Флористичне та ценотичне різноманіття долини ріки Бабче (Передкарпаття) , охорона та перспективи використання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Інститут природничих наук Кафедра біології та екології

ФЛОРИСТИЧНЕ ТА ЦЕНОТИЧНЕ РІЗНОМАНІТТЯ ДОЛИНИ РІКИ БАБЧЕ (ПЕРЕДКАРПАТТЯ), ОХОРОНА ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ

(магістерська робота для здобуття ОКР магістр) спеціальність 8.4 010 201 — біологія Студентки групи Б-5м Кисляк М.Я.

Науковий керівник: к. б. н., доцент Шумська Н.В.

м. Івано-Франківськ — 2012

Зміст

• Вступ
• 1. Огляд літератури
• 2. Фізико-географічна характеристика території дослідження
• 2.1 Географічне положення
• 2.2 Геологічна будова
• 2.3 Геоморфологічна будова
• 2.4 Водні ресурси
• 2.5 Ґрунти
• 2.6 Клімат
• 2.7 Рослинний світ
• 3. Методика та об'єкти дослідження
• 4. Результати досліджень та їх обговорення
• 4.1 Конспект флори
• 4.2 Систематичний аналіз флори
• 4.2.1 Аналіз провідних родин
• 4.2.2 Біоморфологічний аналіз
• 4.2.3 Аналіз видів за місцем зростання
• 4.2.4 Аналіз видів за рясністю
• 4.3 Еколого — ценотичні особливості флори долини ріки Бабче
• 4.3.1 Аналіз видів за флороценотипами
• 4.3.2 Аналіз видів за відношенням до поживних речовин
• 4.3.3 Аналіз видів за відношенням до вологості
• 4.3.4 Аналіз видів за відношенням до інтенсивності світла
• 4.4 Фітоценотичні особливості долини ріки Бабче
• 4.5 Охорона та перспективи використання рослин долини ріки Бабче
• 4.5.1 Рослини, які занесені до Червоної книги України
• 4.5.2 Значення долини ріки Бабче для збереження генофонду видів, що мають практичне значення
• Висновки
• Список літератури

Вступ

Прекрасний і багатогранний рослинний світ, і хоч пройшло багато років з часу його виникнення, непізнаність і нерозгаданість його вабить дослідників. Якби ми знали, скільки втрачаємо, коли не робимо жодних спроб пізнати те, що нас оточує, що дає нам життя. Адже цей світ супроводжує нас повсюди, він є частинкою нашого існування.

Актуальність роботи полягає в необхідності вивчити флористичні та ценотичні особливості рослин долини ріки Бабче (притоки Бистриці Солотвинської, Передкарпаття), отримати достовірні дані про рідкісні і зникаючі види, лікарські і декоративні рослини долини річки Бабче. Також робота може бути використана дослідниками та науковими співробітниками для подальших наукових розробок і доповнень з даної тематики, учителями і студентами для підготовки та проведення уроків ботаніки та біології у старших класах школи.

Мета роботи - вивчити рослинність долини ріки Бабче. Для досягнення цієї мети ми поставили перед собою такі завдання:

1) Описати флору долини ріки Бабче;

2) Провести систематичний аналіз родин;

3) Провести аналіз видів за життєвими формами;

4) Провести аналіз видів за місцем зростання;

5) Провести аналіз видів за рясністю;

6) Провести аналіз флори за флороценотипом;

7) Провести аналіз флори за відношенням до поживних речовин;

8) Провести аналіз флори за відношенням до вологості;

9) Описати рослинність долини ріки Бабче;

10) Провести аналіз флори за відношенням до інтенсивності світла;

11) Описати рідкісні та лікарські види.

Об'єкт дослідження - долина ріки Бабче.

Предмет дослідження - рослинність долини ріки Бабче.

Новизна даної роботи полягає в тому, що дослідження в долині ріки Бабче (притоки Бистриці Солотвинської, Передкарпаття) ще не проводились, а це в подальшому допоможе науковцям та дослідникам ще краще вивчити рослинність та описати флору Івано-Франківської обл.

Практичне значення: територія Прикарпаття є зоною інтенсивного розвитку промисловості, землеробства і тваринництва, котрі супроводжуються урбанізацією ландшафту. Для усвідомлення процесів і явищ, які відбуваються на сучасному етапі та їх прогнозування виникає необхідність комплексного вивчення флори цього регіону.

флора ценотичний ріка охорона

1. Огляд літератури

Перший період Дослідження флори та рослинності Передкарпаття охоплює кінець ХІХ — початок ХХ століть. У цей період дослідженням флори Передкарпаття і Карпат займалися польські та німецькі ботаніки: Н. Завадський (Zawadski, 1825, 1835), Ф. Гербіх (Hеrbich, 1866), А. Реман (Rehma, 1873), В. Запалович (Zapalowicz, 1889), Е. Волощак (Woloszczak, 1890), Ф. Пакс (Paх, 1898−1908), А. Гаек (Hayek, 1916), М. Соколовський (Sokolowski, 1921), С. Вієрдак (Wierdak, 1927), М. Кочвара (Koczwara, 1931), В. Шафер (Szafer, 1935), В. Гаєвський (Gajewski, 1937), П. Контні (Kontny, 1938) [цит. за 30, 35].

Після другої світової війни флору та рослинність західних областей досліджували О.І. Бутейко (1963), В. К. Мякушко (1965), М.І. Косець (1947, 1959, 1971), М. А. Голубець (1971), С. М. Стойко (1968, 1969, 1972, 1982), Ю.Р. Шеляг-Сосонко (1961), Ю.Р. Шеляг-Сосонко та Р. С. Байрова (1965), Ю.Р. Шеляг-Сосонко та З. Н. Горохова [30−32, 35, 41−46]. У цих працях подаються відомості про флору і рослинність Карпат і Передкарпаття, наводяться дані про умови зростання різних видів рослин в окремих районах Карпат, Прикарпаття й Закарпаття, висвітлюється поширення їх на території цих районів, залежно від природно-історичних умов, викладаються наслідки вивчення деревостану, чагарникового та трав’янистого ярусів, проводиться класифікація рослинності.

Флору та рослинність листяних лісів Українських Карпат та Передкарпаття досліджували С. М. Стойко [31, 32], Л.І. Мілкіна [21], М. А. Голубець, К. А. Малиновський [8], Ю.Р. Шеляг-Сосонко [41, 42], Ю.Р. Шеляг-Сосонко та З. Н. Горохова. Флору та рослинність букових лісів Українських Карпат вивчали Н.І. Косець [17], В.І. Буняк.

Флору Прикарпаття вивчав В. П. Ткачик. В своїй монографії він детально проаналізував систематичну, еколого-ценотичну, просторову структуру флори Передкарпаття та антропогенні зміни флори.

Раритетні фітоценози західних регіонів України описали та систематизували С. М. Стойко, Л. І Мілкіна., П. Т. Ященко та ін. Проводилось також вивчення поширення рідкісних та зникаючих видів рослин у Передкарпатті, природних умов природно-заповідних територій та об'єктів.

Геоботанічне районування Українських Карпат проведено Ю.Р. Шеляг-Сосонком та Т.Л. Андрієнко [43], флористичне районування викладене у «Визначнику рослин Українських Карпат».

2. Фізико-географічна характеристика території дослідження

2.1 Географічне положення

Місцевість, яку ми досліджували, знаходиться в Івано-Франківській області на межі Богородчанського та Надвірнянського районів, на околицях села Бабче та Молодьків. За флористичним районуванням досліджувана територія належить до району Передкарпаття Східнокарпатського округу Карпатської підпровінції Центральноєвропейської провінції Європейської області Північнопалеарктичного підцарства (див. дод.1).

Передкарпаття — це передгірна височина, яка має загальний нахил на північний схід від Карпат до долини Дністра і Пруту. Абсолютні висоти височини в долинах 300−320 м. Абсолютні висоти височини в долинах рік досягають 300 — 320, на межиріччях — 350−500 м, а в передгір'ях — до 550−650 м. Територію Передкарпаття (у межах Івано — Франківської області) можна поділити на два різних передгірних райони, які відрізняються один від одного цілим рядом ознак: Івано-Франківське Передкарпаття та Покутське Передкарпаття. [3]

Надвірнянське (Міжбистрицьке) Передгір'я розташоване між долинами Солотвинської і Надвірнянської Бистриць (див. додаток 1). На півдні прилягає до Карпат, а на півночі по долині верхньої течії р. Горохолина відокремлюється від Бистрицької улоговини. Північна частина району являє собою сильно розмиту поверхню 6-тої тераси, залишками якої є височини, піднесені на висоту 450−500м (г. Горохолинська — 440 м, г. Гостра-523 м) [7, 31].

2.2 Геологічна будова

В межах Передкарпатського крайового прогину виділяють дві структурні зони: Внутрішня і Зовнішня. На Бистрицькому межиріччі трапляються 5 — 6 м галечників зі світло — сірого пісковика з домівкою кременів, яшм і кварцитів. Алювії є майже на всіх межиріччях, зокрема 160 — метрова тераса річки Бистриці Надвірнянської. Алювій складений з двох шарів. Нижня частина розрізу виявлена валунно-галечними утвореннями, верхня — супіщано-суглиниста. Суглинки, що перекривають галечники темно — сірі, буруваті з лінзами піску, подекуди гравію, дуже тріщинуваті, вивітрілі. Їх потужність невелика 5 — 7 м., рідко більше.

У Передкарпатті найбільш розвинуті делювіальні відклади на межиріччях майже всіх річок поблизу гір. Відклади складені жовтими, жовтувато — сірими, жовтувато — бурими і палевими суглинками з незначною домішкою піщаного та глинистого матеріалу. Елювіальні утворення дуже поширені. За літологічним складом виділяють такі відміни елювію: брилово — щебенистий, щебнисто-глинистий і глинистий.

Південно-Західну окраїну Руської платформи від Карпатської складчастої області відділяє область інтенсивного неогенового прогинання — Передкарпатський крайовий прогин, заповнений міоценовими моласами (потужними товщами уламкових порід: пісковиків, конгломератів, глин, пісків тощо, що виповнюють передові передгірні прогини матеріалами руйнування зростаючих гірських хребтів).

На території Південно-Західної окраїни Руської платформи найбільш древні утворення представлені кристалічними породами. Кристалічний фундамент полого (1−1,5?) занурюється в західному і південно-західному напрямах і поступово перекривається чимраз молодшими осадками рифею, кембрію, ордовика, силуру, девону, карбону і трансгресивно залягаючи ми осадовими утвореннями крейди та неогену.

На досліджуваній території є Битьків — Бабченське нафтогазове родовище, яке щорічно робить свій вклад в економіку країни [6, 42, 26].

2.3 Геоморфологічна будова

Різноманітність геологічних відкладів і стилів тектонічної будови Івано — Франківської області, складна і довга історія розвитку екзогенних процесів зумовили неоднаковий характер її поверхні.

Флювіально-акумулятивний рельєф, що ускладнений долинно-балковими формами, дуже поширений у Передкарпатті. Річка Бистриця Надвірнянська винесла з Карпат величезну кількість уламкового матеріалу. Поблизу Карпат відклався найбільш грубоуламковий, але все ж таки обкатаний матеріал, який утворив алювіальні та флювіогляціальні товщі валунко-галечників та гравійно-суглинистих відкладів, що перекрили грубою (20 — 40) поволокою більшість площі Передкарпаття. Внаслідок тектонічних рухів та кліматичних змін на річках Передкарпаття утворилося сім терас.

Сьома і шоста тераси — це утворені алювіальними і флювіогляціальними відкладами карпатських річок мають спільні риси:

1. Їх покривний характер поширення на вищих поверхнях сучасних вододілів, що свідчить про їх велику водність порівняно з сучасними річками;

2. Наявність потужних галечників в основі терасових покривів, які перекриті з поверхні плащем без лесових суглинків;

3. Забарвлення галечників сполуками заліза;

4. Наявність у галечниках добре обкатаних кременистих порід, яшм жовтого і рожевого кольорів;

Молодші відклади мають характер не покривів, а терас, які складені галечниками з карпатських і подільських порід і перекриті суглинками, часто лесовидними. Такими молодшими терасами є п’ята, четверта, третя, друга, перша і заплава.

П’ята та четверта тераси в долині трапляються невеликими ділянками.

Третя — добре виявлена: вона широка (досягає кількох кілометрів), утворюючи і Бистрицьку улоговину. За складом вона справжня акумулятивна, оскільки складена потужною товщею (15 — 20 і більше) галечників, перекритих малопотужними нелесовими суглинками. Така будова третьої тераси свідчить про те, що в епоху її утворення посилилися диференційовані рухи земної кори в Передкарпатті. Внаслідок цього одні блоки її опускалися, що викликало зменшення швидкості течії в ріках, їх блукання по заплаві, підмив берегів і розширення долин та накопичення галечникового алювія.

Друга тераса має набагато меншу ширину; висота 6−8 м. Потужність алювію невелика (4 — 6 м), отже вона цокольна.

Першу терасу можна назвати частково високою заплавою, тому що під час паводків її затоплює. Вона є досить широка.

Заплавні відклади (алювіальні) залягають на цоколі з корінних порід, в який врізаються русла річок, але в районах Бистрицької улоговини потужність заплавного алювію зростає, а сама заплава значно розширюється [10, 19, 31].

2.4 Водні ресурси

Поверхневі води. Бистриця бере свій початок на північних схилах Карпатських гір, має найбільший за площею басейн в Івано-Франківській обл. Бистриця Надвірнянська впадає в р. Бистриця вона є правою притокою,її довжина 98 км. Площа басейну 1585 кмІ. Вона бере початок на північному схилі г. Чорна Клева на висоті приблизно 1600 м. Найбільші її притоки Салатрук, Довжинець, Зелениця, Горохолина та інші. Найвищий за розташуванням населений пункт в долині ріки — с. Бистриця, а найбільшим є - с. Зелена. Майже до с. Пасічна долина вузька, береги високі, схили круті і вкриті густими лісами. Швидкість течії річки значна і коливається від 2м/с в горах до 0.7м/с на рівнині Бистрицької улоговини.

Бистриця одержує живлення, головним чином, дощове і снігове, грунтове живлення є додатковим. Снігові води живлять ріку з березня по травень, коли танення снігу охоплює всю територію Передкарпаття і Карпат. В теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів ріка одержує дощове живлення, однак в цей час більша кількість вологи витрачається на випаровування. Гідрологічний режим Бистриці дуже складний. Річний хід стоку і рівнів характерний різними коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні - від танення снігу, влітку і восени — від випадання сильних дощів, взимку — внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Передкарпатті [28,42].

Підземні води. У надрах Івано-Франківської області є прісні, мінералізовані та мінеральні води. Їх поширення тісно пов’язане з геологічною будовою цієї території.

Прісні води. Мінералізація прісних вод коливається в межах 0,1 — 0,5г/л, вони мають добрі смакові якості і є основним джерелом міського та сільського водопостачання. Містяться вони в основному у четвертинній товщі. Водоносними є алювіальні відклади річкових долин, з яких збудовані акумулятивні тераси. Вони представлені річковою галькою з домішкою піску та іншого різнозернистого матеріалу. Водотривкий горизонт — це переважно глинисті породи третинного віку, поверхня яких дуже нерівна. В одних місцях корінні породи виходять майже на поверхню, в інших корінне ложе занурюється на декілька метрів, де воно заповнене річковим алювієм. У зв’язку з цим утворюються напівзамкнені мікробасейни грунтових вод, а водозбагачення алювіального водоносного горизонту набагато збільшується. Води цих ділянок водоносного горизонту використовуються переважно для централізованого водопостачання (басейни Бистриць Солотвинської та Надвірнянської). Закладені на них криниці можуть задовольнити потреби у прісній воді тільки окремих дворів [4, 7].

Мінералізовані води. Висока мінералізація характерна для вод корінних порід нафтових родовищ внутрішньої зони Передкарпатського прогину, які вивчені і на Битківському родовищі. Це родовище відзначається дуже складною геологічною будовою, яка відбивається на гідрогеологічній обстановці і на особливостях хімічного складу підземних вод. Основними компонентами сольового складу вод є хлориди натрію і кальцію [19,31].

Мінеральні води. На ці води Івано-Франківська область досить бідна. У районі досліджуваної території таких вод не виявлено.

2.5 Ґрунти

На дослідній території переважають лучно-болотні, дерново-підзолисто-глеєві та дернові ґрунти. Дерново-підзолисто-глеєві ґрунти на Передкарпатті утворюють основний фон на середній та високій терасах. Характерна риса цих ґрунтів — чітка диференціація на горизонти за підзолистим підстилом. Гумусовий горизонт безструктурний, світло-сірого кольору, має різну глибину від двох до двадцяти п’яти сантиметрів. Має велику щільність, призматичну структуру, інтенсивне утворення мінералів. Він в’язкий, липкий, здатний до набухання, глибина елювіального горизонту від 25−30 см до 70−80 см. В умовах надмірного зволоження ґрунти надмірно зволожені і оголені, що відбивається на фізико-хімічних властивостях і знищує родючість [2,10].

Лучні ґрунти поширені в заплавах і двох надзаплавних терасах Бистриці. Вони утворились під лучною рослинністю на елювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня ґрунтових вод. Вони мають добре розвинений профіль. Гумусовий горизонт сягає 20−40 см, він темно-сірого кольору. Дрібно — зернистої структури, ущільнений. В ґрунтах міститься 3−3,1% перегною. Реакція ґрунтового розчину середньо або слабо-кисла. Лучні ґрунти мають досить високу родючість. В місцях, де їм не загрожує змив паводками, їх використовують під городні чи зернові культури, але переважно як природні кормові угіддя. Лучно-болотні ґрунти залягають у заплавах річок. В них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю нагадують лучні ґрунти. Гумусовий горизонт сягає не глибше 20 см. Характерні високою родючістю вміст 5,3% гумуса навіть до 8%. Реакція ґрунтового розчину слабо-кисла. Використовують ці ґрунти як високопродуктивні угіддя (сіножаті, іноді під овочеві культури) [7,12].

2.6 Клімат

На даній території циркуляція атмосфери як кліматотворний фактор виявляється у переносі атлантичних континентальних і арктичних повітряних мас, а також у циклічній та антициклічній діяльності.

Основна причина великої кількості опадів у цій місцевості - часте переходження циклонів і пов’язаних з ними фронтів.

Вітровий режим певною мірою відбиває умови циркуляції повітряних мас над місцевістю, тому частково з напрямком вітру пов’язані температура і вологість повітря. Проте напрямок вітру залежить від розподілу атмосферного тиску і сильно спотворюється рельєф місцевості.

Термічний режим. Річний хід температур повітря в області континентальний. У липні - найтеплішому місяці - середня температура повітря становить в районі Передкарпаття 19 — 19,5 ?С, у найхолоднішому січні вона знижується до мінус — 4 — 5,5 ?С.

Режим зволоження. У Передкарпатті за рік випадає 600 — 800 мм опадів. За теплий період в районах Передкарпаття випадає близько 73% опадів від річної норми. Максимум опадів припадає на червень.

У Передкарпатті приморозки припиняються навесні швидше, а восени пізніше. Метеорологічна весна починається першої декади березня і закінчується наприкінці травня на початку червня охоплюється березень, квітень, травень [11, 18, 27].

2.7 Рослинний світ

Івано-Франківська область об'єднує гірські, передгірні та рівнинні ландшафти. Кожному з них властивий свій специфічний рослинний покрив. Передкарпаття належить до європейської широколистяно-лісової геоботанічної області [2, 31].

Лісова рослинність. На досліджуваній території особливо поширені букові та ялинові ліси, значно менші площі займають хвойно-широколистяні ліси.

Буково-ялицеві ліси (Fageto-Abieta) поширені в низькогірній та передгірній частині букового лісового поясу (400−700м над рівнем моря). У першому ярусі домінує Abies alba Karst., у другому — Fagus sylvatika L. У передгір'ї домішані Quercus rubra L., Carpinus betulus L. Підлісок у різних типах розвинений неоднаково. Він складається з Corylus avellana L., Rubus idaeus L., Rubus caesius L.

Ялиново-буково-ялицеві ліси (Piceeto-Fageto-Abieta) поширені на висоті 450−1150м над рівнем моря. У першому ярусі поруч з Abies alba Karst. є Picea abies Karst., в другому — Fagus sylvatika L., внизу поодиноко трапляється Carpinus betulus. Підлісок мало розвинений.

Ялицево-букові ліси (Abieto-Fageta) дуже поширені вздовж північно-східних схилів Карпат. Деревостани складені Fagus sylvatika L. і Abies alba Karst, а в нижній частині схилів гір і у передгір'ї є Carpinus betulus L., Malus sylvestris L. Перший ярус складає Abies alba Karst, другий — Fagus sylvatika L. Якщо є Carpinus betulus L., то він утворює третій ярус. Підлісок в таких лісах мало розвинений, лише поодиноко росте Corylus avellana, Rosa canina L. [9,18, 26,28].

Лучна рослинність. Лучна рослинність Прикарапття поширена по заплавах рік та по верхніх терасах і вододілах.

На найвищих ділянках річкових заплав особливо поширені тонкомітлицеві (Agrostideta tenuis), дернистощучникові (Deschampsieta caespitosae), лучнокострицеві (Festuceta pratensis) та різнотравні луки.

Лучнокострицеві луки (Festuceta pratensis) займають сухі ділянки з середнім рівнем ґрунтових вод. Травостій дрібнозлаковий. Флора налічує 55 — 65 видів. Едифікатор таких лук — Festuca pratensis Huds., субдомінанти — Poa pratensis L., Trifolium pratense L.

Дернистощучникові луки займають добре зволожені ділянки рельєфу. Травостої тут осоково-злакові, зі значною участю (25%) кислих трав. У складі флори налічується 40 — 45 видів. Пануючими видами є Deschampsia caespitosa L., Juncus conglomeratus L. та Juncus effusus L., Carex vulpina L. та Carex acuta L.

Серед різнотравних лук найпоширеніші злаково-різнотравні і бобово-злаково-різнотравні. Серед перших слід назвати луки, в травостоях яких панують Betonica officinalis L. і Deschampsia caespitosa L. Флора (30 — 40 видів) надзвичайно різноманітна [2, 20, 32,39].

Основу травостоїв суходільних лук складають Festuca pratensis Huds, Agrostis tenuis Sibth, Cynosurus cristatus L., Briza media L., деякі бобові, зокрема Trifolium pratense L. і Trifolium repens L., а також ряд представників мезофільного орізнотрав'я.

3. Методика та об'єкти дослідження

Ми проводили дослідження у долині ріки Бабче протягом 2009 — 2012 р. Польові дослідження проводили на луках, полі, лісових галявинах та в лісі з загальною протяжністю близько 10 кмІ. З метою охоплення видового складу усіх сезонних аспектів рослинності, проходження маршрутами здійснено в різні терміни. Фактичний матеріал, зібраний під час досліджень і покладений в основу праці, становить 150 гербарних зразків і близько 100 фотографій.

Для того, щоб дослідити флору долини річки треба скласти список видів рослин, які там зустрічалися. Для встановлення видового різноманіття ми використовували різні методи.

Першим етапом були рекогносцирувальні дослідження. Під час рекогносцирування місцевості ми попередньо ознайомились з особливостями рельєфу, основними типами рослинності тощо. Маршрут прокладали таким чином, щоб можна було якнайкраще і об'єктивніше дослідити флору території. Маршрутному типу відповідає метод профільних ліній. Маршрут має вигляд паралельних ліній, що розміщені на досліджуваній мною території. Цей метод використовували на рівнинній території при дослідженні лучних фітоценозів. Крокуючи профільними лініями ми записували зустрічні види рослин, визначала їх рясність, фітоценотичні умови зростання, а також збирала гербарний матеріал. Другим етапом роботи був детально — маршрутний тип польового дослідження прокладання маршрутів різної конфігурації.

Збір літературних науково-технічних матеріалів проводили у бібліотеках Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та обласній науковій бібліотеці.

Гербарний матеріал визначався за «Визначником вищих рослин України». За первинним матеріалом, зібраним під час маршрутного методу проводимо його систематичний аналіз.

Частоту зустрічі рослин або ж рясність (ступінь участі кожного виду у рослинному угрупованні, тобто це його кількість у фітоценозі) визначали за допомогою окомірної оцінки рясності виду. Такий облік проводили за шкалою О. Друде [12, 19, 40].

v Soc (Socials) — рослини змикаються надземними частинами

v Сор і (copiosae) — рослини дуже часто зустрічаються

v Сор І (copiosae) — рослини досить рясні

v Сор (copiosae) — рослини зустрічаються рясно

v Sp (sparsae) — рослини, які зустрічаються рідко, розсіяно, в невеликій кількості

v Sol (solitariаe) — рослини, що зустрічаються рідко, поодиноко

v Un (uniсum) — рослина, яка зустрілася один раз.

Аналіз життєвих форм проведено за Серебряковим, де в основу класифікації покладені форма росту і тривалість життя і вегетативних органів. Згідно цієї класифікації розрізняють чотири відділи життєвих форм: дерев’яні рослини, напівдерев'яні рослини, наземні і водяні трави. Серебряков наземні трав’янисті рослини поділяє на монокарпики і полікарпики. До перших належать одно — та дворічники, а до других — більшість багаторічних трав.

4. Результати досліджень та їх обговорення

4.1 Конспект флори

Флора долини ріки Бабче дуже різноманітна за своїм складом, адже на її території виявлені рослини належать до п’яти відділів, які за кількістю видів розміщені в такому порядку: Magnoliophyta (152 види), Pynophyta (5), Polypodiophyta (3), Equisetophyta (1), Lycopodiophyta (1). Абсолютна більшість флоронаселення Передкарпаття представлена Покритонасінними. На досліджуваній території виявлено 165 видів, які належать до 130 родів і об'єднуються в 48 родин. Провідними родинами за кількістю видів є Asteraceae - 20, Fabaceae — 14, Rosaceae — 13.

Таблиця 1. Конспект флори

4.2 Систематичний аналіз флори

4.2.1 Аналіз провідних родин

На досліджуваній території було виявлено 165 видів, які належать до 130 родів і об'єднуються в 48 родин [див. табл.2].

Таблиця 2.

Систематичний аналіз родин у флорі долини ріки Бабче

Найбільше видів належить до родини Asteraceae Dumort. — 20 (або 12%) (Bellis perennis L., Bidens tripartita L., Taraxacum officinalis Webb. ex Wigg., Chamomile suaveolens L., Matricaria perforata Merat.,), Fabaceae Lindl. — 14 (Ononis arvensis L., Trifolium repens L., Vicia cracca L.), Rosaceae Juss. — 13 (Rosa canina L., Potentilla anserina L., Filipendula vulgaris Moench., Fragaria vesca L.), Lamiaceae Lindl. — 9 (Lamium album L., Thymus serpyllum L., Ajuga reptans L., Mentha longifolia Hunds., Origanum vulgare L.), Роасеае Bernhart — 9 (Deschampsia caespitosa L., Agrostis tenuis Sibth., Cynosurus cristatus L.) та Scrophullariaceae Juss. — 8 (Scrophularia nodosa L., Veronica chamaedrys L., Digitalis grandiflora Mill.), Brassicaceae та Caryophyllaceae — 6, Boraginaceae — 5, шість родин мають по чотири види, ще шіть родин родин — по три, п’ять родин по два види і двадцять дві родини по одному виду.

4.2.2 Біоморфологічний аналіз

Класифікація, розроблена І.Г. Серебряковим (1952), побудована на еколого-біологічному принципі.

Аналіз видів за життєвою формою показано у табл.3 та дод.4

Таблиця 3. Аналіз видів за життєвими формами

За класифікацією І.Г. Серебрякова на досліджуваній території за кількістю видів переважають трав’янисті рослини (полікарпики — 68,5%, монокарпики — 19,4%), друге місце займають дерева — 7,3%. Найменшу частку становлять кущі - 4,8%.

4.2.3 Аналіз видів за місцем зростання

Територія досліджувалась на різних ділянках. Це, зокрема, в лісі, на узліссі, на луках, на полі, біля дороги та на засмічених місцях. Результати дослідження подано в табл. 5 та дод. 4.

Таблиця 4. Аналіз видів за місцем зростання

Аналізуючи за місцем зростання переважають ті види, що ростуть на луках (34,5%) та біля дороги (24,9%); на полі видів дещо менше — 17%. Найменш різноманітними є ліс — 13,3% та узлісся — 10,3%.

4.2.4 Аналіз видів за рясністю

Проводячи дослідження видів за рясністю ми визначали рясність виду окомірним методом і користувалась шкалою О. Друде.

Шкала Друде дозволяє приблизно визначити рясність виду і констатує ступінь їх зімкнення.

Отримані результати подані в табл. 3 і на рис. 1.

Таблиця 5. Аналіз видів за рясністю

Рис. 1. Аналіз видів за рясністю Аналізуючи види за рясністю ми виявили, що найбільша кількість видів входить до групи copiose — 60 видів або 36,4%, друге місце займають рослини, що входять до групи solitariаe — 25%, третє місце займає група sparsae — 17,6%, ну і найменша кількість видів належать групам copioseІ і copioseі (12% і 9%).

4.3 Еколого — ценотичні особливості флори долини ріки Бабче

В оточуючому середовищі є багато компонентів, які впливають на рослини. Кожен з таких елементів називають екологічним фактором. Розрізняють дві категорії факторів: абіотичні (вода, світло, температура, повітря, фізичні властивості ґрунту та ін.) та біотичні (вплив живих організмів).

Таблиця 6. Еколого-ценотичні особливості флори долини ріки Бабче

4.3.1 Аналіз видів за флороценотипами

Флороценотип є сукупністю певних окремих груп, формацій, виділених у межах одного типу рослинності, які характеризуються природно-історичними та еколого-едафічними властивостями, а також спільністю поширення в межах тих самих типологічних відділів рослинного покриву. Аналіз флори поданий у табл.7 та на рис. 2.

Таблиця 7. Аналіз видів за флороценотипами

Рис. 2. Аналіз видів за флороценотипами Аналіз видів за флороценотипами показав, що частка лучного становить 35,2%, рудерального — 32,7%, неморального — 19,4%, гігрофільного — 8,5% і найменше бореального — 4,2%.

4.3.2 Аналіз видів за відношенням до поживних речовин

Залежно від потреби в трофних елементах ґрунту рослини поділяються на оліготрофні, мезотрофні та еутрофні, але є і проміжні групи (напр. олігомезотрофи). Оліготрофи ростуть на бідних на мінеральні солі субстратах, здебільшого кислих. Мезотрофи мають помірні вимоги до вмісту поживних речовин у ґрунті. Еутрофи потребують родючих ґрунтів. Вони добре ростуть на багатих на гумус та мінеральні солі ґрунтах.

Таблиця 8. Аналіз видів за відношенням до поживних речовин

За відношенням до узагальненого вмісту мінеральних солей в грунті та складі флори долини ріки переважають із значним відривом мезотрофи — 63,33%, майже наполовину менше становлять евтрофи — 30,67%, частка оліготрофів становить — 4,67% і тільки два види (1,33%) належать до олігомезотрофів.

4.3.3 Аналіз видів за відношенням до вологості

За ступенем пристосування до водного середовища рослини розрізняють різні екологічні групи. Основні з них — гідрофіти, гігрофіти, гідатофіти, мезофіти, ксерофіти. Між цими групами є проміжні, наприклад мезоксерофіти, ксеромезофіти тощо.

Таблиця 9. Аналіз видів за відношенням до вологості

Рис. 4. Аналіз видів за відношенням до вологості

За відношенням до режиму зволоження преважають мезофіти (136 видів або 82,4%), майже десяту частину видів становлять гігрофіти (16 видів або 9,7%), мезоксерофіти становлять 3,1%, частка ксеромезофітів та гігромезофітів становить по 1,8% і тільки два види (1,2%) належать до мезогігрофітів (див. табл.9 і рис.4).

4.3.4 Аналіз видів за відношенням до інтенсивності світла

На всі життєві процеси рослин суттєво впливають інтенсивність і якість світла, тривалість освітлення протягом дня. За вимогами до освітлення розрізняють три екологічні групи: геліофіти, факультативні геліофіти та сціофіти.

Таблиця 10. Аналіз видів за відношенням до світла

За вимогами до режиму освітлення розподіл видів виявився такий: 5,4% (або 9 видів) належать до групи сціофітів; 72 види (або 43,6%) належать до групи факультативних геліофітів, але найбільшу частку становлять геліофіти (51% або 84 види).

4.4 Фітоценотичні особливості долини ріки Бабче

Більшу частину долини ріки Бабче займають луки. Вони представлені такими асоціаціями: мезофільні - Agrostidetum (tenui) poosum (pratensis), Festucetum (pratensis) cynosurosum (cristati), Cynosuretum (cristati) brizidosum (mediae) та Festucetum (pratensis) trifoliosum (repentis); вологі - Deschampsietum (caespitosae) holcosum (lanati), Deschampsietum (caespitosae) agrostidosum (tenui) і заболочені - Caricetum (vulpinae) scirposum (sylvaticae) і Caricetum (acytae) calthosum (palustris).

Лісова рослинність представлена такими асоціаціями: Picetum (abietis) vacciniosum (myrtillis), Fageto (sylvaticae) — Abietum (albae) oxalidosum (acetosellae) та Piceetum (abietis) musci.

4.5 Охорона та перспективи використання рослин долини ріки Бабче

4.5.1 Рослини, які занесені до Червоної книги України

Одним з наслідків антропогенізації флори є поява великої кількості рідкісних і зникаючих видів рослин.

У флорі долини ріки Бабче виявили і 5 видів рослин, які занесені до Червоної книги України: Larix polonica Racib, Leucojum vernum L., Gladiolus imbricatus L., Platanthera bifolia (L.) Rich., Dactylorhzia majalis P. F. Hunt et Summerhayes.

МОДРИНА ПОЛЬСЬКА

(Larix polonika Racib.)

Це хвойне дерево, 20−30 м заввишки, належить до родини Pinaceae. Ендемічний вид, живе понад 500 років. Зростає у Карпатах — урочища Кедрин і Манява Листки м’які, по 20 — 40 в пучках, на зиму опадають. Шишки 15−25 мм завдовжки, у кожній шишці по 30−45 лусочок, розташовані в 4−5 рядів, вони не щільно налягаючи. Цвіте у квітні - травні. Росте на гірських схилах, кам’янистих розсипищах, утворює чисті та змішані ділянки з буком, ялицею, сосною.

Чисельність зменшується внаслідок вирубування заради цінної сировини.

Охороняється у природному заповіднику Розточчя, Карпатському національному природному парку, заказниках Кедринський та Манявський. Доцільно організовувати розведення модрини польської для створення банку насіння та вирощувати її у лісових господарствах.

Ця рослина належить до категорії І: зникаючі: види, що знаходяться під загрозою зникнення і збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан.

ЛЮБКА ДВОЛИСТА

(Platanthera bifolia L.)

Багаторічна трав’яниста рослина, 20−50 см заввишки, належить до родини Orchidaceae. Підземні бульби довгасті, цілісні. Нижніх листків переважно два, інколи буває один або три, вони майже супротивні, еліптичні, звужені в крилатий черешок; інші листки дрібні, ланцетні. Квітки великі, білі, запашні, з великою ниткоподібною шпоркою. Суцвіття — рихла китиця. Цвіте у червні - липні. Примітна тим, що, приваблюючи метеликів-запилювачів, вночі наповнює ліс дивним ароматом.

В Україні поширена в Карпатах, Передкарпатті, Розточчі, Опіллі, Лісостепу, Степу, на Поліссі. Росте у світлих лісах (переважно дібровах), серед чагарників, на галявинах та узліссі, а також на заболочених луках.

Чисельність зменшується через збирання на букети, заготівлю бульб як лікарської сировини, руйнування місць зростання внаслідок господарської діяльності, зокрема вирубування лісів. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та природних заповідниках: Канівський, Розточчя, Горгани, Медобори і Подільський; у національних природних парках Шацький, Карпатський, Сколівські бескиди, Гуцульщина та Гомільшанські Ліси; у Надсянському регіональному ландшафтному природному парку, заказниках «Луг і Круглик», Іванків і Хомів; пам’ятці природи Великі Голди, заповідному урочищі Береги та парку — пам’ятці садово-паркового мистецтва «Парк партизанської слави». В інших місцях зростання також необхідно створювати території природно — заповідного фонду.

Ця рослина належить до категорії ІІІ: рідкісні: види популяції яких невеликі, і які у даний час не належать до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека.

БІЛОЦВІТ ВЕСНЯНИЙ

(Leucojum vernum L.)

Багаторічна трав’яниста цибулинна рослина, з широколінійними прикореневими листками та прямостоячим квітковим стеблом з однією — двома широко дзвоникоподібними квітками. Листочки оцвітини білі з зеленуватою плямою, належить до родини Amarylidaceae. Цвіте у березні - квітні.

Чисельність зменшується через зміни умов зростання, зокрема внаслідок осушування земель та через масове збирання на букети. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та природному заповіднику" Горгани", у національних природних парках: Карпатський, Яворівський та Сколівські Бескиди; заказниках Чорний Діл та Білоославський, пам’ятках природи Урочище «Славношора». Необхідно створити території природно — заповідного фонду в усіх місцях зростання. Торгівля білоцвітом весняним останніми роками набула загрозливих масштабів не лише в Україні, але й у сусідніх країнах.

Зростає в Карпатах та Передкарпатті. Росте на вологих луках вогких і заболочених листяних лісах.

Ця рослина належить до категорії ІІ: вразливі: види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан [14,15,22,35,41].

4.5.2 Значення долини ріки Бабче для збереження генофонду видів, що мають практичне значення

Під час досліджень на території долини ріки Бабче було виявлено велику кількість лікарських і медоносних видів рослин. До лікарських рослин входять 35 родин з 80 видами [12, 20−22, 28, 37], що становить 48,5%. Найбагатшими родинами є такі родини як Asteaceae — 11, Rosaceae - 8, Lamiaceae - 8. Це такі представники як Taraxacum officinale Webb. et Wigg, Melilotus officinalis (L.) Pall, Melilotus albus Medik., Genista tinctoria L., Urtica dioica L., Origanum vulgare L., Potentilla alba L., Salvia glutihosa L., Filipendula vulgaris Moerch., Rosa canina L., Digitalis grandiflora Mill., Hypericum perforatum L., Pulmonaria officinalis L., Plantago major L., Primula veris L. Pinus sylvestris L., Carpinus betulus L. та інші. Багатими на вітаміни є всі плодово-ягідні рослини. Фітонцидні рослини в тому числі і бактерицидні це: Achіllea submillefolium Klok. et Krytzka., Mentha longifolia Hunds., Majanthemum bifolium (L.) F. W. Schmidt.,., Rhodococcum vitis-idea (L.) Avror.

МАЛИНА

(Rubus ideus L.)

Напівкущова рослина, має річні вегетуючі пагони і здерев’янілі дворічні стебла, які утворюють вкорочені квітконосні гілочки. Листки чергові, трійчасті, зверху майже голі, темно — зелені, знизу — білоповстисті. Квітки двостатеві в щиткоподібному суцвітті. І в пазушних малоквіткових китицях. Цвіте у травні - червні. Плід — складна червона соковита кістянка. Плоди достигають у липні. Росте в лісах, підлісках, на заплавних луках, по чагарниках.

Для виготовлення галенових препаратів використовують стиглі плоди, квітки і листя. Квітки і листя збирають у травні - червні. Свіжі плоди малини містять цукри (глюкозу, сахарозу, фруктозу), органічні кислоти, мінеральні речовини, флавоноїди, (астрагалін, гіперозид, кемпферол), ефірну олію, макрота мікроелементи. У квітках і листі рослини є флавони, дубильні речовини, вітаміни, цукри, мінеральні речовини. Галенові препарати малини мають антианемічні, антиангінальні, протизапальні, потогінні, проти простудні, гіпоглікемічні, гіпотензивні, анти атеросклеротичні, жарознижувальні властивості, покращують роботу шлунково-кишкового тракту. Застосовують галенові препарати при анемії, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, грипі, бронхітах, холециститах, кровотечах, набряках, цукровому діабеті, стоматитах, гінгівітах, ангіні, шкірних захворюваннях.

СУНИЦІ ЛІСОВІ

(Fragaria vesca L.)

Суниці лісові - багаторічна трав’яниста рослина, з коротким бурим кореневищем, тонким мичкуватим коренем і довгими пагонами — вусами, які здатні вкорінюватися у вузлах. Прикореневі листки в розетці, на довгому черешку, трилисті. Прості листки сидячі, яйцевидні, зубчасті по краю, зверху світло — зелені, знизу сірі з густими шовковистими волосками. Квіти в щитковидному суцвітті з 3 — 5 квіток. Віночок білий, діаметр 20 мм. Плоди овальні або конічні «ягоди», легко зриваються. Цвіте в травні - червні, а плоди дозрівають в червні - липні. З лікувальною метою застосовують плоди і листя. Плоди містять органічні кислоти (яблучну, лимонну, хінінову), дубильні речовини, пектини, ефірну олію, каротин, вітамін С. Застосовують їх як легкий сечогінний засіб, а також при подагрі, ниркових та печінкових кольках. Широко застосовують в харчовій промисловості. Листки містять дубильні речовини, сліди алкалоїдів, вітамін С. Застосовують як сечогінний та протиподагровий засіб. Запаси сировини великі. Щорічно можна заготовляти десятки тон плодів, а листків ще більше

Росте в рідких лісах і заростях кущів, на полянах — групами. Зустрічається на схилах балок і річкових долин.

ОЖИНА СИЗА

(Rubus caesius L.)

Багаторічний кущ висотою до 1,5 м, широко розповсюджений по всіх поясах. Листки в ожини прості і складні, непарноперисті, трійчасті з зубчастими пластинками, знизу білуваті, а зверху — зелені. Цвіте в травні - червні. Віночок білий, п’ятипелюстковий. Плід — складна сочна кістянка. Дозріває поступово протягом двох місяців.

З лікувальною метою використовують листки ожини, вони містять близько 5%дубильних речовин, похідні галової і егалової кислот, мінеральні солі, нітрат калію (2,25%), флавоноїди (кверцетин, кверцетрин), вітамін С, сліди леткої олії.

Застосовують при лікуванні сольового діатезу, при порушенні обміну речовин [8, 9, 18, 23, 24].

Частка медоносних видів рослин становить — 45,5% (75 видів). До них належать: Anemone sylvestris L., Echium rubrum Jacq., Echium vulgare L., Melilotus officinalis (L.) Pall., Lamium album L., Tilia cordata Mill, Salvia verticillata L., Salvia pratensis L., Origanum vulgare L., Primula veris L., Padus avium Mill., Pulmonaria officinalis L., Astragalus onobrychis L., Viola arvensis Murr., Trifolium repens L. тощо.

Наявність на досліджуваній території лікарських і медоносних видів свідчить про важливе значення урочища для збереження генофонду рослин, які мають практичну цінність.

Висновки

1. Флора долини ріки Бабче є флорою голарктичного типу, про який свідчить наявність таких родин як Asteraceae, Poaceae, а також наявність у спектрі перших родин таких як Fabaceae, Rosaceae, Brassicaceae, свідчить про значний вплив на формування флори Прикарпаття стародавньої середземноморської флори. На основі досліджень встановили, що флора долини річки Бабче дуже різноманітна за своїм складом. На досліджуваній території виявлено 165 видів, які належать до 130 родів і об'єднуються в 48 родин. Провідними родинами за кількістю видів є Asteraceae Dumort. — 20, Fabaceae Lindl. — 14, Rosaceae Juss — 13.

2. За класифікацією І.Г. Серебрякова на досліджуваній території за кількістю видів переважають трав’янисті рослини (полікарпики — 68,5%, монокарпики — 19,4%), друге місце займають дерева — 7,3%. Найменшу частку становлять кущі - 4,8%.

3. Аналізуючи види за місцем зростання переважають ті, що ростуть на луках (34,5%) та біля дороги (24,9%); на полі видів дещо менше — 17%. Найменш різноманітними є ліс — 13,3% та узлісся — 10,3%.

4. Аналізуючи види за рясністю ми виявили, що найбільша кількість видів входить до групи copiose — 60 видів або 36,4%, друге місце займають рослини, що входять до групи solitariаe — 25%, третє місце займає група sparsae — 17,6%, ну і найменша кількість видів належать групам copioseІ і copioseі (12% і 9%).

5. Аналіз видів за флороценотипами показав, що частка лучного становить 35,2%, рудерального — 32,7%, неморального — 19,4%, гігрофільного — 8,5% і найменше бореального — 4,2%.

6. За відношенням до узагальненого вмісту мінеральних солей в грунті та складі флори долини ріки переважають із значним відривом мезотрофи — 63,33%, майже наполовину менше становлять евтрофи — 30,67%, частка оліготрофів становить — 4,67% і тільки два види (1,33%) належать до олігомезотрофів.

7. За відношенням до режиму зволоження преважають мезофіти (136 видів або 82,4%), майже десяту частину видів становлять гігрофіти (16 видів або 9,7%), мезоксерофіти становлять 3,1%, частка ксеромезофітів та гігромезофітів становить по 1,8% і тільки два види (1,2%) належать до мезогігрофітів.

8. За вимогами до режиму освітлення розподіл видів виявився такий: 5,4% (або 9 видів) належать до групи сціофітів; 72 види (або 43,6%) належать до групи факультативних геліофітів, але найбільшу частку становлять геліофіти (51% або 84 види).

9. Флора лікарських рослин долини ріки налічує близько 80 видів, що належать до 35 родин. Найбагатшими родинами на лікарські рослини є такі родини як Asteaceae — 11, Rosaceae - 8, Lamiaceae - 8. Багатими на вітаміни є всі плодово-ягідні рослини. Фітонцидні рослини в тому числі і бактерицидні це: Achіllea submillefolium Klok. et Krytzka., Carpinus betulus L., Mentha longifolia Hunds., Majanthemum bifolium (L.) F. W. Schmidt., Pinus sylvestris L., Rhodococcum vitis-idea (L.) Avror.

10. У флорі долини ріки Бабче виявили і 5 видів рослин, які занесені до Червоної книги України: Larix polonica Racib, Leucojum vernum L., Gladiolus imbricatus L., Platanthera bifolia (L.) Rich., Dactylorhzia majalis P. F. Hunt et Summerhayes

11. Флора та рослинність території дослідження в цілому репрезентує флору Прикарпаття. Виявлено помірний синантропний вплив, про який свідчить наявність третини видів синантропного елементу. Разом з тим, наявність видів, занесених до Червоної книги України, свідчить про добру збереженість у природному стані окремих осередків рослинності.

Список літератури

1. Андрієнко Т.Л. Фіторізноманіття національних природних парків України / Т.Л. Андрієнко, Р. Я. Арап, Д. П. Воронцов. — К.: Наук. світ, 2003. — 143 с.

2. Бачуріна Г. Ф. Флора мохів України. Вип.4. / Г. Ф., Бачуріна В. М. Мельничук. — Київ: Наук. думка, 2003. — 255 с. Береговий П. М. Геоботаніка / П. М. Береговий. — Київ: Радянська школа, 1966. — 208 с.

3. Буняк В. И. Леса формации Fageta sylvaticae Северо-Восточного макросклона Украинских Карпат (генезис, флористическая и фитоценотическая структура, задачи охраны) / В. И. Буняк — Автореф. дис. канд. биол. наук, 1996. — 14 с.

4. Визначник рослин України. Київ: Урожай, 1965. — 875 с.

5. Визначник рослин Українських Карпат / під ред.В.І. Чопика. — Київ: Наукова думка, 1977. — 434 с.

6. Вісюліна О.Д. Дикоростучі лікарські рослини / О.Д. Вісюліна. — Київ: Урожай, 1953. — 20 с.

7. Воїнственський М. А. Природно — заповідний фонд України / М.А. Воїнственський. — Київ: Урожай, 1986. — 236 с.

8. Геоботанічне районування Української РСР / під ред Ю.Р. Шеляг-Сосонка. — Київ: Наукова думка, 1977. — 304 с.

9. Голубець М. А. Рослинність / М. А. Голубець, К. А. Малиновський // Природа Українських Карпат. — Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1968. — С.125−159.

10. Григора І.М. Рослинність України (еколого — ценотичний, флористичний та географічний нарис) / І.М. Григора, В. А. Соломаха. — К.: Фітосоціоцентр, 2005. — 452 с.

11. Дідух Я. П. Екофлора України. Том 2/Я.П. Дідух, Р.І. Бурда, С.І. Зиман. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — 480 с.

12. Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Рахів, 10−12жовтня 2007 року). Ред. кол.: Гамор Ф. Д. (від. ред.) та ін. — Рахів, 2007. — 406с.

13. Жизнь растений — том 1 — 6, Москва: Просвещение, 1980;1982.

14. Заверуха Б. В. Бережіть рідкісні рослини / Б. В Заверуха. — К.: Урожай, 1971. — 96 с.

15. Заверуха Б. В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис / Б. В Заверуха. — Київ: Наукова думка, 1985. — 192 с.

16. Зелена книга України / під ред. Я.П. Дідуха. — К.: Глобконсалтинг, 2009. — 216 с.

17. Кархут В. В. Ліки навколо нас / В. В. Кархут. — Київ: Здоров’я, 1973. — 447 с.

18. Клеопов Ю. Д. Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР / Ю. Д. Клеопов. — Київ: Наукова думка, 1990. — 352 с.

19. Кожухов Г. М. Культивовані і дикорослі лікарські рослини / Г. М. Кожухов. — Київ: Здоров’я, 1971. — 286 с.

20. Кононенко В.І. Мій рідний край — Прикарпаття / В.І. Кононенко. — Івано — Франківськ: Плай, 2000. — 376 с.

21. Косець Н.І. Букові ліси / Н.І. Косець // Рослинність УРСР: Ліси УРСР. — Київ: Наукова думка, 1971. — С.137−193.

22. Малиновський К. А. Охорона природи західних областей УРСР / К. А. Малиновський. — Львів: Вид. Львів. ун-ту, 1966. — 276 с.

23. Малиновський А. К. Еколого-ценотична диференціація листяних лісів Українських Карпат / А. К. Малиновський // Вісн. Львів. ун-ту Сер. біол. — 2002. — Вип.28. — С.139−145.

24. Мельник В. И. Редкие виды флоры равнинных лесов Украины / В. И. Мельник. — Киев: Фитосоциоцентр, 2000. — 212 с.

25. Мілкіна Л.І. Ботанічні резервати і пам’ятки природи Івано-Франківської області / Л.І. Мілкіна // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій. — К.: Наукова думка, 1980. — С.142−193.

26. Мілкіна Л.І. Асоціації листяних лісів Українських Карпат / Л.І. Мілкіна // Укр. ботан. журн. — 1987. — 44, № 6. — С.36−38.

27. Морозюк С. С. Трав’янисті рослини / С. С. Морозюк, В. В. Протопова. — Київ: Знання, 1986. — 184 с.

28. Нечитайло В. А. Ботаніка. Вищі рослини / В. А. Нечитайло, Л. Ф. Кучерява. — К.: Фітосоціоцентр, 2005. — 432 с.

29. Носаль І. Від рослини до людини / І. Носаль. — Київ: Наукова думка, 1992. — 402 с.

30. Определитель высших растений Украины / под ред. Д. П. Доброчаевой. — Киев: Наукова думка. — 1987. — 548с.

31. Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій / під ред.С. М. Стойка. — Київ: Наукова думка, 1980. — 312 с.

32. Природа Івано — Франківської області / під ред. Геренчука К.І. — Львів: Вища школа, 1973. — 160 с.

33. Природно-заповідні території та об'єкти Івано-Франківщини / під ред. М. М. Приходька. — Івано-Франківськ: Таля, 2000. — 380 с.

34. Продромус растительности Украины / [Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дидух Я. П., Дубына Д. В. и др.] - Київ — Наукова думка, 1991. — 272 с.

35. Редкие и исчезающие растения и животные Украины. Справочник / под ред. В. И. Чопика. — Київ: Наукова думка, 1988. — 256с.

36. Рослинність УРСР. Ліси / під ред.С. М. Стойка. — Київ: Наукова думка, 1971. — 460 с.

37. Соломаха В. А. Національний природний парк «Сколівські Бескиди». Рослинний світ. Природно-заповідні території України. Вип.2/В. А Соломаха, Д. М. Якушенко, В. О. Крамарець, Л.І., Мілкіна Д.П., Воронцов, Є.О. Воробйов, Б. Ю. Войтюк, Т.С. Віниченко, М.І. Коханець, І.В. Соломаха, Т. Д. Соломаха. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — 240 с.

38. Стойко С. М. Гірські діброви Карпат та їх відновлення / С. М. Стойко // Лісове господарство Карпат. — Київ: Вид-во УАСГН, 1960. — С.115−125.

39. Стойко С. М. Дубові ліси Українських Карпат та їх типологічна класифікація / С. М. Стойко // Природні умови та природні ресурси Українських Карпат. — Київ: Наукова думка, 1968. — С.21−33.

40. Стойко С. М. Карпаты и Прикарпатье / [С.М. Стойко, Л. И. Милкина, Л. А. Тасенкевич, Н.П. Жижин] // Охрана важнейших ботанических объектов Украины, Белоруссии, Молдавии. — Киев: Наукова думка, 1980. — С.163−174.

41. Стойко С. М. Раритетні фітоценози Західних регіонів України (Регіональна «Зелена книга») / [С.М. Стойко, Л.І. Мілкіна, П. Т. Ященко, О. О. Кагало, Л.О. Тасєнкевич]. — Львів, 1997. — 190 с.

42. Ткачик В. П. Флора Прикарпаття / В. П. Ткачик. — Львів: НТШ, 2000. — 196 с.

43. Червона книга України. Рослинний світ. — Київ: Українська енциклопедія, 1996. — 608 с.

44. Червона книга України. Рослинний світ / під ред. Я.П. Дідуха. — Київ: Глобконсалтинг, 2009. — 900 с.

45. Чопик В. И. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник / В. И. Чопик. — Киев: Наукова думка, 1978. — 216 с.

46. Чопик В.І. Рідкісні рослини України / В.І. Чопик. — Київ: Наукова думка, 1970. — 188 с.

47. Чопик В. И. Дикорастущие полезные растения Украины / В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с.

48. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ліси формації дуба звичайного на території України та їх еволюція / Ю.Р. Шеляг-Сосонко. — Київ: Наукова думка, 1974. — 240 с.

49. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Фітоценотична класифікація формації Querceta roboris України / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. ботан. журн. — 1971, № 4. — С.456−461.

50. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування Передкарпаття / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Т.Л. Андрієнко // Укр. ботан. журн., 1973. — 30, № 6. — С.702−708.

51. Шеляг-Сосонко Ю. Р. География растительного покрова Украины / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, В. В. Осичнюк, Т.Л. Андрієнко. — Киев: Наукова думка, 1982. — 286 с.

52. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ліси долини верхньої течії р. Дністра / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. ботан. журн. — 1961. — 18, № 7. — С.62−76.

53. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Дубові ліси Прикарпаття / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, З. Н. Горохова // Укр. ботан. журн. — 1969. — 26, № 2. — С.28−35.

54. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ліси України: Сучасний стан, збереження, використання / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, С. М. Стойко, Л. П. Вакаренко. — Київ: НЕЦУ, 1996. — 32 с. — 320 с.