Сексуальне виховання наших дітей (емоції, почуття дитинства)

«Чи приділяєте ві увагу сексуальному вихованню ваших дітей?». Питання, що пролунало на батьківських зборах із вуст класного керівника, викликало присутніх мам й тат іронічне пожвавлення. «Для цого особливої педагогіки не потрібно», — багатозначно посміхаючись, натякнув 40-річний тато. «Чого, чого, а цого усі чи рано пізно навчаться», — похмуро зауважила одна із мамів.

— Мушу усім нагадати, — продовжила класний керівник, — що слово секс означає стати, отже, сексуальне виховання — це й є статеве виховання. У шкірного із нас сформовані певні морально-естетичні уявлення про мужність й жіночість, про ті, як слід поводитися чоловікам й що неприпустимо для жінки, є свій досвід інтимного спілкування із особами протилежної статі. Власний критично осмислений досвід, свої подивися на взаємини особистостей, значущі ціності ми прагнемо передати у спадок дітям, щоб були змолоду щасливі в особистому житті. Статева, сексуальна поведінка зрілої особистості - це й культура статевого життя, і культура міжстатевого спілкування, людської гідності, й ставлення до свого здоров’я, й культура зовнішнього вигляду. як відомо, статевий інстинкт, інстинкт продовження роду набуває в людині якісно нового рівня. Статеве життя служити не лише меті продовження роду, а і задовольняє суто людські, соціальні споживи чоловіка й жінки — у духовній єдності, у спілкуванні, у психологічній близькості. Алі не усі ми замислюємося над тім, що норми сексуальної поведінки засвоюються, як кажуть, із молоком матері і аж ніяк не із початком вивчення передвесільної науки в старших класах школи.

І справді, коли батьки починають замислюватися над тім, як, наприклад, складаються взаємини їхньої дитини із особами протилежної статі? Найчастіше, коли діти стають підлітками. Отже, дошкільний й молодший шкільний вік, сприятливий для розвитку вміння хлопчиків й дівчаток спілкуватися, здебільшого, школа, лишається поза нашою педагогічною увагою. Сучасні батьки педагогічну тезу про вирішальну роль сім'ї у формуванні особистості, статевої свідомості сприймають подекуди як банальність. А лише не втратила актуальності, а і набула в сучасних умовах особливої гостроти, коли поведінка матері і батька виступає найпершим взірцем для наслідування статевих ролей.

А, щоб обговорювати й викладати цю тему в школі потрібні культурні, грамотні, естетично розвиті, добро обізнані в подібного роду питаннях педагоги. Необхідно створити систему статевого виховання, що винна починатися з наймолодшого віку.

Психологи твердять, що емоції, почуття дитинства, викликані спілкуванням із батьками, мають неабиякий моделюючий потенціал. Тільки в зрілі рокта, маючи власну батьківщину, виховуючи дітей, ми повною мірою можемо відчути, як позначаються на нашій поведінці - стилі подружнього спілкування, методах виховання дітей — наші власні дитячі враження від батьківської сім'ї.

До речі, психоаналітичні теорії, котрі тепер набули великого поширення на Заході, базуються на твердженні, що все життя людини визначається переживаннями раннього дитинства, «драма» якого викликано боротьбою двох сексуальних початків, двох інстинктивних сил — любові і агресії. У віці від 2−3 років, коли хлопчик починає усвідомлювати, що його любов до матері не може бути безроздільною через суперника — батька, виникає так звань «комплекс Едіпа» (роздвоєність почуттів хлопчика до батька й матері). Суперечливу гамору почуттів у ставленні до батька й матері переживає й дівчинка. З погляду психоаналітиків названі вище переживання раннього дитинства із віком витісняються з свідомості, але й продовжують через підсвідомість впливати на статеву поведінку. Проте не все просто.