Прецедентні феномени у дискурсі ЗМІ

Дискурс як комплексна комунікативна категорія, медіадискурс зокрема, є об'єктом численних досліджень. З появою вчених Дж. Серля, Т. Ван Дейка та Дж. Лакоффа в лінгвістиці відбувається своєрідна прагматизація дослідження дискурсу і зокрема однієї з найцікавіших його форм — діалогу. Сьогодні проводяться дослідження, що об'єднують аналіз співвідношення лексико-семантичної і комунікативно-прагматичної складових діалогу та інтерв'ю як його форми в контексті медіадискурсу (О. С. Кубрякова, І. С. Шевченко, Ю. А. Зацний, А. М. Приходько, А. М. Науменко, Ф. С. Бацевич, М. П. Кочерган, М. М. Бахтін, Г. В. Колшанський, М. Л. Макаров та багато інших).

Дискурс є субстанцією, яка не має чіткого контуру та об'єму і знаходиться у постійному русі. Сьогодні сфера вживання терміна «дискурс» є настільки широкою (філософія, соціологія, логіка, семіотика, теорія комунікації, лінгвістика тощо; окремі напрями — прагмалінгвістика, прагмастилістика, лінгвістична семантика, лінгвістика тексту, а також міждисциплінарні науки — психолінгвістика, соціолінгвістика та ін.), що доводиться говорити про полісемію цієї термінологічної одиниці. Причому, ми можемо простежити її поширення і в горизонтальному напрямі, тобто в різних науках, й у вертикальному — тобто на різних рівнях власне лінгвістики [19].

Дискурс є комунікативною подією, яка відбувається між тими, хто говорить, слухає та спостерігає у процесі комунікативної дії у певному часовому, просторовому та іншому контексті. Ця комунікативна дія може бути усно-мовленнєвою, письмово-мовленнєвою, мати вербальні та невербальні складові. Як правило, виділяють тільки вербальну складову комунікативної дії і говорять про неї як про «текст» або «розмову». У цьому значенні термін «дискурс» означає завершений або продовжений «продукт».

комунікативної дії, його письмовий або мовленнєвий результат, який інтерпретується реципієнтами [4; 59]. Як зазначає К. С. Серажим, дискурс — це складний соціолінгвістичний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурним, політичним, прагматично-ситуативним, психологічним та іншими (констатуючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» — лінгвістичну (зв'язний текст чи його тематично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» — екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, що необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який упродовж розгортання дискурсу «будується» його репродуцентом (автором) та інтерпретується реципієнтом (слухачем, читачем, тощо) [53;23].

Як вже зазначалося, медіадискурс виступає одним із видів власне дискурсу. Медіадискурс розуміється як мова учасників мас-медійного спілкування. Таким чином, дискурс ЗМІ представляє собою миттєвий зріз мовного та культурного стану суспільства, оскільки відображає як мовне, так і культурне статус-кво соціуму. Дискурс відтворює соціальні інститути, культурні схеми, системи цінностей соціуму. Медіадискурс нерозривно пов’язаний і з політикою, тому що читачам буде цікава тільки та політична, соціальна чи економічна подія, про яку розповідає медіа.

Дискурс ЗМІ припускає процес породження відповідних текстів у певному культурному контексті. Під культурним контекстом розуміємо сукупність інституційних, рольових, ціннісних, когнітивних умов реалізації події або фактів, з однієї сторони, та сукупність засобів виразності, які використовуються людьми в цих обставинах, з іншої сторони. Це означає, що в тексті мас-медіа будуть реалізовані в тому або іншому лексико-культурному співтоваристві настанови та вимоги щодо створення мовленнєвого продукту, який відповідає зовнішнім умовам ситуації породження даного продукту. Той факт, що мас-медійний текст є своєрідною проекцією культурного простору, має цілий ряд наслідків у плані особливостей структури, змісту та мовного наповнення даного виду тексту. Тематика мас-медійних текстів зумовлена соціальними факторами, з однієї сторони, але, з іншої, зазнає впливу культурних традицій, що пояснює існування бажаних або, навпаки, небажаних тем для обговорення [3: 30].

Медіадискурс є реальним відображенням життя суспільства та репрезентує дискурс життя країни. До медіадискурсу належить один із своєрідних жанрів діалогічної форми — жанр інтерв'ю. Жанр — це вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками; різновид [55; 179−182]. Жанр — це історично визначений тип відображення реальної дійсності, який володіє набором відносно стійких ознак. Поняття того чи іншого жанру формувалось протягом багатьох років, змінювалося життя, якісь явища щезали, становились надбанням історії, виникали нові, однак, кожне нове явище, яке було принципово іншим за складом, зберігало колишню форму. В умовах постійного прогресу, розвитку засобів масової інформації, розширення інформаційних свобод відбувається й розвиток інформаційних жанрів. З часом їх стає дедалі більше і людина прагне вже сама оцінювати та аналізувати факти. Жанри медіадискурсу розрізняють за цілями впливу на аудиторію, широтою висвітлення реальності, засобами образної виразності, глибиною аналізу та широтою узагальнення. Тому їх поділяють на інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. До інформаційних жанрів відносять новину, замітку, інтерв'ю, бесіду, репліку, коментар, репортаж, звіт та інші; до аналітичних — статтю, бесіду, кореспонденцію, рецензію, проблемне та портретне інтерв'ю та інші, до художньо-публіцистичних — нарис, фейлетон, памфлет, пародію тощо.

Інтерв'ю як складова системи жанрів медіадискурсу займає важливе місце у сучасному комунікативному середовищі. Нині потік інформації дуже великий, тому сучасна журналістика направлена на передачу безпосередньої інформації, отриманої від громадського, політичного або будь-якого іншого діяча. Інтерв'ю (від англ. Interview — буквально зустріч, бесіда) — це призначена для опублікування в пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з політичним, громадським або яким-небудь іншим діячем і т. ін. [60;194]. Під політичним інтерв'ю ми розуміємо розмову журналіста саме з політиком, а не розмову з будь-яким іншим громадським діячем на політичну тему. Змістовий план політичного інтерв'ю спирається на поверхневі зв’язки світоглядних категорій ідеологічної та міфологічної суспільної свідомості в процесі формування певної політичної ситуації в реальному житті. З точки зору структурної організації політичне інтерв'ю — це безперечно діалог, а в соціальному плані інтерв'ю представляє собою інтерактивне, спеціалізовано-професійне спілкування між інтерв'юером та респондентом. Оскільки інтерв'ю є діалогом по формі, то представляє собою не тільки мовне явище: воно містить у собі певне соціальне навантаження. Крім того, в інтерв'ю, поряд із інтерв'юером та респондентом, дистантно присутній ще один адресат — індивідуальний або колективний читач/ слухач, на якого розраховане те чи інше інтерв'ю.

З інтерв'ю схожі такі жанри як бесіда, дискусія та прес-конференція. Кожний з цих жанрів має свою власну специфіку, їх спільні та відмінні характеристики можна простежити на основі прагматичного підґрунтя, конвенційних настанов та соціальної ситуації. У цих чотирьох жанрах спільною рисою є первинний діалог. Відмінність полягає у тому, що в інтерв'ю та прес-конференції діалог йде між інформованою особистістю та журналістом, а в бесіді та дискусії між інформованими особистостями. До інтерв'ю не можна відносити прес-конференцію: по-перше, тому, що заяви на прес-конференції мають публічний характер, а по-друге, тому, що питання журналістів не погоджені один з одним і не дозволяють створити єдиного матеріалу, який би складав цілісний твір [24; 46−51].

Бесіда — це розмова з ким-небудь, балачка, розмовляння, гутійка, гомінка; доповідь, повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками; співбесіда. Відмінною рисою для жанрів інтерв'ю та бесіда є різний обсяг інформації: в інтерв'ю учасники розмови володіють різним обсягом інформації, а для бесіди характерний однаковий обсяг. Унаслідок цього виділяють різні цілі спілкування: в інтерв'ю — запит інформації, у бесіді - обмін інформацією. Конвенціональні настанови в обох жанрах приблизно однакові. І в інтерв'ю, і в бесіді слід дотримуватися правил поведінки розмови, таких як вимога вислухати співрозмовника, заборона на грубі спроби «спіймати» співрозмовника тощо.

Специфіка жанру інтерв'ю полягає у взаємодії реплік при креації кінцевої тези. Оскільки в інтерв'ю відбувається запит інформації при різниці її обсягів у співрозмовників, то аргументи в інтерв'ю часто мають характер пояснень. При поясненні відбувається підбір прикладу або аналогії, розкриття причини або мети ситуації, яка склалася. Останнім часом дискусія замінює бесіду — це відповідає стилю життя в умовах різноманіття думок, динаміки суспільних змін, рівня соціальної активності. Дискусія (від лат. discussio — дослідження, обговорення, розгляд) передбачає, що процесс розвитку думки навколо обговорюваного предмета відбувається на очах телеглядачів й, тим самим, активізує інтелектуальну діяльність аудиторії, включаючи її в процес пошуку істини [5]. Але тільки в політичному і рекламному інтерв'ю за допомогою маніпулятивних тактик адресат здійснює контроль над іншими людьми. Як стверджує Р. М. Блакар, мова — «це інструмент соціальної влади» оскільки виразитися нейтрально неможливо: будь-яке використання мови передбачає ефект, що впливає. За мовленнєвим виразом завжди стоять чиїсь інтереси, цілі, точка зору. Ці інтереси визначають комунікативні цілі дискурсу, які, представляють глобальні наміри або глибинні стратегії та комунікативні тактики автора [9; 61−67]. Ілокутивний мовленнєвий акт вдало здійснюється тільки тоді, коли висловлюється правильне експліцитне перформативне твердження з правильними інтенціями та переконаннями і за правильних обставин, а також за умови, що учасник комунікації, якому адресується повідомлення, впізнає ці ілокутивні інтенції [10; 140].

Щодо відмінностей газетного інтерв'ю від радіота телеінтерв'ю, то інтерв'ю в друкованих та електронних ЗМІ відрізняється суб'єктивністю подачі матеріалу. У цьому випадку журналіст може опустити деякі питання або відповіді, які він вважає за потрібне, він може змінити порядок питань, якщо це необхідно тощо. Тому інтерв'ю в друкованих виданнях — це вже не точна копія розмови журналіста та інтерв'юера, оскільки це розмова журналіста з інтерв'юером, але в інтерпретації журналіста.

Отже, можна констатувати, що інтерв'ю — багатогранний жанр медіадискурсу. Про це свідчить те, що інтерв'ю належить як до інформаційних, так і до аналітичних жанрів. В інтерв'ю простежуються спільні риси з такими жанрами, як бесіда, прес-конференція та дискусія, бо всі вони мають ознаки діалогічного характеру, який є організуючим принципом.

З часу введення Ю. Н. Карауловим терміна «прецедентний текст» (згодом більшого поширення набув термін «прецедентний феномен») функціонування прецедентних феноменів стало предметом лінгвістичних розвідок у різних типах дискурсу — літературному, політичному, рекламному, гумористичному, медійному. Однак дані дослідження мало торкалися маніпулятивної функції прецедентних феноменів у медіадискурсі. Для того, щоб з’ясувати характеристики маніпулятивної функції прецедентних феноменів у медіадискурсі, слід окремо розглянути та дати трактування маніпуляції.

Маніпуляцію у дискурсі розуміють як комунікативну та інтеракційну практику, у якій маніпулятор здійснює контроль над іншими людьми, здебільшого проти їх волі чи найкращих інтересів [13; 38−43]. У випадку вживання прецедентних феноменів у медіа дискурсі маніпуляція здійснюється шляхом нав’язування адресату трактування подій чи ситуацій, які є вигідними для маніпулятора. Як вважає С. Кара-Мурза, природа маніпуляції полягає в наявності подвійної дії - поряд із повідомленням, котре посилається відкрито, маніпулятор посилає адресату «закодований» сигнал, сподіваючись, що цей сигнал викличе у свідомості адресата ті образи, котрі потрібні маніпулятору. Цей прихований вплив опирається на «неявне знання», котрим володіє адресат, на його здатність створювати у своїй свідомості образи, котрі впливають на його почуття, думки та поведінку. Мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоби пустити процес уяви по потрібному руслу, але так, щоби людина не помітила прихованого впливу [64;99].

Одним із засобів такого прихованого впливу на свідомість адресата у медіадискурсі є прецедентні феномени, котрі трактуються як «компонент знань, позначення та зміст якого добре відомі представникам певної етнокультурної спільноти, актуальний та використаний у когнітивному й комунікативному плані. Розуміння текстів, що містять прецедентні феномени, ґрунтується на фонових й енциклопедичних знаннях адресатів» [11;192]. Забезпечення прихованого впливу досягається за рахунок того, що маніпулятор опирається на «неявне знання», котре у випадку вживання прецедентних феноменів включає в себе фонові та енциклопедичні знання адресатів та асоціації, пов’язані з прецедентними феноменами.

У нашому дослідженні зупинимося саме на мовній маніпуляції, яку розуміємо як використання особливостей мови та принципів її вживання з метою прихованого впливу на адресата в потрібному для мовця напрямку; «прихованого» означає такого, що не усвідомлюється адресатом. Іншими словами, коли приховані можливості мови використовуються мовцем для того щоби нав’язати реципієнту певне уявлення про дійсність, ставлення до неї, емоційну реакцію чи намір, що не співпадають із тими, які адресат міг би сформувати самостійно, мова йде про мовну маніпуляцію [10; 45].

Маніпулятивною функцією прецедентних феноменів у медіадискурсі називатимемо функцію прихованого впливу, неусвідомленого адресатом, на формування думок, переконань адресата та спонукання його до вчинення певних дій, вигідних маніпулятору. Найбільший маніпулятивний ефект при вживанні прецедентних феноменів досягається за рахунок:

• 1) їх включення у текстові домінанти (заголовок, початок чи кінець статті), у цьому випадку домінантне розташування прецедентного феномену через його аксіологію сприяє формуванню у реципієнта певної думки про сам текст;
• 2) завдяки використанню трансформованих прецедентних феноменів, коли в одній одиниці наявні два смисли — дослівний та глибинний, закладений у прецедентному феномені.

Для того, щоб скерувати розуміння змісту статті у напрямку, вигідному маніпулятору, автори статей використовують прецедентні феномени у заголовку. Механізм маніпуляції у випадку вживання прецедентних висловлювань побудований на знанні основних властивостей сприйняття, що базуються на зміні фігури та фону. В єдиному акті сприйняття фігура і фон можуть мінятися місцями, і за рахунок цієї закономірності за допомогою введення слова на початок або кінець прецедентного висловлювання формується нова фігура з фону, зміненого таким чином.

Місце прецедентного феномену є суттєвим, наприклад, більш ефективно сприймається та запам’ятовується початок та кінець будь-якого повідомлення в дискурсі, оскільки «спрацьовує» психологічний «ефект границі» [10; 62]. Залежно від формулювання назви статті та асоціацій, котрі стоять за прецедентним феноменом, весь зміст статті сприймається із перспективи, закладеної автором у заголовку. Коли адресат читає заголовок, у нього з’являються певні очікування щодо змісту статті. Однак не завжди очікування щодо змісту, які можуть виникнути після прочитання її назви, будуть виправдані. Такий прийом можна назвати ефектом «обманутого очікування», коли прецедентна ситуація, котра вводиться за допомогою прецедентного феномену, пов’язана у свідомості з чітко фіксованим набором асоціацій та конотацій, змушує передбачати їх актуалізацію при актуалізації прецедентного феномену, однак актуалізованим виявляється дещо інше [64; 165].

Серед трансформованих прецедентних феноменів у маніпулятивній функції особливо часто виступають прецедентні феномени, у яких відбулася зміна лише одного лексичного компонента при збереженні граматичних відношень. У таких прикладах один знак передає два значення одночасно внаслідок того, що над значенням одного слова «надбудоване» значення іншого, і вони функціонують у свідомості людини при сприйнятті цього складного знака одночасно, збагачуючи один одного новими відтінками смислу [10; 62].

Підсилення маніпулятивної функції прецедентних феноменів відбувається за рахунок того, що у свідомості мовців вербальні прецедентні феномени існують у сталій, незмінній, легко впізнаваній формі, і, незважаючи на заміну одного компонента, мовці здатні відтворити оригінальну форму трансформованої одиниці.

Стереотипи є одними з ключових регуляторів дії маніпулятора в рамках соціальної структури суспільства, оскільки вони привносять у лексичну систему конотативні оцінки «свого» і «чужого», «доброго» і «поганого», «прийнятного» і «неприйнятного» [12;7].

Однак, маніпулятивна функція прецедентних феноменів у медіа дискурсі може актуалізовуватись не лише при їх вживанні у заголовках або у трансформованій формі. Іноді прецедентні феномени з маніпулятивною функцією вживаються у тексті самої статті. Для досягнення максимального маніпулятивного ефекту автори апелюють до прецедентних феноменів, котрі закріплені у когнітивній базі адресатів як символи, що асоціюються із основними цінностями даної етнокультурної спільноти.

Таким чином, прецедентні феномени завдяки своїй складній структурі,.

апелюванню до енциклопедичних та фонових знань адресата, можливості використання у текстових домінантах, а також легкій трансформованості, котра не заважає розпізнаванню оригінального прецедентного феномену та асоціацій, пов’язаних з ним, виступають як один із ефективних засобів мовної маніпуляції у медіадискурсі.

Потенціал прецедентних феноменів дозволяє говорити про можливість.

їх використання з метою здійснення прихованого, неусвідомленого впливу на адресата, котрий задіює складні інтерпретативні процедури у когнітивному процесі. Маніпулятивна функція прецедентних феноменів у дискурсі ЗМІ може підсилюватись іншими засобами маніпуляції.