Порушення, які виявляють під час обстеження серцево-судинної системи

Діяльність серцево-судинної системи слід оцінювати з урахуванням віку пацієнта, базуючися на даних комплексного дослідження серця і судин. Комплексне дослідження передбачає анамнез, огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, лабораторне та інструментальне обстеження.

Анамнез У пацієнта необхідно довідатися про такі симптоми:

чи є у нього задишка;

яка задишка: у стані спокою чи після фізичного навантаження;

чи спостерігається ціаноз губ, нігтів, загальний ціаноз шкіри;

ціаноз буває в стані спокою чи після фізичного навантаження;

коли з’являються набряки ніг, попереку, обличчя, можливо, вони збільшуються під кінець дня;

чи спостерігається серцебиття;

чи відчувається біль у ділянці серця, його локалізація, час виникнення, тривалість, інтенсивність, іррадіація, провокуючі чинники, індивідуальні прояви;

чим знімається біль у ділянці серця;

час появи шуму в серці;

наявність у родині осіб із захворюваннями серця;

частота захворювань на гострі респіраторні вірусні інфекції, ангіни, наявність хронічного тонзиліту тощо.

Огляд Під час проведення огляду важливо дати оцінку функцій серцево-судинної системи за такими критеріями:

важкість загального стану і положення в ліжку;

серцева задишка (експіраторна чи змішана), посилюється в поло женні лежачи чи послаблюється, коли пацієнт сідає (іноді задишка супро воджується ціанозом, це ядухо-ціанотичний синдром);

шкіра бліда або ціанотична (відтінок шкіри може бути синім, вишне во-червоним, фіолетовим тощо), у ділянках ціанозу шкіра холодна;

збільшення шийних вен, їх пульсація;

набряки на нижніх кінцівках;

зміна форми фаланг пальців рук і ніг (форма «скельця годинника»);

розширення вен.

Під час огляду ділянки серця важливо звернути увагу на такі показники, як серцевий поштовх і серцевий горб.

Пальпація. Перкусія. Аускультація Отримані під час об'єктивного обстеження дані дають змогу оцінити стан пацієнта за такими клінічними проявами:

шляхом пальпації серцевого поштовху визначити його локалізацію, поширеність, висоту, силу (резистентність), тремтіння передньої грудної стінки;

характеризуючи пульс, визначити частоту, ритмічність, слабкість, пружність, висоту, повноту;

проводячи перкусію серця, визначити його розміри, положення в грудній порожнині, межі абсолютної та відносної тупості;

проводячи аускультацію серця, дати характеристику тонам у різних положеннях пацієнта (лежачи, сидячи, стоячи), до і після фізичного наван таження, під час нормального дихання та під час його затримки;

характеризувати І тон (систолічний) та II тон (діаетолічний) за кри теріями звучності, ритмічності, інтенсивності, тембру, тривалості, ло калізації, зміни під час фізичного навантаження або в різних положеннях тіла;

визначити під час аускультації серцеві шуми за Інтенсивністю, тем бром, тривалістю, локалізацією, зв’язком із систолою чи діастолою;

під час аускультації судин визначити артеріальний тиск.

Додаткові методи обстеження рентгенографія серця і головних судин у 3 проекціях;

електрокардіографія (ЕКГ), фонокардіографія (ФКГ);

полікардіографія, векторкардіографія;

ехокардіографія;

ультразвукова діагностика (УЗД) серця;

реовазографія, реокардіографія;

функціональні проби серцево-судинної системи.

На основі оцінки стану пацієнта медична сестра формулює й узгоджує з родичами пацієнта проблеми та складає план сестринського догляду.

Дати хворому таблетку нітрогліцерину під язик. Уразі необхідності повторити вживання нітрогліцерину через 5—7 хв.

Якщо нітрогліцерин не дає ефекту, ввести за призначенням лікаря наркотичний анальгетик (промедол, ом-нопон) або суміш такого складу: спазмолітик (папаверин, но-шпа), анальгетик (анальгін) та антигістамін-ний засіб (димедрол, піпольфен). Налагодити кисневу інгаляцію.

У важких випадках забезпечити госпіталізацію хворого в кардіологічне відділення (госпіталізацію здійснюють після зняття больового синдрому).

Записати ЕКГ, виміряти AT, пульс. Давати по одній таблетці нітрогліцерину під язик кожні 10—15 хв протягом 1—1,5 год. Це сприятиме обмеженню зони некрозу в міокарді. З метою знеболення за призначенням лікаря внутрішньовенне ввести:

*у разі помірного болю — суміш, яка складається з анальгетика, спазмолітика та антигістамінного засобу (див. вище);

*у разі кардіогенного шоку — наркотичний анальгетик.

За призначенням лікаря з метою розсмоктування тромбу у вінцевій артерії внутрішньовенно ввести тромболік (стрептокіназа, стрептодеказа) за схемою. Організувати госпіталізацію хворого в кардіологічне відділення після купірування болю. Хворого не можна перевдягати. Транспортувати хворого на ношах у горизонтальному положенні машиною швидкої допомоги.

Пункція периферійної вени голкою великого діаметра. За призначенням лікаря налагодити інфузію рео-поліглюкіну, пресорних амінів (дофамін) на ізотонічному розчині (внутрішньовенно повільно). З метою підвищити артеріальний тиск внутрішньовенно ввести стероїдні гормони (преднізолон, гідрокортизон).

На тлі розпочатої інфузії провести знедолення наркотичними анальгетиками (промедол). Катетеризація сечового міхура з наступним контролем погодинного діурезу.

У разі нормалізації гемодинаміки госпіталізувати хворого в реанімаційний блок кардіологічного відділення. Супроводжуючи хворого, стежити за його станом, AT, пульсом.

Налагодити кисневу інгаляцію.

Провести за призначенням лікаря знеболення наркотичними анальгетиками, протишокові заходи, ввести внутрішньовенне гепарин по 10—15 тис. ОД. Контролювати пульс, AT. Записати ЕКГ.

Після купірування болю, шоку, зменшення гострої дихальної недостатності забезпечити транспортування хворого в горизонтальному положенні з трохи піднятою верхньою частиною тіла в реанімаційний блок кардіологічного відділення.

Провести механічні вагусні проби (проба Вальсальве передбачає сильне натужування пацієнта після глибокого вдиху в положенні сидячи). Позитивна проба вказує на лабільність вегетативної системи. За призначенням лікаря внутрішньовенне ввести анти-аритмічний препарат та налагодити внутрішньовенне краплинне введення так званої поляризувальної суміші (глюкоза, інсулін та панангін).

Уразі важкої форми аритмії забезпечити переведення хворого в палату інтенсивної терапії.

Якщо екстрасистоли спричиняють погане відчуття у хворого, за призначенням лікаря внутрішньовенно ввести антиаритмічний засіб, налагодити внутрішньовенну інфузію поляризувальної суміші (див. вище).

Підрахувати пульс, виміряти AT. Записати ЕКГ.

За призначенням лікаря внутрішньовенно ввести антиаритмічний засіб, налагодити внутрішньовенну інфузію поляризувальної суміші.

Після покращення стану і зменшення ЧСС до 90—110 за 1 хв транспортувати хворого в кардіологічне відділення.

Після першого електроімпупьсу дефібрилятора записати ЕКГ оглянути ротову порожнину — за наявності слизу, зубних протезів, блювотних мас швидко забрати їх будь-яким способом, голову хворого повернути на бік (небезпека аспірації);

після відновлення прохідності дихальних шляхів приступити до штучної вентиляції легень шляхом «рот у рот» або «рот у ніс» ;

для відновлення серцевої діяльності організувати госпіталізацію хворого в реанімаційне відділення для спеціальної мозкової реанімації. Супроводжувати хворого під час госпіталізації.

За призначенням лікаря забезпечити вживання хворим таблетованих гіпотензивних засобів або ввести призначений лікарем препарат внутрішньом'язово чи внутрішньовенно.

Забезпечити вживання хворим седативного засобу (настоянки валеріани, собачої кропиви). Виміряти AT, підрахувати пульс. За призначенням лікаря внутрішньом'язово або внутрішньовенне ввести гіпотензивний засіб, діуретик (лазикс). Записати ЕКГ.

Зробити гарячі ніжні ванни або прикласти грілки до ніг хворого, поставити гірчичники на потилицю, шию. Можна поставити банки вздовж хребта. Після зниження AT на 25—30% забезпечити госпіталізацію хворого в кардіологічне (терапевтичне) відділення машиною швидкої допомоги. Супроводжувати хворого, стежити за його станом, вимірювати AT.

Покласти хворого так, щоб нижня частина тіла була трохи піднята.

Дати вдихнути пари нашатирного спирту або оцту. Обприскати обличчя холодною водою. Розтерти тіло хворого.

За призначенням лікаря підшкірне ввести кодеїн або кордіамін.

Забезпечити доступ до вени, розпочати інфузійну терапію (ізотонічний розчин, реополіглюкін, глюкоза). За призначенням лікаря ввести препарати, що підвищують тонус судин (розчин адреналіну, мезатону, ефедрину).

Простежити за лікуванням, яке спрямоване на ліквідацію основного захворювання З метою зниження об'єму циркулюючої крові накласти венозні джгути на ноги й одну руку (розпускати їх кожні 20—ЗО хв) або зробити гарячу ніжну ванну. Налагодити кисневу інгаляцію. Уразі набряку легень кисень пропускають через ємність із 60% спиртом для зменшення утворення пінистого харкотиння. Забезпечити доступ до вени. Внутрішньовенне ввести діуретик лазикс — 2—4 мл.

За призначенням лікаря підшкірно ввести 1 мл морфіну для зменшення частоти дихання та усунення збудження. Забезпечити вживання хворим однієї таблетки нітрогліцерину під язик кожні 10 хв. Уразі зниження частоти дихання до 20—25 за 1 хв, відсутності піни і вологих хрипів, нормалізації та стабілізації AT, якщо хворий може лежати, транспортувати його машиною швидкої допомоги в кардіологічне (терапевтичне) відділення, по можливості в положенні лежачи.