Кыргызстан у роки радянської влади (1917-1991)

У переході влади у руки Рад у Киргизстані (як і в усьому Туркестані), значної ролі зіграло розпочате рано-вранці 28 жовтня (9 листопада) 1917 року збройне повстання робочих, солдатів та національної бідноти в Ташкенті, перемігше 1(14) листопада 1917 р. Цього дня Ташкентський Рада телеграфував всім місцевим радам туркестанського края:

«Усю владу прийняв Рада. Беріть владу у свої руки».

Встановлення радянської влади біля Киргизстану (як частини туркестанського краю) відбувався за надзвичайно специфічних условиях.

Після перемоги збройного повстання на Ташкенті Радянська влада встановилася у районах Киргизстану. Першими пунктами, де воцарила влада Рад, були Сулюкта і Кызыл-Кия. Робітники цих копій були організованими і згуртованими, мали тісний зв’язок з солдатами місцевих гарнізонів й робітниками Петрограда, Москви й Ташкента. Навесні 1918 року у всьому Исфанейскому ділянці Ходженского повіту, куди входили райони Сулюкты, Ради було створено волостях, аилах і кышлаках.

Майже з перемогою радянської влади Півдні Киргизстану, вона встановилася й у Таласької долині, яка входила в Аулие-Атинский повіт СирДарьинской області. 1 грудня 1917 року у Аулие-Ате відбулося перше з'їзд Рад селянських депутатів Аулие-Атинского повіту. З'їзд закріпив перемогу радянської влади в уезде.

На відміну від південних та північно-західних (Талас) районів Киргизстану, в північних його районах Радянська влада встановилася пізніше. Керівництво Бишкекском Раді від його освіти у березні 1917 р. на січень 1918 р. перебував у руках есерів. 1 січня 1918 р. головою Ради був обраний більшовик Г. И.Швец-Базарный. Зі зміною керівництва у корені змінилася політика Ради. Із середини січня цього року Рада став повністю більшовицьким. 24 (11) лютого 1918 р. відкрився Бішкекський повітове з'їзд Рад. З'їзд визнав радянську владу. Отже, Бішкек котра першою Семиреченской області визнав влада Советов.

Отже, після перемоги Жовтневого збройного повстання на Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 року і Ташкенті 1(14) листопада 1917 року Радянська влада спочатку було встановлено Півдні Киргизстану — на вугільних копальнях Сулюкты і Кызыл-Кия, в Таласе. У — лютому 1918 року влада до Радам перейшов у Бишкекском повіті, у квітні - в Нарыне, у травні-червні 1918 року — в Пржевальске. Так до середини 1918 року Радянська влада змушена була встановлено по всій території Киргизстану. Почалося нове сторінка в історії Кыргызстана.

Активну участь у встановленні радянської влади біля Киргизстану прийняли: Ю. Алиев, А. Г. Аношин, Дж. Бапаков, В. Галиев, Н. С. Иванов, А. Кадыров, Х. Мусбаев, К. Сарыкулов, Х. Хасанов, И. Худайбергенов, Г. И.ШвецБазарний і другие.

Встановлення радянської влади біля Киргизстану викликало громадянську війну. У багатьох населених пунктів гірського краю — в українських селах Дмитриевском Таласької долини (29 серпня 1918 р.), Беловодском Бішкекської повіту (6−28 грудня 1918 р.), Тюп Пржевальського повіту (26−30 червня 1919 р.), у місті Нарыне (5−22 листопада 1920) спалахнули заколоти. Проте Радянська влада розгромила заколотників. На півдні Киргизстану розгорнулося басмаческое движение.

А до осені 1918 р. органи радянської влади було створено на території Кыргызстана.

У 1917;1923 рр. було створено основи кыргызской радянської державності. У 1924 р. сталося національно-державне розмежування Середню Азію. Через війну 14 жовтня 1924 р була створена Кара-Кыргызская автономна область у складі РРФСР (25 травня 1925 р. постановою ВЦВК у неї перейменовано на Кыргызскую автономну область). Цим закінчився етап створення кыргызской радянської національної державності у вигляді автономної области.

1 лютого 1926 р. Кыргызская автономна область перетворилася на Кыргызскую Автономну Радянську Соціалістичну Республіку із входженням її до складу Російської Федерации.

5 грудня 1936 р Кыргызская АРСР була перетворена перетворять на союзну республіку та увійшла у Союз ССР.

У адміністративному відношенні Кыргызская РСР складалася з шести областей — Фрунзенской, Пржевальской, Нарынской, Таласької, Ошской і Джалал-Абадській. Це було останньою гособразованием Кыргызского народу складі СРСР. З його розпадом у серпні 1991 року освічена суверенна Республіка Кыргызстан.

Таїмо чином, Кыргызский народ від Жовтневої Революції своєму державному розвитку у складі СРСР пройшов всі типи гособразований: автономна область — автономна республіка — союзна республіка. У цьому вся короткому за мірками проміжку було відновлено втрачена ще середньовіччя державність кыргызского народу. Переважна більшість раніше розрізнених етнокультурних територій кыргызов зосередилося на єдину територіально-адміністративну одиницю. На момент освіти суверенної Республіки Киргизстан кыргызский народ отримав відомий досвід управління й мав цілком сформовані державні системи, які взяли він всю повноту влади, ніж у значною мірою забезпечувалося мирне і безкровне набуття независимости.

Ціна тоталітарного социализма.

Відразу після захоплення влади більшовики було неможливо розпочати втіленню своє основної ідеї через громадянської війни і розрухи економіки, але до 1926 р. Радянська Росія ніяк ж зуміла відновити своє господарство і досягнув рівня виробництва 1913 р. по ленінському плану, шлях до соціалізму лежав через індустріалізацію, кооперацію і культурну революцию.

Індустріалізація Киргизстану виходила з місцевих мінеральних і сировинних ресурсах і розпочалося переважно з недостатнім розвитком гірничодобувної і переробної, харчової та легку промисловість. Вона цілком залежала від фінансування з єдиного центру, т.к. як така була рентабельна чи низькорентабельна. Вже на початку 30-х рр. вводять у лад 41 нове підприємство, а питому вагу всієї промислової продукції становить 23,5%. Киргизстан стає аграрно-индустриальным краем.

Партія більшовиків прийняла дальновидное рішення в 1933;1937 рр. нові опорні бази енергетики, машинобудування, металлодобычи і металообробки, палива на східних районах країни. У зв’язку з цим Киргизстан отримав великі дотацій з центру на результаті до 1938 р. тут діяло понад 200 великих підприємств, питому вагу промисловості, у народному господарстві піднявся до 45,7% й у 6,5 разу перевищував рівень 1913 г. (а великої промисловості - в 95 раз). Це значно підвищило роль Киргизстану в загальносоюзному розподілі праці, помітно розширило дорожнє будівництво, сприяло розвитку зв’язку, створення нових міст і робочих поселков.

Проте високих темпів індустріалізації досягнуто головним чином з допомогою безмірною експлуатації ентузіазму трудящих, і наднапруження сил всього народу, щиро верившего в «світлу будучину», з допомогою масової емісії грошей, збільшення внутрішніх позик, продажу горілки, обмеження споживання населення, величезного експорту сировини й сільгосппродуктів. Доходило до розпродажу національних скарбів музеїв на антикварних ринках Європи і сподівалися Америки.

Але основним шляхом отримання коштів на індустріалізації стало пограбування села, яке спочатку методами «перекачування», тобто нееквівалентного обміну між містом і селом, та був і «колективізацією», що було прямим насильством над селом. Сталінський ж шлях індустріалізації зустрів протидія навіть серед більшовиків, за що з них оголошено «ворогами народу» і уничтожены.

Індустріалізація в Киргизстані обмежується створенням переробні підприємства. Почалося будівництво Аламединских ГЕС. Колективізація почалося з проведення осілості кочевников.

1932;го року у Киргизстані відкрили 1-ї ВУЗ — Педагогічний інститут. Першим професором був языковед-лингвист Тыныстанов.

У цьому року місто Ленінград взяв шефство над Кыргызстаном.

Почалася небачена історія масова експропріація більшості населення основному ще аграрної країни, мала дуже важкі наслідки. З директивних вказівок центру, уряд Киргизстану затвердив інструкцію «Про порядок ліквідації байских і куркульських господарств у районах суцільний колективізації». Відповідно до інструкції, господарства, підлягають руйнування, ділилися втричі групи: байско-манапский і куркульська актив, просто багаті баї і кулаки, інші эксплуататоры.

У 30-ті рр. завершилося формування адміністративно-командної системи. Найважливіші її елементи — абсолютна одноосібна найчастіше аморальна, влада, опора на примус, зовнішня експансія, великодержавні амбіції в поєднані із повним безправ’ям особистості - неможливо витікали з сутності марксистсько-ленінської теорії соціалізму. Ці загальні риси завжди характеризували владні структури Російської імперії. Така система вважалася цілком прийнятною і азіатських околицях імперії, де будь-яка влада значила більше, ніж закон.

Перше організоване протистояння офіційним курсом більшовицької партії став лист так званої «тридцатки».

Лідером і ідейним натхненником «тридцатки» упорядником їх маніфесту був А.Сыдыков. Далі йшли авторитетні у народі люди — Арабаев, Орозбеков, Айдарбеков, Чукин і ще. Частину їх в 1925 року виключили з партії, спустили на рядову роботу. Сыдыкова вигнали з республіки. Але розправа над «тридцаткой» не знищила її ідей. Вони створили Соціалістичну Туранскую СТП, а згодом все носії ідеї СТП набули їх мнимим идиномышленником, винесли жорсткі умови тюремного режиму, допити і катування. Лідери на чолі з А. Сыдыковым, А. Шабдановым, З. Курмановым були растреляны.

У результаті розкуркулювання на початку 1930;х безліч селянських сімей були репресовані у вирішенні трійок. Чи ж тільки із серпня до грудня 1934 р. у південному Киргизстані розглядалося 316 справ стосовно 534 чол., 15 розстріляли, інші засудили до різним термінів тюремного заключения.

У катівнях ГПУ і органів НКВС загинули істинні бійці за радянську владу в Киргизстані, відновлення Кыргызской державності: А. Сыдыков, Ю. Абдрахманов, И. Айдарбеков, Б. сакиев, Т. Айтматов, вчені И. Арабаев, К. Тыныстанов і з другие.

За переписом 1939 р., територія її становила 198, 7 тисяч кв. км, населення 1458 тис. людина, серед них 754 тис. кыргызов (51,7%).

У Верховна Рада СРСР першого скликання (12 грудня 1937 р) обрали 30 депутатів від Киргизстану, серед них 14 кыргызов, до Ради Кыргызской РСР (24 червня 1938 р.) — 254 і 151. На виборів у місцеві ради Киргизстану (грудень 1939 р.) обрали 12 537 депутатів від робітника класу, колгоспного селянства, й народної интеллигенции.

Тож Друга світова война.

Киргизстан, далека від театру бойових дій, теж влився на бойовий лад Червоної Армії. Народ подав у діючу армію понад 360 тис. бійців — кожного четвертого жителя Киргизстану. Наші земляки воювали гідно. При обороні Москви прославилася 316 стрілецька дивізія, якої командував колишній військком республіки генерал-майор І.В. Панфілов. За героїчне що у в битві під Москвою Панфиловская дивізія отримала звання Гвардійської, а 28 панфиловцев отримали звання Героя Радянського Союзу посмертно. У тому числі було п’ять уродженців Киргизстану Г. Шопоков, Н. Ананьев, Г. Конкин, Г. Шемякин, И.Москаленко. У боях за Москву загинула і сам И.Панфилов. Однак першою героєм Радянського Союзу кыргызстанцем був Дмитриев.

6 серпня 1942 р. вічної славою покрив себе кыргызский юнак з Таласької долини Чолпонбай Тюлебердиев. Під час однієї з боїв він таємно добрався до доту, який містився на горі Ай-Петрі і вів шквальний кулеметний вогонь, аби дати можливості військам переправитися через річку Дон. Чолпонбай кинув кілька гранат, але кулемет не змовкав. Тоді, вже поранений Тюлебердиев, зібравши останні сили, піднявся на повен зріст і тему закрив своїм тілом амбразуру дзоту, кулемет захлинувся, а товариші піднялися в атаку.

Другої світової війни була найбільш кривавої війною історія людства. Деякі кыргызстанцы повернулися з полів битви. За мужність і героїзм, виявлені фінансовий боєць і ворогами, 73 кыргызстанца визнані гідними вищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу, 21 — ордена Слави трьох ступенів, понад сто тисяч нагороджені орденами і медалями.

Після Другої світової війни республіка Киргизстан як й уся країна, відчувала величезні економічні труднощі, особливо важким було становище у сільське господарство, всюди катастрофічно бракувало кадрів. І все-таки за порівняно стислі терміни Киргизстан домігся помітних успіхів: випуск промислової продукції 1850 року порівняно з довоєнний рівнем зріс у більш ніж 2 разу, а в 1948 року чисельність поголів'я худоби колгоспах, радгоспах, та й у приватному володінні перевищила довоєнний уровень.

Під час до тієї влади М. С. Хрущова сталінська політика від початку змінилася. У 1957 року у відповідність до реформою створюються Раднаркоми, ряд міністерств скасовується і реальні умови для мобілізації внутрішніх резервів, поглиблення міжгалузевий спеціалізації, об'єднання родинних підприємств, ефективне використання місцевих ресурсів немає і инициатив.

З утворенням Раднаргоспу в Киргизстані 5 дрібних раніше які пов’язані між собою рудників з видобування й виплавці рідкісних і кольорових металів об'єдналися в Южно-Кыргызский гірничо-металургійний комбінат. Невдовзі выплавляемая тут сурма стала світовим еталоном. Деревообделочные підприємства об'єдналися на єдину фірму «Кыргызмебель» і з 1960 по 1965 рр. подвоїли виробництво продукції. Почалося будівництво кількох великих підприємств «Комвольно-суконный комбінат», хлопчато-бумажный коомбинат, автоскладальний коли завод і ін., що значно зміцнили економіку республики.

Процес ренесансу сталінської адміністративно-командної системи почався відразу після відставки Н. С. Хрушева у жовтні 1964 р. Територіальний принцип управління народним господарством є малоефективним, Совнархозы скасовуються, а країна 1965 року повертається до старого централізованого галузевому принципу.

З 1966;1985 рр. в Киргизстані партаппарат збільшився більше, аніж 1,5 разу. На всіх щаблях партійної роботи був закоріненим вольовий стиль відкинувши на задній план конструктивний обмін думками, принципова вимогливість. З роками росла прірву між словом і зайняті ділом. Досі давали себе знати родоплемінні пережитки, поспішність і нерозбірливість при висування людей на високі керівні посади. Нерідко їх займали недостатньо компетентні безпринципні працівники, слабкі організатори. Утворилася замкнута бюрократична система. Отже, як в усій країні, в Киргизстані в 70−80-гг. кадрову політику опинилася у тупикової ситуации.

За 1965 -1985 рр. національний дохід республіки зріс майже в 3 разу, а обсяг електроенергії у 5 раз. Було введено до ладу понад 150 промислових предприятий.

У Киргизстані створювалися дуже великі підприємства, що мають важливе значення для середньоазіатського регіону та Казахстану. Токтогульская ГЕС (ще 1967 р. почалося будівництво) забезпечувало регіон як дешевої енергією, а й гарантувало поливи посівів бавовнику в Узбекистані. Нині гідроелектростанції річці Нарын мають потужність понад 3-х мільйонів киловатт.

Ефективно розвивався і паливно-енергетична галузь республіки, частку вугільної промисловості якої у 80-ті роки доводилося до 40% видобутку кам’яного на Середньої Азии.

З початку 1960;х років помітно зріс рівень механізації сільського господарства. Колгоспи й радгоспи отримали багато нових тракторів, автомашин, але при збиранні картоплі, буряків, бавовни й тютюну переважав ручний труд.

Основний шлях розвитку Киргизстану в 70−80-годах був екстенсивний, який привів до застою та був призвів до спаду економіки. Це відбувалося при Секретаря Компартії Турдакуме Усубалиеве. (60−80гг.).

Наприкінці 70 — початку 80 рр. застійні явища під впливом об'єктивних і суб'єктивні причини стрімко наростали. Дорожчала життя, а разом із цим росла нестабільність у суспільстві. Стало цілком очевидно: потрібні корінна ламка, перебудова всього механізму, економіки та політичною системою. Після смерті генерального секретаря цк кпрс К. У. Черненко до найвищої посаду партії був обраний М. С. Горбачов. Пленум цк кпрс у квітні 85 р. взяв курс — на прискорення соціально-економічного розвитку та вдосконалення всі сфери життя, на перебудову діяльності ідеологічних інститутів, поглиблення демократії, рішучого подолання застійний явлений.

У політичній життя Киргизстану сталися знаменні явища. комуністична партія втратила ідеологічну монополію. Помітну роль перебудові стало грати «Демократичне рух Киргизстан», особливо після проведення виборів у Ради різних рівнів, коли впливові члени ДДК стали народний депутат. Авторитет ДДК росте, і завдяки тому, що рішуче відмовився від принципу мононациональности, ніж вигідно відрізняється від «руху» чи то з литовського «саюдіса». Це рух прагне об'єднанню представників усіх національностей, що у Киргизстані відводячи у своїй головну роль Кыргызскому народу, який має стати гарантом прав всіх національних меньшинств.

Завдяки ряду економічних змін у Киргизстані вдалося час призупинити повільність продуктивність праці, намітити зрушення структурній та інвестиційної політики, зробити поворот соціальної орієнтації виробництва. Помітно росли капіталовкладення для будівництва житла, збільшувалися реальні доходи населення. Однак у економіці республіки постало безліч проблем. Головною їх стало незбалансованої споживчого ринку, що до підвищеному, іноді ажіотажному попиту на продуктів харчування, одяг, взуття, побутову технику.

У 1988 року пройшли вільні демократичні вибори у Парламент Кыргызской Республики.

У 1989 року у Киргизстані приймається закону про державну мову. Парламент відхилив пропозиції статусу двох державних мов: кыргызского і русского.

Компартія в Киргизстані втратила ідеологічну монополію і після подій 1991 року була распущена.

У 1990 року Парламентом на альтернативних засадах Президентом республіки був обраний Аскар Акаєв, а 1991 року був обраний всенародно.

Після подій 1991 року у Росії керівництво Компартії Киргизії йде у відставку і корумпованої влади приходить нове руководство.

31 серпня 1991 року Парламент прийняв Декларацію про незалежність Кыргызской Республіки і тут почався новий відлік її долі як незалежного суверенної держави. Це свято став загальнонародним святом всім кыргызстанцев.

Придбання Киргизстаном незалежності стало подією епохального значення. Воно поставило нашу республіку поряд коїться з іншими незалежними країнами, дозволило ввійти у світове співтовариство й розвивати із ним рівних всебічні і взаємовигідні співробітництво. Це відродило новому основі почуття честі і гідність народа.

Самосвідомість кыргызов у період їх історії було самосвідомістю людей дуже сильної мері що ототожнюють себе з великою народом, тих, кому частиною великого народу, громадянами цілісного багатонаціональної держави. Національна державність це велика історична відповідальність як упродовж свого національну долі й за долю представників усіх етносів їхнім виокремленням разом із кыргызами єдиний народ Киргизстану. Киргизстан був «невідомої республікою», тепер із цієї республікою співпрацюють багато країн світу. Незалежність накладає величезну відповідальність на, що робиться нашій країні сьогодні, за усе, що на нас буде завтра, нашу будущее.

1. Кыргызы та його предки. Койчуев Т., Мокрынин У., Пласких У. — Б., 1994 г.

2. Історія кыргызов і Киргизстану — Б., 1998 г.

3. Історія кыргызов і Киргизстану давніх часів до відома наших дней.

Бактыгулов Дж.С., Мамбекова Ж.К.- Б., 1999 г.

4. Кыргызы і Киргизстан: досвід нового осмислення. — Б., 1994 г.