Умови, що сприяють отруєнню

Глікозид і його фермент, що розщеплює, перебувають у рослинах у роз'єднаному стані.

Наприклад, амігдалин мигдалю відкладається в сім'ядолях, а фермент — у судинно-волокнистих пучках.

У результаті цього можливість їхньої взаємодії й утворення вільної синильної кислоти в нормальній, що розвивається рослині, звичайно не відбувається. Тісне зіткнення глюкозиду й ферменту спостерігається при гарному пережовуванні рослини, під час його мацерації при знаходженні в шлунку, у випадку лежання свіжозібраних рослин у купках (що може мати практичне значення, наприклад, при силосуванні) або навіть при стоянні рослин на корені, коли, залежно від тих або інших зовнішніх умов, нормальний хід їхніх життєвих процесів порушується (при зів'лені).

Процес розщеплення глюкозидів відбувається з поглинанням води. Тому в практичних умовах утворення синильної кислоти можливо тільки там, де є достатні умови вологості. Процес іде інтенсивніше при певній температурі; оптимальною є температура 35—50°.

Розщеплення глікозидів може бути обумовлено дією не умовою, що сприяє найбільш інтенсивному прояву отруєння жуйних синильною кислотою, є порушення румінації. При правильному, процесі протікання, румінації частина синильної кислоти, що утвориться, видаляється. Рослин, які можуть утворити синильну кислоту в кількостях, що мають практичне значення, відносно небагато. Крім згаданих кісточкових рослин і льону, до них потрібно також віднести рослини з роду Amygdalus-бобовник (Amigdalns nana L.), що викликав одного разу масове отруєння великої рогатої худоби в Краснодарському краї, і такі кормові трави, що широко застосовувалися в минулому, як суданська трава (Sorghum sudanense Stapf.), сорго (Sorghum vulgare Pers., Andropogon sorghum Br.), сорго американське (гумай, Sorghum halepense Pers., Andropogon halepense Brot.) і ін.

Кількість синильної кислоти, що утвориться в ціаногених рослинах при відповідних умовах, значно коливається. Хімічні дослідження дикоростучих і культурних ціаногених рослин на вміст синильної кислоти розкриває певну залежність процесів ціаногенезу від віку рослин і характеру місцевих екологічних умов, зокрема ґрунту.Найбільша кількість синильної кислоти утвориться, наприклад, у сортових рослинах у стадії кущіння; при подальшому розвитку — у стадії трубки й викиданні мітелки — вміст її поступово падає, але залишається ще в кількостях, небезпечних для тварин. У зернах знаходять найменші. У рослинах, що ростуть на багатих азотистими речовинами ґрунтами, утвориться більше синильної кислоти, ніж у рослинах на бідному ґрунті; додаток азоту до такого ґрунту значно підвищує можливість утворення синильної кислоти. Ціаногенні процеси можуть протікати більш інтенсивно в рослин на сухому ґрунті, чим у рослин, що перебувають на помірно вологому грунті. Прикладом залежності ціаноутворення від умов ґрунту може: служити випадок отруєння овець колосником, що виріс на вгноєних старих стоянках овець (тирлах). Умовами, що сприяють підвищеному утворенню в рослині ціаногенних глюкозидів або навіть вільної синильної кислоти, є все те, що порушує нормальний ріст і розвиток рослин: заливні дощі, настання сильної жари після дощів, холод, посуха, заморозки, градобій, витоптування, раптовий швидкий ріст живих рослин, бурхливе відростання рослини після обрізки або скошування, враження рослин патогенними грибками й ін. Отже, використання в корм рослин, ушкоджених при цих умовах, може викликати отруєння тварин синильною кислотою.

Таким чином, у всіх випадках харчових отруєнь синильною кислотою створюються умови, що сприяють розщепленню ціаногенних глікозидів, що перебувають у кормових рослинах.

Значення всіх — цих умов для рослинного ціаногенезу (утворення синильної кислоти) стає зрозумілим з наступного уявлення про механізм утворення синильної кислоти в рослинах. Синильна кислота є проміжним продуктом при синтезі білкових тіл і з'єднань азоту, принесених рослині коріннями із ґрунту (азотнокислого калію, азотнокислого натрію, азоту бобових рослин), і складних органічних сполук (вуглеводів), що утворяться в зелених частинах рослин у результаті фотосинтезу.

Згорання (окислювання) вуглеводів під впливом вдихуваного рослинами кисню є джерелом енергії, необхідної для правильного протікання всіх процесів створення білкових тіл. Порушення або випадання одного або декількох із зазначених умов веде до порушення правильного протікання цих процесів і співвідношень між вихідними речовинами, проміжними елементами й кінцевими продуктами — білковими тілами. При порушенні внутрішньоклітинних процесів дихання й окислювання вуглеводів (при;яненні рослин, затримці росту й ін.), коли не всі речовини, принесені із ґрунту, переводяться в білкові речовини, може накопичуватися велика кількість проміжних продуктів, серед них і синильна кислота.

Утворення й нагромадження синильної кислоти, пов’язані з явищами фотосинтезу, природно, у більшій мірі протікають у зелених, верхніх частинах рослин. Ця обставина має величезне практичне значення, тому що тварини поїдають саме ці частини рослини, найбільш багаті синильною кислотою.

Залежно від ослаблення фотосинтезу, утворення синильної кислоти в ціаногенних рослинах уночі зменшується, але не зникає зовсім і може відбуватися в кількостях, здатних викликати отруєння. Свіжі рослини, що володіють великим потенціалом можливості утворення синильної кислоти, при висушуванні поступово втрачають його. Вважають, що в одних випадках синильна кислота, будучи леткою, при висиханні рослин поступово випаровується; в інших — хімічні процеси, що відбуваються при висиханні рослин, руйнують здатність ферменту відщеплювати синильну кислоту. У погано просушеному сіні можуть створюватися умови (температура, вологість і рН середовища), сприятливі для утворення й нагромадження синильної кислоти. Відомі випадки отруєння коней і великої рогатої худоби таким сіном. Наступні цифри приблизно показують зміни вмісту синильної кислоти при висушуванні. У траві, що містила 0,054 г синильної кислоти на 1 кг, через три дні від початку висушування знаходили 0,012 г, через шість днів — 0,005 г; через один місяць — 0,002 г на 1 кг сіна. Через два місяці результати дослідження були негативні (О. В. Васін, Ю. П. Квіткін, 1959), Деякі рослини й при висушуванні зберігають здатність давати значні кількості синильної кислоти. Це відноситься насамперед до насінь льону, до кісточок мигдалю, слив, вишень, персиків, абрикосів і ін.

Отруєння тварин відбуваються переважно при поїданні ціаногенних рослин у свіжому стані. Вони спостерігаються також при годівлі макухами, половою ціаногенних рослин, наприклад лляними макухами, лляною половою, що задають із великими кількостями теплої води. Використання сухих макух або полови нижує небезпеку отруєння. Силос із ціаногенних ослин (за певних умов його одержання) може також становити небезпеку отруєння тварин. У літературі описана значна кількість випадків отруєнь великої рогатої худоби, овець, свиней, коней синильною кислотою при годівлі деякими рослинами, особливо в посушливих, напівпустельних районах півдня Європейської частини СРСР. Вони спостерігалися в Україні, Молдавії, Ставропольському й Краснодарському краях, на Кавказі, у Саратовской і Воронезькій областях. Частіше спостерігаються отруєння жуйних тварин. У тварин цього виду в результаті особливостей прийому корму й травлення в рубці можуть накопичуватися значні кількості синильної кислоти, особливо якщо тварини голодні й жадібно поїдають корм. Цим пояснюється швидкість появи ознак отруєння. Порушення травлення, пов’язані з підвищенням кислотності вмісту рубця, порушення жуйки збільшують небезпеку отруєння при поїданні ціаногенних рослин. Летальною дозою синильної кислоти для теплокровних тварин уважається 1 мг на 1 кг ваги. Для коня середньої ваги смертельними можуть бути 0,4−0,5 г чистої синильної кислоти. Корови відносно менш чутливі до дії синильної кислоти; летальна доза для середньої корови трохи більше дози, що вказана для коня; вівці гинуть від 0,1 г синильної кислоти. Отже, при вмісті в рослинах 0,02% синильної кислоти кількість корму близько 2 кг при швидкому поїданні й відсутності умов, що перешкоджають утворенню синильної кислоти, може викликати смертельне отруєння коня або корови; 500 г таких рослин можуть отруїти вівцю.

Таким чином, у всіх випадках харчових отруєнь синильною кислотою створюються умови, що сприяють розщепленню ціаногенних глікозидів, що перебувають у кормових рослинах. Синильна кислота є проміжною умовою для рослинного ціаногенезу (утвореним продуктом при синтезі білкових тіл із з'єднань азоту, принесених рослині коріннями із ґрунту (азотнокислого калію, азотнокислого натрію, азоту бобових рослин), і складних органічних сполук (вуглеводів), що утворяться в зелених частинах рослин у результаті фотосинтезу. Згорання (окислювання) вуглеводів під впливом вдихуваного рослинами кисню є джерелом енергії, необхідної для правильного протікання всіх процесів створення білкових тіл. Порушення або випадання одного або декількох із зазначених умов веде до порушення правильного протікання цих процесів і співвідношень між вихідними речовинами, проміжними елементами й кінцевими продуктами — білковими тілами. При порушенні внутрішньоклітинних процесів дихання й окислювання вуглеводів (при зів'яненні рослин, затримці росту й ін.), коли не всі речовини, принесені із ґрунту, переводяться в білкові речовини, може накопичуватися велика кількість проміжних продуктів, серед них і синильна кислота. У випадку посиленого надходження речовин із ґрунту (при бурхливому росту молодих рослин, паростків після скошування, посиленні всіх процесів під впливом сонця, особливо після різкої зміни погоди, після холодного дощу, при посиленому припливі води із ґрунту та ін.) також може відбуватися нагромадження великої кількості проміжних елементів, не використовуваних повністю для синтез білків. [2, 333].

Токсикологічне значення. Чутливими до рослин що містить сапонін-глікозиди і лактон-протоанемоніни є велика і дрібна рогата худоба, коні, менш чутливі свині. Отруєння тварин частіше відзначається ранньою весною при слабкому травостої, коли інша рослинність ще не встигає розвинутися. [8].