Політичний портрет Лейби Давидовича Троцького

Середня школа № 44 їм. Деева У. Н.

Реферат з історії России.

Політичний портрет.

Лейбы Давидовича Троцького (Бронштейн).

Виконав: учень 11 Г.

Лихачов Юрий.

Перевірив: заслужений вчитель России.

Латишев Ю. И.

Ульянівськ, 2000.

План.

Введение

3 Формування Троцького як революціонера 4 Троцький і ще дві революції. 13 Член уряду. Зародження «Троцькізму» 35 Посилання і еміграція. 54 Троцькізм без Троцького. 64 Джерела: 69.

24 серпня 1940 р. з газети «Щоправда» під заголовком «Смерть міжнародного шпигуна» з’явилася редакційна стаття. Там було написано; «Телеграф приніс звістку про смерть Троцького. За повідомленнями американських газет, на Троцького, що мешкало останні роки у Мексиці, було виконано замах». Називалися ім'я, прізвище вбивці, зазначалося, що он—"один з найближчих покупців, безліч послідовників Троцького". Потім слід було стисле виклад політичної біографії Троцького, витримана в різких тонах характеристика своєї діяльності Читач підводився до дуже однозначного висновку: Троцький заплутався у своїх мережах, дійшовши вкрай людського падения",.

По жорсткості тону, нещадності формулювань і несправедливості багатьох закидів за адресою вбитого 21 серпня 1940 р. Л. Д. Троцького і є підстави припускати, стаття було написано або сам Сталін, або у його безпосереднього керівництва. Так Сталін зводить рахунки зі своїми найнебезпечнішим свого часу могутнім соперником.

Троцький до 60 років. Багато це частина або мало? Якщо судити з звичайним людським мірками, то, безсумнівно, мало. Та якщо користуватися системою координат великої політики? На думку, Троцький на момент вбивства фактично він зробив усе, потім міг. Власне, і сам зізнавався у тому, щоправда у властивій йому кілька екстравагантної манері. У 1934 р., напередодні свого 55-ліття, Троцький зронив, що, увійшла у скарбничку його незліченних «бон мо» (гостре слівце): «Усі самі гірші злочину вже відбуваються до 55 годам».

Троцький знав, що говорив. І це знаємо ми, що він мав у виду?

Формування Троцького як революционера.

Лейба Давидович Бронштейн (псевдоним—Троцкий) народився одного дня з Жовтневої революцією— 25 Жовтня (7 листопада) -і в год—1879-й—со своїм майбутнім непримиренним суперником І. У. Сталіним. Збіг цих дат суто випадкове. Як жартував згодом Троцький, можливо, у ньому містики і піфагорійці побачать особливого сенсу, сам їй не надавав ніякого значения. 1].

Троцький зростав у оточенні, зовсім на сприяла формуванню у ньому якостей «поборювача устоїв». Його дитинство і юність випали на не стоїть осторонь магістральний дороги розвитку марксизму в России—вне великих університетських центрів, без тісного зв’язку з робітниками передмістями, знайомства з повсякденними потребами простого люда.

Батько Троцького орендував кілька сотень десятин землі півдні України, в сельце Яновка Херсонської губернії, що й мешкало порівняно невеличке на той час сімейство Бронштейнов. Крім батька і мовчазної, пристрасно полюбляла Троцького матері він мав старші братик i сестра, і навіть молодша, дуже люблена їм сестра Ольга, стала потім дружиною Д. Б. Каменєва (Розенфельда).

0тец віддав Троцького Одеське реальне училище Святого Павла. Хлопчик різко виділявся у своїх однолітків розумом, красномовством, рано яка проявилася у ньому потребою і, умінням привертати до себе увагу оточуючих. Троцький дуже швидко став, як говоримо сьогодні, неформальним лідером групи молоді, що шукали виходу переполнявшему їх прагнення до активної діяльності «для суспільства». Цим багато в чому був визначений вибір Троцьким своєї діяльності. Миколаїв, де Троцький закінчував останній клас навчання у реальному училище, та його друзі змогли створити Південно-Російський робочий союз, у якому налічувалося до 200 членів, переважно робочих города.

Бути членом напівлегальної організації та тим паче однією з її лідерів тішило самолюбству Троцького, надавало йому особливої ваги, може навіть не так власних очах, як у думці оточуючих. Саме це якості виділяв пізніше у Троцькому котрий близько знав його за років навчання і спілкування Одеси і Миколаєві професор медицини Р. А. Зив. На його думку, індивідуальність Троцького виражалася над пізнанні вперше і не почутті, а волі. «Активно проявити, своєї волі, піднятися треба усіма, бути усюди, і завжди первым—это завжди становила основну сутність особистості Бронштейна,—писал Зив,—остальные боку його психології були лише службовими надбудовами і прибудовами «[2].

" Саме тоді погляди Троцького були дуже далекі від марксистських. Він не жадав оволодінню марксизмом, проявляючи байдужість до систематичної, цілеспрямованої роботу з формуванню міцних переконань «У 96-му і на початку 97 г.,—писал Троцький історику В/И. Невському вже після перемоги Жовтня, — я вважав себе противником Маркса, книжок якого, щоправда, не читав. Про марксизмі я судив по Михайловскому"[3] Вважаємо, що і твори самого Михайлівського Троцький був знайомий за першоджерела. Маючи чудовою пам’яттю, він у льоту схоплював найбільш «крикливі» ідеї, й установки, та був затято відстоював в суперечках зі однолітками. Зрозуміло, це заперечує великої справи Троцького по самоосвіти. Надалі, у роки еміграції, Троцький закінчив Віденський университет.

Навряд чи можна вважати справді революційної діяльність Троцького й у самому Южно-Русском робочому союзі. Сьогодні особливо наочно видно, наскільки невинною з погляду загрози можновладцям була позиція його миколаївської організації. Її члени займалися переважно просвітительством. Вони випускали видрукувані на гектографі 200—300 примірників газети «Наше справа», де виступали проти міської влади і деяких заможних предпринимателей.

Згадуючи роки, Троцький писав: «Вплив Союзу зростало швидше, ніж формування ядра цілком свідомих революціонерів. Найактивніші робочі говорили нам: щодо царя і революції поки якомога обережнішою. Після такого попередження робили крок тому за економічні позиції, а потім зсувалися більш революційну лінію. Тактичні наші погляди, повторюю, були дуже смутны"[4].

Але у такий, та був та інших організаціях, явно котрі стояли платформі економізму, Троцький нерідко опинявся правому фланзі. Так, переїхавши з Ніколаєва у Одесу, він я виступав проти зосередження сил місцевих марксистів на віданні роботи серед фабрично-заводських робочих, наполягав на перенесення центру ваги агітації і потужної пропаганди до лав ремісників та інших дрібнобуржуазних элементов[5].

Усе це дає підстави вважати, що, якби царська охранка виявила стосовно багатьом членам керівного ядра Південно-Російського робочого союзу більшої гнучкості і тактовність, цілком можливо, такі лідери союзу, як Троцький, швидше за все, опинилися б у одному ряду з легальними марксистами на кшталт Струве чи ТуганБаранівського. Але російська поліція кінця XIX в. ще висунула зі своїх надр осіб, подібних полковнику Зубатову. У січні 1898 р. Союз розгромлено. Троцький і про його керівники опинилися у одеської тюрьме.

Почалося слідство, під час якого, вважає заарештований у тій ж справі Зив, Троцький всіляко вигороджував себе. З одеської в’язницею пов’язане й вибір їм свого псевдоніма. Під прізвищем Троцький у в’язниці служив старший наглядач. На 19-річного юнака велике враження справив велична постать наглядача, владність, вміння підкоряти собі навколишніх лісів і тримати, що називається, в «залізному кулаку» як заарештованих, а й усю адміністрацію в’язниці. Немов на помсту наглядачу над його диктаторські замашки Троцький і взяв його прізвище своїм псевдонімом, щоб довести всім, що прізвище досвідченого захисника самодержавства може й іншим цілям— революции.

Слідство тривала близько два роки. Упродовж цього терміну Троцький, за словами Зива, став «настільки ж рішучим і прямолінійним „марксистом“, яким до того був її противником». Першим літературним опусом Троцького була спроба написати статтю про масонстві з погляду матеріалістичного розуміння історії, «Він, — зазначав Зив,—достал три чи чотири книжки з цього питання і думав, що цього досить». А до того народилася і помічений арештантами який стався з Троцьким напад епілептичного характеру. Присутній у своїй Зив згадував, що така непритомність й Троцького відбувалися і впоследствии. 6] До речі, і саме Троцький неодноразово змушений був визнаватися в обмороках. Про один із них, що стався з ним саме в найбільш непідходящий момент—в ніч із 24 на 25 жовтня 1917 р., тобто у ході Жовтневого збройного повстання, він розповів в автобіографічній книжці.