Художественное своєрідність поеми Н.А. Некрасова Кому жити на Русі добре

Художественное своєрідність поеми Н. А. Некрасова «Кому жити на Русі добре «.

Поэма «Кому на Русі жити добре» займає центральне місце у творчості М. А. Некрасова. Вона стало своєрідним художнім результатом більш як тридцятирічної літературної роботи автора. Усі мотиви його ранній лірики хіба що зібрані воєдино і розвинені в поемі, наново переосмислені все волновавшие його проблеми, використані вищі художні досягнення.

Н. А. Некрасов як створив особливий жанр соціально-філософської поеми. Він підпорядкував його власним надзавдання: по-показувати Росію у її минулому, сьогодення та майбутнє. Почавши писати «по гарячих слідах», тобто відразу після реформи 1861 року, епічну поему про освобождающемся, возрождающемся народі, М. А. Некрасов нескінченно розширив свій початковий задум. Пошуки «щасливців» на Русі повели його із сьогодення до древніх джерел: поет прагне усвідомити як результати скасування кріпацтва, а й саму філософську природу таких понять, як «щастя», «свобода», «гріх», бо поза цього філософського осмислення не можна зрозуміти суть сьогодні і провидіти майбутнє народу.

Принципиальная новизна жанру пояснює фрагментарність поеми, побудованої із окремих незавершених глав. Об'єднана чином — символом дороги, поема розпадається на чиїсь історії, і навіть на долі десятків людей. Кожен епізод сам собою міг стати сюжетом пісні чи повісті, леґенди чи роману. Разом, в єдності своєму, вони є долю російського народу, висвітлюючи його історичний шлях від рабства до свободи. Саме тож лише у вищій главі з’являється образ «народного покровителя» Грицька Добросклонова — того, хто допоможе розраховувати на людям волю. В кожного з персонажів поеми свого голосу. М. А. Некрасов поєднує сказовую, побутову і поетичну і вносить у ній оціночний елемент, примушуючи читачів сприймати мова персонажа оскільки того хоче автор. В Україні немає враження стилістичній нестрункості поеми, тому що це використані прийоми тут підпорядковані загальної завданню: створити поему, що б близька і зрозуміла селянинові.

Авторская завдання визначила як жанрове новаторство, але й своєрідність поетики твори. М. А. Некрасов багаторазово звертався до ліриці до фольклорним мотивів і образам. Поему про народної життя він повністю будує на фольклорній основі. У творі у тому чи іншою мірою задіяні всі основні жанри фольклору: казка, пісня, билина, легенда, частівка.

Каково ж місце і значення фольклору в поемі? По-перше, фольклорні елементи дозволяють М. А. Некрасову відтворити картину селянського уявлення про світ, висловити погляд народу на чимало питань. По-друге, поет вміло використовує особливі фольклорні прийоми, стиль, образну систему, закони та художні кошти. З фольклору взято образи Кудеяра, Савелія. Народної творчості підказало М. А. Некрасову і з порівняння; окремі взагалі засновані на загадки. Поет використовує властиві народного мовлення повтори, негативний паралелізм, підхоплення кінця рядки у початку наступній, вживання пісенних вигуків. Але найголовніше відмінність фольклору від красного письменства, яке знаходимо у М. А. Некрасова, відсутність авторства. Фольклор особливий тим, що спільно складає твір, народ його розповідає, і народ ж слухає. У фольклорі авторську позицію заміняє загальнонародна мораль. Індивідуальна авторська думка чужа самій природі усної творчості.

Авторская література звертається до фольклору, коли необхідно глибше поринути у суть загальнонародної моралі; коли саме твір звернуто як інтелігентами (переважна більшість читачів ХІХ століття), до народу. Обидві ці завдання й ставив собі за М. А. Некрасов в поемі «Кому на Русі жити добре».

И іще одна найважливіший аспект відрізняє авторську літературу від фольклору. Изустное творчість не знає поняття «канонічний текст»: кожен слухач стає співавтором твори, по-своєму переказуючи його. До такого активному співтворчості автори і читача і намагався М. А. Некрасов. Саме тому його поема написана «вільним мовою, максимально наближеним до простонародної промови». Вірш поеми дослідники називають «геніальною знахідкою» М. А. Некрасова. Вільний і гнучкий віршований розмір, незалежність від рими відкрили можливість щедро передати своєрідність народної мови, зберігши його влучність, афористичність й особливі поговорочные обертів; органічно вплести в тканину поеми сільські пісні, приказки, голосіння, елементи народної казки (чарівна скатертини-самобранки частує мандрівників); майстерно сотворити й задерикуваті промови підпилих ярмарку мужиків, і автентичні русальні монологи селянських ораторів, і вздорно-самодовольные міркування самодура поміщика.

Красочные народні сцени, повні життя і рух, хороводи характерних виразних осіб і постатей — усе це створює неповторне багатоголосся в некрасовської поемі.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.