Типи гірських ґрунтів
Ґрунт и містять значну кількість обмінних форм Аl та Н, що викликає іноді високу кислотність, рН = 5,5−7,2, ЄП = 30−35 мг-екв, СНО>70%, вміст гумусу досягає 10%, Сгк: Сфк ~1. Підтипи ґрунтів виділяються за вертикальними зонами, в яких вони розміщені. Окремо виділяються чорноземоподібні лугово-степові ґрунт и, що утворились на карбонатних породах, мають профіль і властивості як чорноземи, містять… Читати ще >
Типи гірських ґрунтів (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Основні типи гірських ґрунтів: гірсько-тундрові, гірсько-лугові, гірські лугово-степові, гірські підзолисті, гірські мерзлотно-тайгові, гірські дернові, гірські сірі лісові, гірські дерново-карбонатні, гірські бурі лісові, гірські жовтоземи, гірські червоноземи, гірсько-коричневі, гірсько-чорноземні, гірсько-каштанові, гірські сіроземи, високогірські пустельні, гірські фералітні, гірські ферсіалітні, гірські вулканічні, гірські примітивні. Найбільшу площу займають гірсько-тундрові ґрунт и, за ними йдуть бурі лісові, коричневі, мерзлотні, найменше серед гірських сірих лісових ґрунт ів. Майже всі типи гірських ґрунтів мають свої аналоги на рівнинах. Класифікація так і розглядає гірський аналог рівнинного ґрунт у як єдиний з ним тип. Самостійними гірськими вважаються тільки такі оригінальні ґрунт и, які не зустрічаються на рівнинах: гірсько-лугові, гірсько-лугово-степові.
Гірсько-лугові ґрунт и — самостійний тип високогірських ґрунтів, що утворились в умовах великої кількості опадів (1000−1500 мм) на вилугуваних продуктах вивітрювання щільних порід. Займають вершини й верхні частини схилів усіх експозицій. Рослинність — лугова різнотравна альпійського (низькотравного) та субальпійського (високотравного) типу. Тип водного режиму промивний. Головним процесом ґрунт оутворення виступає дерновий.
Профіль ґрунт у слабо диференційований, невеликої потужності:
Нд — слабооторфована підстилка;
Hq — гумусовий, потужністю 10−20 см, темно-бурий або коричнювато-бурий, грудкуватий з елементами порошистої структури, часто містить кам’янисті включення;
HPq — перехідний, потужністю 15−25 см, світліший, з бурими тонами, дрібногрудкувато-зернистий, багато щебеню;
PQ — ґрунт отворна порода-елювій, делювій корінних порід або їх сполучення, каменисті відміни різного розміру, жовто-бурого кольору, потужністю 20−30 см;
D — корінна гірська порода.
Гірсько-лугові ґрунт и представлені альпійськими та субальпійськими різновидами. Перші в Карпатах мають обмежене розповсюдження, оскільки залягають на висотах вище 1800 м над рівнем моря. Мають малу щільність верхніх горизонтів, велику вологоємність, високу водопроникність. Високий вміст вільних оксидів Fe, інколи навіть утворюються конкреції. За гранскладом ці ґрунт и переважно легкосуглинкові. Всі вони володіють доброю грудкуватою структурою, що забезпечує пухку будову та велику пористість (щільність дрібнозему не перевищує 0,8 г/см куб, а пористість 70−80%). Дуже своєрідні фізико-хімічні властивості гірсько-лугових ґрунтів: низька насиченість обмінними основами (20−40% від ЄП), у верхніх горизонтах відбувається накопичення рухомого алюмінію, який на 80−96% обумовлює обмінну кислотність, дуже висока в них гідролітична кислотність — 15−20 і більше мг-екв на 100 г ґрунт у. Містять багато «грубого» гумусу (8−20%), в якому Сгк: Сфк<1. Реакція ґрунт ового розчину дуже кисла — рН сольової витяжки гумусового горизонту не перевищує 4,0, інколи знижуючись до 3,2 (Ф.П. Топольний, 1990).
Гірські лугово-степові ґрунт и розвиваються у засушливішому лугово-степовому поясі гір (наприклад, Кримських, східного Кавказу), на менш вилугуваних породах, в умовах періодично промивного водного режиму. Характеризуються сірими тонами в забарвленні, грудкувато-зернистою структурою, в профілі зустрічаються копроліти, що є ознакою степових ґрунтів.
Профіль має таку типову будову:
Нд — дернина, потужністю 5−10 см;
Hq — гумусово-акумулятивний, потужністю ~15 см, сірувато-коричневий, грудкувато-зернистий, містить камені;
HPq — перехідний, потужністю 15−20 см, світліший за попередній, містить багато щебеню;
PQ — ґрунт отворна порода, елювій-делювій корінних порід;
D — корінна гірська порода.
Ґрунт и містять значну кількість обмінних форм Аl та Н, що викликає іноді високу кислотність, рН = 5,5−7,2, ЄП = 30−35 мг-екв, СНО>70%, вміст гумусу досягає 10%, Сгк: Сфк ~1. Підтипи ґрунтів виділяються за вертикальними зонами, в яких вони розміщені. Окремо виділяються чорноземоподібні лугово-степові ґрунт и, що утворились на карбонатних породах, мають профіль і властивості як чорноземи, містять до 20% гумусу, характеризуються високою ЄП (40−50 мг-екв).