Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз сучасного стану сільськогосподарського землекористування свідчить про відсутність чіткої програми його розвитку в процесі земельної реформи. В Україні склалася складна еколого-економічна ситуація, яка пов’язана з погіршенням стану довкілля, тому сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам екологобезпечного землекористування.

Схожі проблеми існують і в Київській області так станом на 01.01.2014 року, за інформацією Головного управління Держкомзему у Київській області, в області сталися незначні зміни в складі земельних угідь (табл. 1) [1].

Таблиця 1.

Розподіл земельного фонду Київської області

Сучасний стан використання земельних ресурсів регіону характеризується такими даними: сільськогосподарська освоєність території області складає 63,8%, при цьому під сільськогосподарськими угіддями знаходиться 59,2%, у тому числі під ріллею? 48,2%, багаторічними насадженнями? 1,6%, сіножатями та пасовищами 9,0%, перелогами? 0,4% [2].

У порівнянні з 2005 роком у структурі земельного фонду області відбулись зміни, пов’язані із зменшенням частки сільгоспугідь з 64,2% до 59,0%, загальна площа яких зменшилась на 148,9 тис. га, або на 8,2%, за рахунок втрати площ ріллі і сіножаті, які виявились малопродуктивними землями або підтопленими, а також збільшенням на 40,6 тис. га, або на 27% площі земель під забудову об'єктами житлового та виробничого призначення за рахунок земель, які раніше використовувалися для відпочинку, зокрема були зайняті зеленими насадженнями загального користування [2].

Встановлено, що середня площа сільськогосподарських угідь господарства області становить 1753,3 га (у природно-сільськогосподарській зоні Полісся — 1249,9 га, у Лісостепу — 1866,3 га). Питома вага орендованої землі на господарство по області біля 90%. Одним із незаперечних досягнень земельної реформи є запровадження оренди землі. Але майже половина площі земельних часток (паїв) здається в оренду терміном до 5 років. Короткострокова оренда є перепоною капіталовкладень для довгострокового поліпшення землі. Питома вага орендованої землі в недержавних сільськогосподарських підприємств становить понад 95%, тобто веде до глобалізації оренди землі і загрожує виснаженню ґрунтів через недотримання орендарями умов угоди, які заради прибутку вирощують вигідні їм сільськогосподарські культури [2].

У сільському господарстві важливим чинником ефективності є якість земельних угідь. За останні роки не ведуться дієві заходи з охорони земель, картографування земельних угідь, ґрунтових обстежень, визначення територій техногенного забруднення земель. Через суттєве скорочення бюджетного фінансування землеохоронних і меліоративних заходів ґрунти регіону зазнали значних негативних змін.

Аналіз структури сільськогосподарських підприємств за економічними показниками та розміром сільськогосподарських угідь показав, що в досліджуваному регіоні переважають сільськогосподарські підприємства, основою формування яких є оренда землі. Збільшення площ сільськогосподарського землекористування за рахунок оренди є одним із шляхів концентрації сільськогосподарського виробництва. Найбільшу частину угідь селяни передали в оренду господарствам, які створені на базі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

Визначено, що в державних сільськогосподарських підприємствах переважає натуральна форма оплати (згідно з угодами) за користування земельними ділянками (до 90% від усіх виплат), у приватних — до 80% виплат є грошові розрахунки. На орендну плату впливає величина орендованої площі сільськогосподарських угідь, відсутність конкурентного середовища на передачу земельних ділянок в оренду, ефективність господарювання, а також низька (або зовсім відсутня) інформованість селян щодо прав орендарів і орендодавців. Наявність таких розбіжностей в оплаті за оренду землі свідчить про недосконалість законодавчих і нормативних актів щодо оренди землі. Також пропонується за основний показник вартості сільськогосподарських угідь приймати прибуток сільськогосподарського підприємства, який об'єктивно відображає їх цінність.

Ерозія як фактор деградації ґрунтового покриву і екологічної небезпеки оцінюється, перш за все, інтенсивністю змиву і обсягами переміщення ґрунтового субстрату. Середньорічний змив ґрунту з орних земель часто складає 10−15 т/га, а під просапними культурами подекуди досягає 20−30 т/га. Найбільший середньорічний розрахунковий змив ґрунту орних земель у Богуславському районі - 42,3 т/га, а в цілому для орних земель Київської області середньорічний змив становить 11,0 т/га [2].

Ерозійні процеси руйнують родючий горизонт ґрунтів, знижують вміст в ньому органічних речовин, зменшують вміст азоту, фосфору, калію, мікроелементів та ін. Наукові дослідження свідчать що внаслідок ерозії відбувається істотне зменшення вмісту гумусу в ґрунтах еродованих земель. В цілому за рік від ерозії втрачається близько 0,7 млн. т. гумусу.

Серед генетичних груп грунтів найбільш еродовані чорноземи, не дивлячись на значну їх протиерозійну стійкість. Це пояснюється інтенсивним їх використанням та давністю сільськогосподарського освоєння (табл. 2.).

Таблиця 2.

Еродованість сільськогосподарських угідь Київської області у розрізі генетичних типів ґрунтів

Найбільш інтенсивно ерозійні процеси виражені на правобережжі Дніпра. Тут ними охоплено від 30−70% сільськогосподарських угідь. Північна та східна частини Київської області характеризуються незначним розвитком ерозійних процесів, тут ними охоплено до 10% сільськогосподарських угідь. На вододільних плоских ділянках ці процеси практично не мають розвитку або проявляється дуже слабо. Ураженість сільськогосподарських угідь ерозією не перевищує 1%.

Таким чином, проблема ерозії ґрунтів у Київській області, як і в цілому в Україні, не тільки не вирішена, але і дещо загострилася і особливо це відчутно в умовах економічної кризи і реформування земельних відносин.

Проведенні дослідження, а також великий дослід боротьби з ерозією грунтів свідчать про те, що окремі ґрунтозахисні заходи і навіть сукупне застосування не в змозі попередити чи значно знизити ерозійні процеси. В цих умовах, коли масштаби ерозійної деградації ґрунтів і спричинена нею шкода настільки значна як в економічному, так і в екологічному відношеннях, потрібні істотні зміни в господарській діяльності людини та природокористуванні. Ці зміни пов`язані насамперед з оптимізацією співвідношення природних екосистем та агроекосистем, реконструкцією агроландшафтів на екологічній основі, протиерозійною організацією території на рівні окремих сівозмінних масивів, полів і робочих ділянок.

Якість і потенціал земельних ресурсів Київської області нерівномірні Величина гідротермічного коефіцієнта Селянінова (ГТК) за період травень-вересень на переважній частині території області становила 1.3 _ 1.6 (вологі умови), у Фастівському районі - >1.6 (надмірно вологі умови), у Баришівському та Вишгородському — 1.0 _1.2 (недостатньо вологі умови), у Яготинському районі - 0.8 (посушливі умови) (рис. 1.) [3].

Рис. 1. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) за травень — вересень 2014р. на території Київської області [3].

Кліматичне зонування Київської області обумовлює суттєву різницю в рівнях бонітету по районах (рис. 2). Помітно, що кращі за родючістю сільськогосподарські угіддя знаходяться в межах Південного Полісся, більш гірші Північного Лісостепу і найгірші в межах Північно-західного Полісся (рис. 3).

Рис. 2. Карта бонітету по районам Київської області.

Кліматичне районування є основою для проведення агрокліматичного районування, котре здійснюється з врахуванням специфічних показників сільськогосподарського потенціалу території.

Рис. 3. Мезомасштабне агрокліматичне районування Київської області [4].

На території області виділено п’ять агрокліматичних районів, два з яких розташовані в зоні мішаних лісів і три — у Лісостепу (табл. 4).

Таблиця 4.

Характеристики агрокліматичних районів Київської області

Західну частину Полісся Київщини займає 1-й агрокліматичний район помірного теплозабезпечення й достатнього зволоження. Сума активних температур повітря в межах району становить 2600 °C, у підрайоні (а) вона знижується до 2500 °C. За період вегетації сільськогосподарських культур випадає 350 _ 370 мм опадів. Значення ГТК (1,3 _ 1,5) свідчать про позитивний баланс вологи і достатнє вологозабезпечення території у вегетаційний період [4].

В окремий агрокліматичний район (II) виділено східну частину Київського Полісся. Ця територія характеризується умовами достатнього теплозабезпечення (сума активних температури повітря становить 2600 _ 2700°С) і зволоження (кількість опадів за період активної вегетації _ 325 350 мм).

На межі між поліською провінцією зони мішаних лісів та лісостеповою зоною, у центральній частині області виділено ІІІ-й агрокліматичний район достатнього теплозабезпечення і нестійкого зволоження. Провідною ознакою агрокліматичних особливостей території є нестійкий режим зволоження у вегетаційний період (ГТК=1,0 _ 1,2).

ІV-й агрокліматичний район достатнього теплозабезпечення, нестійкого та недостатнього зволоження займає лівобережну частину області. У зв’язку з неоднорідним зволоженням він поділяється на два підрайони. Територія, виділена в підрайон (б), є найменш зволоженою частиною Київщини: у період вегетації сільськогосподарських культур тут випадає близько 300 мм опадів.

Найбільшим за площею є V-й агрокліматичний район порівняно значного теплозабезпечення і недостатнього зволоження, розташований на правобережжі Дніпра. За ступенем забезпечення території термічними ресурсами він поділяється на два підрайони. Підрайон (б) характеризується найвищими значеннями суми активних температур повітря (понад 2800°С).

В якості показників потенціалу земель сільськогосподарського призначення окрім оцінки бонітету і агрокліматичного потенціалу також можна розглядати їх нормативну оцінку.

В таблиці 5 наведена інтегральна оцінка потенціалу земель сільськогосподарського призначення в розрізі районів Київської області, що заснована на застосуванні вищезазначених показників.

Таблиця 5.

Оцінка потенціалу земель сільськогосподарського призначення районів Київської області на основі бонітету нормативної оцінки землі, і агрокліматичного потенціалу

В якості бази для розрахунку показників результативності та рівня використання потенціалу сільськогосподарських угідь Київської області пропонується використовувати середню вартість продукції сільського господарства, виробленої в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь в 2010;2014 рр., Оцінену впорівняних цінах 2010 року (табл. 6).

Таблиця 6.

Ранжування районів Київської області за результативністю використання земель сільськогосподарського призначення

Дані таблиці 6 свідчать про те, що всього 3 райони Київської області з 25 перевищують обласний рівень виробництва сільськогосподарської продукції в розрахунку на бало-гектар потенціалу сільськогосподарських угідь. При цьому високий потенціал не завжди є запорукою гарного результату: наприклад, Рокитнянський район, маючи вищі показники бонітету, кадастрової вартості і інтегральної оцінки, виробляє всього 115,57 грн. сільськогосподарської продукції на 1 бало-га потенціалу сільгоспугідь, 70,46 грн. на бало-га бонітету і 43,40 грн. у розрахунку на 1000 грн. нормативної оцінки 1 га сільськогосподарських угідь.

Рівень використання потенціалу сільськогосподарських угідь можна оцінити, порівнявши ранжування районів за рівнем потенціалу і за рівнем виробництва сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 га земельних ресурсів, а також розрахувавши їх співвідношення. В якості результуючої ознаки в даному дослідженні була використана середня вартість продукції рослинництва за 2012 _ 2014 рр. в порівняних цінах 2010 р., виробленої на території району у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь (рис. 4). Помітна позитивна взаємозалежність між показниками потенціалу та результативністю: трендові лінії бонітету і нормативною грошовою оцінкою збільшуються в міру зростання тренду результативності.

Крім того, за відхиленням лінії фактичного ряду від лінії тренду можна зробити первинні висновки про те, з якою ефективністю використовується потенціал земельних ресурсів.

Рис. 4. Показники потенціалу земель сільськогосподарського призначення і результативності його використання в Київській області в 2012;2014 рр.

Висока ефективність використання потенціалу земельних ресурсів у сільському господарстві характерна для Вишгородського Броварського, та Сквирського; Низька — для, Васильківського, Макарівського, Миронівського, Рокитнянського, Кагарлицького, Обухівського, Іванківського та ін. районів.

Рівень використання потенціалу сільськогосподарських угідь Київської області, розрахований як відношення теоретичного рівня виробництва сільськогосподарської продукції в розрахунку на бало-гектар до фактичного рівня, представлений в таблиці 7.

Таблиця 7.

Оцінка рівня використання потенціалу земель сільськогосподарського призначення в Районах Київської Області

Найвищий рівень ефективності використання потенціалу земель сільськогосподарського призначення спостерігається у Броварському районі. Наступні 17 районів демонструють доволі високий рівень використання потенціалу від 102,53 до 239,26%. Вісім районів на даний час використовують потенціал земель сільськогосподарського призначення в недостатній мірі, найгіршими при цьому є Бородянський, Кагарлицький та Іванківський.