Роль внутрішнього монологу у створенні характеру героя

Роль внутрішнього монологу у створенні характеру героя.

(По одного з творів російської літератури XIX століття.)

Центральное місце у драмі «Гроза» займає образ Катерини. Головне, що їх із середовища російських жінок на той час, це вольнолюбие, те кохання до свободи, яку нікому зірвалася задушити. Моральну чистоту, красу російської жінки з народу її ненависть до деспотизму й прагнення до свободи, її здатність не лише терпіти, а й відстоювати свої людські права втілив Островський в образі Катерины.

Катерина росла під крилом ніжно люблячої її матір. «Маменька у мене душі не сподівалася, наряджала мене, як ляльку… Що хочу, бувало, те й роблю», — розповідала вона Варварі. З дитинства знала Катерина ніжність, ласку, турботу. Природа наділила її розумом, гаряче серце. Оточуючі її умови прищепили і розвинули у ній серйозне ставлення до життя, почуття краси твердість характеру, потяг до свободе.

Живя серед трудового народу, Катерина всотала у собі основні риси народного характеру: чесність, правдивість, щирість, прямоту у відносинах людьми.

Катерину, всупереч її волі видали заміж за безхарактерного сина купчихи Кабанихи. Подчинясь батьківського наказу, Катерина щиро думала виконати частку люблячої дружини, хоча любові до Тихонові в неї був. Після звичної волі і потрібна пестощів в рідний дім вона потрапила до обстановку брутального насилля і грізного окрику, затаєних сліз, рабської покори та обману. А з рідної домівки, де жила, «точно пташка волі», принесла Катерина до цього похмуре царство сваволі Кабановых, любов до свободе.

Катерина відчуває у собі силу волі, щастю і найчастіше мріє про полете.

«Отчего люди й не літають!» — і взагалі хочеться літати. Тому Катерину особливо ненависно ув’язнення, неволя.

Жизнь у домі свекрухи, яка мучить її нескінченними причіпками, тиранить і знищує, стає тяжелой.

Катерина зрозуміла, що Тихін жалюгідний, забитий, боягузливий людина, який зможе боронити дружину. Прийняти покірно порядки «темного царства» вона може, а мовчати, обманювати, прикидатися — це у її характере.

В цю добу у місті з’явився який із Москви племінник Дикого — Борис. Він різко відрізняється від усіх і за розвитком, і з зовнішнім виглядом, і з манерами. Катерина покохала його. У ньому прокинулося почуття любові, яка допомогла їй усвідомити себе людиною, які на любов, щастя. Катерина таємно зустрічається з Борисом. Вона важко переживає зраду чоловіку, страждає від того, що їй доводиться на обман. «Обманювати — то ми не вмію, скрыть-то не можу» — каже вона Варварі. Правдива, чесна й рішуча Катерина знайшла у собі сил зізнатися в усьому чоловіку. Після цього життя нею у домі Кабановых ставати нестерпної. Усе темному царстві" їй огидно. Що й казати їй робити? Піти від Кабановых не можна — однаково повернуть. Цей те що не схвалили б її батьки — повернули в будинок чоловіка. Залишитися жити — означало для Катерини змиритися з порядками у домі свекрухи, означало придушити свої почуття, попрощатися навіки зі свободою та стати слухняною рабою деспотичної Кабанихи. Вона не хотіла себе принести на поталу. Здолати світ самодурів Катерина не могла. І, не змирившись перед сваволею і насильством, а протестуючи проти з усіх сил, вона йде з жизни.

Катерина зрозуміла, що «жити у темному царстві гірше смерті», і воліла цьому смерть. У його становище смерть була вираженням не слабкості, не покірності, а ненависть до гнітючим порядків, вираженням сили та сміливості героини.

Гибель Катерини — жагучий заклик до визволенню від гнітючої дійсності, заклик до боротьби за людські права. Своєю загибеллю вона возвещала прихід нових порядків, виникненню серед народних мас руху протеста.

Образ Катерини свідчить у тому, що в «темного царства», тобто у середовищі принижених і знедолених, з’являються активні сили, хто хоче миритися з несправедливістю. Драма «Гроза» стала безпорадним вироком кріпосницькій России.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet internet.