Творимая легенда Ф. Сологуба в критичних відгуках початку сучасності

" Творимая легенда «Ф. Сологуба в критичних відгуках початку ХХ века.

М. А. Черепанова Особенности идиостиля Ф. Сологуба і чималі критичні розбори створили певний стереотип поглядів на творчості письменника: однотипність тематики («співак смерті «), однотонність використовуваних поетичних коштів, одноманітність прийомів. І при тому, що саме особистість митця і його твори отримали відгуках сучасників найсуперечливіші оцінки — від захоплених до іронічних. » … У очах витончених модерністів, щодо оцінки, наприклад, «Терезів », де зараз його він був почесним і бажаним гостем, — Сологуб батько російського модернізму, тонкий і витончений письменник, явно нащупывающий нових шляхів у мистецтві, рідкісний стиліст, що сягає виняткових красот, російський Бодлэр і т.д., — й інших це поет извращенник, «страшна, вивихнута, зіпсована душа «- так описав ситуацію, що склалася навколо імені Сологуба на початку, відомий критиків минулих років А. Измайлов [ 11. С.2]. Між двома крайнощами, що він констатував, розташовуються все інші оценки.

Начав писати «разом з Чеховим «[ 21. С.143], Сологуб придбав популярність лише середині 1900;х років. «Якби Сологуб так талановитий, якою вона є, повз Шевченкових творінь пройшли б, не звернувши уваги. Його романи і розповіді дуже просто назвати «дурницями », кривлянням і навіть маренням хворого. Так чимало й надходили. Але Сологуб талановитий » , — стверджував критик[ 21. С.143]. Що Сологуб — «безперечно сильний художник «[ 21. С.372], змушені були визнати й ті, хто може був розшифрувати іконографічні референції «зарозумілого «сологубовского текста.

Загадочным здавався сучасникам сам образ поета. «Сологуба вважали ворожбитом і садистом » , — згадувала М. Теффі [ 6. С.87]. «Говорили, що він сатанист, і це навіювало жах й те водночас й інтерес » , — писала у мемуарах Л. Рындина [ 6. C/423]. Інший сучасник письменника, поет-символіст О. Білий, зізнавався: «Мені тоді здавалося: він якийсь буддійський чернець, з Гімалаїв, взирающий і байдуже і сухо на наші справи, як у блошкин трепых «[ 4. C.484]. Так само загадковим уявлялося і творчість цього «дивного людини «(Теффі). Ось кілька висловлювань по цій проблемі: «Магія якась у кожному речі Сологуба, навіть у більш слабкої «[ 6. С.95]; «Втім, целиком-то ми бачимо взагалі знаємо його: то він ще загадковий, а темний нам — це найбільш загадковий із сучасних письменників «[ 21. С.120]; «Багато чого у ньому важко зрозуміти… «[ 11. С.305] та інших. Невипадково часто рецензировавший Сологуба А. Измайлов, звівши художника на літературний Олімп, проте використовував для характеристики письменника античний ірраціональний образ-символ: «Північний Сфінкс «(так названа одне з його статей). Але Сологуба любили над його вміння запитувати. Філософ Л. Шестов, що із Ф. Сологубом долю письменників «для небагатьох «(Ізмайлов), бачив у своєму побратима за пером і з долі обранця Божого: «Сологуб — оракул. Його проза не реалізм, а дурманні пари, його поезія, як відповіді Піфії, — вічна і болісна загадка «[ 21. С.71]. Цією особливістю творінь майстра критик В. Боцяновский пояснив складність в розумінні творів Сологуба. «Важко, та й мабуть, взагалі неможливо назвати у всьому нашому літературі письменника оригінальнішого і загадкового, як Федір Сологуб… Кожна нова повість його, кожен нового роману, завжди схожий на старий будинок і тісно пов’язаний із всім попереднім, настільки приголомшувала, що чимало прямо відмовлялися як розуміти, а й тлумачити цього настільки несхожого інших автора «[ 21. С.142]. Сучасники Сологуба цілком слушно підкреслювали, що творчість письменника неспроможна уміститися до однієї якусь формулу [ 21] .

Сологуб ввійшов у літературу як, але для Сологуба періоду його слави — 1907;1913 років — саме проза грала конститутивну роль. На думку багатьох дореволюційних дослідників творчості художника, Сологуб дорівнює собі, своєму таланту й у поезії, і у прозі. «Він відрізняється рівністю творчості, проза їх слабше його поезіях, й у обох області він плідний » , — О. Блок [ 5. С.282]. " …Вірші його, справді, прекрасні, і запашна його проза… «- захоплювався И. Джонсон [ 21. С.130]. Прозові тексти Сологуба мислилися свого роду продовження і інтерпретація «первинних «поетичних текстів. Романи і його розповіді художника прочитувалися критиками початку століття під кутом зору його поезіях. «Не роблю різниці між його віршами та її прозою. В нього проза сповнена тієї ж поезії, як і вірші «, — справедливо стверджував В. Боцяновский [ 21. С.143]. Не заперечуючи генетичного подібності прозових і поетичних текстів Сологуба, інші цінителі творчості письменника помічали і те, що «російський Шопенгауер «(Волинський) прозою сильніше, ніж поезією, вмів висловити «жахливий життя «(Блок). У межах своїх віршах Сологуб, за словами Л. Шестова, «безглуздо виє «, а «в прозі - ще гірше … гірше, ніж тваринний крик «[ 21. С.60] .

Поколение, встретившееся з цим майстром наприкінці сучасності, потрапив у ситуацію, почасти дзеркальну тієї, що склалася навколо імені Сологуба межі ХIХ-ХХ століть. Читачі початку минулого століття, знаючи Сологуба-переводчика, драматурга, теоретика символізму і прозаїка, більш цінували Сологуба-поэта. Його вважали «найцікавішим і значительнейшим з ліриків сучасності «[ 21. С.215]. Але, якщо вірити В. Полонскому, Сологуб як прозаїк, белетрист був маловідомим «широким колам читацької публіки «[ 22. С.117]. Теффі згадувала, що Нотович, яка має Сологуб друкувався в «Новинах », «суворо правил його (Сологуба — Ч.М.) казочки «[ 6. С.81]. «Знову приніс декадентську дурницю » , — мені було прикро видавець і, вважаючи себе благодійником, додавав: «Та хто його зовсім буде друкувати. І хто читати! «[ 6. С.82]. І на 1912 року, коли вже були опубліковані «Навьи чари », рецензент «Сучасного світу «писав: «Талановитий поет-лірик і автор цих щонайменше талановитого «роману «- «Дрібний біс », інших творів, щоправда, дуже нерівного гідності, Ф. Сологуб підійшов до драми… «[ 2. С.238] .

Из прозових творів широку популярність серед читачів критиків початку сучасності отримав лише роман «Дрібний біс » .По крайнього заходу, «проб розгадування «(Джонсон) іншого шедевра Сологуба — трилогії «Творимая легенда «(спочатку «Навьи чари ») — негаразд багато. Важливо, що є наступність сучасних дослідницьких пристрастей і оцінок з тими критичними дискусіями, що велися навколо «Яка Твориться легенди «в 1907;1913 роках. Тому виявляється важливим і досить розгляд того, як обвикалася «Творимая легенда «сучасниками писателя.

Критик, знайомий із попередніми роботами майстра, навряд чи можна було б передбачити поява трилогії. Попри наявність у ній тим, мотивів і характерів, типових для творчості Сологуба загалом, «всі ці величезна книга «[ 13. С. 3] - твір іншого масштабу і у прямому, й у переносному значенні, дає можливість оцінити істинні розміри сологубовского таланту. Автор «Важких снів «і «Мєлкого біса «дозволив собі помістити створених нею фантастичних героїв до знайомої середу, вдатися до ризикована поєднання просторів і часів, «дивні прозріння попередні перевтілення «[ 12. С.2], вивести на Майдані сцену Пресвятої Богородиці - однієї з самих літературних (поруч із сатаною) із усіх мислимих літературних персонажів. Така вільність рідко обходиться без палких нападок із боку що про канони критики. «Здається, жоден з творів Сологуба не піддавалося такому запопадливому критичного обстрілу, як саме «Навьи чари «» [ 14. С.6]. У центрі уваги в'їдливих рецензентів виявлялися і зміст, й різні елементи форми сологубовского твори. Х. Баран, провів вже у наші дні ретельну роботу з розвідці і систематизації перших критичних відгуків про «Що Творилась легенду », локалізував відгуки про роман залежно від об'єкта критики [ 3]. Нам здається цікавим простежити, як змінювалося сприйняття трилогії і його автора принаймні виходу романів в свет.

Реакцию на поява перших частин «Навьих чар «точно сформулював А. Измайлов, за зізнанням Х. Барана, «найбільш доброзичливий, а то й найтонший критик трилогії «[ 3. С.235]: » … навряд чи (читач) забув своє невиразне і здивоване враження і загальну майже розгубленість критики які були романом «[ 13. С. 3]. Твір не було подверстано під очікуване: коди відправника і реципієнта не збіглися. Це спровокувало суперечки навколо «Яка Твориться легенди «(1907), думки критиків розділилися. Та частина критики, яка налічує загалом вороже зустріла нового роману Сологуба, вважала, що твір гідно пильної уваги у зв’язку з 1) хворобливістю таланту автори і 2) не властивій Сологуба недбалістю у виконанні. «Дивний, дикий, неймовірний роман написав Сологуб. Тут усе є, чого ви ні захотіли » , — повідомляв читачам Ізмайлов [ 13. С. 3]. Цікаво, що у 1904 року у рецензії на збірник оповідань «Жало смерті «літературний оглядач «Російської думки «писав про «захворавшем творчості г. Сологуба «[ 26. С.279] і навіть анітрохи не вагаючись ставив «діагноз »: «Ці екстатичні бачення хвору людину він передає нам спотыкающимся мовою галлюцината, супроводжуючи їх болючими примхами і усмішками «[ 26. С.279]. Втім, критику вдалося знайти головне — нарочито амбівалентну форму «поведінки «автора, коли зосереджена серйозність, занепокоєність «перебиваються «ігровий легкістю, пов’язану з веселістю і сміхом. Так поводилися юродиві у Стародавній Руси.

Творчество цього письменника може, як слова юродивих, здаватися смішним, безглуздим, несерйозним (Редько, Ігнатов та інших.) чи страшним, філософським (Иванов-Разумник, Шестов, Білий та інших.), але це цурається ярликів. Тим більше що них («хворий роман ») як демонстрація свого негативного відносини відразу приклеєно критикою «Яка Твориться легенді «. «Після «Навьих чар » , — безапеляційно заявляв Ізмайлов, — не можна сумніватися у хворобливому надломі таланту автора «[ 11. С.316]. «Я давно чекаю появи у російської літератури, — зізнавався критик, — серйозної роботи лікаря-психіатра, який би подивився багато наших літературні явища останніх ні з погляду людського виродження, як це робив Макс Нордау, але з простої погляду лікаря, вивчає неврастеніків. «Навьи чари «- типичнейшее явище цієї категорії. Ця розгвинченість уяви, ця примхлива суміш реального з чистою фантастикою, ці мимовільні то й тут прояви ні здорового еротичного почуття, цей, нарешті, розкиданий і нервовий лапідарний стиль, нагадує недбалий чернетка чи нотатки записної книжки, — усе це безсумнівно симптоми хворого століття «[ 11. С.316]. Одне з «знавців «російської історії держави та по сумісництву цінитель сологубовского творчості «інтерпретував «його як «крикливство «[ 26. С.279]. Цікаво, що коли і критика початку століття намагалася осмислити «потворність «і дивовижа героїв Ремізова («Годинник ») у межах відомих ідеологічних та мистецьких моделей, вона відзначала у творах вплив Ф. Достоєвського і Ф. Сологуба (певне, як родоначальників «хворий «прози) [ 25]. А ексцентричність зовнішньої манери зображення Ремізова теж визначалося словом «юродство ». «Навіщо юродствувати, чому невтомно говорять людським мовою? «- запитував критик Гершензон, висловлюючи, очевидно, почуття більшості Сологуба і Ремізова [ 7. С.770]. Власну нездатність оцінити оригінальність роботи Ф. Сологуба, нестандартність запропонованої їм моделі світу критика поспішила завуалювати обвинуваченнями письменника у безумності, а й у патологічних похилостях: «У останньому своєму романі «Навьи чари «пан Сологуб пішов ще й, наслідуючи психопату-мистику Гюисмансу, впав у найчистіше чертобесие. Герой його роману, колишній доцент Триродов, як має досить двозначну ставлення до садизму, мазохізму, як займається блудом з рудоволосої вчителькою, до якої він цілком холодний, але практикує формений магію… «[ 27. С.89] .Критик стане обмежувати себе зобов’язань дотримання такту щодо тогочасні книги й автора. Рецензенти марксистського штибу, незадоволені самим способом подачі Сологубом політичної теми, взагалі були особливо різання щодо оцінки роману. » …Критика досі сутнісно не виступила проте цієї потворності у літературі і наголосила внутрішню зв’язок між еротичним божевіллям і містичним чертобесием і, нарешті, — саме головне, — що пан Сологуб дозволив собі зв’язати всі ці мистико-эротические мерзотності зі святим нам ім'ям соціал-демократії «, — обурювався Ю. Стеклов [ 27. С.90]. Дивно, що навколо лише таврували письменника за спрощене чи образливе відтворення навколишньої дійсності періоду першої російської революції, інші став дорікати йому за відсутності в «Яка Твориться легенді «легенди як такої. «У чому полягає «творимая легенда »? Чим виявляються «навьи чари »? Навіщо взагалі нагромаджені ці исключимости, представлено безглузде місиво з наївних «заинтриговывающих «таинственностей? «- не розумів одне із критиків [ 18. С.223]. «Зміст, начебто, досить примітивна і нічого, нагадує собою легенди, це не дає «, — констатував інший і радив: «Якби Сологуб взяв якусь таємничу життя поза часом і простору й прикрасив би своєї фантазією, то читач міг спробувати у тому розібратися «[ 23. С.119] .

Лейтмотивом вже перших критичних відгуків на «Що Творилась легенду », за зізнанням Х. Барана, опинилися питання композиції тексту. Ось уривки з рецензій на першу і третю частини твори: " …Спроба з'єднати, очевидно, непоєднуване — відгук на злободенність із цілком відвертим фантазуванням… Ні із старих романістів не ризикував на поєднання реальної, прямо «газетної «, хроникерской правди з іншими кольорами фантазії і ухилами містики «[ 11. С.309]; «Неприборкана гра фантазії поруч із малюнками й образами реальної життя «[ 17. С.75]. Перебуваючи принципі не проти самого художнього прийому, «сплітає фантастику з реалізмом до одного непереривчастий клубок «[ 17. С.75], критики педалювали думка про «дисгармонизме », печаткою якого, на думку, відзначений стиль сологубовского твори. На думку В. Кранихфельда, цим прийомом часто користувався Салтиков-Щедрін і «сягав у своїй дивних ефектів », Сологуб ж «перетворив його до своєї спеціальність «[ 17. С.75], і його перестали вдаватися по-справжньому талановиті речі. Інший критик стверджував, що з Сологуба в «Яка Твориться легенді «» у поєднанні реалізму з вигадкою відсутня головна необхідна умова — розумність такого сполуки «[ 23. С.119]. Головний закид стало те, що Сологуб як сплітав реальність, і фантастику в «один непереривчастий клубок », але спеціально поділяв. Як зазначив одне із дослідників третьої частини роману, «дійсність і легенда у Сологуба не проникають один у друга, а лише перемежовуються «[ 3. С.353]. Семантична і композиційна неоднорідність тексту пояснювалися незграбністю автора («Всі ці неохайно нагромаджені друг на друга шматки, навіть склеєні і зшиті, — у тому числі зготована друга частина «Навьих чар » … «[ 16. С.51−52]) чи пояснювалися завданнями словесного епатажу: «Строкатість майже що має намір. Майже явні анахронізми. Навмисне змішання тонів і стилів. Свідоме ексцентричність мови… «[ 10. С. 3]. Хоч якими порівняннями і метафорами була нагороджено «незв'язність «сологубовского твори («…не роман, а купа окремих глав і нотаток… «[ 3. С.261]; «…як в кінематографі, миготять маємо картинки, які мають жодного зв’язку між собою… «[ 23. С.118]; «…прийом Сологубова листи — телеграммочки «[ 3. С.261]), важливо відзначити сам собою факт виявлення цієї особливості побудови роману Сологуба сучасниками письменника.

В на відміну від своїх опонентів, критики, прихильніше отнесшиеся до нового роману художника, виявилися набагато менш уважними до думки Творця і більш емоційними, ніж на те вимагало справа аналізу. «Цікава „Творимая легенда “, перша частина роману Федора Сологуба „Навьи чари “. Це ще початок… І це дійсно, з грубої й бідної повсякденного життя, зі звичайними переживаннями — створюється натхненна поетична творимая легенда » , — стверджував цінитель творчості Сологуба з «Одеських новин «і ж, звільняючись від якихось спроб критичного проникнення художній світ роману, підкреслював: » … я ділюся тільки з читачем тим радісним почуттям, що охоплює під час читання цієї натхненною, полум’яною книжки… «[ 19. С.8]. Увінчує це виконане захоплення твір Незнайомця (такий псевдонім критика) гідна метафора: «Ця книга — медаль. Так, медаль, з одного боку якої:

Величие таланта.

А на другой:

— Одкровення духу, і безсмертя поета! «[ 19. С.8] .

Такая комплементарність і пов’язана з нею інерція некритичності, зниженості аналізу, здається, було неможливо зруйнувати стіну нерозуміння між Сологубом та її публікою. І на відгуках доброзичливців від критики часто фігурує прикметник «дивний «(це найбільш улюблений критиками эпитет-орнанс «Яка Твориться легенди », саме частотне слово в рецензіях і есе), яку чи інакше змушує сприймати роман чимось чужорідне («стороннее »). Скупі зауваження, обкутані флером манівців («Про «Яка Твориться легенді «Федора Сологуба зручніше буде сказати, коли буде завершено весь роман… «[ 1. С.190]), забезпечені «пом'якшуючими «фразами типу: «доречніше судити, як у закінчених лініях підніметься усі його дивне будова «[ 1. С.190] - чи: » …він має про запас щось краще… «[ 21. С.60] , — відгуки було неможливо допомогти письменнику розраховувати на свого читача. Сологуб чекав похвали від рецензентів й ділився своїх критиків на «розумних «і «дурнів «залежно від цього, погоджуються вони з нею чи ні [ 20], але, спонукувані бажанням захистити письменника від нападок нечестивих критиків, доброзичливі критики зовсім не від усталювали контакту «масового читача «з «важким «творчістю Сологуба.

Парадоксальная ситуація склалася і навколо частині роману: художник пропонував публіці начебто те, що, на думку автора, було адекватним її очікуванню, але у відповідь отримував лише глухе нерозуміння і мовчання. Ізмайлов зауважив, що «Сологуб був готовий зрозуміти подив читача, але відмовляється зрозуміти його роздратування «[ 14. С. 3]. Цінителям художнього слова непросто було догодити: » …Очікували відчути щось… — мені було прикро критик після виходу «Королеви Ортруди » , — а вкусили щось звичайне «[ 24. С.140]. Викликала невдоволення критики і чверть роману, «Дим і попіл », вийшла окремо від попереднього: після тривалого перерви в іншому альманасі - «Земля «(«Творимая легенда », «Краплі крові «і «Корольова Ортруда «видавалися «Шипшиною »). Докладний, на відміну від перших трьох частинам, дослідження дрібних особливостей російського революційного побуту, та незначність «поправок », які «вносить Сологуб наша жахливу дійсність «[ 22. С.235] у тому романі, залишилися без уваги консервативним більшістю читачів критиків. Одні рецензенти, перебувають у полоні вражень від перших частин «Яка Твориться легенди », не бачили або хотіли «нововведень ». Інші трактували «експансію «життя жінок у мрію як зрада автора своїм початкових задумам. «Здається, казка скінчилася, — насправді зовсім ні. Фантазія Сологуба саме тут розігрується із задоволенням » , — писав критик [ 24. С.70]. Інший критик роману був невдоволений з того, що Сологуб розкриває секрети, викриває і зриває таємничий покрив сіло, що у першій його частині «Навьих чар «» було закутано вуаллю і надило себе, залишаючись загадковим «[ 22. С.235]. Ось що говорив з цього приводу критик Кожевников: «Був надзвичайно цікавий задум: зачарувати читача і змусити його вірити; за умов обивательської дійсності показати Триродова причетний до «великій справі «(термін алхіміків). Ніхто, як Сологуб, ні настільки покликаний, щоб дати цікавому задуму художнє здійснення. Попри все невдачі, все-таки й бажання в «Димі і попелі «фантазія автора дуже блискуча. Тому разочаровывающее враження, яке виробляє повість, тим паче скорботно «[ 22. С.235]. З цією висновком пізніше погодиться і Н. Тэффи: «Кінець. не виправдав обіцяного «[ 6. С.86]. Отже, цього разу розчарування було тотальним. Навіть рідка шеренга безсилих шанувальників сологубовского твори була обтяжена. «Художньо це одна з слабейших творів Сологуба » , — підсумував А. Горнфельд [ 8. С.51], автор статті про Федора Сологубе, включеної у відому «Російську літературу 20 століття (1890−1910) «під редакцією професора С. А. Венгерова, видану перед революцией.

Таким чином, «взаємовідносини », сформовані між «Яка Твориться легендою «і його першими критиками, дають підстави гадати, що роман був прочитаний, але зрозумілий. Недооцінка трилогії спотворила картину розвитку російської прози. Але слід віддати належне сучасникам Сологуба: по-перше, де вони залишилися байдужими до книжці майстра. Безсумнівно, прав А. Горнфельд, стверджував: «Усі, що ні є байдужість, вже є перемога поета: проклинають лише силу, і значення поета лише на його індивідуальної силі «[ 8. С.63]. По-друге, — і це, мабуть, потрібно експортувати заслугу сологубовским противникамсуворі судді роману з тим чутливістю, яка народжується ворожістю, зуміли відчути, розпізнати і головну мелодію твори ті побічні тони, виявлення яких завданням та майбутніх коментаторів трилогії Сологуба. Проте, намітивши вихідні елементи наступного аналізу, дореволюційна критика воліла віддати на відкуп нащадкам пильна вивчення, осмислення, розуміння «Яка Твориться легенди «Ф.Сологуба.

Список литературы

Айхенвальд Ю. Літературні нотатки // Російська думка. 1908. № 1.

Батюшков Ф. У поході проти драми (Що стосується «Заручників життя «Ф. Сологуба) // Сучасний світ. 1912. № 12.

Баран Х. Поетика російської літератури початку сучасності: Збірник. М., 1993.

Белый А. Початок століття. Спогади: У 3-х кн. М., 1990.

Блок А. Творчість Федора Сологуба. Собр.соч.: У 8 т. М.-Л., 1962. Т.5.

Воспоминания про срібному столітті. М., 1993.

Гершензон М. «Годинник «// Вісник Європи. 1908. № 8.

Горнфельд О.Г. Федір Сологуб. Російська література сучасності (1890−1910): У 2-х т. М., 1917. Т.2.

Григорьев І. Літературні начерки // Одеське огляд. 1907. № 12. 13 грудня.

Измайлов А. «Корольова Ортруда «(Новий роман Ф. Сологуба) // Біржові відомості. 1912. № 13 175. 3 жовтня.

Измайлов А. Літературний Олімп. Характеристики, зустрічі, портрети, автографи. М., 1911.

Измайлов А. Новий роман Ф. Сологуба // Російське слово. 1909. № 11. 15 (28) січня.

Измайлов А. Новий роман Ф. Сологуба // Російське слово. 1912. № 222. 27 вересня (10 жовтня).

Измайлов А. (Аякс). У Ф. К. Сологуба // Біржові відомості. 1912. № 13 151. 19 вересня.

Измайлов А. (Аякс). Ф. Сологуб свої твори // Біржові новини. 1908. № 10 761. 16 жовтня.

Кранихфельд У. Альманашный листопад (Літературна замітка) // Сучасний світ. 1909. № 9.

Кранихфельд У. Літературні відгуки. Нові машкари Передонова. Моя відповідь «Російської Думки «// Сучасний світ. 1909. № 1.

Неведомский М. Про «навьих «чарах і «навьих «стежках // Сучасний світ. 1908. № 2.

Незнакомец. Дрібниці життя. Альманах «Шипшина «// Одеські новини. 1907. № 7375. 22 листопада (5 грудня).

Неизданный Ф.Сологуб. М., 1997.

О Федора Сологубе. Критика. Статті й нотатки. СПб., 1911.

Отзывы про книжки // Земля. Альманах. Сб. Х1. Бюлетені літератури та життя. 1913. № 23−24.

Полонский У. Про Леоніда Андрєєву і Федора Сологубе // Вісник Знання. 1909. № 2.

Редько А.Є. Ще проблема // Російське багатство. 1910. № 1.

Рыстенко А. В. Нотатки про творах А. М. Ремизова. Одеса, 1913.

Сологуб Ф. Жало смерті. Землі земне. Обруч. Баранчик. Краса. Втіху. Розповіді. М.: Книгоизд-во «Скорпіон », 1904. Російська думка. 1904. № 9.

Стеклов Ю. Сучасний літературний розпад, його характері і причини. СПб., 1908.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.