Участь Вільгельма Котарбінського в мистецьких об"єднаннях та художніх виставках Києва

Участь Вільгельма Котарбінського в мистецьких об'єднаннях та художніх виставках Києва

Статтю присвячено галерейно-виставковому життю Києва та визначенню місця художника Вільгельма Котарбінського у ньому. У публікації розглядається персональна участь митця у київських мистецьких об'єднаннях та художніх виставках. Подається зріз організаторської діяльності майстра у культурному житті міста.

Основна мета публікації полягає у тому, щоб на основі опрацювання відповідних джерел, Галерейно-виставкове життя Києва, а, тим паче, місце у ньому Вільгельма Котарбінського, ніколи не було темою спеціального дослідження. Джерельну базу розвідки складають архівні матеріали, каталоги виставок, інформація у періодичних виданнях. Питання мистецької доби XIX століття попередньо розглядалися у роботах М. Дроботюк, О. Коваленка, Л. Савицької та О. Федорука, однак виставковий аспект діяльності Котарбінського зачіпався побіжно. Необхідність детального розгляду цього напрямку культурницької діяльності Котарбінського, була викликана постійно зростаючим інтересом суспільства до постаті митця. А тому, головним завданням статті є аналіз діяльності художника в мистецьких об'єднаннях та художніх виставках Києва.

Київські вернісажі останнього десятиліття XIX століття важко уявити без участі в них Вільгельма Котарбінського. Створюючи фрески у соборі Св. Володимира, він активно брав участь у галерейно-виставковому житті міста.

Вперше, живописець продемонстрував свій талант мешканцям Києва у грудні 1891 року, на щорічній виставці місцевих художників у Біржовій залі. Різдвяна імпреза 1891 року поклала початок насиченій та тривалій мистецькій діяльності Вільгельма Котарбінського у Києві. Дебютна картина майстра — «Оргія» (300×500см) отримала широкий резонанс у київській періодиці того часу. Археолог та художній критик Олександр Ертель на сторінках газети «Кіевлянинь» вказував на чисельні недоліки полотна, але підсумовуючи, писав:" Оргія" пана Котарбінськогоз успіхом може прикрашати будь-яку виставку" [27]. На сторінках часопису «Кіевская старина», робота була названа «взірцем міжнародного мистецтва», а самого Вільгельма Котарбінського анонімний автор статті порівнював із визнаними митцями Г. Макартом та Г. Семирадським [5, с. 332−333].

Окрім Вільгельма Котарбінського, учасниками мистецького заходу були Є. Вжещ, В. Галімський (організатор та ідейний натхненник) [22, арк. 2], К. Костанді, С. Костенко, В. Менк, М. Пимоненко, Х. Платонов, І. Селезньов, Я. Станіславський. Також експонувалися твори відомих майстрів І. Айвазовського, Верещагіна, Ю. Клевера, І. Крамського та інших художників. галерейний виставковий художник котарбінський Вдруге, Вільгельм Котарбінський представив свої картини у грудні 1892 року, на щорічному різдвяному вернісажі киян. На імпрезі 1892 року було продемонстровано більше сотні полотен, які належали понад двадцятьом київським та одеським художникам: Є. Вжещу, С. Костенку, К. Костанді, М. Пимоненку, Х. Платонову та іншим [19, с. 493]. Вільгельм Котарбінський показав вісім своїх робіт: «Ангел смутку», «Венеція», «Захід сонця», «Сходження місяця», «Порт в Акціуме», «Після бурі», «Ніч в Палестині», «Перемога кохання» [23, арк. 8−12]. За кількістю поданих робіт Вільгельма Олександровича випереджав лише Владислав Галімський, який був постійним організатором експозицій на Різдвяні свята [23, арк. 6]. Київська художня критика оцінила досить неоднозначно полотна Вільгельма Котарбінського. Газета «Кіевское слово» одночасно надрукувала два матеріали, які кардинально відрізнялися за своїм змістом. В одному, картини майстра були вщент розкритиковані [26], а в іншому, була подана виключно позитивна характеристика [28].

Наслідуючи організаційні форми передвижників, у травні 1893 року Владислав Галімський, Вільгельм Котарбінський та інші художники звернулися до влади з офіційним проханням затвердити статут Київського товариства художніх виставок (офіційна назва — «Кіевское товарищество художественньїхь вьіставокь»).

28 вересня 1893 року статут був підписаний генерал-губернатором, а у листопаді вийшов друком. Таким чином, з листопада 1893 року організація почала існувати юридично [24, акр. 1]. Учасники Київського товариства художніх виставок власну ціль сформулювали наступним чином:" Товариство ставить собі за мету, з належного дозволу, влаштовувати з платним входом виставки художніх творів: здійснювати на них продаж як творів мистецтва, так і каталогів художніх видань і фотографічних знімків художніх творів" [18, с. 1].

Перша виставка Київського товариства художніх виставок, як офіційної організації, була відкрита 26 січня 1894 року в залі університету св. Володимира. Всього на вернісажі киян було представлено 106 полотен. Головними учасниками заходу бути: Є. Вжещ, В. Галімський, В. Менк, М. Мурашко, М. Пимоненко, Х. Платонов, П. Свєдомський, Світославський, Я. Станіславський [16].

Вільгельм Котарбінський представив на розсуд відвідувачів експозиції дві роботи: «Смерть Мессаліни» та «Авгур» [8, с. 6]. У київській періодиці про полотна майстра написали: «Картини пана Котарбінського є справжніми прикрасами виставки місцевих художників. Одну з його робіт — «Смерть Мессаліни» можна назвати «цвяхом» виставки вже через одні її грандіозні розміри. Пан Котарбінський, перш за все, першокласний колорист, а сюжетами з античного світу він користується тільки як приводом, щоб продемонструвати благородність переливу тонів.

Полотнам притаманний смак, стримане, витончене дотримання поступовості кольорових відтінків. У роботах є присутність справжньої, художньої краси, позбавленої будь-якої різкості, м’якої, пестливої" [7].

На Третій виставці Київського товариства художніх виставок, що відкрилася 26 грудня 1895 року, полотна представили художники Є.Вжещ, В. Галімський, В. Менк, М. Пимоненко, І. Рашевський та звісно ж Вільгельм Котарбінський. Митець демонстрував 60 картонів, для яких йому було надано окрему залу. В газеті про роботи Вільгельма Котарбінського написали: «Дрібні недоліки цих ескізів в повній мірі нівелюються при розгляданні їх переваг, особливо тепер, коли більшість художників, доводячи техніку до значної досконалості страждають бідністю задуму. Роботи В. Котарбінського насичені думками та фантазіями» [1].

Черговий раз мешканці Києва мали можливість побачити роботи Вільгельма Котарбінського у жовтні-листопаді 1896 року. Експозиція була сформована з приватних збірок київських колекціонерів, та включала 84 полотна. Переважна більшість представлених робіт належала родині Терещенків, однак, твори В. Котарбінського на виставку надійшли з колекції мистецтвознавця, археолога, художнього критика Адріана Прахова. Останній надав шість робіт митця: «Квіти мальви» (пастель), «Весна», «Лепта вдови» (акварель), «На молитві» (акварель), «Молода дівчина», (акварель), «Скорбота» (акварель) [13, с. 5].

З невідомої нам причини художник не узяв участі у щорічному вернісажі Київського товариства художніх виставок, що традиційно відкрив свої двері у грудні 1896 року [9, с. 5]. Для київських митців, в якості організаційно оформленого об'єднання, це була вже четверта імпреза.

Можливо, відсутність ім'я Вільгельма Котарбінського серед учасників грудневого заходу пов’язана із тим фактом, що художник саме тоді увійшов до складу Київського товариства старожитностей і мистецтв (офіційна назва — «Кіевское общество древностей и искусствъ»). Новостворене товариство постало на основі комісії з облаштування музею в м. Києві (створена 1894 р.) та членів Київського товариства заохочення мистецтв (офіційна назва — «Кіевское общество поощрения художествъ») (1890−1896 рр.), до якого також входив Вільгельм Котарбінський [20, арк. 11]. Головною метою учасників Київського товариства старожитностей і мистецтв було збирання та зберігання предметів старовини, а в подальшому — організація музею. Вільгельм Котарбінський був учасником товариства від моменту його заснування у 1897 до 1906 року[21, арк. 29].

Традиційно у грудні 1897 року київські митці відкрили свою імпрезу в складі Київського товариства художніх виставок. На черговій, П’ятій виставці київських художників експонувалося лише 84 картини. Її експонентами були здебільшого учасники усіх попередніх виставок, однак до них того року долучився молодий митець Л. Ковальський. Вільгельм Котарбінський надав шість полотен: «Лепта вдови», «Скорботний стяг», «Роса», «Годування ібісів», «Стрекоза», «Ігри у Давній Греції». Усі шість полотен були придбані, однак прізвище покупця, на жаль, залишилося невідомим [10, с. 5].

Наприкінці XIX — на початку XX ст. Київське товариство старожитностей і мистецтв увібрало в себе майже всі творчі сили міста, не було виключенням і Київське товариство художніх виставок, учасники якого працювали над створенням першого міського музею. Товариство не відкрило свого VII (XIII) вернісажу у 1900 році. Саме того року Київське товариство художніх виставок фактично припинило своє існування [15, с. 84].

Ще однією з причин припинення діяльності міг бути строкатий склад товариства, який не сприяв цілісності його виставок, оскільки питання творчої диференціації та художнього рівня завжди були проблемою вернісажів киян [17, с. 17].

Проте, які б не були причини припинення діяльності організації, у списку художніх гуртків, музеїв, шкіл та класів для викладання малювання по Київській губернії від 22 грудня 1904 року Київське товариство художніх виставок не згадується [25, арк. 9].

Після довготривалої діяльності Київського товариства старожитностей і мистецтв, 30 грудня 1904 року відбулося офіційне відкриття і освячення Київського художньо-промислового та наукового музею імені імператора Миколи II (нині Національний художній музей України).

Знаковою подією у творчості Вільгельма Котарбінського стала художня виставка, що була відкрита у залах новоствореного музею. Художник, художній критик та автор статті в журналі «Вьміреискусствь» — Г. Бурданов повідомляє, що твори Вільгельма Котарбінського на виставці 1907 року були згруповані у двох залах музею, в кількості 22-х робіт. Кращими серед інших були полотна «Жертва Нілу», «Медуза», «Смерть Орла». Перед киянами митець вперше продемонстрував картини в такій повноті, що дало можливість глядачам скласти повну характеристику творчості художника. Цей факт дав можливість Г. Бурданову розцінювати експозицію, як персональну виставку Котарбінського [2, с. 19].

Виставка була організована Вільгельмом Котарбінським, і вона була збірною, а не персональною. На виставці були представлені полотна С. Світославського, В. Галімського, І. Рашевського, Г. Крюгер-Прахової та інших художників [14].

Автор газетної замітки, що носить гучний псевдонім «Старий Вчитель», у рубриці про літературу та мистецтво подає наступну інформацію: «Вільгельма Олександровича Котарбінського знаю понад 20 років, він має величезний талант, в сенсі використання фарб, володіє виключним смаком, його композиції фарбами не просто привабливі, вони неперевершені». Автор замітки в газеті «Кіевлянинь» ставить його на один щабель із такими відомими свого часу майстрами, як британець Лоуренс Альма-Тадема, поляк Генріх Семирадський та німець Карл Теодор фон Пілоті. «Голова його наповнена численними фантазіями, які прагнуть бути вираженими» [3].

Художній критик серед інших полотен Котарбінського виокремлює «Симфонію смутку та страждання» або спрощено «Печаль» та «Весняну елегію» або «Весну». Автор статті пише: «Я пам’ятаю декілька років тому він представив свою виставку в Петербурзі. Враження та успіх були величезні. Але коли через рік чи два Котарбінський повторив свою виставку, то до нього поставилися досить спокійно. Однак, виставка в музеї повністю реабілітувала майстра. Його роботи були — одна краще від іншої. А сама виставка залишила приголомшливі враження» [4].

Імпреза 1907 року для галерейно-виставковій діяльності Вільгельма Котарбінського стала апогеєм, після якого, полотна вже немолодого художника на київських вернісажах були представлені лише декілька разів.

Окрім участі у виставковому житті Києва, Вільгельм Котарбінський у цей період життя займався ще й благодійністю. Так, архівні документи вказують на чисельні подарунки, які майстер зробив міському музею у вересні 1909 року. Його прізвище стоїть поряд з іменами таких визначних меценатів, як І. Терещенко, Б. Ханенко, відомими діячами культури та науки: В. Хвойко, Г. Шлейфер, М. Мурашко [6, арк. 2].

В березні 1914 року Київський Відділ Піклування про глухонімих відкрив благодійну виставку, на якій було показало 106 картин з приватних збірок. Там була представлена і картина «Лепта вдовиці», пензля В. Котарбінського, що належала колекціонеру К.Ф. Фішману [12, с. 3].

В 1915 році він востаннє брав участь у виставці, яка проходила в актовій залі університету Св. Володимира. Вільгельм Котарбінський представив на загальний розсуд полотно «Дух безодні». Картина митця була в числі тих, небагатьох, які можна було придбати, однак вона так і не змінила автора [11, с. 7].

Про життя, а особливо виставкову діяльність художника часів війни та революції дослідникам відомо небагато. Однак, нещодавно віднайдений науковцями документ, проливає певне світло на діяльність митця у роки війни: 12 січня 1917 року" Тетянинський комітет" (офіційна назва — «Комитетьея императорскаго высочества великой княжны Татіаньї Николаевны») нагородив Вільгельма Котарбінськогоіменним срібним жетоном за те, що він надавав фінансову допомогу біженцям та постраждалим від військових дій. Відтоді, Вільгельм Котарбінський у художньо-мистецькому житті участі не брав.

Отже, участь художника у мистецьких об'єднаннях Києва була активною та новаторською. З ім'ям Вільгельма Котарбінського пов’язаний цілий ряд організацій культурно-просвітницького спрямування: Київське товариство художніх виставок, Київське товариство заохочення мистецтв та Київське товариство старожитностей і мистецтв. Через свою творчість він поширював серед населення мистецькі здобутки та впливав на розвиток естетичних смаків мешканців Києва. Заснувавши у 1893 році перше виставкове товариство у Києві, митець тим самим консолідував розрізнені художні сили міста та підготував підґрунтя для створення першого загальнодоступного музею на території сучасної України.

Список використаних джерел

• 1. III выставка картинъюевскаго товарищества // Юевлянинъ.
• 2. 1896. — № 11. — 11января.
• 3. Бурдановъ Г. Выставка въмузее Императора Николая II //Въмфеискусствъ. — 1907. — № 2. — С.19.
• 4. Выставка въ музее // Юевлянинъ. — 1907. — № 35. — 4 февраля.
• 5. Выставка въ музее // Юевлянинъ. — 1907. — № 66. — 7 марта.
• 6. Выставка картинъ юевскихъ художниковъ // Кіевская старина. — 1891. — № 2. — С.331−333.
• 7. Державний архів м. Києва. — Ф.304. — Оп.1. — Спр.13.
• 8. Две выставки // Юевлянинъ. — 1894. — № 50. — 19 февраля.
• 9. Каталогъ I выставки Кіевскаго товарищества художественныхъ выставокъ. — Юевъ, 1894. — 8 с.
• 10. Каталогъ IV выставки картинъЮевскаго товарищества художественныхъвыставокъ. — Юевъ, 1897. — 8 с.
• 11. Каталогъ V выставки картинъЮевскаго товарищества художественныхъвыставокъ. — Юевъ, 1897. — 8 с.
• 12. Каталогъ выставки картинъ в ъактовомъ зале императорскаго университета Св. Владиміра. — Юевъ, 1915. — 8 с.
• 13. Каталогъ выставки картинъ устраиваемой Юевскимъ Отделомъ Попечительства о глухонемыхъ. — Юевъ, 1914. — 8 с.
• 14. Каталогъкартинъ. — Юевъ, 1896. — 8 с.
• 15. Юевлянинъ. — 1907. — № 65. — 6 марта.
• 16. Коваленко О. З історії художніх об'єднань України // Український історичний журнал. — К., 1972. — № 1. — С.82−87.
• 17. Первая выставка Общества Юевскихъхудожниковъ // Юевлянинъ. — 1894. — № 33. — 2 февраля.
• 18. Савицкая Л. На пути обновления. Искусство Украины в 1890—1910;е годы / Лариса Савицкая — Харьков: ТО Эксклюзив, 2003. 467 с.
• 19. Уставъ Кіевскаго товарищества Художественныхъ ВыставокъЮевъ: Тип. К. Н. Милевскаго, 1893. — 8 с.
• 20. Федорук О. Українсько-польські мистецькі взаємини кінця XIX ст. — початку XX століть / Олександр Федорук // Хроніка 2000. Україна-Польща: діалог упродовж тисячоліть. Зб. наук. праць. — К.: Фенікс, 2009. — Т.80. — С.487−508.
• 21. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. — Ф.648. — Оп.1. — Спр.29.
• 22. Там само. — Спр.28.
• 23. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. — Ф. 442. — Оп. 544. — Спр. 262.
• 24. Там само. — Оп.622. — Спр. 233.
• 25. Там само. — Оп.623. — Спр. 183.
• 26. Там само. — Оп.634. — Спр.54.
• 27. Эртель А. Годичная выставка картинъ местныхъ художниковъ / Александр Эртель // Кіевское слово. — 1893. — № 1796. — 14 января.
• 28. Эртель А. Годичная выставка юевскихъхудожниковъ / Александр Эртель // Юевлянинъ. — 1891. — № 285. — 31 декабря.
• 29. Я. // Годичная выставка картинъместныхъхудожниковъ // Кіевское слово. — 1893. — № 1803. — 21 января.