Областные літератури та літературне областничество

Областные літератури та літературне областничество.

Н. Пиксанов.

Под обласної літературою розуміють сукупність літературних явищ і закупівельних організацій, об'єднаних територіально тій чи іншій областю, краєм, великим провінційним містом і котрі культивують риси місцевого своєрідності. Виникнення, розвиток виробництва і завмирання обласної літератури тісно пов’язані з економічної, соціально-політичної й нерозривності культурної життям даної області, краю чи міста Київ і відображає місцеве співвідношення класових сил.

Еще в найдавнішої індійської літературі відокремлювалися її північні і південні групи; пізніше сформувалися великі літератури: бенгальська, тамильская, кашмірська та інших. І на давньогрецької литературe ми спостерігаємо обласне розподіл. Ионийская література розвивалася раніше аттической, якої мала поступитися першість, коли Афіни захопили економічне й політичне гегемонію. У аристократичних дорийских государствах-областях виникла своєрідна місцева поезія (хорова лірика). У західної Греції існувала літературна школа элейцев. У грецьких поселеннях південної Італії відокремилася литературa пифагорейская. У пізніше час, в середньовіччі, Італії, з її різким політичним розчленуванням на незалежні області й держави-міста, ми бачимо виділення літератури сициліанського, тосканської. У час у Німеччині, ще распадавшейся силою-силенною князівств і областей і в XVIII і навіть у ХІХ ст., спостерігалася теж літературна диференциация: історики німецької літератури виділяють у оглядах особливі глави для швабських поетів, для иенских романтиків, для цюріхської зі школи і т. буд. У німецькій частини Австрії, саме у її центрі, місті Відні, в XVIII—XIX ст. розвивалася особлива гілка німецької літератури — віденська література, що дала у різні епохи видатних письменників, напр. — раніше Грильпарцера, пізніше А. Шніцлера та інших. Навіть політична централізація Німеччини — близько Пруссії й Берліна XIX століття не знищила обласних своєрідностей у німецькій літературі. Особливе становище займає французька література. З огляду на потужної централізації політичного життя у Парижі столична паризька література придбала виняткового значення. Проте в середині XVI в. поруч із Парижем мала самостійну литературню життя область басейну Луари, наприкінці XVI в. висувається Гасконь, і лише у середині XVII в. літературу монополізує провінція Іль де Франс з Парижем в центрі. Та й у пізніше час, в XVIII і ХІХ ст., гегемонія Парижа не стирає місцевих своєрідностей, в різних областях Франції, у культурних центрах, — там, де відокремлюється господарське життя в індустріальних і видача торговельних містах, на перетинах водних і залізниць, виділялися місцеві групи літераторів, та його творчість пов’язували з особливостями краю. Така диференциация привела в кінців-кінців і до теоретичного побудові літературного областничества, до «режионализму». Найвизначнішим теоретиком останнього мови у Франції з’явився Шарль Брюн, знайшов собі багатьох однодумців у різних провінціях. Цілком відособлену є провансальська література, яка спирається мовні і етнічні своєрідності Провансу і що дала письменника загальноєвропейського значення — Ф. Мистраля. Вирізняється й литературa бретонська, яка виростає з кельтських основ з. і народності в Бретані. Певний час розвивалася у двох провінціях ще література валлонская (див. «Бельгійська література»). Втім в таких випадках ми маємо справа лише з обласним, але й національним відмежуванням.

В межах старої російської історії, до вивищення московського царства, обласне розшарування літератури спостерігається дуже виразно — з урахуванням соц.-политического поділу. У кожній із областей розвивалося своє літописання з тенденційної обробкою подій, створювалася своя житійна література, культивувалися місцеві перекази, формувався свій фольклор тощо. буд. Особливо виділялася новгородська література, котра розвивалася в умовах процвітання новгородській республіки. Тут широко розвинулося усне творчість: суто новгородські старины-былины про Василя Буслаевиче, про Садко — багатому гостя, про гостя Терентьище і мн. ін. Поруч із новгородській розвивалися літератури псковська (псковські сказання, сказання про псковському взяття), володимирська (наприклад житіє Олександра Невського), тверська (повість про убиении князя Михайла, старовина про Щелкане Дудентьевиче), муромо-рязанская (старовина про Авдотье Рязаночке, повість про Петра і Февронії) та інших. З вивищенням Москви й з падінням політичної незалежності Новгорода, Пскова і севернорусских князівств література централізується дедалі більше коштів у Москві, пізніше й у Петербурзі. Централізація ця не завадила проте подальшому існуванню Про. л. Так було в у вісімнадцятому сторіччі в Ярославському краї з’явився перший російський обласної журнал «Відокремлений пошехонец». На початку ХІХ ст. помітно відокремилася літературна життя Казані. У квартеті були письменники З. А. Москотильников, Р. П. Каменєв і ін. У 1805 в Казані виникло «Суспільство аматорів вітчизняної словесності». З казанського літературного гнізда вийшов З. Т. Аксаков.

В 40—60-х рр. в XIX ст. Воронеж дав двох великих поетів — Кольцова і Нікітіна, публіциста і критика М. де пул, поета семінариста Серебрянского і кілька другорядних літераторів. «Воронезькі губернські відомості» тоді було дуже змістовні, як і «Вікопомна книжка Воронезької губернії», виходив збірник «Воронезька розмова», видавався науковий журнал «Філологічні записки».

Сибирь жила настільки самостійної соціально-економічної життям, що це повело до формування її політичної і літературного областничества. У 1865 уряд створило цілий процес про «сибірських сепаратистах», серед яких були великі письменники: Ядринцев, Потанін, Шашков. У створенні сибірської літератури великій ролі зіграли заслані революціонери. У новітнє час політичне областничество проявилося під час русі сибірських автономістів, виявивши зв’язку колишнього сибірського буржуазного лібералізму з новітніми контрреволюційними (дрібнобуржуазними, есерівськими) рухами. Але літературне обласне рух може йти — і нині справді виходить — з інших, художественно-краеведческих підстав, сочетаемых із місцевими завданнями соц. будівництва.

Петербургская імперія, як і московське царство, поневолювала і нивеллировала окремі області й цілі національності і прагнула руссифицировать їх. Імперіалізм і великодержавний великоруський шовінізм висловилися у практичної політиці, а й у історичної ідеології. Росіяни літературознавці в курсах історії літератури замовчували існування літератури української, білоруської. Це є напр. в загальновідомого четырехтомнике Пипіна. Тим більше що той самий українська література, вплив чим російську (великоросійську) в XVI—XVII ст. визнавали і росіяни літературознавці, продовжувала розвиватись агресивно та в XVIII й у ХІХ ст., як і литературa білоруська. Але що це не Про. л., а самостійні літератури.

Приведенные факти показують, що не більше однієї мови і нації можуть бути і виникають обласні літератури. Вони або співіснують рівноправно, без гегемонії столичної літератури, яка може і відсутні (як це було в середньовічної Італії, у Північній Русі до московського часу), або перебувають у особливому підпорядкуванні їй. Іноді обласна литературa, розвиваючись одночасно з іншими обласними та префекта столичної літературами на території однієї держави, є власне не обласної, але особливої національної літературою, оскільки виходить з сторонніх мовних і етнічних даних (дравидская, провансальська та інших. літератури).

В межах одного нації, вищі мови обласні літератури можуть досягати щодо більшого чи меншого розвитку на залежність від соціально-політичної та напрямів культурної мощі даного краю чи міста, від рівня суворість який нівелює режиму центрального уряду та інших причин. Інколи доводиться не про обласної литературe, а про обласному «літературному гнізді», т. е. вужчої групі місцевих письменників, пов’язаних спільністю поглядів і котрі культивують той чи іншого вид творчості, має локальну забарвлення. Інколи ці літературні гнізда бувають дуже міцними і виховують видатних діячів обласної літератури. Такі казанське гніздо на початку ХІХ в. і воронезьке — середини тієї самої століття.

В умовах культурної революції" у СРСР розвитку обласних літератур відкривається велике майбутнє. Запальний прибічник такого розвитку, М. Горький, у статтях каже: «Поле спостережень старих великих майстрів слова було дивно обмежено, життя й величезної країни, багатющої різноманітним людським матеріалом, не відбилася у книжках класиків з тим повнотою, з яким міг би позначитися»; «Література дворян і різночинців залишила поза своєї уваги цілі області, не зворушила донське, уральське, кубанське козацтво, не стосувалася „інородців“, нацменшин; Урал, Сибір, Волга й області залишилися поза увагою старої літератури». Горький не вимагав від критики, щоб він «не ігнорувала обласної літератури та преси»; він здавна енергійно підтримував напр. сибірських письменників.

В зв’язки й з успіхами культурної революції" і перспективами другий п’ятирічки з’являються нові центри літературного руху. Однією з таких центрів є Урал. Намічається освіту великий літератури Урало-Кузбасса. У найостанніше час вийшла литературa Донбасу. Будуть виникати та інші обласні літературні центри. Вони потребують спеціального вивчення. У вересні 1933 М. Горький висунув це завдання нараді Оргкомітету радянських письменників. Було створено центральну групу з вивчення літератури і країв РРФСР, а всередині групи — ряд бригад: по Московської області, Північному краю, Західної, Східного Сибіру, Північному Кавказу, Уралу, Порівн. Волзі та інших. А перші обстеження встановили швидке розвиток обласного літературного руху: зростання молодих літературних кадрів, літературних журналів і видавництв, літературних організацій корисною і музеїв тощо. буд. У разі СРСР ця обласна литературa природно має іншої характер проти обласної літературою старої Росії. Зникло протиставлення обласної самобутності центру. Єдність класових інтересів пролетаріату країни (як усього світу) визначило спільність інтересів столичних і обласних письменників. Таким обр. при величезному зростанні обласних літератур у СРСР областничество як литературно-политическое явище втратила своє значення. На цьому годі було, зрозуміло, що виникнення літературного твори на умовах певній галузі має бути игнорируемо.

В оцінці вивчень обласних літератур ми повинні боротися і з недообліком цієї проблеми, і з розширювальним її трактуванням.

Областной принцип в літературознавстві має підлегле значення. Було хибним слід його провідним «методом» вивчення літератури. Генетичний аналіз усім своїх етапах може бути класовим, має враховувати загальну приналежність письменника до того що чи іншому класу. Але, підкреслюючи це, зайве забувати й причини можливого часом специфічного висловлювання класової ідеології письменника, особливих відтінків його творчості, які пояснюються приналежністю його до тій чи іншій обласної формації.

Областной принцип вивчення має відоме значення задля встановлення стильових особливостей творчості письменника. То в сибірських поетів і письменників попри їх класове кревність з письменниками центральній частині Союзу РСР все-таки легко можна знайти існування спеціальних особливостей — своєрідних діалектизмів, образів тощо. буд. Ігнорувати це — означало б забувати той принцип конкретності, який має дотримуватися в літературному аналізі. Своє значення аналіз обласних особливостей творчості зберігає й у вивчення його соціальній функції. Вивчаючи будь-якого обласного письменника, ми повинні вивчати процес перетворення його з письменника, що висловила інтерес вузької обласної прошарку класу, в письменника, що висловила інтереси всього класового масиву у країни. З іншого боку, обласна замкнутість письменника може у певної міри обумовлювати собою вузькість світогляду. Останнє часто послаблює соціальну функцію його творчості, істотно обмежуючи вплив письменника. Всіма цими проблемами літературознавці нічого не винні нехтувати, бо, з’ясовуючи типове у творчості письменника, ми повинні розуміти це типове у його своєрідному і специфічному вираженні.

II. Келтуяла У. А., Курс історії російської літератури, год. 1, СПБ, 1906.

Пиксанов М. До., Обласні культурні гнізда. Історико-краєзнавчий семінар, Гіз, М. — Л., 1928 (велика библиогр.). Критика і полеміка: «Краєзнавство», 1928, т. V, № 6 (І. М. Гревс).

«Читатель і письменник», 1928, № 25 (З. Ф. Ольденбург).

«Северная Азія», 1930, № 1—2 (М. До. Азадовский).

«Украина», 1929, сичень — лютий.

«Література», збірник перший, Всеукраїньска академія наук, Київ, 1928, та інших.

Сокольников М. П., Літературознавство на місцях і проблема локального методу, «Рідна мова і література у шкільництві», 1928, № 4—5 (порівн.: 1926, № 6.

1931, № 4).

Его ж, Література Иваново-Вознесенского краю. Введення у вивчення місцевої літератури, Иваново-Вознесенск, 1925.

Свободов А. М., У Нижньому Новгороді біля підніжжя XX в. До характеристиці культурного і літературного гнізда, «Нижегородський краєзнавчий збірник», т. I, М. Новгород, 1925.

«Известия Нижньогородського держ. університету», випуск II, М. Новгород, 1928.

Его ж, Литературно-культурные екскурсії по Нижнього Новгороду, М. Новгород, 1926.

Его ж, По горьковским місцях, М. Новгород, 1928.

Нижегородский літературний музей їм. М. Горького, М. Новгород, 1930.

Его ж, Локалізація програм з літератури, «На допомогу вчителю», 1933, № 4.

Путинцев А. М., Крайова художньої літератури, Воронеж, 1929.

Его ж, Воронезьку література, Воронеж, 1929.

Михайлова Ол., Досвід школьно-литературной екскурсії в Будинок-музей М. Р. Чернишевського у Саратові, Саратов, 1928.

Калинин М. Ф., Горький в Казані. Досвід литературно-биографической екскурсії, Казань, 1928.

Федосеев Р., Сибірська художньої літератури, «Земля радянська», 1930, № 7.

Солнцева У., Література Горьковського краю, Творча продукція горьковського крайового видавництва, 1932—1933, «Жовтень», 1933, вересень.

Лейтнекер Є. Еге., Краєзнавство й мистецьку література, «Радянське краєзнавство», (М., 1933), № 9.

Литература

сибірська, «Сибірська радянська енциклопедія», т. III, 1933 (статті М. Азадовского й О. Висоцького.

большая бібліографія).

Renard G., La méthode scientifique de l’histoire littéraire, P., 1900.

Van Bever Ad., Les poètes du terroir du XVI—XX siècle, 4 vv., P., 1909—1914.

Jean-Destieux F., L'évolution régionaliste, Paris, 1918 (з передмовою Ле-Гоффика).

Brunhes J. J., Géographie humaine de la France, 2 vv., P., 1920—1926.

Sauer A., Literaturgeschichte und Volkskunde, 2 Aufl., Stuttgart, 1925.

Nadler J., Literaturgeschichte der deutschen Stämme und Landschaften, 2 Aufl., 3 Bände, Regensburg, 1923—1924.

Blau J., Der Heimatforscher, 3 Auflage, Leipzig, 1922.

Kaufmann H., Die Dichtung der Rheinlande. Eine landschaftliche und örtliche Bibliographie, Bonn, 1923.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.