Прислуга. 
Повсякдення професорів Києво-Могилянської академії XVIII ст.

Важливо підкреслити одну річ: київські професори, як і загалом «чиновні ченці», не мусили доглядати своє житло, прати одяг абощо. Фізичну і «технічну» працю виконувала світська прислуга. Настоятелі могли дозволити собі кількох служників, деякі з них навіть утримувалися коштом обителей, решта іноків винаймали «келейників» самостійно. Для прикладу, за побутом видубицького ігумена Гавриїла Леопольського в 1746 р. доглядало троє мирян. Київський митрополит, чия світська обслуга була достатньо чисельною, носила спеціальний одяг та відповідала за окремі ділянки роботи, навіть послуговувався працею невільників: у витратній книзі Софійського монастиря під 1737 р. згадано про придбання двох пар чобіт «двомъ турчинамъ, которіє имются на покояхъ, присланіє шт гєнєрала Лієвандова из Очакова нєволниковк». Завдяки скарзі студента-ритора Антона Гонтковського на «келейника» ректора Ляскоронського Дороша (1750 р.) за побої, до нас дійшло не лише ім'я останнього, а і його характеристика як любителя спиртного, через що кількаразово наказували «его[…] не упоювать». Вже перебуваючи у Видубицькій обителі, Сильвестр користувався допомогою іншого «служителя» — Дем’яна Козмовича. Більше одного «келейника» мали, схоже, лише ректор та префект Академії. Решта професорів, найшвидше, користувалися послугами одного помічника, і лише викладачі найнижчих «шкіл», якими могли бути навіть студенти-«богослови», не виключено, обходилися самі (можливо, непостійно та не всі).

«Чиновні» ченці, винаймаючи кількох світських служників, бувало, встановлювали між ними ієрархію та складали навіть письмові договори-інструкції, що дають уявлення про ту роботу, якої чорноризці уникали. Так, кирилівський, а затим — золотоверхо-михайлівський архімандрит Іоаникій (|1753 р.) «:служшлямъ[…] для прєсчєнія впрєдъ мєжду ими бгонєнавистной душєпагубной вражды и шпаснаго какого случая чєго кому смотрть» визначив наступним чином. Перший слуга мав:

«вдать мои дєнєжніє росходы, исправлять разніє зъ врною запискою пєрсоналніє мои покупки, исправлятыся въ бываємихъ нужнихъ жрсоналныхъ жє моихъ посилкахъ, наражать зъ докладомъ моимъ двоить гор—лку и записивать сколко когда пєрєдвоєнш будєть, и содєржать въ пристойномъ м—ст—, и смотр—ть накрєпкш, дабы штнюд лишного росходу не было, им—ть присмотръ над кушанямъ, им—ть присмотръ над пивомъ, над медомъ въ ліодовн—, близъ келій мойхъ им—ющимся, и смотр—ть накр—пко ж дабы ютнюд никакого изяну и лишного росходу не было ж. Им—ть присмотръ над масломъ, сьромъ и над протчшмъ, въ той же ліодовн— бываемимъ припасомъ. Им—ть присмотръ хотя временн—й над колясками и над лошадми въ поездку мою употребляемими, и протчее исправлять в—рню и радително по прим—ру тому, кой принадл ежить къ должносты управителской».

Другому «служителю» належало, як постановив Йоаникій:

«смотр—ть мене и келій моей, без потребы съ келій ютнюд никуда не ютлучатись, смотр—ть, чтоб въ келій моей все было чистю и исправню, чтоб какъ юдежда, такъ и протчее все на своемъ м—ст— лежалю, чтоб не было порознь поразброшиваню, чтоб напитки были всегда позакуперованы, чтоб чай чистю и исправню былъ готованъ, чтоб наволочки на подушки потребнаго времены были перем—няеми, которія наволочки, також рубашки и протчее щотомъ мить ютдавать и щотомъ принимать и содержать въ юсобомъ ящыки, салветокъ, мною употребляемихъ, между иніе салветки небросать и протчее, что принадлежитъ въ келій исправлять в—рню и радителню».

Зрештою, третій прислужник мав.

«вим—тать своего времены столовую келію и изм—тать столъ, лавки и протчее въ той же келій, смотр—ть, чтоб рукомійка, лихтари, ножи, тал—рки и протчее, а найпаче вода на чай переваруваемая, была чиста, також дабы какъ зъ ножовъ, такъ и съ протчего ничего не гинулю. Смотр—ть же и протчего, что принадлежитъ къ должносты меншагю служителя».

Недаремно киянин-мандрівник Василь Григорович-Барський, порівнюючи життя ченців на Афоні та вдома, зазначав:

«В нашей-бо страні іноки в монастирех аки святіє в раю пребувають в всяком довольстві і безмолвії, не трудящеся ні о чем, токмо своєм спасенії, понеже тамо імуть села і подданіє, іже вся потребная монастиреві соділовають. В горі же Афонськой ничтоже от сих імущії, в руках турецьких суще, іноки труждаються денно і нощно, роботающе з ізліянієм пота[…]».

Окрім догляду за професором, його помешканням та келейними речами, «служителі», не виключено, наводили лад у «зеленій зоні» біля учительського житла. Принаймні, для катедральних софійських намісника, писаря, уставника, шафаря, архідиякона, які мали свої «огродки», їх перекопували винайняті монастирем люди. Зрозуміло, що професори також самі не готували їжі. У документах 1740−1750-х рр. згадано про виділення Братським монастирем окремих коштів на плату кухареві, який обслуговував викладачів, а також зауважується, що біля печі поралися «учителские хлопцы», мабуть, розігріваючи чи готуючи нескладні страви. Про те, чим харчувалися могилянські наставники, піде мова далі.