Бар"єри соціальної адаптації у студентській групі

Бар'єри соціальної адаптації у студентській групі

Вступ

Актуальність. «Адаптація» визначається в літературі як процес взаємодії людини і соціального середовища, в результаті якого у нього виникають стратегії поведінки, адекватні наявним умовам.

Навчання у вищому закладі освіти для сучасної молодої людини один з найважливіших періодів її життєдіяльності, особистісного зростання та становлення як фахівця з вищою освітою.

Пошук шляхів успішної адаптації до змінених соціальних умов та нової діяльності є нагальною проблемою для кожного, хто переступив поріг ВНЗ. Нині, згідно з Болонською конвенцією, здійснюється перехід на новітні моделі навчання, істотно змінюються навчальні плани, форми організації занять, критерії оцінювання знань, впроваджуються нові педагогічні технології та стандарти освіти. Основний вид діяльності студента — професійне навчання, стає більш складним за формами та змістом, а тому підвищує вимоги до особистості. В контексті розгортання цієї тенденції для останньої психологічно важливо піти шляхом адекватної самозміни, саморозвитку та ковтальної самореалізації.

Спроможність адаптуватися, долати труднощі, віднайти своє місце у життєвому просторі є вирішальним чинником вдалого розвитку молодої людини, а в майбутньому — фахівця з вищою освітою.

У ВНЗ, процес навчання першокурсників налагоджується непросто, характеризується великою динамічністю психічних процесів і станів, які зумовлені зміною соціального довкілля. Зокрема, вступ до навчального закладу у значної частини молоді супроводжується дезадаптацією, що спричинена новизною студентського статусу, відсутністю референтної групи, підвищеними вимогами з боку професорсько-викладацького складу, напруженістю та жорстким режимом навчання, збільшенням обсягу самостійної роботи і самовідповідальності загалом. [4]

Усе це вимагає від першокурсника значної мобілізації своїх можливостей для успішного входження в нове оточення та якісно інший ритм життєдіяльності. Актуальним проблемам адаптації молоді до нових умов життєдіяльності та взаємин у соціальній групі присвячені праці вітчизняних (В.Л. Кікоть, В. А. Петровський, О. В. Симоненко, Т. В. Середа, О.І. Гончаров, А.Д. Ерднієв, М.І Лісіна, А.В. Фурман) та зарубіжних учених (Е. Еріксон, Д. Клаузен, 3. Фройд та ін.). В окремих психологічних дослідженнях вирішуються завдання адаптації молоді до навчання у вищих навчальних закладах (О.І. Борисенко, А. В. Захарова, В.А. Кан-Калік, М. В. Левченко, О. Г. Мороз, В. С. Штифурак та ін.). Увага дослідників в основному зосереджується на вивченні різноманітних факторів, у тому числі й особистісних властивостей, які спричинюють процес дезадаптації першокурсників. Під соціально-психологічною адаптацією більшість учених розуміють пристосування індивіда до нових умов соціального довкілля та його результат. Уміння адаптуватися за різних обставин характеризує процес становлення і розвитку особистості, її професійного зростання. У випадку ж її дезадаптації порушується не лише особистісно-професій-ний розвиток, а й знижуються психофізіологічні можливості організму, уможливлюються розлади здоров’я. [10]

Актуальним проблемам адаптації молоді до нових умов життєдіяльності та взаємин у соціальній групі присвячені роботи як зарубіжних, так і вітчизняних учених (В.Л. Кикоть, В. А. Петровський, А. В. Симоненко, Т. В. Середа, А. І. Гончаров, Е. Еріксон, 3. Фройд та ін.) В окремих психологічних дослідженнях вирішуються завдання адаптації молоді до навчання у вищих навчальних закладах (А. І. Борисенко, А. В. Захарова, М. В. Левченко, А. Г. Мороз, В.С. Штіфурак та ін.) Увага дослідників в основному зосереджена на вивченні різних факторів, у тому числі й особистісних властивостей, які викликають процес дезадаптації першокурсників.

У наукових публікаціях К.А. Альбуханової-Славської,

М.Д. Дворяшиної, Б. Б. Коссова, А.І. Крупнова компоненти адаптації

починають розглядатися стосовно освітнього процесу у ВНЗ. Доводиться, що професійне становлення студентів буде ефективнішим і конструктивнішим, якщо в рамках діяльності психологічної служби ВНЗ реалізовуватимуться програми соціального супроводу, підтримки, та сприяння їх розвитку. [16]

Складнощі адаптації породжуються здебільшого мотиваційними, раціональними проблемами з поведінковими виявами, зокрема з емоційною залежністю студента від оцінки викладача. Однією з причин таких проблем є інфантильність як особистісна риса, яка спричиняє специфічну мотивацію навчання. Таким студентам притаманне бажання відповідати опанованим у дитинстві зовнішнім стандартам.

У студентському середовищі їх особистісний статус у групах, як правило, значно нижчий, ніж у студентів, які менше часу витрачають на навчання, але мають добре розвинуті комунікативні здібності. Не менш відчутним є те, що першокурсник орієнтується на досвід спілкування в школі, де стосунки досить близькі й емоційно значущі. А потрапивши в нову систему соціалізації, він продовжує відтворювати звичний стереотип поведінки, надмірно орієнтуючись на групу, керуючись її думкою у вчинках. Конформна (лат. — подібний) поведінка часто заважає у навчанні: першокурсник малоініціативний, не ставить запитань, соромиться підняти руку на семінарі, щоб не викликати негативної реакції групи, тощо.

Надмірна орієнтація на свою групу породжує пасивність в освоєнні соціально-психологічного простору вищого навчального закладу, переважання у вчинках стратегії уникнення невдачі. Але, як свідчать результати досліджень, студентське середовище є толерантнішим до різноманітних стилів життя та взаємодії, ніж шкільне, і диктат студентських мікрогруп буває, як правило, менш тотальним, ніж у підлітків.

Успішній адаптації сприяє наявність в академічній групі позитивного соціально-психологічного клімату.

Соціально-психологічний клімат — морально-психологічний настрій, який відтворюється у взаєминах у групі, умови, що створюють ефективний процес навчальної діяльності.

Будь-який соціально-психологічний клімат, в тому числі й студентської групи, перебуває під впливом соціально-психологічного клімату в суспільстві, умов життєдіяльності колективу, особливостей суспільної думки, психологічного зараження, наслідування, групової динаміки, особливостей міжособистісного спілкування. Позитивними ознаками соціально-психологічного клімату в групі є: наявність позитивної перспективи для групи та для кожного її індивіда; довіра та висока вимогливість один до одного; ділова критика; вільне висловлювання власної думки; відсутність тиску як у групі, так і ззовні; достатня поінформованість про цілі та завдання групи; задоволеність від належності до групи та від процесу спілкування; прийняття на себе відповідальності за справи спільності тощо.

Позитивний соціально-психологічний клімат у студентській групі сприяє задоволенню у студентів потреби у спілкуванні, розкриттю їх індивідуальних рис, позитивному ставленню до навчання, якщо це є цінністю групи, тощо. [12]

Об'єкт дослідження — процес соціальної адаптації у студентській групі.

Предмет дослідження — Бар'єри соціальної адаптації у студентській групі

Мета дослідження — Дослідити бар'єри соціальної адаптації у студентській групі.

Завдання дослідження:

— Розкрити сутність, та описати особливості бар'єрів соціальної адаптації у студентській групі.

— Виявити основні бар'єри студентських груп.

— Зробити відповідні висновки та узагальнення.

Методи дослідження — дослідження теоретичного аналізу літератури, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, зіставлення та протиставлення, порівняння, систематизація, узагальнення, проведення анкетування, тестування та дослідження.

Дипломна робота містить 37 сторінок включаючи титулку, зміст, вступ, 2 розділи, висновки, та список використаних джерел. 33 сторінки без титулки, змісту, та літератури.

1. Соціально-психологічні особливості студентських груп

1.1 Характеристика студентських груп та основні види адаптаційних бар'єрів

студентський адаптація бар'єр соціальний Студентська група є елементом педагогічної системи і має такі психологічні особливості: взаємозалежність і взаємовідповідальність її членів, здатність до саморефлексії, автономність і самодостатність.

Студентська група формально логічно характеризується як первина, реальна мала група офіційно створена, яка може вміщувати себе формальні і неформальні мікрогрупи. [8]

На початку навчання у ВНЗ у першокурсників домінують індивідуальні мотиви поведінки, вони орієнтовані здебільшого на задоволення особистих потреб; їхня соціальна роль у групі ще не визначена. Але поступово всі починають усвідомлювати потребу в конкретизації своєї ролі в житті групи, в узгодженні своєї діяльності з діяльністю і поведінкою інших, порівнюють і оцінюють активність членів групи, визначають свій соціальний статус у групі. Це відбувається за такими параметрами:

· спрямованість активності студента;

· організованість;

· комунікативність;

· інтелектуальний, емоційно — вольовий розвиток;

· підготовленість до реалізації ролі студента.

Цілісними характеристиками студентської групи є такі показники:

· психологічний мікроклімат у групі (емоційний статус);

· референтність групи — значущість, авторитетність її для членів групи;

· керівництво і лідерство;

· згуртованість та ін.

За цими показниками визначають такі стадії розвитку студентської групи:

1-а стадія — номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції (деканату);

2-а стадія — асоціація — початкова міжособистісна інтеграція, первинне об'єднання студентів за загальними ознаками. Організатором життя групи на цій стадії є староста і куратор. Вони висувають вимоги щодо трудової дисципліни, виконання режиму, норм поведінки, які стосуються кожного студента і групи загалом. Взаємини опосередковуються переважно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів).

Адаптація студентів до навчальної діяльності обіймає вплив як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників, до яких відносяться зміст та організація навчального процесу у ВНЗ. [6]

На цій стадії куратор знайомиться з кожним членом групи, вивчає мотиви вступу першокурсників до вищого навчального закладу, їхні індивідуально-психологічні особливості (за допомогою анкетування, тестів, індивідуальних бесід та ін.), дає їм настанови щодо виконання своїх обов’язків, виокремлює найбільш активних студентів, чутливих до справ і життя групи.

Для студентів розпочинається період адаптації до студентського життя і вимог викладачів, відбувається засвоєння правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, традицій інституту (факультету) тощо.

3-я стадія — кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Хоча у групі переважають ділові стосунки (спрямовані на досягнення бажаного результату при розв’язанні конкретного завдання в певному виді діяльності), але вже диференціюються і міжособистісні взаємини. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. За ними закріплюються соціальні настанови та керівництво внутрішнім життям групи. Якраз актив регулює формальну структуру контактів між членами групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність щодо їх реалізації.

Соціальні позиції кожного диференціюються, формується громадська думка, групова мораль. Студенти об'єднуються в малі групи (2−5 осіб), і в кожній з’являється лідер. Взаємодія в малих групах виникає на основі симпатій, спільних інтересів.

На цьому етапі розвитку групи кураторові треба працювати з активом, аналізувати міжособистісні стосунки, які встановлюються між членами групи (наприклад, за допомогою методу соціометрії). Це важливо для того, щоб вчасно вживати заходів (провести індивідуальну бесіду, групові збори тощо) щодо корекції становища окремих студентів у групі, особливо стосовно ізольованих студентів: залучати їх до спільних справ, доручати їм завдання, щоб розкрити їхні позитивні якості (а можливо, і здібності). Треба застерігати від вияву в окремих студентів авторитаризму, зухвалої поведінки, ігнорування інтересами групи.

На цій стадії стиль роботи керівника групи повинен бути гнучким, диференційованим. Куратор повинен знати й малі групи, їхніх лідерів, до кожної мікрогрупи знайти доцільні індивідуальні засоби впливу (насамперед на лідерів), знати думку кожної групи.

Куратор підтримує ініціативи активу групи, працює в тісному контакті з ним. Якщо треба дати вказівку, то це потрібно робити тактовно, не принижуючи авторитет активу. Будь-яка запропонована справа має бути для студентів бажаною, необхідною і підтримуватися активом.

Для студентів найпривабливішим в особі куратора є його ставлення до них, здатність розуміти їх, сила і дієвість особистісного впливу, його якості як організатора. Міра впливу куратора на групу в цей період має бути максимальною, інакше саме на цьому етапі можлива ізоляція групи від інших груп інституту (факультету), може виникнути концентрація на вузькогрупових цілях і перетворення групи в корпорацію, що небажано. Корпорація — це група, яка обмежена лише внутрішньо груповими цілями, які не виходять за її межі, вона набуває рис групового егоїзму.

Загальна вимога до групи на цій стадії така: виявляти чуйність до товаришів, взаємоповагу, допомагати один одному та ін. Лише за таких соціально-психологічних умов група досягне вищого рівня свого розвитку.

4-а стадія — студентська академічна група стає колективом.

Колектив — це цілеспрямований комплекс особистостей, організованих, що володіють органами колективу. А там, де є організація колективу, там є органи колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективу, і питання відносин товариша до товариша — це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності. А. С. Макаренко. [9]

Ознаки студентського колективу:

1) Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.

2) Група характеризується високим рівнем організованості та згуртованості - це команда однодумців. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена. При зближенні оцінок зростає й емоційна прихильність студентів групи до її спільних справ. Структура формального і неформального спілкування збігається.

3) Багато членів групи мають статус неформального лідера або тих, кому віддають перевагу при вирішенні питань життя колективу.

4) В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль керівництва.

5) Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них (наприклад, при вирішенні питань на факультетських зборах, в органах студентського самоврядування), виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті (інституті).

6) У колективі існують визнані норми поведінки (кожен поводиться так, як прийнято у групі, навіть у манері одягатися). Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.

7) Колектив виявляє згуртованість. Якщо вирішуються важливі проблеми, то група працює злагодженіше й результативніше. «Ми» — так кожен студент ставиться до свого колективу.

8) Ще одна важлива особливість колективу в тому, що в ньому мікрогрупи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Офіційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат.

Соціально-психологічний клімат являється комплексною психологічною характеристикою, що відображає стан взаємовідносин та ступінь задоволеності всіх учасників навчального процесу різноманітними факторами життєдіяльності колективу академічної групи. [5]

Ознаки позитивного морально-психологічного мікроклімату у студентському колективі:

· достатня поінформованість кожного студента про загальну мету та завдання групи;

· довіра та висока вимогливість один до одного;

· відповідальність кожного за справи групи;

· доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок щодо справ групи;

· кожен член колективу забезпечує свою потребу в самореалізації, самоствердженні у своїй групі;

· кожний студент задоволений міжособистісним спілкуванням у групі, тобто її морально-психологічним мікрокліматом.

За таких умов студентський колектив набуває статусу референтної (еталонної) групи, погляди, норми, цінності якої є взірцем для кожного, за ними кожен формує свої життєві цілі, ідеали й цінності, звіряє дії та вчинки. У референтній групі створюється атмосфера психологічного комфорту, яка сприяє особистісному зростанню і професійному становленню кожного майбутнього фахівця. Вона виконує функцію зразка для оцінювання свого «Я», своєї поведінки та оцінки інших.

Кожна форма студентської групи може існувати лише певний час, навіть якщо вона підтримується привабливою перспективою. Якщо діяльність колективу спрямовується цікавою спільною суспільно значущою метою, продуктивною ідеєю, то самі ці ідеї та цілі набувають організаційної функції. Що більші можливості для ініціативи кожного учасника надає така організація, то довше вона зберігається, однак кінець кінцем відцентрові тенденції все ж таки перемагають і колектив на останньому курсі може розпадатися. Це означає, що він уже не задовольняє потреби багатьох його членів, і, як наслідок, вичерпав себе. Розпад тієї чи іншої форми самоорганізації, якщо він природний, є свідченням виконання нею своєї основної функції - розвиток особистості її членів до такого рівня, що ця соціальна форма вже не може їх задовольнити. Цим пояснюється те, що деякі сформовані студентські колективи розпадаються на мікрогрупи, зокрема на випускному курсі. [15]

Основні види адаптаційних бар'єрів у студентські роки визначають кризовими періодами, які переборюються в період адаптації до навчання у ВНЗ. Проте ці кризи можуть набувати затяжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на потім. Можуть, наприклад, виникати негативні почуття від необхідності відвідувати заняття, критичне ставлення до викладачів, конфлікти з товаришами.

Найбільш кризовими періодами студентського віку є такі:

1. Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до вищої школи. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть із іншої спеціальності. Амбівалентність таких тенденцій (або піти з ВНЗ за власним свідомим вибором, або продовжувати навчання для збереження соціально-культурного статусу) нерідко призводить до розвитку в студентів багатьох особистісних проблем і психосоматичних розладів. Факт вступу до університету породжує надію на повноцінне й цікаве життя, зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності. Проте в декого швидко наступає розчарування: виникає питання про правильність обрання ВНЗ, професії, спеціальності. Наприкінці 3-го курсу загалом вирішується питання професійного самовизначення, однак далеко не всі випускники пов’язують своє професійне майбутнє з отриманою у ВНЗ спеціальністю. Гостро постає проблема профорієнтації та профвідбору. [13]

2. Криза залежності від батьківської сім'ї. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від батьківської сім'ї в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого, — емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік відповідає періоду посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж в їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньо особистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Факторами, що провокують кризові ситуації в студентів, є деякі психотравмуючі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішна «здача» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети оволодіти професійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи. На жаль, ці тенденції підтримуються не лише особистісно незрілими студентами, а й окремими викладачами. Творче і свідоме опанування знаннями витісняється зубрінням навчального матеріалу та конформізмом щодо екзаменатора. Наявна аналогія між іспитом і лотереєю посилює ситуацію. Несистематичне (передекзаменаційне) вивчення матеріалу не тільки не сприяє формуванню глибоких професійно-важливих і особистісно-значущих знань і вмінь, але і провокує психоемоційні перевантаження. [13]

Бар'єри, що функціонують у процесі навчання, можна класифікувати за джерелами виникнення: на психофізіологічні, інформаційні, оціночні, емоційні та смислові.

До психофізіологічних бар'єрів відносяться, перш за все, бар'єр темпераменту, що виникає, коли темперамент викладача і учня протилежні і це розходження не рефлексує. Сюди ж відноситься такий психофізіологічний бар'єр, як «бар'єр першого враження», а саме та ситуація, коли викладачеві і студентам не вдалося налагодити контакт при першій зустрічі.

В основі інформаційних бар'єрів лежить неправильне структурування навчальної інформації, темп її пред’явлення, ігнорування законів психології сприйняття та індивідуальних особливостей когнітивної, мотиваційної, емоційної сфери учня і його поведінкових ресурсів. У групі інформаційних бар'єрів виділяється бар'єр реалізації, пов’язаний з неузгодженістю вже освоєної інформації та можливостями її реалізації на рівні зовнішньої активності, наприклад, в мові. В якості однієї з підстав виникнення інформаційних бар'єрів виступає інформаційний стрес.

Оціночні бар'єри обумовлені помилкою в застосуванні оціночних впливів. Можна виділити кілька різновидів помилок подібного роду: порушення рівноваги між позитивними і негативними оцінками з перевагою останніх; оцінювання людини як представника певної соціальної групи, а не його успішності в навчанні.

До числа причин, що викликають емоційні бар'єри, належать загальний несприятливий індивідуальний емоційний фон активності. Іншими словами, дану психологічну проблему можна назвати «бар'єром негативних емоцій» (поганого, або пригніченого настрою, хвилювання, сорому). До ряду емоційних бар'єрів відноситься «страх усного мовлення», який обумовлений невпевненістю людей в тому, що їх словникового запасу достатньо для вираження думки. Нерідко студенти хвилюються через те, що, підбираючи в голові потрібні слова, вони змушують чекати свого співрозмовника. Звідси і підвищена тривожність.

Смислові бар'єри пов’язані з відкиданням або неправильною інтерпретацією однієї особи як носія певних смислів, цінностей, мотивів діяльності, ставлення до ситуації взаємодії, до іншої як партнера спільної діяльності. Сюди ж відноситься, такий смисловий бар'єр, як бар'єр розуміння.

У системі навчання, необхідна організація психологічної допомоги учням у роботі з психологічними бар'єрами в таких напрямках:

— Усвідомлення наявності та причин виникнення бар'єрів;

— Розвиток здатності саморегулювання, самоврядування, самоконтролю; оволодіння прийомами самоорганізації;

— Формування установки на саморозвиток і оптимізацію відносин з іншими учасниками освітньої системи;

— Оволодіння прийомами і способами психогігієни спілкування та навчальної діяльності. [17]

1.2 Особливості адаптації у студентській групі

лоді у навчальний процес виділяють те, що багато старшокласників та студентів перших курсів мають слабкі уявлення про структуру і шляхи розумового виховання. Значна частина студентів не відчуває потреби у систематичному вдосконаленні своїх розумових якостей. Серед багатьох причин цього чи не найважливіший недостатній педагогічний вплив на процес формування особистості учня у школі (розвиток переважно відтворюючої активності).

Процес адаптації може відбуватися по-різному, причому велике значення тут має уже наявний життєвий досвід. Скажімо, особи, що мають трудовий стаж, легше адаптуються до умов студентського життя та побуту, а вчорашні школярі - до академічної праці. Певну роль на проходження процесу адаптації справляє той факт, що першокурсник, як правило, у повній мірі ще не є зрілою особистістю. Суперечливість же ціннісних орієнтацій часто призводить до непослідовності поведінки. Загалом, адаптацію студентів до життя вищої школи слід розглядати, як комплексну проблему, розрізняючи у ній окремі рівні і ланки, кожна з яких має свої специфічні механізми, багато в чому обумовлені рівнем розвитку студентської групи, як колективу.

Неповторність соціальної ситуації розвитку студента визначає поєднання ряду факторів. Це, по-перше, особливості вікової групи, до якої належить переважна більшість студентства, і яку психологи визначають як період пізньої юності, по-друге — специфіка соціального статусу і соціальних ролей, які студент набуває у житті вищого навчального закладу, і, нарешті, власне особливості навчального процесу.

Своєрідність процесів онтогенезу полягає у тому, що саме у студентському віці організм людини проходить сензитивний період у розвитку цілого ряду важливих функцій, що обумовлює порівняну легкість опанування новими навичками, уміннями, зокрема професійними, входження у професійну діяльність. Водночас це важливий етап формування спрямованості особистості, її мотиваційної сфери. Із входженням у самостійне життя пов’язані особливе сприймання часу, особливості розвитку потреб молодої людини.

Нову гаму стосунків викликає у студентів входження у новий колектив групи, курсу, систему та графік життя вищої школи в цілому. Процес адаптації відбувається по-різному залежно від особливостей попереднього розвитку студента, його досвіду та індивідуальних характеристик організму (темпераменту, сприймання та ін.). Дехто не витримує адаптації, а для когось вона майже і не помітна.

Водночас із адаптацією студенти входять у специфічне соціальне середовище вищої школи. Знову ж таки, на розвиток соціально-психологічних особливостей її слухачів впливають як безпосередньо особливості колективів, членами яких вони стають, так і розвиток особистості молодої людини в цих умовах, зокрема її професійне спрямування, розвиток пізнавальної сфери та сфери, пов’язаної з інтимно-особистісним спілкуванням. Важливим фактором розвитку виступають стосунки всередині груп. Основними тенденціями розвитку студентських груп дослідники вказують процеси інтеграції (які переважають на молодших курсах) та диференціації (переважають на старших курсах, що пов’язано як із особистим життям студентів, так і з проблемою їхньої майбутньої життєвої перспективи). [1]

Для визначення психологічних особливостей типів особистості студентів необхідно з’ясувати саме ці поняття. Психологічний тип особистості - концептуальна модель, що включає суттєві та специфічні соціально-психологічні особливості певної групи людей, які проявляються в їх діяльності. Дослідники виділяють такі типи:

1. Суспільно-цілісна спрямованість і високий рівень розвитку особистості. Ті студенти, що належать до цього типу, спроможні у ситуації вибору надати перевагу спільним інтересам, їм властиві моральна чистота, значна духовна енергія, прагнення до постійного культурного зростання, інтелігентність. Студенти, що належать до цього типу, не бувають песимістами, вони в змозі об'єктивно оцінювати оточуючий світ, бачать у ньому не лише негативне, а й позитивне, вони спрямовані на конструктивне розв’язання найскладніших проблем.

2. Студенти з переважаючою споживацькою спрямованістю особистості. У таких студентів споживацькі ідеали визначають активну цілеспрямованість діяльності з метою їх задоволення. Для багатьох характерним є прагнення до «веселого» студентського життя з мінімальним напруженням і максимальним щохвилинним задоволенням. Слід зазначити, що така позиція охороняється від зазіхань більш свідомих однокурсників.

3. Третю групу характеризує войовниче споживацтво, прагнення вирішувати власні проблеми за рахунок інших закономірно призводить до появи ще деформованого — злочинного типу особистості. Таким студентам властива руйнівна спрямованість. Головне, з чого потрібно виходити при аналізі проблеми адаптації - це універсальний характер тенденції до встановлення рівноваги між компонентами реальних систем. [14]

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини опанувати сукупність соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем — сенс буття, життєві цілі, спосіб життя, любов, вірність тощо.

Однак, у 17−19 років, коли відбуваються пошуки власного духовного простору, коли загострюється потреба смисложиттєвого самовизначення, взаємодія з «іншим», «новим» може породжувати конфлікти, протистояння, викликати неадекватні реакції та оцінки.

Маємо констатувати, що адаптація студентів-першокурсників в умовах нового середовища, в умовах нової системи освіти у вищих навчальних закладах не завжди проходить успішно.

Дослідження процесу адаптації першокурсників в умовах ВНЗ дозволяють виділити наступні головні труднощі:

— переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;

— невизначеність мотивації вибору професії;

— недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

— невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;

— нові умови діяльності студента у ВНЗ — це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

— пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

— налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході до гуртожитку;

— відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об'єктивно неминучі, інші носять суб'єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі. [2]

Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система включення його в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним.

Багатовимірну систему зовнішньої і внутрішньої адаптації ми можемо визначити як «соціально-психологічна адаптація», складовими якої є:

· професійна адаптація: профорієнтаційна адаптація; адаптація до навчального процесу (дидактична адаптація);

· соціальна адаптація: пристосування індивіда до групи, всього студентського колективу; прийняття нормативно-правових вимог перебування у ВНЗ; осмислене прийняття норм моралі та культури; адаптація до умов проживання у гуртожитку

· біологічна адаптація: адаптація організму до нових умов (кліматичних, побутових, санітарних), режиму праці, сну, фізичних та нервових навантажень; режим і якість харчування;

· психологічна адаптація: стан психологічного задоволення (незадоволення), комфорту (дискомфорту), відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії (дисгармонії) від успішності (неуспішності) професійної, соціальної та біологічної адаптацій; вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності.

На процес адаптації впливають відповідні фактори, які є сукупністю умов чи обставин, що і визначають рівень, темпи, а також стійкість і результат адаптації. Знання і аналіз цих факторів є неодмінною умовою і передумовою керування адаптаційними процесами. [3]

Студентська група формально логічно характеризується як первина, реальна мала група офіційно створена, яка може вміщувати себе формальні і неформальні мікрогрупи.

Кожна форма студентської групи може існувати лише певний час, навіть якщо вона підтримується привабливою перспективою. Якщо діяльність колективу спрямовується цікавою спільною суспільно значущою метою, продуктивною ідеєю, то самі ці ідеї та цілі набувають організаційної функції. Що більші можливості для ініціативи кожного учасника надає така організація, то довше вона зберігається.

Бар'єри, що функціонують у процесі навчання, можна класифікувати за джерелами виникнення: на психофізіологічні, інформаційні, оціночні, емоційні та смислові.

Процес адаптації може відбуватися по-різному, причому велике значення тут має уже наявний життєвий досвід. Скажімо, особи, що мають трудовий стаж, легше адаптуються до умов студентського життя та побуту, а вчорашні школярі - до академічної праці. Певну роль на проходження процесу адаптації справляє той факт, що першокурсник, як правило, у повній мірі ще не є зрілою особистістю. Суперечливість же ціннісних орієнтацій часто призводить до непослідовності поведінки. Загалом, адаптацію студентів до життя вищої школи слід розглядати, як комплексну проблему, розрізняючи у ній окремі рівні і ланки, кожна з яких має свої специфічні механізми, багато в чому обумовлені рівнем розвитку студентської групи, як колективу.

Вчені виділяють наступні головні труднощі що виникають в умовах процесу адаптації студентів до ВНЗ:

— переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;

— невизначеність мотивації вибору професії;

— недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

— невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;

— нові умови діяльності студента у ВНЗ — це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

— пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

— налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході до гуртожитку;

— відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об'єктивно неминучі, інші носять суб'єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі. [2]

2. Виявлення основних бар?єрів соціальної адаптації у студентському середовищі

2.1 Методика дослідження основних бар'єрів в соціальній групі

Для досягнення мети дослідження та реалізації покладених завдань, нами була обрана методика: «Діагностика рівня конфліктності особистості»

Автор І. В. Кукуленко-Лук?янець та анкета. Дослідження проводилося на базі Університету «Україна» М. Київ, вул. Львівська 23. У дослідженні приймали участь 30 студентів спеціальності «соціальна робота»; та 30 студентів спеціальності «психологія».

1. Чи є характерним для вас прагнення до домінування, тобто до підкорення інших своїй волі?

A. Ні.

Б. Іноді.

B. Так.

2. Чи є у Вашому колективі люди, які вас бояться або, навіть, ненавидять?

A. Так.

Б. Важко сказати.

B. Ні.

3. Хто Ви більшою мірою?

A. Миротворець.

Б. Принциповий.

B. Заповзятливий.

4. Як часто Вам доводиться висловлювати критичні судження?

A. Часто.

Б. Періодично.

B. Рідко.

5. Що для Вас було б пріоритетним, якби Ви очолили новий відділ?

А. Розробив би програму роботи колективу на рік наперед і запевнив би колектив в її доцільності.

Б. Вивчив би, хто є хто. і установив би контакт з лідерами.

В. Частіше радився б із людьми.

6. У випадку невдачі, який стан для Вас є найбільш характерним?

A. Песимізм.

Б. Поганий настрій.

B. Образа на себе.

7. Чи характерно для Вас відстоювати і дотримуватися традицій Вашого колективу?

A. Так.

Б. Скоріше, так.

B. Ні.

8. Чи відносите Ви себе до людей, котрі здатні почути гірку правду про себе, сказану у вічі?

A. Так.

Б. Скоріше, так.

B. Ні.

9. Яких рис Ви намагаєтеся позбутися у собі?

A. Роздратованість.

Б. Схильність до образи.

B. Нетерпимість до критики на свою адресу.

10. Хто Ви більшою мірою?

A. Незалежний.

Б. Лідер.

B. Генератор ідей.

11. Якою людиною вважають Вас друзі?

A. Екстравагантною.

Б. Оптимістичною.

B. Наполегливою.

12. З чим найчастіше Вам доводиться боротися?

A. Несправедливістю.

Б. Бюрократизмом.

B. Егоїзмом.

13. Що для Вас є найбільш характерним?

A. Недооцінювання власних можливостей?

Б. Об'єктивна оцінка власних можливостей?

B. Переоцінювання власних можливостей?

14. Що часто призводить Вас до конфліктів?

A. Надмірна ініціативність.

Б. Надмірна критичність.

B. Надмірна прямолінійність.

Обробка та інтерпретація результатів. Підрахуйте кількість набраних вами балів, використовуючи приведену нижче таблицю.

14−17 балів — дуже низький рівень конфліктності;

18−20 балів — низький рівень конфліктності;

21−23 бали — рівень конфліктності нижче середнього;

24 — 26 балів — рівень конфліктності дещо нижче середнього;

27−29 балів — середній рівень конфліктності;

30 — 32 бали — рівень конфліктності дещо вище середнього;

33 -35балів — рівень конфліктності вище середнього;

36−38 балів — високий рівень конфліктності;

39 — 42 бали — дуже високий рівень конфліктності. [7]

Анкета:

Група __________ Дата проведення «____» ____________ 20____ р.

Шановний студент!

Пропоную Вам взяти участь в дослідженні особливостей адаптації студентів. Ваші відповіді будуть враховуватись при виявленні найбільш важливих проблем, з якими доводиться стикатись під час навчання у вищому навчальному закладі. Просимо вас відповідати максимально відверто на поставлені запитання.

Правила заповнення анкети:

Поставте галочку, або іншу зручну для вас позначку біля відповіді яка співпадає з вашою думкою, або впишіть її у відповідному місці.

Стать

— Чоловіча

— Жіноча

1. Чи змінився ваш спосіб життя після початку навчання в університеті?

— Так

— Ні

2. Чи комфортно ви себе почуваєте в університеті?

— Так

— Ні

3. Рано в ранці, коли ви прокидаєтесь, ви завжди з радістю йдете до університету, чи вам хочеться залишитися вдома?

— Йду з радістю

— Буває по різному

— Частіше хочеться залишитись вдома.

4. Що вам здалось найбільш складним в період навчального процесу?

— Навчання

— Входження в колектив

— Умови

5. У тебе в групі багато друзів?

— Багато

— Мало

— Немає друзів

6. Чи конфліктуєте ви з одногрупниками?

— Так

— Ні

— Іноді

7. Чи задоволені ви студентським життям?

— Повністю незадоволений (а)

— Середньо задоволений (а)

— Повністю задоволений (а)

8. З якими труднощами вам доводиться частіше всього зустрічатись під час навчання?

— Невміння правильно планувати свій час

— Надмірна навчальне навантаження

— Недостатність необхідної літератури

— Невміння працювати з першоджерелами

— Погана підготовка, отримана в школі

9. Чи складно вам було звикнути до студентського життя?

— Так, процес адаптації був складним та довготривалим.

— Ні, процес адаптації був легким та швидким.

— Ніякої адаптації не знадобилось, одразу відчув себе студентом (студенткою) Дякуємо за відповіді!!!

2.2 Опис та результати дослідження бар'єрів соціальної адаптації у студентському середовищі

Перед початком дослідження студентам було пояснено, із якою метою воно проводиться, де й котрі будуть використані результати, та гарантування конфіденційності їхньої особистої інформації.

Інтерпретація результатів дослідження, що проводилося на студентах спеціальностей «соціальна робота» та «психологія» для визначення бар'єрів соціальної адаптації у студентській групі дала наступні результати:

Результати, отримані за методикою «Діагностика рівня конфліктності особистості» Автор І. В. Кукуленко-Лук?янець.

Перша група 30 чоловік «соціальна робота» показала високу дезадаптацію, й рівень конфліктності вище середнього було виявлено у 83% опитаних (25 студентів). Це означає реальну небезпеку психосоматичного захворювання чи нервового зриву. А інші 17% опитаних (5 чоловік) показали середній рівень дезадаптації та середній рівень конфліктності.

А під час обробки анкети були виявлені наступні результати:

Найголовнішими чинниками, котрі викликають інформаційні бар'єри визначили такі: велике навчальне навантаження; надмірна кількість інформації; ненормований навчальний день; емоційні перенапруження та нервове виснаження, особливо в період сесії; велика кількість матеріалу, який треба вивчити й мало години та нестача літератури на це; мало годин на спілкування із друзями та на відпочинок; зміни розпорядку дня; багато самостійної роботи; незбалансоване поєднання навчання й відпочинку; слабкість організму до навколишніх впливів.

Важливими адаптаційними бар'єрами студентського життя є вузька самосвідомість, нездатності до самостійного переборення невпевненостей, страхів й тривог, невміння усвідомлено вибирати значення, цінності, смисли, тобто постійно замикатись у процесі особистісного саморозвитку.

Основні причини бар'єрів адаптації полягають у неузгодженості між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, із одного боку, й можливостями його реалізації, із іншого. Ще одним важливим поведінковим бар'єром студентів в умовах навчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та студентського колективів, а також проблеми спілкування та уміння налагоджувати контакти в цілому.

Також з результатів анкети видно що 50% (15 студентів) середньо задоволені студентським життям; 13% (4 студента) повністю задоволені студентським життям; 37% (11 студентів) повністю незадоволені студентським життям.

А на запитання чи складно вам було звикнути до студентського життя 66% (20 студентів) відповіли «так, процес адаптації був складним та довготривалим»; 17% (5 студентів) відповіли «ні, процес адаптації був легким та швидким»; 17% (5 студентів) відповіли «ніякої адаптації не знадобилось, одразу відчув себе студентом (студенткою)».

Кореляція показала що всі хто на запитання «чи змінився ваш спосіб життя після початку навчання в університеті?» відповіли «так», на запитання «чи комфортно ви себе почуваєте в університеті?» відповіли «ні», а отже з цього ми можемо винести наступні висновки, що після школи більшість студентів виявились не готовими до студентського життя, а саме зіткнулись з режимним бар'єром. Також з допомогою кореляції ми виявили що 66% (20) студентів які на запитання" Що вам здалось найбільш складним в період навчального процесу?" відповіли «входження в колектив», на запитання «У тебе в групі багато друзів?» відповіли «мало», а отже з дослідження яскраво видно ще й існування комунікативного бар'єру, це свідчить про те що абітурієнти, в більшості випадків є неготовими вступити в доросле студентське життя, а отже і до продуктивного спілкування в студентській групі з однолітками. [11]

Результати, отримані за методикою «Діагностика рівня конфліктності особистості» Автор І. В. Кукуленко-Лук?янець.

Друга група 30 чоловік «психологи» показала середній рівень дезадаптації, й рівень конфліктності дещо нижче середнього виявлено у 86% опитуваних (26 студентів), і лише 14% (4 студента) показали низький рівень адаптивності, але при цьому низький рівень конфліктності. Це показало що психологи виявились більш адаптивними та менш конфліктними на відміну від студентської групи «соціальна робота».

А під час обробки анкети були виявлені наступні результати:

За результатами дослідження, адаптація «психологів» 86% (26 студентів) виявилась значно легшою ніж у групі «соціальна робота» 50% (15 студентів), а саме показники щодо стійкості до стресу значно відрізняються. У групі «психологів» показники адаптованості значно кращі ніж у групи «соціальна робота», а саме нижчий рівень стресу та високий рівень стресостійкості, краща соціальна адаптованість, краща ступінь опору стресу, а також значно нижчі показники тривожності, та конфліктності.

У процесі здобуття освіти студентська група «психологів» краще відшліфовують своє мистецтво адаптації до умов навчання й взагалі до життя 86% опитуваних (26 студентів), і лише 14% (4 студента) знаходяться на рівні адаптованості нижче середнього. Результати діагностики студентів суттєво відрізняються від результатів діагностики групи «соціальна робота». Знижена тривожність, відкритість у контактах, стабільний емоційний стан.

Механізми адаптації, що діють в групі «психологів», є, безперечно, більш ефективними, ніж ті, котрі є в наявності у групі «соціальна робота». Група психологів використовує більш ефективну адаптивну стратегію поведінки, що забезпечує стан соціальної рівноваги та емоційної стабільності в процесі навчання.

Кореляція показала що 96% (29 студентів) які на запитання «чи змінився ваш спосіб життя після початку навчання в університеті?» відповіли «так», на запитання «Рано в ранці, коли ви прокидаєтесь, ви завжди з радістю йдете до університету чи вам хочеться залишитися вдома?» відповіли «Йду з радістю», а отже з цього ми можемо винести наступні висновки, що група студентів достатньо адаптована та неконфліктна, адже в більшості випадків лише в групах з позитивним кліматом, процес навчання є більш ефективним ніж в дезадаптованих конфліктних групах. Також з допомогою кореляції ми виявили що 80% (24) студента які на запитання" Що вам здалось найбільш складним в період навчального процесу?" відповіли «входження в колектив», на запитання «У тебе в групі багато друзів?» відповіли «багато», а отже з дослідження яскраво видно що група чудово впоралась із комунікативним бар'єром, це свідчить про те що абітурієнти, були чудово підготовлені до майбутнього студентського життя, та процес адаптації в них був легким та швидким. [11]

Отже можна зробити наступні висновки, група «психологів» виявилась значно адаптованішою ніж група «соціальна робота», ми вважаємо що це через той факт що перед початком навчального процесу з групою «психологів» проводили ряд тренінгів на здруження це й посприяло значному покращенню відношення в групі між її членами, це об`єднує колектив, здружує i, звичайно, допомагає в роботі та забезпечує її більшу ефективність, На відміну від групи «соціальна робота» в якій учні більше соромляться одне одного, уникають спілкування, або навіть конфліктують, це призводить до погіршення соціального клімату, та зниження роботи групи.

Кореляція також показала відмінність групи «психологів» від групи

«соціальна робота», в тому що «психологи» значно комфортніше себе почувають в групі, та менше конфліктують між собою, на відміну від «соціальної роботи», яка частіше хоче залишитись вдома коли рано в ранці збирається йти в студентську групу.

Переходячи до конкретики, можне виокремити наступні бар'єри з якими зіштовхуються студенти в університеті: Інформаційний бар'єр, комунікативний бар'єр, режимний бар'єр, смисловий бар'єр, який переважно викликає конфліктність в групі, пов’язану з відкиданням або неправильною інтерпретацією однієї особи як носія певних смислів, цінностей, мотивів діяльності, ставлення до ситуації взаємодії, до іншої особи як партнера спільної діяльності.

Загальні висновки

Студентська група формально логічно характеризується як первина, реальна мала група офіційно створена, яка може вміщувати себе формальні і неформальні мікрогрупи.

Вчені виділяють наступні головні труднощі що виникають в умовах процесу адаптації студентів до ВНЗ:

— переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;

— невизначеність мотивації вибору професії;

— недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;

— невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;

— нові умови діяльності студента у ВНЗ — це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;

— пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

— налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході до гуртожитку;

— відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об'єктивно неминучі, інші носять суб'єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі. [16]

В групі «соціальна робота» кореляція показала що всі хто на запитання «чи змінився ваш спосіб життя після початку навчання в університеті?» відповіли «так», на запитання «чи комфортно ви себе почуваєте в університеті?» відповіли «ні», а отже з цього ми можемо винести наступні висновки, що після школи більшість студентів виявились не готовими до студентського життя, а саме зіткнулись з режимним бар'єром.

Також з допомогою кореляції ми виявили що 66% (20) студентів які на запитання «Що вам здалось найбільш складним в період навчального процесу?» відповіли «входження в колектив», на запитання «У тебе в групі багато друзів?» відповіли «мало», а отже з дослідження яскраво видно ще й існування комунікативного бар'єру, це свідчить про те що абітурієнти, в більшості випадків є неготовими вступити в доросле студентське життя, а отже і до продуктивного спілкування в студентській групі з однолітками.

А в групі «психологів» кореляція показала що 96% (29 студентів) які на запитання «чи змінився ваш спосіб життя після початку навчання в університеті?» відповіли «так», на запитання «Рано в ранці, коли ви прокидаєтесь, ви завжди з радістю йдете до університету чи вам хочеться залишитися вдома?» відповіли «Йду з радістю», а отже з цього ми можемо винести наступні висновки, що група студентів достатньо адаптована та неконфліктна, адже в більшості випадків лише в групах з позитивним кліматом, процес навчання є більш ефективним ніж в дезадаптованих конфліктних групах.