Економіко-математичне планування та прогнозування основних економічних показників діяльності інформаційно-розрахункового центру придніпровської залізниці

ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: «Економіко-математичне планування та прогнозування основних економічних показників діяльності інформаційно-розрахункового центру придніпровської залізниці»

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Сутність та методики побудови економіко-математичних моделей кошторисного бюджетування та прогнозування основних економічних показників діяльності відокремлених підрозділів підприємства
• 1.1 Економічна суть моделювання в прогнозуванні показників діяльності підприємства
• 1.2 Економічні моделі та їх класифікація
• 1.3 Консолідований бюджет суб'єктів господарювання та кошторисне бюджетування діяльності відокремлених підрозділів
• 1.4 Характеристика критеріїв визначення суттєвості відхилень та доцільності проведення коригуючих змін при кошторисному бюджетуванні відокремлених підрозділів підприємства
• Розділ 2. Кількісні та якісні економічні показники діяльності інформаційно-обчислювального центру держпідприємства «придніпровська залізниця» за результатами 2006;2008 років
• 2.1 Організаційно-економічні основи діяльності відокремленого структурного підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» державного підприємства «Придніпровська залізниця»
• 2.2 Сутність діяльності та основні кількісні і якісні показники діяльності ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця» у 2006;2008 роках
• 2.3 Економічна діагностика та характеристичні показники діяльності ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця» за 2006;2008 роки
• Розділ 3. Кореляційно-регресійні економіко-математичні моделі планування та прогнозування основних економічних показників діяльності інформаційно обчислювального центру держпідприємства «Придніпровська залізниця»
• 3.1 Постановка задачі моделювання. Вибір результативних та факторних ознак математичних моделей
• 3.2 Одномірні кореляційно-регресійні матмоделі планового прогнозування загального бюджету ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця» та розподілу його основних кошторисних статей (кількісні одномірні моделі)
• 3.3 Багатовимірна кореляційно-регресійна модель планового прогнозування продуктивності праці працівників ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця» (кількісна багатомірна модель)
• 3.4 Багатовимірна кореляційно-регресійна модель планового прогнозування обчислювальних можливостей ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця» (якісна модель)
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток А
• Додаток Б
• Додаток В
• Додаток Г
• Додаток Д

Вступ

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в тому, що моделювання господарської діяльності підприємства як об'єкта дослідження передбачає розробку певних економіко-математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб'єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Щодо системи управління підприємством, то реалізація найважливіших її функцій може бути формалізована через показники планування, нормування, обліку, контролю та економічного аналізу ресурсів (трудових, матеріальних, засобів виробництва), які споживаються, для одержання певних фінансових результатів. У свою чергу, загальна модель реалізації функціональної підсистеми економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в аналітичну, яка має бути використана для прийняття відповідних науково обґрунтованих управлінських рішень. Процес такого роду перетворення передбачає розв’язання комплексу стандартних аналітичних завдань за певними аспектами економічної діяльності: характер використання виробничих ресурсів, собівартість товарної продукції, фінансовий стан підприємства.

Предметом дипломного дослідження є моделювання показників діяльності підприємства для використання в прогнозному плануванні.

Об'єктом дипломного дослідження була господарча та фінансова звітність відокремленого підрозділу — Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Придніпровська залізниця» за 2006 — 2008 роки.

Метою дипломного дослідження була побудова на основі економічного аналізу діяльності підприємства регресійно-кореляційної економічної моделі прогнозування його основних характеристик на період 2009 — 2010 рік та надання рекомендацій по управлінню розвитком підприємства.

Для реалізації мети в дипломному дослідженні були вирішені наступні завдання:

В 1 розділі проаналізована економічна суть та методологія економетричного моделювання в прогнозуванні показників діяльності відокремленого бюджетуємого підрозділу підприємства;

В 2 розділі проведена економічна діагностика діяльності ІОЦ ДП «Дніпропетровська залізниця» за 2006 — 2008 роки та виділені основні економічні та програмно-технічні фактори, які визначають результативні показники його діяльності;

В 3 розділі побудовані однофакторні та багатофакторні економетричні моделі прогнозування основних технічних характеристик ІОЦ та економічних показників його діяльності і необхідного рівня бюджетного фінансування.

Інформаційною базою дипломного дослідження були фінансово-госпо-дарчі звіти ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця» за 2006 — 2008 роки.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в побудові однофакторних та багатофакторних економетричних моделей оцінки ефективності діяльності ІОЦ ДП «Придніпровська залізниця», які можна використовувати для прогнозування обчислювальної потужності ІОЦ при зміні кількісного та якісного складу обчислювального парку ІОЦ та прогнозуванні кошторисів для бюджетного забезпечення функціонування ІОЦ в умовах нарощування обсягів обробляємої інформації.

Розділ 1. Сутність та методики побудови економіко-математичних моделей кошторисного бюджетування та прогнозування основних економічних показників діяльності відокремлених підрозділів підприємства

1.1 Економічна суть моделювання в прогнозуванні показників діяльності підприємства

Прогноз (від гр. prognфsis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації-це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

багаторівневий опис — опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

послідовне вирішення невизначеності - ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб'єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи [34]:

1) фактографічні;

2) евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.

Основними в цій групі є методи: екстраполяції, функцій, кореляційно-регресійних моделей.

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція — вираження взаємного зв’язку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні. Прогнозування з використанням кореляційних моделей (методів) полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв’язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов’язковою умовою можливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних).

Форму взаємозв'язку прогнозованих явищ з іншими явищами та процесами можна зобразити у вигляді регресійного рівняння типу y= f (x1, x2, …, xn). Значення прогнозованого показника визначається способом підстановки в таке рівняння значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки.

У процесі розв’язання кореляційних і регресійних рівнянь здійснюється пошук кількісних значень параметрів вихідних залежностей, що їх можна визначити за допомогою способу найменших квадратів. Сутність цього способу полягає в тім, щоб мінімізувати суми квадратичних відхилень між величинами, що спостерігаються, та відповідними величинами, розрахованими за підібраними рівнями зв’язку.

Евристичні методи прогнозування передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень. Конкретні методи прогнозування цієї групи охоплюють дві підгрупи — інтуїтивні та аналітичні. З-поміж основних методів першої підгрупи виокремлюють методи експертної оцінки й «мозкової атаки», а другої - методи морфологічного аналізу, побудови «дерева цілей», інформаційного моделювання, оптимізації.

За браком достатньої статистичної інформації або за її непридатності для прогнозування певних явищ доводиться користуватися методом експертних оцінок. В його основу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому експертну анкету треба скласти в такий спосіб, щоб можна було одержати:

1) кількісно однозначні відповіді на запитання, що пропонуються експерту;

2) формалізовані відомості щодо характеру джерел аргументації, ступеня впливу кожного із джерел на відповідь експерта;

3) кількісно визначену експертом оцінку рівня його знання предмета, що пропонується для аналізу та висновків.

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозування, що вивчається та аналізується. Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється комбінуванням можливих варіантів розвитку об'єкта.

Метод побудови «дерева цілей» застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення системи «виважених» за експертними оцінками зв’язків. Для відбору чинників до прогностичної моделі та побудови системи зв’язків широко використовуються матриці взаємовпливу і теорія графів.

Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності.

Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв’язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками та враховують міру їхньої взаємодії.

Можливі й інші методи прогнозування розвитку підприємств та організацій. У групі фактографічних методів можна назвати наприклад, випереджаючі методи, до яких, зокрема, належать методи патентної експертизи. У підгрупі статистичних можливі ще й такі методи прогнозування, як методи інтерполяції, кривих зростання та огинаючих кривих, а в підгрупі аналітичних — методи аналогій, формування сценаріїв тощо.

Моделювання є важливим засобом розв’язання багатьох економічних завдань і, зокрема, проведення аналітичного дослідження. Модель — це умовний об'єкт дослідження, тобто матеріальне чи образне відображення реального об'єкта, процесу його функціонування в конкретному середовищі. При цьому слід враховувати той факт, що вихідні результати моделі до певної міри спрощено відображають сутність глибинних процесів економічного розвитку внаслідок застосування специфічних принципів, притаманних характеру моделювання. Отже, метод моделювання — це конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих харак-теристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації.

Моделювання господарської діяльності підприємства як об'єкта дослідження передбачає розробку певних економіко-математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб'єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Щодо системи управління підприємством, то реалізація найважливіших її функцій може бути формалізована через показники планування, нормування, обліку, контролю та економічного аналізу ресурсів (трудових, матеріальних, засобів виробництва), які споживаються, для одержання певних фінансових результатів. У свою чергу, загальна модель реалізації функціональної підсистеми економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в аналітичну, яка має бути використана для прийняття відповідних науково обґрунтованих управлінських рішень. Процес такого роду перетворення передбачає розв’язання комплексу стандартних аналітичних завдань за певними аспектами економічної діяльності: характер використання виробничих ресурсів, собівартість товарної продукції, фінансовий стан підприємства.

Ці завдання розв’язують для визначення напрямків підвищення ефективності виробництва на підприємстві, підготовки проектів відповідних управлінських рішень. Розв’язання конкретного завдання аналітичного дослідження передбачає використання відповідної економіко-математичної моделі.

Загальний порядок (послідовність) розробки імітаційної моделі включає виконання таких робіт [41]:

1) визначення змісту господарського завдання;

2) збирання і систематизація необхідної інформації;

3) побудова імітаційної моделі;

4) перевірка функціонування моделі;

5) уточнення моделі;

6) використання моделі для розв’язання завдання.

У процесі розробки моделі можливі певні зміни відповідно до конкретних обставин, сезонних і циклічних коливань тощо. Характер досліджень, що виконуються за допомогою моделювання, є суто ймовірнісним.

Ефективний автоматизований процес розв’язання аналітичних завдань передбачає оптимальний варіант поєднання трьох найважливіших його елементів:

1) економічної інформації;

2) формалізованої постановки завдання;

3) математичної моделі розв’язання завдання.

Найбільш поширеним є застосування моделювання для встановлення зв’язку між узагальнюючими результатними показниками ефективності діяльності підприємства і зовнішніми факторами, що обумовлюють певні їх значення. За способом поєднання факторів-аргументів у моделі останні поділяються на чотири типи.

До першого типу належать адитивні моделі, що в них результативний показник визначається як алгебраїчна сума кількох факторних показників. Другий тип є так званим мультиплікативним. У цьому разі результативний узагальнюючий показник визначається як добуток певної кількості факторів. Третій тип — це кратні моделі. Вони застосовуються, якщо значення функціонального показника розраховується як співвідношення факторних показників. І нарешті, четвертий тип є комбінованим, тобто таким, що поєднує в певний спосіб попередні моделі.

Змістом будь-якої економіко-математичної моделі є виражена у формально-математичних співвідношеннях економічна сутність умов задачі й поставленої мети. У моделі економічна величина представляється математичним співвідношенням, але не завжди математичне співвідношення є економічним. Опис економічних умов математичними співвідношеннями — результат того, що модель установлює зв’язки й залежності між економічними параметрами або величинами.

По змісту розрізняють економіко-математичні й економіко-статистичні моделі. Розходження між ними складається в характері функціональних залежностей, що зв’язують їхні величини. Так, економіко-статистичні моделі пов’язані з показниками, згрупованими різними способами. Статистичні моделі встановлюють залежність між показниками й визначальними їхніми факторами у вигляді лінійної й нелінійної функції. Економіко-математичні моделі містять у собі систему обмежень, цільову функцію.

Система обмежень складається з окремих математичних рівнянь або нерівностей, називаних балансовими рівняннями або нерівностями.

Цільова функція зв’язує між собою різні величини моделі. Як правило, як мета вибирається економічний показник (прибуток, рентабельність, собівартість, валова продукція й т.д.). Тому цільову функцію іноді називають економічною, критеріальною. Цільова функція — функція багатьох змінних величин і може мати вільний член.

Критерії оптимальності - економічний показник, що виражається за допомогою цільової функції через інші економічні показники. Тому самому критерію оптимальності можуть відповідати трохи різних, але еквівалентних цільових функцій. Моделі з однієї й тією же системою обмежень можуть мати різні критерії оптимальності й різні цільові функції.

Рішенням економіко-математичної моделі, або припустимим планом називається набір значень невідомих, котрий задовольняє її системі обмежень. Модель має множину рішень, або множину припустимих планів, і серед них потрібно знайти єдиній, задовольняючій системі обмежень і цільової функції. Припустимий план, що задовольняє цільової функції, називається оптимальним. Серед припустимих планів, що задовольняють цільової функції, як правило, є єдиний план, для якого цільова функція й критерій оптимальності мають максимальне або мінімальне значення. Якщо модель задачі має множину оптимальних планів, то для кожного з них значення цільової функції однаково.

Якщо економіко-математична модель задачі лінійна, то оптимальний план досягається в крайній крапці області зміни змінних величин системи обмежень. У випадку нелінійної моделі оптимальних планів і оптимальних значень цільової функції може бути кілька. Тому необхідно визначати екстремальні плани й екстремальні значення цільової функції. План, для якого цільова функція моделі має екстремальне значення, називають екстремальним планом, або екстремальним рішенням.

Для нелінійних моделей іноді існують екстремальні значення цільової функції, а для лінійних моделей екстремальних планів і екстремальних значень цільової функції бути не може.

Таким чином, для ухвалення оптимального рішення будь-якої економічної задачі необхідно побудувати її економіко-математичну модель, за структурою системи, що включає в собі, обмежень, цільову функцію, критерій оптимальності й рішення.

1.2 Економічні моделі та їх класифікація

Моделлю називається об'єкт-замінник, що у певних умовах може заміняти об'єкт-оригінал, відтворюючи властивості, які цікавлять нас, і характеристики оригіналу, причому має істотні переваги:

дешевизна;

наочність;

легкість оперування й т.п.

У теорії моделей моделюванням називається результат відображення однієї абстрактної математичної структури на іншу — теж абстрактну, або як результат інтерпретації першої моделі в термінах і образах другої.

Pозвиток поняття моделі вийшло за межі математичних моделей і стало ставитися до будь-яких знань і подань про світ. Оскільки моделі грають надзвичайно важливу роль в організації будь-якої діяльності людини їх можна розділити на пізнавальні (когницитівні) і прагматичні, що відповідає розподілу цілей на теоретичні й практичні.

Пізнавальна модель орієнтована на наближенні моделі до реальності, яку ця модель відображає. Пізнавальні моделі є формою організації й подання знань, засобами з'єднання нових знань із наявними. Тому при виявленні розбіжності між моделлю й реальністю встає завдання усунення цієї розбіжності за допомогою зміни моделі.

Прагматичні моделі є засобами керування, засобами організації практичних дій, способом подання зразково правильних дій або їхнього результату, тобто є робочим поданням цілей. Тому при виявленні розбіжності між моделлю й реальністю треба направити зусилля на зміну реальності так, щоб наблизити реальність до моделі. Таким чином, прагматичні моделі носять нормативний характер, відіграють роль зразка, під який підганяється дійсність.

Іншим принципом класифікації цілей моделювання може служити розподіл моделей на статичні й динамічні.

Для одних цілей може знадобитися модель конкретного стану об'єкта в певний момент часу, свого роду «моментальна фотографія» об'єкта. Такі моделі називаються статичними.

У тих же випадках, коли виникає необходимостъ у відображенні процесу зміни станів, потрібні динамічні моделі систем.

Застосування економічних моделей при прогнозуванні результатів господарської діяльності засновано на результатах проведення фінансового аналізу діяльності підприємств.

У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналіз може виконуватися як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації. Проте ухвалене виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз здійснює робітниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і включає будь-яку інформацію, що циркулює внутрішній. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами для підприємства і тому немаючі доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менше деталізований і більш формалізований. У процесі фінансового аналізу застосовуються різноманітні прийоми, методи і моделі.

Аналіз фінансового стана проводять за допомогою наступних основних прийомів: порівняння й групування, ланцюгових підстановок, різниць. В окремих випадках можуть бути використані методи економіко-математичного моделювання (регресивний аналіз, кореляційний аналіз).

Предмет фінансового аналізу, тобто те, що вивчається в рамках даної науки, — фінансові ресурси і їхні потоки. Утримання й основна цільова настанова фінансового аналізу — оцінка фінансового стана і виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування суб'єкта, що господарює, за допомогою раціонального фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється за допомогою властивій даній науці методу. Метод фінансового аналізу — це система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання, тобто тріада [27]:

М= (ДО,І, Р), (1.1)

де ДО — система категорій;

І - науковий інструментарій;

Р — система регулятивних принципів.

Перші два елементи характеризують статистичну компоненту методу, останній елемент — його динаміку.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різноманітного типу моделей, що дозволяють структурувати і ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Можна виділити трьох основних типу моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.

Дескриптивні моделі відомі так само, як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стана підприємства. До них відносять: побудову системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, систему аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності.

У основі вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності - у вигляді відносних величин, що характеризують структуру підсумкових показників, що узагальнюють. Обов’язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих величин, що дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурні зрушення в складі господарських засобів і джерела їхній покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. У основі цього аналізу лежить числення базисних темпів зростання балансових статей або статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів — ведучий елемент аналізу фінансового стана, застосовуваний різноманітними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори і т.д.

Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони підрозділяються на декілька груп. Частіше усього виділяють п’ять груп проаналізувати здібність підприємства відповідати по своїх поточних зобов’язаннях. У основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея зіставлення поточних активів із короткостроковою кредиторською заборгованістю у результаті показників по наступних напрямках фінансового аналізу [28]:

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і розрахунку встановлюється, у чи достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків із кредиторами по поточних операціях.

Оскільки різноманітні види оборотних коштів мають різноманітний ступінь ліквідності розраховують декілька коефіцієнтів ліквідності.

2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу коштів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів в інші:

… ДС > СС > НП > ГП > СР > ДС >… (1.2)

де ДС — кошти;

СС — сировина на складі;

НП — незавершене виробництво;

ГП — готова продукція;

СР — кошти в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена протягом операційного циклу, що залежить від обігу коштів у різних видах активів. За інших рівних умов прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: виробка, фондовіддача, коефіцієнти оборотності коштів у запасах і розрахунках.

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються состав джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз ґрунтується на тому, що джерела коштів розрізняються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, ступенем ризику і т.д.

4. Аналіз рентабельності. Показники цей групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи тут абстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельність капіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

5. Аналіз становища і діяльності на ринку капіталів. У рамках зіставлення показників, що характеризують положення цього аналізу виконуються просторово-тимчасові підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід, прибуток на акцію, цінність акції й ін. Цей фрагмент аналізу виконується головним чином у компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів і реалізуючих там свої акції. Будь-яке підприємство, що має тимчасово вільні грошові кошти і бажаюче вкласти їх у цінні папери, також орієнтуються на показники даної групи.

Предикативні моделі - це моделі передбачуваного, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування прибутків підприємства і його майбутнього фінансового стана. Найбільше поширеними з них є: розрахунок точки критичного обсягу продажів, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі. Моделі цього типу дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розраховані по бюджету. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня сутність зводиться в основному у внутрішньому фінансовому аналізі, до встановлення нормативів по кожній статті витрат по технологічних процесах, видам виробів, центрам відповідальності т.п. і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз у значної ступені базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таблиця 1.1

Економіко-математичні методи побудови економічних моделей прогнозування характеристик діяльності підприємства [26]

1.3 Консолідований бюджет суб'єктів господарювання та кошторисне бюджетування діяльності відокремлених підрозділів

Бюджет підприємства — це скоординований по всіх підрозділах або функ-ціям план роботи організації, що базується на комплексному аналізі прогнозів зміни зовнішніх і внутрішніх параметрів і одержанні за допомогою розрахунку економічних і фінансових індикаторів діяльності підприємства.

Бюджетний процес припускає формування, узгодження і затвердження бюджетів, а також контроль за їхнім виконанням і можливість оперативного внесення необхідних коректувань. Бюджетування включає два аспекти: органі-заційний і методологічний.

З організаційної точки зору процес бюджетування підприємства являє со-бою систему організаційної взаємодії центрів планування (ЦП), центрів фінан-сової відповідальності (ЦФВ) і центрів витрат (ЦВ), спрямовану на складання обґрунтованих бізнесів-прогнозів по функціональних областях діяльності під-приємства і подальше одержання на їхній основі бізнесів-завдань за допомогою фінансово-господарського моделювання.

Центри планування (ЦП) — це структурні підрозділи підприємства або посадові особи, що мають виключне право на визначення основних тенденцій роботи підприємства за допомогою складання бізнесів-прогнозів. Бізнес-прог-нози являють собою сукупність передбачуваних даних, що відбивають особли-вості зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства на майбутній пері-од. Бізнес-прогнози диференціюються по напрямках прогнозування: попит, нормовані витрати, оподаткування, інфляція і т.д.

Центри фінансової відповідальності (ЦФВ) — це структурні підрозділи підприємства або посадові особи, у функціональні обов’язки яких входить конт-роль за складанням прогнозу діяльності підприємства та бізнесу, що складаєть-ся із сукупності завдань, а також за рухом матеріально-фінансових ресурсів по закріпленим за ними статтям на етапі фактичної реалізації запланованих захо-дів. Бізнес-завдання — розраховуються на підставі бізнес-прогнозів і призначені для визначення фінансово-економічних показників діяльності підприємства.

Центри витрат (ЦВ) — це напрямки витрат матеріально-фінансових ресур-сів підприємства.

Для керування процесом бюджетування на підприємстві призначається директор по бюджету, створюється бюджетний комітет і визначається відділ, відповідальний за координацію робіт з бюджетного планування.

З методологічної точки зору загальний бюджет складається з двох основ-них бюджетів — операційного і фінансового.

Операційний бюджет показує плановані операції на майбутній рік для сегмента або окремої функції підприємства. Операційний бюджет містить у со-бі такі бюджети, як бюджет продажів (бюджет доходів), виробничий бюджет, бюджет закупівель, бюджет заробітної плати і бюджет умовно-постійних вит-рат.

Фінансовий бюджет — це план, у якому відбивають передбачувані джерела фінансових коштів і напрямки їх використання в плановому періоді. Фінансо-вий бюджет містить у собі прогнозний звіт про прибутки і збитки, бюджет ка-пітальних витрат, бюджет коштів підприємства і підготовлений на їх основі прогнозний бухгалтерський баланс.

Головними інструментами технології бюджетного керування є три основ-них бюджети [39]:

Бюджет руху грошових коштів, призначений для керування ліквідністю;

Бюджет доходів і витрат, що допомагає керувати операційною ефективністю;

Прогнозний баланс, необхідний для керування вартістю активів компанії.

Основні бюджети складаються не тільки для компанії в цілому, але і для кожної бізнесу-одиниці (центра прибутку), і представляють тільки «вершину айсберга» бюджетної системи, у яку входить безліч взаємозалежних операцій-них і допоміжних бюджетів.

Рис. 1.1 Схема системи бюджетування [63]

На схемі рис. 1.1 наведені наступні основні елементи:

Операційний бюджет — бюджет, що описує в натуральних і фінансових показниках бізнес-процес (БП) або напрямок бізнесу (сукупність БП).

Фінансовий бюджет — бюджет, що описує у фінансових показниках гро-шовий потік у рамках ЦФВ. Керування операційною ефективністю (БДР.), пла-тоспроможністю і ліквідністю (БДДС) і вартістю активів компанії (ББЛ).

Базовий бюджет — це бюджет, що планується першим, оскільки від нього залежить побудова інших бюджетів (залежних).

Залежний бюджет — це бюджет, показники якого при плануванні в цілому обчислюються на основі інших бюджетів, по заданих формулах.

Бюджети підприємства розподіляються на наступні типи:

а) по складу показників:

бюджет доходів і витрат (плановий звіт про прибутки і збитки),

бюджет руху грошових коштів,

плановий баланс;

б) по об'єкту бюджетування (функціональні бюджети):

бюджет продажів;

бюджет постачання;

бюджет витрат і т.д.;

в) по обрію планування:

річний;

квартальний;

місячний і т.д.;

г) за технологією планування:

послідовний,

ковзний;

д) за рівнем планування:

бюджет ЦФВ,

консолідований бюджет компанії.

Рис. 1.2 Схема процеса бюджетування на підприємстві [63]

Бюджет — це таблиця, що містить планові і фактичні показники, що описують динаміку розвитку об'єктів і бізнес-процесів підприємства. Бюджет консолідує облікові дані по обраному напрямку або об'єктові бізнесу. Бюджет планується виходячи з норм, прийнятих у цьому напрямку або об'єкті, з обліком їхнього попереднього функціонування.

Бюджет є інструментом керування на основі аналізу причин відхилення значень фактичних показників від планових.

Зведений (консолідований) бюджет промислової компанії складається з трьох бюджетів першого рівня — операційного, інвестиційного і фінансового. Часто у вітчизняній літературі фінансовий бюджет визначають ще як «бюджет руху грошових коштів» або «грошовий бюджет». Це не зовсім коректно, тому що метою складання фінансового бюджету є не тільки планування грошових надходжень і витрат підприємства, але і, ширше, всіх оборотних коштів і короткострокових зобов’язань як основних факторів, що визначають поточну платоспроможність компанії.

Операційний бюджет фокусується на моделюванні майбутніх витрат і доходів від поточних операцій за бюджетний період. Отже, об'єктом розгляду операційного бюджету, є фінансовий цикл підприємства.

Інвестиційний бюджет розглядає питання відновлення і вибуття капіталь-них активів (основних засобів і вкладень, довгострокових фінансових вкладень), що складає основу інвестиційного циклу.

Ціль фінансового бюджету — планування балансу грошових надходжень і витрат, а в більш широкому змісті - балансу оборотних коштів і поточних зобов’язань для підтримки фінансової стійкості підприємства протягом бюджет-ного періоду.

" Вихідними" результатами бюджетного процесу є планові форми зведе-ної фінансової звітності:

звіт про фінансові результати (прибутках і збитках) — «вихідна» форма операційного бюджету;

звіт про рух грошових коштів і звіт про зміну фінансового стану — «вихідні» форми фінансового бюджету;

звіт про інвестиції - «вихідна» форма інвестиційного бюджету;

баланс — інтегральна «вихідна» форма, що поєднує результати всіх трьох основних бюджетів, що складають зведений бюджет підприємства.

Структура зведеного бюджету промислового підприємства показана на схемі рис. 1.3

Рис. 1.3 Блок-схема складання зведеного (консолідованого) бюджету промислового підприємства [63]

Операційний бюджет складається з ряду бюджетів (або підбюджетів) другого рівня:

бюджету продажів;

бюджету виробництва;

бюджету запасів готової продукції (товарних залишків);

бюджету постійних (загальногосподарських і загальних комерційних) витрат;

бюджету закупівель.

У свою чергу, деякі бюджети другого рівня складаються з бюджетів тре-тього рівня, бюджети третього рівня можуть розпадатися на бюджети четверто-го рівня і т.д., у залежності від масштабів і різноманіття господарських опера-цій підприємства. Наприклад, бюджет виробничих витрат є бюджетом 3-го рів-ня і включається в бюджет виробництва, а бюджет прямих матеріальних витрат — бюджетом 4-го рівня, що входить до складу бюджету виробничих витрат.

Таким чином, для зведеного (консолідованого) бюджету промислового підприємства характерна багатоступінчаста ієрархічна структура (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Ієрархічна структура зведеного (консолідованого) бюджету промислового підприємства [64]

Кожний з подбюджетов різних рівнів займає свою, строго визначену «ні-шу» і грає свою чітку роль у технології складання зведеного бюджету компанії.

Основні поняття і категорії зведеного (консолідованого) бюджету промислового підприємства, наведеного на рис. 1.4, є наступними:

Зведений (консолідований) бюджет (від англ. master budget) — план ді-яльності підприємства на встановлений період часу (бюджетний період), вира-жений у ряді цільових (бюджетних або планових) показників, що охоплюють усі сегменти бізнесу компанії і підрозділи, що складають її організаційну струк-туру. У вітчизняній і перекладній літературі також часто зустрічаються визна-чення «основний бюджет», «майстер-бюджет». Зведений бюджет складається з трьох подбюджетов 1-го рівня: операційного, інвестиційн і фінансового.

Операційний бюджет — підбюджет 1-го рівня, що входить до складу зве-деного бюджету підприємства і є планом доходів (виторгу), витрат (собівартос-ті) і кінцевих фінансових результатів (прибутку) підприємства на бюджетний період. Операційний бюджет складається з ряду подбюджетов 2-го рівня: бюджету продажів, бюджету виробництва, бюджету запасів готової продукції, бюджету постійних (загальногосподарських і загальних комерційних) витрат, бюджету закупівель.

Інвестиційний бюджет — підбюджет 1-го рівня, що входить до складу зведеного бюджету підприємства і є планом капітальних витрат і довгостроко-вих фінансових вкладень підприємства на бюджетний період. У літературі та-кож зустрічається визначення «бюджет капіталу» .

Фінансовий бюджет - підбюджет 1-го рівня, що входить до складу зве-деного бюджету підприємства і є планом, по-перше, грошових надходжень і витрат, по-друге, руху всіх ліквідних ресурсів (оборотних коштів) і поточних зобов’язань підприємства на бюджетний період. У літературі зустрічаються також визначення «грошовий бюджет», «бюджет руху грошових коштів» .

Бюджет продажів — підбюджет 2-го рівня, що входить до складу опе-раційного бюджету і є планом доходів від продажів (виторгу), фізичного обсягу і структури продажів, собівартості продажів (реалізації) і збутових (прямих ко-мерційних) витрат підприємства на бюджетний період.

Бюджет виробництва - підбюджет 2-го рівня, що входить до складу операційного бюджету і є планом фізичного обсягу і структури випуску (вироб-ничої програми) і виробничих витрат і собівартості випуску підприємства на бюджетний період.

Бюджет запасів (готової продукції) — підбюджет 2-го рівня, що входить до складу операційного бюджету і є планом зміни вартісного і фізичного обсягу і структури запасів готової продукції підприємства за бюджетний період.

Бюджет закупівель — підбюджет 2-го рівня, що входить до складу опе-раційного бюджету і є планом закупівель матеріальних оборотних коштів (си-ровини, матеріалів і комплектуючих) і зміни складських запасів матеріальних оборотних коштів підприємства за бюджетний період. У літературі зустріча-ються також визначення «бюджет постачання», «бюджет заготовляння» .

Бюджет постійних витрат — підбюджет 2-го рівня, що входить до складу операційного бюджету і є планом постійних (загальногосподарських і загальних комерційних) витрат підприємства на бюджетний період.

Бюджет виробничих витрат — подбюджет 3-го рівня, що входить до складу бюджету виробництва і є планом величини і структури виробничих витрат за бюджетний період.

Бюджет збутових (прямих комерційних) витрат — підбюджет 3-го рівня, що входить до складу бюджету продажів і є планом прямих комерційних витрат у розрізі збуту окремих видів продукції за бюджетний період.

Бюджет прямих матеріальних витрат — підбюджет 4-го рівня, що входить до складу бюджету виробничих витрат і є планом прямих виробничих витрат у частині витрати матеріальних і фінансових оборотних ресурсів (сировина, комплектуючі матеріали, субпідряд сторонніх організацій) за бюджетний період.

Бюджет прямих витрат праці — підбюджет 4-го рівня, що входить до складу бюджету виробничих витрат і є планом прямих виробничих витрат у частині прямих витрат по оплаті праці за бюджетний період.

Бюджет загальвиробничих витрат — підбюджет 4-го рівня, що входить до складу бюджету виробничих витрат і є планом усіх непрямих виробничих витрат підприємства за бюджетний період.

Управлінський баланс — основний плановий і звітний документ зведеного бюджету, що містить дані про зміни величини і структури активів і джерелах фінансування діяльності підприємства за бюджетний період.

Бюджет розвитку — один з варіантів складання довгострокового бюд-жету, у якому інвестиційний бюджет має не тільки видаткову, але і дохідну частину, обумовлену як доход від інвестиційних вкладень за інвестиційний цикл (термін корисної служби інвестицій).

Індикативний бюджет — один з варіантів складання довгострокового бюджету, при якому бюджетні показники не є обов’язковими для центрів від-повідальності (підрозділів) і виконують функції довгострокових орієнтирів роз-витку бізнесу при виконанні підрозділами бюджетного завдання на поточний (короткостроковий) бюджетний період.

1.4 Характеристика критеріїв визначення суттєвості відхилень та доцільності проведення коригуючих змін при кошторисному бюджетуванні відокремлених підрозділів підприємства

Бюджетування — це відповідальна система фінансового планування бізнесу, що повинна передбачати відповідний зворотний зв’язок. Роль зворотного зв’язку в даному випадку грає контроль виконання бюджету.

Бюджетування без зворотного зв’язку безглуздо. Будь-яка система є життєздатною, якщо має у своєму складі елементи зворотного зв’язку, що передбачають аналіз того, що зробила система, і поточне корегування поводження системи в міру надходження сигналів про її стан. Система контролю виконання бюджету на підприємстві є своєрідним моніторингом фінансового стану підприємства. Важливість цієї системи не викликає сумнівів. Говорячи про шляхи практичної реалізації системи контролю, варто брати до уваги стратегічне позиціонування підприємства.

Процес контролю виконання бюджету природним образом починається ще з розробки бюджету, якому передує робота зі збору й аналізу необхідних даних. Справа в тім, що при розробці бюджетних форм варто передбачати їхню максимальну сумісність зі звітами, щоб процедура контролю була максимально зручною: після реалізації бюджету замість планових форм (основних бюджетів) з’являються відповідні звіти, що повинні успадковувати формат бюджетних таблиць. Важливо зробити гармонізацію між системою обліку і системою бюджетування, у іншому випадку, бюджет залишиться тільки планом, а перевірити його фактичне виконання буде неможливо. Зіставлення планових і фактичних значень є ключовим елементом системи контролю виконання бюджету. Таке зіставлення найбільш наочне й інформативно робити у відносному вираженні. Потім настає стадія аналізу результатів контролю, що приводить до кульмінації всього процесу. При цьому з’ясується, хто і що не так зробив і кого треба покарати, а кого — заохотити. Але на цьому керуюча функція системи контролю не вичерпується: необхідно з’ясувати, коли повинні бути усунуті негативні результати, виявлені в процесі контролю, і, нарешті, скільки ще треба продати, одержати грішми і т.д., для того щоб виправити положення.

Ключовим елементом системи контролю є «відхилення». При цьому передбачається використання методу виключення, відповідно до якого менеджер зосереджує увагу тільки на значимих відхиленнях і не звертає уваги на показники, що виконуються задовільно. Загальна схема бюджетного контролю по відхиленнях представлена на рис. 1.5

Рис. 1.5 Загальна схема бюджетного контролю [46]

У процесі контролю виконання бюджету плановані і фактичні дані деталізуються до вихідних складових, щоб визначити, що саме привело до розбіжності. Приклад деталізації даних у процесі контролю показаний на рис. 1.6

Рис. 1.6 Приклад деталізації даних у процесі аналізу виконання бюджету [46]

Варто розрізняти чотири підходи до реалізації системи контролю бюджету підприємства:

Простий аналіз відхилень, орієнтований на коректування наступних планів;

Аналіз відхилень, орієнтований на наступні управлінські рішення;

Аналіз відхилень в умовах невизначеності;

Стратегічний підхід до аналізу відхилень.

Простий аналіз відхилень виконується у відповідності зі схемою (Рис. 1.7). Суть підходу полягає в тому, що система контролює стан виконання бюджету зіставленням бюджетних показників і їхніх фактичних значень. Якщо відхилення носить істотний характер, то фінансовий менеджер приймає рішення про необхідність вносити відповідні корективи в бюджет наступного періоду. У іншому випадку ніякі коригувальні дії не виконуються.

У цьому зв’язку важливим є питання про істотність витрат. Представля-ється, що як критерій для визначення важливості витрат варто використовувати підсумкові бюджетні показники, наприклад, величину сумарного грошового потоку (або суму чистого прибутку). Маючи відповідну комп’ютерну програму, фінансовий менеджер розраховує наслідки конкретного відхилення фактичних показників від планових значень на величину сумарного грошового потоку. На підставі відхилення фактичного сумарного грошового потоку від планового значення робиться висновок про необхідність робити корегування плану наступного періоду.

Рис. 1.7 Схема простого аналізу відхилень [46]

Аналіз відхилень, орієнтований на наступні управлінські рішення, припускає більш детальний факторний аналіз впливу різних відхилень параметрів бізнесу на прибуток або грошовий потік. Власне кажучи, виконується декомпозиція впливу всіх, разом узятих, відхилень на величину підсумкового показника.

Технологія проведення такого контролю виглядає в такий спосіб:

Крок 1. Установлення факторів, що впливають на величину підсумкового по-казника.

Крок 2. Визначення сумарного відхилення підсумкового показника від бюджетного значення.

Крок 3. Визначення відхилення підсумкового показника в результаті відхилення кожного окремого фактора.

Крок 4. Установлення пріоритетів впливу окремих факторів на величину під-сумкового показника.

Крок 5. Складання остаточних висновків і рекомендацій у частині управлінських рішень, спрямованих на виконання бюджету.

Аналіз відхилень в умовах невизначеності передбачає трохи іншу схему прийняття рішень у відношенні істотності відхилень. Відповідно до неї, усі параметри бізнесу (ціни, обсяги, видаткові коефіцієнти і т.д.) визнаються невизначеними значеннями і задаються не у вигляді окремих чисел, а у вигляді інтервалів невизначеності. Таке ж припущення робиться у відношенні всіх параметрів бізнесу, підданих відхиленням.

Невизначеність у відношенні параметрів бізнесу породжує невизначе-ність результуючого річного грошового потоку або/і прибутку, якщо останній також є предметом аналізу. Оцінити невизначеність грошового потоку можна за допомогою статистичного моделювання.

Відповідно до результатів моделювання встановлюється інтервал невизначеності. Контроль виконання бюджету виконується в такий спосіб. Якщо фактичне значення результуючого параметра потрапило в інтервал невизначеності, отриманий у результаті статистичного моделювання, то виконання бюджету можна вважати успішним. У іншому випадку необхідно зробити додатковий аналіз, спрямований на зменшення невизначеності параметрів бізнесу. Це у свою чергу викликає необхідність застосування відповідних управлінських рішень. Не виключено, що фінансовий менеджер прийме рішення використовувати другий підхід до контролю бюджету.