Взаємозв"язок життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ

Вступ

Суспільна криза на фоні економічного, політичного та морального підґрунтя, негативно позначається на образі світу молодої людини, її ціннісних орієнтирах, «Я-концепції», образі «самості», які тільки-но формуються на даному віковому етапі. Підліток зустрічається з багато варіативністю інформаційного простору та шляхів самовизначення, натомість постає неготовим внутрішньо долати кризу, пов’язану з усвідомленням своєї неповторності та унікальної «самості», своєї позитивної «Я-концепції». Соціальне середовище не створює певних психологічних умов подолання кризи.

Дослідження останніх років фіксують негативні тенденції формування як соціальної так і особистої позиції підлітків:

1. Інфантилізм як відсутність усвідомлених та самостійних рішень у значущих сферах життя.

2. Відсутність відповідальності за своє життя

3. Соціальна апатія.

4. Дефіцит смислу майбутнього

5. Ситуативне сприйняття свого життя

Актуальність теми. Студентство в наш час з його настроями, думками, поглядами і відношенням до навколишньої дійсності представляє соціально значиму частину суспільства з цілого ряду стратегічних показників, таких як відтворення робочої сили, соціально-трудова і політична активність, якісний склад населення. Відповідно й інтерес до неї широкий і багатогранний. Однак більшість досліджень торкається ту групу студентської молоді, яка включена в сферу вищої професійної освіти, залишаючи за межами дослідницького інтересу інші групи учнівської молоді, які відіграють не меншу роль у розвитку суспільної системи. Мова йде про студентів тих навчальних закладів, які надають можливість отримання середнього або початкової професійної освіти: технікумів, коледжів, професійних ліцеїв та професійних училищ. Вивчення даної групи студентів представляє не менш серйозний інтерес, як з боку самого суспільства та його керуючої еліти, так і з боку дослідників, бо вона є постачальником фахівців і працівників того рівня, які, власне і забезпечують безпосереднє функціонування всіх суспільних систем, пов’язаних з виробництвом благ та послуг, без яких не може існувати жодне суспільство.

Дослідження цієї групи студентської молоді саме в аспекті перспективності її професійного самовизначення обумовлено декількома обставинами. Перш за все, тим, що перспективна життєва мотивація в сучасному суспільстві є одним з тих орієнтирів особистості, які забезпечують свідомість і значимість людського життя. Бачення перспективи власного життя, себе в майбутньому, знання того, до чого він хоче прийти і як це зробити не тільки направляє життя в необхідне русло і дозволяє людині не збитися зі шляху істинного, а й задає темп життя, забезпечуючи її поступальність і поетапність. Крім того, перспективна спрямованість особистості - одне найважливіших умов її розвитку та досягнення особистого успіху, який сьогодні є основою для соціального визнання і набуття відповідного соціального статусу.

А так як саме молодь, і саме учнівська молодь, є особливо вразливою до подібних цінностей і особливо гостро переживає проблеми, пов’язані з власною успішністю в сьогоденні і майбутньому, і більше того, подібні переживання і орієнтації найбільшою мірою властиві тільки їй, то й досліджувати подібні життєві орієнтації необхідно саме в даному середовищі.

Інша обставина полягає в тому, що за даними різних досліджень, молоді люди, що навчаються в середніх спеціальних навчальних закладах, вибирають дані навчальні заклади за залишковим або компенсаторного принципом, або через особисте депресивних настроїв і соціально позначеної необхідності здобувати освіту, але ніяк не тому, що проявляють інтерес до обраної професії.

У зв’язку з тим, що студенти середніх спеціальних навчальних закладів представляють не менш важливу частину студентської аудиторії, видається важливим з’ясувати ті мотиви, з яких вибирається та навчальний заклад і майбутня професія, а також встановити присутність перспективної життєвої мотивації в професійному самовизначенні даної групи студентства.

Проблема зв’язку життєвого і професійного самовизначення актуальна в даний час, період нестабільності, коли соціальна криза загострює не тільки зовнішні, а і внутрішні протиріччя, находить повне відображення в соціально-психологічному феномені самовизначення.

Від змісту життєвого самовизначення залежить не лише позитивне розрішення внутрішніх протиріч, але і направленість розвитку особистості в цілому.

Професійне самовизначення відіграє важливу роль в процесі соціалізації. Сучасні умови на ринку праці, сам вхід в ринкову економіку змінюють характер і мету праці: зростає її інтенсивність, посилюється напруга, вимагається високий професіоналізм, особливо необхідними якостями стають витривалість і професіоналізм. Всі ці вимоги, в свою чергу, вказують на важливі психологічні якості, які повинні бути наявні у людини на ринку праці: активність, стресостійкість, виражені когнітивні здібності, працелюбність, моральність. Тому однією із найважливіших задач є розробка психологічного забезпечення професійної діяльності, яка б сприяла створенню ефективної системи, як психологічного так і професійного консультування, яке б забезпечило умови для вільного життєвого та професійного самовираження і самореалізації людини, її успішної адаптації до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

Актуальність: Проблема професійного вибору у зв’язку іншими компонентами життєвого самовизначення недостатньо розроблена в спеціальній літературі і її детальна проробка дає можливість вийти на рішення дуже багатьох психологічних проблем особистості:

— На визначення значення професійного вибору для людини;

— На типологію зв’язку професійного вибору з життєвим самовизначенням;

— На проблему первинної соціалізації особистості.

До нашого часу в психології не сформульовано єдиного визначення терміну «самовизначення», кожен дослідник по — своєму визначає це поняття, у відповідності із вибраною ним парадигмою. Ще однією особливістю вивчення процесу самовизначення стало його розділення по сферам життєдіяльності чи по психічним процесам, без наступного процесу інтеграції в цілісне утворення.

Тому ми вирішили побудувати наше дослідження, з одного боку, вносячи в нього елемент диференціації - розділивши самовизначення на життєве і професійне, вивчаючи його особливості в таких соціальних групах як студенти першого курсу ДВНЗ «КМТК» і учні 10- Б (біологічного) класу СЗШ№ 126 м. Києва. А з іншого боку, об'єднали отримані данні в цілісне новоутворення, яке відображає взаємозв'язок досліджуваних процесів.

Мета дослідження: особливості взаємозв'язку життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ.

Гіпотеза: життєве і професійне самовизначення — це цілісне інтегративне утворення, яке являє собою різнорівневу структуру, елементи якої по різному представлені в різних соціальних групах.

Для реалізації мети дослідження і перевірки гіпотези були визначені такі завдання:

1. Провести теоретичний аналіз сучасного стану проблеми життєвого і професійного самовизначення.

2. Побудувати схему дослідження, підібрати методичний інструментар.

3. Проаналізувати уявлення про життєве та професійне самовизначення в групах студентів та учнів .

4. Виявити взаємозв'язок характеристик життєвого і професійного самовизначення у учнів та студентів.

Предмет дослідження: життєве і професійне самовизначення і їх зв’язок у групах студентів і школярів.

Об'єкт дослідження: учні 10-Б класу СЗШ № 126, студенти І курсу КМТК.

Розділ 1. Поняття життєвого і професійного самовизначення в психології

1.1 Поняття про життєве та професійне самовизначення

самовизначення підлітковий професійний особистість

Процес самовизначення особистості передбачає наявність еталонної основи цього процесу яка є базовою і визначає якісні відмінності процесу самовизначення однієї особистості від іншої. Особистісна еталонна структура — ціннісні орієнтації індивіда.

Ціннісні орієнтації є одним з утворень у структурі свідомості і самосвідомості людини і зумовлюють низку сутнісних характеристик розвитку її життєдіяльності і її самовизначення. Характеристики спричиняються тим, що являє собою систему цінностей конкретної особистості, який спектр орієнтацій у ній представлено щодо змісту, спрямованості та психічної вагомості.

Суттєвою обставиною, яка зумовлює психологічну значущість системи цінностей по відношенню до процесу самовизначення є співвіднесеність з соціальними цінностями, за яких складається певна система ціннісних орієнтацій у суспільстві в цілому та в кожної окремої особистості. Плануючи своє майбутнє, намічаючи конкретні події - плани і цілі, людина виходить з певної ієрархії цінностей, що представлена в її свідомості.

Ціннісні орієнтації особистості акумулюють весь її життєвий досвід і визначають продуктивність взаємовідносин з іншими людьми, а також, забезпечують можливість такого її становлення, при якому особистість, визначають як активний суспільний об'єкт, бере на себе всю відповідальність за власну життєдіяльність, за її наслідки для суспільства і для самого себе, стає реальним творцем власної долі і співтворцем долі спільноти до якої належить Ціннісні орієнтації формують життєву позицію людини .

Вплив ціннісної структури на ставлення до себе в процесі самовизначення є досить складним. Відображаючи безпосередні відносини з іншими людьми, їх погляди в процесі пізнавально-практичної діяльності, особистість усвідомлює свою власну індивідуальність своє «Я». Ставлення до себе неможливе без самосвідомості, оскільки особистість сприймає себе як об'єкт в певній системі відносин, в процесі соціальної взаємодії з іншими.

Ціннісні орієнтації є основою процесу самовизначення людини як по відношенню (або відображають позицію людини) до своїх бажань, потенційних можливостей і здібностей, наявних фізичних та розумових якостей, та рисами характеру і досвідом, що співвідносяться з вимогами соціального середовища. Вони допомагають ідентифікувати своє місце в суспільстві, свідомо визначити свою міру внеску в суспільне життя та взяти на себе відповідальність за власне самотворення.

Самовизначення — розуміння самого себе, своїх можливостей і прагнень, розуміння свого місця в людському суспільстві і свого призначення в житті. Професійне самовизначення. — вибір професії; особистісне самовизначення. — формування поглядів на життя, світогляду.

Життєве самовизначення — це визначення себе щодо загальнолюдських критеріїв сенсу життя і реалізація себе на основі цього самовизначення.

Самовизначення особистості виступає функціонально-процесуальним ядром соціалізації особистості, яке здатне передбачати реальний розвиток особистості і організовувати її поведінку, необхідним є виявлення впливу ціннісних орієнтацій, що формують внутрішню картину світу на процес самовизначення особистості. [50]

Самовизначення особистості - свідоме виявлення: встановлення власної позиції в різних життєвих ситуаціях.

Особливими формами самовизначення особистості є професійне самовизначення і самовизначення особистості в групі.

Самовизначення особистості в групі - особлива форма вибіркового ставлення індивіда до впливів групи, що виявляється в прийнятті ними одних групових впливів і запереченні інших залежно від власних поглядів, оцінок, переконань, групових норм і цінностей тощо. За своєю сутністю є альтернативою конформізму і нонконформізму. У ньому відображається властива для розвитку того колективу позиція індивіда, яка ґрунтується на усвідомленні необхідності діяти відповідно до своїх поглядів і цінностей, що утворилися в групі при виконанні спільної діяльності. Самовизначення особистості в групі є най розповсюдженішою формою реакції особистості на груповий тиск.

Самовизначення професійне — вибір особистістю виду майбутньої професійної діяльності, що відбувається на основі наявних у неї професійних нахилів, інтересів і сформованих здібностей. Сутність самовизначення професійного полягає в усвідомленні особистістю відповідності своїх можливостей психічним вимогам професії, своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за виконання зобов’язань, які виникають у зв’язку зі зробленим вибором. [Психологічна енциклопедія] Професійне самовизначення це — багатоаспектний процес, невід'ємний від розвитку особистості, вагома складова життєвого, соціального й особистісного самовизначення. Професійне самовизначення відбувається протягом кількох вікових етапів особистості й зумовлюється індивідуальними особливостями розвитку людини. Зазначений процес не завершується вибором професії, а триває на етапах професійного навчання і фахового становлення. Крім того, виявляє свої закономірності в разі професійної переорієнтації і зміни сфери діяльності. У сучасній психологічній науці професійне самовизначення — необхідний і важливий аспект професіоналізації особистості, суттю якого є пошук і досягнення смислу в самовизначенні та трудовій діяльності (незалежно від того чи обирають її, чи опановують або вже апробують), а також структурування і інтеграція власного професійного майбутнього.

Щодо визначення психологічного змісту професійного самовизначення, з точки зору В. Войтко. 7], згідно якої він полягає:"в усвідомленні особистістю себе як суб'єкта конкретної професійної діяльності і передбачає самооцінку людиною індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професій до спеціаліста; усвідомлення своєї ролі в даній системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей; саморегуляцію, поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Сьогодення вимагає від особистості навичок швидкої адаптації до різноманітних явищ соціального середовища, умінь приймати самостійні відповідальні рішення та долати життєві переломи активізувати особистісний потенціал для самореалізації та самоствердження в різноманітних сферах людської діяльності.

Результати досліджень проведених в 90-х рр. ХХ ст. 7] визначили такі особливості сучасної молоді:

— свідома потреба молоді в отриманні знань;

— вироблення власних поглядів і суджень, своєї власної позиції ;

— формування наукового світогляду, розширення світосприйняття, поява теоретичних інтересів ;

— прагнення до самостійності, потреба в самоствердженні;

— внутрішнє прагнення до самореалізації, визначення життєвих перспектив;

— усвідомлення особистістю власних можливостей щодо досягнення мети в житті;

— прагнення жити на максимальному напруженні своїх здібностей ;

— ускладнення та загострення проблем, поява нових реалій, суттєва поляризація поглядів, установок, ціннісних орієнтацій, пов’язаних із нестабільністю сучасного життя.

Працюючи над створенням свого життєвого світу, особистість вирішує питання самопізнання та самовдосконалення, розробляє та здійснює оригінальний та неповторний життєвий сценарій .

Життя особистості - це розв’язок суперечностей, визначення співвідношення добра та зла смерті та безсмертя, необхідності та свободи.

Пошук відповіді на дані питання утворення якості життя та життєвий світ кожного з нас.

Перешкоди на шляху самовизначення:

— зовнішні обставини;

— низький рівень культури ;

— відсутність необхідних знань і навичок для визначення цілі власного життя з урахуванням нахилів, інтересів і здібностей ;

— відсутність навичок приймати рішення та здійснювати вибір життєвих пріоритетів у швидкоплинному динамічному світі.

Ідея культури життєвого самовизначення — комплексне вирішення проблеми самопізнання та самовдосконалення особистості, формування навичок ефективної взаємодії з іншими людьми, професійне самовизначення, навичок відповідальної поведінки, вміння приймати рішення, визначення та формування активної громадянської позиції молодої людини.

Основа культури життєвого самовизначення — це філософське розуміння культури як суспільного феномена, що поєднує різноманіття людського буття та діяльності, які обумовленні рівнем її виховання та освіти.

Базовим компонентом культури особистості є її самовизначення — процес і результат свідомого вибору особистістю власної життєвої позиції, мети та засобів поведінки в конкретних обставинах життя.

Основа самовизначення — орієнтація на пошук механізмів розуміння перш за все — себе.

Почути інших людей, осмислити їхні цінності порівняти різні позиції, вловити та дослухатись до свого власного внутрішнього голосу, усвідомити сенс власного існування та водночас визначити своє місце в культурі та житті.

Мета культури життєвого самовизначення — полягає в формуванні життєвих навичок соціальної компетентності - основи для адаптивної та позитивної поведінки, що у свою чергу дозволяє людині адекватно виконувати норми і правила суспільного співжиття, ефективно вирішувати проблеми сьогодення .

4 базові компоненти розвитку та становлення особистості. 9]:

— ставлення до себе (особистісне самовизначення);

— ставлення до інших (самовизначення у комунікативній сфері);

— ставлення до діяльності (професійне самовизначення);

— ставлення до навколишнього світу (суспільне самовизначення).

Професійне самовизначення — багатомірний і багато ступінчатий процес, який можна розглядати з різних точок зору (Д. Сьюпер, 1953):

— як серію задач, які суспільство ставить перед особистістю, яка формується і які особистість повинна послідовно вирішити протягом певного проміжку часу.

— як процес поетапного прийняття рішень за допомогою яких індивід формує баланс між своїми перевагами, нахилами і потребами існуючої системи з іншої.

— як процес формування індивідуального стиля життя, частиною якого є професійна діяльність.

Ці три точки зору виділяють різні сторони справи: перший виходить із запитів суспільства; третій — із властивостей особистості, другий передбачає способи узгодження того і іншого. Разом з тим вони взаємодоповнюючі.

В психології розвитку професійне самовизначення ділять на ряд етапів, тривалість яких різна в залежності від соціальних умов і індивідуальних особливостей розвитку. Перший етап — дитяча гра, в ході якої дитина приймає на себе різні професійні ролі і програє окремі елементи пов’язаних з ними поведінки. Другий етап підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої цікавої для нього професії. Третій етап захоплює підлітковий і частину юнацького віку — попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються і оцінюються з точки зору інтересів підлітка, потім з точки зору його здібностей, пізніше з точки зору його систем цінностей. Інтереси, здібності і цінності виявляються на любій стадії вибору. Але ціннісні аспекти, як суспільні (усвідомлення соціальної цінності тієї чи іншої професії), так і особисті (усвідомлення того, чого індивід хоче для себе) ,є більш узагальненим і усвідомлюються пізніше чим інтереси і здібності. Інтерес до предмета стимулює школяра більше займатися ним, це розвиває його здібності; а виявлені здібності, підвищують успішність діяльності, в свою чергу, підкріплюючи інтерес.

Четвертий етап — практичне прийняття рішення, тобто вибір професії, складається з двох головних компонентів:

1) визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, об'єму і тривалості підготовки, до неї;

2) вибір спеціальності.

Вибір тієї чи іншої спеціальності залежать від об'єктивних умов:

— соціальне положення,

— матеріальний стан сім'ї

— рівень освіти батьків .

Діти із більш забезпечених і освічених сімей найчастіше ідуть шляхами батьків. Інші намагаються підвищити свій соціально професійний статус.

Чим вищий рівень освіченості батьків тим більша ймовірність, що їх діти збираються продовжувати навчання після школи, і що їх плани будуть реалізовані.

Багато залежить від соціальної престижності професії. Престиж тієї чи іншої професії в суспільній думці знаходиться в оберненому відношенні до її масовості. Чим престижніше професія, тим більше в неї буде кандидатів на одне місце і тим більшому числу із них доведеться відсіятись.

Професійна орієнтація — складна психологічна проблема. Існують три головні теоретичні напрямки. Перший напрямок виходить з ідеї стабільності і практичної незмінності індивідуальних якостей від яких залежать способи і успіх діяльності; акцент робиться з одного боку на відборі та підборі людей, які найбільш підходять до тієї чи іншої роботи, а з іншої - на підборі роботи, яка найбільш відповідає індивідуальним якостям тієї чи іншої людини.

Другий напрямок виходить із ідеї направленого формування здібностей, вважаючи, що у кожної людини можна так чи інакше виробити потрібні якості.

Недоліком цих напрямків є те, що індивідуальність і трудова діяльність розглядаються як незалежні і які протистоять одне одному величини одна із яких обов’язково підпорядковує собі іншу.

Третій напрямок — орієнтація на формування індивідуального стиля діяльності. Він заснований на певних положеннях:

1. Стверджується, що існують стійкі, які не виховуються особисті якості, вагомі для успіху діяльності.

2. Можливі різні за способами, але рівноцінні по кінцевому ефекту варіанти пристосування до умов професійної діяльності.

3. Існують широкі можливості подолання слабкої визначеності окремих здібностей за рахунок вправ чи їх компенсації засобами інших здібностей чи способів роботи (знижену швидкість реагування можна компенсувати підвищеною увагою до підготовлених заходів, передбачливістю; зниження активності в монотонній обстановці можливо компенсувати тим, що людина штучно урізноманітнює діяльність — змінює порядок дій чи уявляє, що об'єкти змінюють колір і т.д.)

4. Формування здібностей необхідно здійснювати з врахування індивідуальної своєрідності особистості, тобто внутрішніх умов розвитку, з урахуванням зовнішніх умов.

У виборі професії дуже важлива професійна консультація. Проте більша кількість старшокласників обирає професію більш менш стихійно.

Вагомі фактори професійного самовизначення — вік, в якому проходить вибір професії, рівень інформування молодої особи.

Вибір професії - складний і тривалий процес. Проблема полягає не стільки в його тривалості, скільки в послідовності етапів. Тут існує дві небезпеки. Перша — відкладання старшокласником професійного самовизначення у зв’язку з відсутністю виражених інтересів. Ця затримка поєднується з загальною незрілістю, інфантильністю поведінки і соціальних орієнтацій юнаків.

Намагання батьків прискорити цей процес шляхом психологічного натиску дає негативні результати, викликає у дітей ріст тривожності, інколи відмову від самовизначення, небажання взагалі, щось вибирати. Допомога тут може бути тільки органічною — своєчасне протягом всього навчання розширення світогляду і інтересів підлітка ознайомлення його з різними видами діяльності і практичне залучення до праці.

1.2 Наукове дослідження життєвого і професійного самовизначення

З психологічної точки зору самовизначення являє собою важливе прояв психічного розвитку особистості, активний пошук можливостей розвитку, формування себе як повноцінного учасника спільноти «робітників» чогось корисного, спільноти профессіоналов1. Психолог В. Ф. Сафін вважає, що самовизначення особистості є самостійним функціонально-процесуальним ядром, що володіє здатністю передбачати реальний розвиток особистості і організовувати її поведінка" .

Самовизначена особистість, на думку Сафіна[40], — соціально зріла, стійка, здатна адекватно розуміти і здійснювати свої права і обов’язки. Поведінка такої особистості характеризується дотриманням норм, прийнятих у суспільстві, орієнтованістю на певні групові, колективні, суспільні цінності. Самовизначена особистість — це самооцінюча, саморегулююча особа, яка з урахуванням громадських і власних потреб і можливостей в змозі самостійно ставити життєві цілі, вирішувати їх, нести відповідності за свою діяльність, вчинки, поведінку. Самовизначення особи неможливе без усвідомлення свого місця в групі, колективі, без наявності у неї чіткої позиції у групових взаєминах, без свідомо організованого процесу самовиховання, що включає самооцінку, взаємооцінку.

В.Ф. Сафін виділяє наступні форми самовизначення:

1) конвенціонально-рольове самовизначення, при якому суб'єкт має на меті заняти певне становище в очах референтної групи. При цьому він керується зразками поведінки в цій групі. Провідна мета визначається насамперед бажанням підвищити свій статус або зберегти його на високому рівні з орієнтацією на референтну групу. Даний вид самовизначення починає формуватися ще з дошкільного віку і, зберігаючи свою відносну самостійність включається в інші види самовизначення і становить їхній фундамент.

2) Професійне самовизначення відображає процес пошуку та придбання професії. Фіналом його служить початок трудової діяльності, в процесі якої особистість утверджує себе як творець, глибоко усвідомлює, що вона не тільки творець матеріальних благ, але й людських відносин.

3) Самовизначення в сімейно-побутовій сфері - структурний елемент суспільного самовизначення.

4) Соціальне самовизначення — це заняття певного місця в соціальній структурі суспільства, входження в той чи інший клас чи соціальну групу з вибором певного варіанту способу життя.

Дослідники проблем молоді - М.Є. Ашманов, А.А. Матуленіс, М.Х. Тітма — вважають, що життєве самовизначення виступає формою включення молоді до громадського життя. Основні компоненти процесу життєвого самовизначення представляються ними в такий спосіб: соціальне середовище — самовизначення — життєва позиція. Вступаючи в процес життєвого самовизначення, молодь відчуває вплив соціального середовища (соціально-територіальної приналежності, соціального походження і освіти), її сформувала і реалізує свій потенціал. Визначальною ж у процесі життєвого самовизначення стає життєва позіція.

Процес життєвого самовизначення, на думку дослідників пов’язаний із заняттям стабільної життєвої позиції у всіх сферах життєдіяльності. Життєве самовизначення характеризує людину як творця власного життя і власного щастя. Воно стає можливим у міру становлення цілісного індивідуального «Я» особистості, освоєння нею здатності робити усвідомлений і відповідальний вибір і оволодіння його технологією. Бо лише в міру досягнення певного ступеня зрілості, віднайдення власної суб'єктності, особистість стає здатною здійснити власний відповідальний вибір. Життєвий вибір в будь-якій зі сфер життєдіяльності, в тому числі професійної включає:

— Зіставлення ймовірних позитивних і негативних наслідків вибору, передбачення його результатів у соціальному та індивідуальному планах;

— Вироблення внутрішньої позиції, особистісного ставлення до створює ситуацію вибору об'єктивним умовам;

— Визначення життєвої перспективи особистості та формування життєвих планів; визначення лінії поведінки, у тому числі зміна поведінкових установок та стереотипів у відповідності з прийнятим рішенням.

У літературних джерелах термін «самовизначення» вживається в різних значеннях. Так, говорять про самовизначення культурному, національному, політичному, релігійному, економічному та ін. При цьому не можна не погодитися, що особистісне самовизначення визначає розвиток соціального та професійного самовизначення.

Особистісне самовизначення відбувається на рівні цінностей. Цінність же принципово позачасова; задаючи людині уявлення про майбутнє, вона не співвідносить його з тимчасової віссю, з хронологією, бо та інша розмірність-розмірність «смислового майбутнього». У сьогоднішніх нестабільних, швидко мінливих умовах, людині доводиться нерідко перебудовувати всю смислову сферу особистості, що драматично проявляє себе в розпаді професійного «Я», у втраті сенсу буття, в почутті втрати себе.

У психологічному плані самовизначена особистість — це «суб'єкт, який усвідомив, що він хоче (цілі життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, схильності, дарування), що він є (свої особистісні й фізичні властивості), що від нього хоче або чекає колектив, суспільство; суб'єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин. Самовизначення, таким чином, це «відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, готівкових якостей, можливостей і вимог, що пред’являються до нього з боку навколишніх і суспільства «[Сафін В.Ф., Ніков Г. П. Психологічний аспект самовизначення / / Психологический журнал, 1984, № 4. С. 65].

С.Л. Рубінштейн проблему самовизначення розглядав у контексті проблеми детермінації: «всяка детермінація необхідна як детермінація іншим, зовнішнім, і як самовизначення (визначення внутрішніх властивостей об'єкта)» [див. Рубінштейн «Проблеми загальної психології», М., 1973]. Самовизначення виступає як самодетермінаця, на відміну від зовнішньої детермінації; в понятті самовизначення, таким чином, виражається активна природа «внутрішніх умов». Підкреслюється роль «внутрішнього моменту самовизначення, вірності собі, неодностороннього підпорядкування зовнішньому». Більш того, сама «специфіка людського існування полягає в мірі співвіднесення самовизначення і визначення іншими (умовами, обставинами), у характері самовизначення в зв’язку з наявністю у людини свідомості і дії». Самовизначення, що розуміється як самодетермінаця, являє собою, власне кажучи, механізм соціальної детермінації, яка не може діяти інакше, як будучи активно переломленому самим суб'єктом у цієї детермінації.

К.А. Абульханова-Славська[1], центральним моментом самовизначення виділяє також самодетермінації, власну активність, усвідомлене прагнення зайняти певну позицію. За К.А.Абульхановой-Славської[1], самовизначення — це усвідомлення особистістю своєї позиції, яка формується усередині координат системи відносин. При цьому вона наголошує, що від того, як складається система відносин (до колективного суб'єкту, до свого місця в колективі та іншим його членам), залежить самовизначення і суспільна активність особистості.

У зарубіжній психології як аналог поняття «особистісне самовизначення» виступає категорія «психосоціальна ідентичність», розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Е. Еріксона. Формування почуття ідентичності пов’язане з усвідомленням власної цінності та компетентності. Інакше-відбувається «розмивання почуття свого» я «, внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості направити своє життя в певне русло.

Професійне самовизначення прийнято розглядати як вибір і реалізацію способу взаємодії з навколишнім світом і знаходження сенсу в даній діяльності.

Сучасному суспільству потрібен професіонал, який знає свою справу, здатний самостійно приймати рішення і нести відповідальність за ці рішення, за себе, за інших, за країну. Сьогодні важливим фактором, що визначає формування професійного самовизначення, є комерціалізація відносин у суспільстві. По суті відбувається заміна професійної кар'єри — підприємницької. А це закриває можливість відбутися людині в професійному відношенні. Це викликає тривогу. Перехідний стан економіки зумовило перекіс в системі професійних цінностей: сучасна людина (особливо молода людина) з його особистісними особливостями, що включається в ринкові відносини прагне до досягнення матеріального благополуччя найбільш швидким шляхом. Необхідність виживання змушує його змінити свого покликання та обрати таку професію, оволодіння якою забезпечить більш високі матеріальні можливості. Тобто існує сильна мотивація до оволодіння «доходної» професією, але часто немає необхідних особистісних якостей. Також існує і протиріччя між мотивацією вибору професії та відсутністю можливості для навчання (в тому числі і матеріальної).

Сьогодні спостерігається підвищення престижу освіти. Статистика показує, що кількість абітурієнтів, які вступають в російські вузи в останні кілька років зростає в арифметичній прогресії. У середньому в країні конкурс цього літа був 2,3 людини на місце. Найпопулярнішими, як і раніше, залишаються театральні інститути, конкурс до деяких з них на акторські факультети склав близько 100 чоловік на місце. Престижними вважаються сьогодні фінансові та юридичні спеціальності: у столичні академії цих напрямків надходило в 6 разів більше абітурієнтів, ніж вони могли прийняти. Одночасно дослідження інституту профтехосвіти РАО показали, що до 25−30% учнів до кінця навчання втрачають інтерес до своєї професії, адже на перших кроках професійного самовизначення бажання і прагнення цих людей йшли врозріз з їх здібностей, про які вони самі мали лише приблизне уявлення.

Ринкові ж відносини характеризуються необхідністю пристосування до підвищеної динамічності виробництва, можливої тимчасової безробіття, раптової зміни професії і місця роботи. У цих умовах для фахівця необхідні професіоналізм, висока кваліфікація і відмінну якість роботи, а також він повинен мати для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці і такими особистісними якостями, як цілеспрямованість, здатність до безперервного саморозвитку, стресостійкість, здатність до ризику та іншими. Методологічну основу дослідження склали концепція Е. Еріксона[13], Дж. Марсія, погляди Л.Б. Божовіч[4], Г. С. Костюка, М. Й. Боришевського, О. А. Проскури, І. Кона[18], О.В. Скрипченко[6], К.М. Поливанової. Головним новоутворенням цього віку є відкриття «Я"("Я-концепція»), розвиток рефлексії (відображення себе в своєму образі «Я»), усвідомлення своєї індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, установки на свідомі сфери життя, що направляє «Я» на практичне включення в різні види життєдіяльності; розвиток особливостей самосвідомості; формування ідентичності; ідеалів підлітка; самоствердження; життєве та професійне самовизначення. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується почуттям дорослості. Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, які проявляються в самооцінці підлітка, в його оцінці ефективності різних видів своєї діяльності та своїх стосунків з дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості є рефлексія. Цінність рефлексії надає виключна спрямованість підлітка на самого себе (шлях до власної ідентичності). На основі особистісної рефлексії підлітки вперше починають прагнути пізнати власну індивідуальність (ідентичність) як таку.

Л.І. Божовіч[4] розглядає самоствердження як одну з важливих мотиваційних ліній цього віку. О.В. Скрипченко[6] вказує, що це закономірно виникаючий атрибут соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї самості в системі соціальних зв’язків. Сутність самоствердження підлітка пов’язана з відчуттям своєї самості і відокремленості від інших. Головні мотиваційні лінії даного віку — активне прагнення до саморозвитку. Це і самовираження і самопізнання, і самовиховання.

Аспекти самовизначення формуються по різному. Раніш за все установлюється тілесне та сексуальне самовизначення. Професійне, ідеологічне та моральне самовизначення формується значно повільніше: цей процес залежить від того, чи досяг підліток в своєму когнітивному розвитку стадії формально — операційного мислення.

Релігійні та політичні погляди формуються пізніше, але ці компоненти самовизначення ще довгі роки підлягають змінам. Е. Еріксон [13]відмічає, що молодих людей більш за все турбує нездатність встановлювати професійне самовизначення. Для того щоб зберегти свою спільність вони тимчасово починають ідентифікуватися з героями своїх груп, натовпу аж до можливості повної утрати своєї ідентичності.

Еріксон вважає, що параметр зв’язку з оточуючими, який виникає в цей період, коливається між позитивним полюсом ідентифікації «Я» та негативним полюсом сплутаності ролей. Всі ці ролі він мусить зібрати в одне ціле, осмислити, зв’язати з минулим та спроектувати майбутнє. Якщо молода людина впорається успішно з цією задачею — психосоціальною ідентифікацією, то у нього зявиться відчуття того, ким він є, де знаходиться й куди йде. За теорією Е. Еріксона ідентичність — це відчуття внутрішньої послідовності, константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особистісного розвитку. Процес самовизначення за Е. Еріксоном[13], це формування ідентичності. Важливим механізмом формування ідентичності є послідовні ідентифікації дитини з дорослим, які складають необхідні передумови розвитку ідентичності в підлітковому віці. Ідентичність за Е. Еріксоном — це відчуття внутрішньої послідовності (наступності) константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особитістного розвитку.

Ідентичність, згідно словникового визначення, — це однаковість, схожість, тотожність, одностайність .Інше його визначення, як самовизначення себе на основі соціокультурних норм та цінностей, носіями яких є інші люди і соціальні групи.

В основі феномену підліткового самовизначення, як зазначає О. Б. Дарвиш, лежить ставлення психосоціальної ідентичності, яка виконує три основні задачі розвитку:

— Усвідомлення тимчасової протяжності власного «Я», яка включає дитяче минуле та визначає проекцію себе в майбутнє;

— Усвідомлення себе на відміну від інтеріорізованих батьківських образів;

— Здійснення системи виробів, які забезпечують цілісність особистості (професії, статевої ідентичності та ідеологічних настанов).

«Я» — ідентичність забезпечує цілісність поведінки, підтримує внутрішню єдність особистості, забезпечує зв’язок зовнішніх та внутрішніх подій і дозволяє солідаризуватися з соціальними ідеалами та груповими прагненнями. О.В. Скрипченко[6] вказує на потребу підлітків в самоіденфікації, як процесу формування ідентичності, яка реалізується у вивченні своєї особливості, розмірковувань про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому, аналіз своїх домагань у взаємовідносинах і діяльності. При всій складності явища самовизначення, основним у ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті. (Л.І. Божовіч[4], Л.С. Славіна).

Зрозумівши глибинну суть і цінність вибору, як самостійного і вольового акту, прагнуть до ствердження власного «Я», власних починань, набувають особистої ідентичності, розвивають «Я — концепцію» і виявляють готовність брати на себе відповідальність за власний вибір. Саме у підлітковому віці починає проявлятися тенденція до особистісного зростання, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності.

В підлітковому віці в процесі формування цінностей, ідеалів, цілей, професійних і особистісних планів особливого розвитку, набуває складова основа особистості, її «Я». Це організована система поглядів, установок і мотивів особистості, які обумовлюють її неповторність, незмінність, та самототожність.

В процесі пошуків свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття ідентичності, самоствердження і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я» — «Я — концепція». «Я — концепція» — система уявлень про самого себе або «установка відносно власної особистості».

В підлітковому віці продовжується процес формування та розвиток самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він також, як і наслідування змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на усвідомлення людиною своїх особливостей. Удосконалення самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до своїх недоліків. Бажаний образ «Я» у підлітків звично складається з достоїнств інших людей, яких вони цінують.

Важливість підліткового віку полягає в тому, що саме в цьому віковому періоді закладаються основи та намічається загальна лінія у формуванні соціальних та моральних установок особистості.

Підлітковий період часто вважають кризовим критичним, бо саме в цей період відбуваються досить істотні, якісні зрушення в розвитку особистості, які мають характер докорінного руйнування попередніх інтересів, відносин, особистої поведінки. Ці якісні зрушення відбуваються в дуже короткий строк і бувають нелегкими для самого підлітка, супроводжуючись значними суб'єктивними труднощами в його житті.

Бурхливий фізіологічний зріст, полове дозрівання, турбування про свій вигляд перед іншими, необхідність знайти своє професійне покликання, здібності, вміння — ось ті питання, котрі постають перед підлітком, і це вже є вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення. Важливим моментом нової соціальної позиції підлітка є усвідомлення свого «Я», яке виявляється в формуванні самооцінки, у відносинах з однолітками та дорослими, в підвищеному інтересі до своєї особистості, і потребі в оцінці своїх особистісних якостей.

Формування самосвідомості, відношення до себе як до самостійної особистості виявляється суттєвою характеристикою будь — якого підлітка. Потреба підлітка у самоспостереженні, самооцінці, самоствердженні та самовдосконаленні виникає з потреби проаналізувати свої переваги та недоліки й зрозуміти, що в своїх власних вчинках вірно, а що ні, чого слід домагатись, а від чого утриматись.

Прагнення до самовизначення, реалізація своїх можливостей, є завжди актуальним для людини. Поняття самовизначення — одне з центральних у психології особистості. Для цілісного уявлення особливостей життєвого самовизначення підлітків слід звернутися до такого поняття, як «Я», що складає «Я — концепцію» особистості. Це поняття у філософському плані - «духовний центр людської особистості, індивідуальності. Психологи співвідносять його з одного боку, з поняттям «особистість», а з іншого — з поняттям «самоусвідомлення».

За словами І. Кона[18]: «Я» — не просто особистість, а особистість, яка розглядається з середини. Я відображає самого себе у свідомості людини. «Я» — продукт самопізнання. Існує декілька «Я» особистості: фізичне, емоційне, інтелектуальне, соціальне. Фізичне «Я» — тіло, зовнішність; емоційне «Я» — відчуття та переживання, настрій. Інтелектуальне «Я» — світ наших думок. Людина сприймає себе як істоту соціальну, яка включена у систему взаємо стосунків з іншими людьми, яка має певні цінності, інтереси, установи. Це — соціальне «Я». У кожної людини формується свій образ «Я» — «Я — концепція».

«Я — концепція» — сукупність всіх уявлень про себе індивіда, установок на себе: хто я? Що я собою уявляю? Який я? Формування «Я — концепції"головна задача підліткового віку.

За Р. Бернсом «Я — концепція» — це сукупність установок на себе через:

— реальне «Я» (або уявлення про те, який я насправді);

— ідеальне «Я» (або уявлення про те, яким я хотів би бути);

— дзеркальне «Я» (або уявлення про те, якими мене сприймають інші).

Усе це йде через фізичне, соціальне, розумове, емоційне «Я». Реальне «Я» ;

це те, якою людина вважається собі дійсно, якою бачить себе в даний момент .Ідеальне «Я» — якою вона поставила собі, мету бути, або те, до чого несвідомо прагне, про що мріє. Ідеальне «Я» є основним збудником, рушійною силою поведінки та діяльності людини, орієнтиром її особистісного зростання. Дзеркальне «Я» зберігає у собі наші уявлення про, те, що думають про нас інші люди: як я виглядаю в очах інших. «Я» дзеркальне — це те, що примушує нас страждати або радіти, обмежує нас у наших діях та розвитку або, навпаки, стимулює. Таким чином «Я — концепція» особистості безпосередньо впливає на її життєве самовизначення.

Виходячи з усього вище сказаного, можна зробити висноки щодо самовизначення:

1. передумовою гармонійного розвитку особистості в підлітковому віціє становлення ідентичності та позитивне подолання кризи;

2. структурним центром розвитку особистості в підлітковий період стає потреба бути і вважатися дорослим;

3.розвиваються процеси самосвідомості та самовизначення, які призводять до формування певної життєвої позиції;

4. кардинальні зміни стосуються мотиваційної сфери, які призводять до формування світогляду підлітків та планів майбутнього життя;

5. до психосоціальних новоутворень відноситься пубертатний розвиток підлітків;

6. рефлексія в цьому періоді виступає механізмом розвитку самосвідомості, прагненням пізнати власну індивідуальність;

7. в даному віковому періоді виявляється потреба у самоствердженні, як одна зважливих мотиваційних ліній та відчуття своєї «самості» і «відокремленості» від інших.

8. активне прагнення до саморозвитку, самовираження, самопізнання та самовиховання;

9. формування ідентичності в підлітковому віці є процесом самовизначення (Е. Еріксон);

10. особливого розвитку набуває складова основа особистості, її «Я», яка завдяки системі внутрішнього узгодження уявлень про себе та образів, складає «Я — концепцію» особистості підліткового віку;

11. в підлітковому віці формуються взаємо пов’язані компоненти особистості - самооцінка та пов’язаний з нею рівень домагань;

12.ідея вибору життєвого шляху, вибору ціннісних орієнтацій, свого ідеалу, свого друга своєї професії, стає основною метою підліткового віку.

Головною особливістю життєвого самовизначення підлітків є перед усім конструктивне подолання кризи при формуванні ідентичності та власної «Я — концепції.

Розділ 2. Психологічні особливості життєвого і професійного самовизначення в старшому підлітковому віці

2.1 Проблеми становлення особистості в старшому підлітковому віці.

Підлітковий вік є одним з найскладніших періодів в онтогенезі людини. Саме в цей час відбувається перебудова раніше сформованих психологічних структур, виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних настанов особистості. Найбільш важливою ознакою підліткового періоду, є фундаментальні зміни в сфері його самосвідомості, які мають кардинальне значення для всього його наступного розвитку та становлення підлітка як особистості. Саме в цьому періоді, згідно думки Б. Г. Ананьєва, свідомість, яка вже пройшла крізь багато об'єктів відносин, сама стає об'єктом самоусвідомлення і завершуючи структуру характеру забезпечує його цілісність та стабілізації особистості. В підлітковому віці у молодих людей активно формується самоусвідомлення утворюється власна незалежна система еталонів само оцінювання і само відношення все більш розвиваються здібності зазирання у свій власний світ.

В цьому віці підліток починає усвідомлювати свою унікальність й неповторність в його свідомості проходить поступова переорієнтація із зовнішніх оцінок на внутрішні. У підлітка формується власна Я-концепція, яка сприяє подальшій свідомій або несвідомій побудові поведінки молодої людини. Впродовж останніх 80 років ведеться теоретична суперечка щодо ролі біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку у підлітковому віці. Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та З. Фройд) розглядати кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму. Фрейдисти наголошують, що в цей час досягають зрілості репродуктивні органи, з’являються вторинні статеві ознаки.

Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов’язані з власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об'єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто «вторинної сексуальності». За З. Фрейдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через «гомосексуальний період», коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статі і лише поступово об'єктом енергії лібідо стає особа протилежної статі. Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.

Теоретик психоаналізу, представник такого його напрямку, як «его-аналіз», Е. Еріксон[13], поділяючи погляди фройдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е. Еріксон[13], на відміну від З. Фройда, назвав «психосоціальними», а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати.

За теорією розвитку особистості Еріксона[13], у якій виокремлюється 8 стадій психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна неврівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще немає надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає непоступливим, різким і навіть грубим у стосунках з батьками.

У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до якої він прагне, а з іншого — не втратити реального контролю над його поведінкою, втримуючи її у розумних межах.

Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.

Важливими видаються положення Г. Костюка. 20 ], що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості - обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.