Система роботи шкільного психолога з профілактики та подолання проблем статево-рольової поведінки старшокласників

Cистема роботи шкільного психолога з профілактики та подолання проблем статево-рольової поведінки старшокласників

Зміст

1. Загальна характеристика старшого шкільного віку.

2. Проблема статево-рольової поведінки особистості та її вивчення у сучасній психолого-педагогічній літературі.

2.1 Пубертат та особливості того, як він відбувається.

2.2 Комунікативні риси та стиль спілкування юнаків та дівчат, специфічні відміни у міжособистих стосунках.

3. Експериментальне дослідження статево-рольової поведінки старшокласників

3.1 Загальні питання організації дослідження.

3.2 Методи та методики дослідження.

3.2.1 Вивчення статево-рольових якостей. (ACL-шкала A.B.Heilbrun.)

3.2.2 Вивчення структури самосвідомості.(Столін.)

3.2.3 Вивчення мотивації афіліації (А. Меграбян).

3.2.4 Вивчення рівня суб'єктивного контролю (Дж.Роттера).

3.2.5 Вивчення соціального статусу-соціометрія.(Показники: індексу експансивності та соціометричний індекс.)

3.3 Програма циклу занять групи старшокласників які мають проблеми статево-рольової поведінки.

3.4 Результати дослідження та їх аналіз.

Висновки.

Література.

Додатки.

Вступ Тема нашої дипломної роботи -«Система роботи шкільного психолога з профілактики та подолання проблем статево-рольової поведінки старшокласників. «.

Вибір теми та її актуальність обумовлені як нашим особистим інтересом до цієї проблеми, так і можливістью використання отриманих результатів в практичній діяльності психолога.

Актуальність теми зв’язана з тим, що проблеми статево-рольової структури та статево-рольової поведінки старшокласників довгий час знаходилися на перефірії психологічних досліджень. В той же самий час статево-рольові творення виявляються стержневими та простромлюють собою усю структуру особистості саме з ними пов’язано виникнення багатьох психосоматичних відхилень у поведінки. Саме вони впливають на формування «Я" — концепції та на міру адекватності самооцінки людини. А саме ці особистісні особливості багато у чому є найважливішими для старшого шкільного віку і, саме у старшому шкільному віці ми можемо допомогти їх адекватному формуванню.

Цю тему досліджували Кон И. С., Исаев, Кочарян А. С., Каган, Козлов Н. И., С.В., Ковалев, Ю. Е. Альошина, И. В. Гребенников, Ф. Райс, Е.Г. Ейдеміллерта В. Юстіцкіс.

Найменш досліджені такі аспекти проблеми: взаємовплив особливостей симптомокомплексу маскулинності-фемінінності та особистих якостей учнів різної статі та віку; взаємозв'язок особливостей симптомокомплексу маскулинності-фемінінності та психосоматичних розладів; можливості та методи психологічної корекції статева-рольової поведінки.

Саме цим обумовлений вибір об'єкту та предмету самого дослідження.

Об'єкт дослідження: статева-рольова поведінка.

Предмет дослідження: можливості психологічної корекції статево-рольової поведінки старшокласників.

Мета дослідження: вивчити особливості її психологічної корекції за допомогою соціально-психологічного тренінгу з елементами тренінгу особистісного зросту.

Гіпотеза дослідження: Якщо роботу з формування адекватної статево-рольової поведінки старшокласників будувати з урахуванням їхніх особистісних особливостей, то ця робота буде не тільки більш ефективною, але й буде допомагати складанню більш сприятливого психологічного клімату учнівського колективу.

Задачі дослідження:

Вивчити психологічні особливості старшого шкільного віку.

Вивчити сучасний стан аналізу проблеми формування статево-рольових особливостей та статево-рольової поведінки старшокласників в сучасній психолого-педагогічній літературі.

Провести психодіагностичне тестування особистісних особливостей та стилів поведінки учнів старшого шкільного віку.

Розробити програму та провести цикл тренінгових занять з формування адекватної статево-рольової поведінки та профілактики проблем міжособистісного та самосприйнятя з учнями 10 класу НВК № 116.

Провести повторне психодіаностичне тестування учнів 10 класу та на цій підставі зробити висновок, щодо ефективності запропонованої програми.

Розробити рекомендації системи роботи шкільного психолога з формування адекватної статево-рольової поведінки та стереотипів школярів.

Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених задач були використані такі методи та методики дослідження: метод спостереження, метод інтерв'ю, методика вивчення симптомо-комплекса маскулінностіфемінінності (ACL-шкала статево-рольових якостей A.B.Heilbrun), методика вивчення структури самосвідомості.(Століна), методика вивчення Локусу контролю.(УСК — Дж. Роттера), вивчення соціального статусу-соціометрія (індекс експансівності та соціометричний індекс), вивчення мотивації афіліації (А. Меграбян), методи математичної статистики.

Наукова новизна та практична цінність роботи визначаються вибором предмету дослідження, наведенням рекомендацій щодо системи роботи з формування адекватної статево-рольової поведінки учнів та можливостями використання отриманих результатів у практичній діяльності психолога закладу освіти.

Експеримент та апробація результатів дослідження були проведені на базі НВК № 116 Дзержинського району м. Харкова

Структура роботи: робота складається з вступу, двох теорітичних та експериментальної глав, висновків, списку використанної літератури, 31примірників, додатків.

Загальна характеристика старшого шкільного віку У підлітків складаються дві, несхожі одна на одну, системи взаємовідносин:Одна із дорослими, друга — із однолітками. Взаємини із ровесниками будуються як рівно партнерські, у той самий час, як із дорослими: батьками, вчителями, залишаються не рівноправними. Оскільки спілкування із товаришами починає приносити підлітку більше користі, ніж інші, у задоволенні його актуальних інтересів та потреб, він починає проводити більше часу із ровесниками. В старшому підлітковому віці у дітей зустрічаються три типа взаємин, які відрізняються що за мірою близькості, за змістом та за функціями, які вони виконують у житті. Зовнішні, епізодичні, ділові контакти служать задоволенню сьогоденних інтересів та потреб, незаторкуючи глибоко особистість; спілкування на рівні товариства допомагає взаємообміну знаннями, вміннями та навичками; установлюючи дружні стосунки, підлітки вирішують вже питання особистого характеру. Рання юність — це час коли настає перехід до дорослості, перші риси якої, з’являються у підлітків .

Разом із тим у судженнях, міркуваннях, що до свого майбутнього, ще наявні риси властиві для несформованої особистості школи, відповідно у цьому періоді, відбувається становлення морального рівня самосвідомості.

Для дітей що, досягли юнацького віку, завдяки випереджуючому розвитку їх інтелекту, стають відкритими на обговорювання і розуміння багато які питання. Юнаків та дівчат ці питання хвилюють не остільки як теорія, оскільки тому що ці питання пов’язані з їх власним моральним самовизначенням, пов’язаним з початком пори кохання та встановлення інтимних взаємин із представниками протилежної статі.

Серед тих моральних проблем, які протягом тисячоліть хвилювали людей знаходяться проблеми добра і лиха, справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності. Підлітки дорослішають, а це зазначає, що вони виробляють власні критерії оцінки особистістю себе самої і оточуючих її людей та спрямування власного розвитку.

Бурхливі соціальні зміни, які відбувалися за останні кілько десятків років у світі та у нашої країні та перетворювання, що відбуваються до сьогодення, власною логікою вимушують молодь робити вибір самостійно, особисто орієнтуючись у всьому та займати цілком незалежні позиції.

Сучасні юнаки та дівчата у свої психології значно відрізняються від молоді, що жила декількох десятків років тому.

Само життя виробляє у більшості юнацтва більш відкритий погляд на світ, більш розгорнутий та реалістичний погляд, що до поставлення на вирішування більшості проблем морально-етичного характеру, самостійність суджень, не виключая із кола питань таких проблем: соціально-політичні, економічні, релігійні, які раніш не розглядали як юнацькі. Наява у підлітка, вже більш властивих для дорослих, інтересів спонукає його до ініціативної перебудови взаємовідносин із оточуючими його людьми. Він сам починає висувати підвищені вимоги до себе та до дорослих і протестує проти ставлення до нього як до маленького. Підліток потребує розширювання його прав відповідно його обов’язкам, які підкреслюють дорослі. Як реакція на непорозуміння з боку дорослих людей, у підлітка часто виникать різні типи протесту, непідкорення, неслухняності, які у крайньої формі проявляються у відкритому вияві непокори, негативізму. Важлива умова попередження і подолання конфліктів, коли вони вже виникли, — це перехід дорослого на новий стиль спілкування із підлітком, зміна ставлення до нього, як до дорослого, на противагу ставленню як до дитини. Що, окрім іншого, означає передачу відповідальності у цілокупної мірі за власні вчинки та надання можливості вільно діяти.

Поліпшенню між особистих взаємин сприяє спроба встановити довірливі, дружні та взаємоповажливі відносини між підлітком та дорослими і ровесниками. Виникають ще до підліткового віку і продовжуються у ранньому юнацтві окремі, відносно незалежні, взаємини дітей та дорослих, дітей із однолітками. Відносини із ровесниками, у свою чергу, розподіляються на дружні та приятельки, взаємини із дорослими на особисті та ділові. Система взаємин у ранньої юності стає сложнійшою, ніж вона була у підлітковому віці. У цієї системі взаємин старшокласники починають грати багато ролей соціального плану.

Міжособисте спілкування в юності забирає ще більше часу, гіж у підлітковому віці, причому більша частина часу, витрачається на спілкування із однолітками. Визнанням та повагою у юнаків та дівчат користуються такі ровесники. Які доводяться їм близькими друзями, з іншими підтримуються тільки приятельські стосунки. Особливою повагою користуються такі юнаки та дівчата, які самі уважно, ТА ПО ДОБРОМУ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ЛЮДЕЙ. Різноманітні стосунки до яких включаються молоді чоловіки та жінки, втрачають свій безпосередній характер та перетворяться у такі, які більш подібні до стосунків мі дорослими.

Такі особисті рис як чуйність, стриманість, доброзичливість, поступливість добре почуття гумору сприяють тосу щоб бути прийнятим у середовище ровесників. Ці юнаки та дівчата звичайно упевнені у собі, завжди більш природно тримаються, енергійні, активні, належить до числа лідерів, допомагають своїм друзям у різноманітних справах. Соціально-психологічно ізольованими, виявляються, напроти — скуті, невпевнені у собі, знервовані, невпевнені у собі, замкнені; такі однолітки викликають негативне ставлення до себе. Ее користуються повагою і така, які власну увагу та інтереси спрямовують виключно на себе, які нетактовні, брутальні та байдужі до оточуючих їх людей

Найважливішим особистим надбанням юнацького віку є оволодіння моральними нормами. З’являється потреба у близькому другі, виникають особливі вимоги до дружніх взаємин: взаємна щирість, порозумінні, чуйність, вміння тримати у таємниці інформацію щодо особистого життя друзів. Єдинство ціннісних орієнтирів, «спорідненність душ» стає все більш значущою особливістю, визначаючою взаємини підлітків.

Інфантість не властива для сучасної молоді, ій не властиві ні дитяча наявність, ні підлітковий негативізм, ій навпаки властивий більш тверезий погляд на життя, набагато більша незалежність та самостійність на відміну від юнаків та дівчат живших десятьтридцать років тому.

Справедливість молодіжжю сучасною сприймається не так, як вона сприймається дітьми: «справедливістьце коли усім однаково». Юнаки та дівчата сьогоденністі сприймають принцип справедливісті ближче до такої трактовки: «Від кожного по здібностям, кожному-по його праці та його реальному вкладу у спільний добробут. «Набагато глибше сприймається та розуміється принцип порядності Для молоді він, з одного боку овіян романтикою, а з іншого обгрунтован цілком на реальних позиціях, коли засновуючись на ньому оцінюються дії та вчинки людей: батьків, вчителів, товарищей та друзів. Особливо цілокупно цей принцип виявляє себе у ставленні старшокласників до батьків та вчителів. На відміну від молодших підлітків, старшокласники більш об'єктивні і поважливі у ставленні до дорослих.

На закінчення школи більша частина юнаків та дівчат являють собою людин, що практично сформовані морально, мають зрілу життєву позицію, побудовану на моральних принципах, яка на рівні із здібностями, мотивами та рисами характеру являє із себе чотверте найважливішеновоутворення дитинства, із числа особистих.

Поряд із запитаннями моралі, світогляд людини включає до себе: социально-політичні, екологічні, наукові, культурні, релегійні та інші стійкі погляди. Особливість юнацького життя у тому, що саме на нього випадає активний процес установлення світогляду. До закінчення школи ми маємо справу із людиною, світогляд якої більш-менш визначився із поглядами хоча б і не повністю та остаточно, але більшою мірою сформованими та стійкими.

Світогляд сучасної молоді формується під впливом багатьох різноманітних, на різний лад аргументованих, маючих сильні та слабаки сторони погляди, серед яких немає ні абсолютно істинних, ні цілковито невірних. Такі умови социально-політичного оточення мають як позитивні, так і негативні аспекти впливу на структуру «Я-образу».

Позитивний вплив полягає у тому, що відсутність єдиного та однозначного орієнтира спонукає юнаків та дівчат до самостійності думок, суджень та прийняття власних рішень, сприяє вмінню відокремлювати власні цілі від нав’язаних оточенням. Таке становище допомагає прискореному розвитку та перетворенню юнаків та дівчат у зрілих особистостей, що мають власні погляди та сдібгі їх відстоювати і аргументувати. Але, з іншого боку, подібна ситуація (соціально-політичні обставини) у суспільстві веде до прискореного поділення людей на групи, які відрізняються, притому суттєво, одна від одної на рівень соціальної та моральної зрілості, на світогляд; веде до отставання одних та прискореного розвитку інших.

Під впливом бурхливого розвитку риночних відносин поняття «економічний світогляд» на рівних засадах із іншими увійшло до налего життя. Але, оскільки, штучно створене, раніше госодствуючею, ідеологією протиставлення економічного та культурного життя сохраняється у свідомості до сьогодення (чому сприяють нецивілізовані способи ведення ринку), остільки деякі юнаки та дівчата, що мають схильність до занять різноманітними видами мистецтва мають, нажаль негативні установки, що до економічних наук, до як до нібито не заслуговуючи на увагу. Навпаки, економічні знання іноді одержують малоосвічені люди, які до всього мають прагматичний підхід, чого, зростає несхожість поміж різними верствами молоді.

У ході досліджень, проведених Т.В.Снегірьовой, були виявленні такі шість типів цінностно-часової структури «Я-концепції», що являють собою індивідуальну своєрідність самовизгаченя особистості у ранньому віці та, що відбувають у собі співвідношення минулого, теперішнього та майбутнього «Я»:

Усі три «Я» приємственно пов’язані одне з одним та у рівної мірі відповідають ідеальному «Я».Це суб'єктивна гармонічна уява людини про себе.

Наявне «Я» у більшої мірі прагне до майбутнього, ніж до минулого «Я». Минуле уявляється зовсім чужим та ставлення до нього завжди критичне. Наявне «Я» виступає як нова, більш досконала ступень у самовизначенні особистості

Майбутнє «Я» відірвано від теперішнього. Усі три пори існування «Я» сприймаються як абсолютно розмежовані та різні. До ідеального «Я» відповідає тільки «Я» майбутнє.

Ідеальне «Я» не включено ні до сучасного, ні до минулого -, ні до майбутнього «Я», воно ізольовано від них та не приймає участі у розвитку особистості.

Минуле та наявне «Я» приємственно пов’язати одне з одним. Інший полюс, відмінний від них, створюють майбутнє та ідеальне «Я», також пов’язані одне з одним. Людині, що має таку структуру «Я» властива низька самооцінка та відсутність звички шукати засоби зблизити минуле та теперишнє «Я» із ідеальним та майбутнім «Я».

Наявне «Я» зовсім випадає із процесу розвитку особистості. Воно відірвано від минулого та немає з в’язів із майбутнім, не відповідає до ідеального «Я».

Виявляється, що у ранньому юнацькому віці найбільш розповсюдженими буває другий із перелічених варіантів. Певна «Я"-концепція найбільш відповідає юнацькаї вікової нормі: наявне «Я» більш прагне до майбутнього, ніж до минулого. Критичність до минулого дитинства тут супроводжується стримано-високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив на майбутнє.

На другому місці по частоті зустрічаємих стоїть перший варіант:

Усі три «Я» сприймаються гармонічно та рівно відповідають ідеальному «Я». На третьєм місці у цьому віці стоїть, відповідно, трерій варіант.

Інші сполучення «Я"-образів являють для юнацького віку скоріш виняток і можуть бути розглянуті як вікові психологічні аномалії.

Дослідження Снєгірьової вказують на наявність тенденції, характерної для ранньої юності: сполучення критичного ставлення до себе у минулому та спрямованість на майбутнє. Разом із цим має підтвердження висновок, зроблений на початку, при порівнянні вікових періодів — підліткового та юнацького — про часткову гармонізацію стану особистості у ранньому юнацькому віці на порівняння із підлітковим віком. Значно поліпшуються від підліткового до юнацького віку багато які інші особисті якості. Усе ж таки остаточного формування особистості у цей період не відбувається Потрясіння цього віку ні менш складні, ніж підліткові кризи, проте вони інші за своєю якістю та пов’язані із труднощами самовизначення: «яким мені бути?»

У ранньому юнацькому віці у багатьох відзначається підвищена невротичність. Цей вік-вік спеціфичних контрастів, які характеризують, як внутрішній світ людини, так і коло його між особистих взаємовідносин. У юнацькому вікі більш, ніж у інші періоди життя, зустрічаються акцентуйовані типи характеру, спостерігаються швидкі несподівані та часті переходи від одного до іншого настрою, від радості до смутку, від веселощів до нудьги, від ейфорії до зневір'я. Юнаки та дівчата схильні до емоційності, імпульсивних дій, образливі, схильні до категоричності у поглядах на життя, до недостатньо продуманих вчинків.

Психологи підкреслюють деякі характерні риси старших школярів. Наприклад Р. С. Німов виділяє наступні основні риси ([ 1;с.244]) :

Інтелектуальна зрілість, включаючи, нравствінну та світоглядну, здібність старших школярів ставити та вирішувати життєві задачи. Цю здібність багато хто з них підтвердив на практиці.

Значні також особисті відміни старшокласників, причому на сьогоднішній день, спостерігається тенденція до зростання цих відмін, оскільки вона пов’язана із диференціацією учбових програм, учбових закладів, відносно більшим вибором щодо учбових предметів. Необхідно відзначити, що індивідуальні особливості обумовлені соціальним оточенням та різними заходами виховання у сім'ї та в учбових закладах, а відповідно сам старшокласник та його вихователі встановлюють різні еталони, у порівнянні із якими, розглядають та оцінюють досягнення у різноманітних колах діяльності та розвитку особистих якостей. Старші школярі, незалежно від іх особистих здібностей, як правило, вже знають, розуміють та додержуються означених їх оточенням, норм моралі.

Їх моральна свідомість досягає достатньо високого рівня зрілості, диференціації та стабільності при виражених індивідуальних відмінах у змісті ціх норм моралі, яких вони дотримуються. Ці норми мають сложну індивідуальну структуру та співвідносяться до усіх основних видів спілкування та діяльності.

Більшість старшокласників самовизначаються, щодо вибіру фаху до закінчення школи. В них складається професіональна перевага, яка всеж не завжди визначає кінцевий вибір професії. Індивідуальні відміни тут когут бути дуже значні. Так деякі діти вже на при кінці підліткового віку знають ким вони стануть, тоді як інші не роблять цього остаточного виліну навідь тоді як фактична=о вже придбали професіональну освіту та робоче місце.

У ранньому юнацькому віці завершується формування соціальних настанов, до того ж воно (формування) торкається жо усіх компонентів настанов: когнітивного, емоційного, поведінного. Хоч, період ранньої юності характеризується великими протиріччями, внутрішньою суперечністю та змінністю багатьох соціальних установлень.

У юнаків та дівчат можна виявити такі акцентуації характеру, які не можні зустріти ні в якому іншому віці, до того між окремими рисами характеру та їх про явленнями може бути багато супереченнь, що вирівнюються на при кінці періоду кризи ранньої юності. У цьому вікі школярам властива підвищена увага до внутрішнього світу людини, відзначається вікова інтровертірованість. Юнаки та дівчата відчувають, що їх особисто турбують такі теми як: відчужування, відокремленість, власна потреба у інших людях та бажання бути потрібним іншим, терпимість та категоричність та інші моменти між особистих взаємин.

У юнацькому вікі часто зустрічаються почуття самотності, яке, як думає Е. Фромм, коли воно загострене та продовжене, та не зникає із переходому новий віковий період, то може привести до зруйнування психіки «также як фізичний голод до смерті, моральна самотність також незтерпна, як фізична; більше того, фізична самотність стає незносною тількі коли вона супроводжується і самотністю морального. На щастя це почуття ні є у юнацькому віці стабільним. Якщо установлені довіра та повага у міжособистих стосунках з оточуючими людьми воно швидко зникає.

Ранній юнацький вікце пора першої любові, виникнення інтимних емоційних стосунків між юнаками та дівчатами. У стосунках, про які, йде мова, формуються особисті якості: вірності, прив’язаності, відповідальності за долю коханої, близької людини. Разом із загальними нравственими установами ці якості народжують визначену індивідуальну відповідь на питання «Яким мені бути?»

До новостворенньцього віку належать такі як:

завершується формування абстрактнологічного мислення, яке стає основою для формування наукового світогляду;

формується система знань та вмінь, лежачих в основі оволодіння майбутньою професією;ф завершення формування свідомості;

формується система особистих цінностних орієнтирів;

ідеалів та переконань;

мрії як своєрідного плану на майбутнє;

2. Вивчення проблеми формування статева-рольової поведінки та між особистих стосунків старшокласників у сучасній психолого-педагогічної літературі

2.1 Пубертат та особливості того, як він відбувається пубертат особистість спілкування самосвідомість Статеве дозріваннєцентральний психофізіологічний процес підліткового та юнацького віку. Його спеціфичними функціональними ознаками є менархе у дівчат та еякулярхе у юнаків. Середній вік менархе має коливання зараз у різних країнах та середовищах від 12,4 до 14,4 років, а вік еякулярхевід 13,4 до 14 років. У основі статевого дозрівання лежать гормональні зміни, які тягнуть із собою зміни у будові тіла, у соціальної поведінці, зацікавленнях та самосвідомість.

Проте термін початку та завершення пубертата, равно як і форми його відбування, дуже індивідуальні. Почасти це обумовлено біологічно. Однак, статева конституція безпосередньо впливає тількі на фізіологічні потенції індивіда. Характер його сексуально-еротичних хвилюваннь та прив’язаностей (вибір об'єкта, співвідношення ніжністі та чуйністі, продовжиності та сили прив’язаність), визначається не статевого конституцією, а вихованням особистих якостей та соціальними умовами розвитку особистості.

Дуже важлива також, суб'єктивна сторона справи: як сам підліток сприймає, переживає та оцінює пубертатні події - менархе, ночні полюції, зміни у будові тіла, наскільки він готов до них психічно викликають ці зміни іспуг, чи радість та інше. Це залежить від соціальних умов розвитку, включаючи статеву освіту, також і від індивідуальних особливостей підлітка. Нажаль, ці фактори, насамперед у юнаків, мало вивчені. Проте, якщо не враховувати самосвідомість, об'єктивні дані про фізичну та сексуальну поведінку підлітків позбавлені реального психологічного змісту та часто інтерпрітуються свавільно.

Педагогів дуже цікавять вікові норми статевої поведінки: коли дитина починає інтересоватися питаннями статі, коли вона уперше закохується, коли підліток, чи юноша (дівчина) уперше вступають у статевий зв’язок та інше. Загальної відповіді на це питання не має та бути не може. Вже не говорючи, про те, що одна і таж подія (наприклад, поцілунок) може мати у різному віці цілком неподібний психологічний зміст, статистичні норми статевої поведінки не однакові у різних соціальних групах.

Урбанізація, акселірація, науково-технічна революція, ускладнення процесів виховання, більша, ніж у минулому автономія підлітків та юнацтва від ботьків, жіноче рівноправіє, більш доступна інформація по питанням статевого життя та наява ефективних контрацептивів сприяєбільш ранньому початку статевого життя та лібералізації статевої моралі. Ці зрушення помічаються повсюди, де проводяться систематичні дослідження ([3], с.215).

Дані дослідженнь С. И. Голода показали, що з 500 студентів, опитанних у 1971 році почали статеве життя до 16 років — 11,7 чоловіків та 3,7% жінок, між 16 та 18 роками 33,2% чоловіків та 15,9% жінок.

По данним естоньских вчених (О.Тавіт та Х. Кадасктік, 1980р.) до 14 років перший статевий зв’язок пережили 1,5% хлопчиків та 0,4% дівчат, в 14−15 років відповідно- 4,4% та 1,1% у 16−17 років- 21,8% та 11,1% у 17−19 років відповідно-34,8% та 34,6%. Головним мотивом зближення хлопчаки називають наперед усього допитливість (його називали 45% чоловіків, переживших цю подію у 15 роківперша група та 51% у 16−17 роківце друга група), потім вказували на мотив кохання (15% у першої групі та 20,5%- у другої) та наполягання партнера (відповідно 15,5% та 19,2%). Жінки посилаються на допитливість ріже (12,5−13% по тим же групам), на першому місті у них стоїть кохання (25 та 42,6%) на другомунаполегливість партнера (255 та 21%). Окрім того, жінки, почавшиє статеве життя до 15 років, часто посилаються на економічну необхідність (25%), а чоловікина фізічну (5% упершої групі; 16,4% - у другої; 21,3% серед тих, хто почав статеве життя у 18−21 рік).

Вік початку статевого життя та ієрархія, мотивів у школярів дуже різні. Але їх сексуальна поведінка, автономна від матрімоніальних планів та намерів, та сприймається переважно у комплексі любовно-романтичних та гедоністичних цінностей. Аніж молодше підліток на мить свого першого статевого контакту, тим меньше цій зв’язок мотивується коханням, тим більш у ньому випадкового, сітуативного.

Зводити усі, пов’язані із цим, проблеми та індивідуальні відміни до питаннь моралібуде дуже спрощенною точкою зору. Як показують дослідження Г. Айзенка (1970), стиль статевого життя чимало залежить від типа особистості. Екстраверти раніш, ніж інтроверти, починають статеве життя, вони мають сексуальні контакти частіше, із більшим числом партнерів та у більш різноманітних за формою контактах; екстраверти додають переважне значення еротичної грі, скоріш звикають до сексуальних стимулів і тому більш орієнтовани на зміну партнерів, ситуацій і т.п. Екстравертам легше зближатися із особами протилежної статі, вони більш гедоністичні, одержують більш задоволення та радісті від власної сексуальністі та не відчувають у зв’язку ізнею тривоги та сумндву. Стримані та інертні, інтроверти схильні до більш індивідуалізованих, витончених та стійких стосунків, що багато у чому, пов’язано із їх псиїологічними проблемами та труднощами. Психотики відрізняються високою статевою збудженісттю, не визнають соціальних та моральних табу, проте вони рідко бувають задоволені своїм статевим життям, серед них не виняткова схильність до девиантної поведінки, включаючи груповий секс, їх настанови відрізняються грубою біологізацією статевої ролі (насамперед власної)у протилежність «інтровертним"-романтичним цінностям. Невротики часто мають сильну сексуальну тягу, але не спроможні задовольнити її через, ще сильніши за неї, почуття провини або тривоги з приваду статевого життя, а також через труднощі у спілкуванні. Сексуальність, часто, здається невротикам небезпечною та огидною, а власна тяга ненормальною. У них, на фоні такого ставлення до ролі статі у їхньому житті, не є виключенням психосексуальні проблеми.

Зацікавленість дитини, щодо ританнь статєвого життя, виникає заздолегідь до початку її статеваго дозрівання. Цей інтерес, спочатку пов’язаний із еротичними хвилюваннями та з’являється як прояв звичайної допитливісті: дитина бажає знати, що із себе уявляє та сфера

Життя, яку дорослі так старанно від неї приховують. У перехідному віці інтерес до питаннь статі стає напруженим та особистим. До тогож, багато що залежить від виховання.

На відміну від античної Греції, із її культом тіла людини, традиційна християнська мораль вважає будь-які телесні прояви низькими та неприпустнимими. Проте людина здобуває від органів свого тіла різноманітні відчуття, її із раннього дитинства навчають не виказувати уваги щодо них та ні в якому разі не розмовляти про ці «непристойні речі».

Такі стеріотипи масової свідомісті ведуть молодь до уяви про своє тіло, як про щось непристойне; про те що телесні відчуття зачислюються до компетенції лікаря: якщо ти відчуваешь якийсь свій орган-це ознака захворювання. Тим часом, для людини дуже важливі позитивніемоції, які вона получає від свого тіла. Наприклад, спортсмен набуває фізичне задоволення від зугрітих, добро тренованих м’язів і це самовідчуттябільш важливий психологічний стимул, ніж абстрактноя «дбайливість про здоров'є».

Незажаючі на такі негативні наслідни, стереотипи масової свідомості, вельми могутні. Насамперед суворої цензурі підлягає нагота та усе, що пов’язано із сферою статі.

Н.В.Козлов у своєї книжці «Як ставитися до себе та до людей.» Порушує питання про те, як та із допомогою чого, можно кваліфікувати будьщо, як нравствене та безнравствене. Ця задача не абстрактно-теорітична, а навпаки життєва, із якою ми зустрічаємося багато разів на дню. Автор подмічає які саме критерії, вельми «спрощені», є найросповсюдженими, от основні з них:

— Нравствено те, що «вважаю моральним я» .-Таким чином, індивід орієнтується на егоцентричну позицію, у наслідок чого, міркує таким чином: «Якщо мене таким чином виховали і тому я сприймаю щось нормальним, припустимим, виходить це і є норма, яку я завжди буду зхвалювати. А те, що я вважаю за потворність та неподобність, буде мене завжди обурювати і, як про мене, варте тільки осудження та викорінювання.» Цеіндивідуальна мораль, у даному випадку у достатньо категоричному та агресивному варіанті. Який і є, нажаль, найрозповсюдженіший.

— Нравствено те, що «офіційно проголошується». Те, чому, зобов’язані вчити у школі, про що пишуть у газетах та, іноді із пафосомбатьки у цілях виховання. Цеофіційна мораль. Яко створюється офіційними органами. Нажаль, такий підхід, не завжди урозумілий та нравственно виправданний.

— Крім того зовсім ізольований від дійсного життя,-«погляд більшості». Суспільна мораль, як правило — це розумний компроміс між ідеалом та життям. Це могутня сила, то саме вона, частіше за усе, дорівнюється та сприймається як саме Мораль, а фактично лише те, що -«робить більшисть». У цьому випадку індивід орієнтується ні на те, що отточення подає як мораль на словах, а на поведінку «сусіда», на вчинки які насправді характерні для людей даного середовища. Це норови, звичаї, які ми вбираємо в себе із самого дитинства та які, нажаль, або на щастя для нас закладають наші моральні норми.

— Нравствено те, що «робить людину здоровою та щасливою, не заподіюючи суттєвої шкоди іншим», — потребує додатку та уточнюваннь. Наприклад, очевидно, якщо мої вчинки заторкнули не мене одного, то є потреба зважати увагу що до інтересів іншого. Якщо це торкається не тільки двох, тоді треба враховувати інтереси оточуючих людей. Також нікому не варто називати непотрібним усе, що виходить за звичні та жорсткі рамки, властиві його особистому сприйняттю дійсності, виказувати агресію та клеїти ярлики.

2.2 Комунікативні риси та стиль спілкування юнаків та дівчат, специфічні відміні у міжособистих стосунках Психологія спіскування у підлімковаму віці будується на основі суперечності двох потреб: обособлювання (приватизації) та афіляції - потреби на лежата до групи, бути уключеним до суспільності.

Відокремлдваннє, частіш за все виявляє себе у емансіпації від контролю старших. Проте, воно діє і у стосунках між однолітками. Посилюється потреба не тільки у соціальной але і у простірінньої відокремленісті, теріторіальної автономії, у недоторканісті особистого простіру. «Як тільки у мене з’явилася своя кімната, у мене з’явилося власне внутрішнє життя,-пише Анатоль Франс.-Я здобув можливість мислити та розтмірковувати. Ця кімната була для мене єдиною, та непорявняною. Вона відокремлювала мене від всесвіту, але я у неї здобував всесвіт, усе водночас.»

У перехідному віці змінюється уява про такі поняття, як «самотність» та «відокремленність».

Діти звичпайно трактують ці поняття як деякий фізичний стан («немає нікого навколо»), підлітки ж наповнюють ці слова вже психологичним змістом, надаючи їм не тільки негативну, а вже і позитивну забарвленість.

Англійський психолог Джон Коулмен (1974р.) пропонував хлопчикам та дівчаткам 11−13 років та 15- 17 років дописати незакінчені фрази: «Коли навколо немає нікого…» та «Якщо людина одна…».Їх відповіді потім класифікували на позитивні (наприклад: «Коли навколо нікого немає, я щасливий, тому що, могу робити що завгодно.») та негативні (наприклад: «Коли людина одна, вона починає нервувати.»). Виявилося, що від підліткового віку до юнацького число позитивних відповідей росте, ав негативних-зменшуеться.

Що самостійніша, ціліспрямованіша тасамодостатня людина, тим сильніша в неї потреба бути на самоті. Самотність стає необхідною та навіть приємною, як тимчасовий стан але вона може бути сприйнята і інакше що залежить від внутрішнього настрію.

Окрім спокійного, уміротворенного відокремлювання, їснує болісна та тяжка самотністьтуга, нестерпне суб'єктивне відчуття духовної та душевної ізоляції, непорозумілості, стан незадоволенності потреб у спілкуванні, у людської близькості.

Як показують дані закордонних масових опитувань (Т.Бренкан, 1980р., Є.Остров та Д. Оффер, 1980р.) та клінічних дослідженнь, підлітки та молоді значно частіше почувають себе самотніми та незрозумілими для інших, ніж люди старшого віку.

Почуття самотністі та неприйнятісті, пов’язано із віковими труднощами становління особистості. Це почуття народжує у підлітків нестерпну спрагу до спілкування і групування з ровесниками. У спільноті з якими вони знаходять, чи мають надію знайти те, у чому їм відмовлено серед дорослих: невимушеність, спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги, визнання власної значущості.

За подібністю зовнішніх контурів соціальної поведінки, різноманітні та індивідуальні глибинні мотиви, що переховуються за юнацькою потребою у афіліації. Один шукає у суспільстві ровесників підтримки самоповаги, визнання своєї людської цінності. Іншому важливе почуття ємоційної причетністі, спільнності з групою. Третьому потрібна недостаюча інформація та комуникативні навички. Четвертий задовольняє потребу властуватита командувати іншимиж. Побільшості усі ці мотиви переснувають один одного та неусвідомлюються.

Слід означити, що комуникативні риси та стиль спілкування хлопчикив та дівчат не цілком схожий. У тому числі, що до рівню афіляції та характеру спілкування.

На перший погляд хлопчики у всякому віці більш компанійські за дівчат. Це тому, що із самого раннього дитинства, активніше за дівчат, затівають спільну гру та т.п. Почуття причетністі до спільноти ровесників та взаємини із ними для чоловіків усякого віку важливіші ніж для жінок.

Проте статеві відміни за рівнем комунікабельністі не стількі числені, оскількі якісні. Хоча вовтуження та силова гра приносять хлопчакам величезну емоційну радість, у них звичайно присутні дух змагання, гра не рідко переходить у бійку. Зміст суспільної діяльності та власна вдача у неї важать для хлопчиків більше, ніж наява індивідуальної симпатії до інших участників гри. Хлопчик обирає насамперед цікаву гру, де він зможе проявити себе, заради цього він вступає до контакту, навіть, якщо партнери йому не дуже подобаються. Чоловіча спільнота, як і весь стиль життя, швидше предметні та інструментальні ніж експресивні.([3], c.132).

Спілкування дівчат має вигляд пасивнішого, за хлопчакове, проте воно, приязніше та більш вибірче. И. С. Кон у своєї книжці «Психологія ранньої юністі.», звертає увагу до данних психологічних дослідженнь. Згідно з якими, хлопці, спочатку вступають у контакт один із одним, а лише потім, у ході гри та конфликта у справах, чи навпаки, удачної взаємодії, у них складається позитивна настанова, з’являється тяготіння одне до одного, духовний з’язок. Дівчата, навпаки, вступають в контакт, як правило із тими хто їм подобається, зміст суспільної діяльності має для них другосутнє значення.

Отроцтво та рання юність — час, коли особистість потребує найбільш за усе сильних емоційних прив’язаністей. Взаємини підлітка із особами своєї та протилежнної статі, певно, не зводяться до сексуально-еротичних і їх треба сприймати як частину у загальній системі міжособистого спілкування та взаємних стосунків.

Статево-рольові особливості та стереотипи статево-рольової поведінки старшокласників.

Сексуальна поведінка підлітка залежить не тільки від темпу статевого дозрівання, але і від соціальних факторів, особливо від наявної, характерної для даного середовища системи статевих ролей.

Західногерманськи дослідження Ю. Шлегеля та співр. (1975) відокремили досліджених ними 13-річних школярів на дота пост-пубертатних, порівняли рівні соціальної активності обох груп (закоханість, поцілунки, обійми, петінг, статеві відносини). Виявилося, що постпубертатні хлопчики по всіх показниках випереджують допубертатних, т.ч. статеве дозрівання стимулює їх сексуальну активність. Проте у дівчат такої залежності не виявилося, постменархальні дівчата тільки частіше закохуються.

У всякому випадку поведінка підлітка визначається не тільки на рівні його статевої дозрілості. Так, підлітки починають залицятися до протилежної статі не стільки у звґязку із рівнєм власної статевої зрілості, оскільки, відповідно із культурними нормами своєї вікової групи, шкильного класу та ін.

Юнаки починають статеве життя у середньому у 18−20 років, але диапазон суттєво ширше: від 15 до 24 років.

З точки зору фізіології підлітку не жити статевим життям — не природно: якщо функція є, вона повинна діяти. Могутнє, але нездійснене бажання травмує, мучить психику. Проте, визначаючи розумний вік щодо початку статевого життя у існуючих умовах, треба говорити у першу чергу про дозрілість соціальну, а не фізіологічну. Тут життя та доля підлітка стає повґязанною із долею багатьох інших людей. Чи кожен із них готовий до цього?

Власно, із фізіологією до речі, впоратися цілком можливо. Трудність у іншому — в багатьох підлітків пошук статевих контактів стимулюється не стільки статевим потягом, скільки мотивом самоствердження.

Зрозуміти, що оволодіння жінкою не робить чоловіка Чоловіком, у підлітковому віці та у підлітковому середовищі удається не зразу. Іноді надто пізно.

З одного боку юнакам властиво мати інфантильну психологічну настанову, тому що юнацька мрія про кохання та ідеальну кохану часто позбавлені секуального змісту. Ще у більшої мірі це властиво дівчатам. Коли підлітки називають стосунки та народжуючуюся привґязаність «дружбою», то вони цілком щірі: вони насамперед відчувають потребу у комунікації, емоційному теплі. Подобою першої козаної для хлопчика несвідомо є образ матері, та саме мама, думка про статеву близкість із якою неподобна. З іншого боку, підліток знаходиться під впливом могутнього діфузного еротизма, а образ, на який проєцюються його сексуальні фантазії, не рідко уявляє собою тільки сексуальний об'єкт, позбавлений усіх інших характеристик. Іноді (у 13 — 14 років) цей образ може бути колективним для цілої компанії хлопчиків. Він може бути як дійсним, так і існуючим тільки в уяві.

Підлітковий цинізм відштовхує дорослих. Але, треба ураховувати, що обговорювання заборонених питань (до яких відноситься не тільки секс, але й багать інших телесних відчуттів) із сверстниками допомогає зняти викликану цими питаннями напругу та частково розрядити ії жартом. У «сміхової культури» дорослих з тих же мотивів має місце багато сексуальніх тем.

Неможливість виказати у словах свої еротичні почуття за відсутністю спільноти ровесників або унаслідок великої соромливості може негативно вплинути на розвиток особистості.

Юнацька сексуальність та її окремі вияви тісно повґязані із комунікативними рисами особистості та із спеціфічними нормами соціального оточення, субкультури та ін. Як спеціфічні очікування, так і нормативні приписання, що регулюють взаємини юнаків та юівчат неоднозначні та суперечливі. ([3], с. 228.)

Потреба у саморозкритті та інтимної людської близкості і почуттєво-еротичні бажання, дуже часто не збігаються та можуть бути спрямовані до різних обґєктів.

Помічене З. Фрейдом розґєднання почуттєво-еротичного та ніжного нахилів (тяги), особливо властиве хлопчикам. У багатьох з них бурхливий період та, враховуючи випереджуючи темпи статевого дозрівання, відносно розвитку тонких комунікативних якостей, включаючи здібність до співчуття. Окрім того, виявляється вплив традиційних стереотипів щодо москулинністі та згодно із яким чоловік підходе до жінки із «позиції сили». Старшокласник цієї сили у себе не відчуває, а намір симулювати ії, щоб бути «на рівні» стереотипа, тільки збільшують труднощі.

Бажання бути коханним та кохати, нерідко зіштовхує юнака із страхом «втратити себе», «пидкоритися» та ин.

Дівчата, яким «сила» не приписана, вільні від цієї турботи, але вони примушені зкривати власну тягу до юнака, зберегаючи свою гідність та репутацію.

Вирішення таких внутрішніх конфликтів, багото у чому, залежить від того як складаються взаємини юнаків та дівчат у більш широкому колі спілкування.

Обособлювання хлопчиків та дівчат у той чи іншій формі - універсальне явище у історії культури. У сучасному суспільстві зґявляється неменьш явна сегрігація за статевою ознакою, що здійснюється стихійно, власно дітьми. Ця тенденція створює означну психологічну дистанцію між юнаками та дівчатами, подолати яку не так легко. Психологічна близкість між юнаком та дівчиною, за таку дистанцію, досягається тим складніше, чим більше обмежень та перешкод створює оточення, соціальне середовище та тим легше, чим ширше коло спілкування, спільних важливих для обох почуттів, включаючи еротичні.

Відповіді ленінградських старшокласників на питання: «У спілкуванні з ким ви почуваєтесь найбільш впевнено та природньо?» — показали, що спілкування із ровесниками протилежної статі є значно напруженішим за усе інше спілкування, виключаючи вчителів та вихователей. При цьому напруженність у хлопчиків зростає від 13 до 14 років, а у дівчат від 14 до 15 років (І.С. Кон та В. А. Лосенков, 1974).

Враховуючи суперечну спрямованність у спілкуванні, за спільної як для хлопчиків так и для дівчат, відокремленості почуттєво-еротичної та ніжної тяги, слід розставити відповідні акценти у процесі виховання старшокласників та формування в них поглядів та ставлення до власної статевої ролі.

Проблема вибору та приорітетів у виборі бажаних якостей майбутньої коханої людини.

Важливу роль у коханні та становленні відносин відіграває уява про те, яким має бути обранець. Така уява стає як би еталоном для вибіра та критерієм його оцінки. У звґязку із такою тенденцією, у соціальній психології їснують три гіпотези ([3], с. 232).

Згідно із першою — ідеальний образ коханого випереджає вибір реального об'єкта, примушуючи особистість до пошуку того, хто би максимально відповідав цьому образу. Крім цього можливе існування цього образу як еталона або як ідеалу. Еталон — це постійна одиниця виміру, зразок повсякчасності, який тільки що чекає щоб його застосували. Ідеал же — це живий образ, що знаходиться у розвитку.

Юнаки та дівчата, що є прихильниками еталонів, часть опиняються безталанними у коханні, тому що вони не бачать реальні якості своїх обраників.

Друга гіпотеза виводить «романтичні цінності» з безсвідомої ідеалізації предмета кохання, якому надають в уяві бажані риси, незалежно від його реальних якостей.

За думкою З. Фрейда, напруженність почуттів під час закоханності пояснюється, насамперед, занадто високою оцінкою обґєкта захоплення, обумовленою його недосяжністю. Зокрема, ця «сліпота» надає закоханим здібність оволодіння особливим внутрішнім зіром, яким можливо побачити скриті, потенційні якості коханого.

Третя гіпотеза, у протилежність першої, зтверджує, що не ідеальні образи визначають вибір коханого, а навпаки, якості реального, вже обраного, обґєкта, обумовлюють зміст ідеала.

Цілком імовірно, що усі три гіпотези виправдовують своє існування та співвідношення цих тенденцій у різних людей — різне. Задачею же психолога може бути робота, спрямована на те, щоб змінити стереотипи підлітків та юнацтва, щодо власної системи цінностей та критеріїв, зробити їх більш визначеними та реалістичними, допомогти усвідомити найважливіші, суттєві якості партнера у своїх власних очах. Важливо, щоб підлітки та юнаки і дівчата зрозуміли, що марно шукати єдиний для всіх вірний вариант відповіді, проте краще усвідомити власні індивідуальні потреби та мотиви щодо статевих відносин.

3 Експериментальне дослідження статево-рольової поведінки старшокласників

3.1 Організація дослідження. Загальна характеристика вибірки Експериментальне дослідження складалось з декількох етапів. На першому етапі було проведено психодіагностичне обстеження особистісних особливостей та особливостей міжособистісних відносин учнів 10-б класу НВК № 116 Дзержинського району м. Харкова.

В ході дослідження були використані такі методики: методики вивчення симптомо-комплексу маскулінністі ACL-шкала статево-рольових якостей A.B. Heilbrun, методика «Соціометрія», методика діагностування структури самосвідомості В.В.Століна, методика діагностування рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера, методика діагностування мотивації афіліації А. Меграбян.

За результатами дослідження було з’ясовано, які саме статеворольові якості та стереотипи поведінки притаманні учням даного класу окремим.

На другому етапі, відповідно цим результатам, була складена тренінгові програма, щодо психологічної допомоги з питань статево-рольової поведінки та вміння будувати відносини з однолітками.

На третьому етапі було проведено цикл корекційно-розвиваючих занять корекції статево-рольової поведінки старшокласників, програма якого була розроблена на підставі відомих програм комунікативних та поведінкових тренінгів та «Сінтон"-програми з циклу «Родинознавство та сексологія» з урахуванням визначених особистісних особливостей старшокласників.

На четвертому етапі, після завершення циклу корекційно-розвиваючих занять, з метою виявлення його ефективності було проведено повторне психодіагностичне обстеження його учасників, що склало зміст третього етапу дослідження.

Результати першого та четвертого етапів експериментального дослідження було оброблено також за допомогою методів математичної статистики, зокрема кореляційного та факторного аналізу.

В дослідженні брали участь учні 10-б класу НВК № 116 Дзержинського району м. Харкова.

Всього 26 учнів, з них 9 хлопчиків та 17 дівчат. Всі учні без виражених психосоматичних відхилень. Вік -16 років.

3.2 Методи та методики дослідження

3.2.1 Дослідження статево-рольових якостей за допомогою ACLшкали Heilbrun A. B.

Дана методика була запропонована Heilbrun А.В. з метою дослідження самосвідомість особистості, яке дає уявлення про особливості її «Я"-концепці, показує рівень макулінності та фемінності особистісті у цієї концепціїї. Також ця методика дозволяє касифікувати респондентів за рівнем макулінності та фемінності на умовні типи фемінний або маскулінний, коли один з двох, відповіний рівень, значно перебільшує інший, недефірінцований — коли обидва показника макулінності та фемінності не досягають вираженого рівня та андрогенний — коли обидва показника, макулінності та фемінності, знаходяться на дуже вмсокому рівні.

Методика являє собою перелік прикметників-23, що характерізують типовоі фемінні та -23, що характерізують типовоі маскулінні риси. Респонденту треба оцінити себе «наявного» та себе «ідеального», (тобто-бажані риси) та своїх батька та матір за рівне наявності цих якостей, від «1"-зовсім немає,"2"-не виразне, «3" — не дуже виразне, «4" — є, «5" — яскраво виражено.

3.2.2 Дослідження особистісної структури самосвідомісті. Методика особистісний опитувальник В.В.Століна Дана методика була запропонована В.В.Століна та С.Р.Пантілеєвим з метою всебічного дослідження самосвідомісті особистості, які дають уявлення про особистість та її характерологічні особливості.

Методика являє собою опитувальник, який включає у використаному нами варіанті 57 положень, які торкаються різноманітних прояв у поведінкі та на рівні позасідомого ставлення особистості і заповнюється так, що респондент повинен дати одину з двох можливих відповідей: «так» чи «ні». Ці відповіді порівнюються з ключем, і таким чином респондент набирає бали по кожої щкалі.

Опросник включає такі шкали:

Шкала «S» — ізміряє почуття «за» та «проти"власного «Я» іспитуємого.

Шкала I- «самоповага «.

Шкала II- «аутосімпатія «.

Шкала III- «очикування позитивного ставлення інших до себе «

Шкала IV -«самозацікавленість » .

Опитквальник включає до себе, також сімь шкал спрямованих на вимірювання виразності установки на ті чи інші внутрішні дії щодо власного «Я» іспитуємого.

Шкала 1 — «самовпевненність».

Шкала 2 -«очикування позитивного ставлення інших до себе «

Шкала 3 — «самоприняття»

Шкала 4 — «самопослідовності»

Шкала 5 -«самозвинувачення»

Шкала 6 -" самозацікавленість «

Шкала 7 — «саморозуміння»

Всі шкали можна поділити на 2 основні групи:

Ставлення до себе на на несвідомому рівні: S, I, II, III, IV.

Ставлення до себе що знаходить виражається у поведінки:1,2,3,4,5,6,7 .

Отримані «сирі» бали переводяться у проценти тоді норма знаходиться у інтервалі S 54−89 процентов за шкалами: I 47−80,II 50−81,III 46−85,IV до 100 процентов. У іншому випадку результати оцінюються таким чином відповідно: 15−25 балів; 7−12 балів; 8−13 балів; 6−11 балів — середній рівень.

Методика займає 30−50 хвилин, може проводитися як індивідуально, так і в групі.

Методика була використана нами у традиційному варіанті.

3.2.3 Дослідження мотивації афіліації за методикою, А Меграбяна

Дана методика дозволяє визначити такі два усуспільнені мотиви особистості, що входять до структури мотивації афіліації, як: прагнення бути прийнятим (СП)то страх бути відштовхнутим (СО).