Тема Долі в романах Пушкина

Капитанская дочка.

Історія проходить через.

Будинок людини, через його приватну жизнь.

Ю.М.Лотман.

Повстання дворян на Сенатській площі С.-Петербурге.

14 грудня 1825. ця подія стала найвищим моментом декабристського руху, і початком кінця. Після розгрому повстання, А. С. Пушкин робить спроби переосмислити що відбуваються та його роль долі дворян, серед яких були його друзі. У 30 роках ХІХ століття Пушкін найбільш часто звертається до цієї теми повстань і замислюється їх вплив долі не людства взагалі, а окремо взятому особистості. Цьому сприяли ряд що сталися у роки подій: французька революція 1830 року, холерні бунти у Росії, повстання військових поселень в Новгороді і Старій Руси.

І саме у цей час доля хіба що підказала Пушкіну несподіваний сюжет, який, здавалося, допомагав розв’язання проблеми, гостро поставленої повстанням, потерпілим поразка. 17 лютого 1832 року Пушкіну доставили подарунок Миколи I «книжку» — багатотомне «Повне зібрання законів Російської імперії», — надіслану на допомогу його занять історією Петра I. У двадцятому томі поет виявив безліч матеріалів, що з повстанням Пугачова: маніфести Катерини II, її іменні укази, «настанови», і навіть сенатські укази, заповнені матеріалами судового розгляду справ полонених заколотників — Пугачова та її товаришів. Серед цих документів особливу увагу Пушкіна залучила «Сентенція 1775 року січня 10. Про покарання смертною казнею зрадника, бунтівника і самозванця Пугачова та її спільників. З приєднанням оголошення прощаемом преступником». 1].

У «Сентенції» досить докладно розповідалося про перебіг повстання його учасників. Там-то події і виявив Пушкін несподіване і що схвилювала його повідомлення про дворянині, який перейшов набік Пугачева.

Думка, интересовавшая Пушкіна, було підтверджено історичним чинником — дворянин з «хорошого», тобто родового дворянства перейшов до бік Пугачова брав участь в народне повстання. Ось і виник задум історичного твори (повісті? роману?) про дворянині - пугачевце.

Перший план стане основою задуманого твори — року діставало фактичного матеріалу. Пушкін знову повернувся до задуму про дворянині - пугачевце й у 1833 року написав новий план.

У перші дні лютого 1833 року Пушкін поводиться з проханням до військовому міністрові А. И. Чернышеву дозволити їй познайомитися в архівах військового міністерства з документами другої половини XVIII століття. Перші матеріали з канцелярії Чернишова Пушкін одержав у кінці лютого. Вивчення їх дозволило внести істотних змін у задум роману про дворянині пугачевце.

До 22 Травнем він вже закінчив її чорнової варіант. У Пушкін попросив дозвіл виїхати до Казанську і Оренбурзьку губернії, мотивуючи свою прохання бажанням ознайомитися з місцями, що їх описані у подготавливаемом їм романі. 7 серпня поїздка було дозволено, І Пушкін отримав чотиримісячний відпустку. 18 серпня він виїхав до Петербург. 1 жовтня, після відвідин Казанської і Оренбурзької губернії, Пушкін прибув Болдіно, що й завершив своєї роботи над «Історією Пугачева».

Але й цього Пушкін не розпочав написання роману. Тільки після рік, у жовтні-листопаді 1834 року, і навіть 1834−1835 роках, Пушкін записує новий план романа.

У цьому плані цілком знято проблема переходу дворянина-офицера на бік Пугачова. Далі збереглася лише функція свідка. Деякі з названих на плані подій вже досить близькі до «Капітанської дочке».

Композиція роману побудована виключно симетрично. Спочатку Маша перебувають у біді: суворі закони селянської революції гублять її сім'ю і загрожують її щастю. Гриньов вирушає до селянському царя та рятує свою наречену. Потім Гриньов перебувають у біді, причина чим цього разу у законах дворянській державності. Маша вирушає до дворянській цариці рятує життя нареченого. Але цікава в цьому роль випадку, судьбы!

З на той час як Гриньов потрапляє на службу до Оренбурга, життя провінційного дворянина стуляється з потоком загальноросійської минуле й перетворюється на прекрасний набір випадків і дзеркально повторюваних епізодів, що змушують згадати як і справу поетику У. Худоби, і про законах побудови російській чарівній казки. У відкритому полі Гриневскую кибитку випадково застигає сніжний буран; випадково неї наштовхується чорнобородий козак, який заблудлих подорожніх до житла. Випадково провідник виявляється майбутнім Пугачов. Так само випадково зчеплення усіх наступних зустрічей Гриньова і поворотів його судьбы.

Потрапивши у Білгородську фортеця у 50 верст Оренбурга, він закохується в дочка капітана Івана Кузьмича Миронева, 18-річну Машу і б'ється через неї на дуелі з поручиком Швабриным; поранений; у листі до батьків просить благословення на шлюб — з бесприданницей; отримавши суворий відмова, прибуває в розпачі. (Природно, Маша, зрештою, оселиться від батьків Гриньова, а Швабрин перейшовши набік Пугачова, зіграє у долі героя лютого гения).

Пугачов, захопивши фортеця, випадково дізнається Савельевича, згадує заячий кожушок і полтину на горілку, після бурану пожертвувані йому Петрушей від щирого серця і милує пана за хвилину на смерть. (Дзеркальне повторення епізоду з тулупчиком), ба відпускає попри всі чотири стороны.

Вирушивши до Оренбурга, щоб поквапити звільнення бєлгородською фортеці, Гриньов випадково дізнається, що Маша, захована білгородської попадею, нині у руках зрадника Швабрина. Петра Андрійовича намагається умовити генерала виділити йому півсотні солдатів та віддати наказ про звільнення фортеці. Почувши відмову, він самостійно вирушає до пугачевское лігво. Потрапляє в засідку і випадково залишається жив.

Причому Гриньов випадково перебувають у руках Пугачова саме той момент, коли людина прибуває у хорошому настрої, отже кровожерливому капралу Белогородову вдасться «спробувати» дворянина.

Пугачов зворушений розповіддю про дівчині насильно утримуваної Швабриным; вирушає разом із героєм в Белогородскую фортеця, і навіть дізнавшись, що Маша-дворянка, наречена Гриньова, не змінює свого милостивого рішення. Понад те, напівжартома пропонує одружити і вже готовий прийняти він обов’язки посадженого батька (так випадково збувається сон Гриньова, який примарився б відразу після бурана).

Відпущені Пугачов, Гриньов, Маша, Савелійович потрапляють у засідку урядових військ (сюжетна варіація на задану тему епізоду з пугачовцями); випадково командиром загону виявляється Зурин, якому Гриньов ще у шляху до місцеві служби до бурану, програв сто рублів «на більярді». Відправивши Машу в батькове маєток, Петруша залишається у боївці після взяття Татищевій фортеці і придушення бунту він заарештований за доносом Швабрина не може відвести від себе обвинувачення, оскільки хоче утручати в судовий розгляд Машу. Проте біль вирушає до Петербург, випадково стикається з царицею на прогулянці у селі; випадково не дізнається царицю і простодушно розповідає про все. Катерина випадково пам’ятає про геройську загибель капітана Миронова. Випадково Гриньов бере участь у страти Пугачова. Випадково ці нотатки потрапляють до рук «видавця», під маскою якими ховається сам Пушкин.

Тема долі простежується, на мою думку, наступним образом:

— по-перше, збіг випадкових обставин у житті героев.

— по-друге, доля представлена, як собі стихія, природна чи історична, тут цією роллю природної долі виконує метель.

Заметіль (заметіль) — сум’яття, заколот, розруха; хвилювання переживання, переляк, страх.

Ця ж таки заметіль в Пушкіна — прозаїка — і став доленосною для Петра Гриньова. Це те сама заметіль, що описує читачеві, що на цей момент світ перебуває у стані заметілі, одне: заблукалому подорожанину не уникнути біди. Що чи кому хто там видніється в дали? Божий храм, як і повісті «Заметіль»? Ні … «вовк або людина», «пень чи волк».

Пушкінський мотив в заметілі як літературна традиція з’являється «в творах письменників XIX, XX століть. (Блок «Дванадцять», Булгаков «Біла гвардія», Пастернак «Доктор Живаго»).

Сил ми не маємо кружляти доле;

Дзвіночок раптом умолк;

Коні стали… «Що там в поле?».

«Хто не знає? Пень чи волк?».

Пушкін «Біси» [2].

— по-третє, чимало важлива роль віщого снупровидця судьбы.

Сон Петра Гриньова (глава Вожатий) — віщий, пророчий сон весь трагізм подальших подій. «Мужик з чорним бородою» размахивающий сокирою, — провісник кривавих розправ Пугачова, і хоча б мужик, ласкаво манливий під своє благословення, — можливо, добрий знак самих Гринева.

Пугачов зіграв рятівну роль долі Гриньова, проявляючи «державну» милість як і, як Катерина ІІ виявила закликати до його подальшу долю. Пугачов теж втягнутий у той коло добра, про яку постійно нагадує автор романа.

Світла віра Пушкіна в чеснота людини підштовхувала професіоналів, що Пугачов у романі показаний суперечливо, кілька ідеалізовано. Вчинки його непередбачувані: добро і зло, злодіяння і милість. Ми можемо поставити питання! «Чому, жорстоко розправившись із комендантом фортеці, його дружиною, з усіма, хто присягнув „государеві“, Пугачов виявляє явну прихильність до Гриневу?».

Заколотника в офіцера вразила сміливість, вірність дому, його жагуче бажання захистити кохану, нехай навіть ціною за власну смерть, його схильність серцевому потягу, а чи не розуму — всі ті якості, яких були біля Пугачева.

З заметілі з’явиться Пугачов, бунтівний характер розкрито у романі: заметіль поклала певну трагічну предрешимость судьбы.

Отже, доля Гриньова співвіднесена з зображуваними історичними подіями: придушення пугачевского бунту у Росії. Характер героя дається через призму сприйняття чи постаті Пугачова від своїх першої зустрічі у дорозі під час бурану до останнього кивка головою Гриневу з Лобового місця на червоною площади.

Пугачов грає у долі Гриньова та його улюбленою Маші Мироновій величезну роль, неодноразово рятуючи обох від смерті. Великодушне ставлення Пугачова до Гриневу неспроможна не розмістити доброго і чуйну молодої людини. «Ти мій благодійник" — каже Гриньов на хвилину емоційного пориву. Однак у основі відносини Петра Гриньова до Пугачову лежить не подяку, а безкорислива щира симпатія (втім, взаємна). І Гренев, класичний ворог Пугачова, неспроможна не визнати його чарівність: «Навіщо забувати істини? У цієї хвилини сильне співчуття волочило мене до нему». 3].

Пушкін бачить фатальну неминучість боротьби, розуміє історичну обгрунтованість селянського повстання, відмовляється вбачати у реформі його керівників «лиходіїв». Але не бачить шляху, що від ідей та чинів кожного з борються таборів вела до цього товариства людяності, братерства й натхнення, туманні контури якого виникли у його сознании.

У «Капітанської дочці» Пугачов наділений достатньої владою, щоб самостійно й більше всупереч своїм сподвижникам врятувати і Гриньова і Машу Миронову. Пушкін починає цінувати в історичному діячі здатність проявити людську самостійність, не розчинитися в підтримує його державної бюрократії, законах, політичної грі. Пряме, без наступних ланок, звернення Маші до Катерини II, доступність і людяність, який ставити між життям і собою мертвої фікції закону, незалежність Пугачова від думки своїх «п'яниць», які «не пожаліли б бідну дівчину», забезпечують щасливі розв’язки людських судеб.

«Гриньов — не рупор ідей Пушкіна. Він російський дворянин, людина XVII століття, з пресою своєї епохи на чолі. Однак у ньому є щось, що привертає до нього симпатію автори і читачів: не входить у рамки дворянській етики свого часу, при цьому він просто дуже людяний. У жодному з сучасних йому таборів не розчиняється повністю. У ньому видно риси вищої, гуманнішою людської організації, виходить за межі його времени"[4]. Відсвіт пушкінської мрії про справді людських громадських відносинах вихоплює Гриньова. У цьому вся глибоке відмінність Гриньова від Швабрина, який залишку поміщається у грі соціальних сил свого часу. Гриньов у пугачовців на підозрі як дворянин і заступник доньку ворога, уряд — як один Пугачова. Він «припав» до жодного табору. Швабрин — до обох: дворянин з усіма дворянськими забобонами (дуель), з суто цензовим зневажанням гідності іншу людину, він стає слугою Пугачова. Швабрин морально нижче, чим пересічний дворянин Зурин, який, вихований у колі станових уявлень, не відчуває їх нелюдськість, але служить тому, в справедливість чого вірити. Для Пушкіна в «Капітанської дочці» правильний шлях не у цьому, щоб піднятися над «жорстоким століттям», а зберегти у собі гуманність, людське гідність і повага до життя інших людей.

Отже, у романі «Капітанська дочка» Пушкін показує хіба що стихія, випадковість, сон, не втручалися в долю — людина або сама творець своєї судьбы.

———————————- [1]Макагоренко — Пушкін — Москва 1995 c.15 [2] Пушкін збори твори. Москва — 1949 c.560 [3] Пушкін збори твори. Москва-1949.c.569 [4] Макагоренко — Пушкін у шкільництві 1995 р. Москва.c.