Каменный гість. 
Маленькі трагедії. 
Пушкін О.С

Каменный гость. Маленькі трагедии. Пушкин А.С..

Leporello. O statua gentilissima Delgnar «Commendatore!.. …Ah, Padrone! Don Giovanni.

Сцена перша.

Дон Гуан і Лепорелло Вершники дісталися Мадрида і чекають українські темряви, щоб пробратися до міста невпізнаними. Дон Гуан хвалькувато заявляє: Ну й біда, хоч й довідаються. Тільки б Не зустрівся мені сам король. Втім, Я нікого в Мадрите не боюся.

Ему набридло на засланні, де зараз його майже помер із нудьги. Дон Гуан згадує своїх коханих. «А живі будемо, будуть та інші», — каже Лепорелло. Тепер ж Дон Гуан прагне Лаурі, жодній із багатьох.

Ожидая темряви в Антоньевом монастирі, він дізнається від ченця, що сюди є Дону Ганна, дружина вбитого їм командора, поплакати на могилі чоловіка. Він вирішив ознайомитися з вдовою, а поки квапиться до Лаурі.

Сцена друга.

Комната. Вечеря у Лаури Лаура співає, її шанувальники зачаровані співом. Вона виконує пісню, змайстровану Доном Гуаном. Дона Карлоса роздратований: його брат убитий Доном Гуаном. Кавалер лає Лауру та її коханця, та різко відповідає, а згодом молодики миряться, розуміючи безглуздість їх сварки.

Гости розходяться, Лаура справляє на себе Дону Карлоса. Він цікавиться, що робитиме Лаура, коли краса її пройде? Але Лаура легковажна і хоче звідси замислюватися: «Тоді? Навіщо // Про це думати? що з розмова?» Раптом з’являється Дон Гуан і жене Дону Карлоса, той дізнається кривдника і викликає його за дуель. Дон Гуан згоден «вбити» кавалера завтра, але Дона Карлоса наполягає на негайному поєдинку і падає вбита.

Лаура обурена убивством у її оселі. Дон Гуан обіцяє: Залиш його: перед світанком, рано, Я винесу його передачі під епанчою І покладу на перехресті.

Сцена третя.

Памятник командора Дон Гуан ховається в монастирі, поблизу пам’ятника командору, спостерігаючи за Доной Ганною. Він вбранні ченця, щоб жінка не цуралася його. Вдова пропонує йому помолитися із нею, заперечує, що недостойний такої честі: «Не дерзну порочними вустами // Благання святу вашу повторювати…», зізнається Доні Ганні, що ні чернець, а пристрасно закоханий у неї. Жінка не хоче слухати ці промови, вони спокушають її за труні чоловіка. Тоді Дон Гуан напрошується побачення у домі Дони Анни, вона погоджується. Дон Гуан щасливий, він наказує слузі покликати командора. Лепорелло боїться, йому здається, у відповідь на запрошення статуя кивнула. Дон Гуан не вірить і саме вирішує звернутися до статуї, боїться, бачачи кивок командора.

Сцена четверта.

Комната Дони Анни Дону Ганна, не знаючи, і ній убивця чоловіка, розмовляє з Доном Гуаном, назвавшимся Дієго. Вона заміж за багатого Дону Альвару за наказом матері. Дон Гуан клянеться їй у жагучої любові, вдові грішно слухати ці промови: «Дієго, перестаньте: я грішу, // Вас слухаючи, — мені вас любити не можна, // Вдова має і труні бути правильна». Дон Дієго гребує брехати улюбленої жінці, він відкриває їй своє ім'я: «Я Дон Гуан, і це тебе люблю». Дону Ганна здивована. Дон Гуан каже, що поголос описувала його лиходієм, і, можливо, це й дуже, проте «…Я весь переріс. // Вас полюбя, люблю я чеснота…». Він вымаливает прощення Дони Анни, шукаючи продовження побачень, але входить запрошений командор. …Про, важко Пожатье кам’яною його десниці! Залиш мене, пусти — пусти мені руку… Я гину — скінчено — про Дону Ганна! Проваливаются.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.