Основні напрямки і методи статистико-економічного аналізу поголів'я сільськогосподарських тварин

Статистичне спостереження у тваринництві здійснюють органи державної статистики з керівниками і спеціалістами сільськогосподарських підприємств, складаючи і збираючи статистичну звітність, проводячи переписи і спеціальні обстеження. Основними джерелами відомостей про стан і розвиток тваринництва є щомісячні та річні статистичні звіти про стан тваринництва (ф. № 24-сг.). місячний звіт про стан тваринництва містить інформацію (наростаючим підсумком з початку року) про реалізацію на забій окремих видів худоби і птиці, виробництво коров’ячого молока, курячих яєць, купівлю у населення та продаж населенню худоби і птиці, надходження приплоду, загибель тварин, а також наявність тварин за видами і птиці на звітну дату. За стійловий період наводяться дані про наявність кормів (у кормових одиницях) і надходження куплених концентрованих кормів.

У звітах на 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня і 1 січня, крім того, наводяться відомості про виробництво (вирощування) м’ясної продукції та кількість кормо днів перебування тварин на вирощуванні і відгодівлі за окремими видами, а також настриг вовни і закупівлю її у населення за договорами.

Річний звіт про стан тваринництва містить дані про виробництво і реалізацію продукції тваринництва за рік, рух поголів'я і його наявність за статевовіковими групами на кінець року, відгодівлю тварин, ресурси і використання шкіряної і хутрової сировини.

Для того щоб мати повні дані про кількість тварин, органи державної статистики щороку, починаючи з 1935 року, здійснюють переписи (або обліки) худоби.

Основними завданнями перепису (обліку) худоби є встановлення загальної кількості тварин на території країни станом на 1 січня, облік основних видів тварин з диференціацією їх за статевовіковими групами у всіх категоріях господарств. Поголів'я худоби у колективних, міжгосподарських, державних і кооперативних господарствах визначають на підставі річного звіту про стан тваринництва, доповненого порівняно з місячним звітом даними про наявність тварин за статевовіковими групами. Поголів'я худоби, що перебуває в особистій власності громадян, встановлюють обліковці шляхом обов’язкового обходу всіх дворів, опитування власників і перерахунку худоби в натурі.

Для перевірки повноти обліку худоби у фермерських і особистих підсобних господарствах статистичний органи проводять контрольні обходи, які охоплюють не менш як 10% дворів, з перевіркою худоби в натурі. Виявлений під час контрольних обходів дворів недооблік худоби обліковують у вигляді процентних поправок до раніше одержаних підсумків перепису. Відмінність обліків худоби від переписів полягає в тому, що поголів'я худоби, що перебуває в особистій власності сільського населення, в останні роки встановлюють органи державної статистики за виписками з господарських книг сільських Рад народних депутатів.

Колективні, державні та інші господарства, які розводять хутрових звірів, станом на 1 січня складають і надсилають в органи державної статистики звіт про стан хутрового звірівництва (ф. № 26-сг.).

Основним джерелом статистичної інформації собівартість продукції є річні звіти сільськогосподарських підприємств (Ф.№ 50-сг. «Основні економічні показники роботи сільських господарств»), та економічний паспорт підприємства. В цих документах наведені дані про витрати виробництва і собівартість продукції сільського господарства.

Джерелами статистичної інформації по тваринництву є також річні звіти сільськогосподарських підприємств, переписи (обліки) породної худоби, бюджетні обстеження господарств фермерів, робітників, службовців і пенсіонерів.

Показники собівартості продукції тваринництва та методика їх визначення.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість — один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природноекономічних умовах господарювання.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших ознакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

У сільськогосподарському виробництві, як зазначає Андрійчук Т.В., розрізняють декілька видів собівартості.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природний умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі її форми, як середня галузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньо зональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортування до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємств розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображення витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Галузева собівартість відображає сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі.

На собівартість продукції як економічний показник впливає велика кількість чинників, що враховують специфіку кожної галузі економіки, кожного окремого підприємства. Високий рівень собівартості продукції може свідчити про наявність на підприємстві застарілого технологічного устаткування, про нераціональне використання робочого часу, низьку продуктивність праці, високу матеріаломісткість продукції, що випускається, дорогу, сировину або високі транспортні витрати, непродуктивну технологію, високі адміністративні витрати, недосконале дослідження ринку, тощо.

При проведенні економічного аналізу розрізняють собівартість планову і фактичну.

Планова собівартість відображає індивідуальні витрати конкретного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду.

Фактична собівартість — це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати кожного підприємства за даних умов.

На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється.

В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об`єкті планування і обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг).

• 2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.
• 3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції.
• 4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом проведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, наприклад, собівартість продукції свинарства.
• 5. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненими за реалізаційними цінами.
• 6. Комбінований метод. Включає два або більше вищезазначених методів.

Об`єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, в скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві - яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиць; в рибництві - собівартість мальків, риби однорічного віку і товарної риби.

Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормодня в молочному скотарстві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормоднів. Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормоднів. Множенням одержаного приплоду на 60 кормоднів і на собівартість одного кормодня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною, яку розраховують множенням планової собівартості тонни цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного року. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість центнера цього виду продукції.

По молодняку ВРХ і худоби на відгодівлі визначають собівартість центнера живої маси і центнера її приросту. Щоб розрахувати приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року добавити живу масу вибулого (облікового) за рік поголів`я (включаючи загиблих тварин) і від одержаного результату відняти живу масу поголів`я худоби на початок року, живу масу поголів`я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду. Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). У фактичну собівартість приросту живої маси за відповідними видами і групами тварин включають втрати від загибелі молодняка і дорослої худоби на відгодівлю, за винятком витрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.

Загальна сума витрат для визначення собівартості 1ц. живої маси обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року, вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку — без маси загиблих тварин). Собівартість 1 ц. живої маси худоби є важливим економічним показником, оскільки на його основі визначається собівартість тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка молодняка, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.