Активи як найважливіший про " єкт бухгалтерського обліку: економічна сутність, зміст, принципи класифікації, розширення складу под впливом ринкових відносин

Міністерство освіти України.

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦіОНАЛЬНИЙ УНіВЕРСИТЕТ.

Кафедра обліку та аудиту.

Курсова робота.

із «Теорії бухгалтерського обліку».

на тему:

«Активи як найважливіший об'єкт бухгалтерського обліку: економічна сутність, зміст, принципи класифікації, розширення складу под впливом ринкових відносин».

студента II курсу денного відділення спеціальності 0106 української групи.

Єфремова Святослава Олексійовича.

Науковий керівник: Смирнова Лариса Дмитрівна.

Донецьк.

2000 р.

Реферат.

Курсова робота: 20 стор., 2 малий., 15 джерел.

Тема: «Активи як найважливіший об'єкт бухгалтерського обліку: економічна сутність, зміст, принципи класифікації, розширення складу под впливом ринкових відносин».

Мета роботи: вивчити економічну сутність активів, принципи їхні класифікації а також зміни у їхні складі внаслідок реформування бухгалтерського обліку та впровадження НСБО на Україні.

Методи дослідження: робота із літературою, дедукція та індукція, логічний аналіз.

Встановлено, що, відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку України, як й в міжнародній практиці, активи є першим й найважливішим об'єктом бухгалтерського обліку.

Дослідження показало, що найважливішими активами, котрі контролює підприємство, є основні засоби, нематеріальні активи та запаси.

Одним з пріоритетних завдань сучасного бухгалтерського обліку є виконання «принципу обачності», який включає у собі принцип незавищення реальної вартості активів. Діючі до впровадження Національних стандартів положення вітчизняного бухгалтерського обліку не здатні були забезпечити виконання цієї вимоги, що робило фінансову звітність непридатною для використання. Після впровадження НСБО виконання цого принципу стало можливим, завдяки нововведенням, відсутнім до цого (таким, наприклад, як резерв сумнівних боргів та ін.).

Ключові поняття: ресурси, господарські засоби, майно підприємства, класифікація, НСБО, справедлива вартість.

Студент _________________ З. Єфремов.

ЗМІСТ.

Вступ 4.

Розділ 1. Розвиток поняття активів та їхні економічної сутності 5.

1. Генезис поняття активів у західній бухгалтерській думці 5.

2. Активи в радянському бухгалтерському обліку 6.

Розділ 2. Класифікація активів 9.

1. Класифікація за характером участі у господарському процесі.

2. Класифікація за формами функціонування 11.

3. Класифікація за функціональною роллю у процесі відтворення.

4. Класифікація за ступенем ліквідності 14.

Розділ 3. Зміст поняття «активи» за НСБО 15.

Висновок 19.

Список використаної літератури 20.

Вступ.

Система бухгалтерського обліку, Яка існувала до недавнього годині на нашій стране, був створена зусиллями багатьох поколінь вчених й практиків. Не можна сказати, що вон цілком собі виправдала, але й одну годину свого існування вона досить непогано виконувала поставлені перед нею завдання.

Проте в даний годину у залежності від організаційно-правової форми власності на територї України діють різноманітні види підприємств, що з’явилися в процесі переходу економіки нашої країни до ринкових відносин. Тому виникла необхідність адаптувати бухгалтерський облік й звітність до вимог перехідного періоду й міжнародної інтеграції української економіки. Такого роду необхідність призвела до перетворення всього обліку в более оперативну, необтяжену громіздкими регістрами, інформаційно-управлінську й доступну в застосуванні систему.

Істотним змінам піддаються теоретичні й методологічні основи теорії бухгалтерського обліку, як-от: зміст й визначення предмета бухгалтерського обліку, його об'єкти, основні задачі, вимоги й принципи.

Таких умовах вивчення правил, принципів та закономірностей бухгалтерського обліку уявляється надзвичайно важливим. І, природно, на перше місце виходить категорія, без якої принципово неможливо здійснювати будь-яку господарську діяльність — активи.

У даній роботі приділено увагу становленню та розвитку поняття активів у світовій бухгалтерській практиці. Розглянуто основні напрями класифікації господарських засобів підприємства — за характером участі у господарському процесі, за формами функціонування, за функціональною роллю у процесі відтворення та за ступенем ліквідності. Також викладено сучасну концепцію економічної сутності активів згідно із Національними стандартами бухгалтерського обліку.

Розділ 1. Розвиток поняття активів та їхнього економічної сутності.

1.1. Генезис поняття активів у західній бухгалтерській думці.

Час від години, принаймні із початку цого століття, починалися спроби дати задовільне визначення активів для цілей бухгалтерського обліку. Різноманітні автори пропонували різні формулювання — від «того, що подано дебетовим сальдо», до «майбутнього потенційного прибутку». Наприклад, одна з найпопулярніших на Заході концепцій, подано Американським інститутом бухгалтерів, визначає активи в такий спосіб:

«Активи — це величина, подано дебетовим сальдо, що залишилося чи залишиться после закриття рахунків належним чином відповідно до облікових принципів …, притому, що вон відбиває чи право власності, чи придбану вартість, чи понесені витрати, котрі призвели до виникнення власності чи стосуються майбутнього звітного періоду…».

Тут важливо ті, що активи визначаються виходячи із правил чи принципів бухгалтерського обліку. Подібної позиції притримується й Американський інститут присяжних бухгалтерів:

«Активи — це економічні ресурси підприємства, визнані і оцінювані (вимірювані) відповідно до узвичаєних правил бухгалтерського обліку…».

У даних формулюваннях практично нічого не говоритися про характеристики активу, але й підкреслюється, що визначення активів неможливо у відриві від інших принципів бухгалтерського обліку.

Були також спроби визначення активів через їхні властивості. Часто використовується поняття активів як джерела потенційного прибутку чи майбутньої вигоди. Наприклад, існували визначення активів як:. джерела майбутніх прибутків;. будь-який майбутній прибуток;. сукупність дохідного потенціалу;. будь-який економічний ресурс, здатний приносити прибуток господарюючому суб'єкту;. імовірні майбутні економічні вигоди.

Проте, характеризуючи активи як джерело майбутніх прибутків, різноманітні автори підкреслюють також й інші риси, наприклад конвертованість у кошти чи вимірність таким, права на майбутні прибутки й т. ін.

У сучасних визначеннях активів виділяються три істотних ознаки: майбутні економічні вигоди, контроль над доступом до таких вигод сторонніх осіб, походження із минулих господарських операцій чи подій. Відмітна рису — у згадуванні контролю, а чи не права власності конкретного суб'єкта на майбутні економічні вигоди.

Отже, загалом у західній бухгалтерській практиці активи визначаються як: — «імовірні майбутні економічні вигоди, одержувані чи контрольовані конкретним господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій чи подій»; - «потенційний прибуток чи майбутні економічні вигоди, контрольовані господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій чи інших минулих подій»; - «права чи інший доступ до майбутніх економічних вигод, контрольованих господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій чи подій»; - «економічні ресурси чи джерело, від які очікується одержання в майбутньому економічних вигод, контрольовані господарюючим суб'єктом у результаті минулих операцій чи подій».

1.2. Активи в радянському бухгалтерському обліку.

Розвиватися бухгалтерська думка в колишньому Радянському Союзі почалася приблизно у 30-х роках. Алі далеко ще не одразу тут з’явилося чітке визначення предмета бухгалтерського обліку, й тім понад — економічної сутності активів.

У всіх роботів 30-х років предмет бухгалтерського обліку висвітлювався досить істотно, але й достатньої чіткості в характеристиці цієї важливої категорії науки про бухгалтерський облік тоді ще досягнуто не було б. Поняття активів як таких ще взагалі не існувало, й смердоті, природно, не знаходили місця у визначенні предмета бухгалтерського обліку.

Мабуть, найбільш вдалим визначенням предмета бухгалтерського обліку можна вважати формулювання Про. І. Лозинського: «Предметом бухгалтерського обліку… є елементи процесу соціалістичного відтворення в окремих радянських підприємствах у їхній грошовій оцінці». Тут фігурує поняття «елементи процесу відтворення», яку пізніше якщо уточнене, й тоді, нарешті, з’явиться поняття «актив».

Більш чітко предмет бухгалтерського обліку в тих рокта був схарактеризований П. М. Василенко, де уже фігурувало поняття-прообраз активів, яку отримало назву «засоби господарства». Приблизно такої ж точки зору притримувався й Р. Я. Вейцман: «Предметом облікового спостереження є стан господарських засобів й господарські процеси».

Алі по деяких питаннях у роботів цих авторів спостерігався регрес. Так, деякі із них пізніше відмовились від включення господарських засобів до предмета бухгалтерського обліку, обмежившись лише «господарською діяльністю».

У 50-х роках розвиток бухгалтерського обліку як в колишньому СРСР отримав новий поштовх, а разом з цим почалися нові спроби дати визначення предмета бухгалтерського обліку й, зокрема, активам підприємства.

Після декількох невдалих варіацій на задану тему «предмет бухгалтерського обліку» у його визначенні міцно закріпилися активи (у вигляді «господарських засобів» чи «засобів господарювання»). Алі поки що нікому не спадало на думку чітко та однозначно визначити, що саме потрібно відносити до цих «господарських засобів».

У 60-х — початку 70-х років, котрі закінчили собою «новаторський» етап розвитку радянського бухгалтерського обліку, були остаточно сформульовані усі ідеї радянських вчених із приводу господарських засобів підприємства.

Якщо аналізувати зміст усього вищесказаного із приводу розвитку активів у радянській бухгалтерській практиці, то потрібно зазначити, що саме поняття «активи», якщо можна так висловитись, дуже «капіталістичне». За соціалістичної моделі економіки воно та знаходилося трохи не при справах. Усі соціалістичне народне господарство розглядалося, як одне гігантське підприємство, визначення «господарських засобів» були досить примітивними у порівнянні з західними аналогами.

На перший погляд до активів, за деяким виключенням, відносились тих ж ресурси підприємства, що і на Заході. Алі активи обліковувались без урахування критерію їхні корисності та дійсної вартості. Так, запаси, котрі роками не використовувалися (запасні частини застарілих моделей машин та обладнання тощо), обліковувалися на рахунках та відображалися у фінансовій звітності. Дебіторська заборгованість, нереальна для погашення, залишалась у складі активів протягом трьох років.

Таким чином, бухгалтерський облік не відображав реальної вартості активів, а сама звітність давала спотворені показники та був непридатна для користувачів.

Ситуація кардинально змінилася лише внаслідок реформування системи бухгалтерського обліку уже незалежної України. Алі про це мова йтиме далі.

Розділ 2. Класифікація активів.

Підприємство має у своєму розпорядженні численні й різноманітні засоби, котрі забезпечують й складають основу фінансово-господарської діяльності підприємства. Для управління діяльністю підприємства необхідно знаті, котрі господарські засоби воно та має, де ці засоби розміщені й для чого призначені. Для цого використовується класифікація активів підприємства.

Основними напрямами класифікації активів є:. за характером участі у господарському процесі;. за формами функціонування;. за функціональною роллю у процесі відтворення;. за ступенем ліквідності.

Вищеперераховані напрями класифікації активів є основними, але й не єдиними способами поділу господарських засобів. Вони розглядаються у даній роботі, оскільки мають найбільшу практичну цінність із точки зору обліку активів.

Загальну схема напрямів класифікації господарських засобів за їхні складом та використанням подано на Малюнку 2.1.

Малюнок 2.1. Напрями класифікації господарських засобів за їхні складом та використанням.

|Напрями класифікації | | | | | | | |За формами | |За характером | |За ступенем | |За | |функціонування| |участі в | |ліквідності | |функціональною | | | |господарському | | | |роллю у процесі | | | |процесі | | | |відтворення | | | | | | | | | |матеріальні | |оборотні | |ліквідні | |засоби у сфері | | | | | | | |виробництва | | | | | | | | | |нематеріальні | |необоротні | |неліквідні | |засоби у | | | |(довгострокові) | | | |невиробничій | | | | | | | |сфері | | | | | | | | | |фінансові | | | | | |засоби у сфері | | | | | | | |обігу | | | | | | | | | | | | | | | |вилучені |.

Тепер зупинимося на кожній класифікації более детально. 2.1. Класифікація за характером участі у господарському процесі.

Не викликає сумнівів, що активи, котрі по-різному беруть доля в господарському процесі та мають різну швидкість обігу, повинні оцінюватись по різному. Тому для цілей фінансової звітності активи поділяють на необоротні та оборотні.

Довідка із історії…

Поділ активів на основні і оборотні прийшло в практику бухгалтерського обліку із економіки через судову сферу наприкінці XIX чи початку XX ст. Вперше зазначені терміни з’явилися, поза всяким сумнівом, в Англії, у судових звітах, потрапивши туди із економічної літератури того години. Пізніше в декількох судових справах також торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) й оборотних активів.

Варто також відзначити, що одна із основних вигод, котра спонукала економістів та бухгалтерів того поділ активів на основні і оборотні складається в можливості оцінки на підставі цого ліквідності господарюючого суб'єкта.

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства — це сукупність його майнових цінностей, котрі багаторазово беруть доля в процесі його господарської діяльності.

У практиці бухгалтерського обліку перед тим належати господарські засоби із тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять: — основні засоби; - нематеріальні активи; - капітальні інвестиції; - довгострокові фінансові вкладення (інвестиції); - довгострокову дебіторську заборгованість; - інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП з тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби — це сукупність майнових цінностей підприємства, котрі обслуговують поточну господарську діяльність підприємства й які повністю споживаються протягом одного операційного (виробничокомерційного) циклу.

У практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належати майнові ціності всіх видів з терміном використання до року. Основними елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні ціності, запаси у виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках й в касі.

Оборотні засоби на свій чергу поділяють на нормовані (виробничі) (запаси, паливо, незавершене виробництво), та ненормовані (дебіторська заборгованість).

2.2. Класифікація за формами функціонування.

За формами функціонування господарські засоби поділяють на такі групи: матеріальні активи; нематеріальні активи; фінансові вкладення (активи).

Матеріальні активи — це засоби підприємства, котрі мають матеріальноречову форму, наприклад, будинки, споруди, машини, сировина, матеріали, готова продукція тощо.

Нематеріальні активи — це особливий вид необоротних активів; смердоті не наділені фізичною (матеріальною) основою, але й мають вартість, оскільки здатні приносити власнику дохід. Цінність нематеріальних активів базується на правах та привілеях власників. Основні характерні риси нематеріальних активів такі: — відсутність матеріально-речової (фізичної) структури; - використання протягом тривалого години; - здатність бути корисним для підприємства; - високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання такого активу.

До нематеріальних активів належати: а) різні права підприємства на об'єкти власності: патенти (права на винахідництво), товарні знаки, торгові марки, авторські права, ліцензії, права користування землею та іншими природними ресурсами; б) програмне забезпечення ЕОМ; в) організаційні витрати; р) наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки; буд) ноу-хау; є) ділова репутація чи ціна фірми — гудвіл.

Фінансові активи — це група господарських засобів (активів) підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, котрі належати підприємству. До цієї групи належати готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові вкладення підприємства, дебіторська заборгованість.

2.3. Класифікація за функціональною роллю у процесі відтворення.

За функціональною роллю у процесі відтворення господарські засоби підприємства поділяють на такі групи (див. Малюнок 2.2):. засоби у сфері виробництва;. невиробничі засоби;. засоби у сфері обігу;. вилучені засоби.

Малюнок 2.2. Класифікації господарських засобів за функціональною роллю.

| |Господарські засоби | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |Вилуч| |Засоби | | |Засоби в сфері обігу | | |Засоби в сфері | |ені | |невироб| | | | | |виробництва | |засоб| |ничої | | | | | | | |і | |сфери | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |.

До виробничих засобів належати засоби підприємства, котрі беруть безпосередню доля в процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі приміщення та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До невиробничих засобів підприємства належати засоби, котрі не беруть безпосередньої участі у виробництві продукції, але й їхні використовують для створення нормальних умів роботи і відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємств належати житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбуляторії, клуби, бібліотеки із обладнанням та інвентарем вони тощо, котрі перебувають на балансі підприємства.

До засобів підприємства у сфері обігу належати предмети обігу (готові вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, котрі обслуговують сферу обігу.

До засобів, котрі обслуговують сферу обігу, належати торгово-складські споруди із торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем (торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство тощо).

Вилучені засоби — це кошти, котрі вилучені із обороту підприємства, але й протягом певного періоду перебувають на його балансі (авансові відрахування та платежі із прибутку).

2.4. Класифікація за ступенем ліквідності.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні й неліквідні.

Ліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства, котрі можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До ліквідних активів підприємства належати грошові активи в інших формах, короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) — це група засобів підприємства, котрі можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї поточної (балансової) вартості лише протягом значного періоду години. До неліквідних активів підприємства належати основні засоби, капітальні інвестиції, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість витрати майбутніх періодів тощо.

Розділ 3. Зміст поняття «активи» за НСБО.

Після реформування бухгалтерського обліку в Україні у поняття «активи» почав вкладатися дещо інший зміст, ніж раніше. Не можна говорити, що облік було б перевернуто «догори ногами», але й з’явилося багато деталей, котрі доповнили й покращили зміст поняття активів, зробили їхній облік значно зручнішим й логічнішим, запозичивши багато корисного досвіду з західної бухгалтерської практики.

Нижче наведені визначення основних видів активів згідно Національних стандартів бухгалтерського обліку.

Основні засоби (згідно П (С)БО 7) — це матеріальні активи, котрі підприємство утримує із метою використання їхнього у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій. Очікуваний термін корисного використання (експлуатації) основних засобів понад одного року (чи операційного циклу, якщо він понад року).

До складу Основних засобів, згідно стандарту, відносять власне основні засоби та інші необоротні матеріальні активи.

Основні засоби поділяються на: 1) Земельні ділянки. 2) Капітальні витрати на поліпшення земель. 3) Будівлі, споруди та передавальні пристрої. 4) Машини та обладнання. 5) Транспортні засоби. 6) Інструменти, прилади, інвентар (меблі). 7) Робочу та продуктивну худорба. 8) Багаторічні насадження. 9) Інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи поділяються на: 1) Бібліотечні фонди. 2) Малоцінні необоротні матеріальні активи. 3) Тимчасові (нетитульні) споруди. 4) Природні ресурси. 5) Інвентарну тару. 6) Предмети прокату. 7) Інші необоротні матеріальні активи.

Нематеріальні активи (згідно П (С)БО 8) — це немонетарні активи, котрі не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємством із метою використання протягом понад одного року (чи одного операційного циклу, якщо він перевищує рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Основними групами, на котрі поділяються при обліку нематеріальні активи, є: 1) Права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо). 2) Права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, декларація про оренду приміщень тощо). 3) Права на знаки для товарів та послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо). 4) Права на об'єкти промислової власності (декларація про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, «ноу-хау», захист від недобросовісної конкуренції тощо). 5) Авторські та суміжні із ними права (декларація про літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо). 6) Гудвіл. 7) Інші нематеріальні активи (декларація про проведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Запаси (згідно П (С)БО 9) — це активи, котрі: — утримуються для подальшого продаж за умів звичайної господарської діяльності; - перебувають у процесі виробництва із метою подальшого продаж продукту виробництва; - утримуються для споживання под годину виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До складу запасів відносяться: 1) Сировина, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні ціності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва і адміністративних потреб. 2) Незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою та складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених робіт (послуг), щодо які підприємством ще не визнано прибутку. 3) Готова продукція, котра виготовлена на підприємстві, призначена для продаж й відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором чи іншим нормативно-правовим актом. 4) Товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продаж. 5) Малоцінні та швидкозношувані предмети, котрі використовуються протягом одного року чи нормального операційного циклу, якщо він понад року. 6) Молодняк тварин й тварини на відгодівлі, продукція сільського господарства, якщо смердоті оцінюються за П (С)БО 9.

Дебіторська заборгованість (згідно П (С)БО 10) — це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату.

Дебіторська заборгованість поділяється на: — довгострокову (сума дебіторської заборгованості, Яка над ході нормального операційного циклу та якщо погашена после дванадцяти місяців із дати балансу); - поточну (сума дебіторської заборгованості, Яка виникає в ході нормального операційного циклу чи якщо погашена протягом дванадцяти місяців із дати балансу).

Варто відзначити, що после впровадження Національних стандартів бухгалтерського обліку з’явився «резерв сумнівних боргів» — рахунок, покликаний коригувати суму дебіторської заборгованості, реальної до відшкодування.

Висновок.

Необхідність переходу на Національні стандарти бухгалтерського обліку, котрі не суперечать міжнародним стандартам, до того числі й по обліку активів господарюючих суб'єктів, продиктовано тім, що старі положення бухгалтерського обліку, котрі базувалися, в основному на правилах Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», перешкоджали реального уявлення про активи, що, на свій чергу, утруднювало: — прийняття управлінських рішень; - складання бізнес планів; - отримання інвестицій, у тому числі від іноземних партнерів.

Таким чином, НСБО привели значення активів до їхнього справедливої вартості, що дає реальне уявлення про їхні величину й дає можливість користувачам звітності (інвесторам, акціонерам, засновникам тощо) оцінити ситуацію для прийняття управлінських рішень.

Так, виходячи із норм П (С)БО 9 «Запаси», бухгалтери зрозуміють, що уся вартість малоцінних та швидкозношуваних пердметів (термін служби які до одного року), котрі передані (передаються) в експлуатацію, розглядається як витрати підприємства, тобто в балансі й на рахунках не може бути показника про вартість малоцінних предметів в експлуатації, про нарахування зносу по ним. Крім того, частина малоцінних та швидкозношуваних предметів (зі строком служби понад одного року) із 2000 року включається у склад основних засобів.

Отже, после впровадження Національних стандартів розуміння активів змінилося, в першу чергу, змінилася їхні економічна сутність. Активи почали розумітися, як ресурси підприємства, здатні приносити вигоду, дохід своєму власнику, тобто почав враховуватись критерій корисності. Крім того, активи почали обліковуватись виходячи із принципу обачності, який передбачає незавищення вартості активів — облік за справедливою вартістю.

Список використаної літератури:

1. Сопко У. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. — До.: КНЕУ, 1998. — 448 з. 2. Макаров В. Г. Теоретичні основи бухгалтерського обліку. — М.: Финансы,.

1978. — 159 з. 3. Гусєва Т. М., Шеина Т.ЗВ. Основи бухгалтерського обліку: теорія, практика, тести: Навчальний посібник / Під ред. В. Г. Гетьмана. — М.: Фінанси і статистика, 1998. — 208 з. 4. Метьюс М. Р., Перера М.Х.Б. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник / Пер. з анг. Під ред. Я. В. Соколова, І.А. Смирнової. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. —.

663 з. 5. Партин Г. О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посібник. — До.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 245 з. 6. Любушин Н. П., Жаринов В. В., Бородіна Н.В. Теорія бухгалтерського учета:

Навчальний посібник для вузів / Під ред. проф. В. Д. Новодворского. — М.:

ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 294 з. 7. Сердюк В. М. Бухгалтерський облік: Учебно-практическое посібник. — Донецк:

КИТИС, ДонДУ, 1999. — 528 з. 8. Грабова М. М. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник / Під ред. М. В. Кужельного. — 5-те видання, доповнене й перероблене. — К.:

А.С.К., 1998. — 223 з. 9. Чацкис О. Д., Лисюк О. Н. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики. —.

Донецьк: Сталкер, 1999. — 272 з. 10. Н.І. Попова. Теорія бухгалтерського обліку. Навчальний посібник. — Донецк:

КИТИС, ДонДУ, 1998 р. — 204 з. 11. Бабаєв Ю.О. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для вузів. — М.:

Аудит, ЮНИТИ, 1999. — 391 з. 12. Пархоменко В. М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Коментарі. год. 5. — Луганськ: «Промдрук» ДСД «Лугань», 2000. — 336 з. 13. Бібліотека «Фактору». Національні стандарти бухгалтерського обліку: нормативна база. — 5 видання, доповнене. — Харків: Чинник, 1999. — 180 з. 14. «Податки і бухгалтерський облік», № 5 (261), 21 січня 2000 р. 15. «Усе про бухгалтерський облік», № 47 (472), 24 травня 2000 г.