Драми про Богдана Хмельницького: стереотипи та оригінальність

Драми про Богдана Хмельницького: стереотипи та оригінальність

Зміст

1. Вступ

2. Історична драма «Богдан Хмельницький» М. Старицького

2.1 Родинні стосунки гетьмана;

2.2 Старшинське оточення;

3. Драма Г. Хоткевича «Богдан Хмельницький»

3.1 Богдан Хмельницький та його сім'я

3.2 Сподвижники гетьмана

4. О. Корнійчук та його історична драма «Богдан Хмельницький»

4.1 Товариші та зрадники гетьмана Висновок Література

1. Вступ

Навколо імені Богдана Хмельницького уже багато років вирують пристрасті, точаться напружені думки. Це й зрозуміло, адже без будь-якого перебільшення можна сказати, що розпочато великим українським гетьманом війна за визволення своєї Батьківщини від чужоземних ворогів струснула весь тогочасний світ, а його ідеї та наслідки державотворчої діяльності перебувають у вирі і сучасної політичної боротьби.

Тема моєї роботи «Драми про Б. Хмельницького: стереотипи та оригінальність». Взагалі визначення «стереотип» у літературознавстві - трафарет, тривіальна банальна художня форма, що повторюється автоматично, шаблонно, відрізняється від кліше економністю мовних зусиль [4, 276]. Визначення «оригінальність» — самобутність творчості певного письменника, зорієнтованої на hapax legomenon, що характеризується глибиною артистичного мислення, свіжістю обраної системи, новаторськими відкриттями в літературі [4, 245]. Ця тема є актуальною в наш час, адже драми про Б. Хмельницького розглядаються не з усіх аспектів. Для розгляду драм про Б. Хмельницького я обрала історичні драми таких видатних письменників: М. Старицького, Г. Хоткевича, О. Корнійчука.

Драма «Богдан Хмельницький» М. Старицького з-поміж поданих трьох драм є найбільш розкритою, тому що автор найбільш яскраво та повноцінно змалював усі персонажі, та їхні дії.

Драма Г. Хоткевича не вирізнялася такою рисою (якою, і чи однією) як у М. Старицького. Як зазначав Валерій Шевчук: «Поки що драми Г. Хоткевича — одна з не освоєних terra incognita нашої драматургії». За Г. Хоткевичем надовго закріпилося визначення «буржуазний націоналіст» та «національно обмежений письменник» [20, 16], а драма «Богдан Хмельницький» майже півстоліття беззаперечно вважалася ідейно шкідливою. Створюючи історичну драму, автор прагнув досягнути історичної достовірності, проводив попередньо глибокі дослідження, детально вивчав історичні першоджерела.

Трохи іншого аспекту зазнає драматургія О. Корнійчука, хоча і його драма «Богдан Хмельницький» належить до «не згаданих» драм. (тавтологія) Не всі аспекти були досить добре розглянуті і, на мою думку, це робить тему надзвичайно актуальною та гідною наукового дослідження.

Такі критичні статті були розглянені як: Надія Левчик простежує, що: «Старицьким розв’язане в цілому успішно, — співвідношення історичної і художньої правди. У творах на історичну тематику вимисел не повинен руйнувати рамки загальновідомих подій, суперечити фактам життя і діяльності історичного героя» [9, 39]. Я підтримую думку Н. Левчик і погоджуюсь з тим, що вимисел не повинен руйнувати історичні події, все те, що справді відбувалося у минулому. І, як бачимо у драмі М. Старицького, це співвідношення дотримується цих рамок.

В. Вертій у своїй статті, яка опублікована у журналі «Народна творчість та етнографія», коментує історичну драму М. Старицького і стверджує «усебічне розкриття усієї складності і багатогранності світу свого героя, драматург вводить сцени масових зрушень у середовищі козаків, одержимих здобути перемогу над ворогом, а також епізоди гулянь козацької сіроми. В ідейно-естетичній концепції твору вони покликані поглибити змістовність образу Богдана Хмельницького, думки, що кінцева мета гетьмана і козаків не руйнація, а мирна праця, самоутвердження народу і життєтворчість на гуманістичних засадах» [3, 11]. І це звісно так, адже через образи козаків та різних інших персонажів подій, які зображенні у драмі, ми краще розуміємо трактування Старицьким постаті Богдана Хмельницького.

І. Приходько досліджувала творчість видатного драматурга Г. Хоткевича, а саме розглядала його драму «Богдан Хмельницький». Вона у своїй праці стверджувала, що «автор розмірковував над психологічними загадками поведінки Хмельницького ще під час його переможних походів, над його неспроможністю орієнтуватися виключно на сили власного народу. Він не осуджує його за помилки, лише аналізує з болем дивується. І наголошує, що Хмельницький після 1654 року швидко зрозумів: спілка демократичної України із самодержавною Росією добра не принесе, Україна рік за роком буде тратити свої права, обертатися на жалюгідну колонію» [12, 47]. Можна прослідкувати домінування таких думок у творі драматурга. Він чітко змальовує образ гетьмана, всі його роздуми про Переяславську раду. На мою думку, найбільш дослідженою з наукової точки зору є історична драма О. Корнійчука. Поява «Богдана Хмельницького» була явищем позитивним, і тут як і в попередніх п'єсах, О. Корнійчук йшов невторованим шляхом" [8, 30]. Також Н. Кузякіна стверджує, що: «критики закидали драматургові, що його Богдан Хмельницький показаний дещо однолінійно, не розкрито його думок, вагань, певних суперечностей між бажанням визволити від ляхів Україну і побоюванням, що народ тоді зовсім відмовиться служити панам і старшині» [8, 34]. Зрештою Н. Кузякіна спростовувала ці закиди і стверджувала, що: «іншим Богдан Хмельницький в п'єсі О. Корнійчука просто і не міг бути». Зрештою, можна погодитись як і з критиками, так і з судженнями Кузякіної. На мою думку, закиди дослідників в даному моменті слушні, адже хотілося б більшого зображення думок Хмельницького. Але можна погодитись із тим, що зображувати декількома рисами характер головного героя — це творча манера письменника, обраний жанр митця в якому, як зазначає Н. Кузякіна, він писав багато інших творів. Серед прихильників іншої думки, які писали про постать Хмельницького у драмі О. Корнійчука, був Ю. Костюк, який зазначає, що «змальовуючи Богдана Хмельницького як постать позитивну, як гетьмана, що став на чолі народного протипанського руху, Корнійчук очищає його від буржуазно-націоналістичної фальсифікації» [7, 16]. Своєю працею він підтверджує, що Корнійчук надає гетьману правильності рішень, тобто він вважає, що дії гетьмана який хотів возз'єднати Україну з Росією у 1654 р. були явище прогресивним. У цьому випадку я не до кінця згідна з таким свідченням, адже це возз'єднання принесло Україні чимало горя, і, можливо, могло б бути краще якби гетьман відмінив це рішення.

Отже, бачимо, що усі три історичні драми про Богдана Хмельницького є дуже цікавими. Моїм завданням є попробувати детальніше розібрати їх.

Об'єкт дослідження — особливості зображення образів у драмі «Богдан Хмельницький».

Предмет дослідженням — драми М. Старицького, Г. Хоткевича, О. Корнійчука «Богдан Хмельницький».

Метою моєї роботи є дослідження образу Богдана Хмельницького та інших персонажів у драмах М. Старицького, Г. Хоткевича, О. Корнійчука та з’ясувати їх стереотипи та оригінальність у поданих драмах.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність наступних завдань:

— проаналізувати історичну драматургію М. Старицького, детально розглянути драму «Богдан Хмельницький». З’ясувати образ гетьмана у родинних стосунках, та його оточенні.

— розглянути драму Г. Хоткевича «Богдан Хмельницький». З’ясувати як драматург змальовує образ гетьмана у оточенні його сім'ї, родинні стосунки. Визначити, які душевні переживання охоплюють гетьмана впродовж усього твору і як вони впливають на сюжетну лінію твору. Провести аналогію з драмою М. Старицького.

— проаналізувати історичну драму О. Корнійчука «Богдан Хмельницький». Зробити аналіз родинних стосунків гетьмана та його оточення у творі. З*ясувати функції усіх трьох драм. Визначити стереотипи та оригінальність у поданих драмах.

2. Історична драматургія М. Старицького. Розгляд драми «Богдан Хмельницький»

Народився Михайло Петрович Старицький 2 грудня 1840р. в селі Кліщиці, Золотоніського повіту на Полтавщині. Батьки його були дворянами, зокрема мати, Настасія Захарівна походила з родини Лисенків, нащадків козацької старшини часів Богдана Хмельницького [15, 12]. Можливо, таке минуле надихнуло М. Старицького до написання історичної драми «Богдан Хмельницький».

Як зазначав Л. Сокирко, наприкінці 1887р. з’явилася історична драма «Богдан Хмельницький». Твір складався з п’яти дій та епілогу, що мав назву «Братський союз». Літературна еліта того часу зустріла твір з особливо гострою увагою, про що свідчить досить широкий аналіз твору і висновки літературознавців, зокрема Петербурзького цензурного комітету. Представники цензури того часу були найбільш стурбованими і обуреними сценами драми «збудженого характеру, в яких відбивається нестримне бажання українців до свободи», і в яких приховується надія на краще майбутнє України. Тому єдиноголосним рішенням присудили, що твір, як перейнятий політичною тенденцією, не відповідає цензурним вимогам і його визнано «не удобним» до друку, а тим більше і для сцени. Протести самого драматурга нічого не допомогли" [15, 127].

Вдруге подана до цензури драма «Богдан Хмельницький» зазнала тієї ж долі, хоч драматург і пом’якшив політичну загостреність головних сцен твору, надолужуючи її розгортанням особистої драми головного героя.

І лише в третій редакції драма дістала дозвіл цензури в 1897р., тобто через 10 років від часу подання першої редакції. Шість епізодів-картин (5 дій) драми «Богдан Хмельницький» охоплюють кілька років боротьби українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким проти польської шляхти і завершують живою картиною-апофеозом «Переяславська рада».

Драма написана на основі глибокого вивчення історичних, фольклорних матеріалів. Яких саме? У творі майстерно використані перекази, історичні пісні та думи Хмельницького. назвати їх У драмі М. Старицького майстерно замальовується оточення Б. Хмельницького, його родина, товариші та народ, для якого він виборював право на свободу. Зображення стосунків у родині, а саме: синів Андрія і Тимка, дочки Катрі, пані Єлени та її служниці Юзі, неньки Домахи, Ганни Золотаренко дають краще бачення образу Б.Хмельницького.

Постать пані Єлени виступає прикладом змалювання родинних стосунків. Автор вдало показує кохання Єлени до гетьмана та відносини з сином Тимком. М. Старицький вимальовує з однієї сторони Єлену як фатальну жінку, яка йде до своєї поставленої мети до кінця, не зважаючи на інших. А з іншої - жінку, яка, як і всі, прагне кохати, мати подруг, з якими вона могла б ділитися жіночими хитрощами. Але замість того, щоб бути щасливою і досягти своїх задуманих цілей, Єлена не вибирає вірний шлях. Вона могла б «не замилювати очей» Богдану, не мучити його вигаданою любов’ю, а чесно сказати, що хоче зовсім іншої долі для себе, але ж ні, вона живе з нелюбом, а подумки лине у Варшаву:

Ах, як нудно всім хуторі самотнім Після осель варшавських чарівних…

Невже я свій віночок за марево Богдану відала?

Невже жага підтоптаного діда Задовільнить моє серденько вкрай? [16, 6]

М. Старицький зображає сцену в одміні 2, виході 13, де Єлена і Богдан наодинці. Він змальовує гордість, Богданову докору, обурення та моменти, коли його серце пронизувала жалість та тліюче кохання до Єлени. Це ми можемо побачити на прикладі такої цитати з твору:

Устань, устань я з серцем не здолаю Ножами знов пробите скрізь воно [16, 104]

Також сцену де Єлена та Богдан наодинці ми бачимо і в дії першій, виході 9. У ній замальовуються Богданові слова-зізнання про кохання до Єлени:

О ясочко! Хіба ще ти не знаєш, Як заздрісно, шалене й боляче Тебе люблю, кохаю страшним палом Остатньої, пекучої жаги… 16, 21]

Шукаючи собі хоча б якусь втіху, Єлена втягує у свої зрадливі тенета сина гетьмана Тимка, провокуючи його до зради своїми вчинками, ніжними поцілунками, манливими жестами:

Ну, годі! Ну, ж! У шийку мене цьом…

Ріднесенький, коханий!

Хлопчиненько! Ну, цьом іще! [ 16, 25]

Як бачимо слова-звертання «ріднесенький», «коханий» підкреслюють, що почуття в Єлени до Тимка були не прості, а з натяком на любов. На початку драми замальовуються сильніші почуття Тимка до мачухи ніж просто материнську любов. Але, не зважаючи на всі душевні емоції, Тимко поборов свої почуття і не піддався на її провокації, а навпаки — відкрив очі своєму батьку на неї. Цікавою цитатою є діалог Тимка з гетьманом:

Тимко: Не вір, не вір їй батьку!

За пазуху гадюки не бери…

О, я б таких спік на вогні і попіл Розвіяв би на вітрі по степу, Щоб не було й зарази![16, 98]

Вислів «за пазуху гадюки не бери» чітко підкреслює зрадницьку постать Єлени, якою бачив її Тимко. Він порівнює її з гадюкою, яка звивається біля гетьмана і своєю магією очей наводить на Богдана марево її надуманого кохання до гетьмана.

Продовженням їхньої розмови, ми також можемо звернути увагу на реакцію Богдана і його відповідь:

Уб’ю як пса! (замахується булавою) [ 16, 99]

Промовляючи такі слова, розуміємо, що гетьман порівнює свого сина із псом, собакою. Тобто під називанням сина собакою, можемо зустрітися із двома протиріччями. Візьмемо до уваги те, що собака — це друг людини, і в даному випадку Богдан хоче убити його як собаку. Тобто для Богдана — це зрадливий вчинок, а померти як собака — це найкраще покарання. Воно ототожнюється з ганебною смертю за зраду другу, а в нашому випадку — зраду батьку. Але, як знаємо із подальшого розвитку подій, гетьман вірить Тимку і все це було даремним переживанням.

Стосунки Єлени з Тимком закінчилися трагічно. Тимко повісив Єлену.

М. Старицький, подаючи такі персонажі як Єлена і Тимко, показує образ Б. Хмельницького через призму змішаних емоції - обурення, смуток, щодо зради Єлени та відданості Тимка. переформулювати Він змальовує Богдана не тільки відданим гетьманом, а й простим чоловіком, який переживає за свою родину, за своє омріяне кохання до Єлени. Чоловіка, якому також притаманне почуття ревнощів, болю, відчаю.

М. Старицький, зображуючи такі постаті, показує нам на прикладі Єлени, що зовнішність оманлива, що є люди, які використовують інших за ради своїх цілей. А на прикладі Тимка — що є такі люди, які змогли протистояти своїм невірним почуттям, відкрити істинний образ зрадника. Таке зображення персонажів актуальне і нині.

Інший тип персонажів, як Андрій і Катря, вводиться драматургом для більшого пізнання Богдана не як гетьмана, а як господаря домівки, адже саме напад на хутір у Суботові і смерть Андрія підбурило його на визвольний рух на Україні. Він, розбитий горем батько, прагнув помсти за своїх рідних. І тому М. Старицький не намагається дати цим двом персонажам історичного наповнення. Загалом драматург через психологічну призму цих двох персонажів намагається висвітлити сутність гетьмана, його душевний стан.

Важливим для авторського задуму є образ Ганни Золотаренко. Ганна — втілення чеснот народнопоетичного, морального кодексу. ЇЇ духовний світ характеризують вірність почуттів й обов’язку, готовність до самопожертви в ім'я громадянської справи, незалежність духу і стійкість персонажів [9, 40].

Можна розглянути образ Ганни в любовному трикутнику Богдан — Єлена — Ганна. Адже всі ці три персонажі пов’язані між собою. Богдан кохає Єлену, Єлена використовує Богдана заради власних цілей і Ганна, яка кохає віддано і таємно Богдана.

М. Старицький наділив образ Ганни такими рисами як відчайдушність, дбайливість, добродушність та багато ін.

Увівши такий персонаж в драму, письменник намагається показати самопожертву Ганни, яка робить все для того, щоб коханому гетьманові було добре. Вона підбадьорює його, налаштовує на вірні дії, не натякаючи на свої почуття до нього. Ганна хоче вберегти гетьмана від зайвих тривог щодо вчинків Єлени, приховує її злі наміри отруїти гетьмана. Дівчина знала, що Богдан ще більше розчарується в Єлені, а почуття до неї більші ніж визвольний рух і перемога над будь-яким противником. Ганна просить Богдана відправити Єлену на хутір.

Для кращого розуміння образу Богдана Хмельницького, М. Старицький подає нам його родину, а окресливши сутність родинних персонажів ми краще розуміємо і внутрішній світ Хмельницького.

Розповідаючи про гетьмана Б. Хмельницького, не можна не сказати і про його друзів, товаришів, тобто його козацьке оточення. Образи сподвижників Хмельницького — М. Кривоноса, І. Богуна, Д. Нечая, М. Чарноти, Сулими — намальовані Старицьким правдиво, з проникливою сердечністю, в яскравих народнопоетичних тонах. За безсмертні подвиги в ім'я Вітчизни їх оспівав народ і зберіг на віки в своїй пам’яті. Драматург опирався на народні перекази при зображенні постатей цих персонажів.

Зокрема я хочу зупинитися на образі І. Богуна — полководця, вірного та незрадливого товариша Хмельницького. Він давав хороші поради, застерігав від зради гетьмана, завжди був поруч, готовий вірно служити своєму народу:

Ей, гетьмане! Упустиш тільки добу

І даси спочити ворогам, А як бува, лях в руки нас піймає,

То жодної ощади вже не жди! [ 16, 91]

Можна розглядати образи Ганна — Богун та провести уявну паралель. Вони обоє хотіли вірно настановити гетьмана, дати слушні поради, достукатись до його думок, душі :

Де той Богдан? Де наш славний гетьман?

Хіба на те тобі дали ми владу, Щоб кинув нас невірні під ярмо? [ 16, 100]

У цій цитаті ми зустрічаємо слова-докори «хіба на те тобі ми дали владу?», тобто Старицький хоче зобразити Богуна як вірного товариша, який у складну хвилину не відвертається байдуже, а хоче допомогти.

М. Старицький змалював і образи зрадників українського народу — Барабаша, Тетерю, Виговського. Їх єднало спільне прагнення шляхом відступу прихилити гетьмана до панської Польщі і продати заради власної вигоди український народ.

Як зазначала Н. Левчик: «у драмі «Б. Хмельницький» певною мірою шкодила авторська тенденція перебільшувати вплив подій інтимного життя історичних осіб та їхню суспільну, громадську діяльність. Звідси — мелодраматизація сцен інтимного життя. Створюється враження, що герої (зокрема Б. Хмельницький) постійно перебуває в стані афекту «засліплений пристрастю, коли «драма серця» притлумлює голос розуму. Однак окремі недоліки роману не заступають його художньої вартості. Відтворюючи найважливіші моменти вітчизняної історії, Старицький мав на меті не лише уславлення героїчного минулого, визначених історичних діячів, волелюбності й героїзму українського народу, Драма пройнята глибокою вірою в історичну перспективу державності України» [ 9, 40].

Але з-поміж того все ж таки потрібно зауважити, що самий епізод душевного стану Б. Хмельницького відіграє велике значення у драмі. Адже через такі інтимні почуття гетьман робить такі вчинки, про які пізніше шкодує. Наприклад, у другій дії, виходу 6-го, Богдан у роздумах як саме вчинити, чи іти в атаку, чи визволити Єлену з полону:

Чи не чиню я кривди… Та невже За ту красу продам я Україну?

О ні! Шельмовство пріч… Уже настав Справдешній час дать мир… Я без пригоди З них виправлю для України все!

У справах цих не зрушить мене баба…

…Ні там вона!!! Як тут пече, у грудях…

Зірвали знов з старої рани струп. [16, 124]

Богдан вибирає Єлену, тобто особисті почуття переважили над громадськими, хоч Хмельницький і розуміє, що робить помилки, але нічого не може вдіяти.

В образі Б. Хмельницького М. Старицький зображує як відважного гетьмана — проводиря народних мас, так і простого християнина, який душевно переживає свої інтимні історії, який вагається, що, де і як зробити. У ньому бореться два великих почуття — почуття любові і почуття його військового обов’язку. Усім персонажам драми важко зрозуміти Б. Хмельницького тому, що бачать у ньому гетьмана, який дасть волю, злагоду і мир у їхні домівки. Проте М. Старицький зображує постать Б. Хмельницького не як громадського проводиря, гетьмана, а як простого чоловіка у якого сімейне життя, його драма серця не склалася належним чином. Родина у головного героя на першому місці, як має бути і в кожної людини.

Історична драма «Богдан Хмельницький» засвідчила уміння Старицького розібратися в подіях визвольної війни українського народу з польською шляхтою і художньо відтворити її, насамперед, у руслі соціальному. Узагальнити ґрунтовніше і у зв*язку з вище викладеним.

3. Тетралогія Г. Хоткевича «Богдан Хмельницький»

Творчість Г. Хоткевича дуже цікава за своєю будовою. Вона різноманітна, захоплююча своїми різними сюжетами.

Як зазначала Я. Партола, посилання історична драма «Богдан Хмельницький» стала останнім завершеним та оприлюдненим драматичним твором Г. Хоткевича. Тривалий час він виношував задум над яким почав працювати ще в еміграції. Перший варіант існував у 1915р. Остаточний варіант приблизно 1926 — 1927 рр., а видано 1929р. Виявивши глибоку історичну ерудицію художнього осмислення постаті Б. Хмельницького в драматургії.зайве Дія тетралогії охоплює період життя Б. Хмельницького від нападу на Суботів Чаплинського і до смерті гетьмана.

Автор розглядає постать Хмельницького як реальної людини, з її слабостями й чеснотами, як особистість, як державного та історичного діяча. Драматурга цікавить процес становлення народного провідника, еволюція його особистості. Він подає шлях, що його пройшов Б. Хмельницький, — від бажання помститися за власну кривду до оголювання визвольного руху рідного народу. Постать гетьмана цікава драматургові не сама по собі, а як частина історичного процесу. Він бачить її не «з середини», а ніби збоку. Хмельницький, як виразник народних сподівань, змальований у творі полум’яним патріотом, що заслужив всенародну любов і шану.

Г. Хоткевича цікавить маса. Масові сцени — його стихія. Щоб відтворити рух юрби, драматург навіть графічно поділяє сторінку на дві чи три частини, подаючи водночас розмови кількох окремих груп, щоб читач «бачив» усі битви, поразки і перемоги. Батальних сцен як таких немає, але разом з тим, ми «бачимо» їх у розмовах героїв. Такий прийом вимагав виняткової точності, влучності, а головне — динаміки малюнків. Найважливіші моменти подані крупним планом, з майстерно виписаними діалогами, жестами.

Родина Б. Хмельницького у драмі Г. Хоткевича відіграє важливу роль. Персонажі такі як: Катря, Єлена, Тимко, Андрійко, Юрась, баба Мокрина, пані Хмельницька додають більшого колориту та краще дають (допомагають) розкрити образ самого Б. Хмельницького.

Як і у кожній драмі, серце головного героя (в нашому випадку це Б. Хмельницький) наповнене невзаємним кохання. Ми бачимо з перших картин у драмі, що пані Хмельницька не радісними очима дивиться на Богдана, а в очах не палахкотять вогники кохання. Вона не радісно зустрічає гостей у домі, як це належить робити господині. Шляхту козацьку вважає не відповідними людьми з якими можна спілкуватися, називаючи їх :

«Пфе… то мені шляхта — самі руснаки. З чобіт віхті вилазять, а ноги так смердять, що й приступитись годі» [18, 7].

Відповідно жінок з того ж таки товариства — «перекупками»:

«А хіба то жінки? То перекупки з передміського торгу, що не вміють ні сісти, ні слова сказати… взагалі, можна сказати — добірне товариство?» [18, 8]

Як бачимо з вище наведених цитат, пані Хмельницька не була щасливою серед такого товариства і жити поряд з такими людьми для неї не було насолодою. Через таку поведінку пані Хмельницької, гетьман був пригнічений. Він шукає підтримку в її очах, але бачить лише докори. У першій дії під назвою «У Хмельницького в Суботові» зустрічаємо сцену випровадин Хмельницького з ченцем у Київ на раду, залишаючи рідний хутір, він чекав від пані Хмельницької хоча б на прощання теплих ніжних слів, побажання, щоб у нього все склалося добре і скоріше повернувся на хутір, але такими словами вона його не порадувала.

Тобто Г. Хоткевич, увівши такий персонаж як пані Хмельницька (Гетьманова), відкриває більший світогляд на розкриття образу Б. Хмельницького, тобто зображає його емоції, вчинки котрі він чинить через цю героїню. Хмельницький постає перед нами знову ж таки не лише як гетьман, а як чоловік з почуттями невзаємного кохання. Як стверджує сам гетьман:

«Вам всім хочеться бачити в мені тільки машину, яка виробляє „добро народу“ А я — людина !» [ 18, 283]

Хоткевич змальовує Богдана різним. Він постає як і відважним, мужнім, непорушним, так і поблажливим, м’якосердечним, чуттєвим, люблячим:

«Не раз і не два бувало, що серед подій великих, в хвилину, коли ся голова мала рішати долю мільйонів я переставав думати про справу народну і думка приносила мене до тебе» [18, 267].

У цій цитаті Хоткевич чітко підкреслив, що Хмельницький вірно та віддано кохав Гетьманову, і, не зважаючи на важке становище на Україні, у нього передусім на думці була тільки вона.

Розглянемо таких персонажів: Катря — Тиміш. Порівнюючи героїв із історичної драми М. Старицького «Богдан Хмельницький» Ганна — Тимко, дещо знаходимо спільне, а саме образи Катрі - Ганни. У драмі Г. Хоткевича Катря постає перед нами як любляча донька, захисниця батьківського щастя. Посилання на текст Знаючи про зраду пані Хмельницької з Юзефом, покривала їх, не розповідала про ці стосунки нікому. Вона не хотіла зашкодити гетьману перед важливим походом, щоб не травмувати його серце, щоб думки про зрадницю не мучили у вирішальний момент, і душею він не линув до неї. Як бачимо, образ Ганни із драми М. Старицького теж виконує ті ж самі дії, але постає перед нами як закохана дівчина, котра не зізнається у своїх почуттях гетьману. Вона бачить як мучить Богдана Єлена, як вона використовує його. Знову ж таки, Ганна рятує життя гетьману побачивши, як Єлена намагається отруїти Богдана. посилання Вона не розповідає про це Хмельницькому, а лише просить щоб той відправив її на хутір. І робить вона це все через турботу до Богдана, бо дізнавшись про це гетьман зазнав би ще більшої душевної травми.

Зображення синів Тимка — Тиміша у драмах теж знаходить спільні особливості, а саме той епізод, котрий стосується смерті мачухи. В обох ситуаціях вони вішають мачух за розкриту ними зраду гетьманові.

Г. Хоткевич і М. Старицький надають цим двом постатям хороших рис відданих синів, які не можуть закрити очі над такою кривдою свого батька.

Отже, як бачимо, Г. Хоткевич, змальовуючи сім'ю Б. Хмельницького, хотів розкрити краще саму постать гетьмана.

Розглядаючи образи козаків, товаришів та ворогів гетьмана, Г. Хоткевич дає нам зрозуміти, якою важкою була та мета визволення для Б. Хмельницького, як не легко було боротися з ворогами, коли у своєму козацькому оточенні були чоловіки, які могли зрадити, підбурювати товариство проти гетьмана, робити все, щоб заволодіти його посадою. Письменник показує в образі Б. Хмельницького сильну, вольову людину, яка вміє об'єднувати охоплені люттю маси козаків, вірно та ясно пояснити, що потрібно зробити для досягнення мети.

Описуючи образ полководця І. Богуна, Хоткевич намагається показати відданість, вірність козака, який всією душею переживає за свою Батьківщину і хоче боротися із ворогами України. Він віддано служив Богдану, мав свою голову на плечах, правильно, об'єктивно оцінював вчинки гетьмана. Богуна бачимо відкритим, чесним, справедливим полководцем, котрий говорить прямо те, що бачить. Якщо гетьман робить невірний вчинок, він не мовчить, не боїться сказати Богдану те, що є насправді, що він не одобрює чи має сумніви до певного вчинку:

«Але все ж недобре, пане гетьмане, що ти привів нас у підданство турецьке, а нам о тім кажеш тільки тепер» [18, 254].

Інші ж козаки підлаштовуються під сильніших, хоча мали свою думку, ні з ким поділитися не могли. Наведемо цитату де сам І. Богун говорить про гетьмана:

«Ні, іншого гетьмана нам не треба, бо іншого такого ми не знайдемо. Але політика оцього як би була трохи рівнішою — то не завадило би, не завадило, і я скажу» [ 18, 241].

Проводячи паралель між драмою М. Старицького та Г. Хоткевича, бачимо, що образ І. Богуна має спільні риси. У М. Старицького І. Богун висловлює своє невдоволення про турецький полк на полі битви під Берестечком, полководець ділиться своїми роздумами з гетьманом:

«Я хотів сказати, чи добре ти, пане гетьмане, зробив, що татар самих лишив на полі Берестецьким»

«На бою все може статися. А головне — що татари можуть зрадити в найрішучішу хвилину!» [ 18, 295]

Тобто Богун твердить, що неправильно чинить гетьман, що довіряє і виставляє без нагляду турецьке військо. Як знаємо з подальших дій, роздуми Богуна підтвердились — турецьке військо зрадило та втекло з поля битви.

Таку ж картину ми спостерігаємо і у М. Старицького. Дії І. Богуна також були спрямовані, щоб відмовити гетьмана довіряти турецькому султану:

Ну, так дивись, гетьмане, як бува, Не дай Господь, нас Тугай — бей і зрадить, То військо все погине і вина Тоді впаде [16, 150]

Загалом, порівнюючи драми Старицького та Хоткевича, то образ І.Богуна, на мою думку, краще розкритий у Г. Хоткевича. Він надав образу більшої патріотичності, переконливості, намагався більше пояснити гетьману про договір з Москвою на Переяславській раді, що не правильно Хмельницький чинить віддаючи Україну Москві. Хоча гетьман і завагався, почувши думку Богуна, проте рішення свого не змінив. Богун звинувачує Богдана, що той навмисно поставив турецьке військо на полі битви під Берестечком:

Навмисно він поставив на крило Татарина, що ткав нам нишком пута…

Не на братів, на Ірода звірявсь! [16, 159]

Як бачимо, Богун порівнює Хмельницького з Іродом, тим самим показує нам своє невдоволення діями гетьмана. Він змальовує його розлюченим, пригніченим козаком, у якого рухнула надія на визволення України. Він називає гетьмана:

Зраднику! Продав єси ляху Через татар і волю, й Україну ;

Здихай же й сам! [16, 160]

Коли ж дізнався про Переяславську раду та договір з Москвою, він іде від гетьмана, цим доводячи свій патріотичний дух, незламність, і бажання бути вільним до кінця. Поряд з Богуном були інші сподвижники гетьмана, які вірили в Б. Хмельницького, що він визволить свій народ. Це і Вишняк, Лесницький, Нечай, Чарнота. Вони віддані товариші, які не піддавалися зраді, а вірно служили своїй Батьківщині.

Але письменник не оминув і зрадників — Виговського, Гладкого, Тетері. Вони різними способами намагалися зашкодити планам гетьмана і повернути його дії на примирення з польською шляхтою.

Старицький і Хоткевич, описуючи такі образи зрадників, намагалися показати міцність, стійкість, впевненість Хмельницького у собі та своїх діях. У цих образах є спільні зрадливі вчинки, які зображуються у двох творах.

Г. Хоткевич з змальовує Хмельницького, мужнім, хоробрим відважним гетьманом. Але і таким людям властиво робити помилки, вагатися над різними питаннями. А у нашому випадку ці питання стосуються цілого українського народу. Як і в громадському житті, так і в особистому, у гетьмана ціла низка різних проблем, сумнівів щодо правильності дій та ін.

Так перед Переяславською радою ми бачимо, які тяжкі думки наповнюють душу гетьмана, як важко йому на серці:

«Що це зі мною? Закладав я сотні договорів, сотні трактатів, списував тисячі пактів — і ніколи не чув нічого особливого. Чому ж тепер? Чому я тремчу весь в середині в мене похололо, як перед смертю, і наче земля втікає з-під моїх ніг? У чім річ?» [18, 369]

Розуміємо з цих слів, що переживав гетьман в той час. Він розумів, що не потрібно було заключати договір, але уже нічого не міг вдіяти. Богдан мучиться і звертається до вартового:

«…Завтра, отут на оцім дворищі, станеться щось страшне: гетьман Богдан Хмельницький продаватиме Україну! Приходь купувати, козаче… Недорого візьму. Ох, удар мене шаблею, щоб я почув біль, щоб я кров побачив, і вона б отверезила мене! Удар мене шаблею, козаче, удар мене шаблею!» [18, 370]

Хоткевич не цурається самоаналізу, він точно передає знервований стан, душевний біль, розпач гетьмана:

«Як Каїн, блуджу оце дворищами й не знаю, що мені робити. Хоч би вистрелив мені хто в лоба…» [ 18, 370].

Гетьман порівнює себе з Каїном, який убив свого брата, а у нашому випадку Каїн (Б. Хмельницький), який піддав мукам всю Україну. Він хоче смерті, щоб не бачити цих страждань на які він прирікає українців.

Твір Г. Хоткевича дуже яскравий, нестандартний, багатий за матеріалами, своєрідний у зображенні, динаміці.

Письменник писав про найболючіше для українців, спонукав думати. Г. Хоткевич закликає й досі нас пам’ятати про нашу історію, про минуле нашого народу, щоб не заблукати на роздоріжжі, а здобути, нарешті, волю.

4. О. Корнійчук та його історична драма «Богдан Хмельницький»

Творчість О. Корнійчука завжди перебувала в центрі уваги громадськості. Популярність його драм, трагедій і комедій зумовлена тісним зв’язком із життям людини доби соціалізму (зайве), вміння автора типізувати і по-філософському глибоко осмислювати найактуальніші проблеми, вимальовуючи в досконалих формах життєві колізії.

В «Богдані Хмельницькому» драматург пішов у сиву давнину, в бурхливе ХVII ст., сповнене подій величезної ваги в історії українського народу. Саме в цьому столітті розрізнені повстання й численні селянські бунти проти польської шляхти злилися в єдину могутню народну війну, на чолі якої став Богдан Хмельницький.

Українська класична література, зокрема драматургія, дали немало творів, присвячених цій темі. Але часто увагу письменників привертали в житті і діяльності Б. Хмельницького деталі другорядні, неістотні, зображенні до того ж надмірно «романтизовано».

Боротьба українського народу за свою незалежність та роль Б. Хмельницького в ній зацікавили О. Корнійчука, і це стало основою героїчної драми. О. Корнійчук не ставив собі за мету дати точну в усіх деталях картину минулого. Історична точність не є метою письменника. Тому в драмі Корнійчука є хронологічні зміщення, відступи від історії.

К. Треньов закидав драматургові «неточність у передачі історичних подій». Критики відзначали, що битва під Корсунем продовжувалась три дні, а не день, що Кривоніс не міг бути на прийомі послів, бо помер перед тим, що подарунки польських послів були відкинуті на Переяславській раді всім народом, а не Богуном, що прізвища Лизогуба нема у списку осіб, які оточували Хмельницького.

Також спостерігаємо у драмі уміле використання фольклорних джерел. У першій частині у діалозі між героями Корнійчук використовує пісенні зразки. Перша дія закінчується гуртовою піснею «Розлилися круті бережечка, гей, гей, на роздоллі», яку співає старий кобзар разом з козаками. Приспів до цієї пісні звучить як лейтмотив і проходить через усю драму: «А ми тую червону калину, гей, гей, та розвеселимо».

В центрі п'єси образ Богдан Хмельницького — гетьмана війська Запорізького, керівника українського народу у великій кривавій боротьбі. Письменника в постаті Богдана Хмельницького привабило, насамперед, те, що зробило його вождем повсталих, риси характеру, які до помагали йому завоювати незаперечний авторитет серед запорізького лицарства та широких мас народу. Ось чому другорядне місце займає інтимне життя, а сім'я взагалі не описується.

З перших сторінок драми ми дізнаємось про опозицію частин козацької проти новообраного гетьмана Б.Хмельницького. Кабак, Сажа, Любенко, підтримуванні Лизогубом, ремствують, що Богдан почав заводити на Січі нові порядки, що зібрав навколо себе друзів — Богуна, Ганжу, чекає на прибуття Кривоноса. Старшині не по дорозі з Богданом, вона дбає лише про свої інтереси, а їх можна здійснити тільки помирившись з польським королем та гетьманом Потоцьким. Через це вони чекають слушної хвилини, щоб виступити проти Богдана. Їх незадоволення використовують курінний отаман Лубенко, військовий писар Лизогуб — вороги не зрівняно ширшого масштабу, які простягають руки до гетьманської булави. Навіть прекрасна шляхтанка Зося, яку приносять в намет Богдана, цілком несподівано для гетьмана виявляється знаряддям в руках єзуїтів.

Щоб показати всю істину натуру зрадника Лизогуба, О. Корнійчук вдало змальовує бій під Жовтими Водами, а саме сцену де Хмельницький і Лизогуб спостерігають за боєм. Драматург чітко змальовує переживання обох персонажів, їх бурхливі емоції. Цікавою заміткою В. Кузякіної є те, що показ битви на сцені, як правило бувають найбільш невдалими. Важко надати бутафорському озброєнню вигляд справжнього і примусити глядача хвилюватися від пострілів іграшкових пістолетів. Адже глядач добре знає, що в театрі не вбивають, та й сама метушня бою, відтворена на сцені викликає найчастіше в тому і бажання подихати свіжим повітрям. Зваживши на все це, О. Корнійчук використав своєрідний прийом — битв під Жовтими Водами він переніс за сцену, а на сцені залишив Хмельницького й Лизогуба, що спостерігають за битвою. Напружено спостерігає Богдан за боєм, підганяє кінноту Богуна: «Давай, давай!.. Швидше, коники!.. Богун, швидше!» Поруч з Богданом стоїть Лизогуб. Він також жадібно вдивляється в поле битви, застелене курявою, він також кричить: «Швидше, швидше, коники, поспішайте!» Але Лизогуб квапить польських вояків, він сподівається, що сотник, якого він послав в табір Стефана Потоцького, встигне попередити про хитрість запорожців і військо Богданове буде розбито. Та битва закінчується поразкою польського війська, і Лизогубові випадає вітати гетьмана з перемогою, хоч мріяв він бачити його мертвим.

О. Корнійчук змалював образ Богдана яскравими фарбами, дбайливо зберігаючи неповторні риси характеру. Хмельницький несе в собі риси запорізького лицаря того часу. Він особисто сміливий, шанує мужність ворога, товариську честь.

Хмельницький показаний в широкому оточенні друзів і сподвижників: дяка Гаврила, старої Варвари, Тура, Довбні, Богуна, Соломії. Образ дяка Гаврила викликає особливі симпатії глядачів і читачів. Справді, це один з найхарактерніших образів, створених Корнійчуком. Вояка, який лише в наслідок химерних жартів долі став дяком і навіть попом, Гаврило — винятково цікава постать в запорізькому таборі. Гаврило тримає за поясом хрест і пістоль. Благословляючи, він часом може помилитися, замість хреста поблагословити пістолем, — для нього істотної різниці нема. Перевірку втікачів на Січ дяк проводить за простим і усталеним принципом:

«Покажи руки… До унії не приставав? Віру християнську не зраджував? „Отче наш“ знаєш? Горілку п'єш? Істинно християнська душа. Цілуй хрест, раб божий» [6, 250].

І настанови, з якими звертається Гаврило до прийнятих, так само прості. Гаврило знаходить ту межу, яка, на його думку, мусить відрізняти доброго християнина від поганого:

«Слухайте, люди, скоро поведе вас Богдан Хмельницький битись з шляхтою за волю нашу і віру. Глядіть, рубайте панів аж до пупа і за це неодмінно матимете царство небесне. Коли ж будете бити шляхту, всі до одного підете в геєну вогненну і там єзуїти з чортами будуть вас топити. І чорта лисого, а не рай побачите» [6, 252].

Сам Гаврило — винятково енергійна натура і розумний чоловік. Гаврило добре розуміє як потрібне війську Богдана, а може, самому Богданові доброзичливе «знаменіє» перед початком битви, яке він радо тлумачить на користь запорожців.

Також виразний образ Довбні - сина старого Шайтана. В епоху, коли фізична сила викликала особливе захоплення і повагу, коли запорожці хизувались один перед одним міццю кулаків і силою удару шаблі, навіть у цей час сила Довбні викликає у козаків захоплений подив. Батько вчив Довбню своєрідним методом:

«П'ять років, — каже Довбня, — били мене. Дуже били, аж поки не вивчили. Тоді я батькові дав так, що з місяць лежали хворі» [6, 253].

Жодна шабля не підходить до могутніх рук Довбні і він йде в бій із величезною довбнею, рятуючи нею Хмельницького від неминучої загибелі.

Образам старої Варвари і Тура, надано виразного драматичного забарвлення. Стара Варвара, яку Хмельницький шанобливо називає «матінко», виступає в драмі у порівняні з Україною — ненькою, яка страждає і бореться проти гнобителів. Її чоловіка і синів спалили шляхтичі. І коли горів старий кричав синам: «Плюйте, діти, на панів — шляхтичів» [6, 248]. Посиротіла Варвара з онукою подалися на Січ. Закликаючи Хмеля поспішати на Україну, Варвара з глибоким болем говорить про муки народу:

«Горять хати, церкви. Бродять матері в лісах, шукають дітей своїх…» [6, 248].

Дружина і мати хоробрих козаків, Варвара і сама не гірше володіє зброєю. Рука її не схибила, коли вона побачила зрадника, що підпалював сіно в козацькому таборі «старий пістоль, а добре б'є». В четвертій дії образ не говіркої стриманої Варвари підноситься на справжню драматичну височінь. Не знаючи нічого про Зосю, Варвара ставиться до неї, проте, недовірливо, вона відчуває інтуїтивно, що перед нею — ворог. І в хвилину, коли рука Богданова піднімає до уст келих з отрутою, всипаною руками прекрасної шляхтянки, голос Варвари зупиняє його: «Богдане, не пий, постав на стіл». Богдан, й без того тяжко вражений «зрадою» Богуна, не хоче слухати Варвару, — і вона випиває отруєне вино. Без вагань відає вона своє життя за Богдана, в якого вірить, якому доручили долю замучені люди.

Можна провести уявну лінію між трьома образами Ганна — Катря — Варвара. Усі три образа з різних драм, різних письменників наповнюються однаковими рисами. Вони як янголи — охоронці гетьмана захищають його від небезпеки, дбають про нього.

Порівнюючи із драмами М. Старицького та Г. Хоткевича, образ І. Богуна змальований у О. Корнійчука більш виразніше, з вищою моральною цінністю. Хоча найбільшою картиною висвітлення образу І. Богуна у Корнійчуку є сцена добиту Богуна, обмовленого мерзенними зрадниками.

Багато критиків докоряли драматургу «чому Богун не оправдовується ?». Богун не міг і мовити слова, у душі палав вогонь, почуттів у нього була надія, що Лизогуб підтвердить, що порох, який не надійшов до Гуманя, він виряджав, але цього він не почув:

«Вперше чую, що наказано тобі було надіслати обози в Гумань, знаю одне, що ти надіслав їх в Чернігів» [ 6, 280].

Зраду Лизогуба І. Богун відразу впізнав, але вчинки його товаришів, друзів гетьмана їхню недовіру він не очікував. Його обгорнули почуття відчаю, страху не від того, що мають його стратити, а від недовіри козаків. Одна кохана Соломія не втратила віру у Богуна, одна вона не вірила в підлу зраду. Але як знаємо зраду було викрито і Лизогуба схоплено.

У драматичній будові твору, в доборі художньо-зображальних засобів Корнійчук творчо використовує і розвиває традиції класичної української драматургії. За своїм жанром «героїки», як його визначав драматург, історична драма «Богдан Хмельницький» будується на сильних почуттях і пристрастях, на контрастних зіставленнях.

драма хмельницький старицький хоткевич

Висновок

Твір М. Старицького, Г. Хоткевича, О. Корнійчука «Богдан Хмельницький» заслуговує високої оцінки.

Детально проаналізувавши три драми, ми можемо визначити стереотипи та оригінальність драм. Спільні риси у зображенні родини прослідковуємо у драмах М. Старицького та Г. Хоткевича. Зокрема, це зображення таких постатей як Ганни — Катрі, Тимка — Тиміша, Єлени — пані Хмельницької. У них є схожість як у діях так і в моральних якостях, тобто персонажі як Ганна М. Старицького і Катря Г. Хоткевича переживали за гетьмана, завжди допомагали йому у вирішенні його душевних переживаннях. Схожість образів Тимка та Тиміша у тих же драматургів полягає у вірності та підтримці свого батька. У персонажів Єлени — пані Хмельницької схожість у негативних рисах, а саме їхнє самолюбство, зрадливі вчинки, котрі вони чинили. Відмінність бачимо у драмі О. Корнійчука, у нього взагалі родина не описується.

Цікавою постаттю є образ полководця І. Богуна. Цей персонаж присутній у трьох драмах, але у кожній драмі він є оригінальним, тобто драматурги зображують його роздуми, вчинки по-різному. У драмі М. Старицького персонаж І. Богуна змальовується як вірного, незрадливого товариша, який давав хороші поради, завжди був поруч. У Г. Хоткевича образ цього полководця уже трішки відрізняється, а саме Богун постає більш відважнішим, він не мовчить, не боїться сказати гетьману про свої думки. У драмі О. Корнійчука полководець І. Богун є уособленням патріотичності, відданості. Драматург надав Богуну вищої моральної цінності. Спільними моментами в усіх трьох драмах є те, що І.Богун виступає противником довіри турецькому султану, та його не задоволення про договір з Москвою. А оригінальністю є різне зображення його образу, його дій, емоцій які він робить.

На основі виконаних мною завдань детально проаналізовано та розглянуто три драми «Богдан Хмельницькій» та визначено їхні спільні та оригінальні риси. Таким чином всі завдання дослідження виконані.

Література

1. Барабаш Л. Про народність драматургії О. Корнійчука / Л. Барабаш // Народна творчість та етнографія — К, 2008. — № 4. — С. 66 — 68.

2. Вакуленко Д. О. Корнійчук про нього / Д. Вакуленко, — К, 2009. — С. 18 — 23.

3. Вертій О. Біля джерел національної культури / О. Вертій // Народна творчість та етнографія — К, 1993. — № 4. — С. 8 — 17.

4. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т2. / Авт. — уклад. Ю. Ковалів. — К.: Академія, 2010. — С. 624.

5. Кобилецький І. Драматург і час / І. Кобилецький/ Творчість О. Корнійчука. — К, 2005. — С. 142 — 147.

6. Корнійчук О. П'єси / О. Корнійчук, — К: Державне видавництво української літератури, 2011. — С. 241−300.

7. Костюк Ю. Драматург-новатор / Ю. Костюк / До 60-річчя з дня народження О. Корнійчука. — К, 1965. — С. 14−16.

8. Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургіїЧ.II / Н. Кузякіна, — К, 1960. — С. 29 — 39.

9. Левчик Н. Історична проза М. Старицького / Н. Левчик // Слово і час — К, 2011. — № 12. — С. 39−41.

10. Нитченко Д. Спогади про Гната Хоткевича / Д. Нитченко // Сучасність — К, 2008. — № 10. — С. 159 — 160.

11. Поспєлов О. Пафос драматургії О. Корнійчука / О. Поспєлов / До 80-річчя з дня народження// Український Театр — К, 1985.№ 3 — С. 8 — 10.

12. Приходько І. Драматургія Г. Хоткевича / І. Приходько // Березіль — К, 1995. — № 11- 12. — С. 47- 53.

13. Пчілка О. Михайло Старицький /О. Пчілка // Дивослово — К, 2011. — № 8. — С. 70 — 75.

14. Сокирко Л. Старицький / Л. Сокирко / Літературна критика ч. 11- 12, — К, 1940.

15. Сокирко Л. М. П. Старицький / Л. Сокирко / Критико-біогр. нарис. — К, 1960. — С. 130−138.

16. Старицький М. Твори 4 т. / М. Старицький / Драматичні твори — К., Дніпро, 2009. — С. 7−175.

17. Хархун В. Концепти тоталітарної онтології (на матеріалі драматургії О. Корнійчука) / О. Корнійчук //Слово і час — К, 2007. — № 12. — С. 48 — 59.

18. Хоткевич Г. Твори: Т. VI. — Б. Хмельницький: тетралогія / Г. Хоткевич, — Харків: Рух, 1929. — 440 с.

19. Чалий Б. Пам’ятні сторінки про О. Корнійчука / Б. Чалий // Вітчизна. — К, 2007. — № 6. — С. 142 — 149.

20. Шевчук В. Друге відкриття Г. Хоткевича / В. Шевчук Дорога в тисячу років: Роздуми, статті, есе. — К, 2008. — С.329 — 335.