систему практично ігнорувала потенційну нестабільність фінансових ринків, а міжнародних організацій були пристосовані контролю і регулювання потоків капіталу. Розрив між небезпеками, які таїли у собі фінансові ринки, та можливостями їх запобігання і локалізації катастрофічно швидко увеличивался.

Перший дзвоник для що існувала системи був у 1995 року, коли вибухнув мексиканський криза. Найбільш прозорливі фінансисти назвали його першим кризою нової доби глобальних фінансів. Той кризу вдалось погасити без великих потрясінь, але саме тому жодних оргвисновків зроблено був. Міжнародна фінансову систему збереглася без изменений.

Розгляд МВФ у системі економічних організацій мені здалося цікаво, що визначило вибір темы.

Під час написання роботи був у основному використана періодична література авторів: П. Быкова, С. Борисова, А. Ивантера, В. Бородулина і інших. Тема, обрана мною, є багатогранної, але з обмеження обсягу роботи деякі питання незачеплені, автор сподівається, основні питання відбилися в работе.

I. Міжнародний фондміждержавний інститут надання кредитов.

1.1 Сутність міжнародного валютного фонда.

Міжнародний фонд (МВФ) — це міждержавний інститут що дає кредити країнам, котрий розробляє принципи функціонування світової валютної системи, здійснює міждержавне регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин. Виникнення цього міжнародного фінансового інституту зумовлюється такими причинами:

По-перше, посиленням інтернаціоналізації господарському житті, освітою ТНК і ТНБ, виходять за національні кордону. По-друге, розвитком міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у цьому числі валютно-кредитних та фінансових відносин. По-третє, необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, включаючи світову валютну систему, світових ринках валют, кредитів, цінних паперів, золота.

МВФ — та інституція співробітництва, який прагнути встановити впорядковану систему платежів і надходження надходжень між странами.

Статті Угоди про заснування МВФ зобов’язують країни-члени дозволяти обміни національних валют на іноземні і без обмежень, інформувати Фонд про передбачувані зміни у фінансовому і валютної політиці країни, що потенційно можуть проводити економіку інших країн-членів, і наскільки можна модифікувати власну політику відповідно до рекомендаціями МВФ (із єдиною метою погодження з потребами всіх членів содружества).

Однією з зобов’язань, прийнятих він МВФ, є нерозголошення їм отриманого країні інформації, навіть приїзд місії МВФ для моніторингу економічне становище країни широко не афішується. Фонд може вимагати від держав-членів надання необхідної інформації, зокрема: кількість авуров у країні й там, т. е. різного роду активів, майна, зокрема коштів, з допомогою яких може бути зроблено платежі погашення зобов’язань їх власника; видобуток, експорт і імпорт золота, загальний обсяг експорту й імпорту товарів, зовнішній платіжний баланс, баланс міжнародних інвестицій, національний дохід, індекси цін, курси купівлі й продажу валют, правила валютних операцій. Причому інформація надається в настільки докладної і точної формі, наскільки це можна здійснити до тієї чи іншого страны.

МВФ невеликий за своїми розмірами. У його розпорядженні вона має близько двох тисяч службовців і немає філій та допоміжних організацій. Більшість його службовців працюють у штаб-квартирі там, хоча мають три відділення — у Парижі, Женеві й Нью-Йорке[1].

МВФ має право випускати спеціальний вид грошей — СПЗ (1 одиниця СПЗ дорівнює 1,37 долара США) задля забезпечення членів додаткової ліквідністю. СПЗ (спеціальні права запозичення) можуть зберігатися згадані країничленів як частину їхнього валютних запасів чи використовуватися замість національних валют в угоди з інших членів. На цей час МВФ випустив СПЗ, оцінювані в 1993 року приблизно 30 млрд. долларов.

Усі країни-члени МВФ мають право одержання фінансового допомогу МВФ. Членство у цій організації дає кожної країни, що відчуває брак іноземної валюти, отже, і проблеми з виконанням своїх зобов’язань, тимчасову можливість користуватися об'єднаними фінансових ресурсів МВФ вирішення проблеми платіжного балансу. З ним у різний час зіштовхувалися майже всі члени МВФ. Зазвичай кредити МВФ би мало бути виплачено протягом 3−5 лет[2]. Відсоткові ставки трохи нижче рыночных.

Надання кредитів Фондом країнам — членам пов’язаний із виконанням ними певних політико-економічних умов. Такий порядок отримав найменування «зумовленості» (conditionality). МВФ обгрунтовує цю практику необхідністю бути впевненим у цьому, що країни-позичальники будуть у стані погашати свої борги, забезпечуючи безперебійний кругообіг ресурсів МВФ. Тому МВФ вимагає, щоб країна, покриваючи з допомогою його кредитів дефіцит платіжного балансу, дбала про про його ліквідацію чи скороченні. Принцип зумовленості кредитів знаходить своє вираження в узгодження з страной-заемщицей певної програми економічної політики, реалізація якої може і кредитується Фондом. Вона називається «програма економічної реформи», тобто набір макроекономічних заходів, які, на думку МВФ, має забезпечити відновлення рівноваги платіжного балансу і за гарантувати своєчасне погашення долга.

1.2 Творіння МВФ.

МВФ створили з урахуванням угод про міжнародному валютно-финансовом регулюванні, розроблених на конференціях Організації Об'єднаних Націй, проведених у 1944;1945 років у Бреттон-Вудсі, курортному містечку в штаті Нью-Гэмпшир (США), де їх засновані представниками 44 націй, у цьому однині і СРСР. Ідея створення МВФ належить двом найбільшим економістам XX століття Дж. Кейнсу і Р. Уайту.

Організація МВФ стала відповіддю на невирішені фінансових проблемах, які сприяли виникненню депресії 1930;х: непередбачувані зміни курсів національних валют поширене серед урядів небажання вирішувати обміни національних валют інші валюти. Почавши свою діяльність у травні 1946 року МВФ, заснований як інститут співробітництва, привертає до членства країни, готові «до певної міри пожертвувати свої національним суверенітетом, — як зазначав його директор Мішель Камдессю, — які від методів, які шкодять економічному добробуту інших країнах — членів организации"[3].

МВФ займається економічними проблемами і концентрує зусилля відповідно до ставу на розширенні й зміцненні економіки країн, що його членами. Ідея створення МВФ зрозуміла: стабільна світова економіка (в БреттонВудсе було вирішено вперше зробити в світову економіку відкритої, ринкової економіки і стабільної) неможлива без стабільності національних валют. Тож МВФ замислювався як своєрідний суспільство взаємного кредиту, допомагає своїм учасникам подолати тимчасові фінансові трудности.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функций:

1. Він повинен стежити над виконанням кодексу поведінки, що стосується політики валютних курсів та щодо платежів з поточним операциям.

2. Вони повинні надавати членам Фонду фінансові ресурси, про те що вони могли дотримуватися кодекс поведінки у той час, що вони виправляють порушення рівноваги платіжного балансу чи прагнуть уникнути таких нарушений.

3. Вони повинні забезпечити форум, у якому члени Фонду можуть консультуватися друг з одним і співпрацювати по міжнародних валютних вопросам[4].

Як відзначалося, в 1944 року було вирішено зробити світову економіку відкритими і стабільної. Але коли його створювався МВФ, в тому сенсі, що світовій економіці потрібна лише стабільність, були перебільшенням. Після Другої світової війни ніякої світової економіки — навіть нестабільної - не було. Світова торгівля повністю була відсутня, і щось виробляти були лише США. Тому нова світова економіка могла бути побудована лише з таку схему: США дають свої долари іншим країнам, передусім Західної Європи, інші ж використовують їх як стабілізації власних, так інвестицій. І саме посередництво в цю передачу доларів інших країнах може бути єдиною реальною завданням МВФ.

1.3 Діяльність Міжнародного валютного фонда.

МВФ з початком своєї діяльності справді спробував відродити западно-европейскую платіжну систему і навіть видав $ 500 млн. кредитов[5]. Але потім той процес зупинився. Приміром, в 1950 року МВФ не видав узагалі жодного кредиту. Частково це пояснювалося тим, що освоєння коштів фонду просто більше не вистачало на вирішення платіжних проблем країн Європи, частково — тим, які самі США вимагали жорстких гарантій .

Тим часом потік доларів на Європу наростав на інших каналах — в основному у вигляді прямий американської допомогу й приватних інвестицій. У 1952 року США навіть погодилися знизити свої вимоги кредитах МВФ, щоб оживити її у цьому процесі, але безуспішно. І потім того, як і 1957 року з МВФ почала співробітничати Великобританія, брати кредити — у фонді перестало вважатися поганою манерою. Однак до доти доларів на західноєвропейських країнах стало дуже багато, вони відновили економіку й почали ставитися до долара з незначною презрением.

З Таблиці № 1 видно, що у 1947;1976 рр. МВФ кредитував переважно розвинених країн; 48,7% кредитів отримали п’ять провідних країн: Великобританія (24,9%), США (8,6%), Італія, Франція, ФРГ[6].

Таблица№ 1[7].

Розподіл кредитів МВФ (%). |Країни |1947;1976 |1977;1991 | |Промислово розвинені |60,6 |7,9 | |Розвиваючі |39,4 |92,1 |.

Надалі з’ясувалося, що проблеми з платіжним балансом мають не лише індустріальні країни країни, а й що розвиваються. Так МВФ на початку 70-х років знайшов собі нову нішу (див. Таблица№ 1). Розширення в 70 — 80-ті роки кредитування Фондом країн було з істотним погіршенням їх валютного положення у результаті двох раундів підвищення світових ціни паливо. У 1977;1991 рр. що розвиваються — імпортери нафти отримали 85,7% кредитів МВФ. Їхню вимогу збільшити фінансову допомогу спонукало МВФ взяти курс — на значної розширення їх кредитної деятельности.

У 90-ті роки Міжнародний фонд розширив склад учасників, розмір капіталу, обсяг операцій та, відповідно, впливом геть позичальників. У час членами МВФ є 181 країна проти 155 учасників в початку 1991 р. Збільшення членства сталося з допомогою нових держав, що виникли дома Радянського Союзу, Югославії й Чехословаччини, і навіть деяких малих країн (Албанія. Сан-Маріно, Еритрея, Бруней, Микронезия Самоа, Маршаллові острова). Із великих держав до МВФ приєдналася Швейцария.

Статистичні служби МВФ досить своєрідно розподілили нових членів по традиційним экономико-географическим регіонам. Крихітко Сан-Маріно включено до групу промислово розвинутих країн, тоді як і все інші держави — колишні республіки СРСР разом із новими країнами Східної Європи віднесено до розряду та розвитку країн Європи. Відповідно до цієї класифікації, у складі МВФ входять 24 розвинутих країн і 157 та розвитку країн-членів. Серед останніх значаться 29 країн Європи, 30 країн Азії, 15 країн Ближнею Сходу, 51 країна Африки, 15 країн Латинської Америки.

У 90-ті роки капітал МВФ частково у зв’язку з розширенням членства, але переважно по рахунок збільшення розмірів внесків (квот) учасників зросла з 91 до 145 млрд СДР, чи доларах — зі 122 до 201 млрд дол. (зростання — 65%)[8]. Найбільша частка квот і, найбільша частка голосів на керівних органах досі належить провідним західним державам на чолі зі США можуть, що визначає їх керівну роль діяльність у цій організації. Самі ці країни не користуються кредитами МВФ, проте, розподіляючи їх серед інших його учасників і визначаючи умови отримання, вони теж мають можливість проводити поведінка позичальників в потрібному направлении.

Квота Росії у капіталі МВФ визначена у 4313 млн СДР (близько 6 млрд дол.),[9] т. е. приблизно за рівні Канади. Це забезпечує їй 2,9% голосів. Загальна сума квот інших 14 колишніх республік СРСР становить 2524 млн СДР (близько 3,5 млрд), їхня частка доводиться 1,9% суми голосов.

У 90-ті роки кредитна діяльність МВФ значно активізувалася: за неповні сім років країнам-членам було надано кредитів і позик на суму, еквівалентну 78,4 млрд дол. проти 67,4 млрд дол. на попереднє десятиріччя. На кінець жовтня 1997 р. позичальниками виступили 94 країн, зокрема 41 африканських, 16 латиноамериканських, 12 азіатських, 2 близькосхідних. Але особливу активність виявили учасники, які фігурують під рубрикою країн Європи. Тільки Кіпр, Мальта і Туркменія утрималися від кредитів МВФ, тоді як інші 23 країн отримали від нього майже 29,5 млрд дол., -найбільшу суму проти іншими регионами (Таблица № 2)[10].

Таблиця № 2. Кредитні операції МВФ в 1991;1997 рр.* (в млн. дол.).

| |Отримано |Кількість |Сума боргу | | |кредитів |боржників | | |Країни Європи |29 425 |23 |21 609 | |Країни Латинська Америка |26 018 |16 |19 447 | |Країни Африки |10 380 |41 |10 034 | |Країни Азії |11 402 |12 |6 481 | |Країни Близького Сходу |1 130 |2 |601 | |Усі країни |78 355 |94 |58 172 |.

*На 31 жовтня 1997 г.

Слід зазначити, основна маса кредитів концентрується на порівняно вузької групі найбільших позичальників. Якщо взяти 16 країн, кожна з яких у період 1991 -1997 рр. посіла у МВФ більше однієї млрд дол., то загальна сума отриманих ними кредитів становитиме майже 63 млрд дол., чи 80% від загального обсягу кредитування. Проте з підсумку 90-х найбільшим позичальником опинилася Росія; починаючи з 1992 р. вона щорічно отримувала від МВФ значні кредити, у сумі які становлять близько 15,3 млрд дол.

Для валютної ситуації 90-х характерно масове приєднання країн — членів МВФ до відомої статті VIII його статуту, фіксуюче відмови від застосування валютних обмежень та практично що означає встановлення конвертованості національної грошової одиниці по міжнародним операціям поточного характеру. МВФ явно знизив вимоги, і став набагато ліберальнішими підходитимемо країнам, претендують отримання відповідного статусу. За 45 років — з 1946;го по 1990 р. включно — режим VIII статті було схвалений керівництвом Фонду для 68 учасників, тоді за такі сім років цю процедуру відбулися вже досить 73 країни. Офіційне приєднання Росії до VIII статті оформили 1 червня 1996 г[11].

II. Проблеми МВФ.

2.1 Резерви фонда.

Глобальний фінансову кризу, масштаб якого видався абсолютно неймовірним ще минулого року, починає спостигати тих, хто з обов’язку служби повинен перешкоджати його виникненню. Які Є вже звичними абревіатури міжнародних інститутів, цілком можливо, відійдуть у історію вже у найближчому майбутньому. Першої кандидатурою потрапити у цей сумний список є Міжнародний фонд[12].

Поточний фінансову кризу, начебто, це не дає ніякого сумніву в потребі - і значущості ролі МВФ. Тривожні звістки приходять з усе нових місць. Після Росії епіцентр кризи перекинувся на Бразилію. Пережахані інвестори лише за останній місяць вивезли із країни майже 13 млрд доларів. Деякі аналітики вважають, що з стабілізації становища бразильської економіки, дев’ятій за розміром світі, знадобиться 20−30 млрд доларів. Але із урахуванням 50 млрд золотовалютних запасів країни обсяг короткострокових зовнішніх боргів Бразилії змушує сумніватися у достатності такий помощи.

Тож не дивно, що російське керівництво МВФ робить все, що його головний «акціонер», Сполучені Штати, збільшив фінансування фонду. Адже ресурси організації практично вичерпані. Зараз, за словами директора, МВФ Стенлі Фішера, резерви фонду, що він реально може використовуватиме екстрених стабілізаційних кредитів країнам, терпить фінансові лиха, впали до мінімального за історію рівня — 5−9 млрд. доларів. За даними МВФ, ставлення до його незв’язаних резервів до ліквідним зобов’язанням, так званий коефіцієнт ліквідності, становить нині близько тридцяти% проти «рівня комфорту» в 70%[13]. МВФ вважає, що зниження коефіцієнта нижче 15% недоцільно. Джерело: Експерт № 35, 21 вересня 1998 р., стор. 25.

2.2 Інтелектуальний кризис.

Проблема нестачі ліквідності справді мучить фонд як ніколи. Проте абсолютизувати її стоїть. По-перше, оскільки МВФ все-таки періодично повертають видані кредити. По-друге, крім звернення за допомогою до свого головному «акціонеру» (конгрес США недавно відхилив прохання МВФ виділення додатково 18 млрд доларів), фонд може апелювати решти країнам-членам. З іншого боку, може задіяти механізм емісії спеціальних прав запозичення (SDR), свого роду світових грошей. Попри бюрократичну складність як і процедури (на її запуску потрібно рішення Ради управляючих фонду, й наступне схвалення трьома п’ятими складу членів МВФ), сила нинішніх фінансових потрясінь помітно впливає зговірливість чиновників. Нарешті, МВФ може швидко залучити потрібні кошти для невідкладних потреб у рамках так званого Генеральної угоди про запозиченні, що базується на екстрених кредитах країн «великий десятки"[14]. Працюючи з пакетом допомоги Росії у липні 1998 року використовували як раз така схема.

Шум, що зараз піднято навколо МВФ, можна пояснити скоріш не кризою ліквідності, а кризою довіри чи інтелектуальним кризою в самому фонді. Його програми зазнали фіаско практично в усіх країнах, жертв азійської кризи. Понад те, своїм втручанням МВФ часто скоріш сприяв подальшої дестабилизации.

Справді, фінансові кризи у різних частинах планети помітно почастішали і вони значно масштабніші по тому, як діяльність МВФ по підтримці постраждалих країн придбала регулярний характер.

Один із можливі причини, крім неадекватності антикризових програм фонду, у тому, що інвестори під час роботи на ринках почали приймати дедалі більше ризиковані рішення. Ростучі сподівання допомогу МВФ, що дозволить країні розрахуватися за борги, знизили відповідальність і внесли сильний дестабілізуючий чинник у світову фінансову систему.

Природно, з такою підходом категорично незгодні у самому фонді. Стенлі Фішер заявив, що «міжнародна фінансову систему потребує функціонуванні МВФ» у майбутньому, оскільки можливі небезпеки будуть вимагати швидкої реакції більшою мірою, ніж сьогодні. Втім, оперативности-то фонду таки бракує. Зазвичай, програми допомоги МВФ запускалися тільки тоді ми, коли валюти, і ринки країн вже обваливались.

Росії фонд теж зміг навести ефективну програму. І тут безглуздо все звалювати на кепську старанність росіян — МВФ дозволяв обманювати себе з 1993 року. Фіскальна система країни не була до пуття вдосконалена, держава не навчилося жити за засобам. Зрештою, навіть формальних зобов’язань щодо дефіциту так ніколи не за п’ять років і выполнили.

Виходить, що МВФ весь цей час спокійно спостерігав за поглибленням боргової ями, у якому сповзала Росія. Однак можна було вимагати виконання зобов’язань та навіть зупиняти програму допомоги за її невыполнении.

Допомога Росії при побудові ліберальної економіки чимало політиків, і над останню функціонери МВФ, вважали історичної місією фонду. Її повного провалу скомпрометував керівництво організації та самої ідеї її существования.

Втім, деякі аналітики вважають, що атаки на МВФ мають дуже віддалений стосунок до насущних проблем світових фінансів України й скоріш є відбитком американських внутрішньополітичних процесів. Існує більша небезпека, що рішення необхідності існування такої роду організації приймуть не так на підставі реальної оцінки усвідомлять її необхідність, а з розкладу політичних сил є в Вашингтоне.

Попри відмова збільшити американські вкладення МВФ, конгрес схвалив асигнування на розмірі 16,2 млрд доларів на програми іноземної допомоги у рамках двосторонніх відносин. По-перше, це дуже точно відбиває невдоволення конгресменів існуванням міжнародної бюрократичної організації, яка витрачає гроші американських платників податків, причому часто неефективна і вже у всякому разі безконтрольно. І, по-друге, їх прагнення зосередити всю повноту рішень фінансову підтримку інших держав в руках. А отже, зрушити баланс впливу американську зовнішній політиці на користь законодавчої влади. Тому цілком можливо, що рішуче налаштовані республіканці принаймні поведуть боротьбу усунення нинішнього шефа МВФ Мішеля Камдессю, що дозволить їм контроль над кадрами організації, бо як максимум — за скасування МВФ вообще.

Сьогодні, можливо, у світі вже нагромадилася критичної маси невдоволення діяльністю МВФ, здатна повернути їх у стан «каси взаємодопомоги», щоправда, з дуже виборчим доступом. Ось як оцінює необхідну модель роботи фонду представник значного європейського банка[15]: «Є, наприклад, Гана, що можна фактично врятувати кілька десятків мільйонів. Але якщо американцям треба рятувати Корею, нехай вони роблять сами».

2.3 Запізніла помощь.

Поки криза стосувався тільки країн, західні уряду обмежувалися раніше опробованными способами надання постраждалим фінансову допомогу. Кредити надавалися країнам, зазвичай, вже котрі пережили обвал валютного і фондового ринків. У цьому обов’язковим передумовою одержувача допомоги було підвищення відсоткової ставки для утримання капіталу країни й збереження в рівні до того часу, поки довіру інвесторів не відновиться й іноземні незалежні інвестиції не почнуть повертатися в страну.

Вимоги МВФ зі встановлення жорсткішого бюджетної системи і Грошової Політики лише збільшували тяжкість кризи, наводячи до дефляції і рецесії. З іншого боку, стандартні процедури МВФ неможливо перешкоджали поширенню «азіатського» кризи країнами і континентам.

Але коли його обвал російського рубля вдарив по Латинській Америці й рикошетом по США, викликавши різке ослаблення долара, і падіння на фондових біржах, уряду розвинутих країн почали усвідомлювати необхідність інституціональних реформ світової системи руху капіталу. Захід почав готуватися для серйозного зміни правилами гри на міжнародних рынках.

Останніми тижнями МВФ, схоже, почав робити спроби подолати ідейний криза. На закінченню нещодавно у Вашингтоні річний сесії МВФ і Світового банку обговорювалося новий механізм допомоги країнам, хто стоїть одразу на порозі фінансової кризи. «Нові принципи допомоги МВФ дозволять країн із фундаментальними проблемами економіки переконати міжнародних інвесторів у тому, що вони можуть відповідати за своїми борговим зобов’язанням доти, як інвестори втратять довіру до них», — заявив міністр фінансів США Роберт Рубин[16]. За задумом авторів нової схеми, кредити фонду вже не настільки дешевими, як раніше, і спрямовуватися реструктуризацію боргу заемщика.

Схожу програму готує зараз Світовий банк, який у межах нової схеми швидше все буде діяти що з МВФ. За словами президента Світового банку Джеймса Вулфенсона, основу механізму кредитування кризових країн лежатиме система екстрених позик, які «будуть видаватися п’ять років й під дуже дорогу відсоткову ставку».

Природно, що країни, бажаючі скористатися підтримкою МВФ, замість мають відповідати вимогам кредитора. Цілий комплекс таких умов зараз розробляється міжнародними організаціями. Проте поки що більш більш-менш ясно сформульовані лише загальні підходи під час переходу налаштувалася на нові принципи роботи. Як сказав з що у їх обговоренні високопоставлений чиновник, «є лише напрямок, але немає деталей».

Поки ставиться досить вузька мета — створити механізм зміцнення довіри, але надалі може лише піти навіть з приводу створення світової валюти. Особливо коли ці кредити виділятимуться в СПЗ. Однак у кожному разі для здобуття права фонд у власних очах інвесторів виглядав заслуговував на довіру гарантом, їй необхідне адекватний завданням власний капітал. Отже, неминуче знадобиться збільшення його фінансування найбільшими акционерами.

III. Відносини МВФ й Росії після економічної кризи в стране.

На що відбулася у Вашингтоні сесії МВФ і МБРР (в жовтні цього року) уряд Євгена Примакова зазнала фіаско. Міжнародні фінансові організації дала зрозуміти, що ні виділять нових кредитів Росії, та й раніше обіцяні придержат. По крайнього заходу до того часу, поки чиновники російського уряду не перестануть вводити в оману. На закінченню щорічної сесії МВФ, природно, ніхто банкрутом не хотів давати грошей Росії — це, так би мовити, у робочому порядке.

Головна тема сесії МВФ і рівень Світового банку — ситуація у Латинської Америці. У центрі дискусії не Росія, а Бразилія, котра переживає гострий напад «азіатською лихоманки». Йдуть про розробку величезної програми допомоги нашій країні у сумі до $ 30 млрд. І це ще одне причина, через яку розморозити черговий транш позики у розмірі $ 4,3 млрд посланцям Москви не удастся[17].

Втім, мета російській делегації скромніше: вибити хоча б $ 2,5 млрд[18], які у проекті надзвичайного бюджету на четвертий квартал цього року передбачається доручити покриття бюджетного дефицита.

У цьому сенсі російська делегація не впоралася з задачей.(Но перший крок Задорнов з Геращенко вже зробили: їм вдалося отримати запевняння, що ніякого згортання відносин із Росією нічого очікувати.) Поданому міністром фінансів Михайлом Задорновим проекту надзвичайного бюджету на останній квартал року повірив ніхто. Не допомогло і те, що Задорнов привіз два варіанта бюджета[19]. Один передбачав отримання кредитів (в цьому випадку дефіцит бюджету три місяці становив 34,4 млрд рублів), другий — немає (дефіцит — 103,3 млрд рублів). Власні ж доходи російського уряду, за розрахунками уряду, ледь перевищать 70 млрд рублей.

Навіть ця мізерна сума видалася вашингтонським чиновникам взятої з стелі: ні сіло, ні впало уряд вирішило, що зможе різко підвищити рівень збирання податків (чого були утнути навіть у приспокоєні часи) і введення нові податки (на чому протестують нафтові компанії). І МВФ щось залишалося, інакше як чемно порекомендувати Росії продовжити ринкові реформи: що такі нереальні плани гроші вони давати не збираються. До того ж сам фонд переживає нелегкі часи: ба, що він майже залишилося вільних грошей, та ще й всі провідні країни вимагають негайного і радикального реформування МВФ. Азіатський криза підірвав як його кредитоспроможність, а й авторитет. Краще тому підтвердження — відмова конгресу надати фонду черговий внесок США у вигляді $ 18 млрд. Конгресмени мотивують відмова незадовільною роботою керівництва фонду, й нецільовим використанням коштів американських платників податків. І заклик міністра фінансів США Роберта Рубіна про «пом'якшення умов надання допомоги країнам, який оголосив дефолт» (мають на увазі передусім Росія), навряд чи щось изменит. 20].

Однак Росія опинилася у досить незвичному становищі. Вперше за 7 років економічних реформ ніхто у країнах не збирається давати їй рад, як саме змінювати економіку. Відтепер російський уряд може робити що завгодно. Але має стати багатою зволікається без жодної зовнішньої допомоги. Тільки тоді неї повірить і вкладатимуть гроші. У борг дають лише тим, хто має і так є деньги.

IV. МВФ пророкує банкрутство Банку России.

У результаті робочої поїздки до Росію місія МВФ оцінила програму Примакова. Нижче наведені уривки з службової записки МВФ[21]:

«Цільові показники інфляції у програмі уряду є адекватними, однак у плані немає чіткого роз’яснення заходів, економічної політики, потрібних задля досягнення цих цільових показників. Зокрема, невдача у вирішенні проблеми дефіциту бюджету сьогодні, і навіть спроба фінансувати дефіцит з допомогою друкування великої кількості грошей неминуче приведуть до розвитку інфляції швидкими темпами зроблять необхідне жорсткість політики у наступного року ще більш болезненным».

«…надзвичайний план … є кроком назад у процесі просування до ринкової економіки», «…існуючі труднощі свідчить про необхідність прискорити структурні реформи і покінчити з проблемою неплатежів в економіці,… а чи не змінювати курс у цей критичний момент».

«Що ж до четвертого кварталу 1998 року, то тут для запобігання інфляційного фінансування дефіцит федерального бюджету ні перевищувати 50 млрд рублей».

«Що ж до дохідної частини бюджету, то уряд повинен негайно припинити використання заліків в усіх їхніх різноманітні види, включаючи урядову програму „цільового фінансування “ … Ці схеми… різко зменшують платникам податків стимули для сплати податків в грошової форми і перешкоджають ефективному управлінню расходами».

«…зниження ставок податків без одночасного вдосконалення податкова адміністрація, найімовірніше, викликає скорочення загального обсягу доходів, що у федеральний бюджет».

«У плані надзвичайних заходів майже зовсім відсутні заходи для зменшенню витрат федерального бюджету — такі як зменшення кількості зайнятих чи державній секторі, реформування силових міністерств і скорочення їх штатів, ліквідація програм, які є першочерговими. У той самий час на часто запропоновані урядом дії припускають збільшення зобов’язань бюджету з допомогою держпідтримки промисловості, програм суспільних робіт, виплати збільшених соціальних пособий».

«У плані уряду майже не пропонується на вирішення проблеми значного дефіциту бюджету Пенсійного фонду, що у час сягає 4−5 млрд карбованців на месяц.».

«Викликають тривогу повернення влади до методів адміністративного контролю, які дозволять валютному курсу реагувати зміни базових умов над ринком. Ідеться, зокрема, збільшення нормативу обов’язкового продажу валютних надходжень до 75%…».

«Обов'язковою складовою частиною будь-якої програми, підтримуваної засобами фонду, мусить бути переконлива програма вирішення питань банківського сектора залежать.» «…є сумніви щодо деяких фундаментальних аспектів плану, передбаченого Банком Росії на вирішення проблем банківського сектора залежать. По-перше, представляється нереальним кількість банків, яким передбачається надати держпідтримку… Удругих, плановане використання коштів Банку Росії для рекапитализации банківської системи… створює потенційну загрозу платоспроможності самого Банку Росії…» «Довгострокові стабілізаційні кредити Банку Росії комерційних банків є нецелесообразными».

Заключение

.

За підсумками вищевикладеного хотіла б зробити такі выводы:

Міжнародний фонд (МВФ) — це міждержавний інститут що дає кредити країнам, котрий розробляє принципи функціонування світової валютної системи, здійснює міждержавне регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових отношений.

Усі країни-члени МВФ мають право одержання фінансового допомогу МВФ. Членство у цій організації дає кожної країни, що відчуває брак іноземної валюти, отже, і проблеми з виконанням своїх зобов’язань, тимчасову можливість користуватися об'єднаними фінансових ресурсів МВФ вирішення проблеми платіжного баланса.

Квота Росії у капіталі МВФ визначена у 4313 млн СДР (близько 6 млрд дол.). Це забезпечує їй 2,9% голосов.

Проблема нестачі ліквідності справді мучить фонд як никогда.

Шум, що зараз піднято навколо МВФ, можна пояснити скоріш не кризою ліквідності, а кризою довіри чи інтелектуальним кризою в самому фонді. Його програми зазнали фіаско практично в усіх країнах, жертв азіатського кризиса.

За існуючої економічної програмі МВФ пророкує банкрутство Банку России.

Список використаної литературы:

1. Борисов З. «Світова економічна і валютна ситуація у 90-х годах».

Гроші та кредит№ 5, 1998 р. 2. Бородулін У. «На напризволяще». Гроші № 39, 14 жовтня 1998 р. 3. Биков П. «Нова жертва», Эксперт№ 35, 21 вересня 1998 р. 4. Ивантер А. «Мозговий штурм», Експерт№ 39, 19 жовтня 1998 р. 5. Красавіна Л. М. Міжнародні валютно-кредитні і фінансові отношения.

— М.: «Фінанси і статистика», 1994. 6. «МВФ і Світового банку — подібність й гендерні відмінності», Бізнес і банки № 24, 1993 р. 7. Основні відомостей про Організації Об'єднаних Націй. М.: «Юридична література», 1995 р. 8. Структура групи від Світового банку", Гроші потрібні і кредит № 11,1997 г. 9. Коммерсант № 186,7 жовтня, 1998 г, стр3. 10. Коммерсантъ№ 205, 3 листопада 1998 р. 11. КоммерсанЪ. 1995 — 31 жовтня — № 40. 12. Коммерсантъ, 7 жовтня 1998 р. 13. Paker F. International Economics. Vol.2. N.Y.:Irwin, 1995 14. Casedy W. Financial Institutions. Wash, 1995.

———————————- [1] Paker F. International Economics. Vol.2. N.Y.:Irwin, 1995 [2] Casedy W. Financial Institutions. Wash, 1995 [3] МВФ і Світового банку — подібність й гендерні відмінності. // Бізнес і банки — 1993 — червень — № 24 — с. 7. [4] Основні відомостей про Організації Об'єднаних Націй. М.: Видавництво «Юридична література», 1995 р. [5] КоммерсанЪ. 1995 — 31 жовтня — № 40 — з. 19. [6] Красавіна Л. М. Міжнародні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин. — М.: «Фінанси і статистика», 1994. — з. 452. [7] Саме там [8] «Структура групи від Світового банку», Гроші потрібні і кредит № 11,1997 г., стор.74 [9] Саме там [10] Борисов З. «Світова економічна і валютна ситуація у 90-ті роки». Гроші потрібні і кредит№ 5, 1998 г., стр. 75 [11] Борисов З. «Світова економічна і валютна ситуація у 90-ті роки». Гроші були й кредит№ 5, 1998 г., стр. 75 [12] Биков П. «Нова жертва», Эксперт№ 35, 21 вересня 1998 г., стр 24 [13] Биков П. «Нова жертва», Эксперт№ 35, 21 вересня 1998 р, стор 25 [14] Биков П. «Нова жертва», Эксперт№ 35, 21 вересня 1998 р, стор 25 [15] Биков П. «Нова жертва», Эксперт№ 35, 21 вересня 1998 р, стор 25 [16] Ивантер А. «Мозговий штурм», Експерт№ 39, 19 жовтня 1998 р., стор 16 [17] Коммерсантъ, 7 жовтня 1998 р. [18] Бородулін У. «На напризволяще». Гроші № 39, 14 жовтня 1998 р., стр18 [19] Саме там [20] «Задорнов передає з Вашингтона». Коммерсант № 186,7 жовтня, 1998 г, стр3. [21] Коммерсантъ№ 205, 3 листопада 1998 г.

———————————- [pic].