Блок і революция

Блок та.

Проблема відносини Блоку до революції складна й загадкова. З одного боку, завершуючи «Дванадцять» чином Христа, несе прапор, Блок дає зрозуміти, що — дуже позитивний, але, попри це, в сцені вбивства звучать ноти щирою про жаль і співчуття до убитої дівчині, колишньої, загалом, представницею й віджилого світу. Цю позицію дає можливість припустити, що осмислення поетом революції швидше містичним, ніж логічним. Блок бачив у ній історичне явище, покликане звільнити і ощасливити людей, а процес переходу усього світу інше, стан, що призводить до переродженню як суспільства, а й человека.

Построение поеми «Дванадцять» дає чітке уявлення про систему світу, куди прийшла революція. На початку твори дається опис Про те, що успадкували від колишнього життя. Це — клаптики і шматки фраз, сталий розвиток і безглузде рух снігу і вітру, убогість й темрява. Основними властивостями Старого Світу є її розірваність і безцільність, його двухцветность. Блок року визнає за таким світом права життя. Бариня, піп, письменник — лише пародії на людей. Такий світ подібний до шкаралупі, з якої вже вылупился пташеня, т. е. двенадцать.

Они є єдиною силою, здатної поступальну ходу серед руїн старого. Вони мають мети, але є структура і упорядкованість, створюють враження свідомості. Зіткнення між двох світів, світом хаосу й цивілізованим світом порядку, дано в сцені вбивства Катьки.

Надо сказати, що різні частини поеми написані різних ритмах, причому темі дванадцяти супроводжує розмір маршу, тема ж Катьки доти, що з тим сталося* дана в ритмі частівок. Тим самим було виводиться корінна відмінність двох систем поглядів, двох світоглядів. У першому випадку, в описах дванадцяти, наголошується їх згуртованість і спрямованість — найголовніша, мій погляд, сила революції. Поет неспроможна не визнати перемоги цього життя. Розмір частівок, навпаки, переконує в несучасності і приреченості всього старого, всього те, що дороге самому поетові. Адже справжнє почуття просвічує в монолозі Петьки, несущому у собі музику колишніх віршів Блоку. Але водночас поет розуміє: лише доступне, вже мушу лише повернути, а й навіть частково воскресити. Тому хоча й відмовляється Петруха від міста своєї любові, адже «інше нині час», немає почуттю у світі, переробленому революцією. У цій роздвоєності й полягає найбільша трагедія поета. З одного боку, вона може залишатися у старому світі, але водночас не може піти разом із дванадцятьма, заперечують поэзию.

Получается, що Блок приймає і водночас так само революцію, визнаючи з ним безумовне і законні підстави змінити всесвіт, але з знаходячи ній свого місця. Цікаво, що наприкінці поеми старий світ перетворюється на маленького бездомного пса, увязавшегося на людей. Це свідчить про тому, що дванадцять справді вирвалися із попереднього космосу, і точаться вже в цілком інакшому просторі, відомі самим Христом.

Образ Христа може мати багато значень, причому незрозуміло, яке з нього відповідає задуму поета. Мені здається, що це символ обраний Блоком оскільки Христос — Боже, і посланник Бога, тобто вищого, вселенського сенсу, але, водночас, він — страждаюча людина, що йде на Голгофу. Виходить, що Христос, йдучи попереду дванадцяти з кривавим прапором, як благословляє і виправдовує їх, у і вказує їм шлях страждання і, то, можливо, смерти.

Суммируя все сказане, можна зрозуміти, що. Блок приймав й виправдував би революцію, але з бачив свого місця у мінливому світі, ні кінцевої мети всього того що відбувається. Він руйнація старого вписувалося у картину розвитку життя оскільки, на його думку, вся непристойність і просто бруд навколишнього його суспільства не можна було знищена, а єдиною силою, здатної очистити всесвіт, вона бачила архийную силу «дванадцяти» — чи робочих, чи солдатів, і може бути, і арештантів, які мають нічого загального ні з нею самим, ні з нашим суспільством, коли він жил.